Міністерство освіти та науки України
Державний вищий навчальний заклад
Київський національний економічний університет імені
Вадима Гетьмана
Реферат
з дисципліни «Національна економіка»
					







на
тему: Науково-технічний потенціал України та ефективність його використання
Студента:
Кредитно-економічного факультету
3-го курсу, спеціальності 6508/1,
Викладач:
Ходан
Інна Василівна
Київ
– 2010
Зміст
Вступ
1. Сутність і вплив науково-технічного потенціалу на економічне становище
держави
2. Сучасний стан та оцінка науково-технічного потенціалу України
3. Заходи, щодо покращення стану науково-технічного потенціалу України
Висновок
Список використаних джерел
Додатки
Вступ

На
сьогоднішній день, звідусіль чути, що основою ефективного і стабільного
розвитку держави є науково-технічний прогрес, інформація, нанотехнології,
інноваційні способи виробництва товарів, нові джерела енергії…..

Так без сумніву,
що розвиток економіки держави у ногу високими технологіями має позитивний вплив
на економіку держава, як на її внутрішні особливості розвитку, так і на
міжнародній арені, тому що введення нових технологій супроводжується якісними
змінами характеристик продукції в кращу сторону, зменшення витрат ресурсів на
виготовлення цієї продукції, що підвищує її конкурентоспроможність на ринку.
На скільки я
знаю, то в період перебування України у складі СРСР, то наша держава мала одні
з перших позицій в світі за науково-технічним потенціалом.
Я обрав саме цю
тему, тому що мене зацікавило, як саме науково-технічний потенціал впливає на
добробут держави, та якість життя людей, але найбільше мені стало цікаво який
наш сучасний науково-технічний потенціал, які тенденції його розвитку за
останні роки, тому що перше що мені спало на думку – це недостатній інноваційного
потенціалу, тому що мені відома така проблема, як «Відплив умів» з
України.
Об’єкт моєї роботи: науково-технічний
потенціал України;
Предмет моєї
роботи: сучасний стан науково-технічного потенціалу України, ефективність його
використання, негативні тенденції його розвитку та шляхи його подолання;
Мета моєї роботи:
дослідити вплив науково-технічного потенціалу на рівень життя людей країни,
конкурентоспроможність країни на світовому ринку, дослідити і оцінити сучасний
стан науково-технічного потенціалу України, тенденції його розвитку, причини
спаду його розвитку та надати практичні рекомендації, щодо покращення ситуації,
що склалася.
Я думаю, що ця
робота буде корисною для мене, розширить мій кругозір, щодо причин і шляхів
подолання слабкого економічного розвитку України.
1. Сутність і вплив науково-технічного потенціалу на
економічне становище держави
З погляду
розвитку світової економіки представляється доцільним розглядати
науково-технічний потенціал у широкому змісті цього поняття.
Саме
в цьому змісті науково-технічний потенціал держави можна представити як
сукупність науково-технічних можливостей, що характеризують рівень розвитку
даної держави як суб’єкта світового господарства й залежних від кількості і
якості ресурсів, що визначають ці можливості, а також від наявності фонду ідей
і розробок, підготовлених до практичного використання (впровадженню у
виробництво).
У процесі
практичного освоєння нововведень відбувається матеріалізація науково-технічного
потенціалу.
Таким чином,
науково-технічний потенціал, з одного боку, характеризує реальні можливості
держави використовувати об’єктивні досягнення науково-технічного прогресу, а з
іншого боку — ступінь особистої участі в ньому. Відомо, що участь будь-якого
наукового дослідження в створенні суспільно корисної вартості виражається в
тім, що результатом його є така наукова або технічна інформація, що, втілюючись
у різні технічні, технологічні або які-небудь інші нововведення, перетворюється
в один з необхідних факторів для розвитку виробництва. Однак було б, мабуть, помилковим
розглядати науково-технічну творчість і його зв’язок з виробництвом лише як
