Міністерство аграрної політики України
Одеський державний аграрний університет
Курсова робота
з дисципліни «Економіка підприємства»
на тему: «Шляхи раціонального формування і використання основного і
оборотного капіталу в аграрних підприємств». (На матеріалах ТОВ «Ясні зорі» Кодимського
району Одеської області)
					







Роботу
виконав: студентка 3 курсу 2 групи
економічного
факультету
спеціальність
«Облік і аудит»
заочної
форми навчання
Албул
Олена Вікторівна
Одеса – 2010


Зміст
Вступ
1. Економічна суть виробничих фондів ТОВ
«Ясні зорі»
1.1 Характеристика виробничих фондів, їх
поділ, класифікація і структура
1.2 Основні засоби, їх грошова оцінка і
ефективність використання основних фондів ТОВ «Ясні зорі»
1.3 Оборотні засоби аграрних підприємств,
джерела їх формування і методика визначення ефективності використання оборотних
засобів
2. Природно — економічна характеристика ТОВ
«Ясні зорі»
2.1 Місце розташування і грунтово –
кліматичні умови господарства
2.2 Виробничий напрям, розміри і рівень
розвитку ТОВ «Ясні зорі»
2.3 Рівень інтенсивності і економічної
ефективності інтенсифікації
2.4 Економічна ефективність виробництва
основних видів продукції рослинництва
2.5 Економічна ефективність використання
основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення і оборотних фондів
2.6 Досвіт використання основних
виробничих фондів і оборотних фондів в сільськогосподарських підприємствах України
3. Шляхи раціонального формування і
використання основних виробничих фондів і оборотних засобів в
сільськогосподарських підприємства
3.1 Розробка і впровадження новітніх
ресурсозберігаючих технологій виробництва
3.2 Використання техніки на лізинговій
основі; формування МТС, оренда техніки
3.3 Мінімізація потреби в оборотних засобах
і фактори підвищення їх використання
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури


Вступ
Велику
роль за сучасного розвитку аграрної сфери в Україні відіграють знаряддя
(основні засоби) і предмети праці ( оборотні активи ). Їх раціональне використання
є дуже важливим завданням в сільськогосподарському виробництві, тому що ці два
із п’яти факторів, які беруть безпосередню участь у створені вартості продукції
і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку
матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Тому від рівня забезпеченості
виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури і ефективності
використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб’єктів
господарювання в сільськогосподарському виробництві.
Вся
сукупність наявних виробничих фондів становлять найбільшу частку (близько 60%)
національного багатства України. Зростання і вдосконалення засобів праці
забезпечує безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці
виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною
основних виробничих фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності
підприємства. До складу основних фондів входить інше майно підприємства, яке
безпосередньої участі у виробництві не бере.
Метою
нашої курсової роботи є дослідити економічну сутність основних і оборотних
засобів, що використовуються на сільськогосподарських підприємствах та вивчити шляхи
раціонального їх формування і використання.
У
відповідності до поставленої мети в роботі мають бути розв’язані наступні
задачі:
1. 
дослідити економічну сутність основних і оборотних фондів господарства,
методи їх оцінки, показники ефективності використання, джерела формування;
2. 
вивчити природноекономічний стан досліджуваного господарства;
3. 
на підставі проведених досліджень запропонувати шляхи
раціонального формування і використання основних і оборотних засобів на
сільськогосподарських підприємствах.
Об’єктом
дослідження курсової роботи є сільськогосподарське підприємство ТОВ «Ясні зорі»,
який знаходиться в с. Слобідка Кодимського району Одеської області.
Період дослідження 2005 по 2007
рок. Інформаційними джерелами є річна
фінансова та статистична звітність підприємства за останні три роки,
економічний паспорт.
При
проведенні дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання:
монографічний, балансовий, індексний, економіко-статистичний та інші методи.


