Стратегія розвитку рекреаційних зон туристичного
призначення.


ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1.НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН
ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ……………………………………………………….. 6
					







1.1 Причини і шляхи розвитку рекреаційних зон туристичного
призначення, їх характер та цілі…………………………………………………………………………………… 6
1.2 Моделі розвитку місць туристичного призначення (міри
призначення нових місць)………………………………………………………………………………………………………… 15
1.3.Мотиваційні аспекти вибору місць туристичного призначення………… 24
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОСНОВНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МЕГАПОЛІСІВ……………………………………………………………………………………. 31
2.1 Оцінка основних економічних показників господарської
діяльності м.Києва       31
2.2 Аналіз управління туризму в м. Києві…………………………………………… 43
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО
ПРИЗНАЧЕННЯ У м. КИЄВІ……………………………………………………………….. 60
3.1.Мета розвитку рекреаційних зон  туристичного призначення
в м. Києві 60
3.2 Пропозиції щодо стратегії нових рекреаційних зон
туристичного призначення в м. Києві………………………………………………………………………………………………… 71
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………………………… 80
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………. 83


ВСТУП
Актуальність
теми дослідження. Перехід до ринкових відносин викликав глибокі перетворення в сфері
туризму В результаті скасована централізована система управління туризмом,
державна фінансова підтримка розвитку регіональних туристських центрів,
порушені основи взаємодії різних регіонів у створенні і просуванні на споживчий
ринок туристського продукту. Разом з тим кожен регіон володіє значними
туристськими ресурсами, унікальність та істотна привабливість яких створює
передумови для формування внутрішньорегіонального і міжрегіонального
туристського продукту Різноманіття природних, кліматичних, ресурсних,
історичних умов, що сприяють формуванню туристського продукту, стали основою
для створення нових рекреаційних зон туристичного призначення. Однак вирішення
всіх питань, пов’язаних з відкриттям нових туристичних комплексів, є досить
складним процесом, незабезпеченим ні концептуально, ні стратегічно, ні
програмно.  
Усе це визначає
необхідність створення соціально-економічного моніторингу сфери туризму,
єдиного інформаційного простору, скоординованої державної та регіональної
політики з розвитку сфери туризму, організаційно-правового забезпечення
реалізації туристських процесів, економіко-фінансової стратегії розвитку
регіонального туризму.  
В даний час
туризм — одна з наймогутніших галузей що, динамічно розвивається,
високоприбуткова галузь світової економіки, виступає в числі найважливіших
факторів соціально-культурного розвитку територій. Це сприяє підвищенню рівня і
якості життя населення. Розвиток туризму, що виявляється в його
багатогалузевому характері і тісній факторній взаємозалежності практично з
усіма сферами життєдіяльності, дозволяє використовувати туризм як  діючий
інструмент стимулювання соціально-економічного росту на національному і
місцевому рівнях. Державною програмою розвитку туризму на 2005-2010 роки
визначено стратегію розвитку галузі, обґрунтовано основні напрями розвитку
туризму, серед яких: підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів
та об’єктів культурної спадщини. Виходячи із стратегічних завдань розвитку
галузі, актуальною і практично значущою проблемою є теоретичне осмислення
стратегії розвитку рекреаційних зон туристського призначення. Вивчення можливих
стратегій створення нових місць туристичного призначення на сьогодення є однією
з найактуальніших проблем в галузі туризму.  
Ступінь
розробленості проблеми. В останні роки вітчизняними та зарубіжними вченими в цьому
напрямку проведений цілий ряд досліджень. Серед науковців, що займаються
дослідженнями з даної проблеми можна відзначити: Блохін Ю.І., Богданов Ю.В.,
Волков B.C. які  розробили принципи розвитку сфери туризму в ринковій
економіці; вчені Біржаков М.Б., Дрогов І.А., Марінін М.М. — запропонували
оригінальні технології розвитку автотурів, дитячо-юнацького туризму, виїзного
туризму; науковці Галенська О.М., Корнєєв С.Є., Тайнович Н.В. — розвили
уявлення про механізми регуляції організаційно-правових відносин у сфері
туризму; дослідники Карлова Г. А., Казанкіна Т.В., Потьомкін В.К., Яковлева
Н.В. — сформулювали основи формування ринкової стратегії туристського
обслуговування населення; учені Балабанів А.І., Гуденкр Н.Б., Шагінов Ю. А.,
Файбусович Є.Л. — запропонували систему заходів для інвестування сфери туризму
і формування цінової політики. 
Мета
дослідження —
обґрунтування принципів і методів розробки стратегії розвитку рекреаційних зон.
Відповідно до  поставленої мети в дипломній роботі вирішуються наступні задачі:
·    
дослідження
методів розробки стратегії створення нових рекреаційних зон туристичного
призначення; 
·    
обґрунтування
моделей розвитку місць туристичного призначення; 
·    
визначення
факторів і умов створення нових рекреаційних зон туристичного призначення. 
Об’єктом дослідження є рекреаційні зони
туристичного призначення м. Києва. 
Предметом
дослідження
моделі розвитку рекреаційних зон туристичного призначення м. Києва.
Методологічною
і теоретичною основою дослідження є положення економічної теорії, теорії управління,
системного і соціологічного аналізу, ідеї та положення, викладені у державних
нормативно-правових документах України з проблем розвитку туристичної галузі
(Закон України „Про туризм”, Державна програма розвитку туризму в Україні на
2005 – 2010 рр., Програма розвитку туризму м. Києва. Широко використані праці
вітчизняних і закордонних учених і фахівців в області менеджменту сфери
туризму. 
Методи
дослідження.
Для  розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс
взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи
причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого
структурного аналізу, моделювання.
Практичне
значення
одержаних результатів полягає в тому, що розроблені моделі розвитку рекреаційних
зон туристичного призначення можуть бути використані на регіональному рівні.
Структура
робота.
Дипломна робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі
обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та
об’єкт дослідження. Окреслюється методологічна та теоретична база дослідження,
методи дослідження. Наводиться практичне значення отриманих результатів.
Основна частина
присвячена дослідженню науково-теоретичної основи створення нових  рекреаційних
зон туристичного призначення та визначаються моделі розвитку рекреаційних
туристичних зон, наводяться пропозиції щодо стратегії розвитку нових
рекреаційних зон туристичного призначення м. Києва.
Загальні висновки
по дослідженню сформульовано у відповідному розділі роботи.


РОЗДІЛ 1.НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ
ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 Причини і шляхи розвитку
рекреаційних зон туристичного призначення, їх характер та цілі

Перш за все, для
того щоб визначити першопричини появи нових місць туристичного призначення,
розглянемо який вплив завдає розвиток туризму на населення і економіку окремо
взятої країни, зважимо всі переваги і недоліки туризму і на основі цієї
інформації зробимо висновок щодо причин появи нових туристичних місць.
Туризм як вид
діяльності являє собою тимчасове переміщення людей (туристів) з місць
постійного проживання в місця відпочинку (або місця туристичного призначення) [1].
У результаті туризм впливає на дві групи: це туристи і місцеві жителі. Під час
свого перебування в іншій країні туристи спілкуються з місцевими жителями й у
результаті цього спілкування відбуваються якісні зміни в стилі життя місцевого
співтовариства, підпадає під вплив також система цінностей, поділ праці,
відносини усередині родини, відносини між індивідами, традиції і т.д. Поряд з
цим, міняється спосіб життя і самих туристів. 
Чим більше
розходження між туристами і місцевим співтовариством, тим більше очевидні ці
зміни. Найбільш істотний вплив на стиль життя місцевих співтовариств і туристів
роблять два фактори — це взаємини місцевого співтовариства з туристами і
навпаки, а також розвиток туристичної інфраструктури. 
Можна виділити
сім сфер життя, що завдають свій вплив на туризм і  на який впливає  туризм:
1.   Якість життя — це ключова сфера і тим
самим ціль усіх наших зусиль. Вона означає здоров’я, безпеку, добробут як
громадян країни, так і гостей; роботу, якість житла, можливості для проведення
дозвілля, відпочинок недалеко від будинку, соціальні контакти, мистецтво і
культура, спорт, ігри, приватне життя.
2.   Суспільство. Мається на увазі розвиток
населення, що піддається  обчисленню, його склад і запити; щільність населення,
віковий склад, кількість працездатного населення, соціальна структура; можливість
для прийому й обслуговування гостей, соціально обумовлений туризм.
3.   Освіта й інформація. Доступ до інформації через
ЗМІ; шкільне виховання, навчання і підвищення кваліфікації (у тому числі) у
туризмі; просвітня робота в напрямку здорового способу життя, планування
родини, усвідомлення себе як частини навколишнього середовища, здійснення
особистих планів; розширення обріїв; «активна» толерантність.
4.   Економіка. Загальні положення:
виробництво і ріст промисловості, сільського господарства, прикладних ремесел,
сфери послуг. 
5.   Захист навколишнього
середовища.
Упровадження екологічних методів і продуктів у промисловість і сільське
господарство, вторинна переробка і екологічні види енергії, гуманізація ринку
праці, створення екологічних замкнутих циклів, екологічно відповідальний
туризм.
6.   Навантаження на навколишнє
середовище. Узагальнення
всіх необдуманих наслідків нашої діяльності: вихлопні гази, стічні води,
надлишкове тепло, шум, хижацьке відношення до природи, руйнування ландшафтів,
знищення лісів, розрив природних замкнутих циклів, транспортний хаос,  розпад
міст, масовий туризм.
7.   Політика. Здатність і можливості
уряду; його авторитет і популярність,  авторитетність прийнятих рішень і
далекоглядність, велика мета і  направляюча лінія, розсудливість,
проникливість  урядових програм,  ступінь кооперації між урядом і приватним
підприємництвом  та туризмом [25, с.278].
Вплив на
соціокультурне середовище виникає в результаті соціальних і економічних
розходжень між місцевими жителями і туристами, поза залежністю від того,  чи
належать вони до однієї чи різних культур.   
У зв’язку з
загальними процесами модернізації унікальний культурний характер регіону може
бути втрачений  частково чи цілком, якщо туризм не забезпечить визначену
підтримку для його збереження. Як позитивний соціальний вплив, у цьому випадку
розглядається збереження культурної спадщини тієї чи іншої країни. Туризм
допомагає утримувати музеї, театри,  пам’ятники природи і культурні установи.
Культурна самосвідомість місцевих жителів, що щодня спостерігають непідроблений
інтерес до своєї культури, зростає, і бажання прилучитися до її досягнень
збільшується. Відбувається культурне взаємне збагачення туристів і місцевих
жителів. 
Розвиток туризму,
особливо в регіонах з поганою інфраструктурою, приводить до розвитку цієї
інфраструктури, поліпшуються дороги, будуються нові житлові будинки,
з’являються культурні і медичні установи. У результаті місцеве населення
користається вигодами від поліпшення інфраструктури поряд з туристами. 
Міжнародний
туризм робить також позитивний вплив на міжнародну політику. Він може
розглядатися як одна із найголовніших головних миротворчих сил. Число поїздок
туристів з розвинутих країн у країни, що розвиваються, і навпаки, зростає з
кожним роком і допомагає встановленню прямих контактів між людьми з різним
образом і рівнем життя. Це сприяє кращому розумінню між народами, з іншого
боку, внутрішній туризм також стимулює почуття національної гідності. 
При правильному
плануванні туризм може також впливати   на навколишнє середовище. На
сьогоднішній день багато національних парків розвивають туризм для того, щоб
одержувати доходи на своє утримання. Це, з одного боку, допомагає туристам
побачити унікальні природні визначні пам’ятки, з іншого боку, допомагає акумулювати
фінансові засоби на їхнє утримання.
Однак, як
зазначають дослідники, негативні процеси впливу на культуру можуть виникнути в
результаті надмірної комерціалізації і втрати справжньої самобутності в сфері
традиційного мистецтва, ремесел і способу життя [26, 22, 27, 28]. Проблеми,
особливо в молодіжному середовищі, може породити так називаний 
«демонстраційний ефект» [27]. Непорозуміння і конфлікти можуть
виникнути між місцевими жителями і туристами через розходження в мові, звичаях,
релігійних цінностях і характері поводження. Місцеві жителі цілком обґрунтовано
можуть критикувати усе, що зв’язано з туризмом, якщо в результаті його розвитку
вони втрачають доступ до своїх власних місць відпочинку й об’єктам
інфраструктури. Туризм може сприяти загостренню таких соціальних проблем, як
наркоманія, алкоголізм, злочинність і проституція, однак він не є першопричиною
цих лих. 
Туризм може
викликати серйозні диспропорції в економіці і зайнятості, якщо концентрація
туристських об’єктів спостерігається лише в окремих місцях, і відбувається
відтік працівників із інших галузей економіки (наприклад, сільського
господарства) у сферу туризму. 
Надмірна
залежність від туризму в окремо узятому регіоні може призвести до спаду в інших
галузях і загальному розбалансуванні економіки. Безконтрольний розвиток туризму
може викликати перенаселення і позбавити місцевих жителів елементарних
зручностей. 
Дуже сильний
негативний вплив туризм, насамперед  може робити на навколишнє середовище. Дуже
часто саме туристи винні в забрудненні навколишнього середовища і руйнуванні
дикої природи.
Однак усі вище
перераховані негативні впливи можна уникнути за допомогою розумного планування
і відповідальним веденням справи.
Таким чином,
можна зробити висновок, що туризм має як позитивні, так і негативні впливи на
розвиток окремого регіону, держави. Аналіз літератури дозволяє визначити
ключові поняття дослідження: рекреаційна зона; рекреаційні зони туристичного
призначення. Рекреаційна зона це – місце яке використовується для відновлення
здоров’я і працездатності шляхом відпочинку поза житлом на лоні природи;
рекреаційна зона туристичного призначення це – місце для відновлення здоров’я і
працездатності шляхом відпочинку під час туристичної подорожі, яка пов’язана з
відвідуванням цікавих для оглядання місць, у  тому числі національних парків,
архітектурних і історичних пам’яток тощо.
Визначимо шляхи
появи нових рекреаційних зон туристичного призначення. Шляхів появи нових
рекреаційних зон туристичного призначення є декілька, і вони напряму залежать
від виду туризму на якому спеціалізується країна чи окремий регіон. Розглянемо
більш докладніше які існують види туризму на сьогодення. 
Основною зміною,
що відбувається в туризмі можна назвати перехід туризму від масового
(твердого) до так називаного екотуризму (м’якого) [26, с.115]. У таблиці
1.1 представлені порівняльні характеристики «твердого» і
«м’якого» туризму.
Таблиця 1.1 
Порівняльні характеристики
двох видів туризму















