Міністерство освіти і науки України
                Київський
університет туризму, економіки і права
                                                       
Реферат
                                  
з предмету: рекреалогія
               На
тему: Фактори, що сприяють розвитку рекреації в Україні
					







Перевірила:Діденко Є.Д.                               
виконала:студентка 4-го курсу
                                                                                           
41-МО групи
                                                                                       
 Самборська Л.
                                                  
Київ 2008
Зміст.
Вступ.
1. Рекреаційний потенціал України.
2.Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в
Україні
3.Фактори,що сприяють розвитку
рекреацію в Україні.
Висновок.
Перелік використаної літератури.
Вступ.
У
сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт
означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років
у світі поступово зростає значення туризму і рекреації . Це пов’язано в першу
чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн,
зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.
Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе
знайомством з пам’ятками історії, культури і мистецтва. Крім того,
індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо
великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину
через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати
відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу.
Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише
самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення
потреб людини. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює
необхідність розвитку рекреаційно-туристичної
інфраструктури. Відвідавши нашу Україну, туристи мають можливість не тільки
відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й
ознайомитись з її історією та культурою.
1.Рекреаційний потенціал України.
Рекреаційні ресурси —
природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні
властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути
використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за
допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.
Рекреація — розширене
відтворення сил людини (фізичних, інтелектуальних та емоційних) або діяльність,
спрямована на відновлення продуктивних сил людини.
В Україні значну частину
природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські,
гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі),
природно-заповідні об’єкти (національні природні та регіональні ландшафтні
парки, біосферні заповідники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо),
території історико-культурного призначення (пам’ятки архітектури та
містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).
Це унікальні ресурси для
перспективного розвитку зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина
природного довкілля.
Площа освоєних та
потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених)
становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних
особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський,
Дніпровський, Донсцько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський.
При визначенні цих регіонів враховувались наступні фактори:
— геополітичне положення
(розташування території, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій,
джерел сировини, енергії, історія розвитку території, традиції та ін.);
-наявність рекреаційних
ресурсів;
-стан туристичної
інфраструктури;
-попит на рекреацію та
туризм;
-туристично-рекреаційна
політика регіону.
Згідно з оцінкою
ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних,
оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі
території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального
збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів
України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн.
чоловік.
Найбільшу питому вагу
територій і об’єктів природно-заповідного фонду мають:
від 8 до 13 % —
Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька
області;
5-7 % — Сумська,
Рівненська, Чернівецька області;
3-5 % — Чернігівська,
Львівська області, Республіка Крим;
до 3 % — Донецька,
Миколаївська, Полтавська області;
до 2 % — Волинська,
Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;
до 1 % — Вінницька,
Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.
Особливе місце в системі
рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів.
Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут
175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти —
Євпаторія, Саки та інші.
Практично у всіх областях
України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість
джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській
областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській,
Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях .
Досить значні в Україні
запаси лікувальних грязей, зосереджених головним чином у південних та
північно-західних областях.
На базі грязьових
покладів працюють курорти Бердянська, Куяльницький, Хаджибсйський та ін., а на
курортах Миргород, Моршин, Немирів, Черче поширені торфові грязі.
Не менш важливе місце у
розвитку рекреації в Україні займає друга група рекреаційних
ресурсів:історики-культурні , які включають культурні об«єкти, пам»ятки
історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є
важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна
кількість архітектурно-історичних пам«яток в Україні становить 48690 об»єктів.
Їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно
різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам’яток, що охороняються державою
і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859)
областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси — у Київській, Львівській,
Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.
