Зміст

Вступ

1. Спустошення
Батиєм Північно-Східної Русі

2. Похід монголо-татарів на Південну
Русь
3. Роль монголо-татарської навали та іга у словянській
історії

Висновки
Список використаної літератури


Вступ
Однієї
з трагічних сторінок історії Київської Русі XIII ст. є монголо – татарська навала.
Кінець
ХІ – середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної
роздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад
Давньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже в ХІІ ст. на
теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке,
Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське,
Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканьське, Турово-Пінське,
Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська та Псковська землі. Характерною
рисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст.
утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла
50, а у XIV ст. – 250.
					







Феодальну
роздрібненість спричинило декілька факторів.
1.        
Великі
простори держави та етнічна неоднорідність населення. Поруч із слов’янами тут
проживали понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоювання нових
земель Київської Русі помітно випереджав два інші процеси – формування та
зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і
територій, їх своєрідне «переварювання» і органічне включення у структуру
давньоруської держави, що врешті-решт і створювало ґрунт для зростання
відцентрових тенденцій.
2.        
Зростання
великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження
феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння.
Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, воно
посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючого
формування процесу економічної та політичної відокремленості давньоруських
земель.
3.        
Відсутність
чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельне
існування, зміцнення та накладання горизонтального (від старшого до молодшого)
і вертикального (від батька до сина) принципів успадкування влади були причиною
феодальної роздрібненості.
4.        
Зміна торгівельної
кон’юнктури і занепад торгівлі.
5.        
Перманентні
напади степових кочовиків
Справжньою
Немезидою для Києва були його давні вороги – кочовики. Проте найтяжчого удару
завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої для
обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні
стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв’язки з
представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари.



1. Спустошення Батиєм
Північно-Східної Русі

При
житті Чингісхан оголосив своїм спадкоємцем (каганом) третього сина — Угедея.
При Угедеї (він помер в 1241 р.) монголи завершили підкорення Китаю. Оскільки
почата ними на початку 30-х років спроба опанувати землями аланів, башкирів і
волзьких болгар силами одного улусу Джучи закінчилася невдачею, в 1235 році на хуралі
в столиці Монгольської держави Каракорумі було ухвалено рішення про
загальмонгольський похід на захід для завоювання країн Європи. Главою походу
(джихангіром) був призначений старший син Джучи, Бату (Батий), а його
військовим радником — Субедей-багатур.
Перший
похід Батия на Русь почався в 1236 році, Батий і Субедей вели за собою
величезне для того часу військо. Точного числа воїнів, очевидно, ніхто не знав.
Багато істориків вважали його рівним 300-500 тисячам вершників. Таку кількість
вершників, що кинулися на Русь, варто визнати малоймовірною; у противному
випадку їм треба було б в умовах зими прокормити з урахуванням запасних коней
близько 1 000 000 коней, що практично нереально. Згідно повідомленню східних
літописців, військо Батия — Субедея включало близько 30 000 монголів (з них
4000 — гвардія) і близько 200-300 тисяч різноплемінних кінних воїнів, що
приєдналися до монголів на шляху їхнього проходження. С. М. Соловйов теж
називав цифру 300 000. Інші автори приводять цифру 120-150 тисяч вершників, що,
імовірно, найбільше відповідає істині. Хоча в історіографії є й інші точки
зору. Так, наприклад, Л. Н. Гумилев приводить цифру в 30 000 — 40 000 воїнів,
вважаючи, що велику кількість воїнів південноруського степу просто не могли
прогодувати, тому що кожен воїн мав по 2-3 коня.
Монголи
наприкінці 1236 року розгромили волзьких болгар, улітку 1237 року підкорили
собі половців у межиріччя Волги й Дону, а восени 1237 року головні сили Батия
зосередилися у верхів’ях ріки Воронежа. Попереду перед ними лежала Північно-Східна
Русь.
