Міністерство
освіти і науки України
Київський
національний торговельно-економічний університет
Реферат
з предмету: Національна економіка
На
тему «Кейнсіанство»
Київ
2009
					







Джон Мейнард
Кейнс – «батько-засновник» кейнсіанської теорії. У 1915 р. він
завершує і згодом публікує свій «Трактат про вірогідність» — плід
його захоплення математикою. Правда, філософ Б. Рассел відізвався про цю роботу
Кейнса не без іронії: «Книга дуже важка для того, щоб її дуже хвалити».
Свою першу економічну монографію «Індійська валюта і фінанси» Кейнс
опублікував в 1913 р. Він
рекомендував зберегти підлегле положення валюти домініону по відношенню до
англійської, яка повинна, на його думку, твердо спиратися на золотий стандарт.
Тут позначився його інтерес до теорії грошей, вірність якої він зберігав все
життя. У 1919 році виходить книга «Економічні
наслідки Версальського договору», що стала бестселером і що викликала
незадоволення урядових кругів Великобританії. Кейнс писав: «Якщо ми
навмисно прагнемо до зубожіння в Центральній Європі, то відплата не змусить
себе довго чекати«. Наступною великою роботою Кейнса став »Трактат
про грошову реформу» (1923 р.), де доводиться необгрунтованість повернення
Британії до золотого стандарту. Тут же вперше висувається як ключова проблема зайнятість і вказується, що
інфляція, стимулююча економічно активні елементи суспільства, є меншим злом, та
як на світі, що зубожів, набагато небезпечніше провокувати безробіття, чим
незадоволення рантьє. Ці ідеї Кейнс розвивав також в памфлетах «Економічні
наслідки валютної політики містера Черчилля« і »Кінець laissez fair»,
де критикував політику невтручання держави в економіку класичний принцип «laissez
fair».
У 1930 р.
виходить в світ двотомний «Трактат про гроші». Окрім питань грошового
звернення, Кейнс розробляє тут основи теорії зайнятості і національного доходу,
висуваючи на перший план проблему економічної нестабільності і намічає
принципово новий підхід до неї по засобом аналізу співвідношення між
інвестиціями і збepеженнями. Тут бере свій початок концепція «ефективного попиту» , що стала
несущою опорою кейнсіанської теорії.
Опублікована в
1936 році головна праця Кейнса теорія зайнятості, відсотка і грошей»
знаменувала собою революційний переворот в розвитку економічної думки. Автор в
передмові протиставляє свій метод класичній спадщині А. Сміта і Д. Рікардо.
На початку другої
світової війни Кейнс був запрошений експертом в міністерство фінансів (казначейство).
Його робота «Як платити за війну» (1940 р.) намічала радикально новий
план вирішення проблеми міжнародних фінансів.
Дж. Кейнс
вважається творцем системи державного регулювання економіки, хоча воно швидше
слідство, чим спонукальний мотив макроекономічного аналізу.
Стимулятором виробництва
є, згідно кейнсианською моделлю, попит, визначуваний як психологічна готовність
суспільства до вжитку. Річ у тому, що дохід домашнього господарства, фірми,
країни в цілому, як правило, збільшується швидше, ніж його вжиток, як
особистий, так і виробничий, причому у міру зростання добробуту ця різниця між
доходом і вжитком стає вельми значною. Таким чином, в розвиненій економіці
виникає чинник відкладеного попиту, заощаджень. Останні існують у вигляді
банківських рахунків і інших пасивів. Завдання полягає в тому, щоб активізувати, змусити працювати
частину національного доходу, що зберігається. Заощадження повинні
перетворитися на складову частину ефективного попиту. І тут на сцені
з’являється держава зі всім інструментарієм фіскальної (держбюджетною) і
кредитно-грошової політики. Центральний банк розміщує позики (продає
облігації), розподіляє пільгові кредити; проводяться державні закупівлі товарів
і послуг; будується інфраструктура і соціальний сектор. Природно, що бюджетні
витрати перекривають засоби, мобілізуємиє за рахунок позик. Кейнсіанциі радять
використовувати податки, а також, у відомих межах, грошову емісію. Також, Кейнс
створив оригінальну теорію вірогідності, не зв’язану з аксиоматіткой Лапласа,
Р.Фон Мізеса або Колмогорова, засновану на припущенні, що вірогідність є
логічним, а не числовим відношенням.
Історія
економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком
кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії.
Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейн-са — нова наукова парадигма,
становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової
економічної думки ЗО—40-х pp. минулого століття. З самого початку вона
викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А.
Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зі старими
традиціями. Але починаючи з другої половини 30-х pp. XX ст. його теорія
знаходить все більше нових прихильників і поступово перетворюється на
визначальний напрям економічної теорії. Впродовж XX ст. кейнсіанський напрям
зазнав тривалої еволюції .
Утвердження
кейнсіанства як альтернативного неокласиці напряму означало кінець ери її
теоретичного панування. Кейнсіанство на тривалий історичний період, аж до
середини 70-х pp. XX ст., перебрало на себе роль домінуючого напряму світової
економічної теорії. Це було обумовлено низкою об’єктивних причин. Теорія Кейнса
більш глибоко і адекватно враховувала нові історичні зміни, яких зазнав механізм
господарювання провідних країн світу. Дж.М. Кейнс, як вже зазначалось, відкинув
ідеї неокласиків про автоматичне регулювання ринкової економіки, про тотожність
умов заощадження та інвестування, про досконалість дії стихійних регуляторів макроекономічної
рівноваги, про цілковиту еластичність цін тощо. В теорії Кейнса враховувалися
значні зміни ринкових відносин, наявність великих корпорацій, відсутність
гнучкості та рухливості цін, зростання профспілкового руху, який перешкоджав
стихійному коливанню заробітної плати. Кейнсіанство отримало світове визнання
не тільки через теоретичні новації та поглиблення пізнання природи економічних
явищ, але й значною мірою завдяки своїй головній політико-економічній установці
— обґрунтуванню необхідності державного регулювання господарських процесів.
