Біохімічні фактори
витривалості


ЗМІСТ:
Вступ
Біохімічні
фактори витривалості 
					







Методи
тренування які сприяють розвитку витривалості
Вік
і витривалість 
Список
використаної літератури


Вступ
Витривалість багато в чому визначає
загальний рівень працездатності спортсмена. Характеризується вона тривалістю роботи
на заданому рівні потужності до перших ознак вираженого стомлення, що приводить
до зниження працездатності. Визначається витривалість тривалістю роботи,
виконаної до відмовлення, тобто граничним часом (tг.ч.).
Біохімічні фактори
витривалості
Витривалість можна характеризувати
відношенням величини енергетичних резервів, доступних для використання, до
швидкості витрати енергії при виконанні даного виду вправ:
  
Іншими словами, витривалість
визначається часом функціонування з заданою інтенсивністю до повного вичерпання
наявних енергетичних ресурсів.
Конкретний прояв витривалості завжди
носить специфічний характер, що залежить від використання якості джерела енергії
різних метаболічних процесів.
Відповідно
до наявності трьох різних механізмів енергоутворення виділяються три складові
компоненти витривалості — алактатний, гліколітичний і аеробний. Загальний прояв
витривалості, оцінюваний по часу роботи до відмовлення, у цьому випадку може
бути представлене як сума різного сполучення параметрів потужності, ємності й
ефективності аеробного й анаеробного процесів:
   
У цьому вираженні значення вагових
коефіцієнтів (а), що відповідають відносному внескові кожного метаболічного
процесу в загальну енергопродукцію, відбивають відповідну ефективність
використовуваних метаболічних джерел. Таким чином, усі різноманітні прояви
витривалості можуть бути кількісно оцінені за допомогою дев’яти біоенергетичних
критеріїв — трьох критеріїв потужності (алактатної, гліколітичної, аеробної),
трьох критеріїв ємності (алактатної, гліколітичної, аеробної) і трьох критеріїв
ефективності (алактатної, гліколітичної, аеробної). Дані критерії можуть бути
встановлені на основі точних ергометричних вимірів зовні виконуваної механічної
роботи або шляхом прямих фізіологічних і біохімічних вимірів відповідних
біоенергетичних функцій. Для цього застосовуються стандартизовані лабораторні і
спеціальні («польові») тести, орієнтовані на виборчу оцінку кожного
окремого компонента витривалості. Деякі з найбільш інформативних показників,
використовуваних як біоенергетичні критерії аеробного й анаеробного компонентів
фізичної працездатності, приведені в табл.
Вплив
окремих компонентів в обох проявах витривалості змінюється в залежності від
потужності і граничного часу виконання вправи. У помірних вправах, де рівень
загальних витрат енергії не перевищує значень максимального посилення швидкості
аеробного утворення енергії, витривалість представлена переважно її аеробним
компонентом. Зі збільшенням потужності вправи вище критичного рівня, що
відповідає максимальному споживанню кисню, роль аеробного компонента
витривалості поступово зменшується й у такому ж ступені зростає значення
анаеробних компонентів. У короткочасних вправах максимальної потужності прояву
витривалості носять переважно анаеробний характер із приблизно рівним
представництвом алактатного і гліколітичного компонентів.
Диференційована
оцінка витривалості по параметрах потужності, ємності й ефективності може бути
виконана на основі вимірів показників зовні виконуваної роботи (ергометричні
критерії) або шляхом прямих фізіологічних і біохімічних вимірів у вправах, коли
можна досягти максимальних значень для цих біоенергетичних параметрів.
ТАБЛИЦЯ
Біоенергетичні
критерії аеробного й анаеробних компонентів витривалості











Критерії
Показники біоенергетичних
систем


аеробні
Гліколітичні анаеробні
Алактатні анаеробні



Потужність
Ємність
Ефективність


Максимальне споживання О2,
критична потужність
Час утримання (tут) максимального
споживання О2, максимальний О2-прихід
Кисневий еквівалент роботи,
ПАНО й ін.


Максимальний приріст молочної
кислоти в крові, максимальне «надлишкове» виділення О2,
потужність виснаження
Максимальне нагромадження
молочної кислоти, загальний О2-борг, найбільше зрушення рН
Молочнокислий еквівалент
роботи, ∆рН/∆W


Швидкість розпаду КрФ,
максимальна анаеробна потужність
Розміри алактатного О2-боргу,
максимальна витрата КрФ, нагромадження креатину
Швидкість оплати алактатного О2-боргу,
∆КрФ/∆W





У
вигляді ергометричних критеріїв витривалості, що мають високу прогностичну
значимість, поряд з показниками граничного часу і граничної кількості виконаної
роботи використовуються показники критичної швидкості, порога анаеробного обміну,
дистанції анаеробних резервів, максимальної анаеробної потужності і т.д. Ергометричні
критерії для кількісної оцінки витривалості спортсменів можуть бути розділені
на частки (парціальні), що відбивають особливості прояву витривалості в
якому-небудь одному виді вправ, і узагальнені (зональні), що характеризують
особливості прояву витривалості у визначеної групі (зоні) вправ, подібних по
якій-небудь ознаці. Так, до приватних показників витривалості відноситься
граничний час роботи з заданою інтенсивністю, рекордний час подолання заданої
дистанції в циклічних вправах, індекс витривалості по Куретону і т.п. Узагальнені
показники витривалості звичайно виводяться шляхом математичного аналізу
результатів ергометричних визначень різних вправ. Найбільше часто для цих цілей
використовується аналіз залежностей потужність­–граничний час і робота–граничний
час.
Розходження
кінетичних констант указує на зміну метаболічних станів зі збільшенням
граничної тривалості вправи. У діапазоні значень граничного часу до 16 хв (1000
с) виділено шість різних зон, що відрізняються по характері енергетичного
забезпечення роботи. При виконанні вправ максимальної потужності з граничною
тривалістю до 6 с збільшуєма швидкість енергопродукції забезпечується в
основному за рахунок максимальної активності алактатного анаеробного процесу в
працюючих м’язах. У наступному тимчасовому діапазоні виконання вправ від 6 до
20 с спостерігається швидке зниження швидкості енергопродукції з константою
половинного часу t1/2=21,5
с. Цей діапазон характеризується змішаним алактатно-гліколітичним анаеробним
енергозабезпеченням зі значним вичерпанням ємності алактатного анаеробного
джерела. У діапазоні граничного часу від 20 до 45 с швидкість енергопродукції
визначається максимальним посиленням анаеробного гліколітичного процесу в
працюючих м’язах. Найбільші розміри анаеробних змін в організмі при одночасному
розгортанні до максимального рівня аеробного енергоутворення в працюючих м’язах
спостерігаються в діапазоні граничного часу виконання вправ від 45 до 180 с.
Максимальне збільшення внеску аеробної енергетики досягається в діапазоні
граничного часу 600 с. Надалі зміни швидкості енергопродукції зв’язані в
основному з факторами, що лімітують ємність і ефективність аеробного
перетворення енергії.
Для
висновку узагальнених (зональних) показників витривалості поряд з аналізом
залежності потужність — граничний час широко використовується також аналіз
взаємозв’язку між граничною роботою і граничним часом.

Граничний час, хв