Першим
здобутком завойовників стало Рязанське князівство. Тут не чекали небезпеки з
боку степу. Звичайно степняки нападали на руські землі навесні, по свіжій
траві, або в крайньому випадку влітку, після збирання врожаю. А в той час стояла
пізня осінь, і перші пухнаті сніжинки вже починали кружляти в повітрі. Яка може
бути війна напередодні холодної зими? Тим часом полчища Батия обійшли з півдня,
лісостепом, заболочені мещерські ліси й раптово обклали Рязань. Посли Батия
пред’явили рязанському князеві Юрію Інгваревичу ультиматум — віддати їм від
усього десяту частину. Після ради з васальними рязанськими князями Юрій
відповів послам Батия відмовою, додавши із твердою рішучістю: «Коли нас
усіх не стане, тоді все буде ваше». У надії домовитися з ординцями великий
князь Рязані все-таки послав до Батия посольство на чолі із сином Федором і з
багатими подарунками. Хан подарунки прийняв, але висунув більше зухвалі вимоги:
віддати в наложниці представникам монгольської знаті сестер і дочок рязанських
князів, а особисто йому, Батию, дружину Федора — красуню княгиню Євпраксію, що
походила з роду візантійських імператорів. Федір відповів рішучою відмовою, а
розлючений хан наказав відразу вбити всіх руських послів.
Шість
днів штурмувала орда Рязань. Рязанці героїчно захищали своє місто, але чекати
своєчасної допомоги їм було нівідкіля. Чернігівського князя Михайла й рязанців
розділяло величезний простір й осіннє бездоріжжя. Збройна рать, послана на
допомогу рязанцям володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем, встигла
дійти тільки до Коломни. Місто впало 21 грудня 1237 року й піддалося повному
спустошенню. Великий князь Юрій Інгваревич і його дружина були вбиті. Церкви й
монастирі спалені. Полонених загарбники або порубали, або порозстрілювали з луків.
Літописець писав про цю криваву оргію: «Велику княгиню Агрипину, мати
великого князя, з невістками й з іншими княгинями мечі іссєкоша, а єпископа й
священників чин вогню предаша, у святій церкві пожегоша, а іній многі від зброї
подоша, а в граді багатьох людей, і дружин, і діти мечі іссєкоша, і інших у
реце потопіша; ієреї, чорноризця до останка іссєкоша, і весь град пожгоша;
багатство рязанське й сроднік їх, київське й чернігівське, поімаша, а храми
божія разоріша, і у святих олтарех багато крові проліяша».
Після
взяття Рязані монголи рушили до Коломни. На той час вона була сильною фортецею
й важливим стратегічним пунктом при впаданні Москви-ріки в Оку. До нас не
дійшли подробиці битви за Коломну, але кілька літописів говорять однозначно, що
там «бисть січа велика». Тут головним силам монголів протистояли
місцева дружина рязанського князя Романа Інгваревича, залишки рязанського
воїнства й володимирська рать на чолі із князем Всеволодом Юрійовичем. При бої
за Коломну був убитий останній син Чингісхана, Кюлькан. Чингисиди, як звичайно,
не приймали особистої участі в бої. Тому загибель Кюлькана під Коломною
говорить про те, що русичам, ймовірно, вдалося нанести в якомусь місці сильний
удар по монгольських тилах.
Москва
в ті роки була вже значним торговим центром, але з погляду оборони її стіни не
являли собою потужних зміцнень. Проте, за свідченням перського історика
Рашид-ад-Діна, монголи штурмували її “спільно”, тобто спільними силами, і
здолали її тільки “у п’ять днів”. Обороняло Москву “мале військо” на чолі з
малолітнім князем Володимиром Юрійовичем і воєводою Пилипом Нянькою. Після
взяття міста воєвода був убитий, а князь полонений.
У
міру просування військ Батия — Субедея до Володимирської землі опір русичів
зростав. З’явилися загони, які в наш час прийнято називати партизанськими.
Такий загін організував й очолив, відповідно до переказу, рязанський воєвода
Євпатій Коловрат. При підході орди до Рязані він був посланий Юрієм
Інгваревичем у Чернігів, а коли повернувся, його рідне місто продовжувало димітися
в руїнах. Євпатию вдалося зібрати в загін близько 1700 добровільних месників.