1 Розділ. Економічна суть виробничих фондів сільського
господарства
1.1 Характеристика виробничих фондів, їх класифікація і структура
Знаряддя
і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що
обслуговують процес виробництва, і становлять, на думку Андрійчука, поняття
виробничих фондів. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого
є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів
виробництва.[5]
Засоби
виробництва визначені розвитком матеріально технічної бази підприємства. Від
рівня забезпеченості виробництва основними засобами, їх структури та ефективності
використання залежать виробничі та фінансові результати підприємства.
Основні виробничі фонди підприємства – це засоби праці, які
беруть участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою
натуральну форму, а їхня вартість поступово переходить на виготовлений товар в
міру їх зносу (амортизації).[6]
Окремі види засобів виробництва можуть змінювати свою
функціональну роль у процесі виробництва, а тому їх розглядають як основні
фонди, а в іншому випадку як оборотні.
За Бурковським А.Д., всі засоби, які беруть участь в виробничому
процесі (машини, устаткування, технологічні лінії, інше обладнання) і створюють
умови для його здійснення (виробничі споруди, гідротехнічні споруди – плотини,
канали, водоймища, транспортні споруди — мости, дороги, тунелі, електромережі,
трубопроводи) та служать для переміщення і збереження предметів та продуктів
праці (складські приміщення, транспортні засоби), є виробничими основними фондами.[13]
За Байша І.М. до основних фондів належать невиробничі
основні фонди (житлові будинки, клуби, дитячі дошкільні заклади, школи, лазні,
пральні, спортивні споруди й інші об’єкти побутового і культурного призначення,
охорони здоров’я).[7]
На думку Топіга І.М. основні засоби — це матеріальні активи,
які утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання
товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам чи для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного
використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу,
якщо він довший за рік).[34]
Об’єкти основних засобів у бухгалтерському обліку класифікуються в
групи, однакові за технічними характеристиками, призначенням і способом використання.
З метою обліку основні засоби та інші необоротні матеріальні активи поділяються
на такі групи:
— Основні засоби — це: земельні ділянки; капітальні вкладення на
поліпшення земель: будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання;
транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна
худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби.
— Інші необоротні матеріальні активи: бібліотечні фонди; малоцінні
необоротні матеріальні активи: тимчасові (нетитульні) споруди; природні
ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи.
Основні засоби грають дуже велику роль в виробничій діяльності
підприємства, так як вони у своїй сукупності створюють виробничу потужність
підприємства.[10]
Споживна вартість знарядь праці, за В.А. Андрійчуком,
закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість знаходиться в
постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а
інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення
строку їх використання.[6]
Предмети праці , тобто оборотні фонди, беруть участь у процесі
виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому
натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново
створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від
характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні
витрат, які включаються в собівартість продукції.[4]
Виробничі фонди у процесі кругообігу послідовно переходять зі
стадії виробничих запасів у стадію виробництва, а з неї – в стадію готового
продукту. Такий рух виробничих фондів відбувається як рух вартості, зумовлюючи
необхідність їх розмежування на застосовувані і спожиті.
Застосовувані основні фонди представлені первісною вартістю
знарядь праці, а виробничо спожиті – лише частиною її у формі річної суми амортизації
на реновацію. Застосовувані основні фонди завжди є більшими від виробничо спожитих
протягом року на строк їх експлуатації.
Для оборотних фондів, як правило, характерне зворотне
співвідношення. Застосовувані оборотні фонди вимірюються вартістю їх
середньомісячного залишку, виробничо спожиті – матеріальними витратами.
Враховуючи характер обороту предметів праці, стає очевидним, що виробничо
спожиті оборотні фонди будуть у стільки разів перевищувати застосовувані,
скільки оборотів зроблять оборотні фонди протягом року.
На думку Покропивного С.Ф поділ виробничих фондів, на застосовувані і
виробничо спожиті має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно
визначити роль знарядь і предметів праці у формуванні собівартості продукції.
Стає очевидним, що основна частка витрат формується за рахунок не основних, а
саме оборотних фондів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість
оборотних. [31]
Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є
мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь
комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і
своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на
продуктивність праці.
Мацибора В.І. зауважив, що основні виробничі фонди беруть
безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості
продукції На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств
– до 85 – 90%. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва.
Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення
ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих
фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування,
організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального
забезпечення.[24]
Основні засоби невиробничого призначення в основному знаходяться
на фінансуванні місцевих бюджетів, а беручи до уваги сучасний стан економіки, а
звідси і бюджетної системи в Україні, можна сказати, що ці невиробничі основні
засоби знаходяться в незадовільному стані. В перспективі є підстави очікувати,
що із зміцненням економіки аграрних підприємств вони відновлять розвиток окремих
ланок соціальної сфери з метою забезпечення опосередкованого впливу цього
фактора на підвищення продуктивності праці.
Мацибора В.І вважає, що сільськогосподарські підприємства,
крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися
торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є
однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди
поділяють на:
1. 
виробничі сільськогосподарського призначення. До них
відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та
обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та
програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і
господарський інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження,
внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі
фонди (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання)
можуть об’єднуватися в три групи: фонди рослинництва, тваринництва і загальногосподарського
призначення;
2. 
виробничі несільськогосподарського призначення Вони представлені
промислово-виробничими і будівельними фондами, фондами торгівлі і громадського
харчування. Певною мірою ці основні фонди характеризують ступінь
Згідно з типовою класифікацією основних фондів, їх розподіляють на
такі групи.
· 
Виробничо-технічні споруди. До цієї групи належать
споруди, в яких відбуваються процеси основних, допоміжних і підсобних
виробництв, адміністративні будинки, господарські споруди. У вартість цих
об’єктів, крім вартості будівельної частини, включається вартість систем
опалення, водопроводів, електроарматури, вентиляції та ін.
· 
Споруди і передавальні пристрої – це інженерно-будівельні
об’єкти, необхідні для здійснення процесів виробництва: нафтогазові
свердловини, дороги, естакади, тунелі, мости, гідротехнічні споруди (плотини,
канали, водоймища).
· 
Передавальні засоби – водопровідні й каналізаційні споруди,
електропередавальні мережі, теплові й газові мережі, паропроводи, тобто
об’єкти, які здійснюють передачу різних видів енергії від машин-двигунів до
робочих машин.
· 
Силові машини й устаткування: теплотехнічне
устаткування, силові і робочі машини та устаткування, технологічні лінії, які
впливають на предмети праці, вимірювальні та регулювальні прилади і пристрої,
лабораторне устаткування (прилади й апаратура для автоматичного управління,
вимірювання, регулювання і контролю швидкостей, тиску, температури, складу
речовин, пульти управління, засоби диспетчерського контролю,
комп’ютерно-обчислювальні машини тощо).
· 
Транспортні засоби – весь рухомий транспорт, що належить
підприємству (залізничний, водний, автомобільний транспорт, а також
внутрізаводські транспортні засоби: автокрани, автонавантажувачі, вагонетки,
передавальні візки та ін.).
· 
Інструменти і пристрої – інструменти всіх видів,
термін використання яких більший як один рік (незалежно від їх вартості).
· 
Виробничий інвентар та приладдя. До цієї групи належать
предмети, призначені для зберігання матеріалів, інструменту, полегшення праці, –
верстати, стелажі, столи, контейнери тощо.
· 
Господарський інвентар – предмети службового та
господарського призначення (меблі, сейфи, розмножувальні апарати, предмети
протипожежного призначення та ін.).
В аграрному секторі до основних фондів включають: робочу і продуктивну
худобу; багаторічні насадження; капіталовкладення в земельні ділянки для поліпшення
їх врожайності; лісові і водні угіддя тощо.
На думку Нестеренка В.П на ефективність сільськогосподарського
виробництва,., істотний вплив справляє і структура основних виробничих фондів,
під якою розуміють процентне співвідношення окремих складових елементів цих фондів
у їх загальній вартості.[21]
Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку основні
засоби класифікують за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на
поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини й
обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча
і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби. В складі  основних засобів
виділяють також групу інших необоротних активів, до яких відносять бібліотечні
фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну
тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.
За Яцківом В.А. при оцінці структури основних виробничих фондів
необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за
функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю
впливають на кінцеві результати господарювання. За інших однакових умов вищих результатів
досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основними
виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами,
продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.[35]
Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно
від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень фондооснащеності і
раціональну структуру цих фондів необхідно встановлювати для підприємства
відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності
розвитку головної галузі, місцевих природних умов.
1.2 Основні засоби, їх грошова оцінка і
ефективність використання основних виробничих фондів сільськогосподарського
призначення
До основних фондів відносять фонди, які беруть участь у процесі
виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму, а свою
вартість переносять на виготовлений товар поступово у вигляді амортизації по
мірі свого зносу. Основні фонди підприємства мають свою ціну, яка виражається в
їх грошовій вартості. Цей показник необхідний для точного визначення загального
обсягу основних фондів, оцінювання їх динаміки і структури, розрахунку економічних
показників господарської діяльності підприємства за певний період.
На думку Саблука П.Т основні фонди, мають тривалий період функціонування
і поступово переносять свою вартість на товари, які виробляються, тому і їх
вартість постійно змінюється. У зв’язку із постійною зміною умов їх відтворення
існує декілька видів оцінювання майнового комплексу. Майно підприємства і вся
його нерухомість (основні фонди) оцінюються залежно від моменту здійснення
оцінювання – за первісною (початковою) чи відновною вартістю – із огляду на
стан основних фондів – за повною або залишковою вартістю.[36]
Первісна, або історична вартість основних засобів – це фактична
вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів
(наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд, на формування
основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу
включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних
робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих
податків у зв«язку з його придбанням і деякі інші. При цьому слід пам»ятати, що
витрати на сплату відсотків за користування кредитами у первісну вартість
основного засобу не включаються.
Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину
витрат, пов’язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна
вигода від використання цього засобу. Вказане поліпшення досягається в разі
модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші
витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та
одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання,
включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди,
поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних
витрат, що включається у виробничу собівартість продукції.
Справедлива вартість – це така вартість, за якою може бути здійснений обмін
активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов’язання в результаті
операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для
земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для
машин і устаткування – ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за
вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних
засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату
оцінки.
Переоцінена вартість – це вартість основних засобів після їх
переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість)
основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних
способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.
На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за
первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка,
відображаються за переоціненою вартістю, і засоби, по яких переоцінка не
здійснювалася, – за первісною.
На думку Андрійчука В.Г переоцінка основних засобів, здійснювалася за
усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність
проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій)
вартості. Щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів
їх реальній ринковій вартості, Законом України «Про оподаткування прибутку
підприємств» (1997 р.) платникам податку всіх форм власності надано право
застосовувати щорічну індексацію основних засобів і нематеріальних активів. Для
визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам згідно з П(С)БО 7 надано
право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо
їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості
на дату балансу.[5]
При вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів
відповідно до П(С)БО 7 потрібно враховувати механізм впливу операційного лівериджу
на прибуток підприємства. Відомо, що при зміні обсягу реалізації продукції у
вартісному виразі наявність постійних витрат у сукупних витратах на її виробництво
призводить до того, що операційний прибуток при цьому змінюється ще вищими
темпами.
Залишкова вартість – це вартість основного засобу, одержана як
результат від різниці його первісної (переоціненої) вартості і суми зносу —
нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу.
За Горкавим В.К. залишкова вартість основних фондів характеризує реальну
їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної
роботи, надаваних послуги). Залишкова вартість є розрахунковою величиною і
визначається як різниця між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою
на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів.[15]
Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням
їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. У практичній діяльності
господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних
відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Ліквідаційна вартість це сума коштів, яку
підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основною засобу після
закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних
з продажем (ліквідацією) цього засобу.
На протязі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично
(матеріально) і економічно (морально). Фізичний знос виникає в ході використання
або простою техніки, засобів праці. А моральне зношення пов’язане зі зростанням
загальної продуктивності праці в промисловості, в процесі чого знижується (старіє)
продуктивність праці.
Амортизація – це економічний процес , що кількісно відображає
втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичний
розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану
послугу) протягом строку їх корисного використання.
В умовах ринкової економіки підприємства, як правило, не
акумулюють амортизацій на відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з
цільовим реноваційним призначенням, а здійснюють просте і розширення
відтворення в міру потреби, за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел
фіксування , проте підприємство може ввести в прокатку своєї діяльності,
закріплення фінансових збабів.[7]
Ефективність використання основних виробничих фондів, як вважає
Андрійчук В.А та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від
характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства,
а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих
фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є
коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми
амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період
обороту як зворотне співвідношення цих величин.
Аграрним підприємствам, як вважає Бутинець Ф. Ф, важливо
своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у
фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової
техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування
темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином,
з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим
циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання.[9]
Для характеристики руху основних фондів використовують і такі
показники:
• 
коефіцієнт зростання (Кзр) – відношення суми основних засобів на
кінець року до їх вартості на початок року;
• 
коефіцієнт вибуття (Кв) – відношення вартості вибулих за звітний рік
основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;
• 
коефіцієнт оновлення (Ко) – відношення заново введених за рік основних
засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року). Між
даними показниками існує тісний взаємозв’язок. Очевидно, що Кзр > 1 за
умови, коли Ко > Кв, і навпаки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново
введених, то Кзр = 1;
коефіцієнт сукупного відтворення (Ксв) – відношення вартості
основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх
основних засобів на початок року
Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох
показників: коефіцієнта зношення (Кз – відношення суми зношення до первісної
вартості основних засобів) і коефіцієнта придатності (Кп – частка від ділення
первісної вартості засобів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну
вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 — Кз. Чим вищий
коефіцієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має
підприємство для більш раціонального використання основних засобів.
Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий
продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало
участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні
показники:
Фондовіддача – відношення вартості виробленої продукції до
первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів
сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами
зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва,
цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних
цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю,
але все ж об’єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних
виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах. По
аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно
коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою
оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів,
ступенем придатності та ін.
Фондомісткість – це зворотний показник фондовіддачі. Він указує,
скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї
гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації
виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені
об’єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для
підвищення фондовіддачі
На основі даних про первісну вартість основних виробничих фондів
визначають по кожному підприємству такі важливі економічні показники, як фондооснащеність
виробництва і фондоозброєність праці. Фондооснащеність розраховують як
відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського
призначення до площі сільськогосподарських угідь, а фондоозброєність – до середньорічної
кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.
Умовний строк окупності визначається як частка від ділення
середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського
призначення на операційний прибуток підприємства, одержаний від основної
діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей показник був якомога меншим і не перевищував
кількості років, за які скуповуються капіталовкладення відповідно до діючої
банківської процентної ставки.
Такий показник як норма прибутку показує, яка частка прибутку
припадає на суму вартостей основних і оборотних фондів.
Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за
тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого
прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше
підвищення фондооснащеності виробництва.
Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є
встановлення оптимального співвідношення між основними й оборотними фондами з
урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної галузі і
досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.
Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів, на
думку Плаксієнко
В. Я.,
є встановлення оптимального співвідношення між основними й оборотними фондами з
урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної галузі і
досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.[32]
Андрійчук В.Г вважає, що кращих результатів досягають ті
підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість
застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну. Особливе
значення для поліпшення використання основних виробничих фондів і підвищення
ефективності виробництва має застосування нових технологій вирощування
сільськогосподарських культур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської
сировини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбінування виробництва, впроваджувати
прогресивні форми організації й оплати праці, підвищувати кваліфікацію кадрів
та їх відповідальність за раціональне використання закріпленої за ними техніки.[5]
1.3 Оборотні засоби аграрних підприємств, джерела
їх формування і методика визначення ефективності використання оборотних засобів
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді
певної сукупності предметів праці, елементи яких повністю споживаються у
кожному виробничому циклі, змінюють або ж втрачають свою натуральну форму і переносять
всю свою вартість на вартість вироблюваної продукції (платних послуг).
Планування обліку господарської діяльності до складу оборотних
фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати
власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.
Склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить
різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного
капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах вона може істотно
різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки
В процесі сільськогосподарського виробництва, на думку Мацибора В. І., незамінну роль
відіграє оборотний капітал як один з найважливіших факторів, що значно впливає
на формування собівартості продукції. Оборотний капітал підприємств
представлений такими активами, які призначені для виробничого споживання чи
реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 міс. з дати балансу, а
також грошовими коштами та їх еквівалентами. При цьому під операційним циклом
розуміють проміжок часу з моменту придбання запасів для здійснення
господарської діяльності до часу отримання коштів від реалізації виробленої за
їх участю продукції, За своїм економічним змістом категорія оборотного капіталу
може бути визначена як сукупність оборотних фондів і фондів обігу. Отже
оборотні запаси можна поділити за такими групами:[24]
Виробничі запаси – це предмети праці, які не вступили ще в стадію
виробничого споживання, в аграрних підприємствах вони бувають сільськогосподарського
і промислового походження. До виробничих запасів сільськогосподарського
походження відносять , насіння і посадковий матеріал, підстилку, сільськогосподарську
сировину для промислової переробки, дорослу птицю, кролів
Незавершене виробництво – це та частина оборотних фондів, яка вже
виробничо спожита, але готової продукції ще не одержано. Як бачимо, ці оборотні
фонди знаходяться на стадії виробництва, їх величина залежить від масштабів виробництва
і виробничого напрямку підприємства, рівня його спеціалізації на головній
галузі.
Витрати майбутніх періодів – грошові витрати, що
мають місце у певний період, але відшкодовуються за рахунок собівартості
продукції у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку
виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво,
придбання науково-технічної та економічної інформації тощо.
За Нестерчуком Ю.О., співвідношення оборотних фондів у вигляді
окремих елементів і стадії функціонування (запаси, незавершене виробництво,
витрати майбутніх періодів) характеризує їх виробничо технологічну
структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва,
особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення матеріальними
ресурсами тощо) і змінюється в часі. [30]
За сферою обігу оборотні засоби поділяються на такі групи:
· 
Готова продукція – це така продукція, що призначена для реалізації
заготівельним і переробним підприємствам, для продажу на біржах, кооперативних
крамницях, сільських ринках, для продажу і видачі в рахунок оплати праці
працівникам аграрних підприємств, для громадського харчування тощо. Якщо
продукція не відповідає вимогам для її реалізації, то вона відображається у
складі незавершеного виробництва.
· 
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це
кошти, які повинні надійти підприємству від інших суб’єктів ринку за продану їм
продукцію, надані послуги і виконані роботи, як оплата за одержані векселі тощо.
Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних
засобів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації.
До стійких пасивів належать також фонди підприємства, які спеціально не
призначені для формування оборотних засобів. До них належать: заборгованість із
зарплати, відрахування на соціальне страхування, резерв на покриття майбутніх
видатків і платежів, частина фондів економічного стимулювання, яка постійно
використовується в роботі, і остання складова – засоби ремонтного фонду для
формування залишків матеріалів на ремонт.
Савчук В.К. вважає, що для визначення ступеня ефективності
використання матеріальних ресурсів є певна система техніко-економічних
показників. Ці показники диференційовані залежно від особливостей виробництва
на тих чи інших підприємствах і окремих видів предметів праці.[37]
На підприємствах, що переробляють сировину, застосовують показник
(коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. Наприклад,
на цукровому заводі – коефіцієнта виходу цукру з буряків. У багатьох галузях
народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів
є витрати сировини на одиницю готової продукції.
Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить
від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції
переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків;
собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо
споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку підприємства і рівня
розвитку головної галузі.
Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за
такими показниками:
— фондооснащеність виробництва, що визначається
діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських
угідь підприємства;
— ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується
як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив
цих засобів
Для оцінки, на думку Манів З.О., ефективності використання
оборотного капіталу, визначеним потреби в ньому і обґрунтуванню управління
процесом прискорення оборогу застосовують низку економічних показників. Серед
таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного капіталу.
Цей показник характеризує більше віддачу оборотних засобів, я ніж їх оборот. [14]
Для визначення швидкості обороту лише предметів праці необхідно
матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом амортизації, витрат на
оплату праці і послуг зі сторони) поділити на середньорічну вартість виробничих
запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Матеріальні витрати являють
собою спожиті в процесі виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для
врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення
мале коло кругообігу оборотних фондів – внутрішньогосподарський оборот, коли
частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а потрапляє
до складу виробничих запасів.
Важливе значення має прискорення обороту оборотного капіталу,
оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для виконання виробничої
програми, а отже, підвищує ефективність відтворювального процесу.
Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом
завантаженості. В процесі аналітичної роботи аграрних підприємств широко
використовують показник тривалості одного обороту оборотного капіталу.
Збільшення вкладів в оборотний капітал є доцільним тоді, коли це
веде до зростання валової продукції випереджуючими темпами. Тому для оцінки
аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу визначається
показників фондовіддачі, діленням валової продукції в порівняльних цінах на
середньорічну вартість цього ресурсу.
Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської
продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат, що
включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як використовуються
спожиті оборотні фонди, визначають показники матеріаловіддачі (відношення
валової продукції до матеріальних витрат виробництва) і матеріаломісткості (обернена
величина показника матеріаловіддачі).
Матеріаловіддача і фондовіддача оборотних фондів тісно пов’язані,
оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди передують відповідні
авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши останні на коефіцієнт обороту
оборотних фондів, одержимо матеріальні витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити
як частку від ділення валової продукції на середньорічну вартість оборотних
фондів, помножену на коефіцієнт їх обороту.
За Андрійчуком В.Г., матеріаломісткість безпосередньо визначає
собівартість грошової одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті
оборотні фонди. Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно
визначати в умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним
способом.[6]
Раціональне використання матеріальних ресурсів передбачає перш за
все вирішення конкретних завдань щодо економії сировини, матеріалів, палива,
електроенергії. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів:
— 
джерела економії показують за рахунок чого може бути досягнуто економії
ресурсів;
— 
шляхи економії — яким чином, за допомогою яких заходів можна
заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів.
Ефективне використання матеріальних ресурсів, на думку Нестерчука Ю.О., визначається
багатьма факторами. Конструктори, проектанти нових видів продукції шукають
шляхи досягнення кращих параметрів якості, економії затрат матеріалів,
застосовуючи найбільш прогресивні їх види. Серед усієї сукупності можливих заходів
економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати, насамперед,
виробничо-технічні та організаційно-економічні заходи.[30]
Найбільші за величиною резерви підвищення рівня використання найважливіших
видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною і ефективною переробкою
сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів.
виробничий
оборотний фонд аграрний