Специфічною складовою
частиною рекреаційних ресурсів є однорідні (гомогенні) рекреаційні ресурси —
соціальні і природні об«єкти, явища, події, походження яких тісно пов»язане як
з територією України (де вони розташовані або відбувалися), так і з територією
тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно
виникли. В Україні виявлена значна кількість таких об’єктів, деякі з них мають
світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний,
духовно-естстичний, інтернаціональний потенціал. Це місця, пов’язані з життям,
діяльністю або перебуванням в Україні французів О. де Бальзака (мм.Бердичів,
Корець), Д.Рішельє, Ж.Лябурба (м.Одеса), угорця Ф.Ліста (м.Київ), німців
Х.Х.Стівена (м. Ялта), П.Целана (м.Чернівці), іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса
(м.Одеса), англійців Д.Говарда (м.Херсон), У.Черчілля (м.Ялта), італійця
В.В.Растреллі (м.Київ), чехів Я.Гашска (мм. Київ, Рівне, Дубно, Корець),
Й.Главки (м.Чернівці), О.Яроша, Я.Налепки (м.Овруч), поляків А.Міцкевича
(м.Львів), Л.Варинського (м.Канів), Я.Домбровського (м.Житомир), Я.Корчака,
В.Василевської (м.Київ), американців Д.Хьюза (м. Донецьк, кол.Юзівка),
Т.Драйзера (м.Київ), Д.Стейнбека (м. Київ), Д.Ріда (мм. Рівне, Корець),
Т.Рузвельта (м.Ялта), турка Назима Хікмета (м.Київ), шведа Майка (Михайла)
Йогансена (мм. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нансена (м.Харків), Тура
Хейєрдала (м.Київ) та інші. Військовий меморіал, присвячений британцям, що
загинули під час Кримської війни 1853-1856 pp. (м.Севастополь), поховання
шведів на Полі Полтавської битви (м.Полтава), австрійців, загиблих в
Сталінградській битві у 1943р., місця розстрілу польських громадян (Биківня під
Києвом, м.Луганськ) та інші.
І нарешті, третя група
рекреаційних ресурсів-соціально-економічні, яка представлена сучасними
здобутками світового рівня в промисловості, сільському господарстві,
будівництві, медицині, спорті, науці та культурі, тобто вони охоплюють
матеріальнотехнічну базу,що забезпечують виробництво,продаж і надання рекреаційних
послуг,транспортну інфраструктуру,трудові ресурси.
Багатовекторність
економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком
та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму,
проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів
тощо.
Поступово туристичні
можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами,
артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в
Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні,
металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних
заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і
національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів,
конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей.
Отже, маючи такий
ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економіки країни,
наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню
історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.
Найголовнішим в
ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичної
інфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії,
заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін.
Коротко характеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на
початок 2002 року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного
господарства загальною кількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони
розподіляються так: 40 % перебувають у державній та комунальній власності, 57 %
— у колективній та 3 % — у приватній. Найбільше готелів налічується в таких
регіонах України:
м.Київ (7,3 % від
загальної кількості по Україні), Одеська область (7,3 %), Автономна Республіка
Крим (6,8 %) Дніпропетровська (6,4 %), Харківська (5,8 %) і Донецька (5,6 %)
області. Рекреаційні можливості України характеризуються також наявністю 3304
санаторно-курортних та оздоровчих закладів різної відомчої підпорядкованості та
форм власності, в тому числі: санаторії 487, санаторії-профілакторії — 357, бази
та інші заклади відпочинку — 2015, пансіонати відпочинку — 235, будинки
відпочинку — 38, пансіонати з лікуванням — 68, інші заклади — 104. За формою
власності ці заклади розподіляються: державна — 37 %, колективна — 58 %,
приватна — 0,9 %, власність міжнародних організацій — 3,9 %.
Більшість готелів,
мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за
проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх
активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та
несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих
будівель та оснащення.
Багатопрофільність
засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна
уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною
якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.
На початок 2002 року в
Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64 % від
загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Більше
половини (52 %) діючих туристичних підприємств сконцентровано у трьох регіонах:
м. Київ (25 %), Автономна Республіка Крим (18,0%), Одеська область (9,0 %).
Але тільки наявності
інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо. її необхідно розглядати в
широкому значенні: основні елементи інфраструктури повинні виконувати не тільки
виключно рекреаційну функцію, а й служити провідним фактором поліпшення всього
соціально-економічного життя країни.
Це має бути
інфраструктура загального користування, що відповідає світовим стандартам і
зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей.
