Заболотний Данило Кирилович – український мікробіолог, епідеміолог, видатний учений
Міністерство охорони здоров’я України
Вінницький національний медичний університет імені М.І.
ПироговаКафедра медичної мікробіології та імунології
Реферат на тему:
Заболотний Данило Кирилович український
мікробіолог, епідеміолог, видатний ученийм. Вінниця, 2008
План
Вступ
Коротка біографія Д.К. Заболотного
Внесок Д.К. Заболотного в мікробіологію і епідеміологію,
наукуВисновок
Література
Життя пролетіло як одна мить …
Д.К. Заболотний
Вступ
Данило Кирилович Заболотний встиг в своєму
житті стільки, що він по праву може зайняти одне з перших місць в шерензі таких
корифеїв, як Луї Пастер, Ілля Мечніков, Роберт Кох.Його ім’я золотими буквами вписано в список «мисливців
за мікробами», як називав бактеріологів цих самовідданих борців з
інфекціями, Поль де Крюі.Якщо Ру і Беринга рахують переможцями
дифтерії, Росса «викривачем» малярії, то Д.К. Заболотного з повним
правом людство може називати рятувальником від «чорної смерті» чуми.А відкриття пов’язані з холерою, сифілісом,
тифами! А це мільйони врятованих людей в світі.
Коротка біографія Д.К. Заболотного
Данило Кирилович Заболотний народився 16 грудня
1866 року в селі Чоботарка бувшої Подільської губернії (тепер село Заболотне, Крижопільського
району, Вінницької області) в селянській родині.В 1891 році закінчив природниче відділення
фізико-математичного факультету Новоросійського університету, а в 1899 році
медичний факультет Київського університету Святого Володимира.У 1889 1891 роках працює на Одеській
бактеріологічній станції, у 1894 1895 роках лікарем у Подільській губернії,
у 1895 1897 роках у Київському військовому шпиталі.У 1898 1828 роках професор Жіночого
медичного інституту в Петербурзі. Водночас у 1919 1923 роках ректор
Одеського медичного інституту, у 1924 1928 роках професор
Військово-медичної академії в Ленінграді.З 1928 року президент Української Академії
Наук, а з 1929 року дійсний член Академії Наук СРСР.В Києві заснував Інститут мікробіології та
епідеміології і був його директором.Д.К. Заболотний помер від важкої хвороби 15
грудня 1929 року в м. Києві.Поховали Данила Кириловича Заболотного в його
рідному селі Чоботарка.Будинок де жив учений перетворений в
Музей-садибу Д.К. Заболотного, а село Чоботарка перейменовано в село Заболотне.Внесок Д.К. Заболотного
в мікробіологію і епідеміологію, наукуПочаток наукової діяльності Д.К. Заболотного
співпав з порою розквіту бактеріології (мікробіології), яка за два десятиріччя
досягла свого піку в боротьбі зі смертоносними інфекціями. І дуже багато для
такого поступу вперед зробив наш співвітчизник, земляк Данило Кирилович
Заболотний.П’ятнадцять років титанічної праці пішло на
розгадку таємниці збереження в природі і транспортування в людське середовище
збудників смертельної чуми. Переконавши світ у своїй правоті Д.К. Заболотний
підказав, що потрібно робити, щоб назавжди виключити «чорну смерть»
із історії людського суспільства.Солідний список складають роботи Д.К. Заболотного
присвячені кишковій групі інфекцій холері, висипному та поворотному тифам.На основі аналізу накопичених на холерних
епідеміях матеріалів Д.К. Заболотний зробив в медицині геніальні відкриття
реальність пероральної імунізації людини проти холери, а також відкрив
приховане бактеріоносійство.Д.К. Заболотний сформував профілактичну доктрину,
яка стала ведучою в боротьбі з холерою це дія на джерело інфекції.Вчений вивчав етіологію висипного і
поворотного тифів і висловив догадку, що пізніше підтвердилася, про форму
збудника висипного тифу. Пізніше, коли були відкриті рикетсії, виявилось, що
вони, як і думав Заболотний, дійсно нагадували крапки.Але цього виявилося мало для Д.К. Заболотного,
який в боротьбі з іншими інфекціями бачив ще не реалізовані можливості
продовження людського життя.Він раніше інших зайнявся збудником сифілісу
блідою спірохетою і багато нового відкрив в еволюції цього масового важкого
захворювання в царській Росії. Він створив експериментальну інфіковану модель
хвороби, пояснив роль імунітету і механізм спадковості при сифілісі,
взаємовідношення інфекції і обміну речовин в хворому організмі в площині
