МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
Кафедра економіки
КУРСОВА РОБОТА
З навчальної дисципліни «Економічна теорія»
					







на тему «Інфляція: причини виникнення та
методи регулювання»
Київ 2009р.
         План
Вступ
1. 
Інфляція як багатофакторний процес
1.1 
Форми та типи інфляції 
1.2 
Причини виникнення інфляції
2. 
Вплив інфляції на перерозподіл
2.1 
Форми прояву та соціально-економічні наслідки
інфляції
2.2 
Проблеми інфляційних процесів в Україні
3. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією
Висновки
Список використаної літератури
Вступ

Важливою
складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність, яка, в свою чергу,
значною мірою залежить від стійкості грошової системи.
Інфляція
— багатогранний, складний процес, який чітко відображає основні проблеми й
суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному
переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх
знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного
багатства на шкоду більшості населення. 
Інфляція
відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну
нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про
виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного
доходу.
Інфляція —
це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та
послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона
вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році
порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін — на
дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.
Є
різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями :
перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів
грошового обігу; другий – як макроекономічне явище, спричинене порушенням
пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням,
попитом і пропозицією товарів.
Отже,
інфляція — надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище, що
негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Серед чинників його
розвитку — внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та
немонетарні.
1. Інфляція як багатофакторний процес
1.1 Форми
та типи інфляції
Інфляція зовні виглядає як знецінення
грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на
товари та послуги.
В економiчнiй
науцi
розрізняють такі форми інфляції: iнфляцiя
попиту, iнфляцiя
витрат та структурна інфляція.
Інфляція попиту – це порушення рівноваги
між попитом і пропозицією з боку попиту.
Інфляція попиту виникає внаслідок надмірного
зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання на цій
основі сукупного попиту. Внаслідок цього покупцi конкурують за обмежену
пропозицiю товарiв. 
Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного
бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсii є одним з найважливiших чинникiв
iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшує сукупний попит
на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii,
викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат
виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.
Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг.
Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які
накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних
виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.
Інфляція витрат викликає зростання цін будь – якого
із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати
виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й
для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що
змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний
механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.
Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію
витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге,
підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про
змінні витрати виробництва.
Зокрема, надмірне зростання заробітної плати
породжує інфляцію. „Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного
зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв. 
Найгірше
у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і
інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей
існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники
вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а
підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання
витрат на сировину, енергію, працю й кредит. 
Структурна інфляція викликається макроекономічною
міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на
продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.
Поряд з формами, необхідно виділити і
типи інфляції:
— відкрита інфляція, розгортається
на ринках, де відбувається вільне ціноутворення. Саме відкрита інфляція здійснюється
у формах інфляції попиту і інфляції витрат. Вона, хоча й деформує ринок
нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм
ціноутворення.
— затамована (прихована) інфляція
розгортається інакше. Вона виникає завдяки державному регулюванню рівня цін
шляхом їх блокування.
Затамована інфляція зумовлюється неправильними діями
державних органів, які борються не з деформацією ринку, а з його наслідками –
зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамованою.
Однією з форм затамованої інфляції є приховане
підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні,
«вимиванні» товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під
новою маркировкою і, відповідно, за більш високими цінами. 
Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок
не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін –
основний важіль дії ринкового механізму). Заморожені ціни роблять невигідними
прикладення капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати
виробництва. Із тих галузей відбувається „втеча” капіталів, що породжує дефіцит
певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит швидко ліквідовується
більш високими цінами, а потім і розширенням виробництва. Тут же дефіцит стає
хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит
дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит – ознака затамованої інфляції.
Її неминучим супутником стає чорний (нелегальний) ринок. Виробництво не працює,
або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава. 
Така інфляція є незмінною супутницею планової
економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х роках товарне забезпечення кожного
карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 році
товарна конвертованість знизилася до 28 коп.)
Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим
економiчна наука видiляє такi три ii види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя
i гiперiнфляцiя.
Помiрна інфляція (до 10% на рік) у західній
економічній літературі не розглядається як соціальне зло. Навпаки, вважається,
що вона певною мірою „підхльостує” економіку, надає їй необхідного динамізму. 