З погляду організації
інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць
належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень,
організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного,
морського, річкового транспорту.
Україна має розвинуту
мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів.
Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні
забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких
видах транспорту.
Транспортні шляхи України
повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати
перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою
туристичного потоку іноземних громадян в Україну. Взаємодія двох галузей —
транспорту і туризму — допоможе кожній з них у короткі терміни вирішити
більшість питань, зокрема розбудови туристичної інфраструктури за напрямками
національної мережі транспортних коридорів із залученням приватного капіталу
(національного і закордонного).
В Україні прийнята
Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
її реалізація дозволить розв’язати проблему облаштування доріг, створити
сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.
Не менш важливою складовою
інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її
розширення та сервісне облаштування.
Неможливий розвиток
рекреації без системи зв’язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб
сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування,
організації культурно-розважального обслуговування.
Актуальною для України
залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу
чергу, рекреаційних центрів. Рекреаційні комплекси.
З розвитком суспільного
виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку для
регенерації та розвитку життєвих сил людини, витрачених у процесі праці. Для цього необхідне сполучення певних
умов та ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини у
спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на
задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії,
— рекреаційною діяльністю. Кожна держава прагне до створення та розвитку умов
для відпочинку, лікування, відновлення працездатності своїх громадян. Завдяки
вдалому сполученню умов для рекреації в окремих країнах склались потужні
комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали
назву рекреаційних.

Багатофункціональний рекреаційний комплекс можна умовно поділити на три групи:
1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення); 2)
пізнавальний (туризм); 3) економічний (регенерація робочої сили, сфера
господарчої діяльності). Комплекс слід розглядати як частину світового
господарства, пов’язану з опануванням територій для відпочинку, профілактичного
та реабілітаційного лікування, туризму. В окремих країнах він дає чималі
прибутки у загальній економічній діяльності, випереджаючи іноді промисловість та
сільське господарство.
Рекреаційний комплекс
України
Україна має всі необхідні
умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі,
спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато
рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних,
ландшафтних, пляжних, пізнавальних.
На нашій території є
мінеральні води основних бальнеологічних груп.
Група А. Води без
специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена основним
іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у
розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях.
Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та
використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська
область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська
область) та ін.
Група Б. Води вуглекислі.
Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого
вуглекислого газу, який становить 95—100% газів, а також іонним складом та
загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та
використовуються на курортах Поляна (Закарпатська область). Голубиного у
санаторії «Квітка полонини», Сойми — у санаторії
«Верховина».
Група В. Води сульфідні.
Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного
сірководню та гідросульфіди ого іону). Води цієї групи вивчені та
використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синця
(Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).
Група Г. Води залізисті,
миш«яковисті або миш»якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію.
Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та
мінералізації) одним або декількома з перелічених фармакологічних активних
компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторії «Гірська
Тиса» (Закарпатська область).
Група Ґ. Води бромні,
йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних
вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та
використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних
вод (Харківська область).
Група Д. Радонові
(радіоактивні) води використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область). В
Україні є великі запаси лікувальних грязей. До них відносяться різні за
походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які
складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну
тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними
властивостями. За прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на
торфові (прісноводні, мінералізовані), мулисті (сапропелі, сульфідні,
мінеральні, глинистий мул, глини) та псевдовул-канічні (сопочні та гідротермальні).
В Україні експлуатується сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних
грязей. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського
родовища у Львівській області. Торфові грязі є у Львівській та
Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяль-ницьке
та Шаболатське (Одеська область), а також Чок-ракське (Крим) родовища.
У рекреаційних потребах
населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом
є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить
нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де
формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У
Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції
водорегулювання, водоохоро-ни, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють
розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера,
Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви — для цих ландшафтів
характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої
вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим
мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та
ін.).
