Міністерство
освіти і науки України
Чернігівський
обласний інститут післядипломної освіти ім. К.Д. Ушинського
Реферат
з дисципліни загальна психологія
на
тему:
Порушення
волі
					







Виконано: 
слухачем ІІІ
курсу
Дуденок Я.В. 
Чернігів
2010
План
Вступ
1. Поняття волі
2. Психопатологія волі
3. Порушення потягів
Висновки
Список літератури
Вступ
Вольова поведінка
— це цілеспрямованість, самоконтроль поведінки, можливість утримуватися в разі
потреби від тих чи інших дій, тобто управління власною поведінкою. Слабкість
волі, неорганізованість, порівняно легка відмова від досягнення поставленої
мети всупереч її об’єктивній значущості — все це властиво типово і підлітку, і
дитині, і навіть дорослій людині.
Для кожної людини
важливо, як розвивається його воля, те, які позитивні почуття пов’язані з
«перемогою над собою», над своїм небажанням що-небудь робити, власним страхом.
Ми не завжди
можемо відрізнити наполегливість від впертості, дотримання певних принципів від
прагнення, будь що домогтися свого, бачачи в усьому цьому рівні прояви волі.
Тому необхідно вчитися відокремлювати справжні прояви волі від помилкових. Важливо
знайти правильні засоби для досягнення бажаної мети. До таких засобів
відносяться: вміння передбачати наслідки вчинків, їх значення для себе та інших
людей, здатність уявляти собі такі наслідки не тільки інтелектуально, але й
емоційно.
1. Поняття волі
Вольовий вчинок
полягає у подоланні внутрішніх труднощів (в мотивації, мисленнєвому плануванні
дій), а також зовнішніх труднощів на стадії практичної реалізації планів.
Воля тісно
пов`язана зі спонукальною або мотиваційною сферою. Воля визначається не змістом
окремого мотиву, а загальною спрямованістю особистості та інтелектом і є однією
із форм активності особистості – свідомою регуляцією поведінки, що проявляється
у вчинках, діях, оцінках, вольових актах. Воля – це практичний діяльнісний бік
внутрішнього світу особистості.
Воля – це здатність
до планомірної, організованої діяльності, спрямованої на досягнення свідомих
цілей. Вольовою слід вважати лише таку діяльність, яка регулюється уявленнями
про майбутні результати цієї діяльності. 
Про наявність волі
можна говорити коли:
1)  людина не має актуальної
потреби організму;
2)  доводиться обирати між двома
цілями;
3)  необхідно враховувати
моральні наслідки своєї діяльності чи поведінки;
4)  необхідно долати зовнішні
перешкоди;
5)  коли виникає необхідність діяти
в ситуації соціальної необхідності;
6)  коли в ситуації можна
здійснити кілька рівнозначних дій.
Вольова
активність властива тільки людині, тварини позбавлені цієї здатності, хоча у
них і існують її зачатки у вигляді навмисних дій, детермінованих можливістю
появу актуальної потреби. Поведінка комах, риб, рептилій визначається головним
чином інстинктами — вродженими механізмами, такими, що динамізують, направляють
і контролюють цю поведінка. У птахів, ссавців і нижчих приматів контроль поведінки
з інстинктів зміщується на механізми научіння. Поведінка людини визначається в
основному розумової діяльністю. Динамізуюча функція інстинкту полягає в
спонукання до дій, підвищення загальної активності. Направляюча роль інстинкту
полягає у визначенні чіткої послідовності необхідних дій. Функція контролю
дозволяє оцінити успішність діяльності, тому що кінцевий результат жорстко
зафіксований в спадковій програмі інстинкту. Інстинкти у людини збереглися,
однак вони не можуть спрямовувати та контролювати ефективність його поведінки. Повернення
до інстинктів для людини закрито назавжди. Вольова діяльність регулюється
мотивами — усвідомленими цілями поведінки та раціональної програмою їх
здійснення.
Поряд з
біологічними в людини існують, і зазвичай домінують власне людські потреби.