Дійсно, при зростанні цін населення більше купує,
адже передбачає, що у майбутньому купівлі обійдуться ще дороще. Це стимулює
виробників збільшити пропозицію товарів і послуг і ринок швидше насичується.
Варто врахувати, що при інфляції ціни зростають у різних галузях різними
темпами. Стан різновигідності виробництва зберігається, що дозволяє вирівнювати
економічні диспропорції і оздоровити ринкове господарство.
Галопуюча iнфляцiя вимiрюється двозначними чи
тризначними числами – 20, 100 чи 200% за рiк. 
Гіперінфляція: цей рiзновид
iнфляцii
має мiсце,
коли цiни
зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд
процентiв
за рiк.
Аналiз
виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцii.
По–перше, реальний попит на грошi,
вимiрюваний
як вiдношення
запасу грошей до рiвня цiн,
падає дуже рiзко. 
По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними.
За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в
мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в
середньому на третину протягом одного мiсяця. 
Дуже вiдчутним
є вплив гiперiнфляцii
на розподiл багатства. Знецiнення
грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства.
Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення
населення, iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя
траплясться досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди,
що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна
для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової
економiки. Прикладом може бути Польща, коли цiни в ній зростали бiльш як на
1000% щороку в 1989-1990 рр.
Також інфляція може бути збалансованою і
незбалансованою.
При збалансованій інфляції ціни піднімаються
відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по
результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного
банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. 
У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні
товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. 
Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який
небудь — період часу і вона, як правило, є прямим результатом діяльності
влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і
відповідний прогноз росту цін напередодні — в грудні 1991р. 
Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним
скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу.
У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе
різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює
реальну картину суспільного попиту. Це веде до збою в прогностичних тенденціях
в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні
очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку, коли раптовий
скачок цін відбувається в економіці не “зараженій” інфляційними очікуваннями,
то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на
швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну,
все повертається в становище рівноваги.
Рівень (темп) інфляції обчислюють за
формулою: (1)
  
Де Iц
— індекс зростання цін за рік; Pi0
і Pі1
– ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного
років; Qі1
– обсяг виробництва певного продукту в поточному році. 
1.2 Причини виникнення інфляції
Розрізняють
причини інфляції щодо товарів (інфляція пропозиції) і щодо грошей (інфляція
попиту). 
Причини інфляції
пропозиції формуються в самому процесі виробництва (наприклад, монополізація
виробництва, диспропорції в економіці та ін.). Конкретнішими причинами цієї
інфляції є зростання цін на сировину та електроенергію, а також випереджаюче
зростання реальної зарплати порівняно з продуктивністю праці. При незначній
інфляції (до 10% на рік) ціни зростають швидше заробітної плати. У підприємців
з’являється додатковий стимул нарощувати виробництво товарів. Водночас
населення намагається придбати більше товарів, оскільки очікує ще швидшого
зростання цін. Але це не означає, що інфляції притаманні позитивні сторони.
Поява у підприємців додаткового стимулу діяльності (як позитивна сторона
інфляції) нівелюється іншими негативними чинниками, про які йтиметься далі.
Причини інфляції
попиту — це насамперед надлишкова емісія грошової маси. Конкретнішими причинами
цієї інфляції є випереджаюче зростання сукупного платоспроможного попиту
(формується, як відомо з попередніх тем, переважно із сукупних грошових витрат
домогосподарств, держави, підприємців), його відрив від зростання обсягів —
ВВП.
Інфляція може бути
зумовлена такими причинами: надлишковим сукупним попитом; зростанням витрат
виробництва або зменшенням сукупної пропозиції; підвищенням зарплати:
порушенням механізму пропозиції.
Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися
внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань,
структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного
регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації
грошової одиниці, зміни кон’юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних
зв’язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін — є
інфляцією. 
Таким чином, зростання цін, пов’язане із циклічними коливаннями
кон’юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу —
особливо при іноді маючій місце їх «нестандартної» розтягнутостi
помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума
і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу
із кризи.
Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до
зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці
призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — т. з. інфляція
витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується
підвищенням загального рівня цін.