Україні притаманний
помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова —
середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреацінної
діяльності: найкращий — сприятливі кліматичні умови протягом 9,5—10,5 місяця,
тепле літо та не холодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале
літо та коротка зима без стійкого снігового покриву; гарний — сприятливі
кліматичні умови протягом 7—9 місяців; задовільний — сприятливі кліматичні
умови протягом 3—6,5 місяця, прохолодне дощове літо і м’яка зима з нестійким
сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима; поганий — сприятливі
умови протягом 1—1,5 місяця. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні,
але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.
Рекреаційні ресурси
пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У
Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні
лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає
мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-ар-хітектурні
пам’ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види
ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс. Завдяки
різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним.
Його діяльність дає можливість оздоровити великі маси населення і в той же час
зробити значний внесок до національного доходу. 
Територіальна структура рекреаційного
комплексу України
Територіальна структура
рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою
цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні
бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні
пункти. Населений пункт з кількома рекреаційними пунктами називається курортом.
Курортом може називатися також частина великого міста, в якій зконцентровані
рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі — курорти Аркадія,
Великий Фонтан, Чорноморка). Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що
використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють
рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон
(наприклад, Кримський, приморські території Одеської або Миколаївської
областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв’язкам
створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного
і Азовського морів.
В Україні діє 45 курортів
загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення.
У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис.
відпочиваючих. Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для
організації зон лікування, відпочинку й туризму. За областями вони поділяються
таким чином: у Волинській — 2, Вінницькій — 17, Луганській — 13,
Дніпропетровській — 14, Донецькій — 9, Житомирській — 10, Закарпатській — 12,
Запорізькій — 12, Івано-Франківській — 7, Київській — 38, Кіровоградській — 4,
Автономній Республіці Крим — 2, Львівській — 4, Миколаївській — 3, Одеській —
2, Полтавській — 15, Тернопільській — 5, Рівненській — 5, Сумській — 13,
Харківській — 7, Херсонській — 11, Хмельницькій — 3, Черкаській — 17,
Чернігівській — 33, Чернівецькій — 7. Найбільшою популярністю у населення
користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя
Чорного й Азовського морів та Карпати.
Ресурси Південного берега
дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірних районів степової
частини Криму — помірно континентальний, з дуже теплим літом і м’якою зимою. У
приморських передгірних районах — клімат середземноморського типу, що
характеризується недостатньою вологістю влітку та м’якою зимою (у порівнянні з
Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на
приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до
Семидвір’я (на сході). До нього відносяться: Батили-ман — Ласпі, Форос — Мелас,
Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Місхор, Лівадія, Масандра,
Ялта, Гур-зуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір’я- Клімат тут винятково
сприятливий, — період з температурою, вищою за 10 °С триває 7 місяців. Курорт
Алушта — один з най-гарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений
пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри
прориваються до Алуштинсь-кої долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші,
ніж у Ялті, літо — менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі
морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти
амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим
сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів,
квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат
відноситься до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти, на східному схилі гори Монабі, розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним
із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам’яткою
Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є
також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту
Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються
на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової
системи.
На узбережжях Чорного й
Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу
розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з
мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради
до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласо-терапія
та мінеральні води.
Мікроклімат курорту
Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю
повітря, яке пом’якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із
захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними факторами також є
кліматолікування, таласотерапія й мінеральні води, які використовуються для
приготування ванн та приймання всередину.
Курорт Чорноморка
розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи,
чимала кількість ясних днів. На курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований
пляж. Пологий берег, піщане без каменів дно, невелика глибина створюють
сприятливі умови для купання. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве
значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський
лиман з лікувальними мулистими грязями. Кліматичний приморський курорт
Скадовськ знаходиться на положистому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного
моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні
умови.
На березі Азовського моря
є два кліматогрязевих курорти — Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та
кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на
північному березі Азовського моря. Клімат помірно-континентальний. Основні
лікувальні засоби курорту — мулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки
Азовського моря, а також мінеральні хлоридні й натрієві води. Клімат курорту
Кирилівка — помірно-континентальний, наближений до клімату Криму. До основних
лікувальних факторів відносяться мулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий
та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлоридні
натрієві мінеральні води.
