Безробіття
(на прикладі досліджень незайнятого населення
Львівської області)
Відносини власності, що ґрунтуються на демонополізації, роздержавленні і
приватизації економіки, забезпечують для населення свободу вибору між
зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві, а також самостійне
визначення видів і форм трудової діяльності. Логічним продовженням цієї
тенденції є вивільнення та безпрецедентне посилення ролі
соціально-психологічних чинників зайнятості. Досягнення продуктивної зайнятості
населення як фундаменту і водночас чи не найважливішого показника соціальної
орієнтованості сучасного ринкового господарства є можливим за умови гармонійної
взаємодії двох компонент системи регулювання зайнятості — об’єктивної та
суб’єктивної.
Об’єктивну підсистему становлять принципи і заходи державного регулювання
зайнятості, які мають, по-перше, забезпечувати громадянам рівні права на вибір
виду діяльності та фаху, на професійну підготовку і вільний вибір місця праці
(з урахуванням попиту на професії і рівня кваліфікації претендентів); по-друге,
— забезпечувати високий і стабільний рівень зайнятості, сприяти вдосконаленню
її структури, а також оптимальному функціонуванню ринку праці; по-третє, —
гарантувати захист суб’єктів на ринку праці з пріоритетною увагою до захисту
безробітних.
Суб’єктивну підсистему регулювання зайнятості формують внутрішні
характеристики населення, що виступають як рушійні сили його поведінки у сфері
праці. Йдеться, насамперед, про мотиваційні механізми зайнятості. Особлива
увага до цього аспекту регулювання зайнятості зумовлюється настійною
необхідністю якнайшвидше замінити соціально-економічні механізми примусових
трудових відносин, що діяли за радянських часів, дійовими мотиваційними
механізмами.
					







