Зміст

Вступ. 3
Показники рівня доходів
населення. 4
Показники рівня
особистого споживання та забезпеченості предметами споживання та послугами. 8
Висновки. 13

					








Вступ
У сучасних умовах
статистика вивчає доходи і витрати населення в контексті СНР, маючи об’єктом
свого дослідження домогосподарства. При вивченні доходів і витрат на
макроекономічному рівні використовують такі показники, як первинні доходи,
наявні доходи, скориговані наявні доходи, кінцеві споживчі витрати, фактичне
кінцеве споживання. Проте вивчення макроекономічних показників дає лише загальне
уявлення про їх обсяги та механізми утворення. Для проведення ефективної
соціальної політики необхідним є детальний аналіз розподілу доходів і витрат у
суспільстві. Доходи населення – як їх загальний обсяг, так і рівень – являють собою
вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного
продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність
процесу «виробництво – споживання – виробництво» зумовлюється, з одного боку,
виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення,
а з іншого – наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для
придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем
прибутковості не нижчим за середній. Як відомо, зниження цього рівня зменшує
конкурентоспроможність виробника і здебільшого призводить до його банкрутства.
Додатковий прибуток за перевищення середнього рівня прибутковості окремим
виробником підлягає перерозподілу. Такий перерозподіл згідно з податковим
законодавством має на меті забезпечити значну частку загальнодержавних потреб.


Показники рівня доходів населення
Доходи окремих категорій
населення істотно різні за структурою, що впливає як на рівень цих доходів, так
і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:
1) вік та стать, які
визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно – й
одержання доходу;
2) робота за наймом
чи у власному бізнесі;
3) схильність до
ризику.
Зрозуміло, що ці три
чинники взаємозв’язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові
доходу, які можуть бути об’єднані в такі збільшені групи:
1) зарплата;
2) дохід від
підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні того, хто одночасно
є власником капіталу та працівником фірми (включаючи фермерів);
3) дохід особи як
власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи
відповідні фонди (пенсійний, страховий і т. ін.);
4) доходи окремих
осіб за рахунок виплат з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та
інші);
5) інші доходи.
Заробітна плата – це
винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим
договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за
виконану роботу.
Номінальна заробітна плата
– сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану
працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами
оплати праці – ставками, окладами, іншими чинними формами та системами. Залежно
від складових частин виокремлюють валову заробітну плату (брутто) та чисту
заробітну плату (нетто), тобто за відкиданням обов’язкових податків.
У статистиці рівня життя
використовують різні показники доходів: номінальні, реальні, кінцеві, сукупні,
мобільні й т. ін. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН обчислюють:
· 
первинний дохід у розрахунку на
годувальника в поточних та незмінних цінах;
· 
наявний факторний дохід на душу
населення в поточних та незмінних цінах;
· 
сукупний дохід на душу населення
та домогосподарство.
Первинний дохід – це дохід
від прямої участі у виробництві чи наданні послуг, і його розрахунок має сенс
лише щодо тих членів домогосподарства, які працюють. Наявний факторний дохід – це
дохід з урахуванням розрахунків з держбюджетом: сплати податків та надходження
з бюджету у вигляді прямої допомоги та пільгових послуг. Показник сукупного
доходу являє собою суму всіх доходів, одержаних членами домогосподарства.
Діленням цього показника на кількість членів домогосподарства визначають
середньодушовий сукупний дохід.
Рівень доходів окремих
категорій населення для реалізації їх функцій із забезпечення процесу
відтворення національного продукту залежить від його грошового (номінального)
вираження та рівня цін, який впливає на можливість придбати за ці гроші певну
кількість (обсяг) товарів та послуг. У свою чергу, рівень номінальних доходів
перебуває під впливом кількісного та якісного факторів: загального обсягу
доходів, одержаних певною структурою, та ефективності праці тих, хто працює в
цій структурі. Причому йдеться не про ефективність праці окремих працівників,
(вона буде врахована при оплаті праці цих працівників), а про ефективність
праці колективу працівників, склад і кількість яких визначають розмір
одержаного доходу, причому останній буде серед них і розподілений.