„Твердий” туризм
„М’який” туризм


Агресивні дії
М’які дії


Орієнтування на
сектор
Орієнтування на
нішу


Швидкий процес
розвитку
Повільний процес
розвитку


Задоволення
індивідуальних інтересів
Задоволення
громадських інтересів


Зростання кількості
Зростання якості


Короткостроковий
прибуток
Довгостроковий
прибуток



За статистичними
показниками турпакети, характерні для масового туризму останніх років, 
починають виходити з моди
[23]. Вони були
розраховані на масового споживача, як правило, містили в собі відпочинок на
пляжах як  основне заняття.  
Однак, на
сьогоднішній день усе більше туристів прагнуть до самовираження, до отримання
нових знань, а також до активних і динамічних форм проводження часу. Водночас з
цим, підсилюється рух у напрямі захисту навколишнього середовища, й все більше
уваги приділяється стійкому розвитку туризму і суспільства в цілому. На думку
дослідників, сучасний світовий туризм характеризується наступними основними
мегатенденціями: [26,
с.118]
·    
Глобалізація
> < Локалізація;
·    
Панування
електронних технологій;
·    
Диктувати
умови будуть споживачі;
·    
Поляризація
туристських переваг;
·    
Туристичний
напрямок як «Модний аксесуар»;
·    
Компанії
з забезпечення стійкого розвитку туризму і «справедливої торгівлі»;
·    
Протиріччя
між зростаючою соціально-екологічною свідомістю споживачів і прагненням активно
споживати туристичні продукти. 
Туризм визнається
як ефективний інструмент, що дозволяє впливати на поліпшення економічної,
соціальної й екологічної ситуації. Однак його розвиток пов’язаний із низкою
проблем. Тому при плануванні розвитку туризму повинні прийматися в увагу економічні,
соціальні, культурні потреби населення і туристів, а також потреби
навколишнього середовища, що є основною базою для туризму.
Фактори, що
роблять найбільш істотний вплив на розвиток туризму, можна розділити на чотири
основні групи:
·    
соціальні;
·    
демографічні;
·    
економічні;
·    
політичні.
Розглянемо їх
докладніше.
Демографічні і
соціальні фактори. Зміни демографічної структури і соціальної моделі народонаселення в
розвитих індустріальних країнах, обумовлені:
·    
збільшенням
числа працюючих жінок;
·    
зростанням
кількості самотніх людей похилого віку;
·    
появою
тенденції до більш пізніх шлюбів;
·    
швидким
ростом числа бездітних сімейних пар у порівнянні з ростом населення;
·    
збільшенням
тривалості оплачуваних відпусток;
·    
більш
раннім виходом на пенсію і  усвідомленням туристських можливостей, що
збільшується,   ведуть до того, що усе більше людей має в розпорядженні вільний
час і доходи, які використовуються для подорожей. 
Основними
причинами поліпшення показників туристичної галузі, є зміна способу життя
людини, від статичного до динамічного, його прагнення познайомитися з
культурою, побутом, історією інших країн і народів.   
У результаті
росту народонаселення планети збільшується світовий туристичний потенціал. У
туристичну діяльність задіюються нові людські ресурси, і в той же час
збільшується кількість людей подорожуючих. Помітним є зростаючий приплив молоді
в туризм, і в зв’язку з цим бурхливий розвиток юнацького туризму. 
Економічні
фактори.
Існує чіткий зв’язок між тенденціями розвитку туризму і загальним економічним
розвитком. Туристичний ріст дуже чуттєвий до будь-якої економічної зміни. При
рості споживання на 2,5 % витрати на туризм зростають на 4% [22, с.201]. У випадку, якщо споживання
зменшується на 1%, то в туризмі відчувається спад. Але в кожній окремій країні
така реакція на економічні зміни виявляється за своїм  відхиленням від
середнього показника, який також виступає в різних формах.   
Розвиток
зовнішньоекономічних зв’язків, прагнення до використання передового досвіду
інших країн у створенні матеріальних і духовних цінностей виявляється в
розширенні наукових і ділових контактів. Це приводить до появи таких видів
туризму, таких як наукового (конгресового) і ділового туризму.
Політичні
фактори.
Важливим політичним фактором є внутрішньополітичної стабільності країни,
відсутність військових конфліктів і наявність добросусідських відносин між
державами. Такий фактор, як наявність міждержавних і міжурядових угод по
співробітництву в сфері економіки, торгівлі і культури, також впливають  на
розвиток туризму.
         Таким чином серед шляхів
появи нових місць туристичного призначення можна виокремити шляхи, що
обумовлені видом туризму („твердий” та „м’який” туризм) та факторами, що на
нього впливають. Для прикладу розглянемо ситуацію в галузі туризму і можливості
появи нових місць туристичного призначення в Україні. 
Необхідно
відзначити, що туристична індустрія у нас перебуває у зародковому стані. Наявні
туристичні фірми працюють у абсолютній більшості на вивіз туристів, а отже і
капіталу. Навіть такі туристично привабливі міста як Львів, Ужгород, Чернівці,
Мукачеве не мають необхідної інфраструктури для прийому груп зарубіжних
туристів. Туристична індустрія потребує відповідного рівня товарів і послуг.
Таким чином, сільський район має забезпечити якісними продуктами харчування та
створити умови для розвитку зеленого сільського туризму. Міста потребують
необхідної кількості відповідного рівня готелів, а їхня інфраструктура вимагає
складної техніки та якісних комунальних послуг. Необхідно мати розвинені
інформаційну та транспортну системи, які забезпечать обмін інформацією і
пересування туристів. Туристичні оператори та менеджери туристичних фірм мають
розробити привабливі туристичні маршрути і забезпечити необхідний рівень
дозвілля й екскурсій. Найкращим варіантом є комбінація усіх видів туризму.
Ділова людина, яка приїхала на конференцію, семінар або симпозіум, повинна мати
можливість у стислі терміни отримати набір туристично-пізнавальних та
розважальних послуг. На часі — створення ділових центрів, де належним чином
були б представлені туристичні можливості України та відповідного регіону.  
Майже
нерозвинений в Україні сільський туризм. На цьому рівні необхідна просвітницька
робота щодо створення умов для туристів. Одночасно на рівні регіонів бажано
мати туристичні агенції, які будуть займатися організацією і транспортуванням
відповідних груп, оскільки без попередньої підготовки такий туризм розвивається
дуже повільно. Необхідно мати транспортні засоби для переміщення туристів,
оскільки ця категорія людей відчуває потребу рухатись і рідко погоджується
сидіти на одному місці тривалий термін.  
На сьогодні мало
використовуються кільцеві туристичні маршрути та нетрадиційні напрямки, які
приваблюють туристів. Розвиток таких маршрутів потребує кооперації у регіонах
та між ними. Додатковими видами можуть стати кінний та піший туризм у Карпатах,
водний туризм ріками тощо. Активніше має розвиватися туризм в екологічно чистих
районах, де вода, повітря та їжа лікують і сприяють моральному відпочинку. При
занепаді колгоспного господарства і потребі його реструктуризації цей напрямок
може стати важливим елементом у формуванні економічної інфраструктури
сільського району. 
Таким чином можна
зробити висновок, що оптимальним варіантом розвитку туристичної індустрії України
та появи нових місць туристичного призначення міг би бути комплексний підхід,
який передбачає формування необхідної інфраструктури. Останню можна сформувати
лише на засадах кооперації і ділового партнерства. Практично це є шлях до
формування регіональних програм економічного розвитку на основі пріоритету,
яким є туризм.



1.2 Моделі розвитку місць
туристичного призначення (міри призначення нових місць)

Світова практика
виробила низку моделей, які використовуються для забезпечення процесу розвитку
нових місць туристичного призначення. Кожна з них пристосована для потреб
окремої країни, проте останнім часом ряд провідних західних консалтингових фірм
проводять дослідження щодо уніфікації світового досвіду і напрацювання дієвих
моделей, які можна було б  застосовувати у практичній роботі не тільки в
окремих країнах, а й в цілих регіонах. Результатом такої роботи стала модельна
система „Євростиль”, за її допомогою можна створити модель розвитку практично
будь-якого нового туристичного місця (принаймні в європейському регіоні,
включаючи Україну) [18,
с.205]. Вона
дозволяє спрогнозувати туристичний потік і, відповідно, напрацювати
маркетингову стратегію розвитку туристичного місця. Ця модель увібрала в себе
досвід провідних європейських країн в галузі туризму. Розглянемо більш детально
суть даної стратегії.
У залежності від
конкретної країни система «Євростиль» може складатися із шістнадцяти
різних стилів життя, отриманих у результаті дослідження серій різноманітних
аналізів, зокрема , кластерного, факторного й іншого аналізів. У додатку 1
наведена карта системи „Євростиль”, складена її основоположником — французькою
фірмою «Сентр Де Коммунікасьїн Аванс» групи
«Гавас-Євроком». Карта поділена на чотири сектори. 
·    
Сектор
«Рух» характеризується такими факторами, як перевага окремої
особистості, скептичне відношення до законів, соціальним нормам і авторитетам,
воля критики і, нарешті, динамізм. 
·    
Навпаки,
сектор «Устрій» має на увазі захист соціального статусу, пріоритет
захищеності і переживань окремої особистості, захист за допомогою груп і
протекції, підпорядкування правилам гуртожитку і прихильність звичаям і
традиціям. 
·    
Сектор
«Значимі блага» визначається за допомогою наступних характеристик:
ціна насолоди, чуттєвість і гедонізм, що пов’язані з показниками іншого сектора
«Цінності», такими, як гроші, відчутні і невловимі блага, витрати і
марнотратство. 
      Діаметр кружків на рисунку
показує частку кожного із шістнадцяти стилів життя в п’ятнадцятьох європейських
країнах. Відповідно найпоширенішим  стилем життя в Європі є так називаний образ
«Роккі» (13,5%), далі йдуть «Дефенс» (8,5%) і
«Романтик» (7,8%). Розмір кожного кружка різний для різних країн.
Наприклад, стиль «Роккі» особливо розповсюджений у Великобританії,
Нідерландах, Франції і Швейцарії. Інші два образи — «Дефенс» і
«Романтик» поширені в Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччині,
Данії, Італії, Франції і Швейцарії. 
      Типологію системи „Євростиль”
звичайно застосовують двома способами: прийняттям стилю життя як уже готового
сегмента ринку (пряме застосування) чи з використанням способу життя як
додаткового критерію для повної характеристики уже визначеного сегмента
(непряме використання). Однак перш ніж застосовувати цю типологію в туризмі,
треба упевнитися,  чи є спосіб життя гомогенним зсередини і гетерогенним між
видами, що характеризують поводження туристів. 
Система
«Євростиль» кваліфікується як готовий сегмент за умови, що його члени
значно відрізняються від членів інших стилів життя наступними ознаками: 
·    
число
відвідувань; 
·    
використання
туристських послуг; 
·    
мотиви
подорожей; 
·    
витрати і
їхня структура; 
·    
задоволеність
і лояльність [18, с.207].
      Для того, щоб доповнити картину
поводження туристів, необхідно, щоб різні стилі ввійшли у визначені соціоцілі
відповідно до  їх подібності. Розміщення 16 оригінальних стилів життя на карті
системи «Євростиль» є одним з аспектів такого входження.  
      Основний спосіб віднесення
різних стилів до соціоцілей ґрунтується на їхній диференціації по мотиваціях, 
діям чи поводженню. Саме таким способом 16 євростилей агреговані в соціоцілі і
виступають у ролі об’єкта. Аналіз за допомогою кластерів припускає 11 мотивів
(рекреація, задоволення, нові враження, культурний інтерес і ін.) і 10 дій (гра
в теніс і гольф, водяні ігри, відпочинок, шопінг, відвідування музеїв,
концертів, театрів і т.д. ) у якості перемінних.  
Сегментування
європейського туристського ринку на базі п’яти соціокультур здійснювалося
переважно для Австрії, що була найбільш популярним туристським центром на
початку 90-х років. Виділені ділянки на графіку показують процес з’єднання
кожного стилю з однієї з п’яти соціоцілей, визначених за мотивацією до
подорожей і активного способу життя. 
      Сама велика соціоціль поєднує
шість стилів, до мотивацій яких відносяться порожнє проводження часу,
відновлення здоров’я і піші прогулянки. Її частка складає 47% гостей. У
наступний сегмент входять три стилі з мотиваціями одержання задоволення і
насолоди, спорт і розумовий розвиток, його частка складає 21%. Третій сегмент
складає 16% гостей і поєднує два стилі з основними мотиваціями: робити
прогулянки верхи і на велосипеді, плавати і приймати сонячні ванни. Четвертий
сегмент включає дві ділянки на соціокультурній карті — один у її західній
частині, іншій в північно-східній, із загальною часткою 14%. Тут основними
мотивами подорожей є спорт, фізичні навантаження, а також пізнавальні і
культурні аспекти. І остання ділянка, що складає тільки 2% гостей, поєднує
захопливих спортом і культурою туристів, а також багатих людей, що люблять
робити покупки. 
      Інші приведені вище
соціодемографічні і поведінкові фактори можуть більш істотно підкреслити
розходження між зазначеними п’ятьма соціоцілями. 
      Непряме використання типології
системи «Євростиль» за допомогою визначення потенційних можливостей
лояльного до даного туристського центра клієнта є могутнім засобом при розробці
стратегії маркетингу. Тут аналіз також починається зі збору інформації про
гостя. Далі для наочності і посилення контрасту складають тільки дві групи
євростилей по п’ять у кожній групі. Одна з них поєднує стилі з високим рівнем
повторних відвідувань країни, а саме «Прудент»,
«Вігіланте», «Олвідадос», «Сітізен» і
«Мораліст». Разом вони складають 31% загальної кількості гостей. Інша
група поєднує стилі з низьким рівнем, такі, як «Роккі»,
«Денді», «Протест», «Піонер» і «Скаут»,
що складають разом 26% загальної кількості гостей. Стилі із середнім рівнем не
розглядаються. Дослідження показують, що в цих двох групах між гістьми існують
наступні розходження: 
·    
у першій
групі вік складає в середньому 52 року проти 40 років у другий; 
·    
частка
міських мандрівників — 8% проти 15%; 
·    
частка
пенсіонерів — 33% проти 13%; 
·    
середня
тривалість подорожі — 13 ночей проти 10; 
·    
щоденні
витрати на людину складають 74 дол. проти 82 дол. [18, с.210].
      На наступному етапі за
допомогою цих двох груп, що відбивають різні рівні лояльності гостей,
поєднуються  генеруючи країни  і різні євростилі в одну загальну діаграму. У
результаті цього,  генеруюча країна  може скласти комбінацію стилів, що мають
визначений рівень споріднення з приймаючою країною в кожній комбінації.
Порівнюючи частки всіх лояльних до приймаючої країні стилів у  генеруючої
країні, з часткою гостей у даній приймаючій країні саме з цієї генеруючої
країни, можна одержати наступні чотири комбінації: 
1)   високий середній рівень у 
генеруючій країні і високий середній рівень у приймаючій країні; 
2)   низький середній рівень у
генеруючій країні, і високий середній рівень у приймаючій країні; 
3)   низький середній рівень у 
генеруючій країні і низький середній рівень у приймаючій країні; 
4)   високий середній рівень у 
генеруючій країні, і низький середній рівень у приймаючій країні. 
      Відповідно генеруючі країни
розділяються на чотири групи: успішний ринок, порожній ринок, ринок ризику і
насичений ринок. 
      Дослідження, проведені групою
«Європанель» у генеруючих країнах туристів для Австрії, показали, що
маркетинговий клімат більш сприятливий у Німеччині, Швейцарії й у самій Австрії
і менш сприятливий у Бельгії, Данії, Італії, Нідерландах і Франції. 
      Надалі  європейські менеджери в
сфері туризму експортували систему «Євростиль» у Сполучені Штати
Америки для визначення і планування туристського ринку однієї з найважливіших
для Європи генеруючих країн світу. За допомогою опитування, проведеного в
американських Великих міжнародних аеропортах, і сучасних методик математичного
моделювання для США сформовані 16 власних стилів, що називають
«американським стилем». Кількісне порівняння стилів життя в Європі і
США показує, що в останніх домінують стилі «Бізнес» і
«Скаут». Люди, що дотримують цих стилів, прагнуть одержати освіту,
придбати новий досвід, відвідати музеї й інші культурні центри. Серед
американців, що подорожують у Європу, як це ні дивно, превалює і стиль
«Роккі», коли мотивація до розваг охоплює людей у віці 40 — 50 років.
Найчастіше зустрічаються в Європі стилі, такі як «Дефенс»,
«Романтик», «Сквадра», «Піонер»,
«Гентрі» і «Стрикт», тут рідкі [18, с.212].
      В обох регіонах однакові стилі.
Наприклад, «Роккі» мають подібний психографічний профіль, однак
зовнішні визначники можуть істотно розрізнятися.
         Слід також відмітити, що
фахівцями групи «Гавас-Євроком» розроблена також математична модель,
яка дозволяє спрогнозувати попит у галузі туризму. Дана модель досить часто
використовується у комплексі з системою „Євро стиль”. Дану модель можна
представити у наступному вигляді:
ln (Tіjt / Nіt) = a0
+ a1ln (Ііt / Nіt) a2lnPSіt + a4lnPXіjt + a5lnPAіjt
+ a6lnPASіjt + a7lnPSіjt + a8lnPSSіjt + a9Ukt
+ a10t + a11Ln (Tіj (t — 1) / Nj (t — 1) ) + Bіjt,
де t — кількість
років; 
a0,
a1, a2, …, а11 — параметри (невідомі); 
Тіjt — кількість прибуттів
туристів із країни походження й у місце призначення (туристський центр)] у t-м
року;  
Nіt, — чисельність населення
країни походження туристів і в t-м року; 
Ііt — доходи на душу населення в
країні походження і у t-м року; 
Pjt — ціна проживання в
туристському центрі j у t-м року; 
PSіt — середньозважена ціна
проживання туристів у туристському центрі заміннику для жителів країни
походження і у t-м року;
PASііt — середньозважений тариф
авіаперельоту з країни походження і у туристський центр замінник у t-м
року; 
PSіjt — середньозважений тариф
переїзду на наземному транспорті з країни походження і у туристський
центр у t-м року; 
PS|j, — середньозважений тариф
переїзду на наземному транспорті з країни походження і у туристський центр
замінник у t-м року; 
Uk, — перемінна події k,
у t-м року; 
a10t — перемінна, що показує
прихильність до туристського центра, що включається в модель для тих пар країн
походження і місць призначення, для яких необхідність їхнього включення була
визначена попередніми емпіричними результатами; 
Bі — випадкова величина помилки
[28, с.15].
      У деяких випадках оцінювані
коефіцієнти рівняння можуть бути інтерпретовані як показники еластичності, що
вимірюють відгук попиту на малі зміни визначальних факторів. Що стосується
перемінних подій, то залежність між ними і залежними перемінними не зовсім
логарифмічна і відповідно їхні коефіцієнти не ідентичні показникам
еластичності. 
      Модель розраховують для кожної
пари країн походження — місця призначення для ретроспективного періоду. Далі
вибирають найкращу модель для різних пар на основі таких критеріїв, як відносно
високий рівень коефіцієнта кореляції R2, відсутність автокореляції,
відносно велика кількість статистично значимих коефіцієнтів, коректні знаки
параметрів. На закінчення проводять прогнозування для бажаного періоду. 
Дана модель у
свій час була апробована при вивченні впливів змін різних економічних факторів
на попит міжнародного виїзного туризму для різних країн. Для деяких з них були
отримані наступні результати.   
Процес
прогнозування попиту в туризмі за допомогою регресійного аналізу включає
наступні етапи: 
·    
добір
перемінних, котрі впливають на прогнозовану перемінну попиту, і встановлення
математичної форми взаємин між ними; 
·    
збір
інформації, що відноситься до моделі; 
·    
використання
бази даних для встановлення заходу впливу впливаючих перемінних на прогнозовані
перемінні в минулому (оцінка коефіцієнтів математичного рівняння); 
·    
проведення
іспитів на встановленій на попередньому етапі моделі для з’ясування рівня її
реалістичності; 
·    
використання
моделі для прогнозування, якщо іспити моделі будуть задовільними [34, с.245].
      Дуже важливо проводити оцінку
параметрів (їхнього знака і величини), одержуваних за допомогою регресійної
моделі, для визначення коректних (припустимих) теоретично (відповідних вимогам
економічної теорії). В основному некоректні параметри з’являються через 
недосконалість самої моделі. Наприклад, відпочинок за рубежем являє собою стиль
гарного життя і відповідно очікується позитивна еластичність попиту по доходах.
Аналогічно власна еластичність попиту за ціною повинна бути негативною, а перехресна
еластичність попиту за ціною для продуктів замінників — позитивною. При зміні
смаків споживачів може відбутися перерозподіл і, отже, коефіцієнт показника
тренда може поміняти свій знак. Коефіцієнти, витрати на просування туристського
продукту, перемінні прихильності до туристського центра повинні бути
позитивними. 
      Математична модель
прогнозування попиту на відпочинок в визначених місцях туристичного призначення
має логарифмічно лінійну форму: 
Великобританія

·    
Британці
відносять подорожі по повітрю, морю і сухіше до розкоші. 
·    
Попит
чуттєвий до ціни. 
·    
Обмінний
курс відіграє визначальну роль. 
·    
Туристські
центри  і види транспорту є   факторами, що впливають на туризм. 
·    
Психологічний
вплив криз відчутний. 
·    
Падіння
курсу національної валюти вплинуло на поїздки, особливо в дорогі туристські
центри. 
·    
Відносно
Франції й Італії тренд має похилість униз, а стосовно   Німеччини — вгору. 
Німеччина 
·    
Збільшення
доходу викликає ріст туристського попиту, однак ефект відрізняється від країни
до країни, наприклад, особливо сильний вплив попиту на Іспанію і Швейцарію. 
·    
При
збільшенні цін Австрія, Іспанія, Франція, Швейцарія втрачають попит, однак
останні дві країни, зокрема, мають еластичність за ціною, абсолютне значення
якої перевищує одиницю. 
      Німці інформовані про ціни
подорожей. Вони не тільки цікавляться абсолютними цінами, але і цінами,
пов’язаними з іншими  туристськими центрами. Вони також готові переключатися на
альтернативні види транспорту. 
      Однієї з деяких країн, тренд
стосовно   якої нахилений униз, є Швейцарія. 
Франція 
·    
Збільшення
доходів приводить до значного росту попиту. 
·    
Абсолютні
і відносні значення цін відпочинку дуже важливі, зокрема, при відправленні у
Швейцарію й Італію. 
·    
Психологічний
вплив криз на потенційних мандрівників через сприйняття ціни наземної подорожі
дуже значимо. 
·    
Тренди
для таких країн, як Італія, Іспанія і Швейцарія, спрямовані вниз.
Таким чином, в
даному параграфі ми розглянули досвід провідних європейських країн у напрацюванні
дієвих моделей, які використовуються для розвитку нових місць туристичного
призначення. Але саме цікаве, на наш погляд, в цих моделях те, що вони
дозволяють спрогнозувати можливий попит на те чи інше туристичне місце, що
дозволяє, в свою чергу, прийняти рішення про економічну доцільність його
розвитку. Також позитивним моментом цих моделей є те, що їх можна застосовувати
в Україні при розробці попередніх бізнес – планів щодо відкриття нових місць
туристичного призначення.