Основними лікувальними
факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат,
мулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного
та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху,
нервової системи, жіночих статевих органів.
Природа Карпат завжди
вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства.
Напрочуд корисні вуглекислі води верхів’їв Чорного Черемошу та інші мінеральні
води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче
місцевого значення на базі сульіідних вод, торфових вод і грязей розташований у
долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір’я. Зі сходу та заходу до нього
впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними
лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.
Бальнеологічний курорт
Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт
Синець — один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною
вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються
мінеральні води. Мальовнича горовина вкрита хвойними лісами. На курорті Сойми
для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна
вода. Курорт Шаян розташований на передгір’ї Великого, Середнього та Малого
Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрів
вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування
використовуються вуглекислі мінеральні води.
Курорт Кваси розташований
у однойменному селі у межигір’ї Чорної Тиси; він оточений з півночі
Полонинсько-Чорногорським пасмом гір, з півдня — Мармороським кристалічним
масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат
Говерлою — 2061 м, горою Петрос—2020 м). Тривкий сніговий покрив утворюється
вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується
вуглекисла миш’яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на
лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки
шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового
діабету.
Отже, Україна має
потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою
проблем, як-от підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства,
нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв’язаною
залишається проблема терито-ріальності розміщення рекреаційного господарства та
рекреаційного природокористування.
2.Законодавче та правове забезпечення
туристичної діяльності в 
Україні.
Вітчизняна туристична
галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни.
Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі,
посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини.
Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон «Про
туризм« констатує: »Держава проголошує туризм одним з пріоритетних
напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови
для туристичної діяльності.»
Що особливо важливо, це
визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської
конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) — найавторитетнішого туристичного
форуму сучасності, де зазначено: «Країни повинні визначити свої
національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії»» таких
пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів».
Рекомендації конференції
містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму.
Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в
організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму:
«Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо
парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для
туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації
всеохоплюючих […] програм, присвячених туризму.
Нинішній і майбутній
розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації
та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати
нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах — державних
і приватних — в інтересах максимального заохочення сектора туризму.
Туризм необхідно
планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що
стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров’я,
сільське господарство, зв’язок та ін.».
Потрібно визнати, що
реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено
перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного
планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.
Так, правову базу
діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України «Про
туризм». Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні
правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації
державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність
в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб’єктів
туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного
регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України «Про
туризм» став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих
нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти
туристичної діяльності.
Про визнання вагомості
туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента
України від 02.03.2001 року «Про підтримку розвитку туризму в
Україні« та від 14.12.2001 року »Про заходи щодо забезпечення
реалізації державної політики у галузі туризму».
В цілому ж державна
політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із
Законом України «Про туризм» основними напрямами державної політики в
цій сфері є:
-залучення громадян до
раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля,
ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем,
організація оздоровлення населення;
-забезпечення
раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення
туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної
системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та
іноземного туризму;-створення та вдосконалення нормативно-правової бази в
галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і
правил;
-захист прав та інтересів
держави в галузі туризму;
-створення сприятливого
для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших
видів контролю;
-створення економічних
умов, які стимулюють розвиток туризму;
-запровадження пільгових
умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків,
молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;
-заохочення національних
та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;
-встановлення порядку
стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;
-впровадження системи
статистичної звітності суб’єктів туристичної діяльності;
-визначення порядку
управління державною власністю в галузі туризму;
-створення рівних
можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів підприємництва незалежно
від форм власності, сприяння -розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у
цій галузі антимонопольного законодавства;
-забезпечення безпеки
туристів, захист їх прав, інтересів та майна;
-організація та розвиток
системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації туристичних кадрів;
-розвиток співробітництва
із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних
програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і
багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх
реалізації.
Закон України «Про
туризм» констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в
галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого
визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів
України. Але у зв’язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів
уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у
Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об’єднання з
іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію
України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну
політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.