Потреба — це «нужда» в тому, без чого організм не може нормально розвиватися і
існувати. Однією з перших, є класифікація людських потреб Епікура (III-IV
століття до н. е.). Епікур розмежовує три групи потреб: природні та необхідні
(в їжі, питті); природні, але що не є необхідними (статеві бажання); ні
природні, ні необхідні (бажання слави, патологічно посилені потреби перших двох
типів — пристрасті).
Вольовий акт має
своїм джерелом актуалізацію потреби. Суб’єктивно це переживається як неясне
відчуття нестачі чогось важливого і необхідного. Об’єкт потреби на даному етапі
вольового процесу не усвідомлюваний. Другим етапом вольового акту є формування
мотиву — усвідомлення змісту потреби, розуміння того, що, власне, треба. На
третьому етапі вольового акту відбувається боротьба мотивів. З усіх можливих у
даний момент обирається той напрямок діяльності, який адекватний найбільш
важливій потребі. Крім того, визначається такий спосіб досягнення мети, що
відповідає нормативним уявленням індивідуума. На четвертому етапі вольового
процесу формується план дій і приймається рішення діяти (здійснюється вольове
зусилля). Нарешті, п’ятим етапом є реалізація наміченого плану, зовнішня
діяльність у напрямку цілі, узгоджуються з реальними і мінливими обставинами.
2. Психопатологія
волі
Вольова поведінка
завжди зумовлюється основними потребами, цілями, інтересами, об`єктивними
умовами життя людини. Але у деяких людей можна спостерігати порушення в
емоційно-вольовій сфері.
Психопатологія
волі може бути виражена в наступних формах.
Абулія – відсутність
прагнення до діяльності, пасивність, аспонтанность, адинамія. Абулія
спостерігається при різних патологічних процесах. Зокрема, при шизофренії (
«втрата енергетичного потенціалу», «динамічне спустошення», «структурна деформація»),
будучи найбільш різко вираженою при простій її формі і в станах глибокого
психічного дефекту. Адинамія, як специфічно лобовий феномен («синдром зламаного
пера»), уперше виділена К. Kleist в 1934 р. і полягає в бідності або повній
відсутності прагнення діяти. Діапазон розладів, що при цьому виникають досить
широкий: від деякого збіднення мислення й мови до повного знерухомлення — акінезії.
К. Beringer (1934) показав, що при лобових ураженнях значне гальмування
спонтанної активності поєднується зі збереженням збудливості на зовнішні
впливи. Як вказує W. Klages (1954), аспонтанность, пов’язана з діенцефальними ураженнями,
на відміну від лобового ураження, є вираженням фізіологічної втоми і не
супроводжується порушеннями мислення. Ослаблення активності спостерігається при
депресії, визначаючи іноді статус хворих («адінамічна депресія»). В останньому
випадку характерні розуміння факту занепаду активності, переживання його як
хворобливого явища, а також прагнення подолати цей стан. При адинамічній депресії,
судячи з повідомлень пацієнтів, знижена і здатність до вольового зусилля. Вони
знають, що і як робити, розуміють необхідність дії, але не знаходять у собі
сили його здійснити. 
При абулії
зазвичай не спостерігається придушення фізіологічних потягів, розлад
обмежується різким зниженням волі. Лінь і безініціативність осіб з абулією
поєднується з нормальною потребою в їжі, виразним сексуальним потягом, що
задовольняються найпростішими, не завжди соціально прийнятними шляхами. Так,
пацієнт, який відчуває голод, замість того щоб піти в магазин і купити
необхідні йому продукти, просить сусідів погодувати його. Сексуальний потяг
хворий задовольняє безперервною мастурбацією або звертається з безглуздими
домаганнями до матері та сестри. У пацієнтів, які страждають абулією, зникають
вищі соціальні потреби, вони не мають потреби в спілкуванні, в розвагах, можуть
проводити в бездіяльності всі дні, не цікавляться подіями в родині й у світі. У
відділенні вони місяцями не спілкуються з сусідами по палаті, не знають їх імен,
лікарів і медсестер. 
Абулія є стійким
негативним розладом, разом з апатією становить єдиний апатико-абулічними
синдром, характерний для кінцевих станів при шизофренії. Можуть спостерігатися
наростання явищ абулії — від легких лінощів, безініціативності, нездатності
долати перешкоди до грубої пасивності.