1.3.Мотиваційні аспекти
вибору місць туристичного призначення

Мотиваційні
аспекти вибору місця туристичного призначення напряму залежать від виду туризму
(масовий чи екотуризм). Так, при масовому туризмі серед основних мотивацій
можна виділити (наведено згідно ступеня важливості для споживача):
·    
можливість
відпочити за невисоку плату; 
·    
орієнтація
в основному на пасивний відпочинок (пляж);
·    
можливість
разом з основним видом відпочинку (пляж, екскурсії) самостійно відвідати ті чи
інші визначні місця.
Проте, як
зазначалось вище, останнім часом все більше переважає так званий природний
туризм або екотуризм. Розглянемо більш докладніше які ми ж мотиваційними
аспектами керуються туристи при виборі саме цього виду туризму. 
Екотуризм, з
одного боку, — це ніша на туристичному ринку, що має високі темпи росту, а з
іншої, концепція, положення якої ширше поняття сумісності (мається на увазі
позитивний вплив людини на природу).  Екотуризм є складовою частиною природного
туризму, вплив якого може бути дуже різним (від явно негативного до
нейтрального і  позитивного). До речі, поняття „екотуризм” широко
використовується в сучасній діяльності заповідних зон і природних парків.
Бурхливий ріст цього виду подорожей у світі протягом  останніх десятиліть
пояснюється не тільки погіршенням стану навколишнього середовища, але й усе
більшим „окультуренням” популярних районів відпочинку — гірських курортів,
узбереж теплих морів, використання для сільських потреб рівнин і полісь. 
Усі різноманіття
видів екотуризму можна розділити на два його основних типи:
·    
екотуризм
у границях особливо охоронюваних природних територій і акваторій, розробка і
проведення таких турів — це класичний напрямок у природному туризмі; потрібно
відмітити, що відповідні тури відносяться до подорожей у вузькому значенні
даного терміна, їх можна віднести до «австралійського» моделі
екологічного туризму;
·    
екотуризм
поза границями особливо охоронюваних природних територій і акваторій, до цього
типу турів можна віднести дуже широкий спектр природно-орієнтованого туризму,
починаючи від агротуризма й аж до круїзу на комфортабельному лайнері, цю групу
екотурів можна віднести до «німецької» чи до
«західноєвропейського» моделі. 
         Основні мотивації туристів,
що виявляють до природного та екологічного туризму досліджено і представлено у
таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Мотивація туристів, що виявляють інтерес до природного
й екологічного туризму























Тип
Основні мотивації
Потенціал попиту


Ентузіаст
природного туризму
Пізнання природи,
спеціальні інтереси
Невеликий


Турист, що цікавиться
природним туризмом
Пізнання природи,
екологічні взаємозв’язки
Середній


Турист, який з
нагоди цікавиться природним туризмом
Легко досяжні/
«очевидні» природні визначні пам’ятки
Високий


Турист, що
цікавиться спортом/ пригодами
У центрі уваги —
активний відпочинок
Від середнього до
високого


Турист-мисливець/
рибалка
У центрі уваги —
активний відпочинок
Невеликий


Турист, що
цікавиться природою і культурою
Пізнання природи і
культури
Середній




Особливо слід
відмітити такий вид туризму як рекреаційний туризм. Основним мотиваційним
аспектом тут виступає потреба в оздоровленні.
Можливості щодо
наданнях всіх видів туризму в Україні є достатньо великими, так майже в усіх
областях України є рекреаційні ресурси, які обов’язково зацікавлять
потенційного туриста. Серед них домінують санаторно-курортні. Відомий на весь
світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська,
Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити,
що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей
для організації лікувальних закладів. 
         Ще один за важливістю
рекреаційних ресурсів є район Карпат, що вирізняється добрими умовами для
організації як літнього, так і зимового туризму. Широко відомі своїми цілющими
мінеральними водами Прикарпаття та Полтавська область.
         Кожен регіон має визначену
структуру свого туристсько-рекреаційного комплексу. На прикладі Прикарпатського
та Закарпатського регіонів розглянемо структуру рекреаційного комплексу
українських Карпат.
         Для виявлення сучасного
стану, перспектив розвитку і територіальної організації українських Карпат у
головних рисах розглянемо історію її формування під кутом зору виникнення і
становлення галузевих компонентів ядра системи, тобто галузей курортного, туристичного
господарства, сфери відпочинку. 
         Становлення деяких галузевих
елементів туристично-рекреаційної системи Карпат відбувалося ще в період ХІХ —
поч. ХХ ст., однак процес формування системи відбувався цілком у радянський
період. На початку ХХ ст. уже склалися і отримали популярність такі широко
відомі нині бальнеологічні центри, як Трускавець, Моршин, Любень Великий,
Черче, Немирів, Шкло і т.д., відомі були також лікувально-оздоровчі місцевості
в долинах рік Пруту, Опора, Дністра й ін. невеликі водолікарні починають
функціонувати в Закарпатті: Ужгороді, Галявині, Квасах і т.д. 
         Приблизно в цей же час
починає розвиватися в Карпатах туризм, утворяться туристські суспільства,
клуби, уперше був виданий путівник по Чорногорі. У цілому туристське господарство
почало розвиватися в післявоєнні роки. 
         Сьогодні структура
туристично-рекреаційного комплексу регіону складається із санаторно-курортного
лікування (39%), безпосередньо туризму (38%) і оздоровчого відпочинку (23%). З
огляду на нерівномірність природно-ресурсних баз, у регіоні можна виділити три
райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровчі райони і
Гірничо-Карпатський туристсько-оздоровчий район [26, с.153].
         По сьогоднішнім даним у
регіоні існує 62 санаторію, 17 лікувальних пансіонатів, у яких нараховується
близько 25 тис. місць. Курорти ефективно використовуються для лікування
захворювань кровообігу, легенів, опорно-рухової системи і нервової системи.
         Найвідомішим  курортом є
Трускавець, що спеціалізується на лікуванні нервової системи, обміну речовин,
різного роду отруєнь. Тут щорічно обслуговується більш 300 тис. чол. Другим по
потужності і популярності є курорт Моршин, що у рік обслуговує більш 75 тис.
чол. Так само відомі: Сходнинське, Келечин, Гірська Тиса і т.д.
         Крім безпосереднього
використання мінеральних вод, на курортах у лікувальних і
оздоровчо-профілактичних цілях, здійснюється так само промисловий розлив
мінеральних вод: «Нафтуся», «Олеська»,
«Бориславська», «Трускавецька» і ін.
         Важливе значення для
оздоровлення місцевого населення мають санаторії-профілакторії (їх у регіоні
70), бази відпочинку (120), табору відпочинку для дітей (більш1300). У 10
будинках відпочинку на 2,5 тис. місць приходиться близько 50 тис.
оздоровлюющихся щорічно [10,
с.15].
         Тут розміщено 53 туристичних
баз, готелів, кемпінгів. Можна виділити такі як «Буковина»,
«Черемош», «Чернівці», «Джерела Карпат» і багато
ін.
         У Карпатському рекреаційному
регіоні освоєно більш 10 гірськолижних територій, у яких діє кілька десятків
гірськолижних підйомників. До них відносяться: Ясена, Рахов, Славське,
Подобовец, Ворохта й ін.
         У регіоні утворилося кілька
найважливіших туристсько-екскурсійних вузлів. Це такі міста як Львів, Ужгород,
Мукачеве, Яремча, Коломия, Вижниця й ін. Через регіон проходить кілька
міжнародних маршрутів. 
         Таким чином, серед основних
мотивів здійснення туристичних подорожей можна виділити наступні:
·    
можливість
отримання нових вражень;
·    
пізнання
природи;
·    
пізнавальні
мотиви (побачити „на власні очі” видатні пам’ятки культури і історії, побувати у
загально відомих місцях світу);
·    
модні
тенденції (мода на подорожі в ті чи інші туристичні місця);
·    
потреба в
оздоровленні.
Перелічені вище
мотиви характерні як для вітчизняної галузі туризму, так і для світової галузі
туризму. Єдина відмінність тут – платоспроможний попит.
Отже, спираючись
на наведений у розділі матеріал, можна виокремити фактори, що будуть визначати 
загальні напрямки розвитку міжнародного туризму на найближчі 10 років.
Політичний
аспект.
Зміна політичної карти світу, що відбулося наприкінці  80-х — початку 90-х
років, істотно вплинуло на розвиток туризму і буде впливати надалі. Відкриття
границь і перехід до ринкової економіки країн СНД і Східної Європи визначили
збільшення туристських потоків з цих країн на Захід. У свою чергу, багато країн
Східної Європи стали провідними по прийому гостей, наприклад Угорщина і Чехія. 
Створення
Європейського союзу без внутрішніх границь з вільним пересуванням товарів,
послуг і людей, з уніфікацією податкової політики і дерегулированием транспорту
створює умови для усе більшого розвитку туризму в цьому районі земної кулі. 
Технологічний
аспект.
Глобалізація — один з основних трендів в індустрії міжнародного туризму,
супроводжується концентрацією частки ринку і впливу в руках великих компаній.
Ці компанії, крім економії у великих масштабах, можливості розподіляти ризик
між різними ринками, застосування сучасних маркетингових схем і доступу на
міжнародний ринок праці, також виграють від активного застосування нових
технологій. 
Екологічний
аспект.
Екологічні питання в майбутньому будуть хвилювати людей ще більше, ніж
сьогодні. Зростаюча чутливість навколишнього середовища зі своєї сторони
стимулює значні зусилля по захисту й охороні природних ресурсів. У наступні 10
років ринок заповниться новими, більш «м’якими» видами туристських
продуктів, а саме екотуризмом, націленим на дослідження навколишнього
середовища, особливо флори і фауни в заповідних районах. Однак розвиток цього
виду продукту може обмежитися по двох причинах. По-перше, продукт не зможе
завоювати занадто великий сегмент ринку, тому що він стане занадто дорогим і
елітним. По-друге, може виникнути проблема, коли продукт екотуризму стане
процвітаючим і велике число туристів зможе зруйнувати екосистему. 
Освіта і
підготовка кадрів. Освіта і підготовка кадрів у майбутньому туризму займуть більш важливе
місце хоча б тому, що туризм є і стає усе більш високотехнологічною, дуже
контактною сферою, у якій кадри повинні бути добре освічені, комунікабельні,
професійно підготовлені, повинні володіти декількома мовами і добре уявляти
собі природу туризму. Застосовувані раніше політика і практика стосовно
трудових ресурсів базувалися на підходах управління кадрами, що уже виходять з
моди. У туристський сектор проникають ідеї, підходи, пріоритети управлінської діяльності,
розроблені в інших секторах економіки, наприклад, такі, як регулярна оцінка,
ефективні методи комунікації й ін. 
Таким чином,
можна зробити висновок, що Україна має величезний туристичний потенціал і, від
того, наскільки зуміє країна скористатися своїми природними перевагами будуть
залежати не тільки перспективи розвитку туристичної галузі, а й такі, на перший
погляд далекі від туризму речі, як забезпечення робочими місцями населення та
наповнення бюджетів усіх рівнів.


РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОСНОВНИХ
РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕГАПОЛІСІВ

2.1 Оцінка основних
економічних показників господарської діяльності м.Києва

         Київ – столиця України, один
з найважливіших політичних, економічних, наукових, культурно-освітніх та
релігійних центрів Європи. Для м.Києва та всього столичного регіону важливою
складовою у рушійному потенціалі є фактор столичності. Загальновідомо, що в
столицях зосереджується не тільки управлінські функції, а і економічне
виробництво, яке характеризується більш прогресивною структурою та новітніми
технологіями, інтелектуальним потенціалом, потужною соціальною інфраструктурою,
вплив якої виходить за межі столиці, стікаються фінансові потоки. Внаслідок
цього, місто-столиця при однакових передумовах розвитку випереджує інші міста.
Щоб підтвердити сказане проведемо аналіз основних економічних показників
господарської діяльності м. Києва (дані для аналізу обмежуються вереснем 2006
р., так як на сьогоднішній день ще не має узагальнених статистичних даних за
більш пізній період).
         У вересні 2006 р. промислові
підприємства міста виготовили продукції на 1042 млн.грн. (у діючих оптових
цінах), а за дев’ять місяців — на 8498 млн.грн. Відносно серпня обсяг продукції
зріс на 11,4%, а до січня — вересня 2005р. — на 10,8 відсотка [24].
     Підвищення випуску продукції у
вересні проти серпня відбулося за всіма видами промислової діяльності, крім
харчової промисловості, де обсяг виробництва зменшився на 1,0% [24]. Найбільше
зростання продукції спостерігалося в хімічній промисловості — на 42,5%. Це
відбулося за рахунок хіміко-фармацевтичних підприємств, які після планових
ремонтів у вересні поновили випуск продукції. На 26,5% більше, ніж у серпні,
виготовлено продукції підприємствами металургії та оброблення металу, на 24,3%
— підприємствами легкої промисловості. У виробництві деревини і виробів з неї
вересневий обсяг продукції перевищував серпневий на 1,9%, в
целюлозно-паперовій, поліграфічній промисловості і видавничій справі — на 3,4%,
в машинобудуванні — на 11,7% тощо [24].
     Загалом 34,5% підприємств
зменшили випуск продукції у вересні відносно серпня. Не працювали зовсім 1,2%
підприємств. У таблиці 2.1 наведено дані за основними видами промислової
діяльності у місті.
Таблиця 2.1
Приріст продукції по основних
видах промислової діяльності*











