Рішення органу державної
виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в
межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств, місцевих
органів державної виконавчої влади, суб’єктів підприємництва незалежно від форм
власності, туристів.
Повноваження місцевих
органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями
про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за
погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.
Нормативно-правова база
туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним
законодавством.
До норм загального
законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і
свободи людини, їх гарантії; Закони України — «Про захист прав
споживачів», що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг
з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; «Про
порядок виїзду із України і в’їзду в Україну громадян України«; »Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті«; »Про
страхування«; »Про рекламу«; »Про державний кордон
України«; »Про охорону навколишнього природного середовища»;
«Про правовий статус іноземців»; «Про підприємництво»;
«Про підприємства в Україні»; «Про охорону культурної
спадщини» тощо. Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому
числі туристичної, гарантується насамперед Законом України «Про
підприємництво», ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими
його розділами є:
загальні положення щодо
підприємництва (суб’єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);
умови здійснення
підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні
гарантії, відповідальність суб’єктів, припинення діяльності);
стосунки підприємця і
держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних
підприємств, міжнародні договори).
З великої кількості
юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного
підприємства, визначальними є також Закон України «Про підприємства в
Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством
колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією
підприємства.
Закон «Про
підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів
підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.
Пізніше до нього
вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми
підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними
підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування
підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує
самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у
здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб’єктами
господарювання і державою.
Будь-яке підприємство діє
на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових правил, що
регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб’єктами
господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про
підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники)
підприємства. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та
місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія
і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція
(повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок
утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.
В туристичному
підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціальну роль відіграє
колективний договір — угода між трудовим колективом та адміністрацією, що
укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини
трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке
використовує найману працю.
Відповідно до Указу
Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму й курортів в
Україні» від 21 лютого 2007 року №136/2007, 2008 рік оголошено Роком
туризму й курортів в Україні. 
3.Фактори,що
сприяють розвитку рекреацію в Україні.
Спершу, можна виділити сім сфер життя, що
завдають свій вплив на рекреацію і  на які впливає  рекреація:
1.   Якість життя — це ключова сфера і тим самим ціль
усіх наших зусиль. Вона означає здоров’я, безпеку, добробут як громадян країни,
так і гостей; роботу, якість житла, можливості для проведення дозвілля,
відпочинок недалеко від будинку, соціальні контакти, мистецтво і культура,
спорт, ігри, приватне життя.
2.   Суспільство. Мається на увазі розвиток
населення, що піддається  обчисленню, його склад і запити; щільність населення,
віковий склад, кількість працездатного населення, соціальна структура;
можливість для прийому й обслуговування гостей, соціально обумовлений туризм.
3.   Освіта й інформація. Доступ до інформації через ЗМІ;
шкільне виховання, навчання і підвищення кваліфікації (у тому числі) у туризмі;
просвітня робота в напрямку здорового способу життя, планування родини,
усвідомлення себе як частини навколишнього середовища, здійснення особистих
планів; розширення обріїв; «активна» толерантність.
4.   Економіка. Загальні положення: виробництво і
ріст промисловості, сільського господарства, прикладних ремесел, сфери послуг. 
5.   Захист навколишнього середовища. Упровадження екологічних методів і
продуктів у промисловість і сільське господарство, вторинна переробка і
екологічні види енергії, гуманізація ринку праці, створення екологічних
замкнутих циклів, екологічно відповідальний туризм.
6.   Навантаження на навколишнє
середовище. Узагальнення
всіх необдуманих наслідків нашої діяльності: вихлопні гази, стічні води,
надлишкове тепло, шум, хижацьке відношення до природи, руйнування ландшафтів,
знищення лісів, розрив природних замкнутих циклів, транспортний хаос,  розпад
міст, масовий туризм.
7.   Політика. Здатність і можливості уряду; його
авторитет і популярність,  авторитетність прийнятих рішень і далекоглядність,
велика мета і  направляюча лінія, розсудливість, проникливість  урядових
програм,  ступінь кооперації між урядом і приватним підприємництвом  та
туризмом 
Фактори, що роблять
найбільш істотний вплив на розвиток рекреації, можна розділити на чотири основні
групи:
-соціальні;
-демографічні;
-економічні;
-політичні.
