РЕФЕРАТ
Економічна сутність, значення і родова належність
підприємництва


ВСТУП
В економічній
літературі підкреслюється значення підприємництва та його взаємозв’язок
з ринковою економікою.
					







Одним з основних
факторів у розвитку пострадянського суспільства є становлення і функціонування
підприємництва. В умовах переходу до ринкової економіки підприємницька
ініціатива, реалізація прагнень економічно активної частини населення
включитися в цілеспрямовану й ефективну виробничу, комерційну,
банківсько-фінансову та інші види творчої діяльності сприяють економічному
зростанню за рахунок збільшення виробництва товарів і послуг силами приватних
підприємств, зниженню соціальної напруженості через збільшення зайнятості
населення і рівня його доходів.
Підприємництво — це вільна ініціатива
людей у господарській діяльності, спосіб організації економічних сил. Іншими
словами, це випробуваний у світовій практиці спосіб ефективної організації
виробництва. Існування підприємництва — обов’язкова умова функціонування ринку
Підприємницька діяльність
(підприємництво) є найважливішим інститутом будь-якої ринкової економіки, тому
що вона забезпечує економічне зростання, виробництво маси різноманітних
товарів, покликаних задовольнити кількісно і, що ще важливіше, якісно потреби
суспільства, різних його колів та індивідів .
Економічна сутність, значення і родова належність підприємництва
Однією з
найважливіших проблем реформування економічної системи України, створення поля
дії ринкових законів є становлення та розвиток підприємництва. У ринковій
економіці будь-якої країни підприємництво — основа процвітання і людей, і
держави. Підставою для виникнення та розвитку підприємництва виступає така
форма організації виробництва товарів і послуг, яка здійснюється тими, кому
належать фактори виробництва.
Тому
підприємництво слід розглядати як провідну, об’єктивно обумовлену форму
реалізації власності і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той,
хто є власником засобів виробництва, може організувати процес виробництва,
управляти цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику,
привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією
часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету.
Таким чином, поза підприємницькою діяльністю власність на певне майно не може
бути реалізована і тільки підприємництво дає змогу власнику, орендарю, особі,
яка володіє майном, здійснити дії (заходи), які дозволять отримати від цього
майна якусь користь (прибуток, дохід). Діяльність підприємця не потребує
втручання з боку держави, за прибутки або збитки від своєї діяльності він несе
відповідальність сам, тобто діє на свій власний ризик.
За сучасним
визначенням, підприємець є суб’єктом пошуку і реалізації нових можливостей у
генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і
технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективних факторів
розвитку. Звідси підприємництво — це вміння заснувати і вести справу,
генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, подолати
протидію середовища тощо. Підприємництво є переважно виявом економічної
організаційної творчості та новаторства [7]. Досвід розвинених країн
переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою системою
ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства
[8].
Слід розрізняти
поняття підприємництва і бізнесу. Бізнес неоднозначно визначають у літературі.
Нерідко вказується, що поняття «бізнес» має кілька значень.
Так, у зарубіжній
літературі відзначається, що business (бізнес, підприємство, підприємництво,
ділова активність) має трояке значення: 1. Усі форми виробничої і торговельної
діяльності, спрямованої на отримання прибутку. 2. Фірми, що займаються
підприємницькою діяльністю; бізнесменами, або підприємцями, називають
директорів і менеджерів фірм. 3. Власники/управляючі фірм, на відміну від
рядових робітників та службовців; цю групу людей називають діловими колами [1].
Цікавим є визначення
бізнесу, типове для американських економістів. «Що таке бізнес? Бізнес – це
система ведення справи. Бізнес – це центральна магістраль у нашій
соціально-економічній системі. Бізнес – це система, яку ми створили для
задоволення наших бажань [10].
Висловлюється думка, що
бізнес є економічною діяльністю людини, спрямованою на одержання прибутку,
вигоди за допомогою виробництва матеріальних благ і послуг [5], а суть
підприємництва виражається у вільному й організаційному новаторстві .