Інфляція
характеризується тим, що економіка намагається витрачати більше, ніж вона
здатна виробляти, тобто з часом досягає такої точки, яка знаходиться поза кривою
виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей
надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси
вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит веде до завищених цін на
постійний реальний обсяг продукції. Іншими словами, це означає, що надто багато
грошей полює за надто малою кількістю товарів.
Із збільшенням
попиту на ринку робочої сили деякі категорії часткових робітників починають
використовуватися повністю і їхня зарплата у грошовому вираженні зростає. У
результаті збільшуються виробничі витрати і підприємства змушені підвищувати
ціни. Звуження ринків робочої сили розширює можливості профспілок при укладенні
колективних договорів і допомагає їм добиватися значного збільшення заробітної платні.
Підприємства готові поступитися вимогам профспілок про підвищення зарплати, бо
прагнуть уникнути страйків, особливо в той час, коли економіка ступає. на шлях
все більшого розквіту.
Крім того, із
збільшенням загальних видатків більш високі витрати можна легко перекласти на
споживача, піднявши ціни. Коли ж досягнуто повної зайнятості, підприємства
змушені наймати менш кваліфікованих робітників, що призводить до зростання
витрат і цін. Інфляцію, яка виникла на другому відрізку, іноді називають
передчасною, бо вона починається до появи повної зайнятості у країні.
Повна зайнятість
поширюється на всі сектори економіки, коли загальні видатки досягають третього
відрізку. Усі галузі промисловості більше не можуть відповідати на збільшення
попиту збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту
досягає свого максимуму і подальше збільшення попиту веде до інфляції. Сукупний
попит, що перевищує виробничі можливості суспільства, викликає підвищення рівня
цін.
Інфляція може
також виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції на ринку. Термін
«інфляція, обумовлена зростанням витрат», пояснює зростання цін такими
чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на
одиницю продукції — це середні витрати за даного обсягу виробництва. Такі
витрати можна отримати, розділивши загальні затрати на ресурси на кількість
виготовленої продукції.
Зростання витрат
на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки і обсяг продукції, який
підприємства можуть пропонувати за існуючого рівня цін. У результаті
зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це
зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. Тобто за цією схемою
витрати, а не попит роздувають ціни, як це відбувається за інфляції попиту.
До найважливіших
джерел інфляції, обумовлених зростанням витрат, належать збільшення номінальної
заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію. Якщо підвищення
зарплати в масштабі всієї країни не супроводжується зростанням суспільної
праці, то збільшуються витрати на одиницю продукції. Виробники відповідають на
це скороченням виробництва товарів і послуг, які поступають на ринок. За
незмінного попиту це зменшення пропозиції призведе до підвищення рівня цін.
Оскільки винуватцем є надмірне підвищення номінальної заробітної плати, цей тип
інфляції називається «інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати», яка
являє собою різновид інфляції, обумовленої зростанням витрат.
Різновид інфляції,
обумовленої зростанням витрат, називається «інфляцією, викликаною порушенням
механізму пропозиції». Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже,
і цін, пов’язаних із раптовим, непередбаченим зростанням вартості сировини або
затрат на енергію. Переконливим прикладом для України на початку 90-х років є
значне підвищення цін на імпортовані нафту і газ. Оскільки протягом 1991—1993
рр. ціни на ці енергетичні ресурси зросли в сотні разів, то це вплинуло на
значне збільшення витрат виробництва і транспортування всієї продукції в
економіці. Все це в значній мірі поглибило інфляційні процеси в Україні. 
В умовах України
ситуація значно складніша, ніж викладений вище простий розподіл інфляції на
окремі види — інфляцію, викликану збільшенням попиту, і інфляцію, обумовлену
зростанням затрат.
Гіперінфляція в
Україні є результат всієї сукупності надзвичайно складних економічних,
політичних, соціальних і міжнародних відносин, що склалися після розпаду СРСР.
Значний вплив на
інфляцію мас фінансування бюджетного дефіциту. Якщо значна частина державного
бюджетного дефіциту фінансується за рахунок позик Національного банку України,
тобто за рахунок того, що просто друкується більше грошей, то це стає значним
джерелом інфляції. Коли дефіцит фінансується за допомогою «друкарського
верстата», то, природно, збільшується грошова маса. З часом це призводить до
знецінення грошей, іншими словами, ціни підвищуються.