процес поставки необхідної для виробничої діяльності інформації. Наукові дослідження, особливо в
області природних і технічних наук, по своїй природі й діалектичному
призначенні усе більше перетворюються в безпосередню складову частину процесу
матеріального виробництва, а прикладні дослідження й дослідно-конструкторські
розробки практично можна вважати невід’ємною складовою частиною цього процесу.
Основою
економічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою
сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів. Науково-технічний потенціал
включає в себе:
• матеріально-технічну
базу: сукупність засобів науково-дослідницької праці, в тому числі наукові
організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи,
лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;
• кадри
наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори,
науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний інтелект;
• інформаційну
систему: яка забезпечує наявність і постійне
вдосконалення банку наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної
видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних про світові
досягнення в галузях конкретних наук та ін.;
• організаційно-управлінську
підсистему: у тому числі систему планування
науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру
управління НДДКР, організаційно управлінські структури наукових підрозділів,
методи управління НДДКР.
Підприємства,
що виходять на інноваційний шлях розвитку, застосовуючи навітні технології
виробництва, виробляючи нові товари чи послуги різноманітного призначення
забезпечують конкурентоспроможність своєї продукції. Однак не слід забувати, що
впровадження новітніх технологій завжди пов’язане з ризиком і великими
капіталовкладеннями, тому для забезпечення сталого розвитку промислового
виробництва та реалізації продукції, що сприяє збільшенню зайнятості населення,
збільшення надходжень до бюджету, необхідно вирішити ряд питань, що стосуються:
розробки і впровадження механізму надання пільг підприємствам які займаються
інноваційною діяльністю, надання пільгових кредитів з низькою відсотковою
ставкою, зменшення оподаткування інноваційної продукції. Всі ці питання повинні
вирішуватися на державному рівні, тому держава повинна відповідати за
організаційну, фінансову і правову підтримку інноваційної діяльності. Саме
держава повинна турбуватися про створення умов для існування і постійного
розвитку інноваційної діяльності. Однак на сьогоднішні у нашій державі відсутня скоординована
цілеспрямована діяльність органів державної влади щодо системного комплексу
заходів орієнтованих на створення інституційних, науково-технічних,
соціально-культурних засад, а також задіяних механізмів і реалізації цих
заходів для підтримки й стимулювання розвитку інноваційних процесів у
національній економіці. Інноваційний розвиток в Україні передбачає цілеспрямоване
використання в господарській діяльності результатів інтелектуальної
науково-технічної творчості: винаходів, корисних моделей, виробничих зразків.
Ці винахідцькі інновації , як внутрішній двигун виробництва, дають змогу
перейти від старої виробничої системи до нової, прискорюючи технологічний та
економічний розвиток держави. Розвиток високотехнологічного сектору економіки
стає визначальним фактором економічного зростання, адже перехід економіки на
виробництво високотехнологічної продукції супроводжується кардинальним
зменшенням рівня матеріалоємності і енергоємності виробництва, зростання
продуктивності праці та підвищення конкурентоспроможності країни.
Слабкі
позиції на світовому ринку продукції і послуг не відповідають реальному і ще
досить потужному науково-технічному потенціалу нашої країни, що свідчить про
існування нереалізованих можливостей з боку українських виробників наукомістких
технологій і послуг, а також про недоліки інноваційної і інвестиційної політики
держави.
 

