МІКРОЕКОНОМІКА

Курс лекцій та
вправи для студентів

Рецензенти:
доктори
економічних наук, професори
А.А.Покотилов, В.М.Тарасевич

Автори:
проф.,
д.е.н. А. О. Задоя; доц., к.е.н. О. М. Кірієнко,
доц.,
к.е.н. Г. М. Пилипенко, Т. В. Нікеєнко
					







Книга
знайомить читача з основними проблемами мікроекономічного аналізу. Вона містить
викладення теорії споживацького вибору та поведінки споживача, розкриває модель
досягнення його рівноваги. Значна увага приділяється теорії виробництва та
механізму вибору його обсягів, які максимізують прибуток виробника в умовах
різних моделей ринку. Дана характеристика поведінки фірми на ринку товарів та
ресурсів. До кожної теми додається набір вправ, що можуть використовуватися як
для контролю, так і самоконтролю знань. В основу книги покладено курс лекцій,
який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої
академії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права.
Для
студентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавиться
проблемами економіки
Мікроекономіка: Вправи для студентів:
Навчальний посібник/ Під ред. А.О. Задої. — К.: Знання, 2001. – ____ с.
ББК 65.05я73



Передмова

Сучасна
ринкова економіка вимагає від економіста широких знань не тільки основ
економічної теорії, але й поглибленого пізнання їх окремих спеціальних
розділів. Мікроекономіка, як особлива складова економічної теорії, вивчається у
навчальних закладах України порівняно недавно. В основному і студенти, і викладачі
користуються навчальною літературою, яка видана в нашій країні та за її межами
на базі перекладу американських та німецьких підручників. Останнім часом
з’явилися і вітчизняні навчальні посібники, на мій погляд, досить цікаві.
Однак
відчувається гостра потреба у такому виданні, де, з одного боку, містилися б
грунтовні положення мікроекономіки, а з іншого – не було б зайвої деталізації,
яка не дає можливості починаючому економісту охопити поглядом мікроекономічну
систему в цілому. За своїм обсягом та ціною воно повинне бути доступним кожному
студенту. Усвідомлення цієї потреби і підштовхнуло автора до підготовки видання
книги, яку ви тримаєте у руках.
В
основу книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних
спеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровської
академії управління, бізнесу та права. Тому мова книги – це мова живого
аудиторного спілкування. Автор намагався знайти стиль викладення, зрозумілий
для читача, а приклади для демонстрації тих чи інших мікроекономічних
закономірностей брав з повсякденного життя.
Запропонований
курс мікроекономіки складається з вступної лекції та п’яти розділів. Вступна
лекція знайомить читача з мікроекономікою як складовою частиною економічної
теорії та як певною системою економічних відносин, що становить предмет
вивчення цієї дисципліни. Два перших розділи присвячені теорії поведінки
основних контрагентів мікросистеми: споживача та виробника (“Теорія поведінки
споживача” та “Теорія поведінки виробника”). Тут розкрита теорія споживацького
вибору, модель досягнення рівноваги споживачем, механізм формування ринкового
попиту та його еластичність. При аналізі теорії виробництва особлива увага
звертається на формування затрат та залежність динаміки продукту від динаміки
затрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формування
витрат виробництву у короткотерміновому та довготерміновому періодах.
Третій
розділ “Ринок товарів” розкриває поведінку виробника на ринках готової
продукції. Чотири теми, що їх включає в себе цей розділ, присвячені,
відповідно, прийняттю рішення фірмою про ціни та обсяги виробництва в умовах
різних моделей ринку: чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної
конкуренції та олігополії.
Оскільки
фірма виступає не тільки виробником продукції, але й споживачем ресурсів, то
спеціальний розділ курсу (“Ринок факторів виробництва”) розкриває походження
попиту на ресурси та механізм формування цін на них.
Завершує
книгу п’ятий розділ “Аналіз загальної рівноваги та ефективність”, у якому
розглядається механізм досягнення загальної рівноваги та дана оцінка
ефективності функціонування ринкової системи на мікрорівні.
Запропонований
курс лекцій в основному відповідає типовій програмі з дисципліни
“Мікроекономіка”, що викладається для студентів економічних спеціальностей в
усіх навчальних закладах України. Він розрахований на 36 лекційних годин та
призваний дати лише базові знання з мікроекономіки, які будуть поглиблюватися
при вивченні інших курсів та дисциплін.