% до відповідного періоду 2005р


Промисловість
10,8%


Добувна
промисловість
 — 20,3%


~ видобування
неенергетичних матеріалів
 — 20,3


Обробна
промисловість
10,7%


~ харчова
промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів
8,6%


~ легка
промисловість
 — 5,7%


— текстильна
промисловість та пошиття одягу
 — 9,0%


— виробництво
шкіри та шкіряного взуття
 — 0,8%


~ виробництво
деревини та виробів з деревини
28,7%


~
целюлозно-паперова помисловість видавнича справа
33,5%


~ хімічна і
нафтохімічна промисловість
15,5%


— хімічне
виробництво
14,6%


— виробництво
гумових та пластмассових виробів
17,8%


~ виробництво
неметалевих мінеральних виробів
24,7%


~ металургія та
оброблення металу ;
16,1%


~ машинобудування
 — 6,3%


— виробництво машин
та устаткування
0,0%


— виробництво
електричного та електронного устаткування
15,2%


— виробництво
транспортного устаткування
 — 18,5%


Виробництво та
розподілення електроєнергії, газу, тепла, води
10,5%




         *Джерело: Держкомстат
України
  За підсумками січня-вересня 2006р.
промисловість міста продовжувала нарощувати виробництво продукції. Більшість
видів промислової діяльності перевищили обсяги виробництва 2005р.. Найвищі
показники мають підприємства целюлозно-паперової та поліграфічної промисловості
— 33,5% приросту продукції; у виробництві деревини та виробів з неї він складає
28,7%, у виробництві неметалевих мінеральних виробів — 24,7%, в металургії і
обробленні металу — 16,1%, в хімічній і нафтохімічній промисловості — 15,5
відсотка [24].
     Скорочення виробництва відбулося
в машинобудуванні, в легкій промисловості та видобуванні неенергетичних
матеріалів. На них припадає 18,7% промислового виробництва міста. В машинобудуванні
рівень зниження випуску продукції складає 6,3%, в легкій промисловості — 5,7%,
у видобуванні неенергетичних матеріалів — 20,3 відсотка [24].
     Більшість видів промислової
діяльності перевищили обсяги виробництва 2005р.. По окремих їх видах спостерігається
тенденція до підвищення темпів зростання випуску продукції. Так, в хімічній і
нафтохімічній промисловості у 1-му кварталі було отримано 10,4% приросту
продукції, а у І-півріччі — 13,3%; в целюлозно-паперовій і поліграфічній
промисловості, відповідно, 19,2% і 25,4%; в харчовій промисловості — 4,6% і
8,4%; у виробництві неметалевих мінеральних виробів — 12,6% і 16,5%; у
виробництві деревини та виробів з неї — 14,2% і 19,7%. З природних причин
уповільнились темпи нарощування продукції у виробництві та розподіленні
електроенергії — з 112,3% до 109,2%. Скорочення виробництва відбулося в
машинобудуванні, в легкій промисловості та видобуванні неенергетичних
матеріалів. На них припадає 17% промислового виробництва міста. Найбільший
рівень зниження випуску продукції в машинобудуванні — 19,7%. Значно менший він
в легкій промисловості — 6,6% і у видобуванні неенергетичних матеріалів — 14,4
відсотка  [24].
Зміни обсягів
промислового виробництва у місті за статистичними даними представлені на рис.
2.1.
Щодо районів
міста, то у вересні порівняно з серпнем 9 із 10-ти районів збільшили
виробництво продукції, зокрема: Дарницький — на 98,9%, Святошинський — на
31,6%, Голосіївський — на 15,3%, Шевченківський — на 13,0%. Зменшив випуск
продукції лише Оболонський район — на 7 відсотків [24].
     Минулорічний обсяг продукції у
січні-вересні перевищили підприємства дев’яти районів. Найбільший рівень — у
Деснянському районі — на 30,8%, Дарницькому — на 26,7%, Дніпровському — на
24,6%, Солом’янському — на 16,4%, Голосіївському — на 13,6 відсотка [24].
     Скорочення виробництва відбулося
у Шевченківському районі. Слід зазначити, що темп падіння виробництва в цьому
районі з місяця в місяць суттєво уповільнювався: на початку року він становив
77%, за I квартал — 66,3%, за шість місяців — 27,1%, а за дев’ять місяців — 7,7
відсотка. 
     По багатьох видах продукції
вересневий обсяг випуску більший за серпневий. Удвічі зросло виробництво
контрольно-касових апаратів, на 12,1% — паркету, на 13,2% — шиферу, на 34,3% —
віконних і дверних блоків, на 36,7% — побутових лічильників газу та іншої
продукції.  
     Перевищено у січні-вересні 2006
року рівень виробництва відповідного періоду минулого року по лічильниках
електричних однофазних — у 2,7 рази, трьохфазних — на 11,9%, ліфтів — на 31,2%.
Більше, ніж торік, виготовлено деревоволокнистих і деревостружкових плит,
листів гіпсокартонних, збірних залізобетонних конструкцій, стінових матеріалів
та іншої продукції [24].
     Обсяг відвантаженої продукції за
січень-серпень 2006 року склав 7283 млн.грн. 91,8% цієї суми сплачено у
грошовій формі. На бартерних умовах відвантажено 0,9% продукції. Несплаченою
залишається 7,3% продукції. На підприємствах, що займаються виробництвом та
розподіленням електроенергії, газу та води, цей показник значно вищий і складає
17,2%. Повністю отримали кошти за відвантажену продукцію лише підприємства з
видобування неенергетичних матеріалів [24].
     За січень-вересень 2006 року
промислові підприємства виробили товарів народного споживання на 3578 млн.грн.
Продовольчих товарів виготовлено на 1016 млн.грн., непродовольчих — на 1932
млн.грн., алкогольних напоїв — на 630 млн.грн. Порівняно з попереднім місяцем,
у вересні обсяг споживчих товарів збільшився на 15,0%. Минулорічний обсяг за
січень-вересень перевищено на 9,5%. Це забезпечено за рахунок, як продовольчих
товарів, так і непродовольчих, випуск яких зріс, відповідно, на 7,6% та 11,4
відсотка.      У січні-вересні 2006р., у порівнянні з відповідним періодом
попереднього року, зросло виробництво продукції з незбираного молока (на 9970 т
або на 12,0%), м’яса (на 367 т, 26,4%), маргарину (на 3665 т, 24,7%), ковбасних
виробів (на 2329 т, 60,1%), кондитерських виробів (на 1255 т, 2,8%) та іншої
продукції [24].
     Разом з тим, скорочено випуск
сирів (на 5,0%), круп (на 12,5%), безалкогольних напоїв (на 6,6%), макаронних
виробів (на 9,2%). В непродовольчій групі товарів спостерігається зниження
випуску товарів легкої промисловості на 12,9% за рахунок верхнього трикотажу,
окремих видів швейної продукції: костюмів, сорочок тощо. З товарів
повсякденного попиту збільшено випуск товарів побутової хімії, туалетного і
господарського мила, шампунів тощо. Скорочено виробництво деяких товарів
культурно-побутового призначення: магнітофонів, гарнітурів меблевих, столів, електропилососів,
міксерів та іншої продукції. У таблиці 2.2 узагальнено інформацію про стан
промислового виробництва по районах м. Києва.
Таблиця 2.2
Стан промислового виробництва
по районах м. Києва*
































































Район 

Вироблено продукції за січень-вересень 2006р.
(у діючих цінах)

Темпи приросту, зниження /-/ (у порівняних цінах), у
%


млн.грн.
у % до загального обсягу
вересня 2006 р. до серпня 2006 р.
січень — вересень 2006 р. до січня — вересня 2005 р.



м.Київ


8498,0


100,0


11,4


10,8



Голосіївський
1137,8
13,4
15,3
13,6


Дарницький
496,0
5,9
98,9
26,7


Деснянський
365,2
4,3
4,6
30,8


Дніпровський
705,7
8,3
5,8
24,6


Оболонський
1370,8
16,1
 — 7,0
11,1


Печерський
1396,6
16,4
4,4
4,5


Подільський
809,4
9,5
4,9
12,9


Святошинський
544,7
6,4
31,6
10,0


Солом’янський
651,8
7,7
6,7
16,4


Шевченківський
1020,1
12,0
13,0
 — 7,7




*Джерело: Держкомстат України
Аналіз
інноваційної активності промислових підприємств міста у січні-вересні 2006р.
свідчить, що вона дещо активізувалася.  
     За звітний період нововведення
здійснювали 140 підприємств або 28,2% загальної кількості підприємств проти 82
і 16,6% у І півріччі 2006 р. 
     Найбільш сприятливими до
інновацій виявилися підприємства виробництва деревини та виробів з деревини —
66,7%, машинобудування — 38,5%, хімічної та нафтохімічної промисловості —
36,7%, харчової — 24,1% [24].
     Серед інноваційно активних
підприємств створювали та впроваджували нові чи значно удосконалені види
продукції 88,6% підприємств, створювали та впроваджували нові чи значно
удосконалені виробничі процеси — 68,6%, придбали та впроваджували нові засоби
механізації і автоматизації виробництва — 42,9%. Із загальної кількості
інноваційних підприємств 20 (14,3%) придбали нові технології, кількість яких
склала 42 одиниці, виробляли інноваційну продукцію 108 підприємств або 77,1 відсотка
[24].
     Найбільш поширеним напрямком
інноваційної діяльності підприємств залишаються випуск і впровадження
принципово нових видів продукції і технологій. 
     Впровадженням нових
технологічних процесів займались 78 підприємств або 55,7% від інноваційно
активних. Ними впроваджено 241 новий технологічний процес, із яких 105
спрямовані на економічне використання матеріалів і ресурсів. Більш активно
удосконаленням виробничих процесів займались підприємства машинобудування, а
саме на 6 підприємствах виробництва транспортного устаткування впроваджено 65
процесів, з них 29 маловідходних, ресурсозберігаючих. Це такі підприємства як
Дарницький ВРЗ, ДАХ компанія «Артем», ВАТ завод «Ленінська
кузня» та інші. На 14 підприємствах виробництва електричного та
електронного устаткування таким удосконаленням займались ВАТ Меридіан ім. С.П.
Корольова, ДП КДЗ «Буревісник» та інші [24].
     Результат впровадження нових
технологій дозволив 93 промисловим підприємствам освоїти виробництво 408
найменувань нових видів продукції, із яких 19,9% складають нові види техніки і
80,1% — матеріали, вироби, продукти. Серед нових видів продукції переважає
продукція підприємств машинобудування — 236 найменувань або 57,8% загальної
кількості освоєних, продукції хімічної та нафтохімічної промисловості — 81
найменування або 19,8 відсотка [24].
     Обсяг виробленої інноваційної
продукції склав 576,2 млн.грн. або 6,8% від загального обсягу промислової
продукції . У 12 підприємств частка інноваційної продукції становила понад 50%,
у 10 — від 25 до 50%. Наприклад, ця частка на ЗАТ «Індар» — 95,1%,
ТОВ ВТО «Мед апаратура» — 93,7%, ВАТ «Аверс» — 72,1%, ВАТ
«Едектроприлад» — 37,2%, заводі «Арсенал» — 30,4 відсотка [24].
     Підсумки результатів
інноваційної діяльності промислових підприємств серед районів міста свідчать,
що найактивнішими були підприємства Дніпровського (46,2%), Голосіївського
(40,0%), Солом’янського (36,8%) районів. Найменш активними залишаються
підприємства Святошинського району (8,3%). В таблиці 2.3 та 2.4 зведена
інформація про інвестиційну діяльність підприємств міста.
Таблиця 2.3
Інноваційна діяльність підприємств за основними видами
промислової діяльності за січень-вересень 2006 року*



























































Кількість інноваційно
активних підприємств


Обсяг інноваційної
продукції




всього,
підприємств


у %
від
загальної
кількості
промислових
підприємств


всього,
млн.грн.


у %
від
загальної
кількості
промислової
продукції



Промисловість
140
28,2
576,2
6,8


Харчова
промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів
13
24,1
147,0
6,7


Легка промисловість
5
9,3
0,3
0,2


Виробництво
деревини та виробів з деревини
10
66,7
41,4
33,5


Целюлозно-паперова
помисловість; видавнича справа
4
8,9
15,4
2,0


Хімічна і
нафтохімічна промисловість
18
36,7
254,7
19,2


Виробництво неметалевих
мінеральних виробів
15
33,3
4,7
0,8


Металургія та
оброблення металу
5
12,2
1,3
0,8


Машинобудування
60
38,5
99,5
7,1


Інше виробництво,
не внесене до інших угруповань
10
31,3
11,8
3,5





         *Джерело: Держкомстат України
Таблиця 2.4
Інноваційна діяльність підприємств по районах за
січень-вересень 2006 року*
































































Кількість інноваційно
активних підприємств


Обсяг інновіційної
продукції




всього,
підприємств


у % від
загальної
кількості
промислових
підприємств


всього,
млн.грн.


у % від
загальної
кількості
промислової
продукції




м.Київ


140


28,2


576,2


6,8



Голосіївський
22
40,0
63,2
5,6


Дарницький
12
33,3
94,3
19,0


Деснянський
5
22,7
15,9
4,4


Дніпровський
12
46,2
142,9
20,3


Оболонський
25
32,5
51,5
3,8


Печерський
7
30,4
12,8
0,9


Подільський
19
26,8
25,4
0,9


Святошинський
5
8,3
5,2
1,0


Солом’янський
21
36,8
44,6
6,8


Шевченківський
12
17,1
120,4
11,8




*Джерело: Держкомстат України
         Розглянемо науковий комплекс
міста. У 2005 році наукові та науково-технічні роботи виконували 364
організації міста Києва, що менше минулого року на 14 одиниць. Однак, як і
раніше, у місті зосереджена чверть загальної кількості наукових організацій
України [24].
     Питома вага організацій,
діяльність яких направлена безпосередньо на потреби виробництва (галузева та
заводська наука), зменшилася (порівняно з 2001р. на 2,5 відсоткових пункти).
Разом з тим частка академічного сектору збільшилася (порівняно з 2001р. на 2,3
відсоткових пункти). Організаційно наука міста зосереджена в галузевому секторі
— 190 організацій (52,2% від загальної кількості), академічному — 147 (40,4%),
вузівському — 20 (5,5%) і заводському — 7 (1,9%). Більшість організацій
належить до державного та підприємницького сектору економіки — відповідно 64,8
і 29,7 відсотки.     Майже половина наукових організацій — 176 або 48,3%
виконували дослідження та розробки в галузі технічних наук, 33 (9,1%) —
медичних, 27 (7,4%) — економічних наук [24].
     Протягом 2005 року науковими
дослідженнями та розробками займались 39 приватизованих організацій, що
становить 10,7% від загальної кількості наукових організацій, які займалися
такою діяльністю.  
Таблиця 2.5
Організації, які виконують наукові
дослідження й розробки за районами 





































2001
2005



Всього


378


364



Голосіївський
67
64


Дарницький
3
3


Деснянський
8
8


Дніпровський
23
21


Оболонський
12
11


Печерський
57
58


Подільський
26
23


Святошинський
40
42


Солом’янський
51
46


Шевченківський
91
88




         Джерело: Держкомстат
України
Загальний обсяг
наукових досліджень та розробок, що виконані науковими організаціями у 2005
році, становив 1175,5 млн.грн. проти 1063,4 млн.грн. у 2001 році, у тому числі
обсяг робіт, виконаний власними силами звітуючих організацій, 997,0 і 868,7
млн.грн. відповідно. 
     Питома вага науково-дослідних
робіт у загальному обсязі науково-технічних робіт склала 37,8%, що дещо менше,
ніж у попередньому році — 38,7% (у 1995 — 58,2%). В той же час частка
фундаментальних досліджень у загальному обсязі наукових робіт, виконана
власними силами зросла проти 1995 року на 31,3 відсоткових пункти (проти 2001
року АН 2,0) і склала 62,3 відсотка [24].
     Протягом останніх років майже
половина загального обсягу (46,5%) науково-технічних робіт припадає на
науково-технічні розробки, тобто проектно-конструкторські і технологічні
роботи, створення дослідних зразків, проектні роботи для будівництва. 
     Найбільший обсяг
науково-технічних робіт, виконаний власними силами, припадає на організації
галузевого профілю — 59,7%, академічного профілю — 33,9%, вищі навчальні
заклади — 4,9%, заводську науку — 1,5%. Валові витрати на виконання
науково-технічних робіт склали 1003,7 млн.грн., з них 883,3 млн.грн. (88%) —
внутрішні витати організацій, 120,4 млн.грн. (12%) — витрати на оплату послуг
сторонніх організацій. Капітальні вкладення становили 33,8 млн.грн. або 3,8% від
внутрішніх витрат, із яких на придбання устаткування було витрачено 20,1
млн.грн. (59,5% від загальних капіталовкладень) [24].
     У структурі внутрішніх поточних
витрат найбільшу питому вагу мають витрати на оплату праці — 52,2%, матеріальні
витрати — 19,8 відсотка. 
     Витрати на виконання 1 гривні
обсягу науково-технічної продукції склали 89 копійок. В академічному секторі
цей показник склав 99,9 копійок, вузівському — 90, галузевому — 83, заводському
— 67 копійок [24].
     У 2005р. на виконання
науково-технічних робіт було асигновано 1019,0 млн.грн. проти 954,7 млн.грн. у
2001 році. Основним джерелом фінансування науки залишаються кошти Держбюджету,
не зважаючи на зменшення частки бюджетного фінансування до 36,2% проти 41,4% у
2001р. (в 1995 — 51,5%). Кошти замовників в Україні становили 28,6%, кошти
іноземних джерел — 27,9% [24].
     Кошти Державного бюджету
розподілились таким чином: на фундаментальні дослідження спрямовано 57,8%
асигнувань, прикладні — 25,1 відсотка [24].
     Організаціями академічного
профілю була виконана основна частина фундаментальних досліджень — 85,7
відсотків. Тому в організаціях, які підпорядковані державним академіям,
бюджетні асигнування становили 73,6% їх загального обсягу фінансування, у вищих
навчальних закладах — 65,4%. У галузевій науці частка бюджетних коштів
становила лише 11,8 відсотків. Розробки підрозділів заводської науки на 71,1%
підтримувались державою. 
     У 2005 році в рамках виконання
наукових частин державних програм пріоритетних напрямків розвитку науки та
техніки від державного бюджету надійшло 83,3 млн.грн. (22,3% від загальної суми
державних коштів).
         Аналіз статистичних даних за
2005 рік свідчить про те, що м.Київ є одним з найбільш динамічно розвиваючихся
міст України. Відповідно, можна зробити висновок, що місто має величезний
туристичний потенціал, який детально аналізується в наступному параграфі.