Ключовим пунктом
монетарної стратегії с встановлення центральним банком певного визначеного
темпу приросту грошової маси, якого він буде послідовно і твердо дотримуватися.
Тим самим інфляція спрямовується у спокійніше русло, і одночасно з’являється
надія, що різкого підвищення цін у перспективі не очікується.
Якщо обсяг
виробництва не може бути збільшений і швидкість обороту постійна, то зростання
грошової маси, безперечно, призведе до незабезпеченого виробництвом підвищення
рівня цін. Таким чином, зміна грошової маси — кількості грошей — керує
інфляцією. Саме так твердять монетаристи і так звана «кількісна теорія».
Коли ж обсяг
виробництва змінюється внаслідок того, що суспільство не завжди повністю
використовує потужності, і коли швидкість обороту змінюється тому, що попит на
гроші міняється з розвитком нових форм платіжних засобів, тоді зв’язок між
грошовою масою і інфляцією буде менш очевидним — надто, якщо важко визначити розмір
самої грошової маси.
2. Вплив інфляції на перерозподіл
2.1 Форми
прояву та соціально-економічні наслідки інфляції
Інфляція мас
глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі
національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг
національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно.
Одначе бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва
скорочується, тоді як ціни продовжують зростати.
Для з’ясування
цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або
номінальним, доходом і реальним доходом.
Грошовий, або
номінальний, доход — це кількість гривен, які людина отримує у вигляді
заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний доход визначається
кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже,
якщо номінальний доход зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний
доход підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний
доход, то реальний доход зменшується. 
Важливо
відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того. чи
є вона очікуваною. чи непередбаченою. В разі очікуваної інфляції покупець
доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки
інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.
Інфляція передусім
карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона
перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і
збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище
землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть
гроші, які мають меншу вартість.
Люди, що живуть на
нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей
можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні
доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і
представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна
зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.
Інфляція особливо
негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна
вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на «чорний
день», зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України.
Якщо сума їхніх вкладів збільшена на 40%, то ціни за цей період зросли в
десятки разів.
Інфляція, особливо
коли вона сягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно позначається на
всіх сторонах суспільного життя країни. І соціально-економічні наслідки
проявляються у наступному:
— 
Знижуються реальні доходи населення. Це стосується
насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники
бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи
зменшуються. І навпаки, реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких
номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж рівень інфляції.
Стосовно перших
можна стверджувати, що вони обкладаються інфляційним податком; інші, навпаки,
отримують інфляційну субсидію.
— 
Знецінюються фінансові активи із сталим доходом.
Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і
реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.
— 
Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами
та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і
програють кредитори. Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається
за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої.
Найбільшу загрозу
для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна
врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати
відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції.
— 
Знижується мотивація до інвестування довгострокових
програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який
очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може
суттєво зменшитися в реальному вимірі.
— 
Прискорюється матеріалізація грошей. Під час
інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому
домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у
запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають
«гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися.
— 
Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В
умовах неповної зайнятості інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо
вона набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні
витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та
зниження безробіття.
 Але помірна інфляція попиту може також самопримножуватися, якщо стає
затяжною. За цих умов до неї звикають продавці і тому автоматично наперед
підвищують ціни на свої товари та послуги. До неї звикають і покупці, тому
намагаються робити закупки заздалегідь, що збільшує попит і породжує нову хвилю
інфляції. Робітники теж вимагають врахувати майбутню інфляцію у своїй
заробітній платі, що породжує інфляцію витрат. Остання становить особливу
загрозу для економіки країни. Така інфляція свідчить про зростання цін на
виробничі ресурси, що при незмінній кількості ресурсів скорочує виробництво і
збільшує безробіття.
— 
Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого
рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і
диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та
трудової діяльності. Це пов’язано з великою диференціацією міжгалузевої
заробітної плати, розривом у рівні оплати праці в державному і недержавному
секторах економіки, великим відставанням мінімальної заробітної плати від
середньої, значною різницею у співвідношенні низько- і високооплачуваних
категорій працівників у межах окремих галузей та ін. Зрозуміло, що вплив
заробітної плати на зміну цін та інфляційні процеси не можна заперечувати.
