Зміст





















Вступ
3


1. Економічні
теорії Ф.Бастіа
4


1.1. Економічний
погляд Ф. Бастіа та його теорія «економічної гармонії» і послуг
4


1.2. Теорія
розподілу суспільного продукту
6


1.3. Теорія
заробітної плати, ренти та соціальних проблем
7


2. Теорії
національної економіки, протекціонізму та гармонії інтересів в працях Генрі
Чарльза Кері
11


2.1. Засновник
ліберальної економічної теорії
11


2.2. Політика
протекціонізму
17


Висновок
19


Список
використаної літератури
21



Вступ
В
останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне
подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов’язаних з нею
концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу,
творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку,
накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які
необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого — досі не
подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій
(у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).
Наприклад, Ж.
Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники
вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) —
її відомим представником. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної
політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом
з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період
припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф.
Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи
в Німеччині. 
Суспільне
виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в
постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і
споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва,
по-перше, взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге,
перебувають у постійному економічному кругообігу. 
					







Узгодження
інтересів у суспільстві відбувається на основі обміну та споживання: кожна
людина може знайти собі місце у ньому, довівши свою корисність, задовольняючи
потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного обміну з ними.
1.
Економічні теорії Ф.Бастіа
1.1.
Економічний погляд Ф. Бастіа та його теорія «економічної гармонії» і послуг
Фредерік Бастіа
(1801—1850) народився в Байонні в багатій родині. Був купцем, фермером, мировим
суддею, генеральним радником, депутатом установчих зборів Конституційної
асамблеї 1848 p.
Знання іноземних
мов (англійської, іспанської, італійської) дало йому змогу ознайомитись з
передовою філософською та економічною думкою того часу, працями Сміта, Сея. Він
цікавився політикою, виступав проти соціалістів та комуністів. Був прихильником
ідей лібералізації економіки, борцем проти протекціонізму, організував
Асоціацію вільної торгівлі в Бордо, а потім і в Парижі, став секретарем її
комісії і редагував журнал, який вона видавала.
Життя його було
коротким, а наукова кар’єра ще коротшою: вона тривала не більше шести років.
Першу статтю Фредеріка Бастіа було опубліковано в «Газеті економістів» 1843 p.
Він писав також для інших газет. Основну його працю «Економічні гармонії» (1850
p.), яка зазнала досить гострої критики, було надруковано (так і незавершеною)
вже після його смерті.
Не буде
перебільшенням сказати, що основною рисою теорії Бастіа є її компілятивність:
його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Kepi та інших. Водночас його
оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався це
обґрунтувати з допомогою теоретичних міркувань.
Теорія
«економічної гармонії». Бастіа стояв на індивідуалістичних позиціях, оскільки,
як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв’язаний з реалізацією свободи
інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а
по суті вони солідарні: досить, щоб «кожний домагався здійснення власних
інтересів, і він побачить, що, сам того не бажаючи, буде слугою інтересів
інших».
Сукупність цих
інтересів та їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії.
На відміну від соціалістів, він упевнений, що гармонію інтересів може
забезпечити капіталізм, який є асоціацією об’єднаних спільною метою людей, але
відносини між ними складаються на основі дії природних сил — об’єктивних
економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а відтак —
прогрес суспільства.
Гармонія
соціального світу позначається на всіх явищах економічного життя: на обміні,
вартості, цінності, конкуренції, розподілі, виробництві і споживанні.
Узгодження
інтересів у суспільстві, на його думку, відбувається на основі обміну та
споживання: кожна людина може знайти собі місце у ньому, довівши свою
корисність, задовольняючи потреби інших і перебуваючи у відносинах рівноцінного
обміну з ними.
Теорія послуг.
Обмін між суб’єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на
думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.
Він охоче б
скористався з трудової теорії вартості, але не зміг з її позицій пояснити, чому
речі, що мають матеріальне вираження, обмінюються на духовні цінності, чому
різні за індивідуальними ви­тратами праці товари обмінюються на ринку за такою
самою ціною, а ціна коливається під впливом попиту і пропозиції. Визначивши
спочатку величину вартості з позиції заощадженої покупцем праці, він потім
