МІНІСТЕРСТВО
ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ
ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ
Кафедра
економічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
“Мікроекономіка”
					







на тему:
“КОНКУРЕНЦІЯ
ПІДПРИЄМСТВ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ВИДИ, ФОРМИ”
Київ – 2008
Зміст
Вступ
1. Суть і функції економічної конкуренції
2. Форми економічної конкуренції
2.1 Досконала та недосконала конкуренція
2.2 Цінова та нецінова конкуренція
2.3 Сумлінна та несумлінна конкуренція
Висновки
3. Моделювання поведінки фірми на ринку
товарів та послуг
Список використаної літератури
Вступ
Сучасна
ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних
виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють
на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям —
ринок.
За
визначенням ринок — це організована структура, де «зустрічаються»
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту
споживачів (попитом називаеться кількість товару, яку споживачі можуть купити
за певною ціною) і пропозиції виробників (пропозиція — це кількість товару, яку
виробники продають за певною ціною) встановлюються і ціни товарів, і обсяги
продаж. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має
кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть
участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь
товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між
ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.
Центральним
поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція — це
найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає
людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом
конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи
іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба — це динамічний процесс. Він сприяє ліпшому
забезпеченню ринку товарами.
В якості
засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії
використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування,
асортимент, умови поставок і платежів, рекламу.
Створення
конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших
напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічну
самостійність України (серпень 1990р.) та в постанові Верховної Ради “Про
проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки” (листопад
1990р.) “передбачалося провести роздержавлення і приватизацію, створивши
справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію”. Проте здійснена в
Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного
зростання конкурентного середовища. Схоже на те, що “обмеження діяльності
підприємств-монополістів для цього недостатньо, однак в наш час більше
половини великих підприємств є монополістами у своїх галузях, і тому тільки
приватизація, розкрупнення там, де це можливо, й зацікавленість у розвитку
альтернативних недержавних виробництв може забезпечити нормальну конкуренцію на
українському ринку».
Мета
дослідження – дослідження сутності конкуренції як категорії ринкової економіки.
Завдання
роботи – вивчити різновиди, форми, економічні закони та умови виникнення
конкуренції.
Об`єкт
дослідження – конкуренція та її види.
Актуальність
роботи – сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що
складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та
інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових
норм, і об’єднуються єдиним поняттям — ринок. Створення конкурентного
середовища й подолання монополізму у наш час є одним з найважливіших напрямів
економічної реформи в Україні.
1. 
Суть
і функції економічної конкуренції
Конкуренція
між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу
встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити
конкуренцію між споживачами, як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу
попиту на ринку..
Слово
“сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ”
Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за
найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення
найбільших прибутків”. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів
виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення,
підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці
тощо.
Конкуренція є
визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів
(запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє
витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню
ресурсів, забопігає диктатурі виробників-монополістів по відношенню до
споживача.
Конкуренція
виконує в ринковій економіці наступні функції: функція регулювання; функція мотивації; функція розподілу; функція контролю.
Функція
регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати
вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом
ціни спрямовуються в ті
галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція
мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно: підприємства, які
пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими
витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це
стимулює технічний прогрес; підприємства, які не реагують на побажання клієнтів
або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують
покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
Функція
розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і
дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у
відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в
конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
Функція
контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного
підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, то
конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декільох продавців. Чим
досконаліша
конкуренція, тим справедливіша ціна.
Політика держави в області
конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції.
Керівний принцип «оптимальної інтенсивності конкуренції» в якості
цілей політики в області конкуренції передбачає, що:
— технічний прогрес швидко поширюється
щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);
— підприємства гнучко
адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під
тиском конкуренції).
Масштаб
інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в
прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами.
В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на
ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.
У
відповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції
сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді,
коли в економіці існує «широка» олігополія з «помірною»
індивідуалізацією продукції. «Вузька» олігополія із сильною
індивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.
В кожній
ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби
спробують ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною
конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних
знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентирують
правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки
виробників становило «чесне»- без змови – суперництво виробників завдяки,
як правило, ціновому тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни, а
відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній
трактовці поняття конкуренції.


2. Форми економічної конкуренції
Залежно
від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють
наступні форми економічної конкуренції:
Велика
кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відокремлених
споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен
споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки
корисності товару, його
ціни і власних можливостей придбання даного товару. Кожен виробник може продати
товар будь-якому споживачеві, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі
споживачів не придбаває якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структура
ринку називается поліполією і породжуєт так звану досконалу конкуренцію.
Величезна
чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з
яких може задовольнити значну частку сукупного попиту. Така структура
называеться олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію.
Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник,
здатний задовольнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли
на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують різнорідну
продукцію, то говорять про монополистичну конкуренцію.
Єдиний споживач
товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач придбаває
весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана
структура породжує особливий тип недоконалої конкуренції, який називають
монопсонією (монополія попиту).
Структура
взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник (двостороння
монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.
2.1 Досконала та
недосконала конкуренція
Досконала
конкуренція.
Визначення
ціни на продукцію та розмірів її виробництва пов’язане, перш за все, із обсягом
попиту на товар та наявністю конкурентів, що виробляють аналогічний товар.
Залежно від рівня конкуренції на ринку продавців розрізняють: ринки досконалоконкурентні,
чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.
Досконала конкуренція означає такий стан на
ринку товарів або послуг, коли вплив кожного учасника економічного процесу на
діяльність ринку настільки малий, що він не впливає на загальні умови
функціонування ринку та на ціни.
У другій половині XIX ст. відомий французький економіст Л. Вальрас
розробив теорію досконалої конкуренції, яка вважається класичною в економічній
науці. Поняття досконалої конкуренції охоплює такі основні положення:
1.В економіці є велика
кількість малих фірм, які виробляють однакові продукти. У цих умовах випуск
продукції кожного з виробників буде становити незначну частку у загальному
випуску продукції. Вальрас вважав, що за таких умов неможливим буде вплив на
ціну товару, тому що вона є величиною постійною, фіксованою. При цьому
виключалася можливість змови між виробниками з метою зміни ціни товару.
Кожен виробник має можливість вільно вкладати та вилучати з обігу
свої капітали у будь-якій галузі виробництва. Якщо є економічні чи юридичні
перешкоди на шляху вільного переливання капіталів, наприклад, патенти, то це
порушує досконалість конкуренції.
3.
Уся продукція одного виду, яка виробляється усіма фірмами галузі,
повністю однорідна. Іншими словами, немає різниці між якістю товарів різних
фірм, немає впливу реклами, фірмових знаків тощо. Відсутня також диференціація
товарів.
4.
Повне інформування усіх учасників економічного процесу про ринки
та про дії конкурентів. Тут мова іде про те, що, з одного боку, і продавці, і
покупці знають про якість товарів, кон’юнктуру ринку, ціни та інше, що дає їм
можливість поводити себе раціонально; з іншого боку, жоден продавець не може
істотно впливати на ціну товару. Це явище мас назву «досконала
інформованість».
5.
Відсутні транспортні витрати. Це припущення виключає можливість
викликаної різною відстанню фірм від ринків збуту диференціації ціни на товар
однієї і тієї самої якості.
6.      Досконала конкуренція потребує повної мобільності
факторів виробництва між галузями та фірмами. Абсолютно
вільно переливаються не тільки капітали, але й робоча сила.