2.
Сучасний стан та оцінка науково-технічного потенціалу України

Конкурентоспроможність
будь-якої країни базується на здатності її політики та інституціональних
одиниць забезпечувати сталий економічний розвиток та підвищення добробуту
населення.
На сьогодні до
десятки країн, які мають найвищий, конкурентний статус (глобальний індекс конкурентоспроможності),
за оцінками Світового Економічного Форуму, потрапили такі країни, як Швейцарія,
США, Сінгапур, Швеція, Данія, Фінляндія, Японія, Канада та Голландія. Всі ці
країни знаходяться на стадії економічного розвитку, який базується на
інноваціях та знаннях. Саме знання за останні роки перетворюються у
визначальний фактор розвитку країни в умовах посилення глобалізації.
За зведеним
індексом економіки знань, який оцінює спроможність країни генерувати,
використовувати та розповсюджувати знання з урахуванням підприємницького
середовища, Україна в 2008 році посіла 51 місце серед 140 країн (за
дослідженнями Інституту Світового банку). І хоча за такими складовими, як рівень
освіти (29 місце) та здатність до інновацій (53 місце), Україна має високу
оцінку, але неналежно розроблені економічний режим та державне управління (78
місце) призводять до гальмування процесу переходу України до більш високого
рівня.
З 1995 року країна
змогла покращити свій рівень лише на три позиції. Прискорення переходу України
від другої стадії розвитку, котра базується на ефективності, до третьої —
розвитку, який базується на інноваціях та знаннях потребує структурної
перебудови наукової сфери. Першим кроком, який дозволить розпочати виявлення
перспективних напрямів інноваційно-технічного розвитку, є аналіз та оцінка
поточного стану науково-технічного потенціалу країни.
Таблиця 1.
Чисельність працівників наукових організацій за періоди 2004-2009, осіб





















