відмовляється від цієї тези, оскільки не знає, як виміряти її кількісно.
1.2.
Теорія розподілу суспільного продукту
Теорія розподілу
Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гармонічне поєднання послуг
капіталіста — власника засобів виробництва, які він надає в користування,
відмовляючи самому собі в придбанні відповідної суми послуг, землевласника,
земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів
виробництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.
Проблему
розподілу суспільного доходу вирішено Бастіа на підставі теорії трьох факторів
виробництва, яка повторює теорію Сея і мало чим відрізняється від неї. Він
використав цю теорію з метою довести економічні права класів на відшкодування
їхньої участі у виробництві у вигляді прибутку, ренти та заробітної плати,
показати, що гармонія суспільних інтересів будується на економічній гармонії,
що розміри суспільного продукту визначають розміри доходів і кожен із класів
заінтересований у сприянні зростанню виробництва.
Розподіл
сукупного (виробленого з участю капіталіста, землевласника та робітника)
продукту відбувається пропорційно до внеску кожного з них у виробництво, тобто
кількість наданих послуг визначає частку, яка набере форми прибутку, ренти,
заробітної плати.
Слідом за Тюрго,
хоча й не так чітко, Бастіа формулює закон-тенденцію норми прибутку до
зниження, але цей закон остаточно трансформується у нього в закон зменшення
відносної частки капіталіста в суспільному продукті одночасно зі збільшенням
його внеску у виробництво. Тобто, на думку Бастіа, у процесі розподілу
загального доходу (після покриття всіх витрат) частка власника капіталу
відносно зменшується, тому що суспільний дохід перерозподіляється з допомогою
держави на користь інших учасників процесу виробництва.
Цей процес
перерозподілу Бастіа називає законом розподілу суспільного продукту між
капіталом та працею, завдяки чому відомі економісти Бем-Баверк, Маршалл, Маркс,
Шумпетер та ін. убачали в ньому лише адвоката існуючого ладу і заперечували
науковість усіх його теорій. Однак він щиро вірив, що поліпшення економічного
становища всіх верств населення забезпечуватиметься успішним розвитком
капіталізму за рахунок зростання суспільного продукту і змін у його розподілі,
зумовлених природними законами. Він писав: «Якби я мав нещастя бачити в
капіталі лише вигоду капіталіста, я зробився б соціалістом».
Згідно з цим
законом, прибуток капіталіста в суспільному доході поступається розміром
заробітній платі. Частки прибутку й заробітної плати зі зростанням капіталу
також зростають, але частка заробітної плати зростає швидше. Відносне зменшення
частки прибутку, на думку Бастіа, не заважає абсолютному зростанню капіталу,
адже весь суспільний продукт зростає. Доходи, що зростають, забезпечують попит
і є основою майбутніх капіталовкладень.
Проте закон про
перерозподіл суспільного доходу на користь праці Бастіа так і не спромігся
довести. Річ у тім, що тяжіння норми прибутку до спаду — це ще не самий спад,
йому протидіє низка інших факторів. Статистичні дані того часу заперечують
закон Бастіа, а збільшенню заробітної плати робітничий клас завдячував тільки
постійному тиску на капіталістів та законодавчому втручанню держави.
1.3.
Теорія заробітної плати, ренти та соціальних проблем
Теорія заробітної
плати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного
продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманого
робітника, єдність їхньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продукт
для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і продуктивнішим.
З розвитком виробництва створюються умови для робітника, які дадуть йому змогу
з часом стати нарівні з капіталістом.
Отже, прибуток і
заробітна плата не протистоять один одному, вони гармонійно поєднані.
Проблему
земельної ренти Бастіа розглядав також дуже повер­хово. Він наводить цитати з
праць Сміта та Рікардо, не спростовую­чи і не підтримуючи їхніх доказів. В
аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для
вирішення проблеми супе­речностей між земельними власниками,
капіталістами-орендарями та найманими робітниками.
Продуктивну силу
землі важко приписати заслугам землевласника, який привласнює ренту лише тому,
що володіє цією землею. Те, що дається задарма, має належати всім. «Суспільна
гармонія» в цій частині могла б дещо постраждати, але Бастіа знаходить
пояснення: він розглядає землевласника як людину, що піклується про землю і є
власником минулих послуг предків щодо обробітку та поліпшення земель.
У такий спосіб
участь у виробництві землевласника порівнюється з роллю звичайного капіталіста,
який отримує прибуток (процент) за сукупність колишніх послуг. З часом частка
минулих послуг у виробництві зменшуватиметься, а активного впливу —
збільшуватиметься, а тоді дохід перерозподілятиметься на користь не
землевласника, а того, хто обробляє землю, тобто робить нові послуги, які
завжди корисніші і продуктивніші за старі.
Ця теза Бастіа
стала засадною для обгрунтування теорії зменшення частки доходів з права
власності, оскільки будь-яка власність, за Бастіа, є лише сумою минулих