Загін Коловрата поспішив по кривавому сліду орди й наздогнав її у
Володимирській землі наприкінці січня 1238 року. Його стрімкі маневрені удари
були настільки чутливі, що перед штурмом головних міст Володимирського
князівства Субедей був змушений кинути проти загону більші сили, щоб взяти його
в кільце й нарешті знищити. Подвиг перших руських народних месників оспіваний в
“Повісті про Євпатія Коловрата”.
Тумени
Батия й Субедея рухалися до Володимира льодовими дорогами по Москві-ріці, Яузі
й Клязьмі й підійшли до столиці князівства 3 лютого 1238 року. До штурму
Володимира монголи готувалися за всіма правилами військової науки, засвоєної
ними ще в Китаєві. Біля стін міста вони побудували облогові вежі, щоб бути на
одному рівні з обложеними й у потрібний момент перекинути через стіни
“перемети”, установили “пороки” — стінопробивні й метальні машини. Уночі
навколо міста був споруджений “тин” — зовнішнє зміцнення для захисту від вилазок
обложених і для того, щоб відрізати їм всі шляхи до відступу.
7
лютого загарбники ввірвалися в місто через пролами в кріпосній стіні й
підпалили його.
Після
захоплення й спустошення Володимира орда розповзлася по всьому
Володимиро-Суздальському князівству, розорюючи й спалюючи міста й села.
Протягом лютого в межиріччя Клязьми й Волги було розграбовано 14 міст: Ростов,
Суздаль, Ярославль, Кострома, Углич, Галич, Дмитрів, Твер, Переяслав-Залеський,
Юр’єв й ін. Ті, хто вижив й був здатен ще тримати в руках яку-небудь зброю йшли
на річку Сить, у стан великого князя Юрія Всеволодовича.
У
березні велике монгольське з’єднання під командуванням Бурендея зовсім
зненацька з’явилося в руському стані. Удар ворога був сміливим і рішучим.
Літописи й розкопки археологів на Сіті свідчать, що рать Юрія Всеволодовича
була розбита вроздріб, кинулася тікати, а орда сікла людей, як траву,
переслідуючи їх до устя Сіті. Сам Юрій Всеволодович теж загинув у цьому
нерівному бої.
У той
час Субедей-багатур тримав шлях на Торжок. Древній Торжок здавна служив
перевалочною товарною базою між Володимиро-Суздальско-Рязанськими й
Новгородсько-Псковськими землями.. Для орди Торжок був особливо привабливим
об’єктом нападу, оскільки відкривав їй дорогу на Новгород, пограбувати який
мріяли й сам Батий, і всі інші Чингисиди. Але старий і досвідчений у справах
війни Субедей-багатур на шляху до Торжку думав зовсім про інше, — про значні
запаси зерна, які могли зберігатися в його засіках. Він один з усіх розумів, що
незабаром багато з його воїни покинуть свою здобич, тому що вищою цінністю для
них стануть не награбовані шовки, хутра й коштовності, а зерно, суха трава так
кінь, що має поки сили нести свого хазяїна.
Штурм
Торжка Субедей почав малими силами 22 лютого. Взяти його з ходу, однак, не
вдалося, — жителі не хотіли добровільно здаватися на милість ворога. Місто було
добре укріплене, на його воротах і стінах захисники наморозили крижаний панцир.
Але тільки через два тижні, коли з-під Твері підійшли основні сили орди,
знесилений Торжок пав. Однак місто було у вогні, і засіки з дорогоцінним зерном
теж горіли.
У
першій половині березня орда вийшла на льодову дорогу озера Селігер і кинулася
до Новгорода. Над містом нависла реальна небезпека, але раптом у ста верстах
від Новгорода війська Батия зупинилися, а потім повернули на південь.
Що
спонукало хана Батия й Субедея повернути на південь, коли бажаний для всієї
орди Новгород був практично поруч? Про це історики сперечаються вже кілька
сторіч.