І якщо для комерційних
структур справді існує прямий зв’язок між кваліфікацією та працевіддачею
працівників, то в державних установах такого зв’язку немає. Адже праця всіх
державних службовців оплачується за рахунок державного бюджету, формування
якого забезпечує лише незначна частина цих службовців. Отже, якщо не
виконується бюджет, не виплачується заробітна плата всім державним працівникам
і, як наслідок, порушується економічний механізм процесу відтворення національного
продукту, потерпає вся країна, а не лише ті службовці, чия неефективна робота
призвела до зазначеного стану в економіці.
Інша складова, що
використовується для характеристики зміни реальних доходів, тобто купівельної
спроможності населення, визначається показником інфляції. Інфляція – це
знецінення паперових грошей та безготівкових грошових коштів, які не
обмінюються на золото. Вона зумовлюється комплексом причин, які діють у сфері
виробництва, грошового обігу та державних фінансів: монопольне підвищення цін,
надрозвиток кредиту, надмірні невиробничі витрати держави і т. ін. Результатом
знецінення грошей є падіння їх купівельної спроможності, яка вимірюється
індексом купівельної спроможності грошової одиниці (наприклад гривні)  . Інфляцію вимірюють за
допомогою індексу інфляції:
  .
Під потужністю
інфляційного зсуву у витратах населення на товари та послуги розуміють
абсолютну вартісну оцінку зниження купівельної сили грошей за рахунок
інфляційного зростання середніх цін та тарифів, яка може бути обчислена як
різниця чисельника та знаменника індексу цін  ,
в якому в практиці міжнародних зіставлень динаміки цін за базовий узято рівень
1967 р. Він ураховує формування надлишкових заощаджень та приховане
зростання цін (зниження якості товарів за незмінних цін).
Сума наявних доходів
населення складається із суми витрат населення на товари та послуги, а також
приросту заощаджень населення. За допомогою індексу купівельної спроможності
обчислюють один з головних показників характеристики доходів населення – індекс
реальних доходів
  ,
де   – індекс номінальних
доходів.
Реальні доходи являють
собою купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом
товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи. Індекс
номінальних доходів характеризує зміну таких доходів у звітному періоді
порівняно з доходами в такому самому за тривалістю попередньому періоді. Індекс
реальних доходів характеризує зміну купівельної спроможності населення у
звітному періоді порівняно з базовим.
Проте індекс реальних
доходів – узагальнюючий. І прямо використовувати його для оцінювання рівня
доходів – це те саме, що й визначати середню температуру хворих у лікарні для
характеристики стану їхнього здоров’я. Аби цього не сталося в нашому випадку,
необхідно вимірювати й аналізувати доходи окремих категорій населення.
Одним з важливих
показників у статистиці доходів є прожитковий мінімум, який характеризує в
грошовому вираженні мінімальний набір споживчих благ, що необхідні для задоволення
основних потреб людини. З використанням рядів розподілу населення за розміром
доходів обчислюється також частка тих, чий дохід нижчий від прожиткового
мінімуму (існує ще менший показник – нижчий від порогу бідності). Це найбідніше
населення, яке найбільше потребує соціального захисту.
Кількісну оцінку
диференціації за рівнем доходу можна дістати, обчисливши коефіцієнти
диференціації, які характеризують співвідношення доходів найбільш і найменш
забезпечених груп населення. Найчастіше обчислюють децильний та квартильний
коефіцієнти диференціації, які встановлюють співвідношення доходів 10% (для
децильного коефіцієнта) та 25% (для квартильного коефіцієнта) найбільш і
найменш забезпеченого населення.