Динамічний зв’язок між зазначеними підсистемами, необхідний для
функціонування зайнятості як цілісного феномена — власне системи, — певною
мірою визначається впливом на кожну з них ціннісних регуляторів. Останні
цілеспрямовано враховуються, або спрацьовують автоматично при формуванні
практично кожного з елементів державної політики зайнятості. Ефективна політика
щодо зайнятості населення неможлива без опори на аксіологічні механізми, які на
суспільному рівні «втручаються» в ринкові процеси у сфері праці.
Своєрідним підґрунтям державної політики зайнятості виступають, зокрема,
аксіологічний сенс трудових прав населення, вартісні основи корелювання форм і
рівня соціального захисту з категоризацією відповідних верств населення,
ціннісне навантаження різних професій та видів праці. Ще виразніше
простежується діяння ціннісних регуляторів зайнятості в суб’єктивній
підсистемі. Внутрішні рушії поведінки людини у сфері праці, передусім
мотиваційні, настільки тісно пов’язані з її ціннісними орієнтаціями, що їх
структура визначається саме ієрархією особистісних цінностей. Тому аксіологічні
знання є необхідними для розуміння мотиваційних аспектів трудової поведінки та
їх врахування у державній політиці зайнятості, особливо з метою формування у
населення бажаних для суспільства настанов щодо участі в економічній діяльності
— від визначення сфери, форми, місця зайнятості до власне процесу праці.
Між мотивацією зайнятості та мотивацією праці (термін «трудова
мотивація» використовуватимемо з іншою метою), крім тісної спорідненості
механізмів відповідних процесів та переплетіння їх проявів, є істотні
відмінності. Це зумовлює необхідність розмежування зазначених понять, без якого
є неможливим однозначне окреслення предмета дослідження. Згідно із
загальноприйнятим розумінням поняття «зайнятість», його змістом є
залучення населення до праці, яке формально підтверджується обліково-статистичними
показниками. Відповідно, мотивацію зайнятості треба розглядати як систему
суб«єктивних (пов»язаних з механізмами свідомості людини) чинників, що
регулюють процеси працевлаштування та звільнення, а також будь-які трудові
переміщення. Таким чином, йдеться про внутрішні, суто людські, психологічно
опосередковані причини руху населення у сфері праці.
Розкриття мотивів зайнятості дає відповідь на питання: чому, через які
внутрішні причини той чи інший індивід, група чи спільнота працює (не працює),
змінює профіль діяльності, здобуває фахову кваліфікацію, посадовий статус тощо,
тобто «пересувається» у трудовій сфері по горизонталі чи вертикалі.
Нині немає єдності поглядів щодо природи мотивації як такої. Зокрема,
неоднозначно трактується поняття мотивації зайнятості та її чинників. Водночас
узагальнення основних теоретичних досліджень цієї проблеми дозволяє розглядати
мотивацію зайнятості як рушійну силу економічної поведінки людини, що спонукає
її до активної трудової діяльності з метою задоволення індивідуальних і суспільних,
духовних та матеріальних потреб. Це процес свідомого вибору людиною певної
лінії поведінки у сфері трудового самовизначення під час вибору роду занять та
пошуку місця роботи на ринку праці, а також суспільних інститутів, що
опосередковують і регулюють її діяльність.
При вивченні мотивів зайнятості об’єктом дослідження має бути певна
сукупність населення, соціальні групи, що виступають як носії відповідних
мотивів. Тому за способами отримання необхідної інформації ця категорія є
насамперед соціологічною, а за змістом (формальні прояви трудових настанов та
трудової чи трудопошукової активності) — соціально-економічною.
Суб’єктивні чинники, які регулюють поведінку індивіда у сфері праці, є
предметом дослідження також при вивченні мотивації праці. Ця спорідненість
предмета зумовлюється, з одного боку, природою та генезою мотиваційних
процесів, з іншого — спільністю «зони» життєдіяльності, обраної для
аналізу. Проте у цьому випадку йдеться про механізми, що впливають на сам
процес трудової діяльності, визначаючи якість праці у її найширшому розумінні
(точність дотримання заданих процесуальних та результуючих характеристик
трудової діяльності, її інтенсивність, продуктивність, творчі компоненти тощо).
Шляхом з’ясування мотивів праці дослідник отримує відповідь на запитання:
чому саме індивід, група, категорія населення трудяться добре або ж погано,
викладаються у праці сповна чи частково, отримують від роботи більше чи менше
задоволення та переживають ті чи інші емоції. Тому при вивченні мотивації праці
генератором і «носієм» мотиву, отже, і об’єктом дослідження
виступають особистість або конкретна організована спільнота людей (колектив).
Складність розмежування двох зазначених аспектів мотивації зумовлюється
також взаємозалежністю їх проявів. Так, від мотивів зайнятості значною мірою
залежить вибір виду й середовища трудової діяльності, стратегія і тактика її
виконання. Тому мотивація зайнятості частково «задає» вектори
розвитку мотивів праці. І навпаки — мотивація праці, ціннісне сприйняття певних
її ознак спонукає до пошуку оптимальних для даного суб’єкта сфер діяльності,