Виникнення профспілок, укладання колективних угод трактується як створення
монополії з боку робочого класу.
Теоретичне поняття досконалої конкуренції фактично є відмовою від
розуміння конкуренції як гострого суперництва, яке панує у діловій практиці та
повсякденному житті. Така форма організації ринку має назву досконалої лише
тому, що кожний виробник може продати за певною ринковою ціною стільки
продукції, скільки забажає, а на рівень ринкової ціни не зможе вплинути ні
окремий продавець, ні окремий покупець. По суті, такий вид конкуренції — це
абстракція, певна модель, яка показує найкращий стан діяльності ринку, але в в
реальній ситуації її немає. Для сучасних ринків товарів та послуг характерною є
недосконала конкуренція.
Мікроекономічна модель досконалої конкуренції базується на певних
припущеннях.
1.      Продукція, що продається на ринку, є однорідною.
Однорідність означає, що товари всіх виробників абсолютно нічим не
відрізняються для споживачів, тобто вони є досконалими субститутами
(взаємозамінними), а криві байдужості для споживачів мають вигляд прямих.
Прикладами однорідних товарів можуть бути стандартизовані товари, що продаються
на спеціалізованих біржах: кава, пшениця, нафта певних сортів або
напівфабрикати, такі як золото, алюміній у зливках тощо. Якщо продукція окремих
виробників є однорідною, але споживач може її розрізнити за товарною або
виробничою марками і вони мають значення для споживача, то такі товари не можна
вважати однорідними. Отже, за рахунок однорідності товарної продукції ринок
досконалої конкуренції є абсолютно знеособленим.
Досконала взаємозамінність товарів означає, що коефіцієнт
перехресної еластичності попиту за ціною для продукції будь-якого підприємства
прагне до нескінченності. Це означає, що будь-яке підвищення ціни призведе до
переключення попиту з товару одного виробника на товар іншого.
2. 
Величина кожної фірми є надзвичайно малою стосовно величини ринку,
і зміна обсягу виробництва у межах окремого підприємства не призведе до
зрушення ціни на ринку в короткостроковому періоді. Оскільки обсяг
індивідуальної пропозиції на ринку є малим, то для забезпечення попиту на цьому
ринку є необхідною велика кількість фірм. Відповідно, на ринку досконалої конкуренції
є велика кількість малих за розміром фірм.
3. 
Виключена можливість укладання формальних або неформальних угод
між фірмами з метою набуття монопольних переваг.
Є вільний вхід у галузь та вихід з неї. Це означає, що будь-яке
підприємство може розпочати випуск продукції певної галузі або припинити її
виробництво. Споживачі, у свою чергу, можуть купувати продукцію у будь-якому
обсязі, збільшувати покупки або зовсім їх припинити. Водночас, немає, ніяких
бар’єрів для входу у галузь, а цей вхід не потребує, значних початкових витрат.
Жоден виробник не повинен залишатися у галузі, якщо цього не бажає, а державне
втручання в організацію ринку є повністю виключеним.
Отже, на ринку досконалої конкуренції забезпечена мобільність
виробничих ресурсів, капіталу та робочої сили.
5. На ринку наявна досконала інформованість про всі пара-метри як
з боку покупців, так і з боку продавців. Інформація розповсюджується серед
агентів ринку миттєво та нічого не коштує. Сутність цього припущення полягає у
тому, що всі суб’єкти ринку заздалегідь знають про ціни продавців і перехід від
одного продавця до іншого нічого для них не кош тує. На жаль, у житті такого
немає. Інформація є дефіцитною, а на її отримання, переробку та використання
витрачається багато часу, сил та грошей. Тому деякі економісти надають перевагу
моделі чистої конкуренції, визнаючи при цьому, що отримання та використання
інформації потребує часу та зусиль. Інші, навпаки, вважають, що без вирішення
проблеми невизначеності та ризику за умов недосконалої інформації модель чистої
конкуренції не має переваг над моделлю недосконалої конкуренції.
Розглядаючи модель ринку досконалої конкуренції, до поняття
короткостроковий та довгостроковий період слід ще додати певні умови.
Миттєвим періодом вважається такий короткий період, протягом якого
випуск кожного підприємства та кількість під приємств у галузі є фіксованими.
Короткостроковим періодом називається такий період, протягом якого
виробничі потужності кожного підприємства (розмір та число заводів, фабрик,
інших виробничих одиниць) є фіксованими, але випуск може бути збільшеним або
зменшеним за рахунок впливу кількісних характеристик змінних ре сурсів. При
цьому кількість підприємств у галузі є фіксованою.
Довгостроковий період — це період, протягом якого виробничі потужності
можуть бути пристосовані до умов попиту та витрат. Підприємство може повністю
припинити свою діяльність, а інші фірми — увійти у галузь, тобто кількість
підприємств у галузі може змінюватися.
Таким чином, у миттєвому та короткостроковому періодах кількість
підприємств у галузі є постійною, а у довгостроковому — змінною.
На підставі припущення про однорідність продукції можна
стверджувати, що функції витрат всіх підприємств галузі повинні бути
однаковими, оскільки однорідність продукції передбачає однаковість ресурсів, що
витрачаються. Тому можна говорити про поведінку типової фірми, всі висновки про
яку будуть правильними також щодо кожного підприємства галузі. Для спрощення
аналізу передбачається також, що у кожної фірми немає запасів готової продукції,
так що обсяг продажу кожного підприємства дорівнює обсягу його випуску в тому
самому періоді.
Оптимальний план підприємства визначається на підставі цільової
функції його діяльності. Метою будь-якого підприємця узагальнено можна вважати
прагнення до отримання найбільшого прибутку за заданих умов ринку.
Прибуток— це різниця між надходженням від реалізації певного обсягу
продукції (загальною виручкою) та загальними витратами на її виробництво.
Сукупна виручка — сума грошей, що отримує фірма внаслідок продажу
певного обсягу продукції:
TR(q)=Pq
Середня виручка — це сума загальної виручки на одну одиницю
реалізованої продукції:
AR(q)=TR(q)/q
Гранична виручка — зміна сукупної виручки при збільшенні обсягу
реалізації продукції на одну одиницю:
MR(q)=dTR(q)/dq
Головними умовами для максимізації прибутку є попит споживачів на
певний товар та, в умовах досконалої конкуренції, ціна, що визначається
внаслідок взаємодії попиту та пропозиції. Підприємство в умовах певного типу
ринку є ціноотримувачем: крива попиту на його продукцію (особисто для нього) є
нескінченно еластичною та має вигляд прямої, яка паралельна осі випуску. Це
означає, що підприємство може продати будь-який обсяг продукції за існуючою
ціною. Такий висновок випливає з припущення про те, що кожне підприємство є
настільки малим, що не може самостійно впливати на ринкову ціну, збільшуючи або
зменшуючи обсяги пропонованої продукції. Тому ціна для нього є заданою ринком і
продавати свою продукцію підприємство може лише за цією ціною (рис. 7.1).
  