Показники рівня особистого споживання та забезпеченості
предметами споживання та послугами
Під споживанням розуміють
використання товарів та послуг для задоволення індивідуальних та колективних
потреб. Розрізняють виробниче, або споживання засобів виробництва для виготовлення
певного продукту та невиробниче споживання, більшу частину якого становить
особисте споживання – використання людиною виробленого продукту для
забезпечення своєї життєдіяльності.
Особисте споживання
виконує економічні та соціальні функції. Економічні функції полягають у
відтворенні потреб, регулюванні обсягу та структури виробництва, відтворенні
робочої сили; вони є критерієм реалізації суспільного продукту. Соціальні
функції полягають у підвищенні матеріального добробуту населення, формуванні
всебічно розвиненої особистості.
Відповідно до системи
національних рахунків витрати домашніх господарств на кінцеве споживання
включають:
· 
витрати на купівлю споживчих
товарів (крім будинків та квартир) у державній, кооперативній торгівлі, на
міських ринках та в неорганізованій торгівлі;
· 
витрати на оплату споживчих
послуг;
· 
витрати за рахунок надходжень
продуктів у натуральній формі, які вироблені в домашніх господарствах для
власного кінцевого споживання;
· 
витрати продуктів, одержаних
домашніми господарствами в натуральній формі як оплата праці;
· 
витрати на послуги з помешкання
у власному житлі.
Аналізуючи споживання
населення, треба виділити складові цієї системи. Це дозволяє врахувати
особливості розрахунку показників, вивчити закономірності та тенденції процесу.
У ході аналізу споживання
використовують такі групування:
1. За матеріальним складом
і формою виявлення благ та послуг:
а) матеріальні
продукти (продовольчі, непродовольчі товари, матеріальне споживання в закладах
культурно-побутового та соціального обслуговування населення, електроенергія,
водо-, газопостачання і теплофікація та ін.);
б) матеріальні
послуги – послуги, які створені у сфері матеріального виробництва (оплата
виготовлення, ремонту та монтажу споживчих товарів, які оплачуються населенням,
утримання та поточний ремонт квартир, обслуговування транспортом і зв’язком, хімчистка);
в) нематеріальні послуги
(без зношення житла);
г) послуги в цілому (б +
в);
д) зношення житла;
е) загальне споживання
населення (а + г + д).
2. за джерелами
фінансування:
а) споживання за
рахунок особистих доходів (споживання закуплених благ та послуг, включаючи
споживання продукції власного виробництва);
б) безоплатне
споживання за рахунок суспільних фондів у формі медичного обслуговування,
освіти, обслуговування в яслах, дитячих садках, а також у вигляді суспільних
дотацій при купівлі медикаментів, харчуванні на підприємствах, користуванні житлом;
в) загальне
споживання населенням (а + б).
3. за призначенням
матеріальних благ та послуг:
продовольчі товари; напої
і тютюнові вироби; взуття та одяг; споживання житла; паливо, освітлення, вода,
газ; предмети та послуги для домашнього господарства (побутові товари довгострокового
користування, посуд, дрібний домашній інвентар); послуги охорони здоров’я та
особиста гігієна; послуги транспорту та зв’язку; послуги освіти, культури,
спорту та відпочинку; інші матеріальні блага та послуги.
4. за головними каналами
надходження:
· 
роздрібна торгівля, включаючи
масове харчування, міські ринки; підприємства, які надають матеріальні послуги;
підприємства, які надають нематеріальні послуги; бюджетні та інші установи;
зношення житла; споживання продукції власного виробництва.
· 
Використовують також інші
групування стосовно суб’єктів споживання. Тут слід мати на увазі ознаки, які
визначають рівень, структуру споживання та його джерела, тобто:
· 
соціальну належність населення;
· 
рівень матеріального добробуту
населення, який визначається рівнем середньодушового доходу в сім’ї;
· 
територію проживання.