Категорії працівників
наукових організацій

2004
2005
2006
2007
2008
2009



Чисельність працівників
Наукових організацій

173622
170579
160788
155549
149699
143248


З них:


Дослідників
85742
85246
80497
78832
77355
75604


Техніків
20861
20266
19748
17988
16783
15978


Допоміжного персоналу
33681
32052
28896
28896
27988
26749


Докторів наук
41114
4180
4390
4390
4459
4456


Кандидатів наук
16983
16961
16989
16989
17145
16891




  
Рис. 1.Чисельності наукових та
науково-технічних працівників в Україні з 1990 по 2008 рр.
  
Рис. 2. Кількість
наукових організацій в Україні в період з 1991 по 2008 рр.
Таблиця 2. Обсяги
виконаних наукових та науково-технічних робіт протягом 1996-2008 рр.












































Показники
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008


Обсяг робіт в фактичних цінах, млн. грн
1111,7
1263,4
1269,0
1578,2
1978,4
2275,0
2496,8
3319,8
4112,4
4818,6
5354,6
6700,7
8538,9


Питома вага робіт в ВВП, %
1,36
1,35
1,24
1,21
1,16
1,11
1,11
1,24
1,19
1,09
0,98
0,93
0,9




Найважливішим
компонентом науково-технічного потенціалу є кадрова складова, яка являє собою
всі види науково-технічних кадрів, що здатні виробляти та реалізовувати нові
науково-технічні, знаходити нові галузі застосування науково-технічних
результатів.
Аналіз цієї складової
показав, що в порівнянні з 1990 роком кількість наукових та науково-технічних
працівників зменшилася на 70% з 313 тисяч осіб в 1990 році до 94 тисяч — в 2008
році (рис.1). Хоча в останні роки ця негативна тенденція не змінюється, але
можна відмітити, що темпи зменшення наукового персоналу знижуються і їх
кількість починає стабілізуватися. Дана ситуація не може не здійснити
негативний вплив на подальший можливий науково-технічний та інноваційний
розвиток країни: зменшення висококваліфікованих наукових кадрів відповідно
зменшує можливості виробляти нові знання. Треба відмітити, що в розвинутих
країнах кількість наукових працівників збільшується в середньому на 2,5—3%
щорічно. Якщо розглянути зміни кадрового складу наукових організацій, то тут
спостерігається також тенденція до їх зменшення за всіма категоріями:
дослідники, техніки, допоміжний персонал, доктор та кандидат наук.
Поряд із
зменшенням загальної чисельності науковців можна відмітити значне погіршання їх
вікового складу. Тобто частка найбільш активної вікової групи (30—50 років) зменшується.
Цей «віковий вакуум» виник протягом кризових 90-х років, коли
фінансування наукової сфери різко погіршилося, левова частка науковців була
змушена займатися іншою діяльністю і в науку не повернулася.
Попри ці
негативні моменти, наявність науковців та інженерів в Україні дослідниками
Світового Економічного форуму визначено як конкурентну перевагу для подальшого
розвитку країни (рейтинг України в 2009 році за цим показником складає 50 місце
серед 134 країн).
На сьогодні
кількість організацій є Україні, які виконують наукові та науково-технічні
роботи, складає 1378 одиниць, їх кількість в 2008 році зменшилася до того ж
рівня, як і в 1991 році (рис. 2). Це свідчить про низький рівень інновативності
економіки.
Питома вага обсягів
виконаних науково-технічних робіт у ВВП протягом останніх років також постійно зменшується
(табл. 2).
Низька інновативність
економіки України підтверджується тим, що зменшується кількість прикладних досліджень
та розробок в загальному обсязі наукових робіт. Частка прикладних досліджень за
період з 1996 по 2008 рік зменшилася з 29% до 18% (на 37%), а частка розробок —
з 55% до 47% (на 14,5%)
Негативний вплив на
розвиток наукової діяльності України здійснює низький рівень фінансування даної
сфери. Можна стверджувати, що існує пряма залежність між економічним розвитком країни
та рівнем фінансування наукових та науково-технічних робіт. Тобто чим більший відсоток
від ВВП країна витрачає на розвиток науки, тим більші темпи економічного розвитку.
В Україні цей відсоток є дуже низьким. Протягом останніх років даний показник не
перевищує 0,4% до ВВП (в Швеції він становить 3,73%, в Японії — 3.39%), хоча згідно
Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» його норма
становить 1.7% .
Треба відмітити, що
в світовій практиці для оцінки стану розвитку науково-технічного потенціалу все
ширше використовуєтеся такий показник, як витрати на інновації Вважається, що цей
показник більш комплексно відображає здатність країни до інноваційної діяльності,
на відміну від витрат на НДДКР. Крім вказаних витрат, він включає в себе ще витрати
на дизайн, маркетинг, чисельність зайнятих у науковій сфері, число отриманих патентів,
розвиток сфери освіти.
Якщо проаналізувати інноваційну активність вітчизняних підприємств,
побачимо, що існує постійне зниження питомої ваги підприємств, що займаються
інноваціями, з 18,0% в 2000 р році до 13% в 2008 році — й відповідно зменшення
частки к промислових підприємств, що займаються впровадженням інновацій. Так, в
2008 році така питома вага складала 10,8% (в 2000 році — 14,8%). Дана ситуація
є загрозливою для я економіки України з огляду нате, що глобалізаційні процеси
є вимагають постійного підвищення конкурентоздатності, а в ключовим моментом
підвищення конкурентоспроможності, і як відомо, є саме впровадження інновацій
різного виду.
Крім цього, серед тих інновацій, що впроваджуються, основний наголос
робиться на освоєння виробництва нових виробів, хоча зараз пріоритетним
завданням перед економікою країни і стоїть розробка нових технологічних
процесів, а особливо ресурсозберігаючих. Хочемо відмітити, що основними
джерелами фінансування технологічних інновацій на промислових підприємствах є