Разом з тим нинішня заробітна плата, питома вага якої в структурі витрат на
виробництво продукції промисловості є не дуже великою, не може бути головним
чинником інфляції.
— 
Інфляція підриває управлінський механізм економіки.
В ринковій економіці держава використовує в основному економічні важелі
регулювання. Зрозуміло, що таке регулювання може дати бажані результати лише за
умови, коли грошова система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція
автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить
недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує державу до використання інших,
адміністративних методів впливу. Інакше кажучи, інфляція знецінює не тільки
гроші, а й усю систему регулювання економіки. 
Те, що нині в українській економіці
відбувається бурхливий стихійний розвиток бартерних відносин, інфляційне
походження яких є безсумнівним, демонструє це з усією очевидністю.
Головними
наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя
грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння
реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.
Основний
розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має
грошову вартість) i пасивах (борги), якими володiють люди. Для iндивiда, що
отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi
ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено
100 000 грн. для купiвлi будинку, i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10
000 грн. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по
закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 грн. за рiк,
хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi. Боржник при
цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу
зменшився наполовину.
В цiлому
непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а
непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.
Iнфляцiя є головним
чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд iї дiєю змiнюється
купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть
iнвестицiй.
Окрiм
перерозподiлу доходiв,
iнфляцiя
впливає на економiку через
загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень
обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд
зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж
цiнами
i
обсягом виробництва немає. Збiльшення
сукупного попиту збiльшує i
цiни,
і обсяг виробництва.
Загальні негативні наслідки інфляційних
процесів є:
1. Посилення диспропорцій в економіці,
дезорганізація господарських зв’язків, виникнення кризи фінансів, значна
активізація спекуляцій, посилення злочинності;
2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення
трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад,
монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., а в
Україні лише в 1992-1993рр. ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи
населення — тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в
ощадбанку;
3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності,
гальмування науково- технічного процессу;
4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат
на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що
кінець-кінцем спричиняє зростання цін.
5. Притамована інфляція супроводжується розривом між
адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими);
відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту,
збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки. 
Серйознi
загрози для нацiональної економiки,
що створює iнфляцiя,
мають як внутрiшнiй,
так i
зовнiшнiй
прояв. У разi iнфляцiї
витрат, країни, економiка яких залежить
в основному вiд зовнiшньоi
торгiвлi
промисловими, легкозамiнюваними
товарами, можуть втратити експортнi
ринки, якщо цiни та витрати в цих
країнах зростають швидше, нiж
в iнших
країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно
пов’язана з питаннями збереження конкурентоспроможностi
держави на зовнiшних ринках. 
2.2.Проблеми
інфляційних процесів в Україні
Найбiльш
iстотним
негативним явищем в економiцi
України на етапi її ринкового
реформування виявилася iнфляцiя.
До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце
протягом останнiх рокiв, належать:
а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi
види сировини й матерiалiв;
б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок
додаткової емiсiї грошей;
г) зростання безготiвкового обiгу, як наслiдок
кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;
д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї
бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення
цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий
контроль за цiнами.
Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя
витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної
сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та
сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом
для загального зростання цiн й iнфляцiї.
Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з
метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку
iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є
наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю,
виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми
постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася
типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому
числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу,
веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою
поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення
антиiнфляцiйної полiтики. 
У 1992-1994 рр. в
Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не
антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.
Починаючи з 1996 року,
приборкування високих темпів інфляції стало основним завданням макроекономічної
політики держави. Було обрано курс на поступове зниження дефіциту державного
бюджету, як одного з головних джерел інфляції в Україні. 