Рис. 7.1. Крива попиту для досконалоконкурентного
підприємства
конкуренція ринкова економіка
За таких умов сукупна виручка фірми змінюється лише при зміні
обсягу виробництва продукції і, відповідно, середня виручка та гранична виручка
при Р = const дорівнюють ціні
AR(q)=TR(q)/q=Pq/q=P;
MR(q)=dTR(q)/dq=d(Pq)/dq=P,
де Р — ціна продукції;
q — обсяг випуску фірми;
AR — середня виручка;
МR — гранична виручка.
Таким чином, крива попиту на продукцію окремого підприємства в
умовах досконалої конкуренції є одночасно і кривою його середньої та граничної
виручки.
Підприємство в умовах ринку досконалої конкуренції може
максимізувати свій прибуток лише за умови пристосування обсягів випуску до умов
ринку та/або власних витрат, які зумовлені технологією виробництва. Економісти
під максимумом прибутку розуміють, по-перше, максимум додатної різниці між
виручкою та витратами на виробництво певного обсягу продукції, по-друге,
мінімум від’ємної різниці між цими самими величинами, оскільки мінімум збитків
може розглядатися як максимум прибутку, якщо отримати додатний прибуток
неможливо.
В короткому періоді фірма випускає певний обсяг продукції і
повинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку.
Фірма приймає рішення про збільшення випуску, якщо вона буде мати від цього
вигоду. Коли йдеться про
збільшення випуску продукції на одиницю, то виручка від реалізації
одиниці продукції (MR = Р) має бути не меншою від вартості виробництва цієї одиниці
(МС). Отже, мінімальна ціна, за якою фірма погодиться пропонувати додаткову
одиницю продукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобто
нормальний прибуток), визначається умовою Р = МС.
Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється
обсяг продукції, для якого
Р = АТСmin
Це значить, що TR = TVC, а отже збитки підприємства дорівнюють сумі
постійних витрат. В цьому випадку фірмі байдуже, чи випускати даний обсяг
продукції, чи закритися. Якщо ціна не буде відшкодовувати середніх змінних
витрат (AVC), то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збитки
виявляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток,
припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правило
ринку):
P<AVCmin
Точка закриття фірми конкурента — це точка для якої
виконується умова:
P = AVCmin.
Можливі випадки прибутковості діяльності фірми в короткий період
показано на рисунку 7.4.
  
а) економічний
прибуток (P>ATC)
  
б) нормальний прибуток (Р = АТСmin)


  
в) економічні збитки (AVC <Р < АТС)
Рисунок 7.4. Випадки рівноваги конкурентної фірми в короткий
період
Індивідуальна короткострокова крива пропозиції S — графічна форма
функції пропозиції в системі координат «обсяг випуску -ціна». В короткостроковому
періоді крива пропозиції утворюється як частина кривої МС, що розташована не
нижче точки перетину з кривою AVC (рисунок 7.5). За цінами Р < AVCnlm обсяг пропозиції
буде дорівнювати нулю, тому формально до кривої пропозиції слід відносити і
вертикальний відрізок ОР0 на рисунку 7.5 (нижня частина). Крива пропозиції для
кожного обсягу Q, визначає мінімальну ціну, за якою фірма беззбитково для себе
пропонує останню вироблену одиницю продукції на ринку.
Якщо для кожної із N фірм, що входять у галузь, визначити криву
пропозиції, то можна побудувати криву ринкової (галузевої) короткострокової
пропозиції; вона утворюється як горизонтальна сума індивідуальних кривих
пропозиції окремих фірм.
В ході довгострокового періоду фірми мають достатньо часу, щоб
пристосуватись найкращим чином до різних змін на ринку. Короткостроковий період
передбачає існування постійної кількості фірм в галузі, які не змінюють обсягів
капітального обладнання. В довгостроковому періоді фірми в змозі як збільшити,
так і скоротити масштаби виробництва; за цей час в галузь можуть увійти, нові
фірми, а частина фірм здатна вийти з галузі.
  
Рисунок 7.5. Побудова кривої пропозиції конкурентної фірми в короткостроковому
періоді
Наявність прибутку в короткостроковому періоді у конкурентних фірм
робить галузь привабливою для притоку капіталу. Оскільки вхід і вихід на ринок
абсолютно вільні, починається активна експансія капіталу в галузь. Збільшення
кількості фірм в галузі приведе до збільшення пропозиції товару; якщо при цьому
ринковий попит на товар, що виробляють фірми, не зміниться, то розширення
пропозиції викличе зниження ціни товару. Процес входження в галузь нових фірм
буде продовжуватись до тих пір, поки в даному короткостроковому періоді ціна не
впаде до значення середніх сумарних витрат і всі фірми галузі будуть одержувати
нульовий економічний прибуток (рисунок 7.6).
Протилежні процеси будуть спостерігатися, якщо фірми галузі в
якомусь короткостроковому періоді мають збитки. В цьому випадку фірми не
покривають своїх сумарних витрат, тому частина з них спробує більш вигідно
використати ресурси і вийде з галузі, а інші перестануть замінювати зношене
обладнання. В результаті пропозиція товару знизиться і при незмінному попиті
ціна товару підвищиться, поки не зрівняється з середніми сумарними витратами в
даному короткостроковому періоді (рисунок 7.6).
Процес входу-виходу буде продовжуватись поки фірми не досягнуть
рівноваги в довгостроковому періоді. Існує три умови рівноваги галузі в
довгостроковому періоді:
1.Функціонуючі фірми
найкращим чином використовують наявне капітальне обладнання. Це означає, що
кожна фірма галузі в короткостроковому періоді максимізує прибуток, виробляючи
такий обсяг продукції, коли МС = Р.
2.Не існує спонукаючих
причин для фірм інших галузей входити в галузь, оскільки всі фірми галузі мають
обсяг виробництва, який відповідає мінімуму середніх сумарних витрат в
короткостроковому періоді, і одержують нульовий економічний прибуток.
3.      Фірми галузі не мають можливості знижувати сумарні вит
рати на одиницю продукції за рахунок розширення масштабів ви
робництва. Це рівнозначне умові, що кожна фірма галузі вироб
ляє обсяг продукції, який відповідає мінімуму середніх сумарних
витрат у довгостроковому періоді, де крива LATC має мінімум.
Умова довгострокової конкурентної рівноваги: Р = LATCmin= LMC
  