власні джерела. Державна частка фінансів в цьому процесі дуже незначна — на
рівні 2,8—3,0%. На цей час в Україні зареєстровано близько 300 технологій,
розроблених повністю або частково за рахунок бюджетних коштів.
Хоча в країні й створюється значна кількість зразків конкурентоспроможної
продукції та сучасних технологій, інформація про дані технології надається
керівникам підприємств та потенційними інвесторам, але їх використання в
суспільному виробництві дуже обмежене. Це свідчить про нескоординованість дій
організацій, що займаються науковими розробками та реальними потребами
вітчизняних підприємств у нових технологіях.
Розвиток
інноваційного потенціалу країни також характеризується наявністю інноваційної
інфраструктури. Необхідно відмітити, що на даний момент часу стан сформованої
інноваційної інфраструктури є незадовільним. На кінець 2008 року в Україні діяло
лише 24 інноваційних центри, 28 науково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів,
5 центрів Інновацій та трансферту технологій, 23 центри комерціалізації інтелектуальної
власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науково-технічної
та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів.
Отже, незважаючи,
ще на доволі високий науково-технічний потенціал, ринок високотехнологічних
продуктів в Україні залишається майже на нульовому рівні.
Які ж причини
цього явища, що заважає розвитку високих технологій в Україні, адже наша
держава у складі СРСР мала доволі високі позиції у розвитку новітніх
технологій, і на сьогоднішній день у нас ще залишилась потужна база
науково-технологічного потенціалу.
Любов Федулова у
статті «Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України,
виділяє такі проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку
високотехнологічних ринків України:
1. Відсутність
позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки;
2. Відсутність
механізмів правового регулювання високотехнологічного сектору економіки;
3.Недостатня
конкурентоспроможність на зовнішніх ринках українських технологій;
4. Обмеженість доступу приватного капіталу до високотехнологічного
сектору економіки України . Зокрема, левова частка підприємств авіаційної та
ракетно-космічної галузей, галузей точного приладобудування, радіоелектроніки,
обчислювальної техніки належать до об’єктів державної форми власності. Через
відсутність вітчизняного й іноземного приватного капіталу в статутних фондах
підприємств обмежується доступ високотехнологічних підприємств до фінансового
ресурсу та ефективного менеджменту;
5. Відсутність системи венчурного фінансування не дозволяє консолідувати
внутрішні ресурси для спрямування у високотехнологічні галузі.. Ринок
венчурного капіталу в Україні становить близько 400 млн. дол. США. Для
порівняння в Росії, де діють 60 власних венчурних фондів, сума венчурних
інвестицій перевищує 5 млрд., дол. США);
6. Низька
активність вітчизняних підприємств у створені на договірній основі
високотехнологічних об’єднань для реалізації окремих науково-виробничих
проектів за участі українських підприємств та провідних компаній інших країн.
Серед них можна виділити лише ті, що працюють в авіаційній та
.ракетно-космічній галузях (наприклад, українсько-російські СП «Міжнародний
авіаційний проект АН — 140« »Міжнародний авіаційний проект АН — 148″;
українсько-російсько-казахстанський консорціум (ЗАО) «Космотрас».
7. Відсутність
системи податкових стимулів впровадження нових технологій.
Інтеграція
науково-технічної сфери в процеси економічної і соціального розвитку
суспільства означає формування системи інститутів, які створюють могутні сили
для нововведень, що сприяють створенню ринків наукомісткої продукції.
Формування національної науково-технічної моделі розвитку передбачає створення
інноваційної інфраструктури. Ця структура в Україні представлена лише одним
типом інституційних інститутів – технопарками.
Технологічні
парки є найбільш адаптованою організаційною формою: вирішують широке коло
регіональних і науково-технічних і соціальних проблем, вони поєднують
університетів, науково-дослідних та промислових організацій.
В Україні
формування даної системи почалося у 200 році, станом на 2009 рік загальна
чисельність технопарків складала 16 із низ 12 зареєстрованих.
Короткий аналіз
процесу становлення цих інноваційних структур в Україні засвідчує зниження на
сьогодні динаміки їх розвитку, хоча практика роботи технопарків підтверджує їх
доцільність в інноваційній діяльності.
Станом на 2008-2009
р. в Україні було зареєстровано 9 проектів технопарків.
Перелік чинних проектів, що реалізуються за пріоритетними
напрямами діяльності технологічних парків, що включені до державного реєстру (Додаток
1).
У рамках виконання інвестиційної і інноваційної
діяльності технологічними парками України з 2000-2008 рік обсяг реалізованої
інноваційної продукції складав 11,8 млрд. грн. За 2008 рік загальний обсяг
реалізованої інноваційної продукції складав 851,5 млн. грн., що на 1705,7 млн.
грн. менше порівняно з 2007 роком. Динаміка зменшення обсягів реалізованої
інноваційної продукції свідчить про припинення державної підтримки
технологічних парків.
У рамках дії спеціального режиму діяльності
технологічних парків в 2008 році було перераховано 1,5 млн. грн., коли у 2007р.
– 30 млн. грн., при цьому було створено 222 робочих місця. Різка зміна
діяльності технопарків пояснюється прийняттям закону Про внесення змін до Закону
України «Про Державний бюджет на 2005 рік» в наслідок чого було
скасовано непряму підтримку технологічних парків у вигляді податкових пільг, що
і порушило виконання затверджених інноваційних проектів.
 