цінностей, що поступово втрачають свою корисність.
У цілому теорія
Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією
чужих теоретичних ідей. Але в процесі узгодження різнопланових економічних
доктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще один
закон: про ви­значальну роль споживача щодо виробника.
Бастіа
стверджував, що досягнення гармонії інтересів відбувається тоді, коли особистий
інтерес підкорено суспільному. Започаткування цього процесу спостерігається вже
в капіталістичному суспільстві, його проявом є підкорення виробника інтересам
споживача.
Виробник дбає
лише про власні інтереси, намагаючись отримати якомога більший прибуток. Але
все, що він намагається зробити для досягнення цієї мети, приводить до зниження
цін, створення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспільного
продукту й повного задоволення потреб споживача.
На це спрямовані
всі економічні закони, що діють у суспільстві (конкуренції, вартості, попиту і
пропозиції та ін.), які примушують орієнтувати виробництво на попит. Тому
основним питанням політекономії, на думку Бастіа, має стати не питання про
закони виробництва, про заінтересованість виробника, а про основні
закономірності процесу споживання, оскільки саме воно зумовлює напрямки
розвитку виробництва.
Визнаючи, що лише
споживач нав«язує свою суб»єктивну волю виробнику, Бастіа пише про його
моральну відповідальність перед суспільством, надаючи виробникові роль
вихователя смаків і вподобань, відповідального за нерозумні форми споживання.
«Якщо людство вдосконалюється… то це тому, що вдосконалюється морально
споживач»’.
Теорія примату
споживання над виробництвом, споживача над виробником була новим словом у
політичній економії. У поєднанні з теоріями вільної конкуренції, попиту та
пропозиції вона давала поштовх до вивчення закономірностей розвитку ринку.
Внеском Бастіа в
економічну теорію є також те, що він визнає рівноцінними учасниками обміну
продукти, створені в матеріальній і нематеріальній сферах. Він наполягає на
необхідному розвитку нематеріальної сфери, що сприятиме зростанню зайнятості та
доходів.
Соціальні
проблеми. У боротьбі з соціалістичними ідеями Бастіа, що загалом не визнавав
учення Мальтуса про народонаселення, щодо конкретних питань соціального захисту
підтримує мальтузіанство. Один із розділів його «Гармоній» спеціально
присвячено цим проблемам. Він уважає неприпустимим втручання в дію економічних
законів, що, на його погляд, регулюють суспільний розподіл з урахуванням
абсолютного внеску кожного у виробництво. Несправедливість цих законів
виправдовується їхнім стимулюючим впливом на розвиток суспільства і на людей,
що не бажають працювати, тобто ці закони породжують приватну відповідальність.
Солідарність Бастіа бачить не у взаємодопомозі, а в тім, що відповідальність
кожного перед суспільством забезпечує і справедливе ставлення суспільства до
кожного.
Абсолютизація
принципів вільної конкуренції та вільної дії економічних законів ставить
лібералізм Бастіа на вищий щабель класичної економічної теорії. Свою
оптимістичну тезу про самовирішен-ня всіх проблем у межах гармонічної
капіталістичної економіки він поширював на всі аспекти суспільного життя,
рішуче заперечуючи будь-які форми державного втручання. Тому його (у цілому
компілятивна) теорія залишилась поза увагою пізніших економістів.
2.
Теорії національної економіки, протекціонізму та гармонії інтересів в працях
Генрі Чарльза Кері
2.1.
Засновник ліберальної економічної теорії
Засновником
ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793 — 1879),
у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується
об’єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.
Оптимізм Кері, як
і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою
для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні
його країні.
Основні праці
Кері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадії
бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не
підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій
кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось
будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших
технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і
занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для
оптимізму.
Генрі Чарльз Кері
народився у Філадельфії в сім’ї ірландського політичного вигнанця, який не мав
жодних симпатій до Британії. Батько був заможною людиною, що давало можливість
його синові отримати добру освіту.
Однак Кері
закінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собі
матеріально не­залежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добре
обізнаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філософією,
біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався з
багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив його
як видатний учений.
Перу Г. Ч. Кері
належать 13 книжок і близько трьох тисяч памфлетних матеріалів, а також безліч
газетних статей. Найвідомішими його працями є “Нариси про норму заробітної
плати” (1835) у трьох томах, тритомник “Принципи політичної економії”
(1837—1840), “Минуле, сучасне, майбутнє” (1843), “Гармонія інтересів” (1850),