2 Розділ. Природно-економічна
характеристика аграрного підприємства
2.1 Місце
розташування і грунтово-кліматичні умови господарства
ТОВ «Ясні
зорі» – це багатогалузеве сільськогосподарське підприємство, що знаходиться в
с. Слобітка Кодимського району Одеської області. ТОВ “Ясні зорі” розташоване в
сприятливій для вирощування технічних культур грунтово-кліматичній зоні.
Господарство
розташоване в зоні степів. Поверхня її рівнина, поступово знижується з півночі
на південь.
Умови району
загалом дуже сприятливі для розвитку сільського господарства. Клімат
помірно-континентальний: літо жарке з сильними вітрами, частими суховіями, зима
– м’яка, малосніжна. Середня температура січня складає мінус 5-6, липня – +22  С. Річна
кількість опадів коливається від 300-350 мм на півдні і до 450 мм на півночі.
Середньорічна кількість опадів на території району 435 мм. Максимум опадів (у
вигляді злив) припадає на теплий період року.
Основна
частина грунтів господарства — чорноземи південні з глибиною грунтового шару 0,8-0,85
м, та вмістом гумусу 4,5-4,6 %.
Природно-ресурсний
потенціал:
Земельні
ресурси.
В районі практично всі землі придатні для сільськогосподарського використання.
Саме тому потреби в територіальній локалізації різних виробничих і невиробничих
об’єктів задовольнялися в основному за рахунок високопродуктивних угідь. З
кожним роком прослідковується тенденція збільшення площі сільгоспугідь.Нині
площа сільгоспугідь становить 5086 гектар дорогоцінної землі.
Водні
ресурси.
Район розташований у відносно-посушливій зоні, де випадає незначна кількість
опадів. Середній багаторічний місцевий стік малих річок складає 0,15 км3 (1%
від місцевого стоку області) і знижується у маловодні роки в кілька разів.
Враховуючи
значний водний дефіцит району, в перспективі забезпечення регіону водними
ресурсами буде здійснюватися за рахунок прилеглих територій. Єдиною можливістю
покращити водозабезпечення за рахунок власних ресурсів є акумуляція води у
водонадлишкові роки до природних та штучних водосховищ.
Для розвитку
своєї діяльності дане підприємство взаємодіє з юридичними і фізичними особами
укладаючи з ними певні договори. Виробничий напрямок підприємства — зерновий.
Отже, можна зробити висновок що в цілому ТОВ «Ясні зорі» має вдале економічне і
географічне розташування.
Всі економічні, географічні та насамперед
кліматичні умови дають змогу для доброго розвитку господарства в даному
регіоні.
2.2 Виробничий напрям, розміри і
рівень розвитку ТОВ «Ясні зорі»
Розпочинаючи
аналіз, першою нашою таблицею 1 є вартість і структура чистого доходу в «Ясні
зорі». Вартість і структура продукції може дати відповідь на те, яку
частку займає той чи інший вид продукції в загальній структурі по кожному року
і в середньому за досліджуваний період. Тобто можна побачити яку спеціалізацію
має наше підприємство.

Таблиця 2.1-Вартість і структура чистого доходу в
«Ясні зорі» Кодимськогорайону Одеської області

Види продукції	2005 рік		2006 рік		2007 рік		В середньому за 2005-2007 рр.
	Дохід, тис.грн	Структура,%	Дохід, тис.грн	Структура,%	Дохід, тис.грн	Структура,%	Дохід, тис.грн	Структура,%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
У т.ч.: зернові та зернобобові	1826	74,62	5384	56,56	8557	64,77	5255,67	62,62
з них:пшениця	863	35,27	3152	33,11	6772	51,26	3595,67	42,84
кукрудза на зерно	551	22,52	1290	13,55	1175	8,89	1005,33	11,98
ячмінь	412	16,84	942	9,90	594	4,50	649,33	7,74
ячмінь озимий	—	—	—	—	16	0,12	—	—
соняшник	—	—	2370	24,90	3539	26,79	—	—
соя	—	—	462	4,85	172	1,30	—	—
ріпак озимий	272	11,12	436	4,58	761	5,76	489,67	5,83
інша рослинна продукція	250	10,22	408	4,29	176	1,33	278,00	3,31
Реалізація іншої продукції, робіт та послуг	99	4,05	459	4,82	6	0,05	188,00	2,24
Усього продукції сільського господарства	2447	100,00	9519	100,00	13211	100,00	8392,33	100,00

Аналізуючи
дані таблиці, можливо зробити такий висновок, що найбільшу питому вагу по
доходам підприємства належить зерновим, в середньому за досліджуваний період
складає 62,62 %. Так, доходи від реалізації зернових у звітному періоді
порівняно з базисним зросли від 1826 тис грн. до 8557 тис. грн., а інша
продукція рослинництва навпаки зменшилась на 96 тис. грн. Прослідковується
тенденція збільшення доходів від реалізації порівняно з базисним 2005 роком.
Дане підприємство спеціалізується тільки на виробництві продукції рослинництва,
тваринництво відсутнє.

Щоб
розрахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей на підприємстві, необхідно
визначити і проаналізувати коефіцієнт спеціалізації підприємства або коефіцієнт
зосередження товарного виробництва.