Рисунок 7.6. Встановлення довгострокової рівноваги в умовах
досконалої конкуренції: а) галузь; б) фірма
Стан довгострокової рівноваги визначає обсяг випуску, що
забезпечує фірмі нормальний прибуток на перспективу. Умова довгострокової
конкурентної рівноваги визначає для довгострокового періоду умову
беззбитковості та умову закриття одночасно.
Недосконала
конкуренція.
Ринок
характеризується як недосконалоконкурентний, коли порушуються головні
структурні співвідношення, притаманні досконалій (чистій) конкуренції.
Монополія.
Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає
наступним умовам:
— 
весь галузевий випуск постачає одна фірма;
— 
пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має
близьких замінників;
— 
вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії
відсутня будь-яка конкурентна боротьба.
Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією.
Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому
співвідношенні між розмірами ринку (пред’явленим попитом) та ефективною
потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника,
на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не
виражений. Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини),
технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання
протягом визначеного часу) та інші.
Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим
підприємствам представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входять
інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність вхідних бар’єрів є
обов’язковою умовою виникнення та існування монополії.
Основні бар’єри входження на ринок:
— 
виключні права, отримані від уряду (зв’язок, транспорт, кабельне
телебачення);
— 
авторські права і патенти;
— 
власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);
— 
переваги низьких витрат.
Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар’єрами,
називаються закритими монополіями.
Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах, називається
природною монополією. У зв’язку зі значною економією від масштабу виробництва і
технологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тільки
один господарюючий суб’єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток.
Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що це
приведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманні
всі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливу
держави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відмінними
від тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.
В умовах чистої монополії фірма-монополіст одноособово задовольняє
попит споживача на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник
зустрічається з кривою ринкового попиту D, що відрізняє
монополіста від конкурентної фірми (рисунок 8.1).
  
Рисунок 8.1. Криві попиту і граничної виручки монополіста
Якщо відомий попит, то можна розрахувати значення середньої і
граничної виручки: в тому випадку, коли всі одиниці товару продаються по
однаковій ціні, середня виручка дорівнює ціні товару AR = Р. Однак, на
відміну від досконалої конкуренції, де гранична виручка також дорівнює ціні, в
умовах монополії гранична виручка MR завжди менша за середню
виручку AR, тобто завжди менше, ніж ціна товару. Це можна пояснити падаючим
характером кривої попиту на товар фірми-монополіста. Щоб продати додаткову
одиницю продукції, монополіст повинен знизити її ціну. Але так як фірма
встановлює єдину ціну на всі реалізовані одиниці товару, то вона зобов’язана
буде продавати за цією зниженою ціною і ту кількість товару, яку раніше, до
рішення про розширення випуску, фірма продавала по більш високій ціні. Оскільки
MR дорівнює
приросту TR при зміні обсягу випуску на одиницю, то зниження ціни всіх реалізованих
одиниць товару, коли обсяг збільшується на одиницю, приводить до того, що MR буде нижчою, ніж
нова ціна товару (MR < Р).
Довести це можна, продиференціювавши функцію загальної виручки TR=PQ: MR=dTR/dQ=P+Q*dP/dQ.Оскільки крива
попиту D є спадною, то dP/dQ<0 для всіх додаткових значень обсягу Q, а отже гранична
виручка MR завжди буде менша за ціну P.
Як відомо, величина приросту загальної виручки при зниженні ціни і
збільшенні обсягу визначається еластичністю попиту по ціні: якщо попит
еластичний, то приріст обсягу приводить до зростання загальної виручки і
величина граничної виручки в цьому випадку є додатною; при нееластичному попиті
зростання обсягу викликає зниження загальної виручки і гранична виручка тоді
від’ємна.
Існування на ринку монополії різноманітних вхідних бар’єрів є
джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності
фірми впливати на ціни. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто
встановлює ціни на ринку. Однак це не означає, що монополіст може назначити
будь-яку високу ціну, якщо його метою є максимізація прибутку.
Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити
як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат
є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі
відомості, монополіст повинен визначитися щодо обсягів виробництва і продажу.
Ціна за одиницю продукції, що одержується монополістом, встановлюється в
залежності від кривої ринкового попиту — це означає, що монополіст
може встановити ціну і визначити обсяг виробництва у відповідності з характером
ринкового попиту.
Правило граничного випуску MR = МС. яке було
визначено для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою для всіх
типів ринкових структур.
Розбіжність виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = Р, для
монополіста MR < P.
Графічний розв’язок задачі ілюструє рисунок 8.2.
  
Рисунок 8.2. Максимізація економічного прибутку монополістом
(Р>АТС)
Оскільки у фірми-монополіста крива граничної виручки лежить завжди
нижче кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції, при монополії
універсальне правило MR = МС виконується, коли граничні витрати менші за
ціну товару МС < Р, і точка перетину кривих МС і MR (точка А)
знаходиться нижче кривої попиту. Ціна при цьому визначається відповідною точкою
на кривій попиту (точка Е).
Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні
збитки, якщо вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АТСВ
> РЕ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рисунок
8.3).
  
Рисунок 8.3. Мінімізація економічних збитків монополіста (AVC<P<ATC)
Точка Е на рисунку 8.3 визначає стан короткострокової рівноваги
монополіста, тому що при досягненні ціни РЕ та обсягу QE на монопольному ринку
відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.
Слід виділити наступну обставину: за будь якого обсягу виробництва
граничні витрати вище нуля. Максимізуючи свій прибуток фірма-монополіст буде
прагнути випускати таку кількість товару, за якої MR = МС. Але в
такому випадку і гранична виручка також повинна бути завжди вище нуля. Якщо MR > 0, то
сумарна виручка буде зростати зі збільшенням обсягу випуску, отже, попит на
даний товар при таких обсягах є еластичним. На основі цього можна зробити
важливий висновок: фірма-монополіст виробляє таку кількість товару, щоб попит
на нього був еластичним.
При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття
фірми в короткостроковому періоді виглядають інакше, ніж у випадку конкурентної
фірми. Для конкурентної фірми умова беззбитковості — РЕ = АСmin, умова закриття — РЕ <
AVCmin. У випадку монополії умова
беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж АСmin, оскільки крива попиту
має спадаючий вигляд (рисунок 8.4).
  