“Основи соціальної науки» (1858—1859), “Принципи соціальної науки” (1865)
та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів.
Політична
економія Кері була поєднанням обґрунтованої критики існуючих економічних теорій
із власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системи
яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу, і хоча
високо цінував А. Сміта, але з частиною його положень також не погоджувався,
зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запро­понувавши натомість доктрину
протекціонізму. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки
оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій,
запропонованих класичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив
суспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції.
Проблема вартості
у працях Кері є однією з основних, він визнає роль вартості в процесі обміну та
розподілу і вважає, що “причина існування в людському розумі ідеї вартості…
це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо
бажаною річчю”. Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи
зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Кері пропонує орієнтувати на
витрати виробництва.
Він визнає ідею
корисності, але трактує її тільки як корисну властивість: “Корисність речей є
мірою людської влади над природою, і вона зростає з єднанням людей. Вартість
речей, з іншого боку, є мірою влади природи над людиною, і вона зменшується зі
збільшенням єдності людей. Отже, існують два протилежні напрямки, які завжди
обернено пропорційні один одному” .
Кері використовує
ідею протистояння для пояснення основ взаємообміну. На його думку, торгівля
товарами — це обмін на підставі врахування витрат виробництва: ніхто не
запропонує за товар більше, ніж він вартий на даний момент, а не в минулому,
оскільки витрати виробництва зменшуються з часом, бо природа все менше
протистоїть спільноті людей. Два фактори визначають вартість: природа та праця
людини.
Однак визначення
розмірів вартості Кері узалежнює від двох факторів не з погляду врахування
витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці,
що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною
щодо цього є його теорія земельної ренти.
Положення про те,
що вартість продуктів сільськогосподарського виробництва з часом має зростати,
бо зменшується кількість плодючих земель і люди повинні звертатись до обробітку
гірших, а отже, докладати більших зусиль, Кері спростовує. Він посилається на
той факт, що більш родючі землі — це такі, які потребують більших зусиль (якщо
вони більш родючі, то лише завдяки більшим витратам праці, наприклад, там
провадились меліоративні роботи, чи були знищені чагарники і т. п.).
“Найбагатша земля є прокляттям для першопрохідця”, і тимчасово, до отримання
віддачі від неї, він оселяється на чистій ділянці, яка може бути зовсім не
родючою3.
Ця теорія, на
думку Кері, справедлива не лише для американсь­ких піонерів, а в історичному
плані і для старих земель. Він переконаний, що для обробітку земель люди
об’єднують свої зусилля і переносять їх на ліпші ділянки вже після того, як
оброблено гірші.
Різниця полягає
лише в тім, що витрати на старих землях знецінюються, тому встановлення
вартості відбувається за сучасними мірками. Хоча Кері і протиставляє свою
теорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставі
особливостей розвитку землеробства в Америці, збігаються з висновками, які
зробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження.
Кері зазначає, що
основою вартості й ренти є ті труднощі в протистоянні природі (і різниця в
їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для
нього вартість — це оцінка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто
вона вимірюється суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, як
об’єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного
багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об’єднання
зусиль усього суспільства.
Теорія “гармонії
інтересів”. Сприйнявши елементи теорії витрат виробництва й ренти від Рікардо,
Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як
результат економічного протистояння, конкуренції суб’єктів. На його думку, саме
на підвалинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням інтересів,
а суспільством керують об’єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та
класів, здійснюючи природний відбір) базуються неправильні висновки про те, що
виживання людини в економічному просторі є її приватною справою. 
Теорія Кері
базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання
всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтерес
має стати визначальним.
Теорія Кері є
оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки.
Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у
європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей
розвитку національного господарства й аналіз продуктивної сили єдності
суспільства забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала
предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає
ці ідеї.
Поєднавши дві