Кз =

Кз=

Можна
зробити висновок, що рівень спеціалізації слабко розвинутий.

Таблиця
2.2 — Розміри сільськогосподарського підприємства в ТОВ «Ясні зорі»

Показники	Роки			2007р. в % до 2005р.
	2005	2006	2007
Наявність сільськогосподарських угідь, га	5236	5086	5086	97,14
Із них ріллі	5236	5086	5086	97,14
Вартість основних виробничих фондів, тис.грн.	6608	7285	5349	80,95
Вартість валової продукції, тис.грн.	5920	5739	5657	95,56
Вартість чистого доходу, тис.грн	2520	2528	7558	3 рази
Середньорічна кількість робітників	85	81	85	100
Об’єми виробництва, т
Зерно	8592,8	6889,6	4948	57,59
Соняшник	465,1	1872,1	1219,3	2,6 раз
Ріпак озимий	288,8	419,7	431,8	149,65
соя	—	671	103	х
Виробничі витрати, тис.грн	5489	5326	5465	99,56
Енергетичні ресурси, к.с.	4090	4090	4090	100,00

Отже
перейдемо безпосередньо до аналізу даних таблиі. Так площа сільськогосподарських
угідь у 2007 році зменшилася на 2,76 % в порівнянні з 2005 роком, тобто на 150
га. Вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення коливалась
на протязі досліджуваного періоду і зменшилась у звітному році на 19,05% порівняно
з базисним. Розглядаючи вартість валової продукції, можна відмітити, що вона
також зменшилась на 263 тис. грн. Середньорічна кількість працівників залишилась
незмінною.

Розглянемо
об’єми виробництва основної продукції господарства. Так виробництво зерна зменшилось
на 42,41 % у 2007 році, а це на 4862 т. менше ніж у 2005 році. Виробництво
соняшнику у звітному році збільшилось у 2,6 раз. Виробничі витрати також мають невелике
зменшення в цьому періоді, так у 2007 році вони зменшились на 24 тис.грн, по
відношенню до 2005 базисного року. Такий показник як енергетичні ресурси
господарства незначно зменшився по відношенню до базисного у звітному році, а
саме на 5,05%.

Таблиця
2.3 — Загальний рівень економічного розвитку ТОВ «Ясні зорі»

Показники	Роки			2007р в % до 2005р.
	2005	2006	2007
1	2	3	4	5
Вартість валової продукції, тис.грн.	5920	5739	5657	95,56
Окупність виробничих затрат (ВП/ВЗ), грн.	1,07	1,08	1,04	97,2
Вироблено валової продукції,грн. в розрахунку на:	Х	Х	Х	Х
100га сільгоспугідь	113	112,83	111,23	98,43
100грн. основних фондів с.-г.призначення, грн.	89,59	78,78	105,76	117,71
1-го робітника, зайнятого в с.-г.	74,00	67,52	69,84	94,38
Припадає валового прибутку, тис.грн. в розрахунку на:	Х	Х	Х	Х
100га.сільгоспугідь	— 2,52	47,1	140,88	Х
100 грн. Основних фондів с.-г.призначення	— 2	33	133,95	Х
1-го робітника, зайнятого в с.-г.	— 1,55	29,58	84,29	Х
Рівень рентабельності, %	— 6,3	33,8	117,4	Х
Доход(виручка) від реалізації продукції(товарів, послуг),тис.грн.	2936	11423	15951	5,43 раз
Чистий доход (виручка від реалізації продукції, товарів, по слуг), тис.грн.	2447	9519	13293	5,43 раз
Валовий прибуток, збиток(-), тис.грн.	— 132	2396	7165	Х
Фінансові результати від операційної діяльності, тис.грн.-прибуток(+),збиток(-)	627	2980	9736	15,53 раз
Чистий прибуток (збиток (-), тис.грн.	5	2528	7558	1511 рази

Показники
таблиці 2.3 свідчать, що вартість валової продукції зменшилась в звітному році
на 4,44 % порівняно з 2005 році. Такий показник, як окупність виробничих
витрат, показує, скільки на 1 грн. затрат приходиться вартості валової
продукції, він зменшився на 2,8 % порівняно з базовим роком.

Якщо
роблячи розрахунок того, яка частка валової продукції припадає на 100 га с/г.
угідь, то ми побачимо, що вона зменшилась на 1,57 %,; по відношенню до 100 грн.
вартості основних фондів с/г. призначення збільшилося на 17,71%, або на 16,17
грн. у звітному році по відношенню до базисного 2005 року; а по відношенню до
одного працівника, зайнятого в с.г., зменшилась на 5,62 % по відношенню до
базисного року.

Загальний
рівень рентабельності на протязі досліджуваного періоду збільшувався і склав 117,4
%.

А
виручка від реалізації на протязі досліджуваного періоду має тенденцію до
підвищення і в 2007 році, порівняно з 2005 збільшилась на 13015 тис.грн. Валовий
прибуток збільшився у звітному періоді на 7297 тис.грн.

Фінансові
результати від операційної діяльності збільшились у 2007 році на 9109 тис.грн.
по відношенню до 2005 року. Також збільшився і чистий прибуток у звітному році
по відношенню до базисного, збільшення відбулося на 7553 тис.грн..

2.3
Рівень інтенсивності і економічної ефективності інтенсифікації

Таблиця
2.4 — Рівень інтенсивності і показники економічної ефективності інтенсифікації
виробництва на ТОВ «Ясні зорі»

Показники	Роки				2007р. в % до 2005р.
	2 005р.	2 006р.		2 007р.
Рівень інтенсивності	Х	Х		Х	Х
Вартість основних виробничих фондів на 1 га с.-г.угідь, грн.	1262	1432		1051	83,28
Виробничі витрати з розрахунку на 1га с/г угідь, грн..	1048	1047		1074	102,5
Кількість енергетичних потужностей з розрахунку на 1 га ріллі, тис.к.с.	0,78	0,8		0,8	102,56
Обсяг виконаних тракторних робіт в ум.ет.га на 1 га ріллі	9,78	9,0		7,8	79,8
Рівень економічної ефективності інтенсифікації	Х	Х		Х	Х
Урожайність зернових культур, ц/га	26,6	35,2		25,9	97,36
Урожайність соняшника, ц/га	8,9	18,4		20,1	2,25 раз
Вартість ВП на 1 га с.г.угідь, .грн.	1130	1128		1112	98,4
Окупність виробничих витрат ВП/ВЗ, грн.	1,07	1,08		1,04	97,2
Розмір чистого прибутку на 1 га с.-г.угідь, грн.	481	497		1486	3 рази
Одержано прибутку на 1 ц продукції,грн.	Х	Х	Х			Х
Зерна	— 4,4	12,47	66,64			Х
Насіння соняшнику	—	37,2	152,84			Х
Рівень рентабельності по підприємству, %	— 6,3	33,8	117,4			Х
Рівень рентабельнос по рослинництву	— 6,3	33,8	117,4			Х

Аналіз
таблиці 2.4. Розглядаючи систему показників рівня інтенсивності, необхідно
відзначити, що вартість виробничих фондів, що припадає у розрахунку на 1 га с/г
угідь у 2007 році збільшились на 2,5%: по відношенню до базисного 2005 року, а
у грошовому виразі це склало на 26 тис.грн більше. Кількість енергетичних потужностей
з розрахунку на 1 га ріллі, тис.к.с збільшили свій показник у 2007 р на 2,56%
порівняно з базовим.

Досліджуючи
показники рівня економічної ефективності інтенсифікації, нам потрібно виділити,
що урожайність зернових культур зменшилась на 2,64 %, а в натуральному виразі
на 0,7 ц/га більше ніж у базисному році. Урожайність соняшника навпаки, збільшилась
у 2,25 раз, що в натуральному виразі складає 11,2 ц/га. Якщо розраховувати
вартість валової продукції по відношенню до 1 га с/г угідь, то ми побачимо, що
ця частка зменшилась на 28 грн., або у процентному відношенні на 1,6 % менше
ніж у базисному році.

Такий
показник, як окупність виробничих витрат, показує, скільки на 1 грн. затрат
приходиться вартості валової продукції. Цей показник зменшився на 2,8% по
відношенню до базисного 2005 року.

Таблиця
2.5 — Рівень інтенсивності і економічна ефективність інтенсифікації рослинництва
в ТОВ «Ясні зорі»

Показники	2005р.	2006р.	2007р.	2007р. в % до 2005р
Рівень інтенсивності	Х	Х	Х	Х
Виробничі витрати на 1 га зернових, грн.	1246	1077	1664	133,5
Виробничі витрати на 1 га соняшника, грн.	965,8	891,9	1227	127
Припадає на 100 га сг угідь, тис. грн.	Х	Х	Х	Х
Виробничих витрат в рослинництві	104,8	104,7	107,45	102,5
Основних виробничих засобів	83	73,2	102,2	123,1
Енергоозброєність к.с./1 чол.	48,12	50,49	48,12	100,00
Економічна ефективність інтенсифікації	Х	Х	Х	Х
Виробництво ВП рослинництва на 1 га с.-г.угідь, грн.	1028	853	1005	97,76
Припадає ВП рослинництва на 1 л/год.відпрацьовану в рослинництві, .грн.	31,15	47,8	—	Х
Окупність виробничих затрат в зерновогосподарстві, .грн.	— 89,3	294,2	1238,9	Х
Окупність виробничих затрат на вирощуванні соняшника, грн.	—	505,7	2462,8	Х
Рівень рентабельності рослинництва, %	— 6,3	33,8	117,4	Х
Рівень рентабельності продажу прод. рослинництва, %	— 6,7	25,3	54	Х

Розглядаємо
наступну таблицю 2.5, яка має розрахунки показників інтенсивності і економічної
ефективності інтенсифікації галузі рослинництва ТОВ «Ясні зорі». Так роблячи
аналіз показників інтенсивності, ми визначаємо, що виробничі витрати на 1 га
зернових на протязі досліджуваного періоду має тенденцію до підвищення. В той
же час виробничі витрати на 1 га соняшника знижуються в цьому періоді.
Енергоозброєність показує, яка кількість кінських сил припадає на одного
працівника. Цей показник на протязі 2005-2007 років залишається на одному
рівні, крім 2006 р де склав 50,49 к.с/1 чол. Відчутно підвищився рівень
рентабельності рослинництва у звітному році порівняно з базовим 2005 р і склав
117,4%.