Багато
дореволюційних і радянських істориків відступ монголів пов’язують із весняним
бездоріжжям. Цей довід тільки на перший погляд здається правдоподібним.
Прихильники його не враховують те, що говорити про весняне бездоріжжя в районі
Новгорода в березні просто несерйозно. Знамените Льодове побоїще Олександра Невського
з полками хрестоносців мало місце навесні, у квітні, на льоді Чудського озера,
і лід озера був ще настільки міцним, що витримував одягнених у важку залізну
збрую кінних лицарів.
Буде
більше правильним думати, що Батий і Субедей відмовилися від наступу на
Новгород з ряду причин. Проводирі татарської орди були добре інформовані про
військову міць Новгорода: у нього були професійні війська — князівська дружина
й полк архієпископа, збройний народ мав досвід боротьби з німецькими лицарями;
місто було добре захищене фортифікаційними спорудженнями, побудованими з
урахуванням природних особливостей місцевості. Бої з новгородцями могли
затягтися надовго, і тоді голодній й деморалізованій монгольській армії
довелося б дійсно зважати на весняне бездоріжжя у випадку змушеного відступу. І
головне — боєздатність Батиєвих військ до цього часу помітно впала. Не можна не
погодитися з В. Чивиліхіним, що вбачали справжню причину відступу орди “у
відсутності достатніх сил, у величезних, майже катастрофічних втратах, у прорахунках
і військовій обережності”. Нарешті, ймовірність поразки під Новгородом могла
зірвати виконання головного завдання, заповіданої Бату й Субедею самим
Чингісханом,- походу в південні райони Русі й далеко на захід.
Знесилені
у важкому переході, монголи повернули на південний схід, до Козельску. Їхній
передовий загін підійшов до цього легендарного містечка приблизно 25 березня
1238 року.
Під
час набігу на Русь монголи штурмували Рязань шість днів, Москву — п’ять днів,
Володимир — небагато довше, Торжок — 14 днів, а невеликий Козельск тримав орду
під своїми стінами майже два місяці. Він пав на 50-й день, ймовірно, тільки
тому, що монголи застосували свою улюблену хитрість — після чергового невдалого
штурму імітували панічну втечу. Обложені козельці, щоб завершити свою перемогу,
зробили загальну вилазку, але були оточені переважаючими силами супротивника й
усі перебиті. Ординці нарешті ввірвалися в місто й потопили в крові жителів, що
залишилися там.
2. Похід монголо-татарів на Південну
Русь
Спустошивши
Північно-Східну Русь, хан Батий і Субедей відвели свої війська в Придонські
степи на відпочинок. Тут на багатих пасовищах орда провела все літо 1238 року.
Восени загони Батия повторили набіги на Рязань й інші руські міста й селища, що
вціліли від руйнування. Були розгромлені Муром, Гороховець, Нижній Новгород. В
1239 році полчища монголів вторглись у землі Південної Русі. Вони взяли й
спалили Переяслав, Чернігів й інші городки й населені пункти. 5 вересня 1240
року війська Батия, Субедея й Бурендея форсували Дніпро й оточили з усіх боків
Київ.
У той
час Київ за багатством й численністю населення дорівнював Царьграду.
Чисельність населення міста наближалася до 50000 чоловік. Незадовго до приходу
орди київським столом заволодів галицький князь Данило Романович. Тільки вона
з’явилася, він пішов на захід на захист своїх споконвічних володінь, а оборону
Києва доручив тисяцькому Дмитру.
Місто
захищали ремісники, приміські селяни, торгівці. Професійних воїнів було мало.
Тому оборону Києва, так само як і Козельська, можна з повною підставою вважати
народною.
Київ
був добре укріплений. Товщина його земляних валів досягала до 20 м. Їхній
зовнішній скат мав ухил 45 градусів. Стіни були дубові, із земляним засипанням.
У стінах стояли кам’яні оборонні вежі з воротними прорізами. Уздовж валів тягся
наповнений водою рів шириною 18 м.
Субедей,
зрозуміло, добре уявляв собі труднощі майбутнього штурму. Тому він спочатку
направив у Київ своїх послів з вимогою негайної й повної його капітуляції. Але
кияни не пішли на переговори й убили послів. Тоді почалася планомірна облога
древньої й гарні міста на Русі.