Рисунок 8.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста
Фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови
оптимального обсягу виробництва P<AVC (рисунок 8.5).
  
Рисунок 8,5. Умова закриття фірми-монополіста


Оскільки фірма є монополістом, то вона представляє собою галузь,
тому умови максимізації прибутку для окремої фірми застосовні і для всієї
галузі. Безперечно, прибуток, одержуваний фірмою-монополістом, буде
приваблювати в галузь інші фірми. Тому монополіст забезпечить рівновагу в
довгостроковому періоді тільки в тому випадку, якщо він зможе утримати
контрольовану ним галузь від проникнення в неї інших фірм.
Довгострокова рівновага монополіста — це самий найкращий з
короткострокових станів рівноваги.
Монополістична конкуренція.
Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком.
Хоча ці терміни досить співзвучні, вони відображають зовсім різні ситуації на
ринку. Риси монопольного ринку ми розглянули у попередній темі. Зупинимося
тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.
1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Що означає
«досить велика»? Для існування монополістичної конкуренції кількість
продавців має бути:
—не надто великою, щоб
попит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистої
конкуренції;
—не надто малою, щоб кожна
фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над
ціною (але
все-таки мала);
—досить значною, щоб
уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів
виробництва та штучного підвищення цін;
—достатньою, щоб фірми
галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну
політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.
Отже, якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні
або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції досить ЗО, 50 чи 70 фірм.
2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї
товарної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як на
реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за
рахунок:
а) якості товару;
б) поглиблення післяпродажного обслуговування;
в) місця продажу товару;
г) стимулювання збуту.
Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних
відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми
(«Наша зубна паста — це єдиний надійний захист від карієсу!» чи
«Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень!»). Цьому також
підпорядковане використання відомих торгових знаків або торгових марок.
3. Обмежена можливість впливу на ціну
4. Легкий вступ у галузь.
Ринку монополістичної конкуренції належить проміжне місце між
монопольним ринком та ринком чистої конкуренції.
Еластичність кривої попиту у монополістичній конкуренції буде
залежати від кількості конкурентів, з якою стикається фірма, та ступеня
диференціації продукту в галузі. Чим численніша група конкурентів та слабкіша
диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з
них. У цьому випадку монополістична конкуренція наближатиметься до досконалої. Якщо
кількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна,
то крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме становище фірми
на монопольному ринку до чистої монополії.
Розглянемо механізм вибору обсягів виробництва та ціни у
короткотерміновому та довготерміновому періодах.
Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення
«ціна—продукт», для ринку монополістичної конкуренції матиме спадний
характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку
крива граничного доходу завжди лежатиме нижче від неї. Таким чином, фірма на
ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде
максимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг
продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і
граничного доходу.
Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютного
замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищення
цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичному
ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площі
заштрихованої фігури на рис. 9.1.
  
Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринку
монополістичної конкуренції
Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання
економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива
попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо вона розташована нижче, ніж крива
середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то фірма буде
вирішувати завдання мінімізації збитків (рис. 9.2).
Якщо крива попиту пройде нижче від кривої середніх змінних витрат,
то фірма змушена буде припинити виробництво, оскільки при будь-якому його
обсязі збитки перевищуватимуть постійні витрати.
  
Рис. 9.2. Мінімізація збитків фірми на ринку
монополістичної конкуренції
Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовах
монополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, зазнавати
збитків або вирішувати проблему закриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновому
періоді?
Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Можна говорити
лише про загальну тенденцію, яка полягає у прагненні фірми отримати нормальний
прибуток, беззбитковість, тобто встановити ціни на рівні середніх витрат.
Економічний прибуток, який отримує типова фірма в умовах
монополістичної конкуренції, приваблює нові фірми вступити у галузь.
Збільшується кількість конкурентів і зростає кількість продуктів, що здатна
досить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, що
крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної
конкуренції до умов конкурентного ринку. Відстань між кривими попиту та
середніх витрат зменшується, ліквідовуючи економічний прибуток.
Навпаки, якщо типова фірма має збитки, то спостерігається відтік
виробників із галузі, кількість конкурентів зменшується, диференціація товарів
поглиблюється, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона
може перетнути криву середніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.
Рівновага буде тоді, коли криві попиту та середніх витрат матимуть
лише одну спільну точку — точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні
середніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не отримуватиме
економічного прибутку та не зазнаватиме збитків (рис. 9.3):
Р = АТС; МС = MR.
  
Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновому періоді
Разом з тим, потрібно усвідомлювати, що для ринку монополістичної
конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією.
Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної
конкуренції у довготерміновому періоді. До них належать такі обставини:
1. 
Існують певні бар’єри для вступу у галузь при монополістичній
конкуренції. Так, для проведення комерційних та комісійних операцій на
фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з
цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура потребує багато часу
і значних коштів фірми. Тому, якщо торговець цінними паперами зумів надати
своїм послугам властивостей, що приваблюють клієнтів, то він досить довго може
бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.
2. 
Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на таких
обставинах, які важко, а може, навіть неможливо відтворити конкурентам.
Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника,
що позитивно позначилося на її продукції та дало змогу виділити свій товар
серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке
відбулося при цьому, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а
тому фірма отримуватиме економічний прибуток протягом довготривалого періоду.
Подібних
прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності
ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише, як досить
імовірний результат у
довготривалому періоді.
Олігополістичний ринок.
Найскладнішою для прогнозування є поведінка виробника на
олігополістичному ринку. Введення у модель нових змінних, насамперед реакції
конкурентів на певні дії виробника та їх відповідна корекція, збільшують
імовірність ірраціональності у діях економічних суб’єктів. Тому висновки, які
будуть отримані при аналізі олігополістичного ринку, потребують додаткових
обмежень для практичного використання.
Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку
залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки
олігополістичного ринку.
1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає
«панування небагатьох», тому головною ознакою олігополістичного ринку
є панування на ньому кількох фірм. їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки
олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною
конкуренцією.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого
ступеня концентрації виробництва.
Для його виміру використовується ціла система показників, серед
яких такі:
—
частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи
восьми) у загальному обсязі галузевого продажу.
—
індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого
теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продажу. Він
розраховується за формулою:
ІХХ=∑dі2,
де dі — частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продажу, %.
Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для
відкритих економік є зовнішній фактор — іноземні виробники. Тому, визначаючи
модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов’язково враховувати
доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.
2.
Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і
диференційованим.
3.
Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку
відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову
політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу,
чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на
за  гальну динаміку цін у
галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть
залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.
4. Вступ у галузь
нових виробників дещо обмежений.
Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції,
слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а
саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою
цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна
фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну
відповідну реакцію своїх конкурентів.
Аналіз, що проводиться у мікроекономіці, щодо олігополії дає змогу
виділити щонайменше дві загальні закономірності:
1.
Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або
«жорсткими».
2.
Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно,
що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає
наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленні
цін.
Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової
політики олігополіста. Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у
галузі ціноутворення: ламана крива попиту; ціноутворення, зумовлене таємним
зговором; лідерство у цінах; ціноутворення за принципом «витрати
плюс». Розглянемо кожен з них детальніше.
Припустимо, що галузь представлена трьома рівноцінними фірмами (А,
В і С), кожна з яких має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої
ціни через прямий чи таємний зговір. Що відбудеться на ринку та як зміниться
положення кривої попиту для фірми А, якщо вона вирішить змінити ціни? Усе
залежатиме від реакції конкурентів. Вони можуть або наслідувати приклад фірми А,
тобто вирівняти ціни, або проігнорувати його.
Якщо фірма А знижує ціну з Р1 до Р2, намагаючись реалізувати
більше своєї продукції, а фірми конкуренти повторюють цей маневр, то реальний
приріст продажу може бути досить незначним (головним чином за рахунок інших
галузей, оскільки продукт цієї галузі став відносно дешевшим). Тому його можна
не брати до уваги.
Справа в тому, що відповідні дії конкурентів змістять криву попиту
на продукт фірми вниз, залишивши попередній обсяг продажу за нижчими цінами
(рис. 10.2).
Якщо хтось з олігополістів підвищить ціни, а його приклад
наслідують інші, то це означатиме фактичне перетворення галузі у чисто
монополістичну і призведе до зниження як загального обсягу продажу, так і
відповідного зменшення продажу кожною фірмою. Отже, при односпрямованих діях
олігополістів усієї галузі крива попиту щодо кожного з них матиме такий самий
вигляд, що й крива галузевого попиту, тобто буде досить нееластичною.
  
Рис. 10.2. Вирівнювання ціни олігополістами при її
зниженні
Однак фірми-конкуренти можуть і не повторювати те, що робить одна
фірма. Тоді, знижуючи ціни на продукцію галузі, ініціатор зможе збільшити
обсяги продажу за рахунок конкурентів, а при підвищенні ціни, навпаки, —
конкуренти збільшать обсяги своїх продажів за його рахунок. При цьому крива
попиту на продукт фірми буде досить еластичною, що наближатиме олігополістичний
ринок до ринку монополістичної конкуренції.
Який же з цих двох варіантів поведінки конкурентів
найвірогід-ніший?
Якщо фірма-ініціатор на олігополістичному ринку вирішить знизити
ціни, розраховуючи на збільшення обсягів власних продажів, то конкуренти зроблять
те саме, оскільки у протилежному разі вони позбудуться частини завойованого
ринку. Навпаки, якщо фірма спробує підняти свої ціни, то конкуренти,
проігнорувавши таку поведінку, намагатимуться заволодіти частиною ринку, щоб
звільнитися від першої фірми. Таким чином, зниження цін буде вирівняно,
оскільки конкуренти наслідуватимуть приклад ініціатора. Аналогічного підвищення
цін не відбудеться, оскільки конкуренти спробують розширити свою частку ринку.
Отже, крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 10.3).
  
Рис. 10.3. Ламана крива попиту для олігополіста
Крива попиту буде сильно еластичною на ділянці, що розташована
вище від ринкової ціни Ре, та слабо еластичною (коли продукт диференційований)
або взагалі нееластичною (якщо олігополісти продають стандартну продукцію) на
ділянці нижче, ніж ринкова ціна. Через таку суттєву відмінність у еластичності
попиту крива граничного доходу буде мати розрив.
Урахування цих обставин пояснює, чому на олігополістичному ринку
ціни мають тенденцію до жорсткості, адже ні зниження ціни, ні її підвищення не
дає виграшу ініціатору. Крім того, ламана крива граничного доходу означає, що у
певних межах значні зміни граничних витрат не впливатимуть на обсяги
виробництва та ціну. Як показано на рис. 10.4, точки перетину кривих МС1 та МС2
з кривою граничних витрат будуть відповідати однаковим обсягам виробництва та
ціні.
  