У вітчизняній
літературі відзначається, що бізнес – це будь-який вид безпосередньої
діяльності з метою одержання доходу, що передбачає залучення власних коштів,
або опосередкована участь у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного
капіталу [12, с.13].
Бізнес – 1)
ініціативна, самостійна, економічна діяльність, що здійснюється за рахунок
власних або позикових коштів на свій ризик та під свою майнову
відповідальність, що має головними цілями одержання прибутку і розвиток власної
справи, а також продаж товарів, виконання робіт, надання послуг. Підприємництво
переслідує також мету підвищення іміджу, статусу підприємця. Основні ознаки підприємництва,
що відрізняють його від інших форм економічної діяльності: самостійність,
відповідальність, ініціатива, ризик, динамічність, активний пошук рішень [13].
Бізнес – ініціативна
господарська діяльність, що здійснюється як за рахунок власних, так і позикових
коштів на свій ризик і під свою відповідальність, метою якої є становлення і
розвиток власної справи для одержання прибутку і вирішення соціальних проблем
підприємця, трудового колективу, суспільства в цілому. Іншими словами, бізнес —
це професійна економічна діяльність, побудована на ініціативі і постійних
інноваціях, спрямована на розширене відтворення і якісне удосконалення
підприємства, своєї справи, задоволення власних і суспільних потреб [4].
Іноді в
економічній літературі ототожнюють бізнес і підприємництво.
Як
підприємництво, так і бізнес – це самостійна, ініціативна, здійснювана на свій
страх і ризик, під свою майнову відповідальність будь-яка діяльність окремих
громадян або груп громадян, спрямована головним чином на одержання економічної
вигоди у вигляді прибутку або в іншій формі [5с.6]. Вказується, що бізнес і
підприємництво – настільки близькі слова, що знайти різницю між ними нелегко
[1, с.18].
Внутрішньо суперечливою
є позиція вчених, які, з одного боку, вважають, що в зміст поняття
«підприємництво» звичайно включають і «бізнес», який визначають як справу,
ділову активність щодо здійснення операцій обміну товарами і послугами між
економічними учасниками ринкових відносин. З іншого боку, вказують, що у
певному відношенні бізнес — більш широке явище, чим підприємництво, оскільки
бізнес охоплює в тому числі і здійснення разових комерційних справ [7, с.596].
Представляється
правильною думка, відповідно до якої підприємництво і бізнес не є тотожними
поняттями, що ретельно аргументовано вченими.
Так, на думку
Є.М.Воробйова, підприємництво – ініціативна, самостійна діяльність громадян,
їхніх об’єднань, здійснювана на свій ризик, під свою майнову відповідальність,
спрямована на інновації й одержання прибутку [8, с.161], а бізнес – будь-який
вид діяльності, заснований на ризику і спрямований на одержання прибутку.
Головна відмінність підприємництва від бізнесу – новаторський характер першого,
діяльність, головний зміст якої – «творче руйнування», безперервний процес
просування, впровадження інновацій. Підприємництво відповідно до більш
глибокого рівня змісту цього феномена – це унікальна здатність, що рідко
виявляється, до «творчого руйнування» [8, с.162].
Г.П.Журавльова
вважає, що підприємництво – одна з форм бізнесу. Бізнес – це справа, будь-який
вид діяльності, що приносить доход або особисту вигоду. У західній літературі
бізнес характеризують як систему ведення справ, яку люди створили для
задоволення своїх потреб. Суть системи «бізнес» полягає в тому, що кожен
суб’єкт ринкової економіки займається своєю справою, і в той же час у
суспільстві відпрацьовані такі механізми, завдяки яким бізнес не завдає збитку
іншим людям, які легально реалізують власні економічні ініціативи,
заповзятливість, ділову хватку. Термін «підприємництво» використовується в тому
разі, коли хочуть підкреслити новаторську сторону господарської діяльності [9,
с.126].