отже, впливає на формування мотивів дальших трудових переміщень.
Вивчення трудової мотивації населення, зокрема його ставлення до проблеми
зайнятості, в якій не тільки відбивається, але й особливо виразно фокусується соціально-економічне
становище суспільства, є надзвичайно актуальним у переломні періоди розвитку
держави. З одного боку, за специфічних умов радикальних ринкових перетворень
різко змінюються об’єктивні характеристики самої зайнятості, ускладнюються
процеси працевлаштування тощо. З іншого — різноманітні аномалії
суспільно-політичного та господарського життя, кризові явища, що виступають як
наслідок ускладнень і невдач трансформаційних процесів, завжди призводять до розбалансування
звичних ціннісних орієнтирів, справляють гальмівний або й руйнівний вплив на
трудову мотивацію.
Розкриття особливостей мотивів трудової поведінки незайнятого
працездатного населення у контексті трансформаційного періоду розвитку
економіки було завданням емпіричної частини дослідження. Як діагностичний
інструментарій застосовувалася спеціально розроблена анкета, спрямована на
з’ясування таких блоків запитань:
— причини та мотиви незайнятості;
— стратегія пошуку роботи;
— ринкові орієнтири мотивів зайнятості;
— ставлення до умов праці та середовища життєдіяльності як мотив
зайнятості. Опитуванню підлягали безробітні особи, які зверталися за допомогою
до обласного та районних центрів зайнятості Львівської
області. Особливістю зайнятості населення області є традиційна її
праценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватися сформований роками
специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високої
його мобільності та підсобної зайнятості.
Усього отримано 1218 коректно заповнених анкет (227 — від респондентів з
м. Львова та 991 -з районів Львівщини). Розподіл респондентів за основними соціально-демографічними
критеріями такий: чоловіків — 44,3%, жінок — 55,6%; осіб з фаховою освітою — 77,5% (у тому числі з вищою — 26,85%). Зокрема, для
Львова два останні показники мали значення, відповідно, 85% та 41,4%. У
досліджуваній вибірці основну частку становили особи віком до 44 років (у тому
числі молодь до 25 років — близько 22% і від 26 до 34 років — понад 30%), тоді
як частка опитаних зрілого чи передпенсійного віку (від 52 до 60 років)
дорівнювала лише близько 2%. Таким чином, за формальними ознаками (віковий та
освітній ценз) отриманий контингент учасників анкетування характеризується
досить високими параметрами якості трудового потенціалу, реалізації якого на
час дослідження перешкоджав стан безробіття. Абсолютна більшість респондентів
(понад 91%) раніше мали роботу, але втратили її через ті чи інші обставини.
Особи, які не змогли працевлаштуватися після закінчення навчального закладу, в
загальній вибірці становили всього близько 9%, проте серед молоді віком до 25
років їх частка перевищила третину (41%).
Однією з найістотніших характеристик мотивації зайнятості є ставлення
людей до власного безробіття, зокрема суб’єктивне бачення його причин. Практично
кожний другий опитаний, з числа звільнених з роботи, вважав це звільнення
примусовим (46,3%), пов’язуючи його, насамперед, з такими типовими явищами
трансформаційного періоду, як скорочення штатів (майже 24%), закриття
підприємства або зміна його спеціалізації (12%) та ін. При цьому перелічені
об’єктивні причини втрати роботи значно переважали у Львові порівняно з
районами (відповідно, 33,5 та близько 21,8%; 15 та 11,4% ). Саме ці обставини,
зумовлені реформуванням виробництва або його побічними наслідками, призвели до
істотного зрушення у співвідношенні примусових і добровільних звільнень в
обласному центрі «на користь» перших (з 56,8% до 34,8% -у Львові,
порівняно з 43,9 до 47,6% — в районах області).
Водночас саме випадки добровільної відмови від попереднього місця роботи
заслуговують на першорядну увагу дослідників даної проблеми. За особистими
рішеннями про звільнення, по-перше, «стоїть» певне оцінне ставлення
до попередньої праці та її обставин, по-друге, — сподівання на краще, або й оптимальне
працевлаштування у недалекому майбутньому. Внутрішні рушійні сили, що
спрацьовують при звільненні з роботи та при працевлаштуванні, хоча і мають
протилежний вектор, за змістом збігаються або, принаймні, є порівнянними. В
обох випадках діють ті самі причинно-наслідкові чинники: якщо наявність певних
атрибутів праці спонукає до її вибору, то відсутність цих самих характеристик
штовхатиме до розриву трудових відносин. Таким чином, структура мотивів
активних звільнень, зафіксованих на регіональному ринку праці, може
розглядатися як один з важливих індикаторів стану мотивації зайнятості в
регіоні.
За даними проведеного опитування ця структура репрезентується так (див.
рис. 1). Головною причиною активних звільнень з роботи серед опитаних
безробітних Львівщини була незадоволеність низьким розміром зарплати або її
нестабільними виплатами (разом — 76%). Ще однією вагомою обставиною, яка
спонукала респондентів до звільнень, було несприйняття ними умов та режиму
роботи (відповідно 13% та 6%).
  