3.
Заходи, щодо покращення стану науково-технічного потенціалу України

Стосовно участі
держави в розвитку науково-технічного та інноваційного розвитку країни, можемо
відмітити, що було розроблено ряд законодавчих та нормативних актів, що
регулюють наукову та інноваційну діяльність, проводяться державні конкурси
наукових та науково-технічних проектів; розроблена державна цільова
науково-технічна та соціальна програма «Наука в університетах»,
надаються державні премії та стипендії в галузі науки та техніки, надаються
гранти для підтримки наукових розробок молодих вчених, розробляються програми
науково-технічного та інноваційного розвитку тощо.
На сьогодні серед
основних стратегічних орієнтирів політики уряду є: економічне стимулювання
створення конкурентоспроможних виробництв промисловості, трансферу технологій
та інноваційної діяльності; побудова сучасної конкурентоспроможної економіки на
основі інноваційної та інвестиційної діяльності, заохочення спрямування
фінансових, технологічних та організаційних ресурсів на інноваційні цілі. На
жаль, неналежне виконання законодавчою та виконавчою гілками влади положень
законів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку наукової та
інноваційної діяльності, а також його часті зміни гальмують цей процес.
Щодо проблеми
трансферту технологій – рух
технології з використанням яких-небудь інформаційних каналів від одного її
індивідуального або колективного носія до іншого. Трансферт технологій є
важливим засобом здійснення інноваційного процесу, інструментом комерціалізації
технологій.
Для України
характерним на сьогодні є вкрай незадовільні показники патентно-ліцензійної
діяльності. В Україні технологічний трансферт є прерогативою приватних
компаній, але держава часто додатково контролює його, наприклад розповсюдження
запатентованих технологій, які становлять державну таємницю.
Для реформування
та перспективної розбудови національної патентної системи України Егоров Ігор
Юрійович пропонує скористатися досвідом США, Хоча, на мою думку проблеми, що
були у цій сфері у минулому в США повністю не відповідають сучасним реаліям
України, але потрібно прийняти хоча б якісь заходи, а потім на практиці їх
вдосконалити.
Заходи
реформування патентної системи України відповідно до аналогічних систем у
світі:
· 
Незалежне
оцінювання патентів третьою стороною;
· 
Стимулювання
надання чіткої інформації про зміст патенту з боку заявника;
· 
Скорочення
кількості спірних патентів;
· 
Чітке
визначення можливого збитку, обмежуючи його обсягами безпосереднього
економічного збитку, а не того, що пов’язаний з розмірами потенційного ринку.
Щодо розвитку і
вдосконалення найбільш ефективних організаційно-економічних форм інтеграції
науки і виробництва як в світі, так і в Україні, а саме
територіально-виробничих і наукових комплексів – технопарків.
Згідно з думкою
Покотилової В. І. державою повинні надаватися цільові субсидії для технопарків:
· 
Звільнення
від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних
парків нового устаткування, обладнання та комплектуючих, які не виробляються в
Україні.
· 
У вигляді
податків на прибутки одержаного при реалізації прибутків технопарків.
· 
Податкового
векселя на суму податкового забов’язання, що нараховується при імпорті нового устаткування та
комплектуючих.
· 
Вдосконалення
нормативно-правової бази.
Розв’язання проблеми розвитку
національного науково-технічного потенціалу передбачається шляхом комплексного
та системного виконання таких завдань:
Ø 
Забезпечення
інноваційної спрямованості освіти;
Ø 
Підвищення
результативності вітчизняного сектора наукових досліджень і розробок з метою
посилення його ролі у забезпеченні інноваційного розвитку економіки;
Ø 
Забезпечення
розширеного відтворення знань на основі інтеграції ВНЗ, академічних та
галузевих наукових установ;
Ø 
Забезпечення
розвитку системи фінансово-кредитної підтримки реалізації конкурентоспроможних
науково-технічних програм;
Ø 
Забезпечення
розвитку виробничо-інноваційної інфраструктури;
Ø 
Створення
умов для трансферту технологій та покращення ефективності охорони прав
інтелектуальної власності;
Ø 
Управління
відповідно до норм ЄС та СОТ прозорого механізму стимулювання та державної
підтримки впровадження науково-технічної та інноваційної діяльності суб’єктів
господарювання;
Ø 
Упровадження
ефективного механізму державно-приватного партнерства, спрямованого на
досягнення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції на
світовому ринку в окремих секторах наукового виробництва переважна на основі
впровадження вітчизняних технологій;
Ø 
Забезпечення
захисту і підтримки вітчизняного виробника;
Ø 
Формування
позитивного ставлення до інновацій у суспільстві;
Ø 
Забезпечення
розвитку ефективної інформаційно-аналітичної та експерино-консалтингової
інфраструктури інноваційної діяльності;
Ø 
Розвиток
кадрового потенціалу в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності,
боротьба з проблемою «відпливу умів» з України до розвинених країн,
шляхом впровадження ефективних соціальних гарантій з сторони держави
працівникам науково-технічної сфери.
науковий
технічний економічний україна
Висновок
Отже, аналіз
основних складових науково-технічного потенціалу України показав, що на
сьогоднішній день в нашій державі існують серйозні проблеми пов’язані з
нестачею висококваліфікованих кадрів, недостатнім, я б навіть сказав мізерним
порівняно з розвиненими країнами фінансування науково-технічної сфери, також
негативним явищем в розвитку нашого інноваційного потенціалу є незацікавленість
самих фірм і підприємств у вироблені нових знань та застосування їх на
практиці, зменшення кількості інноваційно-активних підприємств та гальмування
розвитку високотехнологічних галузей промисловості.
Негативним
моментом є те, що заходи, які здійснюються для покращення даної ситуації не є
комплексними та систематичними, а здебільшого поодинокими.
Існує дуже
слабкий зв’язок між освітою, наукою, державою та бізнесом в процесі побудови
фундаменту для подальшого науково-технічного розвитку.
Попри, ще доволі
значний, хоч не такий уже й потужний який би хотілося науково-технічний
потенціал України, який ми отримали у спадок після розпаду СРСР, на даному
етапі глобалізації економіки наші технології доживають останні дні, тому на
найвищому рівні, незважаючи на кризу потрібно негайно вживати заходів, щодо
розвитку нашого інноваційного потенціалу.
Вкладення коштів
в науку на сьогодні є найвигіднішою інвестицією, уже сьогодні з боку органів
державної влади потрібно створювати і вводити комплексні, цілісні і
систематизовані програми розвитку високотехнологічного сектору економіки.
А саме необхідно
створити систему зв’язків між інноваційними розробками і впровадження їх на
практиці через створення сприятливих економічних умов для діяльності
технопарків, потрібно подолати проблему технологічного трансферту, приділяти
увагу вітчизняним інноваційним розробкам, а не давати можливості іншим країнам
заробляти на наших винаходах і найголовніше створити умови для науковців, щоб
запобігти їх еміграції.
 