Бізнес
— це справа,
ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов’язаних у кінцевому
підсумку із здійсненням на ринку операції обміну товарів і послуг між
економічними суб’єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної
діяльності, які склалися в ринковій практиці. Бізнес здійснюється заради
одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших
сферах — виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій
справах, при проведенні транспортних, орендних і багатьох інших операцій як
видів діяльності. Бізнес — поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність,
оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод
у будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу [4].
Аналіз світового та вітчизняного досвіду і сучасні
тенденції економічного розвитку свідчать, що саме підприємництво є одним з
найважливіших чинників соціально-економічного прогресу сучасного суспільства.
Що стосується
поняття підприємництва, то на думку представників історичної науки,
підприємництво як історичне явище людської практичної діяльності налічує багато
століть, і успіхи західної науки в його осмисленні значні. Однак слід
зауважити, що загальновизнаної теорії підприємництва і досі не розроблено [2,
с.102]. На думку одного з відомих представників економічної науки М.Блауга,
однією з причин такого стану було невизнання концепцій підприємництва, оскільки
вони не вписувалися в традиційні межі статичного економічного аналізу. Історія
думок про підприємництво показує багато підходів [5].
Підприємництво
(entrepreneurship) – устояне поняття підприємництва одержало останнім часом
право на нове життя. В Оксфордському енциклопедичному англійському словнику
підприємець (entrepreneur) визначається як “особа, яка очолює підприємство або
бізнес з можливістю одержання прибутку або збитку”. Заповзятливий означає
винахідливий, такий, що має творчу уяву, енергійний. Інакше кажучи, підприємець
– це той, хто відкриває свою справу або керує власним підприємством. Це не
відноситься до менеджерів, які не є власниками підприємств [3]. Підприємництво
– це здатність створити і побудувати видимість з нічого практично: фундаментально
це людський, творчий акт. Це, скоріше, застосування енергії ініціативності і
створення підприємства або організації, чим тільки спостереження або аналіз. Це
бачення вимагає бажання приймати підраховувані ризики – як фізичні, так і
фінансові – і потім робити все можливе, щоб зменшити шанси невдачі.
Підприємництво також включає здатність побудувати підприємницьку або ризикову
команду для завершення своїх власних умінь і талантів [4, с.5-6].
Зараз у світі не існує загальноприйнятого визначення
підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хизрич визначає
«підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а
підприємця – як людину, яка витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на
себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду
гроші і задоволення досягнутим» [2, с.20]. В американській навчальній і
науковій літературі надається безліч інших визначень, що характеризують
підприємництво і підприємця з економічної, політекономічної, психологічної,
управлінської та інших точок зору [6, с.12].
Англійський професор Алан Хоскинг затверджує:
«Індивідуальним підприємцем є особа, яка веде справу за свій рахунок, особисто
займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за
забезпечення необхідними коштами, самостійно приймає рішення. Його винагородою
є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття
задоволення, що він отримує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з
цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у разі банкрутства його
підприємства» [2, с.28].
Ю.В.Тихонравов
здійснив спробу філософсько-правового осмислення явища підприємництва як
різновиду економічної активності, «приваблюючої людину форми розтрати життєвої
енергії», що виявляється в особливого типу співтовариствах і в особливого типу
людей [8, с.28-29].
Під час аналізу
проблеми підприємництва з точки зору політекономічної теорії, звертається увага
на те, що цей соціально-історичний феномен — не абстрактне поняття. Воно завжди
розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак
обов’язковою умовою і ознакою підприємницької діяльності є свобода економічної
самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими
стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.
Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою
— діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є
постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство,
раціоналізм, ефективне використання ресурсів [8, с.164].