Найуспішнішим періодом у боротьбі з інфляцією стали
1996 – 1997 роки. За цей час було проведено цілу низку заходів щодо зміцнення
позиції національної грошової одиниці. Стримуюча фіксальна політика уряду дала
змогу зменшити державні витрати та скоротити державний дефіцит. Покриття
дефіциту бюджету відбувалося уже не лише через кредити НБУ уряду, а також через
продаж державних облігацій та частково через іноземні кредити. Більш жорстка
грошово — кредитна політика центрального банку зменшила можливість спекуляції
на валютному ринку. Успішна грошова реформа, під час якої тимчасовий
карбованець був замінений на постійну гривню, значно збільшила довіру до
національних грошей. Рівень інфляції в цей період склав найбільш низький за всі
роки незалежності рівень 10,1%.
Не менш успішним роком для національної валюти став
2001 рік. Протягом січня – жовтня 2001 року інфляція в Україні була менша
прогнозованого рівня і склала 103,9%, що значно нижче ніж в 2000 році(123,3%).
Сьогодні в Україні відзначається один з найнижчих темпів інфляції серед країн
СНД.
Основними факторами, що сприяли зміцненню позиції
національної грошової одиниці стали нарощування випуску продукції у промислових
галузях, і які орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів
сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних реформ
в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для виробників, зниження
рівня бартерних операцій. Ріст національної економіки збільшив попит на гривню,
що значно покращило її позиції на валютному ринку.
Нагадаємо, наприкінці 2007 року на пост
прем’єр-міністра була призначена Юлія Тимошенко. Новий уряд розробив бюджет на
2008 рік, у якому було закладено виконання певних передвиборчих обіцянок,
зокрема, підвищення рівня соціальних виплат, а також збільшення мінімальної
заробітної плати, виплату компенсацій на внесками Ощадбанку СРСР. 
Міжнародний валютний фонд (МВФ) поліпшив прогноз
зростання ВВП України у 2008 році з 5,4% до 5,6%, а також погіршив прогноз
інфляції (грудень до грудня) з 10,6% до 17,1%. 
МВФ також погіршив прогноз середньорічної інфляції з
10,8% до 21,9% на 2008 рік. 
У квітні Світовий банк погіршив прогноз показника
інфляції в Україні на 2008 рік з 13,8% до 17,2%. При цьому Світовий банк зберіг
прогноз зростання ВВП у 2008 році на рівні 5,5%. 
За прогнозами Європейського банку реконструкції і
розвитку, середньорічна інфляція в Україні у 2008 році склала
11,7%, зростання ВВП — 6%. 
За даними Держкомстату, в Україні інфляція у березні
проти лютого 2008 року склала 3,8%. З початку поточного року зростання
споживчих цін склало 9,7%. 
У той же час у березні 2008 р. до березня минулого
року інфляція склала 26,2%, у січні-березні до аналогічного періоду 2007 рік –
22,5%. 
Бюджет — 2008 розрахований з урахуванням наступних
макропоказників: номінальний ВВП — 889,4 млрд. грн. (в середині лютого 2008
року Кабмін збільшив прогнозний показник ВВП України на 2008 рік до 921 млрд.
грн.); зростання ВВП — 6,8%; інфляція — 9,6%.
На сьогоднішній день
рівень інфляції набув загрозливого характеру.
Різке збільшення бюджетних витрат при незабезпеченості товарною пропозицією
спровокувало посилення зростання інфляції. 
Про це заявив голова Національного банку України
Володимир Стельмах у своєму виступі у Верховній Раді 11
червня 2009р. щодо стану грошово-кредитного ринку. За його
словами, в українській економіці спостерігається таке явище як рефляція –
інтенсивне стимулювання бюджетними коштами внутрішнього попиту. За даними НБУ,
якщо у першому кварталі 2007 року порівняно з першим кварталом 2006 року
бюджетні витрати збільшилися на 15,5%, то у першому кварталі 2008 року
порівняно з першим кварталом 2007 року зростання витрат склало 45%. «Це
свідчить про надзвичайну інтенсивність бюджетних витрат, але економіка не
створювала такими ж темпами товарну пропозицію і пропозицію послуг, — сказав
Стельмах. — Доходи населення виросли на 47%. Ви розумієте, що це дисонанс, який
став причиною інфляційного вибуху», передає «УНІАН». 
Голова НБУ підкреслює, що рівень інфляції в Україні
набув загрозливого характеру. За підсумками першого кварталу 2008 року рівень
інфляції склав 9,7%, що вже перевищує прогноз рівня річної інфляції на 0,1%. 