Особливе місце посідає
аналіз споживання в натуральній формі як сукупності певних властивостей продукту,
завдяки яким він задовольняє ту чи іншу потребу людей. Вирізняють групи натуральних
показників споживання, що характеризують такі його аспекти:
1) споживання в
натуральних одиницях вимірювання. Вони охоплюють споживання основних продуктів
харчування, текстильних товарів та взуття і розраховуються на основі
матеріальних натуральних балансів (м’яса, молока, картоплі, тканин, взуття
тощо).
2) вміст поживних
речовин (білків, жирів, вуглеводнів, калорійність харчування. Ідеться про
щоденне середнє споживання речовин, які містяться в окремих видах продуктів харчування);
3) дані про наявність
товарів довгострокового користування. Їх отримують шляхом поточного обліку
купівлі товарів та оцінки їх вибуття. Використовують також дані вибіркових
бюджетних обстежень населення;
4) фізичний обсяг та
рівень споживання послуг.
Для аналізу у вартісному
вираженні споживання оцінюють у поточних та незмінних цінах. Оцінюючи
споживання, застосовують ціни, за якими населення придбало матеріальні блага і
послуги: у разі купівлі в роздрібній торгівлі – роздрібні ціни, на ринку – ринкові
ціни. Оцінюючи натуральні надходження, використовують роздрібні ціни, а також
ціни виробництва; під час вимірювання динаміки фізичного обсягу
споживання – незмінні ціни, тобто ціни певного року.
Аналіз матеріального
добробуту заснований не тільки на обліку загальної суми витрат на придбання
перелічених товарів та послуг, але й на вивченні їх структури. До найбільш
важливих потреб людини, які задовольняються в першу чергу, належить харчування,
тому показники частки витрат на харчування використовується як індикатор рівня
життя населення.
На основі даних обстежень
розраховуються показники середньодушового споживання окремих продуктів
харчування, а також рівень забезпеченості населення непродовольчими товарами в
розрахунку на 100 сімей або на 1000 осіб.
Одним із найважливіших
показників життєвого рівня населення є рівень середньодушового споживання q.
Його розраховують як частку від ділення фонду споживання Q на середньорічну
чисельність населення N:
  .
Динаміку рівня
середньодушового споживання аналізують у натуральному та вартісному виразі. У
першому випадку за непродовольчими товарами розрахунок проводять: взуття – у парах,
тканин – у метрах тощо, а продуктів харчування – у власній масі (м’ясо, молоко –
у кілограмах, яйця – у штуках, а також у перерахунку на основний продукт – молоко
та молочні продукти – у молоці, м’ясо та м’ясопродукти – у м’ясі). Динаміку
рівня споживання у вартісному виразі розраховують у порівнянних цінах.


Висновки
Доходи окремих категорій
населення істотно різні за структурою, що впливає як на рівень цих доходів, так
і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:
1) вік та стать, які
визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно – й
одержання доходу;
2) робота за наймом
чи у власному бізнесі;
3) схильність до
ризику.
Рівень споживання в
суспільстві зумовлюється рівнем соціально-економічного розвитку суспільства,
рівнем розвитку потреб у суспільстві та рівнем доходів населення. При вивченні
рівня й структури споживання проводять їх зіставлення із соціально-економічними
нормативами споживання.
В аналізі диференціації
споживання населенням значний інтерес становлять дані про частку витрат на
продукти харчування. Її збільшення в споживчих витратах призводить до зниження
частки витрат на інші товари і послуги. І навпаки, зі зростанням доходів
домогосподарства абсолютні витрати на харчування також зростають, проте їх
частка в загальних витратах зменшується, що характеризує вищий рівень життя.
Отже, показник питомої ваги витрат на харчування в загальних споживчих витратах
є суттєвою характеристикою матеріального становища населення.
Список літератури
1. 
Статистика: Підручник/С.С. Герасименко,
А.В. Головач, А.М. Єріна та ін.; За наук. ред. С.С. Герасименка.
– 2‑ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 467 с.2. Столяров Г.С.,
Огай М.Ю. Соціальна статистика: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч.
дисц. – К.: КНЕУ, 2003. – 195 с.Удотова Л.Ф. Соціальна статистика:
Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 376 с.