Рис. 10.4. Відносна незалежність ціни та обсягів
виробництва від граничних витрат
Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту, неможливо
пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Рe.. Крім того, висновок про
незацікавленість олігополістів у зміні ціни не завжди збігається з реальністю:
ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення
моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися
аналізом можливостей до зговору кількох продавців. Цей зговір повинен бути
таємним, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості
країн заборонені законом.
Якщо кілька фірм у галузі з олігополістичним ринком приблизно
однакові за розміром та рівнем середніх витрат, то для них збігатимуться рівень
ціни та обсяг виробництва, що максимізують економічний прибуток. Спільна цінова
політика, яку вони проводять, фактично перетворить ринок олігополістичної
конкуренції у ринок чистої монополії. При цьому характер кривих попиту та
граничного доходу щодо кожної фірми збігатиметься з галузевими кривими, а
ринкова ціна відповідатиме тій, що максимізує економічний прибуток кожної
фірми. Все це підштовхує олігополістів до укладання картельних угод.
Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за
розмірами фірми, властивим є узгодження дій через механізм так званого
«лідерства у цінах». Найвпливовіша фірма у галузі з мовчазної згоди
інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші фірми наслідують її приклад.
Оскільки перегляд цін пов’язаний з певним ризиком для ініціатора, що
пояснюється ламаним характером кривої попиту, то навіть лідер змінює їх не так
часто. Як правило, він завчасно попереджає про наступні зміни, щоб, з одного
боку, дати можливість партнерам підготуватися до наступного маневру, а з іншого
— вивчити їх можливу реакцію. Крім того, лідер не намагається встановити ціни,
які максимізують прибуток, щоб зберегти бар’єри для вступу в галузь, які
пов’язані з неспроможністю нової фірми забезпечити мінімальний рівень витрат і
отримати економічний прибуток.
Для спрощення механізму розрахунку ціни галузеві лідери досить
часто вдаються до методики під назвою «витрати плюс». У цьому разі
для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається
економічний прибуток у вигляді надбавки. Переваги такого методу полягають у
його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та
граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи
необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, які
виробляє олігополістична фірма!
Метод розрахунку ціни «витрати плюс» добре суміщується з
таємним зговором олігополістів. Якщо вони мають хоча б приблизно однакові
витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб
фактично проводити узгоджену політику цін на всі свої продукти.
Таким чином, олігополісти фактично не використовують цінової
конкуренції: це може бути досить небезпечним як для ініціатора, так і для всіх
учасників ринку. Спроба цінової конкуренції містить загрозу перетворитися на
цінову війну. Тому на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція.
її вихід з-під контролю малоймовірний. Разом з тим, вдале вирішення реклами,
післяпродажного обслуговування або стимулювання збуту конкурент може повторити
чи нейтралізувати не так швидко, що на певний час дасть фірмі-ініціатору
ринкові переваги.
2.2 Цінова та
нецінова конкуренція
Однією
з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами – так звана «війна
цін». Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними
змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за
існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова
конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або
проникнення на вже засвоєнний ринок.
Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної
боротьби є нецінова конкуренція, тобто, що пропонується на ринок. З метою збільшення попиту
на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її
до нецінової конкуренції. Саме нецінова конкуренція є найпоширенішою формою для
моделі ринку, що аналізується.
Методи нецінової конкуренції можуть бути: а) пов’язані з
удосконаленням продукту; б) орієнтовані на рекламно-пропагандистську
діяльність.
Продукт може удосконалюватися без докорінної зміни його
споживацьких якостей (упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо).
Однак у довготерміновому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей
товарів, які втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, на
відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосередню
зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірм
планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення
більш сприятливих умов для впровадження нових товарів.
Досягти
тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних
відмінностей свого товару, а й за рахунок активної рекламної діяльності. Мета
реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності
споживачів до товару фірми. Щодо графічного зображення становища фірми на
ринку, переміщення кривої попиту вправо та зменшення її еластичності буде
означати успіх реклами.
На рис. 9.4 наведено загальну схему рекламного процесу. Він включає
розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, через який рекламне
повідомлення буде надіслане потенційним покупцям, власне рекламування та оцінку
ефективності рекламної діяльності.
  
Рис. 9.4. Загальна схема рекламного процесу
Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного
повідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг
— визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.
Вибір засобу інформації для надсилання рекламного повідомлення залежить
від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами (інформаційна,
переконлива чи нагадувальна) тощо.
Вибір часу та місця власне рекламування має враховувати кілька
обставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомлений від реклами, яка
навколо нього, намагається захиститися від неї так званим «інформаційним
щитом». І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит: чи то
незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.
Рекламна інформація ніколи не існує самостійно. Споживача завжди оточує
ціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельно з рекламною, у схемі
названа шумами. Ці шуми можуть бути настільки сильними, що повністю глушитимуть
рекламну інформацію. Досить привабливим часом для телевізійної реклами є показ
футбольних матчів. Однак, якщо футболісти однієї з команд провели вдалу атаку
та забили гол, то можна з упевненістю сказати, що рекламне повідомлення, яке
подасть у ефір режисер, залишиться ніким непоміченим.
У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують
досить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них, зокрема, такі:
1. 
Реклама надає інформацію, яка допомагає споживачам зробити
розумний вибір, адже однією з найважливіших передумов обґрунтованого вибору
завжди вважалась повнота інформації.
2. 
Кошти за розміщення реклами — це чи не найголовніше джерело
доходів засобів масової інформації. Ні телебачення, ні радіо, ні газети не
могли б існувати, якби не надавали оплачуваних рекламних послуг. Цей зовнішній
ефект для глядачів та читачів виправдовує певні незручності, пов’язані з
перенасиченістю рекламою засобів масової інформації.
3. 
Реклама стимулює удосконалення продукту рекламодавцем. Рекламна
кампанія буде приречена на провал, якщо продукт не матиме хоча б частини тих
властивостей, про які йдеться у рекламному повідомленні.
4. 
Реклама стимулює високий рівень споживацьких витрат, що створює
позитивні передумови для економічного росту, збільшення зайнятості та
врешті-решт підвищення загального добробуту нації. Відомий вислів проголошує:
«Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, то багато хто з людей
зберігає свою».
Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів проти реклами:
1.
Головна мета реклами — переконувати, а не інформувати. Згадайте
хоча б зміст основних рекламних повідомлень, які ви щодня бачите по
телебаченню. Більшість з них побудована на протиставленні товару фірми іншим
товарам та має за мету переконати, що придбати товар фірми — це єдине правильне
рішення.
2.
Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони нічого або
майже нічого не додають до процвітання суспільства. Хоча сама рекламна
діяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства, засоби
інформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламних коштів вони
могли б принести більший суспільний ефект.
3.
Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як
збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.
4.
Ефективність реклами низька, оскільки більша її частина має
тенденцію до самонейтралізації. Скажімо, активна рекламна кампанія зубних паст «Sanino» та «Colgate» приводить до
того, що споживач не знає, який вибір йому зробити, а тому керується іншими
критеріями при визначенні покупки.
Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в
умовах монополістичної конкуренції, досягає цього маневруванням співвідношенням
«ціна-продукт», удосконаленням самого продукту та проведенням
рекламно-пропогандистської кампанії.
2.3 Сумлінна та несумлінна
конкуренція
З огляду на
засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна
умовно поділити на сумлінну й несумлінну.
Основними
методами сумлінної конкуренції є:
— зниження цін («війна
цін»);
— підвищення якості
продукції;
— розвиток до- й
післяпродажного обслуговування;
— створення нових товарів і
послуг з використанням досягнень НТР тощо.
Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші,
менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – так звані несумлінна конкуренція:
Основними
методами несумлінної конкуренції є:
— економічне (промислове)
шпигунство;
— підробка продукції
конкурентів;
— підкуп і шантаж;
— обдурювання споживачів;
— махінації з діловою
звітністю;
— валютні махінації;
— приховування дефектів
тощо.
До цього
можна також додати й науково-технічне шпигунство, однак будь-яка
науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить
застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на
виробництві в вигляді конкретних товарів або нових технологій.
Саме
промислове шпигунство, так би мовити, «створило» патент на винахід. Але зберегти секрети
виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати
жодної винагороди за свій винахід, адже результами винаходу часто користувалися зовсім сторонні люди, що не
мали жодного відношення до винаходу.
Запобігти
такій несправедливості мав патент, що засвідчує винахід і закріплює за власником патенту
виключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патент
використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду
відшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крім
того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.
Але патент,
теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого роду
стимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було видано
у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто
першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги,
якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном
визнаються права, рівні правам винахідника.
Часто терміни
«промислове шпигунство» та «економічне шпигунство»
застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове
шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім
промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного
продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в
матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань, його
розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів,
можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних
об`єктів — заводів, полігонів, магістралей тощо.
Відповідь на
питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищеперелічені
показники держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, з
яких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої галузі або
всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного
роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники,
космічної промисловості і т.і.
Основними
об’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва,
технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів
охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних
ресурсів, виявленне промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингу
великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних
соціальних груп.
З розвитком
промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст
патентів, результати науково-технічних дослідджень, проекти і ескізи будь-якої
своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК)
входять так звані технічні центри, основним завданням яких є розробка нових
товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій
тощо.
З метою
підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної
продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для
встановлення порівняльної якості своєї продукції.
Всі
промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрах
порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї
продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають
кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоби
об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції.
Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в
конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і
конструкцій, якшо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це
вигідно фірмі.
Недоліки
своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх усунення, якщо це
виявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукції
не виходить за межі таких лабораторій і, звичайно, ніколи не доходить до
звичайних споживачів. Саме існування таких лабораторій також не афішуеться.
Існують різні
способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як
законних, так і незаконних. Законними засобами вважаються збирання й аналіз
інформації з офиційно опубликованих джерел, доповідей, звітів, вивчення
продукції конкурентів тощо.
Основними
законними шляхами збирання інформації про конкурентів є: публікації конкурентів
і звіти про діяльність фірм; відомості, що дади публічно колишні службовці
конкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди ринків і доповіді
інженерів-консультантів; видання, що їх видають конкуренти; аналіз виробів
конкурентів; звіти зарубіжних філій тощо.
Однак кожна ТНК знає про
можливі дії проти неї конкурентів, дослідження, здійснювані ними, то в
офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається дати мінімальну інформацію
про свою діяльність і фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи.
Здебільшого будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.
Звіт, що
відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається вищим керівникам
ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.
Інший варіант
звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація, структура виробничих
витрат, подається керівникам корпорації середнього рівня, деяким управляючим
зарубіжними філіями, деяким особам з середовища основних акціонерів.
Можливий і
третій — популярний варіант звіту, в якому відсутній конкретний зміст, але
присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно видано тощо; такий звіт
призначений для акціонерів і широкої громадськості.
Але
конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформції, збирають
конфіденціальну інформацію наступними шляхами:
— різноманітні питання, що
ставляться спеціалістам конкурента;
— запрошення на роботу
спеціалістів конкурента;
— удавані пропозиції роботи
спеціалістам із фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу тощо.
Ще
одним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження «своєї
людини» в державні органи, покликані регулювати діяльность промислових
монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів,
контролювати дії, пов’язаны з антимонопольною полытикою тощо.
Підсумовуючи
викладене, можна зробити висновок, що основним змістом промислового шпигунства
як засобу несумлінної конкуренції є збереження своїх секретів і одержання
інформації про секрети конкурента.
Висновки
Отже,
конкуренція
є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової
економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна
віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту,
висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат,
реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість
регулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога одних
супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування
нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні
порушення і т.д.
Надмірна монополізація,
поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку
держави може призвести до створення, так би мовити, «держав у
державі», якими і є сучасні транснаціональні корпорації (ТНК). Монополізм призводить
до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції,
роблять цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачються
стимули пошуку більш ефективных рішень при розв’язанні проблем організації
виробництва.
Говорячи про
негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, що
конкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство. Звичайно, не
можна заперечувати певну ефективність промислового шпигунства, наприклад він
здійснює значний вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Проте
промислове шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних і
глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття,
адже, якщо постійно користуватися чужим, вкраденим, то при цьому втрачається
деякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.
В цілому ж,
конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних; конкуренція — значно
менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм панівним положенням в економіці.
Конкуренція –
визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції
створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду
продукції порівняно з монополією й плановою економікою.
3. Моделювання поведінки
фірми на ринку товарів та послуг
Варіант №28
Постійні витрати = 65
Змінні витрати: 50, 90,
125, 158, 195, 235, 280, 335, 400, 470
