2.2 Аналіз управління
туризму в м. Києві

Сучасна
туристична індустрія є однією з самих високоприбуткових галузей у світовій
економіці. Доходи, отримані від туризму, займають значну частину в бюджету
держав і складають до 10 відсотків валового національного продукту. Показники
динаміки росту прибутковості туризму значно випереджують показники динаміки
росту прибутковості інших галузей економіки. За даними Всесвітньої туристичної
організації, за останні 10 років доходи від туризму зростали щорічно на 7,9
відсотка при щорічному середньому зростанні кількості туристських прибутків на
4,5 відсотків.
Розвиток туризму
є стимулом для інших секторів економіки (у тому числі транспорту, зв’язку,
торгівлі), сприяє створенню кількості робочих місць, збільшенню бази
оподаткування і надходжень до бюджетів як міст і областей, так і України в
цілому.
У 2006 році
розроблено і затверджено Програму розвитку туризму в м. Києві до 2010 року, мета
програми – створити умови для перетворення індустрії туризму Києва в ключову
галузь економіки міста.
Очікуваними
результатами реалізації програми є забезпечення створення в м. Києві сучасного
високоефективного і конкурентоспроможного туристського продукту, що
забезпечить, з одного боку, широкі можливості для задоволення потреб місцевих
жителів, українських та іноземних громадян в туристських послугах, а з другої –
забезпечить внесок до економіки міста, в тому числі за рахунок податкових
надходжень до бюджету, припливу іноземної валюти, збільшення кількості робочих
місць, збереження та раціонального використання культурної та природної
спадщини м. Києва. 
 Аналіз Програми
розвитку туризму в м. Києві до 2010 року та економічні показники столиці
дозволили зробити деякі висновки.
Туризм в цілому є
галуззю економіки, що дозволяє при порівнянно невеликих капіталовкладеннях
забезпечити економічно рентабельне використання „місцевих ресурсів” –
історико-культурної спадщини, традицій, природи. Тому для Києва правомірним є
вибір туризму як приоритетного напряму розвитку народногосподарського
комплексу.
Київ має вигідне
економіко-географічне розташування завдяки Дніпру – головній водній артерії
міста. Через Київ проходять найважливіші залізничні, автомобільні магістралі та
повітряні траси країни, що є надзвичайно важливим для розвитку та
інтенсифікації зовнішньоекономічних та культурних зв’язків міста.
Слід зазначити,
що Київ має один з найбільших у країні історико-культурний потенціал. На
території Києва розташовано 2 148 пам’яток історії та культури. Серед них
– 39 міжнародного значення, у т.ч. збудовані у ХІ – ХІІ ст. Софіївський собор
та комплекс споруд Києво-Печерського національного історико- культурного заповідника,
які внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До реєстру національного
культурного надбання включено 380 пам’яток архітектури, 23 пам’ятки археології,
25 пам’яток історії і 9 пам’яток монументального мистецтва [23].
У місті
зосереджено 32 музеї ( є понад 2 млн. експонатів), 33 театри та студії, 53
культові споруди, 141 бібліотека, 52 кіноустановки, 19 концертних організацій і
самостійних музичних колективів, цирк й ін.
В межах Києва
формуються великі території масового відпочинку, які представлені 16 парками
культури та відпочинку, 67 парками відпочинку. спеціалізовані центри-парки
віднесені до складу місць масового відпочинку: 3 ботанічні сади, зоопарк, НК
„Експоцентр України”, Музей народної архітектури і побуту, ділянка для
гольф-клубу в уроч. Оболонь, зони історично-культурних заповідників, зокрема
Феофанія, Пирогово-Китаєво.
Привабливість
Києва як об’єкту туризму визначається наступними факторами:
1.   Величезна історична і
культурна спадщина міста, що нерозривно пов’язана з історією і культурою як України,
так і інших слов’янських народів.
2.   Існування найбільшого
готельно-туристичного комплексу (більше 7% від загальної кількості підприємств
по Україні).
3.   Проведення міжнародних
конгресів, симпозіумів, семінарів, виставок, ярмарків, фестивалів як бази
розвитку в столиці ділового і конгресного туризму.
4.   Міжнародний культурний центр
для розвитку пізнавального та подієвого туризму.
5.   Найбільший центр Православ’я
– передумова для розвитку релігійного туризму.
6.   У Києві проводяться
міжнародні змагання з різних видів спорту (спортивно-оздоровчий туризм).
7.   Поїздки туристів до столиці
можуть поєднуватись з річковими і морськими круїзами.
8.   Акваторія Дніпра є основою
для розвитку яхтинг туризму [4].
За останні три
роки зафіксовані стабільні темпи зростання в’їзного туризму в м. Києві, що
складає 14% щорічно (загальний показник по Україні за цей період складав (1,5%
щорічно) [23].
У той же час,
незважаючи на комплекс вжитих заходів (в тому числі проведення міжнародних
туристичних виставок у Києві, участь у закордонних виставках, створення
відповідних серверів у мережі Інтернет, видання ряду двомовних путівників по
Києву, іншої рекламної літератури), приріст туристських потоків може бути
набагато вищим, що особливо важливо, оскільки в’їзний туризм є експортним
напрямом в економіці міста.
Аналіз факторів,
що стримують розвиток туризму в м. Києві мають як зовнішній так і внутрішній
характер.
Причини
зовнішнього характеру:
·    
економічна
нестабільність в країні;
·    
недостатня
підтримка туризму як галузі економіки (недосконалість державної
нормативно-правової бази, відсутність належного фінансування програм тощо);
·    
негативна
інформація щодо Україні в засобах масової інформації (злочинність, низький
рівень розвитку інфраструктури та обслуговування та ін.).
Причини внутрішнього
характеру:
·    
недостатня
координація діяльності галузей міського господарства, а також нерозвиненість
внутрішньогалузевих зв’язків в умовах стихійної ринкової економіки;
·    
відсутність
необхідної законодавчої бази і, як наслідок, відсутність гнучкої системи
стимулювання (в тому числі, відсутність податкових пільг);
·    
недостатня
кількість засобів розміщення різних категорій;
·    
брак
коштів для комплексу рекламних заходів щодо просування туристичного продукту
Києва на міжнародний туристичний ринок.
Туризм
розглядається як складна соціально-економічна система, в якій
матеріально-речову її базу становить інфраструктура туризму – сукупність
підприємств, що забезпечують виконання основних послуг щодо переміщення
(транспортні засоби); розміщення (готелі, пансіонати, турбази, кемпінги, мотелі
та ін.); харчування (ресторани, бари та ін.); екскурсійного обслуговування (тур
бюро); додаткових послуг: банківських, валютно-фінансових,
спортивно-оздоровчих, побутових, торгівельних, культурно-розважальних, а також суміжних,
що охоплюють бронювання квитків, комплекс інженерних споруд, які забезпечують
функції туристського виробництва.
У порівнянні з
областями України та АР Крим Київ має найбільш розвинену сучасну туристську
інфраструктуру, яка забезпечує перевезення, прийом та обслуговування туристів.
Транспортна
інфраструктура є однією з найважливіших галузей національної економіки і однією із
основних складових функціонування туристської галузі.
Київ є важливішим
транспортним вузлом України, який включає:
·    
залізничний
вузол, утворений п’ятьма радіальними підходами та внутрішнім кільцем. В ньому
розташовані станції Київ-Пасажирський та Київ-Південний, сортувальна станція
Дарниця, 26 станцій та зупинених пунктів;
·    
автодорожній
вузол складають дванадцять радіальних автодорожніх підходів, у тому числі 7 –
державного значення;
·    
авіа
вузол, до складу якого входять аеропорти міжнародного значення „Бориспіль” і
„Київ”, а також аеропорт „Гостомель”, який спеціалізується на вантажних
перевезеннях;
·    
водно-транспортний
вузол з вантажним річковим портом та Річковим вокзалом.
Місто Київ та
Київська область розташовані в центрі Європи, на перехресті численних
міжнародних транспортних артерій: водних, залізничних, автомобільних,
повітряних. Це створює сприятливі передумови для розвитку зовнішніх та
внутрішніх зв’язків із зацікавленими партнерами.
Готельне
господарство м. Києва. У структурі готельної бази міста Києва переважають об’єкти
(що отримали сертифікат), які можна віднести до категорії „дві зірки”, — 15
(45%) за кількістю об’єктів і 44% за кількістю місць. [4]
Частка високо
комфортабельних готелів у структурі підприємств, що пройшли сертифікацію
(чотиризіркові) становить – 3 (9%) і 1214 (10%) за кількістю місць.
Одинадцять
готелів отримали категорію „три зірки”, що становить 33%, і мають 2298 місць
(20%).
Один готель
отримав категорію п’ять зірок.
За формою
власності та організацією готельні підприємства розподілили на 4 групи:
·    
державні
– 38 (41,3%);
·    
колективні
– 45 (48,9%);
·    
приватні
– 6 (6,5%);
·    
комунальні
– 3 (3,3%) [23].
На сьогоднішній
день готелі Києва за кількістю номерного фонду можна поділити на малі (від 10
до 100 місць), середні (від 101 до 500 місць) і великі – понад 500 місць.
Кількість великих готелів у Києві становить 12%, середніх і малих – 44% [23, 38].
В місті створена
потужна матеріально-технічна база для занять фізичною культурою та спортом: 29
стадіонів на 186 тис. місць, 612 спортивних залів, 46 плавальних басейнів, 1366
спортивних майданчиків, 471 приміщення для фізкультурно-оздоровчих занять, 5
кінно-спортивних баз, 5 споруд зі штучним льодом [23].
Таким чином, як
бачимо м. Київ має величезний туристський потенціал і необхідність розвитку
цього потенціалу обумовило  прийняття програми розвитку туризму в м. Києві до
2020 р.  Аналіз процесів у сфері туризму дозволив розробити два варіанти
прогнозу перспективного туристського попиту: відповідно до тенденцій
туристської діяльності, що склались, та з урахуванням змін, які очікуються в
структурі рекреаційних потреб.  
Збільшення
туристського потоку, що прогнозується, за двома варіантами складе до 2020 р.
відповідно 120 та 175% відносно до рівня 1990 р.  [4].
Для забезпечення
росту туристського потоку, що прогнозується, підвищення якості та розширення
асортименту основних і додаткових послуг передбачається більш повне
використання протягом року (за рахунок реконструкції) тих, що існують, та
будівництво нових туристських закладів. Загальний прогнозний приріст місткості
може скласти до 2020 р. біля 24,0 тис.місць, у т.ч. в туристських базах і
готелях — 17,0 тис.місць. Попит на місця розташування туристів буде
задовольнятись за рахунок оренди готелів інших відомств, використання житлового
фонду населення, кооперативних і приватних готелів  [4].
За світовими
стандартами в Києві має бути до 5 готелів п’ятизіркових (наразі відсутні), до
15 — чотиризіркових (наразі — 3), 40-50 — тризіркових (наразі — 15) [4].
З першочергових
об’єктів готельного будівництва такі: готельно-офісний центр
«Лейпціг» (112 номерів), готелі «Інтер-Континенталь» (286
номерів), «Театральний» (256 номерів).  
З метою
збільшення різноманітності видів туристської діяльності, ефективного
використання історико-культурних і природних ресурсів, удосконалення мережі
торговельно-побутового та рекреаційного обслуговування як в центральних, так і
в периферійних частинах міста, визначені межі та одночасна відвідуваність 21
туристської зони.  
У межі
туристських зон включаються ділянки туристських закладів, території пам’ятників
історії та культури, їх охоронні зони, зони регулювання забудови, ландшафту, що
охороняється, та археологічного культурного шару.
За результатами
аналізу процесів у сфері курортного лікування та оцінки ландшафтно-планувальних
умов визначені можливості розвитку рекреаційних закладів, межі та проектна
ємність курортів як місць туристичного призначення.  
Пуща-Водиця: ємність зони закладів
курортного лікування та відпочинку — 13,3 тис.чол. (потенційна ємність — 17,8
тис.чол.), ємність загальнокурортної зони відпочинку — 50,7 тис.чол. (загальна
площа курорту — 2130,0 га). 
Конча-Заспа: ємність зони закладів
курортного лікування та відпочинку — 14,7 тис.чол. (потенційна ємність — 21,0
тис.чол.), ємність загальнокурортної зони відпочинку — 37,6 тис.чол. (загальна
площа курорту — 2121,0 га, у т.ч. в межах Києва — 1587,0 га).  [4]
За результатами аналізу
процесів у сфері відпочинку, оцінки ландшафтно-природних умов та інфраструктури
визначені потенційні масштаби реконструкції та розвитку закладів відпочинку з
урахуванням перспектив житлово-цивільного будівництва та поліпшення
екологічного стану. Місткість сезонних оздоровчих таборів має резерви
збільшення на 1,8 тис.місць, а цілорічних — на 3,7 тис.місць. У закладах
відпочинку дорослих — відповідно на 9,9 і 4,3 тис.місць. 
Основні
водно-спортивні центри розміщуються в районі заток Оболоні, Вигурівщини
(Чорторий), Троєщини, уроч. Муромець, с.Вишеньки. У ці центри передбачається
поетапно перенести водно-спортивні бази з території Дніпровських островів,
Микільської слобідки та інших місць.  
Ресурсні
можливості масового відпочинку та туризму гранично обмежені, потребують
кардинальної трансформації відповідно до структури попиту та інтенсивності
відвідування окремих типів територій з урахуванням місць масового відпочинку
приміської зони.   
Розподіл
відвідувачів по тяжінню до територій масового відпочинку і туризму різного виду
встановлено в таких пропорціях (на основі даних соціологічних опитувань): парки
— 22,1%, рекреаційні ліси і лісопарки — 23,5% (у т.ч. 16,5% будуть відпочивати
в лісопарках), пляжі та берегові зони — 54,4%. Для задоволення потреб у паркових
(гідропаркових) територіях на період до 2020 р. приріст цих територій має
скласти не менше 1,4 тис.га. Передбачається розширення та розвиток парків
культури і відпочинку «Дружба народів», «Перемога»,
«Оболонь», «Пуща-Водиця», «Партизанської слави», а
також створення нових — «Троєщина», «Позняки»
(«Прибережний»), «Осокорки». Великі парки відпочинку
передбачено створити на житлових масивах Позняки-східні, Позняки-західні,
Осокорки-центральні, Теремки — 2, вздовж озер по вулицях Приозерній і
Богатирській на Оболоні, вздовж Совської балки і р.Нивка, в урочищі
«Дубовий гай» північніше Оболоні  [4, 23].
Нові обладнані
пляжі будуть формуватись в комплексі з парковими і гідропарковими територіями
на Оболоні, Троєщині, ур.Горбачиха, Венеціанському, Долобецькому і Трухановому
островах, на курортах Пуща-Водиця і Конча-Заспа, а також в басейні р.Нивка.
Площа пляжів має скласти до 2020 р. 245,0 га.  
Потреба в
лісопаркових територіях і туристсько-рекреаційних лісах буде задовольнятись за
рахунок ресурсів як міста, так і приміської зони. Площа лісопаркових насаджень
(«міських лісів») буде скорочуватись у зв’язку з відведенням
території для прокладання транспортних та інженерних комунікацій і споруд, що
проектуються, а також переведенням частини лісопаркових насаджень та
упоряджених зон відпочинку в буферні парки на ділянках активного рекреаційного
використання поблизу житлових масивів. Сумарна площа цих парків має скласти 3,2
тис. га.  
Площа лісопарків
і рекреаційних лісів (без буферних парків) складе на розрахунковий строк — 31,7
тис. га. Площа лугопарків збільшиться на 420,0 га за рахунок формування
загальнокурортної зони відпочинку на курорті Конча-Заспа і складе 1340,0 га.  
Пропозиції з
формування та кількісного росту мережі територій масового відпочинку та туризму
доповнені прогнозом функціонування і розвитку цих територій стосовно до
повсякденних і щотижневих циклів рекреації. Площа територій повсякденного
відпочинку складе на розрахунковий строк — 6,5 тис.га. Це дозволить підвищити
рівень забезпеченості місцями повсякденного відпочинку в середньому по місту до
95%.  
Підставою для
розвитку і трансформації мереж природно-заповідних територій є вимога
організації рекреаційно-туристського середовища, а також приведення
класифікації і природоохоронного режиму територій у відповідності до положення
Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Враховуючи
перспективний функціональний профіль і необхідність планувального закріплення
меж рекреаційних територій, пропонується з метою заповідання нові паркові
території і ті, що реконструюються. Для придання статусу рекреаційним зонам
територій, що особливо охороняються, у відповідності до положення Закону
«Про охорону навколишнього природного середовища», розглянуто
пропозиції із складу територій, що входять до меж Конча-Заспівської туристсько-рекреаційної
зони, на базі яких можливе створення Національного природного парку
«Голосіїв». Площа території парків і лісопарків, що резервуються для
розвитку мережі об’єктів природно-заповідного фонду, складає 4615,3 га. 
В проектних межах
Києва формуються чотири інтегральні багатопрофільні туристсько-рекреаційні
зони, які генетично доповнюються автономними зонами масового відпочинку та
туризму, планувальні межі і характеристики яких визначаються задачами
скоординованого функціонування та розвитку єдиної мережі рекреаційних і
природно-заповідних територій міста.
Рекреаційні зони,
об’єднуючи території курортного лікування, туризму та відпочинку, ділянки
ландшафту з різною інтенсивністю рекреаційного використання та комплекси рекреаційних
закладів, є об’єктами самостійного містобудівного планування, проектування та
регулювання. Удосконалення рекреаційного середовища пов’язано і з рішенням ряду
нормативно-правових задач. Серед них — надання статусу особливо охоронних
земель спільного користування рекреаційним територіям міста та приміської зони.
Приватизація окремих рекреаційних закладів і комплексів не повинна протирічити
загальнодоступності рекреаційних ресурсів та інфраструктури. Альтернативою
колективному садоводству має стати створення акціонерних екологічних селищ, які
виключали б роздріблення рекреаційних угідь і забезпечували б співіснування
сільського та рекреаційного господарства.  
На етапі
становлення ринкових відносин, в умовах тимчасових екологічних обмежень з метою
збереження рекреаційного фонду (особливо на курортах міста) можлива передача
ряду відомчих закладів у комунальну власність, тимчасове перепрофілювання
оздоровчих закладів на надання туристських чи готельних послуг. 
Також, згідно з
Програмою розвитку туризму в м. Києві передбачені наступні заходи, які можна
об’єднати в окремі групи.
Нормативно-правове
забезпечення та регулювання туризму:
·    
підготовка
пропозицій щодо внесення в установленому порядку змін до законодавчих актів,
які регулюють діяльність туристичного і курортно-рекреаційного комплексу;
·    
розробка
та впровадження регіональних нормативних документів „Правила надання
туристичних послуг в м. Києві” та „Правила надання екскурсійних послуг в м.
Києві”
·    
створення
базового комплекту інвестиційних проектів розвитку інфраструктури туризму в
Києві;
·    
розробка,
обґрунтування і підготовка пропозицій щодо пільгового кредитування тур фірм, що
розширюють свою матеріально-технічну базу і створюють тур продукт для залучення
туристів до Києва.
Удосконалення
наукової бази туризму:
·    
організація
та проведення постійних конкурсів кращих публікацій з туристично-краєзнавчої
тематики;
·    
розробка
обґрунтованих галузевих економічних нормативів, показників
фінансово-господарської діяльності підприємств туристичної діяльності;
·    
постійне
проведення маркетингових досліджень попиту та пропозиції на туристичному ринку
м. Києва;
·    
проведення
міжнародних та місцевих науково-практичних конференцій з питань розвитку
туризму в м. Києві, Україні та світі [4].
Кадрове
забезпечення туризму:
·    
створення
в Києві багатоступеневої системи освіти в туристичній та курортно-рекреаційній
сферах;
·    
проведення
аналізу діяльності навчальних закладів, що функціонують на туристичному
освітянському ринку [4].
Інформаційно-рекламна
діяльність:
·    
організація
та проведення маркетингової кампанії з просування Києва як центра
пізнавального, ділового, конгресного, наукового, спортивного та ін. видів
туризму;
·    
створення
системи моніторингу, аналізу і планування туристичної діяльності;
·    
створення
системи інформаційно-рекламної туристичної діяльності і пропагування
позитивного іміджу Києва;
·    
організація
інформаційно-рекламної міжнародної діяльності;
·    
створення
мережних баз даних тематичного профілю;
·    
створення
міського серверу та порталу туризму і гостинності;
·    
створення
мережних баз даних довідкової статистичної інформації [4].
Важливе значення
для збільшення потоків внутрішнього, іноземного туризму, валютних надходжень
має активізація екскурсійної справи у м. Києві. З метою її подальшого розвитку,
забезпечення якісного екскурсійного обслуговування місцевого населення та
туристів, підвищення рівня професійної майстерності екскурсоводів та
гідів-перекладачів, створення безпечних умов при наданні екскурсійних послуг
при Головному управлінні має бути створено міський екскурсійно-методичний
центр, при якому і діятимуть методична рада, атестаційна комісія, методичний
кабінет, методична секції.
В даний час у м.
Києві діє більше 100 тематичних екскурсійних маршрутів.
Туристичними
організаціями систематично розробляються нові та обновлюються діючі тематичні
екскурсії різноманітної тематики. Відповідно до рекомендацій Всесвітньої
Туристської Організації санаторно-курортні та оздоровчі заклади відносяться до
туристичної індустрії, а вітчизняні та іноземні громадяни, які користуються їх
послугами — до туристів.
В останні роки
пройшло поступове відтворення системи оздоровчо-спортивного туризму, який
поєднує в собі спорт і відпочинок, зміцнює здоров’я населення, формує здоровий
спосіб життя.
Щорічно,
починаючи з 1997 р., в м. Києві традиційно проводяться відкриті зльоти туристів
міста, видові змагання, в районах створено туристські клуби, розробляються
щорічні календарі масових туристичних оздоровчо-спортивних заходів, в кожній
районній в, м. Києві державній адміністрації затверджено відповідні програми
заходів подальшого розвитку туризму на період до 2010 року.
Головним
завданням розвитку матеріальної бази сфери туризму є модернізація та
реконструкція туристичних підприємств, інфраструктури туризму відповідно до
міжнародних стандартів. У травні 2004 р. міськдержадміністрацією будуть
завершені роботи по створенню Водно-інформаційного центру в оновленому парку
«Хрещатик».
У 1998-2005 рр
капітально відремонтовано та в сучасному стилі облаштовані за власні кошти та
кошти інвесторів ряд офісних приміщень туристичних організацій
(«Сам», «Олімп Тревел», «Гамалія»,
«Супутник», «Червона рута», «Краєвид»,
«Екстур» та ін.). На період до 2010 року заплановано поступове
винесення за межі міської забудови транзитного руху залізничного та автомобільного
транспорту, передбачається запровадження комплексу заходів для забезпечення
обслуговування пасажирів на сучасному рівні.
Підготовкою
фахівців туризму та готельного господарства в Києві займаються 6 вищих
навчальних закладів різних рівнів акредитації, 1 технікум, 2 ліцеї.
Пріоритетними
напрямками у зміцненні матеріально-технічної бази туристичних підприємств мають
бути проведення реконструкцій, модернізації та будівництво об’єктів туристичної
сфери за рахунок власних коштів підприємств та шляхом залучення, інвестицій, у
т. ч. іноземних.
З кожним роком
готельний сервіс у Києві стає більш різностороннім, як по переліку, так і по
якості наданих послуг.
Що стосується
розвитку туристського комплексу безпосередньо окремих регіонів Київщини, то тут
слід виділити Програму створення національної системи туристсько –
екскурсійних  маршрутів „Намисто Славутича”. І хоча дана програма стосується не
тільки м. Києва, а й практично всіх регіонів України, все ж таки дану програму
можна віднести і до програм туристичного розвитку Київського регіону.
Ця система
охоплює дванадцять областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку,
Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську,
Херсонську, Черкаську, Чернігівську та м. Київ (далі — регіон “Намисто
Славутича”).
У перспективі
можливо розширення системи туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто
Славутича” та створення транснаціональної системи під тією ж назвою з
включенням територій сусідніх держав Білорусі та Росії, де несе свої води
Дніпро-Славутич. 
Метою роботи є
узагальнення інформації про природно-рекреаційні та історико-культурні
туристичні ресурси регіону “Намисто Славутича”, розробка на цій основі
пропозицій і рекомендацій щодо створення Національної системи
туристсько-екскурсійних маршрутів. Це сприятиме розвитку туризму, відродженню
національної свідомості та традицій українського народу. Рекомендації,
інформаційні та аналітичні матеріали можуть бути використані працівниками
туристичної галузі у практичній діяльності при плануванні напрямків роботи,
розробці нових маршрутів і турів, створенні туристичного продукту для різних
категорій вітчизняних та іноземних туристів і екскурсантів.
Робота містить
досить детальну характеристику природно-рекреаційних і соціально-економічних
ресурсів регіону “Намисто Славутича”, що зумовлюють можливості та перспективи
розвитку туристичної галузі. Систематизовано значний довідковий матеріал про
кількісний склад населення, об`єкти природно-заповідного фонду, матеріальну
базу туризму, транспортну мережу, заклади санаторно-курортного лікування,
історико-культурні та архітектурні пам`ятки, меморіальні місця тощо. Наведено
дані про основні суб`єкти підприємництва, що здійснюють туристичну діяльність у
регіоні.
У межах
Національної системи “Намисто Славутича” розроблено рекомендовані
туристсько-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами по місцях, багатих на
пам`ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов`язаних з життям
і діяльністю видатних людей. Передбачено здійснення численних радіальних подорожей
та екскурсій з основних пунктів цих маршрутів.
Тематичні напрями
рекомендованих туристсько-екскурсійних маршрутів визначено з урахуванням
найважливіших віх історичного та культурного життя українського народу. 
Так, велике
значення для розуміння витоків нашої держави має висвітлення періоду існування
Київської Русі (ІХ — ХІІ ст.), яка помітно вплинула на історичний розвиток як
України, так і Європи в цілому. Збереглися цінні давньоруські археологічні,
історико-культурні, архітектурні та літературні пам`ятки: “Слово о полку
Ігоревім”, значення якого важко переоцінити; архітектурні пам`ятки ХІ — ХІІ ст.
у мм. Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Острі; пам`ятки археології у мм. Києві,
Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та с. Білогородці.
Важливим для історичного
розвитку України був і період національно-визвольної війни українського народу
у ХVІІ ст. та існування козацької держави. Відтоді до нас дійшли численні
пам`ятки: місця розташування Запорізьких Січей, а також пов`язані з головними
битвами національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр. під Жовтими Водами та
Корсунем; пам`ятки Холодного Яру; колишні центри політичного життя України —
гетьманські столиці Чигирин, Батурин і Глухів; місця, пов`язані з життям і
діяльністю Б.Хмельницького та інших гетьманів України.
Великий інтерес
викликають пам`ятки, меморіальні комплекси та музеї другої світової війни у мм.
Києві, Одесі, Дніпропетровську, урочищі Дрюківщина, експозиції тематичних
музеїв у мм. Корсуні-Шевченківському, Переяславі-Хмельницькому, Одесі, с. Нових
Петрівцях.
Важливе значення
має тематика, що розкриває витоки та джерела сучасної народної культури та
мистецтва, а також української літератури та духовності. Вона передбачає показ
центрів народних художніх промислів: ткацтва, вишивки, гончарства, малярства,
різьби по дереву, лозоплетіння — та відвідання місць, пов`язаних з життям і
творчістю видатних митців: М.В.Гоголя на Полтавщині, О.П.Довженка на
Чернігівщині, Лесі Українки на Житомирщині, А.П.Чехова на Сумщині, Т.Г.Шевченка
на Черкащині тощо. 
Розвиток духовної
культури українського народу відображають цінні культові споруди, які з давніх
часів збереглися до наших днів: пам`ятки світового значення у м. Києві, чудові
монастирські комплекси та окремі церковні споруди у мм. Чернігові, Путивлі,
Новгороді-Сіверському, Новомосковську, Полтаві, Золотоноші, сс. Мгарі та
Густині.
Особливого
значення в системі туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”
надається відвіданню музеїв у межах тематичного напряму “Музейні скарбниці
України”: художніх, архітектури та побуту, історичних, краєзнавчих, військових,
літературних, меморіальних тощо. Великий інтерес у туристів викликають
“музейні” міста: Київ, Чернігів, Одеса, Полтава, Переяслав-Хмельницький.
Виходячи з
вищевикладеного, одним з основних завдань при розробці Національної системи
туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” є залучення
громадськості, туристичних організацій, місцевих адміністрацій до активізації
туристичної діяльності у регіоні “Намисто Славутича” на основі багатого природно-рекреаційного
та історико-культурного потенціалу з метою створення сприятливих умов для його
подальшого соціально-економічного та культурного розвитку.
Для подальшого
розвитку туризму Києва необхідно:
·    
внести
відповідні пропозиції про доповнення і зміни до діючого законодавства з питань
туризму та оподаткування;
·    
ввести
пільгове оподаткування земельних ділянок, на яких розташовані підприємства
туристсько-рекреаційного комплексу, що сприятиме розвитку його матеріальної
бази, зменшенню вартості послуг та підвищенню конкурентоспроможності;
·    
виділяти
цільові кошти для рекламно-інформащйних заходів за кордоном для укріплення
туристичного іміджу міста;
·    
створити
у м Києві державну госпрозрахункову організацію  для надання   послуг   по  
бронюванню   місць  у готелях,   виготовлення   рекламно-інформаційних
матеріалів про готельні можливості міста тощо;
·    
збільшити
кількість сучасних автобусів різної вмістимості для туристів;
·    
облаштувати  
інформаційними   знаками   місця  безкоштовного   автомобільного тимчасового
паркування біля екскурсійних об’єктів;
·    
виготовити
схеми місць для  встановлення вказівників знаходження основних
туристсько-екскурсійних об’єктів Києва для киян та гостей столиці;
·    
створити
у структурі ГУ МВС України в м.Києві спеціальний підрозділ (туристичну
муніципальну міліцію), який має забезпечувати безпеку туристів та здійснювати
контроль за проведенням екскурсій особами, які не мають на це відповідного
дозволу;
·    
здійснювати
контроль за поселенням туристів, в тому числі і ділових, в приватних квартирах,
що не мають відповідного дозволу, створити 2-3 екскурсійних пункти в
центральній частині міста;
·    
тощо. 


РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ РОЗВИТКУ
НОВИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН ТУРИСТИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ У м. КИЄВІ

3.1.Мета розвитку рекреаційних
зон  туристичного призначення в м. Києві

         Київ – столиця України, один
з найважливіших політичних, економічних, наукових, культурно-освітніх та
релігійних центрів Європи.
         Провідне співставлення Києва
з іншими європейськими столицями дає змогу зробити ряд висновків, а саме: за
ознаками „столичності” Київ знаходиться в одній категорії з іншими столицями,
проте за основними складовими життєдіяльності населення Київ відстає від рівня
столиць європейських країн – рівнем економічного розвитку та доходів населення,
показниками якості життя.
         Для м.Києва та всього
столичного регіону важливою складовою у рушійному потенціалі є фактор
столичності. Загальновідомо, що в столицях зосереджуються не тільки
управлінські функції, а і економічне виробництво, яке характеризується більш
прогресивною структурою та новітніми технологіями, інтелектуальний потенціал,
потужна соціальна інфраструктура, вплив якої виходить за межі столиці,
стікаються фінансові потоки. Внаслідок цього, місто-столиця при однакових
передумовах розвитку випереджує інші міста.
         Входження України у
міжнародні політичні та економічні сфери в якості повноправної суверенної
держави сприятиме подальшому розвитку столичних функцій Києва і має відбитися
на темпах та пропорціях його економічного і соціального розвитку. В цьому
контексті проаналізуємо стан туристичної галузі в Україні, що дозволить нам
зробити загальні висновки щодо розвитку туризму в м. Києві. 
Підсумки розвитку
туристичної галузі України в цілому відповідають динаміці економічних процесів,
що відбуваються в державі. Водночас, світові політичні та економічні процеси
останніх років також справляють суттєвий вплив на обсяги, напрямки та структуру
туристичних потоків.
Статистичні дані
за 2005 р. дозволяють зробити висновок про те, що туризм в Україні розвивається
сталими темпами, продовжуючи позитивні тенденції 2000-2005 років.
За даними ДТА
України обсяги туристичних потоків в Україні становили у 2006 р.:
·    
Іноземний
(в’їзний) туризм 6,3 млн. осіб.
·    
Внутрішній
туризм 7,2 млн. осіб.
·    
Обсяг
туристського споживання 22,6 млрд. грн. або 4,2 млрд. дол. США (розраховано у
відповідності до Рекомендацій ВТО по статистиці туризму) [38].
Таблиця 3.1
Обсяги туристичних потоків в
Україні*






































Назва показника
2005 р.
2006 р.
2006/2005 Темп приросту



Разом
іноземних (в’їзних)
та внутрішніх туристів, осіб

12’689’744
13’505’284
+ 6,4 %



В т. ч. 
— іноземних
(в’їзних) туристів, осіб

5’791’250
6’326’325
+ 9,2 %


— внутрішніх туристів,
осіб
6’898’494
7’178’959
+ 4,1 %


Обсяг туристського
споживання, млрд. грн.
20,9
22,6
+ 8,1 %


Середньооблікова
чисельність працюючих у підприємствах сфери туризму, осіб
185’664
189’466
+ 2,0 %


Кількість суб’єктів
туристичної діяльності, що надавали послуги
2’652
3’134
+ 18,2 %


Кількість
санаторно-курортних (оздоровчих) закладів
3’304
3’242
 — 1,9 %


Кількість готелів
та інших місць для короткотермінового проживання
1’258
1’254
 — 0,3 %




*Джерело: www.tourism.gov.ua
Іноземний
(в’їзний) туризм в Україні розвивається сталими темпами у відповідності до
світових тенденцій та прогнозів Всесвітньої туристичної організації. Зростання
обсягів цього виду туризму відмічається в Україні три останніх роки, починаючи
з 2000 р.  
Протягом 2006 р.
Україну відвідали 12,8 млн. іноземних громадян, в тому числі 6,3 млн. іноземних
(в’їзних) туристів [38].
Таблиця 3.2
Статистичні дані в’їзного
іноземного туризму*


























2006 р.
частка


Всього іноземних
(в’їзних) туристів, осіб
6’326’325
100 %


П’ять головних
напрямків:


Російська Федерація
2’850’524
45 %


Республіка Молдова
1’217’138
19 %


Угорська Республіка
619’679
10 %


Республіка Білорусь
579’529
9 %


Республіка Польща
377’632
6 %


Разом 5 країн
5’644’502
89 %




*Джерело: www.tourism.gov.ua
Темп приросту
кількості іноземних (в’їзних) туристів у 2006 р. є досить значним і становить 9
%, але є меншим порівняно з темпом приросту у 2005 р. (+31 %) [38].
Таблиця 3.3
Структура іноземного
(в’їзного) туризму в Україні*

































2005 р.
2006 р.
2006/2005 темп приросту


Всього іноземних
(в’їзних) туристів, осіб
5’791’250
6’326’325
+ 9 %


П’ять головних
напрямків:


Російська Федерація
3’016’260
2’850’524
–
5 %


Республіка Молдова
1’136’213
1’217’138
+
7 %


Угорська Республіка
337’605
619’679
+
84 %


Республіка Білорусь
441’202
579’529
+ 31
%


Республіка Польща
245’279
377’632
+ 54
%


Разом 5 країн
5’176’559
5’644’502
+
9 %



*Джерело: www.tourism.gov.ua
За метою
відвідання структура іноземного (в’їзного) туризму у 2006 р. змінилась
порівняно з 2005 р. Питома вага службових поїздок зменшилась на 10 % та
одночасно збільшилась на 9 % питома вага приватних подорожей.
Приріст кількості
іноземних (в’їзних) туристів на 535 тис. осіб у 2006 р. забезпечений ростом
числа приватних подорожей на 849 тис.  та організованого туризму на 149 тис. ,
що переважило негативний результат скорочення на 463 тис.  числа службових
поїздок [38].
Таблиця 3.4
Напрямки іноземного
(в’їзного) туризму*




























2005 р.
2006 р.