тези: про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу єдності суспільства,
Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм
створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється,
продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатство
суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця
та інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті — розвитку суспільного
виробництва.
Розподіл. Проявом
гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у
виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини
обміну та споживання.
Кері належить
пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у
національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці
призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору
зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання
суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоцінювання
внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу
зменшується. Це спричиняє зниження норми прибутку, хоча й не зменшує абсолютних
розмірів доходу власників капіталів. Водночас доходи робітників зростають як
абсолютно, так і відносно.
Він використовує
свою теорію “гармонії інтересів” для оцінки внеску праці та капіталу в
суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на
створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені
поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Їхній власний
внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання розмірів
заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в
процесі розподілу зростає частка робітників.
З цих самих
позицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст.
Внесок землевласника у виробництво — це земля, вартість якої становить меншу
частину витрат виробництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, тому
зменшення частки землевласника в національному доході є об’єктивно зумовленим.
Отже, на думку
Кері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому
капіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав для
соціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного
суспільства.
Теорія
народонаселення Мальтуса зазнала найжорстокішої критики з боку Кері: він
проаналізував її з позиції фізики, біології, соціології та політекономії і
довів “абсурдність” теоретичних побудов Мальтуса. Кері вважав, що земля адаптується
до потреб населення так само, як і капітали. Зростання населення сприяє
розвитку виробництва так, щоб виробництво засобів існування завжди випереджало
приріст населення. Він жив у країні з безмежними, як на ті часи, ресурсами,
тому мав підстави для оптимізму. Проблеми, які турбували Сміта, Рікардо та
Мальтуса, не здавалися Кері важливими.
Він послідовно
проводить думку, що існує простий і прекрасний закон природи, який діє на
користь суспільству і “…керує людиною в усіх її діях та намаганнях підтримувати
умови життя, закон настільки могутній і універсальний, що уникнути його не
можна…” – це закон економічного зростання. Він діє завдяки гармонії економічних
інтересів, участі у виробництві всіх верств населення.
Міжнародна
торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього
суспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного
розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан
національної економіки. Одним з них є зовнішня торгівля, яка стимулює або
стримує виробництво залежно від такої політики, яку проводить держава.
2.2.
Політика протекціонізму
Проповідник
Фритредерства наприкінці 40-х років, Кері стає поборником протекціонізму в
п’ятидесятих роках. Основою міжнародних відносин він вважає досягнення стану
всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розквіту. Тобто
принципи індивідуалізму він поширює на всесвітню економіку, не сприймаючи
переваг міжнародного поділу праці. Він визнає конкуренцію і протиборство між
державами, залишаючи “гармонію інтересів” для окремої нації.
На його думку,
невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці
може призвести національну економіку (ідеться конкретно про США) до промислової
залежності, перетворити країну на постачальника сировини для розквіту якоїсь
іншої нації. Суспільство має розвиватись за принципом замкненої виробничої
асоціації, у межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються
ринки для них.
Протекціонізм, на
думку Кері, сприяє раціональному розміщенню виробництв, організації центрів, де
найкраще сполучаються індустрія та сільське господарство, тим самим
забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати на
транспортування. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зростання
заробітної плати. Та головний його аргумент — це можли­вість зберегти для
виробника внутрішній ринок за рахунок автономізації економіки.
Аргументи, що їх
Кері наводить на захист політики промислового та аграрного протекціонізму,
досить необґрунтовані і легко спростовуються. Очевидно, що основною метою цієї
теорії був захист американської економіки, до послуг якої були безмежні
природні багатства, але яка перебувала тоді лише у стадії становлення.
Без огляду на
велику кількість наукових праць, опублікованих Кері, його внесок у розвиток