Руський
середньовічний літописець описав облогу так: «…прийшов цар Батий до
міста Києва з безліччю воїнів й оточив місто… і неможливо було нікому з міста
вийти, ні в місто ввійти. І не можна було чути один одного в місті від скрипу
возів, ревіння верблюдів, від звуку труб… від іржання черід кінських й крику
незліченної великої кількості людей… Багато пороків било (у стіни) безупинно,
день і ніч, а городяни міцно боролися, і було багато мертвих… татари пробили
міські стіни й увійшли в місто, а городяни кинулися назустріч ім. И можна було
бачити й чути страшний тріск копій і стукіт щитів; стріли затьмарювали світло,
так що не видно було неба за стрілами, але була тьма від безлічі стріл
татарських, і всюди лежали мертві, і всюди текла кров, як вода… І були
переможені городяни, і татари зійшли на стіни, але від сильного стомлення
засіли на стінах міста. І настала ніч. Городяни в цю ніч створили інше місто,
біля церкви Святої Богородиці. Ранком же прийшли на них татари, і була зла
січа. І стали знемагати люди, і вбігли зі своїми пожитками в церковні зводи, і
від ваги повалилися стіни церковні, і взяли татари місто Київ місяця грудня в
6-й день…» Так закінчилася героїчна оборона Києва, що тривала 93 дні.
Загарбники розграбували Софію, всі інші монастирі, а тих киян, що залишилися в
живих перебили , незважаючи на їхній вік
3.
Роль монголо-татарської навали та іга у словянській історії

Дане питання
завжди належало до надзвичайно важливих, але разом з тим гранично складних,
дискусійних. Ще у 1826 р. Російська Академія Наук оголосила навіть спеціальний
конкурс на краще дослідження з історії Золотої Орди, оскільки її «владычество…
долженствовало иметь более или менее влияния на судьбу, устройство,
постановления, образование, нравы й язык нашего отечества». Проте вичерпної
однозначної відповіді на поставлене питання ми не маємо і донині. Цікаво, що
багатовікове дослідження проблеми привело дослідників до різних оцінок та
абсолютно полярних висновків. Одні з них вважають, що іга фактично не було, а
був лише союз Русі з Ордою (Л.Гумільов, Б.Васильєв та ін.), інші — вказують на
руйнівні наслідки монголо-татарського іга, яке загальмувало розвиток
слов’янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн
Західної Європи (Б.Рибаков, П.Толочко та ін.).
Вже перші
наслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними для
слов’янських земель. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені
полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялись із руїн, а ще 15 міст з часом
перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було
побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було
досягнуто лише через 100 років після навали Батия.
Руйнація
міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати
спадкоємності у ремісництві, зникнення цілих його галузей, що спричинило
занепад торгівлі.
Фізичне
знищення, рабство та втечі стали трьома ключовими факторами, які помітно
зменшили кількість населення на Півдні Русі. Хоча тотального обезлюднення цієї
території не відбулось (М.Грушевський зазначає, що лісовий пояс став своєрідним
резервуаром, у якому степова людність ховалась у часи лихоліття, а при
покращенні обставин наново розпочинала колонізацію полишених земель), все ж
знищення значної частини феодальної еліти (загибель у боротьбі із завойовниками
багатьох професійних воїнів-феодалів, князів, дружинників) не тільки помітно
ослабила протидію ворожому володінню з боку місцевого населення у початковий
період встановлення іга, а й суттєво загальмувало та деформувало розвиток
феодального землеволодіння, усієї системи феодальних відносин.
Що ж являло
собою монголо-татарське іго? Суть цього явища полягає у формуванні та
зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Воно
виявлялося, головним чином, у трьох сферах: економічній (система податей та
повинностей — данина, мито та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на
столах та видача нею ярликів на управління землями); воєнній (обов’язок
слов’янських князівств направляти своїх воїнів до монголо-татарського війська
та брати участь у воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням
системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки.