Обсяг попиту на продукцію, Q
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10


Ціна, P
125
120
115
110
105
100
95
90
85
80








































































































































Q
P
TR
MR
TFC
TVC
TC
MC
EP
ATC
AVC
AFC


1
125
125
65
50
115
10
115
50
65


115
40


2
120
240
65
90
155
85
77,5
45
32,5


105
35


3
115
345
65
125
190
155
63,3
41,7
21,7


95
33


4
110
440
65
158
223
217
55,8
39,5
16,3


85
37


5
105
525
65
195
260
265
52
39
13


75
40


6
100
600
65
235
300
300
50
39,2
10,8


65
45


7
95
665
65
280
345
320
49,3
40
9,29


55
55


8
90
720
65
335
400
320
50
41,9
8,13


45
65


9
85
765
65
400
465
300
51,7
44,4
7,22


35


70


10
80
800
65
470
535
265
53,5
47
6,5




Графік 1
  
Щоб отримати максимальний
прибуток, фірма повинна виробляти такий обсяг продукції, при якому виручка
дорівнює граничним витратам:
MR=MC
Згідно
графіку 1:
· 
Фірма одержує максимальний прибуток, якщо виробляє 7 одиниць продукції
(точка перетину кривих MR і MC – точка A);
· 
Ціна дорівнює 95 грш. од. (ціна визначається відповідною точкою на
кривій попиту – точка B);
· 
Фірма буде одержувати економічний прибуток, тобто ціна продукції
не перевищує середні сукупні витрати (ATC<PB).
Графік 2
  
Висновки:
фірма залишається в галузі і виробляє продукцію в обсязі 7 од., при якомувона
макстмізує прибуток.
Список використаної літератури
1. Гасанов Р.М Промышленный шпионаж на службе
монополий. — М.: Международные отношения,1986
2. Зайдель. Х , Теммен.Р Основы учения об экономике.
М.: Дело ЛТД,1994
3. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і
практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.
4. Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс : принципы,
проблемы и политика. — М.: Республика. 1992. Т. 1
5. Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний,
С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”,
1997.
6. Портер. М. Международная конкуренция. М.:1994
7. Робинсон. Дж. Экономическая теория несовершенной
конкуренции. М. 1986
8. Толкачев. С. Несовершенная конкуренция. //
Российский экономический журнал. 1993. N.5.
9. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. –
М.: «Дело ЛТД», 1993.