Рис. 1. Мотиви добровільних звільнень
Активні звільнення не тільки свідчать про вибагливість відповідної частини
населення до умов своєї життєдіяльності, зокрема у трудовій сфері, але й є
показником мобільної поведінки на ринку праці, намагання бути на ньому дійовим
суб’єктом.
Крім згаданої взаємозалежності мотивів звільнень і працевлаштування як
найбільш споріднених за змістом компонент мотивації зайнятості, істотну
відмінність між ними визначає протилежність психологічної ситуації, у якій
перебувають, з одного боку, ті, хто «виходить» на ринок праці з
власної волі, керуючись, безумовно, позитивною самооцінкою власної
конкурентоспроможності, а з іншого – ті, хто прагне позбавитися безробіття, вже
набувши певного негативного досвіду, зазнавши матеріальних та моральних
наслідків незайнятості.
Про деякі особливості мотивів, що є внутрішніми регуляторами процесу
працевлаштування 8, можна судити за стратегією і тактикою пошуку
респондентами роботи. Показники активності цього пошуку наведено у таблиці 1 та
на рисунку 2.


Таблиця 1
Відповіді на запитання:
«Що Ви застосовували для пошуку роботи, крім звертання до служби
зайнятості?»
  
Можна було обирати кілька варіантів відповідей.
Як видно з таблиці 1,
найактивніші форми пошуку роботи, так, як самостійне звертання на підприємства
чи в комерційні структури, застосовувалися більшістю респондентів (58,5%
підтверджень). Водночас кожан десятий учасник дослідження робив оголошення про
пошук роботи, а майже третина користувалися опублікованими оголошеннями
потенціальних роботодавців. Це показує досить високу ініціативність та
активність пошукових дій на ринку праці. Проте більш як 1/10 безробітних
визнали свою повну бездіяльність. Слід зауважити, що майже вдвічі частіше така
бездіяльність мала місце у «периферійних» безробітних, ніж у
мешканців Львова. Водночас окремі дії мешканців районів, спрямовані на пошук
роботи, були активнішими (наприклад, самостійні звертання на підприємства). 
Досить виразним індикатором
напруженості мотивів працевлаштування є готовність безробітних до тих чи інших
радикальних кроків заради отримання роботи (див. рис.2).
Опитування показало, що найхарактернішою для незайнятих мешканців
Львівщини була настанова на виїзд за кордон у пошуках роботи: її визнав кожен
третій респондент як в обласному центрі, так і в районах. Майже так само
поширеною була готовність змінити спеціальність (близько 29%), причому певну
непослідовність частини опитуваних показує відставання від цього показника
даних про частоту планів щодо професіональної перепідготовки (близько 24%).
Особливу увагу слід звернути на визнання майже 5% опитаних своєї готовності через
відсутність роботи вступити в конфлікт із законом (у тому числі — навіть піти
на крадіжки). До того ж, враховуючи несхильність багатьох людей до щирого
висловлювання такого роду настанов, доводиться припустити, що реальна картина
кримінальної предиспозиції безробітних, принаймні на момент анкетування, була
істотно гіршою.

Рис. 2. Відповіді на запитання: «Що Ви готові зробити, щоб отримати
роботу?» (%)
Налаштованість респондентів на розв’язання власних проблем, зумовлених
безробіттям, шляхом «самозайнятості» або через забезпечення собі
неформальних джерел «виживання» відбивають такі дані:
— обробляють земельну ділянку — 30,9%;
— виконують різні замовлення вдома – 20,8%;
— мають випадкові «підробітки» – 17,6%;
— їздять на заробітки в інші регіони України —9,5%; 
— торгують товарами власного виробництва — 3,8%;
— торгують товарами, привезеними з-за кордону – 3,5%;
— їздять на заробітки за кордон – 3,2%.
Отже, переважна більшість незайнятого населення активно шукає засоби для