Стримування інфляції у майбутньому багато в чому
залежить від правильної та виваженої грошово – кредитної політики НБУ. При чому
дана політика не повинна іти в розріз із політикою уряду що до подальшої
оптимізації умов діяльності виробників. Усі інструментарії грошово – кредитної
політики центрального банку повинні бути в першу чергу спрямовані на
здешевлення кредитних ресурсів. 
Зменшення норми обов’язкових резервір та дисконтної
ставки за прогнозами НБУ повинна стимулювати комерційні банки до зменшення
відсотків по кредитам і зробити їх більш дешевшими для виробників.
Грошово – кредитна політика НБУ спрямована на
здешевлення кредитних ресурсів, поряд із діяльністю уряду що до продовження
процесу приватизації, проведення податкової реформи – є ті заходи держави, що
повинні забезпечити подальше економічне зростання в Україні. Збереження
позитивних змін у вітчизняній економіці дасть можливість зміцнити позиції
гривні на валютному ринку. Стабільність національної грошової одиниці є
основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та тих негативних
наслідків, до яких вона може призвести. 
інфляція
економічний наслідки антиінфляційний
3. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією
Розвинуті
країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики.
Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з голопуючою та
гіперінфляцією, є:
1)
регулювання попиту та пропозиції;
2) індексація
доходів;
3) контроль за
цінами та заробітною платою.
Найтиповіші
дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит
перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини,
держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:
1) знизити податок
на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;
2) збільшити
витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;
3) зменшити
відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.
Крім цих заходів
слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг
капіталовкладень у державному секторі тощо.
Якщо пропозиція
вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну
величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй
необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити
плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.
Застосування
наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад,
перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток,
подорожчання чи здешевлення кредиту з’являться не раніше, ніж через півроку.
Індексація доходів
здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих
країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим
кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін. За постійної інфляції
індексацію через певні проміжки часу повторюють.
Контроль за цінами
і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в
іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується
механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію
здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.
Загалом боротьбу з
інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім
скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці,
проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності
вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної
діяльності та ін.
Шляхи стабілізації
грошового обігу. З’ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції
вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три
методи стабілізації грошового обігу: 
1) 
нуліфікація,
2) ревалоризація,
3) девальвація.
Нуліфікація грошей
— різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто
оголошуються недійсними.
Ревалоризація —
повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків.
Для цього з обігу
треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах
інфляції.
Девальвація —
зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною.
Першочергові антиiнфляційні засоби.
Збивати темпи інфляції — то скорочувати різницю між грошовою і товарною
масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до
рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:
1.  Забезпечення країни у достатній кількості
продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для
налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову
допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести
м’яку реформу колгоспів і радгоспів:
а) 
встановлення порядку
надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням
їх за рахунок прийдешнього врожаю;
б) 
встановлення державних
закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в
сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу
товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами
в обмін на сільськогосподарську продукцію.
2.  Відтворення зруйнованого інвестиційного поля
народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В
цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках
підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через
різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3.  Налагоджування постачально-збутових зв’язків
між підприємствами. Господарські зв’язки підприємств в ринковому режимі
найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів.
Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в
загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
4.  Замість податку на додаткову вартість, що
стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай
важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в
бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання
рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на
зростання маси, а не тільки норми прибутку.
5.  На час кризи необхідно централізувати
банківську систему країни, маючи на увазі обов’язкове виконання комерційними і
інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і
пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних
термінів документообігу.
6.  Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:
а) 
створити систему
стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести
державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду
устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов’язкове
страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик
руйнування особливо великий;
б) 
створити умови для
широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих
кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і
реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному
і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду
кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без
нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації
цін і поза кооперативного сектору.
7.  Протягом кризового періоду треба також
проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого
контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні
здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою
і виконують експортні операції на комiсiйних податках.
Висновки
Інфляція — складне і багатофакторне явище, сутність якого полягає у
знеціненні грошей, зниженні їх купівельної спроможності стосовно товарів,
іноземної валюти і золота. Як правило, таке знецінення відбувається внаслідок
перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми товарних
цін і виявляється у їх зростанні.