Список
використаних джерел

Періодичні видання:

1. 
Состояние
и развитие высоких
технологий в Украине / Д. Л. Старокадомский //
Наука та інновації.
– 2009 — №5. – с. 86.
2. 
Вплив
науково-технічного прогресу на економічне становище держави / В. М. Порохня // Держава та регіони. – 2006 — № 5 -.
248-251.
3. 
Аналіз
науково-технічного та інноваційного потенціалу України / О.О.Григор //інвестиції: практика та досвід. –
2010 — №4 – с. 20-22
4. 
Тенденції
розвитку високотехнологічного сектору економіки України / Л. Федулова // Економіст. — 2009-№1 –с.32-36.
5. 
Технологічні
парки України: стан, проблеми та перспективи розвитку/ В. І. Покотилова // Інвестиції: практика та досвід
— 2009. — №19 – с. 21-23.
6. 
Проблеми
технологічного трансферту та шляхи їх подолання в Україні / І. Ю.Єгоров, В.О.Чехун В.Ю. Грига // Проблеми науки. — 2008. №12 с 15-24.
Нормативно-правові акти:

7. 
Закон
України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Режим доступу – http//zakon.rada.gov.ua/
Програми Уряду:
8. 
Програма
дій Уряду – новації у сфері науки, інновацій та та трансферту технологій // Вісник УкрІНТЕL. — 2008. №1 (01).
Web-сайти:
9. 
Офіційний
сайт Міністерства освіти і науки України
Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/main.php?query=science/innovation/perelik
Додаток
1

Перелік чинних проектів, що
реалізуються за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, що
включені до державного реєстру 2010 р.

































































N
Назва проекту технопарку
Виконавець



Технологічний
парк «Вуглемаш»