утримання себе та своїх родин. Водночас значна частина учасників дослідження,
замість зусиль самозабезпечення, застосовували експлуатацію своїх батьків
(20,1%) або ж нарощували борги (11,5%). Про це свідчить наявність виражених
паразитарних настанов майже у третини безробітних.
Одним з найвагоміших мотиваційних чинників вибору безробітними стратегії і
тактики працевлаштування та ефективності їхніх дій на ринку праці є їхнє
ставлення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема готовність діяти відповідно
до вимог саме ринкового середовища.
Таким чином, співвідношення у
досліджуваному контингенті безробітних — тих, хто прагнув мати «власну
справу», і тих, хто однозначно відмовився від такої перспективи, становить 68 до 32%. Проте лиши
близько 10% усіх опитаних (а у Львові — 5,7%), робили чи планували конкретні
кроки в цьому напрямі (почали власний бізнес — 2%, готувалися почати — 7,6%),
тоді як понад 58% респондентів взагалі не бачать для себе відповідних
можливостей. Стримуючими обставинами (гальмівними чинниками) при цьому
виступають:
— відсутність стартового капіталу — 50,8%;
— високі податки — 23,5%;
— відсутність відповідних знань — 12,2%;
— відсутність відповідного досвіду — 10,4%;
— слабке здоров’я — 5,5%;
— страх перед тіньовими структурами — 5,2%.
Ці показники свідчать про суто економічний характер об’єктивних перешкод
до «входження у бізнес», що їх усвідомлювали від 1/4 до 1/2
респондентів, причому перешкоди ці однозначно є зумовленими проблемами
початкового періоду ринкових трансформацій. Значно рідше учасники дослідження
посилалися на суб«єктивні бар»єри до відповідної діяльності (від 5 до 12%).
Зміст виділених суб’єктивних гальмівних чинників («відсутність»
знань, досвіду, здоров’я тощо) говорить швидше про прагнення виправдати (можливо,
насамперед, перед самим собою) особисте небажання втягуватися у непосильну чи
неприйнятну для себе справу. Зрештою, таке небажання слід розглядати як цілком
нормальний вияв диференціації здібностей і нахилів респондентів.
У відповідності із зазначеним баченням труднощів та обмежень щодо
бізнесової діяльності лише 1/8 респондентів (12,4%) прагнули працювати на
власному підприємстві. В цілому ставлення досліджуваного контингенту
безробітних до форм власності найчастіше було індиферентним: для 41% з них не
мало значення, на підприємстві з якою формою власності працювати. Серед тих,
хто однозначно віддав перевагу одній з форм, домінували прихильники державної
власності (23,5% опитаних), дещо менша частина опитаних хотіли б працювати на
власному підприємстві (18,5%) і найменша (всього 4,4%) — обрали для себе
підприємство з колективною формою власності.
Наведені показники якщо й не були виявом недовіри більшості безробітних
Львівщини до ринкових механізмів регулювання трудових відносин, то, принаймні,
свідчили про обережне ставлення до них.
Втім, суто ринкові параметри гіпотетичної трудової діяльності (форми
власності, рівень оподаткування, конкурентоспроможність тощо) у даного
контингенту безробітних не належать до визначальних чинників, які могли б
вплинути на вибір місця роботи та рішення про працевлаштування (ситуація вибору
моделюється у дослідженні постановкою відповідних запитань). Результати
анкетування показали, що такими чинниками для конкретних респондентів були
індивідуально значущі характеристики праці (її умови, оплата, зміст,
особистісні, соціально-психологічні та соціальні результати тощо), причому як
реальний мотивуючий фактор працевлаштування виступала адекватність тієї чи
іншої характеристики особистим запитам респондента (див. табл. 2).