Розділ
1. Теорія поведінки споживача

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Мета вступної
лекції з курсу “Мікроекономіка” полягає в з’ясуванні особливостей того
об’єкту, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, та
специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.
1.1 
Мікроекономіка в системі економічних наук
Мікроекономіка
– це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних
суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники
капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення
окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в
процесі утворення більших структур – галузевих ринків.
Як самостійний
розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початку
ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку.
Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній
економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам
Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну
залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального
аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей
метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі
вчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки.
Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея
досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості
відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму,
становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується,
перш за все, з неокласикою.
У
другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим
механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження
практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування
загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської
практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.
Розвиток
мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його
еволюції:
 — 1
етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки,
формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими
представниками цього етапу є:
а)
Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної
поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
б)
Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представники
якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і
запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
в)
Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання про
необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів
споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної
корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
— ІІ
етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область
економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої
класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи
А.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наука
одержала свою першу назву – “Economics”. Представниками другого етапу можна
вважати:
а)
Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової
ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту
та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів
поведінки окремих господарюючих суб’єктів;
б)
математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас,
Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як
інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних
товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона
запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної
корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
— ІІІ
етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній
основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є.
Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж.
Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж.
Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).
Однак,
навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни
написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти,
що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного
розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та
взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з
ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з
основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та
соціальною стабільністю суспільства в цілому.
Досить
поширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою
підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві
вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки.
Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.
Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі
переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання
самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх
організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які
вивчаються в курсі економіки підприємства.
Як і
всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання,
що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “що
виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва.
Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби
споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому
однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки
споживачів, теорія споживацького вибору.
Інше
питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — “як виробляти?”.
Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до
виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає
з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями
виробництва.
Не
залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати
принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на
поточне та перспективне споживання.
Пошук
відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати свої
функції, серед яких слід виділити такі:
1. Пояснення
явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як
вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки,
відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо.
Для мікроекономіки такою “точкою» є теза, що при виборі варіантів
поведінки економічні суб’єкти переслідують мету максимізації свого зиску.
Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб’єктів.
Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж
господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.
Слід
зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного
життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це
отримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи
їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому
рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело
до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.
2.
Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації
цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які
покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень
економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі
мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, необхідно
розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково
спрацюють в кожному конкретному випадку.
Пояснення
економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званого
позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з
позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи
невірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхід
тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань
навчального курсу мікроекономіки.
мікроекономіка
ринок споживач виробник рівновага


1.2 Методологія мікроекономіки: теорії і моделі
В мікроекономічних дослідженнях використовуються як
загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є
розробка теорій та моделей.
Мікроекономічні
дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного
життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від
другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановити
мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічна
модель – це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяє
прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення
того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні
змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або
суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.
Висновки
з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про
причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.
Метою
економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи
інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний
процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її
відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її
допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально
спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання.
Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю
прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато
корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних
потоків за допомогою зондів, супутників тощо.
Побудова
моделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується.
Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на
головних складових системи та їх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться
в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які
отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.
Найпростішим
видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі –
за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в
мікроекономіці.
Ключовою
передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні
суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий
виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на
його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не
просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих
альтернативних варіантів використання ресурсів.
В
побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом,
отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чином
кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету,
досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути
граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю)
чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової
одиниці блага). Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень
до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз
в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.
Велике
значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його
здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас
цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після
того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною
характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясування
функціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке
визначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.
Ще
одна важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження
динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ,
мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується
відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні
тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього
середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою.
Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили,
що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни
зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде
від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення
способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз
результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому
середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду
таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку
мікроекономіки.
Особливо
широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та
метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних
рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається
поза аналізом. Метод динаміки , навпаки, вимагає аналізу власне процесу
переходу від одного стану рівноваги до іншого.
1.3 Мікросистема та її основні характеристики
Об’єктом
мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема
виступає яв система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, то
аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти
вступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який
основний зміст цих відносин.
До
основних суб’єктів мікросистеми належать:
а) домогосподарства.
Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та
разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства
є сім’я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема
людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в
які-небудь об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в
мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих
товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і
функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства
виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це
власники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринку
ресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;
б) підприємства
(фірми). До них відносять будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються
виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради
отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у
мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві,
зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб
підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію,
тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого
значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення
про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі
альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;
в) держава.
Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснює
роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми
абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств,
організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішим
для нього є її координаційна роль.
Об’єктами,
з
приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та
його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці
аналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) та
підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини,
здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання
форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва,
створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться
ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, що
використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим
словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі здібності окремих
людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому
процесі та творче використання заради отримання прибутку.
Особливе
значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови
відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:
— обмеженість.
Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною
обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а
те що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення ж
залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих
випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у
результаті абсолютної обмеженості ресурсів;
— взаємозаміщуваність
(субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть
бути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при
незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна
значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається
заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;
—
взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання
кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й
здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити
працю капіталом чи навпаки практично неможливо.
Як результат
виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальний
продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за
допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз
значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть
бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними,
що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так
і другий варіант.
Якщо
розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин,
які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема – ринкова система.
Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системі
та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.
Ринковий
зв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:
— рівноправне
положення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен
мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у
відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з
учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний
характер;
—
використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності
вступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими
керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний
намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити
угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;
—
повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода –
це одна сторона ринкового положення суб’єкта, то повна самовідповідальність –
зворотна. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною
волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.
Сферу обміну можна уявити собі як рух двох
зустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів та
грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему
та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

ресурси
         витрати                        доходи           ресурси






кінцеві
товари        виручка споживацькі кінцеві товари
  Ринок
кінцевих    товарів та послуг