економічної теорії є незначним. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії,
двох факторів виробництва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної
економіки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних
відносин і обгрунтовуються не завжди вірогідним фактичним матеріалом. А
негативне ставлення до теорії ренти Рікардо, теорії народонаселення Мальтуса,
ототожнення землі з капіталом, ренти з прибутком, а також бездоказова теорія
вартості свідчать про поверховість його вчення.
У Чарльза Генрі
Кері майже не було послідовників, він не створив школи, і лише на його теорії
національної економіки та протекціонізму ми знаходимо посилання у деяких
авторів, зокрема німецьких.
Отже, автори
економічних теорій першої половини XIX ст. завершили “переосмислювання”
класичних доктрин, сформульованих ще А. Смітом. Залишаючи непорушними основні
догмати класиків, ці автори скористалися з різних підходів, аби довести
прогресив­ність капіталізму, невичерпність його саморегулюючого потенціалу.
Вони стали першовідкривачами теорій, які пізніше було покладено в основу
неокласичної науки, зокрема теорій економічного зростання, граничної
корисності, граничної ефективності факторів виробництва, попиту і пропозиції,
ефективного попиту та багатьох інших, що визначили напрями розвитку
політекономії нашої доби.
Висновок
Для існування
людського суспільства виробництво має постійно відновлюватись через свої чотири
стадії, адже без особистого споживання неможливе існування людей. Для цього
потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як
особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва,
взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається
суспільним відтворенням.
Для цього процесу
необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів
виробництва та природних ресурсів, середовища існування. При цьому відновлення
останнього — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах
інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального
ходу відтворення.
Відновлення
робочої сили пов’язане з відновленням працездатності її і у ширшому розумінні з
підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної
належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів
особистого споживання, розвитку системи соціального захисту, підготовки
працівників відповідної кваліфікації тощо.
На початку
кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби
виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії,
будівлі, споруди тощо) мають бути замінені на нові чи відремонтовані, а
використане паливо — відновлене. Відтворення не може відбуватися і без
відновлення предметів праці (запасів сировини).
Складовими
процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які
використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому.
Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення природних ресурсів:
поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних і
повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне
використання таких невідтворюваних ресурсів, як нафта, газ, металеві руди;
по-друге, пошук на основі наукових досягнень заміни їх іншими джерелами енергії
та сировиною.
Отже,
обов’язковою складовою процесу суспільного відтворення є його натурально-речова
частина у вигляді відновлення продуктивних сил. При цьому надзвичайного
значення набуває проблема пропорційності — певних кількісних співвідношень між
складовими суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу
необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх
у конкретних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до
зниження ефективності суспільного виробництва і негативно впливає на розвиток
багатства суспільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення
пропорційного процесу відтворення була розроблена відомим французьким
економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. 
Список
використаної літератури
1. 
Нестеренко
О. П. Історія економічних вчень. К., 1998. С. 32.
2. 
Ковальчук
В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С. 76;
Нестеренко О. П. Цит. праця. С. 34-35.
3. 
Маркс К.
До критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. С. 36. 
4. 
Маркс К.
Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 23. С. 611. 
5. 
Кейнс Дж.
М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. С. 55, 85. 
6. 
Ойкен В.
Основы национальной экономии: Пер. с нем. М., 1996. С. 310.  Блауг М. Экономическая мысль в
ретроспективе: Пер. с англ. М., 1994. С. 248, 249.
7. 
Історія
економічних учень ( За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. К., 1999. С. 175.
8. 
Жид Ш.,
Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 1995. С. 362.
9. 
Мануйлов
А. А. Понятие ценности по учению экономистов классической школы (Смит, Рикардо
и их ближайшие последователи). М., 1901. С. 6.
10. 
Маркс К.
Теорії додаткової вартості // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 26, ч. 2. С.
164-165
11. 
Ядгаров
Я. С. История экономических учений. 2-е изд. М., 1997. С. 84, 223.
12. 
Юхименко
П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ — Біла Церква, 1999. С.
45.