Таблиця 2
Визначальні чинники вибору безробітними нового місця роботи
(у % до всіх опитаних)










Обставини, які дозволяють вважати роботу
відповідною для себе
Оцінка важливості чинника


необхідний
бажаний
не має значення



Високий рівень оплати праці………………………
Стабільні доходи (хай і
невеликі)………………… 
Можливість реалізувати свої
здібності………….. 
Відповідність роботи професії,
спеціальності….. 
Належні умови
праці………………………………. 
Можливість професійного
зростання…………… 
Можливість принести користь
людям…………..
Транспортна
доступність………………………….


74,38
70,03
39,41
29,31
52,55
28,74
40,31
44,99


24,58
26,52
48,19
50,74
35,39
48,03
44,01
38,83


1,23
3,45
12,4
19,95
12,07
23,23
15,68
16,09




Як видно з таблиці 2, крім суттєвої різниці в індивідуальній значущості
окремих характеристик майбутньої роботи (із запропонованих респондентам для
оцінки), кожна з них виявилася досить вагомим мотивуючим чинником працевлаштування.
Разом з тим, наведені показники підтверджують однозначне домінування у
безробітних, зареєстрованих на регіональному ринку праці, прагматичних,
насамперед матеріальних мотивів гіпотетичного працевлаштування. Понад 70%
опитаних абсолютними критеріями індивідуальної привабливості роботи вважали як
високий рівень зарплати, так і її стабільність. У цілому важливість для себе
високої оплати праці визнали майже 99%, а стабільності виплат — 96,5%
респондентів. Наступним за значущістю мотивуючим чинником працевлаштування
виявилися належні умови праці (майже 88% підтверджень важливості, в тому числі
53% — абсолютної необхідності), а також пов’язана з умовами праці така
обставина, як транспортна доступність (відповідно, близько 84 та 45%).
Наступну за значущістю для опитаних групу характеристик становили різні
складові соціальної та фахової самореалізації через працю. Сюди ж можна
віднести й такі її ознаки як: суспільна користь, тобто «можливість
приносити користь людям» через працю (понад 84% підтверджень важливості
цієї характеристики, в тому числі понад 40% — необхідності); можливість
реалізувати свої здібності (відповідно, 87,5 і 39,4%); можливість реалізувати
професійні знання та вміння (80 і понад 29%).
Для досліджуваної категорії учасників ринку праці найменш значущим
параметром із запропонованих для оцінки виявився такий чинник, як доступність
професійної кар’єри (близько 77 і 29%). Привертає до себе увагу повне
заперечення значною частиною респондентів важливості для них таких обставин, як
можливість професійної самореалізації (майже 20% негативних відповідей),
суспільна користь праці (близько 16%). Цей результат, найімовірніше,
зумовлюється специфічним статусом безробітних: для них значно актуальнішими є
чинники буття («виживання»), ніж особистісної самореалізації та
розвитку.
Дослідження виявило складну, багатоступеневу структуру мотивації
зайнятості, а також змістову відмінність мотивів, що її утворюють, від
мотиваційних феноменів, характерних для інших складових трудового циклу. У
мотивації зайнятості, з одного боку, відбиваються особливості побудови і
закономірності розвитку трудової мотивації в цілому, з іншого — виявляється
специфіка, пов’язана із соціально-економічними та соціально-психологічними
особливостями явища безробіття, а відтак — з особистими проблемами відповідних
категорій населення.
Перебування на ринку праці в ролі безробітних диктує певні «правила
гри», причому вимоги до поведінки суб’єктів залежать від рівня конкуренції
на ньому, а також від етапів, на які умовно поділяється весь період
незайнятості: а) втрата роботи; б) пошук або очікування; в) працевлаштування.
Регіональний ринок праці Львівщини відрізняється високою конкуренцією
серед претендентів на працевлаштування, отже, значною напруженістю ситуації, що
позначається як на тривалості пошуку місця роботи, так і на перспективах та
якості працевлаштування. Відповідно, зростає напруженість мотивів, які
регулюють поведінку учасників ринку праці, відбувається їх змістова
переорієнтація та структурна перебудова. У незайнятої частини працездатного
населення особливої актуальності набувають мотиви буття в його
найелементарнішій формі — «виживання», що конкретизуються у
домінуючому прагненні до матеріальної забезпеченості, фізичної безпеки І
комфортності.
Користуючись нуклеарною концепцією побудови трудової мотивації, структуру
мотивації зайнятості, виявлену в безробітних Львівщини, можна подати таким
чином: 1) ядро — суто економічні мотиви (заробіток, його розмір та
стабільність); 2) навколонуклеарна зона — мотиви зручності праці, її фізичної й
фізіологічної комфортності; 3) периферійна зона — мотиви самореалізації через
працю (соціальної, фахової, інтелектуальної, психофізичної тощо).
Таким чином, для цієї категорії населення праця виступає як
інструментальна вартість, засіб досягнення інших вартостей, насамперед,
матеріальних. Причому, всупереч теоретичному припущенню, статус безробітного не
лише не послаблює запитів щодо (економічних та «антуражних»
характеристик майбутньої (гіпотетичної) роботи, але, навпаки, підвищує
вимогливість щодо їх рівня. Отже, досвід, пов’язаний з втратою місця роботи
(нові соціальні контакти, опрацювання інформації, необхідної для орієнтування
на ринку праці, осмислення відповідних аспектів прав людини тощо) сприяє
визріванню принципових новоутворень в особистісній позиції суб’єктів
працевлаштування. У них має місце своєрідне інтелектуально-емоційне збагачення
почуття власної гідності та його підвищення, аж до виникнення (у деяких
випадках) так званої «акцентуації». Цей складний і дещо