1.
 Створення сучасного промислового
комплексу з виробництва мінераловатних виробів на основі новітніх технологій
та обладнання
ТОВ «ДАНКО-ІЗОЛ»



Технологічний
парк «Інтелектуальні інформаційні технології»



2.
Розробка і впровадження нової
комплексної автоматизованої технології та інформаційно-технічного
забезпечення по переробці вторинних сировинних ресурсів, їх повної екологічно
чистої утилізації з отриманням корисних продуктів і теплової енергії на
основі нового способу високошвидкісного піролізу
ТОВ «ЕКОКОМІНВЕСТ»



Технологічний
парк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та
сенсорна техніка»



3.
Розроблення технології
виготовлення, організація промислового випуску високоефективних
енергозберігаючих компактних люмінесцентних ламп
ТОВ «Газотрон-Люкс»


4.
Розробка та створення промислової
технології виробництва оптоелектронних приладів на основі з’єднань А3В5″
ЗАТ «Науково-виробничий
концерн «Наука», м. Київ


5.
Організація в Україні гнучкого
автоматизованого виробництва електронних виробів (телевізорів з новим типом
кінескопів, МП — 3-плеєрів, офісних терміналів)
ЗАТ «Інтелектуальні технології
— ІТ»



Технологічний
парк <Київська політехніка>



6.
Розробка і впровадження у
виробництво нової техніки та технологій спеціалізованих рослинних жирів з
новими функціональними властивостями
ТОВ <АВАЛОН>


7.
Створення новітнього устаткування
та розробка технології маловитратного виробництва титану, інших спеціальних
металів і сплавів на основі вакуумної електронно-променевої плавки
ТОВ <Міжнародна компанія
«АНТАРЕС»


8.
Розроблення і введення цифрової
комутаційної системи технологічного та спеціального зв’язку (Ф — 1500)
ЗАТ <Фарлеп — 2000>


9.
Розробка і впровадження у виробництво
технології по збагаченню залізовмісних відходів гірничо-металургійних
підприємств з одержанням концентрату

ТОВ «Науково-виробниче
підприємство «Гонта-Технологія» 



10.

Створення та
освоєння серійного виробництва газопаротурбінних установок «ВОДОЛІЙ»
потужністю 4 — 25 МВт для виробництва механічної, електричної
та теплової енергії

ДП «НВК газотурбобудування
«Зоря»-«Машпроект»



Технологічний
парк «Інститут монокристалів» 



11.
Розробка технології, організація
виробництва та випуск багатошарових ресурсозберігаючих широкоформатних
коекструзійних плівок та термостабілізованих пакувальних матеріалів
ВАТ «Укрпластик»


12.
Розробка енергозберігаючих
високоефективних мікрохвильових технологій та обладнання для концентрування і
зневоднення рідин та знезараження речовин, матеріалів, виробів і організація
дослідно-промислового виробництва

 ЗАТ «Технологічний парк
«Інститут монокристалів»



13.
Розробка та впровадження у
виробництво нових імпортозаміщуючих готових лікарських засобів
ВАТ «Фармак»



Технологічний парк
« Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона» 



14.
Розробка синергетичних
агломерованих флюсів, технології їх виготовлення та організація промислового виробництва
ВАТ «Запоріжсклофлюс»



Технологічний
парк «Інститут технічної теплофізики»



15.
Ліквідація загазованості та
запобігання загостренню екологічної ситуації в м. Бориславі шляхом
запровадження дослідно-промислових установок утилізації газів, що викидаються
в атмосферу, з використанням природоохоронних та ресурсозберігаючих
технологій
ТОВ Науково-виробнича компанія
«Східно Європейський Енергетичний Союз»



Технологічний
парк «Яворів»



16.
Методи і геоінформаційні технології
дистанційного моніторингу природних ресурсів України
 Національний університет
«Львівська політехніка», ПП «Земсервіс»



Технологічний
парк «Текстиль»



17.
Розробка та впровадження новітніх
технологій вироб-ництва та обробки технічних тканин з наданням покра-щених
фізико-механічних властивостей для подальшого виготовлення якісних
гумовотехнічних виробів
ТОВ «Корпорація
«Гуматекс»,