2.4 Економічна ефективність виробництва основних видів продукції
рослинництва і тваринництва

Таблиця 2.6 — Економічна ефективність виробництва основних
видів товарної продукції рослинництва в ТОВ «Ясні зорі»

Показники	Зерно		Соняшник
	2005.	2007р.	2005р.	2007р.
1.Площа під культурою, га	3390	3163	782	845
2.Урожайність, ц/га	26,6	25,9	8,9	20,1
3.Валовий збір, т	8593	4948	465	1219
4.Реалізовано, ц	40660	71049	—	16468
Рівень товарності, %	47,32	143,59	—	135
Затрати праці на 1 ц., люд.-год.	1,58	—	8,38	—
6.Виробничі затрати на 1 га, грн.	1246	1664	965,8	1227,3
Виробнича собівартість 1 ц,грн.	49,16	64,23	145,56	61,10
8.Собівартість реалізованої.продукції, тис.грн.	2005	6074	—	1022
Ціна реалізації 1 ц продукції, грн	910,7	120,44	—	214,9
Одержано прибутку на 1 ц, грн	861,39	66,65	—	152,84
Виручка за реаліз.продукцію, тис.грн.	1826	8557	—	3539
Прибуток (+), збиток (-), від реаліз.продукції, всього тис.грн.	— 179	4735	—	2517
Рівень рентабельності продажу, %	— 9,8	55,33	—	71,12
Рівень рентабельності, %	— 8,9	123,88	—	2,46 раз

Отже площа
під зерновими і соняшником в досліджуваному періоді збільшилась

Урожайність
зернових зменшилась, а соняшнику збільшилась на протязі досліджуваного періоду.

Залежно
від попередніх двох показників змінюється і валовий збір цих видів продукції.
Збільшується валовий збір по соняшнику, а також по зерну.

Реалізація
продукції збільшується, по зернових вона збільшилась на 30389 ц. звітньому 2007
році порівняно з базовим 2005 роком.

Затрати
праці на 1 ц соняшника більші ніж на зерно на 6,8 люд. год.

Виробничі
витрати на 1 га збільшилась по всім видам продукції, якщо порівнювати показники
на початок і кінець досліджуваного періоду.

Собівартість
1 ц зерна на протязі 2005-2007 років збільшилась з 49,16 грн до 64,23 грн., а
соняшнику навпаки зменшилась і у звітному 2007 році склала 61,10 грн.

Збільшилась
виручка від реалізації по всім видам продукції. Прибуток від реалізації також
збільшився по всім видам продукції, крім 2005 року по зерну ми отримали збиток
у сумі 179 тис. грн.. Рівень рентабельності на зерно у звітному році склав
23,88%, а соняшника аж у 2,46 раз.

2.5 Економічна ефективність використання основних виробничих
фондів сільськогосподарського призначення і оборотних фондів

Таблиця
2.7 Склад, структура, забезпеченість та рівень використання основних засобів

Види основних засобів	2005р.		2006р.		2007р.
	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%
Будинки, споруди та передавальні пристрої	31	37,5	44
Машини та обладнання	3686,5	4707,5	5204,5
Транспортні засоби	48,5	77,5	67
Інструменти, прилади та інвентар	—	—	—
Малоцінні необоротні матеріальні активи	2	3	5,5
Інші основні засоби	—	—	—
Інші необоротні матеріальні активи	47	—	56
Разом	3815	4825,5	5377
Забезпеченість основними виробничими фондами: вартість основних виробничих засобів,тис.грн.	Х	Х	Х
А)100 га с.г.угідь	1,26	Х	1,43	Х	1,05	Х
Б)середньорічн.працівника	77,74	Х	89,9	Х	62,93	Х
Рівень використання основних виробничих фондів:	Х	Х	Х
Капіталовіддача	0,90	Х	0,79	Х	1,06	Х
Капіталомісткість	1,12	Х	1,27	Х	0,95	Х
Норма прибутку, %	0,02	Х	15,1	Х	29,9	Х

В
таблиці 2.7 розглядаючи склад та структуру основних засобів ТОВ «Ясні зорі»,
можна відмітити, що основну частку на протязі досліджуваного періоду, займають
машини та обладнання, частка яких із року в рік збільшується. Ще меншу частку в
загальній структурі займають транспортні засоби. Їх часка на протязі цього
періоду має тенденцію до зниження. Далі йдуть інструменти, прилади та інвентар.
Його частка в загальній структурі майже не змінилася. Лише в середині і кінці
досліджуваного періоду вона збільшилася. На останніх місяцях в структурі
основних засобів знаходяться інші основні засоби і малоцінні необоротні матеріальні
активи.

Далі
розглянемо показники забезпеченості основними виробничими фондами. Розраховуючи
частку вартості основних виробничих фондів по відношенню до 100 га с/г угідь,
потрібно зазначити, що вона зменшилась відносно базисного року і скала 1,05. І
їх же частка, яка припадає на 1 середньорічного працівника, на протязі 2005-2007
років також має тенденцію до зниження.

Показники
рівня використання основних виробничих фондів ми проаналізували так: капіталовіддача,
яка показує скільки вартості валової продукції припадає на 1 грн. вартості
основних засобів, на протязі досліджуваних років підвищується і у 2007 році
склала 6 копійок; капіталомісткість, цей показник є оберненим до капіталовіддачі,
тобто показує яка частка вартості основних засобів припадає на 1 грн. валової
продукції, відповідно цей показник зменшився в кінці досліджуваного періоду;
розглядаючи норму прибутку, який показує яка частка прибутку припадає на суму
вартостей основних та оборотних фондів, можемо сказати, що цей показник на
протязі досліджуваних років має тенденцію до збільшення, і в 2007 році вже
склав 29,9%

Таблиця
2.8 — Склад, структура, забезпеченість та рівень використання оборотних засобів
в ТОВ « Ясні зорі»

Показники	2005р.		2006р.		2007р.
	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%
Сировина і матеріали	—	—	—	—	—	—
Куповані напівфабрикати	—	—	—	—	—	—
Паливо	16	0,11	38	0,2	71	0,34
Тара і тарні матеріали	—	—	—	—	—	—
Будівельні матеріали	—	—	—	—	—	—
Запасні частини	1	0,007	19	0,1	17	0,08
Матеріали с.г.призначення	147	1,05	193	1,03	288	2,36
Малоцінні та швидкозношувані предмети	1	0,007	1	0,005	6	0,03
Незавершене виробництво	1266	9,06	2254	12	2604	12,3
Готова продукція	3716	26,6	1022	5,48	98	0,46
Всього оборотних фондів	4982	Х	3276	Х	2702	Х
Засоби обігу	8824	63,16	15138	81,1	18107	85,45
Всього оборотних засобів	13971	100	18665	100	21191	100
Вартість валової продукції,тис.грн.	5920	Х	5739	Х	5657	Х
Виручка (доход) від реалізації,тис.грн.	2936	Х	11423	Х	11423	Х
Розрахункові показники:
Коефіцієнт обігу	0,29	Х	0,35	Х	0,8	Х
Тривалість одного обігу	1258	Х	1042	Х	456,25	Х
Матеріаловіддача	1,78	Х	1,47	Х	1,6	Х
Матеріалоємність	0,56	Х	0,68	Х	0,62	Х

Виходячи
з даних таблиці 2.8 можна сказати, що найбільшу питому вагу оборотних засобів
складають засоби обігу, частка яких коливається від 63,16% до 85,45%. Розглядаючи
вартість валової продукції, можна відмітити, що вона зменшилась в звітному році
на 263 тис грн., в порівнянні з 2005 роком. Виручка від реалізації на протязі
досліджуваного періоду має тенденцію до підвищення і в 2007 році, порівняно з
2005 збільшилась на 8487 тис.грн.

Проводячи
аналіз розрахункових показників ефективності використання спочатку роздивимось
коефіцієнт обігу, який показує яка частка виручки від реалізації приходиться до
1 грн. оборотних засобів. Отже на протязі досліджуваного періоду збільшився на 51
копійку у 2007 році по відношенню до 2005. Тривалість одного обігу має тенденцію
до зменшення на протязі досліджуваного періоду, тому що залежить від
коефіцієнту обігу. Матеріаловіддача ,що показує частку вартості валової
продукції, яка припадає на 1 грн. оборотних засобів, зменшилась у звітному році
по відношенню до базисного на 18 копійок. А показник матеріалоємності, який є
оберненим до матеріаловіддачі, тобто показує частку основних засобів, що
припадає на 1 грн. вартості валової продукції, отже він збільшився у 2007 році
на 6 копійок.

2.6
Досвід використання основних виробничих фондів і оборотних фондів в сільськогосподарських
підприємствах України

Нині
рівень ризиків використання оборотних засобів істотно впливає на результати
операційної діяльності підприємств, оскільки визначає її ефективність і рівень
фінансових витрат у процесі господарювання.

Раціональність
використання виробничих запасів значно підвищується за умови нейтралізаціїї
ризиків іммобілізації оборотних засобів у зайво сформовані запаси або
несвоєчасного надходження усіх їх видів до операціцйного процесу. Механізм
нейтралізації цих ризиків передбачає розподіл усієї сукупності запасів
товарно-матеріальних цінностей на три категорії(найбільш необхідні види
запасів, матеріальні ресурси, інші матеріальні ресурси) виходячи з їх вартості,
обсягів, частоти витрачання, негативних наслідків їх нестачі для операційного
процесу та фінансових результатів тощо.

Головним напрямом раціонального
використання оборотних засобів є розробка системи умов реалізації продукції в кредит:
кредитний період, кредитний ліміт, вартість надання кредиту, штрафні санкції за
прострочку виконання забовязань покупцями. Ефективність використання обігових
засобів у грошовій формі безпосередньо залежить від кредитного періоду. Так,
період надання кредиту характеризує термін відстрочки платежу за реалізовану покупцеві
продукцію.

Структура
основних засобів сільськогосподарських підприємств регіону та України не є
раціональною через низьку частку в ній активної частини виробничих фондів.
Найнегативнішим вбачається те, що у вартості основних засобів сільськогосподарських
підприємств галузі невиправдано низькою є питома вага робочої і продуктивної
худоби та багаторічних насаджень – важливою частиною основних засобів,
утворення яких є тривалим у часі процесом.

Ще
однією причиною руйнування матеріально-технічної бази с/г підприємств є низька
їх платоспроможність, зумовлена, передусім, різким рівнем цінової
невідповідності у міжгалузевому обміні сільськогосподарства з промисловістю, та
відсутністю державного впливу на ринок аграрної продукції. Одним із найнегативніших
наслідків нинішнього стану є низький рівень рентабельності (а часто — і
збитковість) аграрних підприємств.

Розробки
українських вчених здебільшого присвячені процесу відтворення основних фондів
аграрної галузі на загальнодержавному рівні. Тоді як різні фінансові можливості
органів місцевого самоврядування, рівень розвитку і спеціалізація аграрної
сфери, ступінь інвестиційної привабливості території тощо, помітно впливають на
процес відтворення основного капіталу галузі, визначаючи специфіку та характерні
особливості. У звязку з цим вбачаються доцільними подібні дослідження на
регіональному рівні.