Встановлення
монголо-татарського іга на Русі мало свої особливості: 1. Руські землі не
увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди. 2. На території Русі не було
створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть
інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідовується. 3. Толерантне ставлення золотоординців до
християнства та православного духовенства. Саме ці особливості
монголо-татарського панування дали змогу східним слов’янам не тільки зберегти
власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.
Золотоординське
панування надало імпульсу тенденціям, які помітно вплинули на динаміку
східнослов’янського історичного розвитку, якісно змінили характер державних
структур, наклали значний відбиток на ментальність народу: 1. Переміщення і
своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов’ян. Занепад Києва
призвів до втрати ним ролі об«єднувача слов»янських земель, що сприяло появі і
піднесенню нових об’єднавчих політичних центрів. Спочатку на Заході,
скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими факторами,
вагомо починає заявляти про себе Галицько-Волинське князівство (XIII ст. — перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монголо-татарських
наскоків, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). До речі, не останню
роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств
(боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих
ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви. 2. Консервація та
поглиблення феодальної роздрібненості. 3. Поступове витіснення у відносинах між
князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження стосунків
підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні у
Північно-Східній Русі, де вплив монголо-татар був одним з найвідчутніших. Як
відомо, васалітет — це середньовічна система особистої залежності одних
феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів). Принцип васалітету
допускав певні права та привілеї для різних верств населення, що певною мірою
обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувались на васалітеті,
в подальшому і лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню
буржуазних відносин. З приходом на Русь монголо-татар принцип васалітету
активно витісняється відносинами підданства. Цьому процесу сприяли такі
фактори: по-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою
надовго закарбувало в їх генетичний код сам дух імперії — абсолютну покірність
підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді
разом з ярликом князь фактично одержував необмежену владу над своїми підданими.
По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти, яка була опорою і
уособленням васальних відносин, на північному сході складаються умови для
формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростали вже на
ґрунті підданства. В подальшому саме система підданства стала основою для
формування Російської імперії з абсолютною владою монарха. 4. Зумовлене
монголо-татарським ігом послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що
у XIV—XV ст. південні та західні руські землі
опиняються у складі Литовського князівства та Польського королівства, а
Північно-Східна та Новгородська земля залишаються під владою Орди. Внаслідок
цього фактично розпадається єдина давньоруська народність і починають активно
формуватись українська, білоруська та російська народності.
Висновки
Отже як
висновок хотілося зазначити, що на нашу думку питання захоплення
монголо-татарами Київської Русі залишається білою плямою в історії. Хоча з
одного боку за значний проміжок часу було накопичено великий пласт фактичного
матеріалу з даної проблематики, однак останніми роками сучасні дослідники
(зокрема російські — Буніч І, Бушков О.) ставлять під сумнів сам факт вторгнення на
Русь Батия. Так, в своєму дослідженні “Россия,
которой не было”, Бушков О.
на основі залучення історичних джерел, а також сучасних досліджень виклав новий
погляд на дану проблематику. Наприклад, він зазначає, що ніяких походів
монголо-татари на Русь не здійснювали, що хан Батий це ніхто інший як Олександр
Невський, який найняв як додаткові військові формування монголо-татар (не в
такій кількості як офіційно прийнято вважати) і залучив до новгородської раті і
разом з ними проводив насильницьке приєднання руських князівств до
Новгородського князівства.
Таким чином,
які б нові теорії не висували дослідники, дане питання ще довго буде привертати
увагу як вчених, публіцистів, так і просто тих, хто цікавиться вітчизняною
історією.


Список
використаної літератури
1.        
Бойко О. Історія України.
– К., 1997.
2.        
Бушков О. Россия, которой не было.
– М., 2000.
3.        
Далай Ч. Монголия в
XIII–XIV веках. — М., 1983.
4.        
Кульпин Э.С. Золотая Орда.
— М., 1998.
5.        
Субтельний О. Україна.
Історія. – К., 1995.
6.        
Уолкер С.С. Чингисхан. — Ростов-на-Дону,
1998.