Гіпербулія – стан
надмірної активності з великою кількістю різноманітних, часто змінюваних
спонукань до діяльності, а також імпульсивним прагненням до негайного
досягнення мети. Розгальмовуються природні потяги. Діяльність в цілому
виявляється малопродуктивною через швидку заміни одних цілей іншими,
домінування ситуативних реакцій (польове поведінка). У відносно легких випадках
підйому активності продуктивність занять може бути підвищена. При різкому збільшенні
активності виникає стан хаотичного психомоторного збудження.
Збільшення
апетиту призводить до того, що хворі, перебуваючи у відділенні, негайно
з’їдають принесену їм передачу і часом не можуть утриматися від того, щоб не
взяти продукти з чужої тумбочки. Гіперсексуальність проявляється підвищеною
увагою до протилежної статі, залицяннями, нескромними компліментами. Пацієнти
намагаються привернути до себе увагу яскравою косметикою, помітним одягом,
довго стоять біля дзеркала, приводячи до порядку волосся, можуть вступати в
численні випадкові статеві зв’язки. Спостерігається виражений потяг до
спілкування: будь-яка бесіда оточуючих стає цікавою для хворих, вони
намагаються включатися до розмови сторонніх. Такі люди прагнуть надати
покровительство будь-якій людині, роздають свої речі і гроші, роблять дорогі
подарунки, вплутуються в бійку, бажаючи захистити слабкого (на їхню думку).
Важливо враховувати, що одночасне підвищення волі, як правило, не дозволяє хворим
робити очевидно небезпечні і грубі протиправні дії, сексуальне насильство. Хоча
такі люди зазвичай не становлять небезпеки, вони можуть заважати оточуючим
своєї нав’язливістю, метушливістю, поводитися необережно, неправильно
розпоряджатися майном. Гіпербулія — характерний прояв маніакального синдрому.
Гіпобулія —
загальне зниження волі. Слід враховувати, що у хворих з гіпобулією пригнічені
всі основні потяги, включаючи і фізіологічні. Спостерігається зменшення
апетиту. Лікар може переконати пацієнта в необхідності , але той приймає їжу
неохоче і в малих кількостях. Зниження сексуального потягу проявляється не
тільки падінням інтересу до протилежної статі, а й відсутністю уваги до власної
зовнішності. Хворі не відчувають потреби у спілкуванні, обтяжуються присутністю
сторонніх і необхідністю підтримувати бесіду, просять залишити їх самих.
Пацієнти занурені у світ власних страждань і не можуть проявляти турботу про
близьких (особливо дивним виглядає поведінка матері з післяпологовою депресією,
яка не в силах змусити себе піклуватися про новонародженого). Придушення
інстинкту самозбереження виражається в суїцидальних спробах. Характерно почуття
сорому за свою бездіяльність і безпорадність. 
Гіпобулія є
проявом депресивного синдрому. Придушення потягів при депресії — тимчасове.
Купіювання нападу депресії призводить до відновлення інтересу до життя,
активності.
Парабулія — патологія
поведінки, яка випливає з порушення механізмів формування мотивів. Мотив при
цьому не формується або є неадекватним внутрішній природі потреби. Відхилення у
поведінці можуть бути такими як:
— імпульсивні,
реактивні і безглузді дії кататоничених пацієнтів. Ясні мотиви поведінки тут
відсутні, це безмотивна дії;
— неправильні
дії, обумовлені обманами сприйняття і маренням — тут мова йде про психотичної
мотивації поведінки;
— зниження рівня
мотивації, регресія особистості. Так, вживання алкоголю і наркотиків буває
пов’язане з потребою в емоційній рівновазі — «засмутився і випив».
— надмірний
рівень мотивації, коли індивід ставить собі над завдання, перфекціонізм.
Результати діяльності найчастіше бувають нікчемними. Як кажуть у таких
випадках, найкраще — ворог хорошого. Недосяжні цілі паралізують активність,
викликають страх невдач, страх перед дією, не приносять задоволення від реально
досягнутого;
— мотиви
поведінки, метою яких є самовиправдання. Властива невротикам, які не бажають
розлучитися з ілюзіями стосовно себе.