Основними
типами інфляції є інфляція пропозиції (коли зростання цін зумовлене
виробництвом досконаліших і якісніших товарів і надання кращих послуг);
інфляція попиту (зростання цін здійснюється внаслідок надлишкової емісії грошей
при виготовленні тих самих або гірших за якістю товарів та наданих послуг);
відкрита (виявляється у зростанні цін); закрита (виявляється у дефіциті
товарів, погіршенні їх якості). Основними видами інфляції є повзуча, галопуюча
і гіперінфляція.
В економічній науці розрізняють такі форми інфляції:
інфляція попиту, інфляція витрат та структурна інфляція.
Поряд з формами виділяють такі типи інфляції: відкрита
та затамована інфляція. Інфляція має також різні ступені тяжкості: помірна,
галопуюча та гіперінфляція. Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.
Основними
внутрішніми причинами інфляції є наявність диспропорцій в економіці (що
породжує структурну інфляцію), монополізція економіки, надмірне зростання
дефіциту державного бюджету і державного боргу, інфляційні очікування населення
та ін.
Найважливішими
негативними наслідками інфляції є зниження темпів економічного розвитку;
гальмування науково-технічного прогресу; послаблення стимулів до продуктивної
діяльності; посилення тіньової економіки; криза фінансової системи та ін.
Основними негативними соціальними наслідками є зниження життєвого рівня
працівників, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності
тощо.
Інфляція – це знецінення паперових грошей, яке
проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживі товари і
послуги.
Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих
краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.
Причинами її виникнення може бути: незбалансованість
державних витрат і доходів, мілітаризація економіки, використання „друкарського
верстата” для фінансування інвестицій, зростання „відкритості” економіки тієї
чи іншої країни, все більшим втягуванням її в світові господарські зв’язки і
т.д. 
Інфляція майже завжди приводить до важких наслідків.
Головні з них: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у
населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної
процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.
Щодо України, то можна сказати, що рівень інфляції в Україні набув загрозливого характеру. За підсумками
першого кварталу 2008 року рівень інфляції склав 9,7%, що вже перевищує прогноз
рівня річної інфляції на 0,1%. 
Основними
антиінфляційними заходами держави є регулювання попиту та пропозиції,
індексація доходів, контроль за цінами і заробітною платою. Основними методами
стабілізації грошового обігу є нуліфікація, ревалоризація і девальвація.
Список використаної літератури
1. 
Економічна теорія: Політична
економія:Підручник. – 7-е вид. /
за ред.. В.Д.Базилевича – К.: Знання-Прес,2008.
2. 
Уразов А.У., Маслак П.В.,Саух І.В., Основи
економічної теорії – 3-е вид., К.: Персонал,2008.
3. 
І.В.
Буян,
П.Д. Гуменюк та ін., Загальна
економічна теорія –Тернопіль: 
4.
Кравченко С., Теленик С. Інфляція в ринковій економіці:сутність, причини і
взаємозв’язок з макроекономічними показниками // Економіка, фінанси, право. –
2002. — №7. 
6.
Кемпбелл Р., Макконел і ін., Макроекономіка. Політична економія: принципи,
проблеми і політика. – Львів: Просвіта, 1997.
7.
Мельник
О. Антиінфляційна політика, як фактор економічного зростання в Україні //
Банківська справа. – 2000. — №3. 
8.
Овод
А. Інфляційні процеси в Україні: минуле й сьогодення // Наукові записки. –
Чортків. – 2002. – Випуск 2. „Україна в умовах ринкової трансформації економіки
і сучасних реформ господарювання”. 
9.
Римар
Г., Аналіз наслідків інфляції, її вплив
на перерозподіл фондів та на об’єм національного продукту// Наукові записки. –
Тернопіль. – Економічна думка. – 1999.
10.
Савчук
В.П., Москаленко О.В., Вплив інфляції
на оцінку показників прибутковості підприємств // Фінанси України. – 2002. —
№1.
11.
Томашик
А.С. Основні приципи антиінфляційної економічної політики // Фінанси Україні. –
1999. -№20.