Матеріально-технічна
база сільського господарства підприємств є однією із складових частин, що
визначають ефективність їх функціонування. Забезпечення необхідною кількістю
матеріально-технічних ресурсів – першочергове завдання кожного сільського
господарства підприємства, оскільки в сільському господарстві неможливо досягти
високих результатів без дотримання всіх технологічних строків обробітку грунту,
внесення встановлених норм мінеральних та органічних добрив і засобів захисту
рослин. Тобто без потужної матеріало-технічної бази. Для цього кожен
підприємець повинен здійснювати заходи щодо оновлення основних засобів, що
беруть участь у виробничій діяльності та забезпеченні підприємства необхідною
кількістю матеріально-технічних ресурсів.

Проте
нині спостерігаємо важку ситуацію із забезпечення сільськогосподарських підприємств
матеріально-технічними засобами. Насамперед це повязано з неможливістю
оновлення матеріально-технічної бази цих підприємств через високу вартість
основних засобів, що потребують закупівлі взамін давно амортизованих і технічно
й морально зношених.

Аналіз
технічного стану машинно-тракторного парку виявив, що майже половина тракторів
та комбайнів вже відпрацювала свій амортизаційний строк, решта – на підході до
цього. Загалом забезпеченість тракторами становить 75% від необхідної
кількості, комбайнами – 80%, плугами та сівалками – 70%. З причини низького
технічного стану виробіток більшості техніки у 10-12 разів нижчий, а
трудомісткість технічного обслуговування у 2,5-9,7 рази вища порівняно із зарубіжними
аналогами. Близько 25% техніки не бере участі у виробничому процесі, а
використовується на запасні частини, щоб якось підтримувати у робочому стані
іншу частину техніки.

3 РОЗДІЛ. Шляхи раціонального формування і використання основних
виробничих фондів і оборотних засобів в сільськогосподарських підприємствах

3.1 Розробка і впровадження новітніх ресурсозберігаючих технологій
виробництва

Сьогоднішній світ розвивається в умовах жорсткої конкуренції на
ринку наукомістких технологій, товарів і послуг, переходу провідних країн від
індустріальних до постіндустріальних економік, формування локальних спільнот та
глобального суспільства.

Розвиток економіки, заснованої на інтелекті вимагає підготовки
нового покоління дослідників і висококваліфікованих фахівців для забезпечення
економіки країни конкурентноздатними науковими розробками і новітніми технологіями.

Маємо
визнати, що технологічне відставання сільськогосподарського виробництва України
у порівнянні з розвинутими країнами залишається значним. Україна програє по
головних показниках ефективності виробництва: продуктивності праці,
техніко-технологічній забезпеченості, енергоємності, урожайності сільськогосподарських
культур, продуктивності худоби.

Катастрофічно
зменшуються технічні ресурси господарств, ще не набули широкого впровадження
сучасні новітні технології, відсутня система фінансового забезпечення галузі,
орієнтована на вступ до СОТ.

Потребує подальшого
удосконалення організаційна структура насінництва.

Нові сорти
повільно впроваджуються у виробництво. За даними Держкомстату, в 2006 році
сортами сільськогосподарських культур, зареєстрованими до 1990 року, засівалось
42% ячменю озимого, 77% вівса, 55% гречки, 34% кормового буряку, 92% люцерни,
73% конюшини, 95% еспарцету.

Для
виправлення ситуації необхідно забезпечити виконання положень програми розвитку
селекції та насінництва сільськогосподарських культур до 2010 року.

Щорічно
Україна втрачає близько 30% врожаю від шкідників, хвороб та бур’янів. В той же
час, технологічно ми на 90% залежні від імпортних хімічних засобів захисту
рослин. Тому вихід вбачаємо в створенні спільних підприємств з виробництва на
базі вітчизняних хімічних заводів високоефективних пестицидів.

Результатом
недосконалості технологій є не тільки низька економічна результативність
сільськогосподарського виробництва, але й низький рівень оплати праці на селі.
Зрозуміло, що ми не зможемо розраховувати на притік кваліфікованих кадрів в
аграрну сферу за умови, коли заробітна плата тут є майже вдвічі нижчою, чим в
цілому по економіці.

Та й що
казати про новітні технології, якщо елементарних правил не дотримуються: у
переважній більшості господарств порушуються елементарні вимоги щодо структури
посівів, збереження та підвищення родючості ґрунтів, організації і технології
вирощування сільськогосподарських культур.

За останні 10
років внесення мінеральних добрив скоротилося в 10 разів, а органічних добрив –
у 7 разів. Фактично припинилось вапнування кислих і гіпсування солонцюватих
ґрунтів – у 2005 р. порівняно з 1990 р. площі хімічної меліорації зменшились у
60 разів. Скоротились обсяги лісомеліоративних і протиерозійних робіт. У
результаті активізувалася деградація земель, зростає інтенсивність ерозійних
процесів.

Порушується
баланс поживних речовин у ґрунтах. Середньорічний недобір сільськогосподарської
продукції в перерахунку на зерно, внаслідок зменшення внесення мінеральних
добрив, становить понад 18 млн. тонн.

За даними
Інституту агротехнології та біотехнологій, майже третина ґрунтів деградує через
брак добрив (вноситься лише 25-30 кг мінеральних добрив на гектар). Розораність
полів складає до 70%, тоді як світова норма – від чверті до третини загальної
площі.

Тому, на
сьогодні нам потрібно працювати, перш за все, над удосконаленням законодавчої
бази з цих питань: про консервацію земель, про державну агрохімічну
паспортизацію земель та ін.

Одним із
шляхів посилення конкурентних переваг є перехід від традиційного до органічного
землеробства. Україна за своїм природно-кліматичним та ресурсним потенціалом
має можливість зайняти одне з провідних місць серед виробників органічної
продукції.

На сьогодні в
Україні нараховується лише 70 сільгосппідприємств, які здійснюють свою
діяльність за принципами органічного господарювання у відповідності з діючими
міжнародними стандартами. Але цього вкрай замало.

З метою
подальшого розвитку органічного руху в Україні Мінагрополітики розроблено
проект Закону України «Про органічне сільське господарство». Його
прийняття дасть змогу збільшити обсяги виробництва екологічно чистої,
конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, прискорити насичення
внутрішнього ринку високоякісними продуктами харчування.

Новітніми
ресурсозберігаючими технологіями в агропромисловому комплексі є:

1.
Розробка технологій вирощування зернових культур.

2.
Розробка технологій вирощування технічних і кормових культур.

3.Створення
високопродуктивних сортів зернобобових, технічних та ягідних культур,
стійких до біотичних і абіотичних факторів довкілля.

4.
Розробка технологічних, селекційних і генетичних методів підвищення
продуктивності популяцій сільськогосподарських тварин.

5.Розробка
технологій виробництва, збереження та пакування продуктів харчування високої
біологічної цінності.

6. Державна
науково-технічна програма “Технічні засоби нового покоління для
сільськогосподарського виробництва”

7. Створення
високоадаптивних комплексів машин для виробництва продукції рослинництва.

8. Підвищення
ефективності створення та використання мобільних енергетичних засобів для
агропромислового комплексу.

9. Створення
комплектів обладнання для механізації та автоматизації процесів у тваринництві
стосовно різних умов утримання тварин.

10. Розробка обладнання для
виробництва і застосування засобів біологізації землеробства.

11. Державна
науково-технічна програма “Нові технології виробництва, збереження та переробки
сільськогосподарської продукції”

3.2.
Використання техніки на лізинговій основі: формування МТС, оренда техніки

Особливою формою відтворення основних засобів є
лізинг, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним
аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове
користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.

Законі
України “Про лізинг” (грудень 1979р.) дається таке визначення лізингу: лізинг –
підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених
фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на
вихзначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у
відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних
лізингових платежів.

Отже
лізинг розглядається як додавкове, особливе джерело фінансування. Яке розширює
можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування. Лізингу притаманні
всі форми банківського кредиту.

Розрізняють
два види лізингу: фінансовий і оперативний.

Фінансовий
лізинг вітчизняним законодавством трактується як лізингова угода, в результаті
укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне
користування від лізингодавця обєкт лізингу на строк, не менший від строку, за
який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання
угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингу
переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою
вартістю.

Оперативний
лізинг – це лізингова угода, якою передбачається, що лізингоодержувач на своє
замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на
строк, не менший від строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта
лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об’єкт лізингу
повертається лізингодавцю.

Частка
державних інвестицій в основний капітал сільського господарства скоротилась від
49% у 1985р. до 11,5%, а у 2000 році в абсолютному виразі вони зменшились у 72
рази.

Сучасне
сільськогосподарське підприємство, для того щоб вижити в умовах ринку, повинно
використовувати всі можливі варіанти від закупки техніки, що була в
експлуатації, до лізингу засобів виробництва, які постійно необхідні на підприємстві
весь рік, не забуваючи про ринки послуг, що дозволяє не витрачатися на
утримання спеціалізованої техніки. Співвідношення власних і залучених засобів
виробництва для кожного підприємства повинно бути індивідуальним, з орієнтацією
на особливості його спеціалізації, ринкового середовища, стратегії фірми та
перспективи розвитку, але в основному необхідно покласти раціональне, прибуткове
їх використання, що дасть підприємству можливість стабілізації розвитку.

В
Україні система лізингу може забезпечити створення ефективного механізму
технічного обслуговування сільгосппідприємств. Для агрофірми вигідніше брати в
лізинговий кредит засоби виробництва сезонного використання – комбайни,
збиральну чи посівну техніку, яка використовується в короткий виробничий
період, а протягом року не використовується. Основною проблемою довгострокового
лізингу є для наших с/г підприємств виплата вартості використання, адже ціни на
с/г продукцію таких витрат не окуповують. Тому, більш ефективно для
використання універсальної техніки є організація машинно-технологічних станцій
(МТС). Завдяки МТС може бути забезпечено індустріальні методи використання
польових робіт, а отже приріст продукції із зниженням її собівартості.

З
розвитком різних організаційних форм господарювання на селі і виникненням
менших за розмірами с/г підприємств, крім питання про підряд, постала ще одна
проблема, яка вимагає від таких підприємств суто економічного вирішення:
купувати нову чи потриману техніку або обладнання.

Крім
того в даний період економічно сильні підприємства з метою швидкого оновлення
матеріально-технічної бази і досягнення на цій основі кращих результатів
виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції, очевидно
продаватимуть свою техніку ще до завершення строку її служби. Покупцями потриманої
техніки й обладнан6ня можуть бути різні підприємства, але в першу чергу ті що не
мають достатнього власного капіталу для нових інвестицій.