взаємовідносин організму і середовища. Йому належить безумовний пріоритет в
описанні змін блідої спірохети під впливом специфічних антитіл. З виключною
наполегливістю учений стверджував, що сифіліс це соціально-біологічне
захворювання і успіх боротьби з ним в значній мірі залежить від покращення
соціальних умов.В різний час його увагу привертали інші
важливі науки і здоровоохоронні питання.В 1902 році перебуваючи на півдні країни
учений спіткнувся з епідемічними вогнищами болотної лихорадки і малярії і тут
же запропонував створити спеціальну комісію по вивченню малярії в Росії і сам
ввійшов в неї. Робоче гасло в той час ще молодого вченого в боротьбі з малярією
нагадував протичумну доктрину дія на «транспортування» її збудника
із природи в людський організм.Торкнувся талановитий дослідник і таких
важливих для лікувальної практики захворювань, як дифтерія, газова гангрена і
туберкульоз. З його ім’ям нерозривно пов’язаний також розвиток медичної
мікології, дослідження збудників, клініки, епідеміології і профілактики грибкових
захворювань, в першу чергу дерматомікозів.Багато зроблено Д.К. Заболотним в області
імунології. Мрією дослідника було створення ідеальних полімікробних вакцин. На
його рахунку створення чотирьох великих лабораторій по виробництву сироваток і
вакцин для лікувальної практики, підвищення їх імуногенності, удосконалення і
уніфікація технології виготовлення. Не можна не вказати і на велику багаторічну
активність по захисту масових профілактичних щеплень проти ряду важких
захворювань.Широта наукових інтересів, енциклопедична
освіченість, стремління до розгадки все нових і нових таємниць природи
допомогли академіку вирішити і багато до нього не зрозумілих
загальнобіологічних проблем. Це праці по мікрофлорі снігу, води лиманів і
вивчення мікробів, які світяться. Його дуже цікавила їх природа, змінність і
мікробні «пейзажі» води, землі, людського тіла, харчових продуктів. Не
обійшов він стороною і антагоністичний вплив деяких не шкідливих мікробних
асоціацій в організмі і задовго до «антибіотикової ери» рекомендував
звернути увагу на мікробів-антагоністів і їх активність.Д.К. Заболотний вивчав і ветеринарну
мікробіологію. Він відкрив для медичної науки і тварин для експериментів: по
холері сурків, для вивчення сифілісу павіанів, і тим самим прискорив і полегшив
вивчення цих інфекцій.Академік був із тих рідкісних людей, для яких служіння
науці і безумовна віра в неї складають весь зміст його життя. Він був глибоко
переконаний, що тільки вона одна, наука, спроможна «розсівати туман
вагань, служити основою для викорінення зла».В лиці Д.К. Заболотного наука мала не тільки
талановитого шукача, але й невтомного захисника академік був противником
псевдонауки, за наукову правду і свої переконання готовий був, подібно кращим
російським ученим «йти на плаху, горіти вогнем».І йшов, і перемагав…
Висновок
Данило Кирилович Заболотний належить до числа
тих діячів науки і здоровоохорони, чиї імена записані в історії вітчизняної і
світової медицини. Він був одним із тих учених, хто створив вітчизняну медичну
науку, хто збагатив її класичними працями, чию справу розвивають наші лікарі в
наші дні.Діяльність Д.К. Заболотного і його школи в
значній ступені вирішили переможний результат боротьби за викорінення епідемій
в СРСР і за кордоном.Американський учений Фред Давенпорт на ІХ
Міжнародному конгресі мікробіологів порівняв боротьбу з ліквідації епідемій
самих важких інфекційних захворювань з завоюванням космосу.Для учених-медиків програму-максимум Д.К. Заболотний
сформував як «забезпечення людям життя без хвороб, страждань і сліз».Недарма так гарно сказав про свого друга
великий український терапевт, академік УАН Н.Д. Стражеско: «Такі люди, як
Данило Кирилович, на жаль, зустрічаються дуже рідко. Потрібно прагнути
наслідувати їм, і життя стане кращим і веселішим».
Література
1.
Піцик Н.О. «Д.К. Заболотний» Москва, «Наука»,
19982.
Ґудзь С.П. та інші «Основи мікробіології»
Київ, 19913.
Міленушкін Ю.І. «Видатний діяч вітчизняної
медицини Д.К. Заболотний« Москва, »Знание», 19544.
Мішустін Е.М. «Мікробіологія» Москва,
1987