осіб
частка
осіб
частка


Всього іноземних
(в’їзних) туристів, осіб
5’791’250
100 %
6’326’325
100 %


В т. ч. за
метою відвідання:


Службова
1’655’111
29 %
1’192’574
19 %


Організований
туризм
574’284
10 %
722’860
11 %


Приватна
3’561’855
61 %
4’410’891
70 %



*Джерело: www.tourism.gov.ua
Внутрішній туризм
в Україні набув позитивних темпів розвитку у 1999 р., що продовжується чотири
роки поспіль, враховуючи також і 2006 р. Протягом 2006 р. Україною подорожували
7,2 млн. внутрішніх туристів. Темп приросту кількості внутрішніх туристів у
2006 р. становив 4 %, у 2001 р. (+5 %), у 2000 р. (+3 %) [38] .
Таблиця 3.4
Аналіз внутрішнього туризму в
Україні*




















2006 р.
частка


Всього внутрішніх
туристів, осіб
7’178’959
100 %


В тому числі за
трьома складовими:


Внутрішні туристи,
обслуговані суб’єктами туристичної діяльності у приватних засобах розміщення,
ф. № 1-ТУР
62’333
0,9 %


Внутрішні туристи,
обслуговані готелями та аналогічними закладами розміщення,
ф. № 1-готель
3’102’366
43,2 %


Внутрішні туристи,
обслуговані санаторно-курортними закладами, ф. № 1-курорт
2’778’955
38,7 %


Внутрішні туристи,
обслуговані дитячими оздоровчими закладами, ф. № 1-отд
1’235’305
17,2 %




*Джерело: www.tourism.gov.ua
         З проведеного аналізу
випливає висновок, що темпи як внутрішнього так і іноземного (в’їзного) туризму
в Україні мають сталу тенденцію до збільшення, що є теоретичним підґрунтям для
обґрунтування необхідності розвитку нових рекреаційних зон туристичного
призначення в київському регіоні (оскільки на нього приходиться близько 10%
всього туристичного „навантаження” країни).
         Київ – одне з
найпривабливіших міст України з точки зору різноманітності культурних та
політичних подій. Значення міста як історико-культурного центру Східної та
Центральної Європи, унікальність пам’яток історії, культури та архітектури,
включення міста в почесний список історичних міст ООН – все це робить Київ
привабливим об’єктом для проживання, ведення економічної діяльності та
туристського відвідування.
         Таким чином, основною метою
розвитку нових місць туристичного призначення в Києві та київському регіоні є
перш за додаткове (і досить суттєве) джерело поповнення місцевого та державного
бюджетів. Так, за прогнозними даними Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції у 2004 році реальний ВВП відносно попереднього року
складатиме 107,5%, а номінальний ВВП становитиме 322,5 млрд. грн.. При цьому за
розрахунками обсяг наданих тур послуг у м.Києві дорівнюватиме 706,2 млн. грн..,
що забезпечить частку тур продукту у ВВП в розмірі 0,22% (див. табл. 3.6, рис. 3.1 та 3.2) [4].
  
Рис. 3.1 Прогноз зростання
тур послуг м Києва.
  
Рис. 3.2 Частка тур продукту
м. Києва у ВВП держави, %
Упродовж 2005
року частка тур продукту у ВВП збільшиться (0,31%), а  2006-2010 років
стабілізується на досягнутому рівні, що позитивно вплине на розвиток
туристської галузі України, забезпечить їй вихід на рівень розвинутих світових
держав.
Таблиця 3.6 
Прогноз частки туристського
продукту м. Києва в загальному обсязі ВВП держави *

































































Показники
Од. виміру
Роки


2001 (база)
2004 (прогноз)
2005 (прогноз)
2006 (прогноз)
2007 (прогноз)
2008 (прогноз)
2009 (прогноз)
2010 (прогноз)



Валовий внутрішній продукт



Реальний до
попереднього року
%
108,5
107,5
107,5
108
108,5
109
109,5
110


Номінальний
млн. грн.
210000
322500
365000
410000
440000
475000
515000
567000


Дефлятор ВВП
коеф.
1,12
1,06
1,05
1,04
1,03
1,02
1,01
1,01



Туристський продукт



Загальний обсяг
доходів від туристської діяльності
млн. грн.
646,3
706,2
1140
1241,5
1349,5
1464,6
1587,6
1719,2


Частка загального
обсягу туристського продукту м. Києва у ВВП
%
0,31
0,22
0,31
0,3
0,31
0,31
0,31
0,3




*Джерело: Програма розвитку туризму в
м. Києві до 2010р.
За аналізований період зростання
обсягу доходів від туристської діяльності м. Києва обумовить збільшення
надходжень до бюджету (див. рис. 3.3). Так, за розрахунками у 2004 році надходження до бюджету
дорівнюватимуть 50,8 млн. грн.. Ці надходження упродовж 2005 – 2010 років
збільшуватимуться. При цьому загальна сума надходжень до бюджету за рахунок
податку на додану вартість, податку на прибуток, інших податкових зобов’язань
становитиме 570,1 млн. грн. [24].
  
Рис. 3.3 Прогноз щорічних
надходжень до бюджету за рахунок наданих турпослуг (млн. грн.)
         Загальна сума, яка необхідна
для розвитку туризму у м. Києві на зазначений період складає 3,0 млрд. грн. (за
власними попередніми розрахунками), в тому числі по джерелах фінансування:
кредити та інвестиції – 1,8 млрд. грн., бюджет – 1,2 млрд. грн.. При цьому доля
джерел фінансування в загальній сумі складає відповідно: 60% — кредити та
інвестиції,  40% — бюджет.
         Метою використання
кредитних, інвестиційних та бюджетних коштів для реалізації заходів по розвитку
туризму у м. Києві є:
·    
створення
високорентабельних і реконструкція діючих туристських підприємств м. Києва
(готельних комплексів, туристських фірм, лікувально-оздоровчих та
санаторно-курортних комплексів, історико-культурних заповідників, центрів
міжнародного туризму, туристсько-спортивних центрів тощо) на базі сучасних
технологій світового туризму;
·    
проведення
науково-дослідних робіт з метою розробки схем історико-археологічного туризму,
видання пам’яток історії та культури України, розробки та впровадження
маршрутів по Україні, проведення маркетингових робіт для розширення існуючих і
для освоєння нових секторів туристського ринку.
Прогноз
показників економічної ефективності та доцільності вкладення кредитних,
інвестиційних та бюджетних коштів в розвиток туристської галузі м. Києва,
базується на наступному:
·    
за базу
порівняння прийнято стан розвитку туристської галузі м. Києва в 2001 році
згідно „Інформаційно-статистичного бюлетеню „Туризм в Києві””;
·    
щорічний
приріст загальної кількості туристів за існуючої матеріальної бази та
інфраструктури туризму в м. Києві складає в середньому 10,3%. Дане припущення
базується на аналізі статистичних даних „Інформаційно-статистичного бюлетеню
„Туризм в Києві”” за період з 1998 по 2001 роки, які свідчать про тенденцію
збільшення загальної кількості туристів, які прибувають в м. Київ з метою
організованого туризму;
·    
передбачається
додаткова кількість туристів з 2005 року за рахунок модернізації існуючих і
введення в дію нових об’єктів туризму, яка складає 39,3% від загальної
кількості туристів за існуючої матеріально-технічної бази та інфраструктури
туризму в м. Києві;
·    
збільшення
рівня вартості обслуговування туриста на 5% з 2005 року у зв’язку з вкладенням
коштів в реалізацію заходів по покращенню туристського іміджу м. Києва та
подальшого щорічного зменшення вартості обслуговування туриста на 1%, у зв’язку
з підвищенням конкурентоспроможності надання туристських послуг;
·    
доходи
від надання додаткових послуг інших галузей (транспорт, торгівля, зв’язок,
заклади харчування та розваг тощо) складають у середньому 27% від обсягу
туристських послуг;
·    
щорічний
приріст витрат туристських підприємств на обслуговування туристів складає 6,3%.
Враховуючи
статистичні дані по м. Києву прогноз показників здійснюється таким чином:
·    
обчислюється
кількість туристів за існуючої матеріально-технічної бази та інфраструктури
туризму, а також додаткова кількість туристів за рахунок модернізації існуючих
і введення  в дію нових об’єктів туризму;
·    
визначається
середня вартість одного обслугованого туриста;
·    
розраховується
обсяг наданих турпослуг (Vді), враховуючи кількість туристів (Кті)
та середню вартість одного обслугованого туриста (Ві) на і-й поточний
рік за формулою:
  ,
         де 1000 – коефіцієнт
переводу загального обсягу доходів у млн. грн.
·    
обчислюються
доходи від надання додаткових послуг інших галузей (транспорт, торгівля,
зв’язок, заклади харчування та розваг тощо);
·    
розраховується
обсяг доходів (Vзі), надходження до бюджету (Пбі) та витрати
туристських підприємств на обслуговування туристів (Zі);
·    
розраховується
прибуток на і-й поточний рік (Рі):
Рі
= Vзі – Пбі
– Zі;
·    
розраховується
чистий грошовий потік коштів (Гпчі), тобто чистий прибуток (cash flow),
як різниця між загальним обсягом доходів та витратами туристських підприємств
на обслуговування туристів і обсягом кредитних, інвестиційних та бюджетних
коштів на розвиток туризму (Zкі) за
формулою:
Гпчі
= Vзі – Zі – Zкі
        Даний показник дозволяє
отримати найбільш узагальнену характеристику результату вкладення коштів у
розвиток туризму в м. Києві.
        Якщо
чистий грошовий потік за увесь період фінансування < 0, то дане вкладення
коштів є недоцільним;
·    
обчислюється
норма прибутку від вкладення коштів на кожний і-й рік фінансування (Нпі), тобто
обчислюється ефективність вкладення коштів з урахуванням чистого грошового
потоку коштів (Гпчі), осбіг кредитних, інвестиційних та бюджетних коштів на
розвиток туризму та витрат туристських підприємств на обслуговування туристів
за формулою:
Нпі
=  ;
·    
розраховується
термін окупності вкладення коштів (То) з урахуванням середньої норми прибутку
(Нпс) за всі роки фінансування за формулою:
  ,
        де
  
        Цей
показник дозволяє визначити термін, по завершенню якого будуть повернуті кошти [4]. В результаті виконання обчислень
отримані прогнозні показники ефективності розвитку туризму в м. Києві (див.
додаток 2).
        Прогноз
показників дає можливість вивчити динаміку отримання загальних обсягів доходів,
загальних витрат і чистого грошового потоку на аналізований період (див. рис.
3.4).
  
Рис. 3.4 Прогноз динаміки
доходів, витрат і чистого грошового потоку від надання туристських послуг по м.
Києву
         Аналіз проведених розрахунків
показує, що за період реалізації заходів по розвитку туризму м. Києва до 2010
року загальний обсяг доходів і чистого грошового потоку становитиме відповідно
9208,5 млн. грн. і 1532,2 млн. грн., а загальні витрати з урахуванням
капітальних вкладень складатимуть 7676,3 млн. грн.. Це забезпечує достатній
рівень норми прибутку (середнє значення – 19%) та термін окупності вкладених
кредитних, інвестиційних і бюджетних коштів (5,4 роки).



3.2 Пропозиції щодо
стратегії нових рекреаційних зон туристичного призначення в м. Києві