Переваги
від купівлі нової техніки(обладнання): вона, як правило, більш продуктивна,
надійніша в експлуатації, зручніша в управлінні, більш комфортабельна, отже
“престижніша”, вимагає менших витрат на ремонт, технічне обслуговування, паливо
і мастильні матеріали, забезпечує вищу якість робіт, не вимагає швидкої заміни.
Витрати від придбання нової техніки (обладнання): потрібний більший обсяг
капіталовкладень, зростають витрати на амортизацію і страхові платежі,
збільшується податок на майно; за нестачі власного капіталу потрібний кредит,
отже, і додаткові витрати на виплату процентів з нього; нерідко ще потрібно
передбачити витрати на перекваліфікацію працівників, які обслуговуватимуть таку
техніку. Витрати і загрози від придбання потриманої техніки: зростають витрати
на ремонт, паливо мастила і не рідко на робочу силу, що обслуговує стару техніку;
техніка як правило менш продуктивна, має нижчу експлуатаційну надійність, а
через це може простоювати саме в період збігу с/г робіт.

Порівняння
переваг і витрат зводиться, кінець-кінцем, до вилучення обсягу річних витрат на
експлуатацію нової і потриманої техніки на одиницю роботи і до оцінки
можливостей забезпечення надійності останньої. Перевага віддається тому
варіанту купівлі техніки, за якого зберігаються менші загальні річні витрати на
її утримання. Якщо різниця у витратах невелика, то остаточне рішення приймати з
урахуванням інших факторів, що відіграють важливу роль у конкретних умовах
роботи підприємства. Наприклад, на користь купівлі нової техніки підприємство
може прийняти, коли доступний кредит і низькі процентні ставки на нього.

3.3 Мінімізація потреби в оборотних засобах і фактори підвищення
їх використання

Найбільша
частка оборотного капіталу знаходиться у виробничих запасах. Це пояснюється
необхідністю забезпечення безупинності виробництва. Економістами і менеджерами
давно з’ясовано, що безупинність може бути забезпечена за різного обсягу
запасів матеріальних цінностей. Але оскільки створення цих запасів з
економічного погляду є заморожуванням коштів, то стає очевидним, що найбільший
господарський ефект досягається за їх мінімальної величини, достатньої для
нормального функціонування виробництва.

Індивідуальний
норматив оборотного капіталу – це мінімальна потреба в його окремому виді, яка
забезпечує безперервну роботу підприємства. Сукупний норматив оборотного
капіталу по підприємству визначається як сума індивідуальних нормативів, що
відображає загальну проблему підприємства в цьому ресурсі.

В
аграрних підприємствах нормування оборотного капіталу здійснюється відповідно
до «Методичних рекомендацій по нормуванню оборотних засобів підприємства
аграрного сектора АПК» (К., ІАЕ УААН, 1998).

При
нормуванні виробничих запасів враховують обсяг виробничого споживання їх
відповідного елементу (добрив, отрутохімікатів, пального тощо) і час
знаходження (завантаження) засобів в обороті. Норма запасів (Нр) на ці види матеріальних
цінностей визначають за формулою:

Нр
= М * К,

де М
– час знаходження кожного виду виробничих запасів в обороті; К – коефіцієнт
наростання споживання кожного виду запасів.

Час
знаходження оборотних засобів в обороті розраховується з вразу:

М
= Д : Пф,

де Д
– річна зважена завантаженість відповідного виду виробничих запасів в обороті.
Щоб її визначити, потрібно спожитий у кожному кварталі ресурс помножити на дні
його знаходження в обороті й одержані результати по всіх кварталах підсумувати;

Пф –
річна потреба оборотного засобу в.

Коефіцієнт
наростання споживання оборотного засобу (К) визначається так:

К
= Д : Дк,

де Дк
– календарна завантаженість оборотного засобу в обороті, яка дорівнює добутку
вартості виробничо спожитого засобу за рік на 365.

Норматив
на кожний вид виробничих запасів (Н) обчислюється за формулою:

Н
= С * Нр,

де С
– сума середньоденного споживання оборотного засобу, що визначається як частка
від ділення вартості спожитого ресурсу за рік на 365.

За
наведеними формулами нормативи розраховуються тільки на перший плановий рік, а
на наступні роки їх можна встановити в процентах до річного обсягу виробничого
споживання за формулою:

Нпр
= (Н : Взс) *100,

де
Взс – вартість спожитого оборотного засобу за рік.

Для
того щоб визначити норматив по молодняку тварин, птиці і тварин на відгодівлі,
необхідно спочатку розрахувати суму оборотних засобів по кожному виду тварин
шляхом додавання до середньої вартості однієї голови тварин на початок року
планових витрат на її утримання у плановому році. Норматив розраховується
множенням вартості однієї голови на кількість голів, яка передбачена на кінець
року по плановому обороту стада, або множенням живої маси тварини на кінець
року на планову собівартість центнера живої маси.

Фактором
підвищення ефективності використання оборотного капіталу, прискорення його
кругообігу є впровадження у виробництво нових, більш урожайних і скоростиглих
сортів с/г культур, а також інтенсивних технологій їх вирощування, внесення
оптимальних доз мінеральних добрив 1кг органічних за оптимального
співвідношення в них NPK. За таких умов не затягується вегетаційний
період рослин, відбувається їх своєчасне дозрівання, а значить не порушується
нормальний процес кругообігу оборотного капіталу. Прискорити швидкість обороту
цього ресурсу можна скороченням часу перебуванням коштів у сфері обігу завдяки
розвитку виробничої інфраструктури і впорядкуванню взаєморозрахунків із
заготівельними організаціями та переробними підприємствами, а також
постачальниками аграрних підприємствам предметів праці промислового походження.

Напрямом
поліпшення використання оборотного капіталу є режим економії.
Науково-дослідними установами розроблені обґрунтовані нормативи витрачання
окремих видів оборотних фондів на одиницю продукції, 1га, 100ткм, 100км пробігу
тощо.

Порівняння
фактичних витрат цих ресурсів з нормативами дає змогу об’єктивно оцінити стан
справ з їх використанням, зясувати причини. , що призвели до перевитрати і
вжити заходів для їх усунення.

Ефективне
використання оборотного капіталу досягають за умови збалансування джерел його
формування – власних і позичкових. Через сезонність с/г виробництва аграрні
підприємства вимушені в окремі періоди року авансувати у виробництво значні
оборотні засоби для створення яких нерідко не вистачає власних коштів. У таких
випадках закономірним є використання підприємством кредиту, тобто капіталу
кредитних установ за умови його повернення в установлені строки з одночасною
витратою процентів. Масштаби використання кредиту підприємством на такі цілі
обмежується його платоспроможністю. За сприятливого зовнішнього середовища у
джерелах формування оборотного капіталу аграрних підприємств питома вага
кредиту може досягти до 35-40%, тоді як на кінець 2000р. цей показник, за
відомих причин, становив лише 1,8%. Про важливість підвищення ролі кредиту у
формуванні оборотного капіталу свідчить досвід фермерських господарств США,
Німеччини, інших розвинутих країн, де цей параметр також знаходиться близько
зазначених меж.

В
країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства, організації що
поставляють фермерам корми, добрива, інші некапітальні ресурси, використовують
так званий порядок відкритого рахунку за схемою «3/10 повна 30». Ця схема
передбачає стимулювання постачальниками покупців як найшвидше оплачувати
рахунки шляхом надання їм знижок за куплену продукцію, але за умови що вони
оплачують її не пізніше встановленого терміну – 10 днів з початку періоду кредитування.

Висновки і пропозиції

ТОВ «Ясні зорі» – це багатогалузеве
сільськогосподарське підприємство, що знаходиться в Кодимському районі Одеської
області. ТОВ
“Ясні зорі” розташоване в сприятливій для вирощування технічних культур грунтово-кліматичній
зоні.

Найбільшу питому вагу по доходам
підприємства належить зерновим, в середньому за досліджуваний період складає
62,62 %. Так, доходи від реалізації зернових у звітному періоді порівняно з
базисним зросли від 1826 тис грн. до 8557 тис. грн., а інша продукція
рослинництва навпаки зменшилась на 96 тис. грн. Прослідковується тенденція
збільшення доходів від реалізації порівняно з базисним 2005 роком. Дане
підприємство спеціалізується тільки на виробництві продукції рослинництва,
тваринництво відсутнє.

Рівень спеціалізації слабкий.

Площа
сільськогосподарських угідь у 2007 році зменшилась на 2,76 %. Вартість основних
виробничих засобів сільськогосподарського призначення коливалась на протязі
досліджуваного періоду і зменшилась у звітному році на 19,05% порівняно з
базисним. Середньорічна кількість працівників залишилась незмінною.

Розглянемо об’єми виробництва основної
продукції господарства. Так виробництво зерна зменшилось на 42,41 %, а це на
4862 т. менше ніж у 2005 році. Виробництво соняшнику у звітному році
збільшилось у 2,6 раз.

Показники
таблиці 2.3 свідчать, що вартість валової продукції зменшилась в звітному році
на 4,44 % порівняно з 2005 році. Такий показник, як окупність виробничих
витрат, показує, скільки на 1 грн. затрат приходиться вартості валової
продукції, він зменшився на 2,8 % порівняно з базовим роком.

Загальний
рівень рентабельності на протязі досліджуваного періоду збільшувався і склав 117,4
%.

Виручка
від реалізації на протязі досліджуваного періоду має тенденцію до підвищення і
в 2007 році, порівняно з 2005 збільшилась на 13015 тис.грн.. Валовий прибуток
збільшився у звітному періоді на 7297 тис.грн.

Фінансові
результати від операційної діяльності збільшились у 2007 році на 9109 тис.грн.
по відношенню до 2005 року. Також збільшився і чистий прибуток у звітному році
по відношенню до базисного, збільшення відбулося на 7553 тис.грн.

Досліджуючи
показники рівня економічної ефективності інтенсифікації, нам потрібно виділити,
що урожайність зернових культур зменшилась на 2,64 %, а в натуральному виразі
на 0,7 ц/га більше ніж у базисному році.

Такий
показник, як окупність виробничих витрат, показує, скільки на 1 грн. затрат
приходиться вартості валової продукції. Цей показник зменшився на 2,8% по
відношенню до базисного 2005 року.

Так
роблячи аналіз показників інтенсивності, ми визначаємо, що виробничі витрати на
1 га зернових на протязі досліджуваного періоду має тенденцію до підвищення. В
той же час виробничі витрати на 1 га соняшника знижуються в цьому періоді

Збільшилась
виручка від реалізації по всім видам продукції. Прибуток від реалізації також
збільшився по всім видам продукції, крім 2005 року по зерну ми отримали збиток
у сумі 179 тис. грн.. Рівень рентабельності на зерно у звітному році склав
23,88%, а соняшника аж у 2,46 раз.