парадоксальний феномен вимагає спеціального вивчення. Проте вже на даному етапі
дослідження зрозуміло, що одним з негативних його наслідків може стати
додаткове ускладнення процесу працевлаштування.
Перебування на ринку праці в статусі безробітних приводить до посилення і
активізації мотивів зайнятості. Хоча принаймні в половині випадків мешканці
регіону опиняються у такій ситуації примусово, тобто як об’єкти, надалі
переважна більшість з них ведуть себе як активні суб’єкти пошукової діяльності.
Повну відсутність «пошукових» мотивів у дослідженні продемонстрував
приблизно кожен десятий учасник опитування, ще рідше (у кожного двадцятого)
виявлено настанови на дальше бездіяльне очікування роботи. Водночас у мотивах,
які регулюють реальну поведінку безробітних, мають місце прояви суперечливості.
Зокрема, замість прагнення до практичного подолання своїх проблем через різні
форми самозайнятості, майже третина їх реалізує паразитарні настанови (життя за
рахунок інших). Ще небезпечнішим симптомом грубої деформації мотивів зайнятості
є висловлювання частиною респондентів (більш як двадцятою) готовності здобувати
засоби до життя кримінальними методами.
Одним з найскладніших аспектів досліджуваного явища є незайнятість молоді.
За отриманими даними, молоді люди до 25 років становили майже 1/5 безробітних,
зареєстрованих на регіональному ринку праці, причому понад третину з їх числа —
«початково безробітні» (такі, що взагалі не змогли знайти роботу
після закінчення навчання). Для цієї категорії незайнятих виявилися особливо
характерними зазначені деформації мотивів трудопошукової діяльності й
працевлаштування, насамперед, паразитарні та кримінальні настанови. Недостатня
сформованість, або й практична відсутність мотивів розвитку (самовдосконалення,
кар’єри, творчості), зафіксована у більшості учасників регіонального ринку
праці, найнесприятливішою є саме для молоді, оскільки звужує, примітивізує їх
майбутній трудовий шлях, що може призводити до серйозних порушень особистісного
функціонування, у тому числі — із соціально небезпечними наслідками.
Тенденції формування мотивації зайнятості, виявлені в контексті
дослідження одного з найскладніших в Україні регіональних ринків праці, є
доцільним враховувати не тільки в регіональній чи галузевій, але й у
загальнодержавній політиці зайнятості. Йдеться, насамперед, про формування
інституцій, які здійснюють соціальний захист, зокрема вироблення у
безпосередньому суспільному середовищі послідовної позиції щодо безробітних як
категорії населення із специфічними соціально-економічними потребами і
запитами. Особливості їх поведінки на ринку праці зумовлюються суперечливою
взаємодією двох основних груп чинників: 1) пов’язаних власне із статусом
безробіття, його драматизмом і стресогенною дією на суб’єктів працевлаштування;
2) генерованих спрямуванням і сучасною логікою аксіологічного розвитку людини,
її світоглядних орієнтирів, правової свідомості, на яких позначається дія
могутніх інформаційних потоків, тенденцій демократизації відносин у трудовій
сфері, правозахисних рухів і т.д.
За цих обставин одним з найвідповідальніших і важких для реалізації
аспектів роботи, націленої на об’єктивне подолання (обмеження) безробіття, має
бути активізація політики зайнятості, пов’язана не лише із створенням нових
робочих місць, але й з обов’язковим пристосуванням умов, організації та оплати
праці до досить високих вимог, що склалися у середовищі незайнятого
працеактивного населення.
Крім удосконалення ринку праці, в державній і регіональній політиці
зайнятості слід передбачити також особливий соціально-психологічний напрям,
який умовно можна позначити як виховання конструктивної мотивації зайнятості,
підвищення змісту і духовне наповнення її компонентів. «Лейтмотивом»
цього виховання має стати формування у населення активної позиції щодо
самозабезпечення працею та трудового самозахисту, зокрема за такими векторами:
а) творення себе як професіонала; б) мистецтво пошуку праці, «пропонування
себе» працедавцеві; в) стійкість у конкурентній боротьбі на ринку праці;
г) постійне фахове й особистісне самовдосконалення; д) «кар’єрна»
активність; е) створення робочих місць «для себе», в тому числі
організація малих підприємств, фірм, установ тощо; ж) організація з цією метою
регіональних чи локальних об’єднань (спілок) безробітних для спільного
трудового самозахисту та самозабезпечення працею.
Ефективність усіх цих заходів слід розглядати не тільки з позиції захисту
та розв’язання проблем безробітних, але й під кутом зору забезпечення інтересів
держави і суспільства, оскільки йдеться, як мінімум, про зниження рівня
безробіття, а відтак — зменшення частки соціально незахищених людей у загальній
структурі населення; поповнення суспільства соціально зрілими врівноваженими
особистостями з достатньо збалансованою системою різних груп трудових мотивів,
орієнтованих на здобуття через працю економічних, соціальних та духовних
вартостей; усунення чинників дискомфортності, стресогенності ринку праці та
життєвого середовища в цілому.
Реалізація зазначених аспектів роботи з незайнятою частиною працездатного
населення, а також з потенціально незайнятою учнівською і студентською молоддю
сприятиме досягненню мети гуманізації соціально-трудових відносин, формуванню в
Україні суспільства духовно багатих, самостійних і водночас солідарних людей,
вільних від страху за свій завтрашній день, здатних до повноцінної трудової і громадянської
самореалізації. Це створить соціально-психологічне підґрунтя для оптимального
функціонування мотиваційних механізмів зайнятості.