Кейнсіанство —
одна з провідних течій сучасної економічної думки. Для розуміння теоретичної
системи кейнсіанства передовсім треба згадати історичну епоху її виникнення й
усвідомити, що саме особливості цієї епохи зумовили її появу. Головною з цих
особливостей було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів
автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточно
знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже,
сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового
механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та
капіталу. Найнаочнішим свідченням цього стала світова економічна криза
1929—1933 pp. та наступна депресія 30-х років. Криза продемонструвала очевидну
невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та
ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та
ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного
регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі
держави в економіці.
Спочатку посилене
державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними
міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна
теорія зайнятості, процента і грошей», Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну
платформу і став ідеологом нового напряму у економічній науці, котрий
обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні
та необхідність державного втручання в економічні процеси.
Кейнсіанство
поставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичного
підходу. Кейнс висунув положення про те, що економічна система ринкового типу
споконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей
стан. Вона в принципі неврівноважена, оскільки через низку об’єктивних причин
сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей.
Результат — хронічне недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляється лише
в процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуються
агреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національного
доходу, заощаджень та інвестицій.
У центрі уваги
Джона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту,
оскільки попит усупереч твердженням прихильників законів Сея не випливає
автоматично за пропозицією, а визначається величиною національного доходу, що
розпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначає
ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через
властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній
дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на його
стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося
спонукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати
у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити
це складно, по-перше, через зниження граничної ефективності (прибутковості)
капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими;
по-друге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій
формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями.
Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки
відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе
це перешкоджало автоматичному, як вважали неокласики, перетворенню заощаджень в
інвестиції і робило проблему ефективності попиту гострою.
Розв’язання
проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державою
економічного життя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвестиції
мають спричинити ланцюгову реакцію пожвавлення економічної діяльності і
подолання дефіциту сукупного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного
мультиплікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного
доходу. Множник (мультиплікатор) є величина, обернена до частини доходу, що
зберігається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощаджень є різниця між
одиницею і граничною схильністю до споживання (МРС), то формулу
мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:
Y = I * 1:(1- MPC)
де Y- приріст
національного доходу; I — приріст інвестицій; 1 : (1 — МРС) — коефіцієнт
мультиплікації.
Головним об’єктом
державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує
впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики.
Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидію
перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою, нормою
обов’язкових резервів і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують
грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно
стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу.
Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину
сукупного попиту. Тому вирішальне значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій,
а бюджетній політиці.
Державі
рекомендувалося здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів
з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи податкові ставки і
податкові пільги, держава може впливати на розміри і потоки капіталовкладень,
на фонд споживання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можливого дефіциту
державного бюджету, оскільки пов’язана з таким явищем інфляція робить
непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції.
Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного
додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності.
Протекціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного
виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.
Теорія Джона
Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що
склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія
Кейнса статична, оскільки аналізувала економіку в стані кризи і тільки в
короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного
зростання, що настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги
перемістилася в сферу економічної динаміки, тобто з’ясування умов забезпечення
стабільних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів
використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися
моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у
процесі циклічних коливань.
Висновки
Отже, кейнсіанська
економічна теорія — сукупність макроекономічних концепцій, відповідно до яких
сучасна ринкова економіка сама по собі не забезпечує повне використання своїх
ресурсів, і для досягнення їх повної зайнятості слід застосовувати фіскальну і
кредитно-грошову політику.
Сучасні прихильники
Кейнса відмовляються від ортодоксальних положень його вчення, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічному
взаємозв’язку з пропозицією і доходами, посиленні
методів монетарного регулювання (Д. Робінсон, П. Сраффа та ін.). У політиці доходів вони вбачають засіб вирішення таких найболючіших
проблем економіки, як інфляція та зайнятість.
Багато
послідовників Кейнса обстоюють довготермінове регулювання економіки у формі національного
планування, найактивнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації
економічної політики у міжнародному
масштабі.
Окремі
раціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави,
зростання заробітної плати під контролем держави тощо) можуть бути використані
в Україні.
Управління економікою
у післяприватизаційний період вимагає створення його нової парадигми, а саме:
— гнучке поєднання
методів ринкового регулювання, що базуються на зворотних зв’язках, з державним регулюванням соціально-економічних процесів;
— формування та функціонування
ринкових господарюючих суб’єктів
як відкритих соціальне орієнтованих систем;
— самоврядування на
всіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання;
— поєднання
ринкових і адміністративних методів управління державними та змішаними підприємствами.
Управління цими підприємствами
повинне базуватися на їх відповідному статусі в економічній системі країни,
комбінуванні методів, що мають як ринковий, так і адміністративний характер.
В наших умовах
економіка України ще достатньо довго залишатиметься постсоціалістичною і
напівринковою. А це означає існування протягом відносно тривалого часу поряд з
приватним сектором потужного державного, передбачаючого необхідність досить жорсткого
макроекономічного регулювання. Кажучи про те, які істотні сторони соціально орієнтованої
економіки необхідно буде адаптувати на Україні, потрібно виходити з схожості
(хай і віддаленого) між сучасною економічною ситуацією в Україні і в тих країнах,
які першими стали сповідати принципи кейнсіанства і неолібералізма.
Список
використаної літератури
1. 
Історія
економічних учень – Базилевич, 2003 р.
2. 
Історія
економічних учень : Підручник для вузів / Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О. –
К.,1999.
3. 
Історія
економічних учень Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко.— К:КНЕУ,1999