В
таблиці 2.7 розглядаючи склад та структуру основних засобів ТОВ «Ясні зорі»,
можна відмітити, що основну частку на протязі досліджуваного періоду, займають
машини та обладнання, частка яких із року в рік збільшується. Їх часка на
протязі цього періоду має тенденцію до зниження. Далі йдуть інструменти,
прилади та інвентар. Його частка в загальній структурі майже не змінилася. Лише
в середині і кінці досліджуваного періоду вона збільшилася. На останніх місяцях
в структурі основних засобів знаходяться інші основні засоби і малоцінні
необоротні матеріальні активи.

Далі
розглянемо показники забезпеченості основними виробничими фондами. Розраховуючи
частку вартості основних виробничих фондів по відношенню до 100 га с/г угідь,
потрібно зазначити, що вона зменшилась відносно базисного року і скала 1,05. І
їх же частка, яка припадає на 1 середньорічного працівника, на протязі
2005-2007 років також має тенденцію до зниження.

Показники
рівня використання основних виробничих фондів ми проаналізували так:
капіталовіддача, яка показує скільки вартості валової продукції припадає на 1
грн. вартості основних засобів, на протязі досліджуваних років підвищується і у
2007 році склала 6 копійок; капіталомісткість, цей показник є оберненим до
капіталовіддачі, тобто показує яка частка вартості основних засобів припадає на
1 грн. валової продукції, відповідно цей показник зменшився в кінці досліджуваного
періоду; розглядаючи норму прибутку, який показує яка частка прибутку припадає
на суму вартостей основних та оборотних фондів, можемо сказати, що цей показник
на протязі досліджуваних років має тенденцію до збільшення, і в 2007 році вже
склав 29,9%

Виходячи
з даних таблиці 2.8 можна сказати, що найбільшу питому вагу оборотних засобів
складають засоби обігу, частка яких коливається від 63,16% до 85,45%. Розглядаючи
вартість валової продукції, можна відмітити, що вона зменшилась в звітному році
на 263 тис грн., в порівнянні з 2005 роком. Виручка від реалізації на протязі
досліджуваного періоду має тенденцію до підвищення і в 2007 році, порівняно з
2005 збільшилась на 8487 тис.грн.

Проводячи
аналіз розрахункових показників ефективності використання, спочатку роздивимось
коефіцієнт обігу, який показує яка частка виручки від реалізації приходиться до
1 грн. оборотних засобів. Отже на протязі досліджуваного періоду збільшився на
51 копійку у 2007 році по відношенню до 2005. Тривалість одного обігу має
тенденцію до зменшення на протязі досліджуваного періоду, тому що залежить від
коефіцієнту обігу. Матеріаловіддача ,що показує частку вартості валової
продукції, яка припадає на 1 грн. оборотних засобів, зменшилась у звітному році
по відношенню до базисного на 18 копійок. А показник матеріалоємності, який є
оберненим до матеріаловіддачі, тобто показує частку основних засобів, що
припадає на 1 грн. вартості валової продукції, отже він збільшився у 2007 році
на 6 копійок.

Також
можна зробити висновок, що підприємство має в наявності достатньо трудових
ресурсів для ведення своєї господарської діяльності.

Раціональне
використання матеріальних ресурсів передбачає перш за все вирішення конкретних
завдань щодо економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Найбільші за величиною резерви підвищення рівня використання найважливіших
видів матеріальних ресурсів пов’язані з комплексною і ефективною переробкою
сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів.

Для
розвитку своєї діяльності дане підприємство взаємодіє з юридичними і фізичними
особами укладаючи з ними певні договори. Виробничий напрямок підприємства — зерновий.

Отже, можна зробити висновок що в цілому ТОВ „Ясні зорі” має вдале економічне
і географічне розташування.

Всі
економічні, географічні та насамперед кліматичні умови дають змогу для доброго
розвитку господарства в даному регіоні.

Список
використаної літератури

1. 
Закон України «Про інвестиції»//Голос України. — 1992. — 2
листопада.-№226.

2. 
Закон України «Про інноваційну діяльність»//Урядовий кур’єр. — 2002. — 7 серпня.-№143

3. 
Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи
розвитку.-К.: ІАЕ УААН. — 2002.-С.131-135.

4. 
Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи
розвитку. Інформаційно-анал. зб./За ред.П.Т. Саблука та ін. – К.: ІАЕ УААН,
2002. – С.618.

5. 
Андрійчук В.Г. Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності
виробництва. // Економіка АПК. – 2005. — №5. – С.52-63.

6. 
Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. Підручник. –
К.:ІЗМН, 2002. – 624с.

7. 
Байша І.М. „Економіка підприємства” – Навчальний посібник для
студентів економічних спеціальностей, 2001 р., ст. 298.

8. 
Бабенко А.Г. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності
аграрного сектору//Економіка АПК. — 2008.-№5.-С.85-87.

9. 
Бутинець Ф.Ф. та ін Бухгалтенрський управлінський облік:
Підручник. – Житомир: ПП:Рута№, 2005. – 480с.

10. 
Бухгалтерський облік у сільському господарстві: Підручник для
вузів / Ю.Я.Литвин, Н.Я.Хомин, В.С.Совінський та ін. За ред.Ю.Я.Литвина. – Тернопіль:Чарівниця,
1995. – 824с.

11. 
Бабієнко М.Ф., Лайко П.А. та ін. Удосконалення інноваційної діяльності
в АПК- вимоги часу//Економіка АПК. — 2007.-№12.-С.85.

12. 
Білозур Л.В. Методологічні підходи щодо формування інноваційної
продукції в аграрній сфері//Економіка АПК. — 2004.-№9.-С.88-93.

13. 
Бурковський А.Д., Іртищева І.О. Інвестиційне забезпечення економічного
розвитку аграрного виробництва//Економіка АПК. — 2005.-№12.-С.71-73.

14. 
Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч.посіб. –
К.:Знання, 2004. – 580с.

15. 
Горкавий В.К. Комплексне використання сттистичних методів в
управлінні економічними процесами // Економіка АПК. – 2005. — №10 – С.57-61.

16. 
Гоченко О.Ф. Роль ціни у розвитку національної економіки //
Економіка АПК. – 2005. — №9. – С. 80

17. 
Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної
економіки в глобальному постіндустріальному вимірі//Економіка
України. — 2008.-№9.-С. — 54-63.

18. 
Євчук Л.А. Теоретичні аспекти розвитку конкурентоспроможності
підприємств в агропромисловому виробництві. // Економіка АПК. – 2005. — №8. –С.120-123.

19. 
Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від
22.05.1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. — №27.

20. 
Закон України „Про підприємства в Україні” від 21.03.1991р. //
Відомості Верховної Ради України. – 1991. — №24. – ст. 272.

21. 
Крайник О.П., Барвінська Є.С. Економіка підприємства: Навч.посіб.
– Львів:”Інтелект-Захід”, 2003. – 208с.

22. 
Кушнір І.В. Економічна оцінка інтенсифікації виробництва
рослинницької продукції в Україні. // Економіка АПК. – 2005. — №5. – С.28-30.

23. 
Малій О.Г. Удосконалення фінансової підтримки аграрного
виробництва. // Економіка АПК. – 2005. — №3. – С.97-101.

24. 
Мацибора В.І.Економіка підприємства. — 2003.-С. — 153-165.

25. 
Мельничук Г.М. Анализ хозяйственной деятельности в примышлености:
Учеб. – К.: Вища шк., 1990. – 318с.

26. 
Мойса М.Я., Крюкова І.О. – „Організаційно-економічний механізм
функціонування аграрних підприємств та напрями його удосконалення”. Аграрний
вісник Причорномор’я, випуск №22 Одеса, 2003 р. ст.. 348.

27. 
Месель-Веселяк В.Я. Розвиток та ефективність
організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві
України//Економіка АПК. –2004. — №11 – С.21.

28. 
Наказ міністерства фінансів України „Про затвердження Положення
(стандарту)бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати” від
31.03.1999р. // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. — №6.

29. 
Нелеп В.М., Дробот В.І., Садовник О.В. Диференційований підхід при
обгрунтуванні продуктово-ринкових стратегій розвитку сільського господарства //
Економіка АПК. – 2005. — №9 – С.94-98.

30. 
Нестерчук Ю.О. Пріоритетний характер інвестицій у спільні
підприємства аграрної сфери економіки // Економіка АПК. – 2005. — №5 – С.53-57.

31. 
Покропивний С.Ф. Економіка підприємства.-Підручник-К.:
КНЕУ. — 2001.-С. — 528.

32. 
Плаксієнко В.Я., Дацій О.І. Методика визначенння фінансових
результатів та відображення їх в обліку. // Облік і фінанси АПК. – 2005. — №2 –
С.16-19.

33. 
Приймачук Т.Ю. Економічна ефективність виробництва зернових
культур. // Економіка АПК. – 2005. — №7 – С.108-113.

34. 
Топіха І.Н. Економіка аграрних підприємств. Опорний конспект
лекцій. Україна в цифрах у 2004 році: Короткий статистичний довідник / За ред
О.Г. Осауленка. – К., 2004.

35. 
Уманець Т.В.,Пігарєв Ю.Б. Статистика:Навч.посібн. – К.:Вікар,
2003. – 623с.

36. 
Саблук П.І. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробництва
// Економіка АПК. – 2004. — №8. – С. 4-9.

37. 
Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських
підприємств. – К.: Урожай, 1995. – 328с.

38. 
Слав’юк Р.А. Економіка сільського господарства. Навч.посібн. –
Луцьк: „Вежа”, 1999. – 196с.

39. 
Ткачук В.А. – „Підвищення економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва в реформованих підприємствах”, Економіка
АПК, 2001 р. №4.Сучасна аграрна політика України: проблема становлення // За
ред. П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина, К.:ІАЕ УААН, 1996. – 548с.

40. 
Філон І.В. Методичні підходи щодо визначення рівня врожайності с/г
культур. // Економіка АПК. – 2005. — №3. – С. 27.

41. 
Ціни, витрати, прибутки агробиробництва та інфраструктура
продовольчих ринків України. За ред Академіка Шпичака О.М. – К.:ІАЕ УААН, 2001.
– 585с.

42. 
Червінська С.Л. Методичні підходи щодо управління фінансовими
результатами аграрних підприємств. // Економіка АПК. – 2005. — №3. – С. 86-90.

43. 
Шепельська Н.М. С/г бізнес в Україні // Зерно. – 2006. — №7 –
С.69-71.