У навчальній
літературі підприємництво позначається як господарська діяльність з
використанням новизни, ризику, винахідництва з метою одержання доходів. У
широкому змісті під підприємництвом розуміють заповзятливість, ініціативність,
активність у сфері економіки. У вузькому змісті – це економічна діяльність
власника або господарюючого суб’єкта, що поєднана з ризиком, відповідальністю,
новаторством. Не пов’язана з відповідальністю господарська діяльність
характеризує не підприємництво, а просте розпорядництво за дорученням [9,
с.126]. Підприємницькою вважається будь-яка діяльність, що переслідує мету
одержання доходу за рахунок залучення власних коштів, або опосередкована участь
у такій діяльності шляхом вкладення в справу власного капіталу [9, с.6].
Підприємництво
(підприємницька діяльність) визначається як основний вид самостійної
господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами,
яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній
основі. Основними складовими цього поняття є:
1.Підприємництво як особливий вид
діяльності вимагає від суб’єктів цієї діяльності певного способу мислення,
особливого стилю і типу господарської поведінки.
2.Підприємництво як самостійна
діяльність передбачає свободу і самостійність суб’єктів цієї діяльності в
різних напрямках.
3.Підприємництво як господарська
діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом
незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.
4.
Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами.
Підприємницька
діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод.
Підприємницька
діяльність спрямована на:
—
досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького
доходу;
—
найкраще використання капіталу: власності, іншого майна, фінансових,
матеріально-технічних, трудових ресурсів [2, с.52-53].
Розвиток
підприємництва тісно пов’язаний із середовищем, що припускає певну економічну,
соціально-культурну, технологічну, організаційно-технічну і фізичну або
географічну обстановку [3, с.11].
На думку А.В.Бусигіна, формування підприємницького
простору здійснюється шляхом введення обмежувального (або навіть заборонного)
національного законодавства на елементи підприємницької діяльності, але — що
дуже важливо — вихідним моментом подібного роду законотворчої діяльності
виступає абсолютна, нічим не обмежена свобода підприємницького корпуса.
Підприємницький простір являє собою територіальну цілісність, у рамках якої
певні фактори впливають на професійну діяльність підприємця або підприємець
змушений враховувати ці фактори і підбудовувати під них свою професійну
діяльність. Підприємницький простір можна охарактеризувати як суму трьох сфер,
аналіз кожної з яких дає підприємцеві можливість побудови своєї тактики і
стратегії організації професійної діяльності. Це правова, соціальна й
економічна сфери [6, с.4].
Важливим й актуальним у даний час у
зв’язку з процесами глобалізації представляється аналіз підприємництва як
глобального феномена.
Один з видатних дослідників феномена
підприємництва П. Друкер, характеризуючи його глобальний характер, аналізує
зміни в економіці США, що ведуть до формування «підприємницької економіки»
у другій половині XX ст., та звертає увагу на зрушення в технологіях
менеджменту і показує, що менеджмент прикладається і до тих галузей і типів
підприємств, з якими раніше дана категорія не асоціювалася, а саме до нових і
малих підприємств, некомерційних організацій, до організацій сфери послуг, що
раніше взагалі не розглядалися у якості «підприємств». На його думку,
в економіці спостерігається принципово нове явище – систематичний інноваційний
процес, у рамках якого здійснюються пошук і вивчення нових можливостей
задоволення людських бажань і потреб [1, с.34].
Р.Ронштадт виділяє найважливіші
процеси, що наростають у підприємницькому суспільстві. З’являються нові
можливості для створення підприємств, знижуються витрати входження на ринки в
багатьох галузях, що пов’язано з революцією в галузі інформаційних технологій.
Удосконалюються і розширюються програми навчання підприємництву в усьому світі,
що відображає глобальний міжнародний характер феномена підприємництва. Цей
феномен вимагає ретельного аналізу, причому не тільки в сугубо економічному, а
й у політичному і, що особливо важливо, у соціокультурному аспекті [3, c.126].