Розглянемо їх докладніше.
Демографічні і
соціальні фактори.
Зміни демографічної структури і соціальної моделі народонаселення в Украхні, обумовлені:
*збільшенням числа працюючих жінок;
*зростанням кількості самотніх людей
похилого віку;
*появою тенденції до більш пізніх
шлюбів;
*швидким ростом числа бездітних
сімейних пар у порівнянні з ростом населення;
*збільшенням тривалості оплачуваних
відпусток;
*більш раннім виходом на пенсію і 
усвідомленням туристських можливостей, що *збільшується,   ведуть до того, що усе більше людей має в
розпорядженні вільний час і *доходи,
які використовуються для подорожей. 
Основними причинами
поліпшення показників рекреаційної
галузі, є зміна способу життя людини, від статичного до динамічного, його
прагнення познайомитися з культурою, побутом, історією інших країн і народів.  
У результаті росту
народонаселення планети збільшується світовий туристичний потенціал. У
туристичну діяльність задіюються нові людські ресурси, і в той же час
збільшується кількість людей подорожуючих. Помітним є зростаючий приплив молоді
в туризм, і в зв’язку з цим бурхливий розвиток юнацького туризму. 
Економічні фактори. Існує чіткий зв’язок між тенденціями
розвитку туризму,
рекреації  і загальним
економічним розвитком. Туристичний ріст дуже чуттєвий до будь-якої економічної
зміни. При рості споживання на 2,5 % витрати на туризм зростають на 4% .У
випадку, якщо споживання зменшується на 1%, то в туризмі відчувається спад. Але
в кожній окремій країні така реакція на економічні зміни виявляється за своїм 
відхиленням від середнього показника, який також виступає в різних формах.   
Розвиток
зовнішньоекономічних зв’язків, прагнення до використання передового досвіду
інших країн у створенні матеріальних і духовних цінностей виявляється в
розширенні наукових і ділових контактів. Це приводить до появи таких видів
туризму, таких як наукового (конгресового) і ділового туризму.
Політичні фактори. Важливим політичним фактором є
внутрішньополітичної стабільності країни, відсутність військових конфліктів і
наявність добросусідських відносин між державами. Такий фактор, як наявність
міждержавних і міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі
і культури, також впливають  на розвиток рекреації.
Висновок.
Перспективи
розвитку рекреації та туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектра
природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів,
які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості
сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної
індустрії рекреації та туризму та її інтеграція в світовий ринок
туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідність розв’язання гострих
соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних
відносин. Зокрема при
плануванні подальшого розвитку рекреаційного комплексу в основу повинна бути
покладена ідея природно – історично – етнографічної рекреації, що базується на
найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов,
ресурсів та історичних, архітектурних пам’яток краю. 


Перелік
використаної літератури:
1. Бережна О.О.: «Стан і проблеми
розвитку рекреаційно-оздоровчого комплексу України в період переходу до
ринкових відносин» // Економіка України — №4, 2003
2. Бобираєва О.В.: «Рекреація в
системі розширеного суспільного відтворення» // Вісник Київського Національного
університету ім. Т.Г.Шевченка – Випуск 55, 2002
3. Бобираєва О.В.: «Становлення і
розвиток сфери рекреаційних послуг як напрям інтеграції до світового
господарства» // Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка
– Випуск 57, 2002
4. Ґудзь П.: «Економічна ефективність
використання природних рекреаційних ресурсів» // Регіональна економіка — №4,
2000
5. Живицький О., Тараканов М.:
«Проблеми і перспективи створення курортно-рекреаційних ВЕЗ в українському
Причорномор’ї» // Економіка України — №1, 1997
6. Жученко В.: «Розвиток
туристсько-рекреаційної діяльності на Україні: передумови та перспективи» //
Регіональні перспективи — №1 (14), 2001
7. Мацола В.І.: «Рекреаційно-туристичний комплекс України» – Львів, 1999