— переважання
зовнішньої мотивації поведінки, підвищена сугестивність. Розрізняють первинну
сугестивність — надмірну сприйнятливість до самонавіювання і гіпнозу. На цій
основі може формуватися залежність пацієнта від лікаря. Лікар стає ніби
відсутньою частиною особистості пацієнта.
Парабулії не
розглядаються як самостійні захворювання, а є лише симптомом. Причинами
виникнення патологічних потягів бувають грубі порушення інтелекту (олігофренія,
тотальне слабоумство), різні форми шизофренії, а також психопатії (стійкі
дисгармонії особистості). Крім того, розлади потягів бувають проявом порушення
обміну речовин (наприклад, поїдання неїстівного при анемії або вагітності), а
також ендокринних захворювань (підвищення апетиту при діабеті, порушення
сексуальної поведінки при дисбалансі статевих гормонів).
3. Порушення
потягів
Імпульсивні
потяги спрямовані на цілі, які заперечуються свідомістю і реалізуються без
опору, хоча і з наступною критичною їх оцінкою. Імпульсивні потяги виникають як
напади, нездоланні, тривають кілька годин, днів, нерідко періодично
повторюються. Під час нападу пацієнт зазвичай захоплений потягом, який
ідентифікується з його «Я». Спонукання здорової частини особистості
загальмовані, згадуються як щось далеке, чуже, якщо згадуються взагалі. Після
виходу з хворобливого стану оцінка потягу змінюється — тепер вже він
сприймається чужим особистості, чимось стороннім, їй невластивим. По суті, ми
зустрічаємося тут з феноменом подвійної особистості. В одному індивідуумі ніби
існують дві полярні особистості, тільки діють вони поперемінно. Наслідком їх
антагонізму є боротьба мотивів на початку нападу імпульсивного потягу. До числа
останніх відносять діпсоманію, дромоманію, піроманію, клептоманію, міфоманію,
копролалію, гіперсексуальні напади; потяг до азартних ігор (гемблінга) також
може бути імпульсним.
Діпсоманія —
імпульсивний потяг до пияцтва; проявляється періодично повторюваними тяжкими
запоями. Початок запоїв пов’язано з аутохтонними зрушеннями настрою. Після
виходу з запою нерідко виявляються великі провали пам’яті, оскільки значну
частину часу пацієнт перебуває в глибокому сп’янінні. Ймовірно, амнезія почасти
обумовлена дією механізмів витіснення. Запої купіюются мимовільно. Діпсоманія
розцінюється як симптом деяких захворювань (ціклотіміі,
маніакально-депресивного психозу, епілепсії) — епсилон-діпсоматіческій
алкоголізм.
Дромоманія
(поріоманія, вагобандаж) — періодично виникає нестримний потяг до зміни місць,
поневірянням, бродяжництва. Синдром бродяжництва зустрічається при деяких
захворюваннях (шизофренії, епілепсії), але частіше спостерігається при
неврозах, психопатії, порушеннях розвитку особистості. В динаміці зазначеного
синдрому існує певна етапність. Перший, реактивний етап виражається ситуативно
обумовленими і психологічно зрозумілими уходами. Другий етап характеризується
звичними, фіксованими уходами; поява таких уходів пояснюється також патологічно
підвищеними потягами. На третьому етапі уходи та бродяжництво стають
нездоланними, імпульсними.
Піроманія —
непереборний і невмотивований потяг до підпалів.
Клептоманія —
періодично і раптово виникає пристрасть до безцільних крадіжок. Вкрадені речі,
зазвичай не мають великої цінності, потім викидаються або повертаються
власникові. Крадіжки відбуваються відкрито, без прийняття типових для
банального злодійства заходів обережності, так що виявляються майже відразу ж,
як і особи, які їх вчинили.
Міфоманія —
непереборна потреба до обману, містифікації оточуючих. Подібно клептоманам,
міфомани не мають на меті вигоди, більш того, своєю поведінкою сильно
підривають собі репутацію. Їх захоплює скоріше не бажання ввести інших в оману,
а сама дія, задоволення приносить сам процес написання неймовірних історій. У
психологічному плані подібна діяльність ілюструє процес переходу мотиву на ціль
— механізм утворення нових, в даному випадку патологічних потреб.