У зарубіжній літературі
підприємництво розглядається не у вузькому змісті як «діяльність,
спрямована на одержання прибутку», а як процес особистісного або
системного самовідновлення (personal and organizational renewal) і
самоорганізації через втілення в життя ідей щодо створення нових або розвитку
діючих підприємств різних сфер діяльності і форм власності. У ході цього
процесу індивідууми й організації взаємодіють з мікро- і макросередовищем
їхнього функціонування в рамках динамічного балансу суперечливих економічних і
соціальних інтересів учасників цього процесу. Взаємодія здійснюється з метою
максимізації можливостей задоволення соціально-економічних потреб організаторів
підприємства. Підкреслюється відмінність поняття «динамічного
балансу« від поняття »рівноваги« або тим більше »стабільної
рівноваги», якому противна сама природа підприємництва [3, с.16-17].
Для розуміння ролі підприємництва в
економічній системі потребує з’ясування його функції.
Деякі учені вважають, що підприємництво
виконує три функції: ресурсну, організаторську і творчу:
1) ресурсна функція реалізується в
мобілізації капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів
для їхнього продуктивного використання; спрямованість підприємця на динамічну
ефективність змушує його до постійного пошуку додаткових ресурсів;
2) організаторська функція:
підприємець бере на себе функцію організації виробництва, збуту, дослідження
ринку, наукових розробок тощо;
3) творча функція — підприємець
постійно спрямований на пошук нових рішень. Прагнення максимізувати прибуток
або інший результат, визнаний підприємцем в якості мети своєї діяльності, не
дає йому задовольнятися сформованим становищем [5, с.133].
Аналізуючи
ресурсну функцію, С.Е.Жилинський відзначає, що останнім часом у теорії і на
практиці все частіше акцент робиться на значимості ще одного ресурсу –
підприємницької здатності. Підприємець, який бере на себе ініціативу
новаторського, нетрадиційного поєднання факторів виробництва – землі, капіталу,
праці, — сприяє зростанню виробництва товарів і послуг, підвищенню ефективності
економіки. Здійснює він це через другу функцію підприємництва –
організаторську. Підприємець використовує свої здібності, щоб забезпечити таке
поєднання і комбінування факторів виробництва, що щонайкраще призведе до
досягнення мети, одержання високого доходу. Третя функція підприємництва –
творча, пов’язана з новаторством. Її значення особливо зростає в умовах
сучасного науково-технічного прогресу. У зв’язку з посиленням функції,
пов’язаної з інноваціями, створюється новий економічний клімат для
підприємництва [3, с.39].
Автори підручника
«Основи економічної теорії», виділяють, крім ресурсної й організаторської
функцій, також інноваційну та мотиваційну функції. Інноваційна функція
підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових ідей,
здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з
господарським ризиком. Мотиваційна функція підприємництва зводиться до
формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з
урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а
також до максимального задоволення потреб споживача [5, с.238].
Представляється,
що функції підприємництва слід аналізувати в контексті здійснення
підприємництва на ринку. У цьому плані найважливішими функціями підприємництва
на ринку, у яких відображається його призначення і сутність, є:
функція саморегулювання підприємництва,
що припускає узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, а
також підтримка збалансованості попиту та пропозиції за обсягом та ціною;
стимулююча функція, що полягає в
спонуканні підприємців до створення нової продукції з найменшими витратами та максимумом
прибутку.
Дискусійним у
літературі є питання щодо родової належності підприємництва.
Однією з розповсюджених точок зору на підприємництво є
його розуміння як виду господарської діяльності.
Так, В.К.Мамутов вважає, що підприємництво – це один з
видів господарювання. Разом з тим, відзначається, що господарювання,
господарська діяльність не зводяться до підприємництва, комерції.