         Туристсько-рекреаційна
діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу
перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років
свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального
виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які
функціонують стабільно і ефективно.
         Масштаби та результативність
розвитку туристсько-рекреаційного комплексу регіону залежить від раціонального
поєднання господарської автономності, самоуправління господарських структур з
координуючою управлінською діяльністю на державному і регіональному рівнях. У
цьому контексті галузь може стати своєрідним „полюсом росту”  у господарстві
регіону, джерелом наповнення місцевого бюджету, стимулом розвитку соціальної та
ринкової інфраструктури, потенційним об’єктом іноземного інвестування та
засобом досягнення реальних структурних зрушень в економіці регіону.
         Враховуючи вплив
рекреаційного фактору на майбутній економічний профіль столиці, зазначимо, що з
економічної точки зору функціонування даної галузі прискорюватиме розвиток
інших галузей господарства, розширятиме сферу докладання праці. Рекреація і
туризм справляють суттєвий вплив на структуру балансу грошових доходів і витрат
населення, стимулюють притік у регіон іноземної валюти.
         Важко переоцінити роль
рекреаційної діяльності для подальшого розвитку туризму в столиці у реалізації
сучасної соціальної парадигми економічного розвитку, кінцевою метою якої є поліпшення
умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.
         Для забезпечення
раціонального використання рекреаційних ресурсів м. Києва та його приміської
зони ми пропонуємо провести такий комплекс природоохоронних та екологічних заходів:
·    
проводити
та постійно актуалізувати комплексну оцінку рекреаційного фонду Київської
агломерації з визначенням тієї його частини, яка може підлягати сертифікації за
міжнародними вимогами і використовується для вітчизняного та іноземного
туризму;
·    
визначити
території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних
вод, тропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, інші цінні
природні території та об’єкти (встановлювати та забезпечувати відповідний
режими їхнього використання);
·    
створювати
округи санітарної охорони в межах приміських київських курортів для
забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їхньої охорони від
забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;
·    
розширювати
систему приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів
міста та зон короткочасного відпочинку;
·    
враховувати
вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час
планування і забудови м. Києва та населених пунктів приміської зони;
·    
раціонально
використовувати природно-ландшафтні комплекси м. Києва та його приміських
територій, проводити роботи щодо їхнього збереження та відтворення.
Успіх справи
туризму передбачає вирішення конфлікту між необхідністю для людини
незабрудненого повітря, води, незайманого ландшафту і посяганням на їх чистоту
й первинність з боку підприємств і самих людей. Отже розвиток туризму залежить
від стану довкілля та ефективності природоохоронної діяльності.
На нашу думку,
екологічний туризм повинен ґрунтуватися на таких засадах:
·    
мінімізація
негативного впливу туристів на природне середовище та на його компоненти при
максимальному рекреаційному використанні;
·    
гармонійне
поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;
·    
відвідування
рекреаційних природно-заповідних територій та об’єктів;
·    
науково-пізнавальне
освоєння природного (біотичного, ландшафтного, пейзажного) різноманіття і
гуманістичного потенціалу рекреаційних територій;
·    
гарантія
довготривалого збереження природних та культурних ресурсів рекреаційних
територій.
До основних завдань розвитку екотуризму на рекреаційних
природно-заповідних територіях м. Києва, на нашу думку, належить:
·    
законодавче
і нормативно-правове оформлення екотуристичної діяльності, що проводиться в
межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України;
·    
розробка
механізму надання платних рекреаційних (туристичних) послуг, встановлення
нормативів плати і розмірів платежів за надання таких послуг, створення на
засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових
рекреаційних структурних підрозділів ПЗФ України;
·    
фінансове
та організаційне забезпечення відповідно до світових зразків соціальною та
рекреаційно-господарською (сервісною) інфраструктурою природно-заповідних
територій та об’єктів, використовуваних для цілей туризму;
·    
розробка
та облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та екологічних
освітньо-пізнавальних екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього
та зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів;
·    
обґрунтування
і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень на ландшафтні
комплекси природно-заповідних територій, використовуваних у цілях відпочинку,
туризму і лікування;
·    
інвентаризація
та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних територіях
рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та
історико-культурних (музеї, пам’ятки архітектури, фортифікаційні споруди)
ресурсів;
·    
формування
у туристів і відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та
патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини своєї країни.
Розвиток
екологічного туризму може відбуватися при активній співпраці з рекреаційними
природно-заповідними установами, оскільки одним з видів використання територій
та об’єктів ПЗФ України відповідно до ст.9 до Закону України „Про
природно-заповідний фонд України” за умови дотримання природоохоронного режиму,
встановленого цим законом та іншими актами законодавства України, є
використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Матеріальною основою
такої співпраці може стати економічний механізм раціонального та екологічно
збалансованого використання природного та історико-культурного ресурсного
потенціалу ПЗФ м. Києва.
Туризм для Києва
представляє собою сферу економіки, яка дозволяє при відносно невеликих
капіталовкладеннях забезпечити економічно рентабельне використання місцевих
ресурсів – історико-культурної спадщини, традицій, природи. Тому для умов Києва
доцільним є вибір туристського розвитку міста в якості пріоритетного напрямку
по відношенню до його промислового розвитку.
Сьогодні Київ –
це розвинене європейське місто з легендарним минулим. До столиці України
звідусіль їдуть люди, щоб побачити всесвітньо відомі пам’ятки: Софійський
собор, Андріївську церкву, Києво-Печерську лавру, відвідати Києво-Могилянську
академію – найдавніший університет Східної Європи; місця, пов’язані з
діяльністю Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Мазепи; здійснити
мандрівки Подолом, Китаєвим, Пироговим, Феофанією.
Впровадження
нових інформаційних технологій в туристську сферу – необхідна передумова не
тільки її розвитку та створення нових місць туристичного призначення, але й
нормального існування та реалізації туристичного продукту. Туристський продукт
розробляється, пропонується, замовляється, продається в вигляді інформації,
тобто купуються права на туристські послуги. При цьому важливим є об’єктивність
інформації, легкість доступу і оперативність її отримання, повнота, наочність,
можливість інтерактивного оформлення замовлень і оплати послуг.
Сучасні
інформаційні мережі та системи дозволяють ефективно реалізовувати такі
функціональні напрямки діяльності в сфері туризму і гостинності:
·    
довідкова
діяльність;
·    
реклама
туристичних можливостей;
·    
маркетинг
послуг і тур продукту;
·    
замовлення
і продаж тур продукту і послуг;
·    
моніторинг,
аналіз та планування туристичної діяльності;
·    
розробка
турпродукту;
·    
автоматизація
роботи суб’єктів туристичної діяльності.
Перші п’ять
напрямків можуть бути ефективно реалізовані з використанням глобальних
інформаційних мереж (дистриб’юторних мереж, мережі Інтернет) та технологій
електронного маркетингу. На поточний момент в світі більше ніж 90% туристських
продуктів і послуг можна замовити та придбати в режимі он-лайн (інтерактивному
діалоговому режимі) через агентів або безпосередньо самими споживачами. Біля
30% туристських послуг (номери в готелях, тури подорожей, екскурсії, квитки на
культурно-розважальні заходи тощо) і більше 50% квитків на пасажирські
перевезення продаються через глобальні мережі [13, c.159]. І технології електронного
маркетингу розповсюджуються стрімкими темпами. До того ж впровадження нових
інформаційних технологій не потребує дуже великих інвестицій, котрі необхідні
для капітального будівництва, промисловості, транспорту.
За даними ТІА (Travel Industry Association) у 2000 р. більше 59 млн.
американців використовували мережу Інтернет для планування та замовлення
подорожей або отримання довідкової інформації про ціни і розклад руху
транспортних засобів, що на 400% більше ніж у попередні три роки. З цієї групи
25 млн. фактично купили турпослуги у 2000 р. (збільшення на 382% в порівнянні з
1997 р.)
В країнах
розвиненого туристичного бізнесу практично вся туристична, довідкова і рекламна
інформація представлена на серверах і сайтах в мережі Інтернет з реалізацією
можливостей контекстного та варіантного пошуку, бронювання та купівлі.
Практично всі країни (крім аматорських) мають високий рівень актуалізації,
тобто інформація постійно поновлюється, а дані по замовленню послуг
поновлюються в реальному часі. По всіх країнах присутні сайти таких категорій:
·    
національні
туристичні портали;
·    
державні
та приватні пошукові туристичні і довідкові сервери;
·    
регіональні
та міські (муніципальні) туристичні і довідкові сервери;
·    
сайти
асоціацій та громадських організацій сфери туризму і гостинності;
·    
спеціалізовані
довідкові сервери та сайти (регіональна і міська інформація, транспорт,
історія, культура, дозвілля, харчування тощо);
·    
сайти
об’єктів надання послуг (готелі, пансіонати, ресторани тощо);
·    
агентські
сервери і сайти пошуку та замовлення послуг;
·    
сайти
туроператорів і агенцій
Практично всі реально працюючі сервери і сайти представлені в найбільших
міжнародних пошукових серверах Yahoo та Google, мають можливості замовлення або
посилання автоматичного виходу на засоби замовлення. Кожен суб’єкт туристичної
діяльності має можливості представлення своєї бази продуктів і послуг в
глобальних дистриб’юторних мережах або безпосереднім підключенням, або через
спеціалізовані представницькі (світчінгові) організації.
     В Україні
впровадження нових інформаційних технологій значно відстає від рівня розвинутих
країн світу ( а саме ці країни є найбільшими замовниками туристських послуг), а
також від рівня країн Східної Європи, Азії і навіть Росії. Поки що не більше
половини туристських фірм ефективно використовує електронну пошту. А кількість
тур фірм, що використовують глобальні мережі для пропозицій, замовлення та
продажу послуг, не більше 10%. Серед готелів, пансіонатів, санаторіїв, закладів
харчування ці показники значно гірші. Тільки послуги бронювання авіаквитків,
особливо на міжнародні рейси та рейси провідних зарубіжних авіакомпаній,
автоматизовані на рівні, близькому до сучасного, але рівень функцій оплати
замовлень далекий від сучасного [13, c.211].
     На
провідному українському пошуковому сервері UAportal.com є більш ніж 600 посилань на сервери і
сайти, пов’язані з туризмом, приблизно 120 по Києву. Це непогані кількісні
показники, але якість та ефективність сайтів дуже низькі. Реально працює з них
приблизно 20%. Функції замовлення (і то не повні) реалізовані не більше, ніж в
10% сайтів. Довідкові сервери та сайти працюють надто повільно, інформація, що
представлена на них, недостатньо повна і актуалізована. На міжнародних пошукових
серверах Yahoo та Google представлено тільки біля 40 сайтів. Тобто іноземні
замовники українські, і в тому числі київські, туристські ресурси практично „не
бачать”. У суб’єктів туристичної діяльності практично відсутні бази даних,
доступні з зовнішніх мереж для їх замовлення. В Україні нема жодної
представницької організації для підключення до глобальних дистриб’юторних
мереж, а зарубіжні вимагають дуже значних комісійних виплат. За цих обставин
київські тур оператори і готелі представлені в глобальних дистриб’юторних
системах (Amadeus, Galileo) в незначній кількості (4-5 організацій). Це дуже
низькі показники, якщо врахувати, що кожна з цих систем забезпечує бронювання
більш ніж в 50 000 готелів по всьому світу [17, c.27].
     Таким чином,
ґрунтуючись на наведеній вище інформації можна запропонувати наступні основні
напрямки розвитку інформаційних технологій в туристській сфері:
1.   Інформаційна інфраструктура. Охоплює канали зв’язку (з
глобальними інформаційними мережами, в першу чергу з мережею Інтернет; телефонного,
мобільного телефонного, відео телефонного; кабельного і супутникового
телебачення), комунікаційне обладнання (маршрутизатори, комутатори,
концентратори), корпоративні та локальні інформаційні мережі, сервери мереж і
баз даних.
2.   Бази даних туристського
профілю.
Охоплюють інформацію про організації, що надають туристські послуги і дані по
всім видам туристських послуг – туристські тури; індивідуальні і колективні
туристичні послуги; історичні і культурні об’єкти та можливості їх
відвідування; готелі, пансіонати і санаторії та можливості їх замовлення;
відпочинок і розваги та можливості їх здійснення; транспортні об’єкти та
можливість замовлення квитків і транспортних засобів; соціально-економічні,
географічні, кліматичні відомості тощо.
3.   Сайти і портали туристичного
профілю в мережі Інтернет. Забезпечують пошук і доступ до різнопланової інформації про
туристські об’єкти та послуги з можливостями вибору і замовлення потрібних
послуг.
4.   Електронний маркетинг. Забезпечує пошук, замовлення
(бронювання), оформлення і оплату туристських послуг з використанням засобів
глобальних дистриб’юторних систем, мережі Інтернет, електронної пошти та інших
мереж загального користування.
5.   Рекламна діяльність. Охоплює інформаційну
діяльність, пов’язану з розповсюдженням серед замовників (і потенційних
замовників) туристських послуг достатньої і об’єктивної інформації в вигляді,
який сприяє залученню до замовлення цих послуг.
6.   Автоматизація діяльності
туристських організацій. Забезпечує автоматизовану розробку і планування маршрутів та
турів з забезпеченням відповідних послуг, бухгалтерський облік і фінансові
розрахунки, менеджмент, планування маркетингової діяльності, обробку
статистичних даних.
7.   Автоматизація управління
діяльності сфери туризму. Забезпечує програмно-інформаційну підтримку обліку,
контролю, аналізу і планвання діяльності.
Інформаційні технології в туристській галузі доцільно впроваджувати і
розвивати на двох рівнях за узгодженими між собою планами:
·    
на
державному (галузевому, муніципальному) рівні;
·    
на рівні
підприємств і організацій туристського и готельного бізнесу.
На муніципальному
рівні повинні вирішуватись загальні проблеми, які неспроможні вирішити
підприємства і організації туристського і готельного бізнесу без
централізованого узгодження дій і державної (в тому числі фінансової)
підтримки.
На рівні
підприємств і організацій туристського і готельного бізнесу необхідно створити
власні інформаційні системи які мають доступ до відповідних ресурсів.
На основі
проведеного аналізу можна зробити висновок про необхідність реалізації
довгострокової міської підпрограми розвитку інформаційно-аналітичних
технологій, як невід’ємної частини програми розвитку туризму в м. Києві. В
програмно плані заходи можна поділити на три групи:
·    
розвиток
інформаційної інфраструктури (організація зовнішніх каналів зв’язку,
представницької діяльності, підключення до глобальних дистриб’юторних мереж,
туристичних і довідникових серверів та порталів);
·    
впровадження
автоматизованих інформаційно-аналітичних систем і технологій (автоматизація
моніторингу, аналізу і планування туристичної діяльності, організація мережних
баз даних і довідникових систем електронного маркетингу і бронювання послуг;
автоматизованих систем управління);
·    
інформаційно-рекламна
діяльність (в глобальних інформаційних мережах, на міжнародних серверах і
поталах).


ВИСНОВКИ
     Базуючись на
проведеному дослідженню можна зробити висновок, що включення в світовий
туристський процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб’єктів туристичного
ринку потребує наукового обґрунтування напрямків розвитку на основі
узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення для
забезпечення відповідального, доступного та сталого розвитку національного
туризму, зокрема створення та розвитку вітчизняного туристичного продукту.
     Як соціально
детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення та теоретичного
осмислення, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження як соціального
явища. Створення туристських послуг і товарів та їх реалізація є справою
великої кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на
виробництві та наданні певних послуг. 
     З метою
сприяння розвитку туризму та створення нових місць туристичного призначення в
м. Києві необхідно створити Кадастр туристичних ресурсів м. Києва, який би був
основою розробки програм розвитку туризму м. Києва.
     Беручи за
основу теоретичні наукові напрацювання в цій сфері ми хотіли би запропонувати
наступну концептуальну модель кадастру:
1.   Оцінка природних ресурсів з
метою їх використання у туристсько-рекреаційній діяльності;
2.   Моніторинг екологічної
безпеки територій;
3.   Визначення стійкості
територій району до антропогенних туристських навантажень;
4.   Оцінка територій районів
міста по насиченості природними та культурними туристичними ресурсами,
визначення їх атрактивності;
5.   Районування туристських
територій міста у межах адміністративних границь районів;
6.   Оцінка інфраструктури та
індустрії туризму адміністративних районів міста повинна враховувати:
·    
місткість
баз розміщення та харчування;
·    
потужність
підприємств транспорту міста;
·    
потужність
підприємств побутового обслуговування та туристського сервісу;
·    
оцінку
трудових ресурсів;
·    
оцінку
історико-культурних об’єктів;
·    
оцінку
розважальних об’єктів і заходів.
7.   Економічна і соціальна оцінка
туристських територій;
8.   Оцінка адміністративних
територій міста та їх класифікація на зони;
9.   Паспортизація туристських
територій та сукупних туристських ресурсів;
10.     
Розробка
стандартів споживання туристських ресурсів по виділеним зонам з урахуванням
допустимих антропогенних навантажень на територію району міста;
11.     
Розробка
генеральної схеми розміщення туристських  ресурсів, туристських зон, об’єктів
інфраструктури та індустрії туризму;
12.     
Розробка
системи оперативного моніторингу та контролю споживання туристських ресурсів.
Інвестиційна
привабливість туристських територій м. Києва визначаються наявністю стійких
туристських ресурсів, які мають ринкову ціну. Тоді витрати на створення
капіталомісткої інфраструктури туризму будуть виправданими, а рентабельність
туристського продукту конкурентоспроможна.
Динаміка розвитку
туризму у м. Києві буде визначатись тенденцією мотивації туристських мандрівок,
структурою прибутку та споживання.
Аналіз процесів у
сфері туризму дозволив розробити два варіанти прогнозу перспективного
туристського попиту: відповідно до тенденцій туристської діяльності, що
склались, та з урахуванням змін, які очікуються в структурі рекреаційних
потреб. 
Збільшення
туристського потоку, що прогнозується, за двома варіантами складе до 2020 р.
відповідно 120 та 175% відносно до рівня 1990 р. 
Для забезпечення
росту туристського потоку, що прогнозується, підвищення якості та розширення
асортименту основних і додаткових послуг передбачається більш повне
використання на протязі року (за рахунок реконструкції) тих, що існують, та
будівництво нових туристських закладів. Загальний прогнозний приріст місткості
може скласти до 2020 р. біля 24,0 тис.місць, у т.ч. в туристських базах і
готелях — 17,0 тис.місць. Попит на місця розташування туристів буде
задовольнятись за рахунок оренди готелів інших відомств, використання житлового
фонду населення, кооперативних і приватних готелів. 
За світовими
стандартами в Києві має бути до 5 готелів п’ятизіркових (наразі відсутні), до
15 — чотиризіркових (наразі — 3), 40-50 — тризіркових (наразі — 15). 
З першочергових
об’єктів готельного будівництва такі: готельно-офісний центр
«Лейпціг» (112 номерів), готелі «Інтер-Континенталь» (286
номерів), «Театральний» (256 номерів). 
Наукове
забезпечення туристичного ринку у м. Києві дасть змогу дослідженню внутрішніх і
зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричиняють потребу в туризмі і
формують попит на туристичні послуги. На основі аналізу ринкових процесів і
процесів споживання в сфері туризму можна запропонувати дві моделі туристичного
продукту в столиці: 1) модель саморозвитку (екстенсивна); 2) прискореного
розвитку (інтенсивна).
За першою моделлю
ринок туристичних послуг у м. Києві є наслідком загального  соціально-економічного
розвитку і формування потреб населення в туризмі як форми проведення дозвілля,
відпочинку і лікування, так і в формі пізнання історично-культурної спадщини.
За другою моделлю
здійснюється направлене, інтенсивне формування київського ринку туристичних
послуг, стимулювання попиту зовнішніх ринків.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ
1.   Закон України „Про туризм”
від 15 вересня 1995р. / Голос України  вiд 14.11.1995р.; зі змінами та
доповненнями.
2.   Закон України „Про
Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України”
// Відомості Верховної Ради , 2000, № 47.
3.   Програма перспективного
розвитку рекреаційних зон в Україні від 22 вересня 1994// Відомості Верховної
Ради , 1994, № 28 
4.   Програма розвитку туризму в
м. Києві до 2010р.
5.   Азар В. Туризм — еще один
феномен XX века // Туризм: практика, проблемы, перспективы, №5, 2005, с.15-17
6.   Андропов О.М. Стан
рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2005, № 24.
7.   Богатко О.Г. Вплив лісів на
клімат в Україні // Україна Молода, 19 січня 2005.
8.   Большаков Н. М. Рекреационная
роль лесов. // Економіка і Екологія, 2005,
№10
9.   Бородина В.В.
Ресторанно-гостиничный бизнес, М.: Книжный мир, 1999. – 364с
10.           
Борозняк
В.С. Перспективи розвитку українського туризму // Бізнес, №15, 2005 – с. 15-16;
11.           
Бочарников
С.А. Финансово-экономический анализ деятельности турфирмы, М.: Финансы и
статистика, 2000. — 270с.
12.           
 Бутусов
Г.  Аналіз туристичного ринку України // Галицькі контракти №5, 2006, с.8-10;
13.           
Волков С.Н
Туризм и информатизация общества. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 254с.
14.           
Гаспарян
А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2006, №5
15.           
Гнатів О.К.
Проблеми розвитку вітчизняного туризму // Економіка України, №5, 2006, с.23-25.
16.           
Гонгало
П.Ф. Проблеми відтворення ресурсного комплексу України. // Економіка і
Екологія, 2001, №15
17.           
Горобець
Н.П. Нові технології в галузі туризму // Економіка і інформатизація, №7, 2006,
с. 27-28.
18.           
Дурович 
А. П. Маркетинг в туризме.,  Минск.,  Новое знание, 1998; с.205-217
19.           
Заїкина
О.О Внесок туристичної галузі в подолання економічної кризи,
http://www.niss.gov.ua;
20.           
Заставний
Ф.Д. Географія України. – Львів, Екотехніка, 1994.
21.           
Зіновчук
Т.С. Вплив екологічних факторів на туризм // Екологічний вісник, №9, 2005,
с.7-10.
22.           
Иванов
В.М, Красильников В.П. Менеджмент в туризме.- М.: Финансы и статистика, 2005. —
345с.
23.           
Інформаційно-статистичний
бюлетень „Туризм в Києві”” за 2001-2006рр.
24.           
Інформація
Держкомстату України
25.           
Калиновский
С.С., Гончаренко П.А и др. Стратегический менеджмент туризма. — С-Пб.: Оркестр,
2006. — 561с. 
26.           
Качанівський
В.С. Концепція розвитку туризму в Україні. – Л.: Брама, 2006. – 317с.
27.           
Квартальнов
В.А. Иностранный туризм.,  Москва, Финансы и статистика, 1999; с.91-101
28.           
Квартальнов
В.А. Туризм: теория и практика., Москва., Финансы и статистика, 1999; с.15-17
29.           
Кішко
П.К. Деревообробна промисловість України: проблеми та перспективи розвитку //
Бізнес, 2006, №3.
30.           
Котлер
Ф.Основы маркетинга. М.: ИМА-Кросс, 1997. — 471с.
31.           
Куроїдов
О.Н. Навколишнє середовище та розвиток рекреаційного комплексу України //
Україна Молода, 7 листопада 2000.
32.           
Михайлов
В.А. Антропогенний вплив на навколишнє середовище. // Економіка і Екологія,
2001, №15
33.           
Мішогло
Г.О. Економічна географія України з основами виробництва. – К., Поступ, 1997.
34.           
Папирян
Г.А. Маркетинг в туризме, М.: Финансы и статистика, 1997. — 457с.
35.           
Папирян
Г.А. Экономика туризма, М.: Финансы и статистика, 2000. – 435с.
36.           
Потемкін
О.С. Київ туристичний // Галицькі контракти №5, 2006, с.17-20;
37.           
Розміщення
продуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. – К., Діло,1997.
38.           
Статистичний
бюлетень ДТА України за 2001-2006 рр.
39.           
 Тимчук
О. Перспективи розвитку гірського туризму в Україні // Збірник наукових праць
НДФІ, №7, 2005, с.31-34.
40.           
Харрис
Г., Кац К. Стимулирование международного туризма.- М.: Финансы и статистика,
1992. — 578с.