Копролалія —
непереборне прагнення вживати в мові цинічні лайки. Зустрічаються при синдромі
Жиль де ля Туретта. За своїм походженням лайки або інвективна лексика пов’язана
з магією слів. Цинічна лайка з статевої символікою бере початок від давнього
культового ставлення до геніталій. Лайка в цьому сенсі є продовженням архаїчних
традицій. Втративши первісний зміст, вони зберегли колишній психологічний
зміст: багато хто з тих хто лається, робить це з метою «розрядки». Поява лайки
у пацієнтів, які раніше її уникали, свідчить про регресії особистості.
Німфомания (у
жінок), сатіріазіс (у чоловіків) — імпульсивно виникають еротичні потяги.
Сексуальна активність під час таких нападів може носити неприборканий і
безладний характер, супроводжуватися насильницькими діями по відношенню до
партнера. Статеві контакти, проте, не знижують інтенсивності потягу, не
приносять задоволення. Більш того, вони можуть погіршити самопочуття, в
зв’язку, з чим пацієнти вважають за краще їх уникати. 
Це тільки деякі
види порушень, що насправді їх дуже багато і вони стосуються майже всіх сфер
життєдіяльності людини.
Висновки
Воля – це
здатність до планомірної, організованої діяльності, спрямованої на досягнення
свідомих цілей. Вольовою слід вважати лише таку діяльність, яка регулюється
уявленнями про майбутні результати цієї діяльності.
Вольова поведінка
завжди зумовлюється основними потребами, цілями, інтересами, об`єктивними
умовами життя людини. Але у деяких людей можна спостерігати порушення в
емоційно-вольовій сфері.
Психопатологія
волі може бути виражена в таких формах: абулія (відсутність прагнення до
діяльності), гіпербулія (стан надмірної активності), гіпобулія (загальне
зниження волі), парабулія (порушення механізмів формування мотивів).
До порушення
потягів відносять діпсоманію, дромоманію, піроманію, клептоманію, міфоманію,
копролалію, гіперсексуальні напади; потяг до азартних ігор.
Від розладів
потягів слід відрізняти вчинки, які обумовлені патологією інших сфер психіки.
Список літератури
1. Адаптація організму підлітків до
навчального навантаження. / Под ред. Д.В. Колесова. — М: Педагогика 1987.
2. Брей Рикк. Як жити в ладу з собою
і світом? — М.: Школа-Пресс, 1992.
3. Бурменская В.Г. Карабанова О.А.,
Лідерса А.Г. Вікове психологічне консультування. Проблеми психічного розвитку
дітей. — М.: Изд-во МГУ, 1990.
4. Бютнер К. Жити з агресивними
дітьми / Пер. с нем. — М.: Педагогіка, 1991.
5. Гостюшкін А.В., Шубіна С.І. Азбука
виживання. Изд.2-е.-М.: Знання, 1996.
6. Доскін В.А., Куїнджі М.М.
Біологічні ритми організму, що росте .- М.: Медицина, 1989.
7. Жариков Е.С., Крушельницький Е.Л.
Для тебе і про тебе: Книга для учащихся .- М.: Просвещение, 1991.
8. Кінчер Джонні. Книга про тебе /
Пер. з англ. — СПб: Питер Пресс, 1996 .-
9. Петров М.М. Людина в надзвичайних
ситуаціях: Навчальний посібник. — Челябинск: Пд. — Урал.кн.ізд-во, 1996.
10. Татарникова Л.Г., Захаревич Н.Б.,
Калиник Т.О. Валеологія — основи безпеки життя дитини: Посібник до курсу
валеології «Я і моє здоров’я» для школи першого ступеня. — Изд. 2-е.
— СПб.: Изд-во «Петроградський і К», 1995.
11. Татарникова Л.Г. Педагогічна
валеологія: Генезис. Тенденції розвитку. — СПб.: Изд-во «Петроградський і
К», 1995.