Підприємництво – це особливий режим господарювання, для якого характерна
спрямованість на одержання прибутку [3, с.82, 83]. Р.І.Кузьмін і Р.Р.Кузьмін
зазначають, що господарська діяльність як категорія більш об’ємна, вміщує
багато форм діяльності, спрямованої на здобуття економічно значимого результату
(господарської вигоди), в тому числі і підприємництво. При цьому господарська
діяльність – це діяльність, яка завжди пов’язана з виготовленням і реалізацією
продукції, виконанням робіт, наданням послуг і забезпеченням їх виробників
необхідними ресурсами, що передбачає специфічну організацію управління майном
або справою та участь суб’єктів такої діяльності в господарських відносинах як
носіїв певних властивостей [7, с.92].
Економічна
діяльність – одне з ключових, базисних понять, тісно пов’язаних з ринком,
товарно-грошовими відносинами. Економічна діяльність – процес відтворення,
створення і розподілу матеріальних і духовних багатств. Для економічної
діяльності характерно те, що вона: випливає з існування товарного виробництва;
ринкової організації економіки; пов’язана виключно з процесом відтворення
матеріальних благ, тобто носить товарний характер; втілюється в створенні
(виробництві) продукції (товару), у виконанні робіт, наданні послуг
матеріального характеру та (або) їхньому розподілі, та (або) їхньому
використанні (розподілі, обміні, споживанні).
Зміст економічної
діяльності визначає зміст і призначення інших видів діяльності, що входять до
неї. Мова йде про господарську, підприємницьку і комерційну діяльність.
Господарська діяльність – один з видів економічної діяльності. Підприємницька
діяльність – вид економічної, господарської діяльності. Вона пов’язана з
підприємницьким ризиком, новими підходами до управління, новаторством,
використанням наукових досягнень, динамічною невизначеністю і завжди спрямована
на систематичне одержання прибутку [2, с.12-13].
А.Я.Курбатов вважає, що
змістовний аналіз поняття «підприємницька діяльність» припускає визначення його
місця серед інших близьких понять, таких як «економічна діяльність»,
«господарська діяльність», «комерційна діяльність», «торговельна діяльність»
[4, с.95]. Поняття «господарська діяльність» по суті є тотожним поняттю
«активна економічна діяльність», тобто це професійна, самостійна, здійснювана
на свій ризик діяльність, пов’язана з користуванням майном, продажем товарів,
виконанням робіт або наданням послуг. Причому як спрямована на систематичне
одержання прибутку, так і така, що не має такої мети. У даний час саме
господарську, а не підприємницьку діяльність здійснюють, наприклад, біржі. За
змістом ця діяльність може бути охарактеризована як така, що сприяє здійсненню
підприємницької діяльності [3, с.96].
На думку
К.К.Лебедєва, економічна діяльність – поняття більш широке за обсягом.
Підприємницька діяльність – різновид економічної. Поряд з підприємницькою,
існують інші види (різновиди) економічної діяльності. Від інших видів
економічної діяльності підприємницька діяльність відрізняється за своєю
сутністю, а саме – спрямованістю на систематичне одержання прибутку (доходу)
шляхом реалізації результатів діяльності як товару, що має споживчу та мінову
вартість. Та ж економічна діяльність, що не має названих сутнісних ознак, не є
підприємницькою діяльністю. Іншими видами економічної діяльності, поряд з
підприємницькою, є, зокрема, наймана трудова діяльність, творча діяльність, що
втілюється в реалізації творчих результатів за винагороду, бюджетна діяльність
держави і муніципальних утворень, діяльність, спрямована на задоволення різного
роду власних господарських потреб: експлуатація і ремонт належного організаціям
і громадянам об’єктів, матеріально-технічне забезпечення. Останній різновид
економічної діяльності можна було б називати експлуатаційною або господарською
діяльністю [4, с.98].
У чинному
законодавстві та юридичній науковій літературі розмежування понять
підприємницької, економічної і господарської діяльності не одержало належного
відображення, що цілком обґрунтовано відзначали деякі автори. На практиці це
тягне за собою безліч складностей, пов’язаних з віднесенням тих або інших видів
економічної активності людини до підприємництва [1, с.15].
На нашу думку,
детальний аналіз поняття підприємницької діяльності припускає визначення його
місця серед таких понять як економічна, господарська, комерційна і торговельна
діяльність.
У той же час,
залишається не розкритим зміст названих понять, а чинне законодавство і наукові
дослідження не приділяють цьому належної уваги. Це, у свою чергу, негативно
відображається на застосуванні правових норм, що містять зазначені поняття.
Без сумніву,
економічна діяльність – найбільш широке поняття з усіх перерахованих вище, що
охоплює всі стадії відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання
товарів (робіт, послуг) незалежно від мети здійснення (спрямованість на
одержання прибутку або на задоволення особистих потреб) [5, с.14].
Як відзначають
деякі автори, економічна діяльність – один з видів економічної активності
людини, форма участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання
фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності її самої та членів її родини
[4, с.16].
За наявністю
ознаки професійності економічна діяльність поділяється на активну (з
виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг) і пасивну (розміщення коштів у
кредитні організації, передача майна в оренду, у довірче управління,
розпорядження власним майном, у тому числі шляхом внесення до статутних капіталів
організацій тощо) [6, с.121].
Слід зазначити,
що в юридичній науці склалася думка, що залежно від мети можна провести різницю
між підприємницькою та іншою економічною діяльністю [4, с.12].
На нашу думку, з
економічною діяльністю тісно пов’язана діяльність господарська, хоча в найбільш
розповсюдженому розумінні вона прирівнюється до економічної діяльності.
У чинному
законодавстві поняття «господарська діяльність» одержало законодавче
закріплення. Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською
діяльністю в цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання в
сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію
продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають
цінову визначеність.
підприємництво бізнес
прибуток майнова
ЛІТЕРАТУРА
1. 
Конституція
України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості
Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. 
Господарський
кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 // Відомості Верховної Ради України.
– 2003. – №18-22. – Ст. 144.
3. 
Про
лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва:
Указ Президента України від 12 травня 2005 р. № 779/2005 // Урядовий кур’єр.
–2005. – 20 трав. (№ 92).
4. 
Бабосов
Е. Дифференциация и консолидация в процессе становления предпринимательства в
переходном обществе // Общество и экономика. – 2002. – № 12. – С. 103-112.
5. 
Задоя
А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. – М.: Рыбари,
2000. – 479 с.
6. 
Экономика:
Учебник для юристов /Под ред. проф. Д.В.Валового. – М.: Изд-во «Щит-М», 1999. –
360 с.
7. 
Основи
економічної теорії /За ред. В.А. Предборського. – К.: Кондор, 2002. – 621 с.
8. 
Основи
економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник /За ред. Г.М.Климка,
В.П.Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа. – Знання, 1997.
– 743 с.
9. 
Блэк Дж.
Экономика: Толковый словарь: Англо-русский. – М.:ИНФРА-М, Изд-во «Весь Мир»,
2000. – 840 с.
10. 
Розенблатт
С., Боннингтон Р., Нидлс Б. Концепция бизнеса // Рыночная экономика. – М.: Соминтек,
1992. – Т.2. – С. 5-84.
11. 
Баликов
В.З. Общая экономическая теорія: Учеб. пособие. – Новосибирск: ТОО «ЮК ЭА», НПК
«Модус», 1996. – 416 с.
12. 
Львов
Ю.А. Основы экономики и организации бизнеса. – СПб: ГМП «Формика», 1992. – 383
с.
13. 
Лозовский
Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратковский А.А. Универсальный бизнес-словарь. – М.:
Инфра-М, 1997. – 640 с.
14. 
Уткин
Э.А. Этика бизнеса:: Учебник для вузов. – М.: Зерцало, 1998. – 256 с.
15. 
Райзберг
Б.А. Основы бизнеса: Учеб. пособие. – М.: «Ось — 89», 1996. – 192 с.