Храм знаний: » Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

Дата: 12.01.2016

Міністерство
освіти і науки України

Харківський
національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди

Кафедра практичної
психології

Спеціальність
психологія

Курсова
робота

Особливості
переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

студентки IV курсу

групи 45 – П

Ведмідь Ірини
Леонідівни

Науковий керівник:

Жванія Тарас
Валер’янович

Харків 2010

Зміст

Вступ

Розділ І Теоретичний аналіз проблеми переживання емоційних станів

1.1
Поняття емоційних станів у
психології

1.2 Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

Висновки до першого розділу

Розділ ІІ Експериментальне вивчення особливостей переживання
емоційних

станів у чоловіків та жінок

2.1 Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження

2.2 Результати дослідження переживання емоційних станів у жінок та
чоловіків

Висновки до другого розділу

Висновки

Використана література

Вступ

Людина взаємодіючи з навколишнім середовищем та іншими людьми,
деяким чином до них відноситься та переживає те, що з нею відбувається.
Переживання цього відношення і складає сферу відчуттів та емоцій людини. Емоції
виражають стан суб’єкта і його відношення до об’єкта. Емоційна сфера в
структурі особистості в різних людей може мати різну вагомість. Вона буде
більшою чи меншою в залежності від темпераменту, емоційного збудження та
стійкості людини, від структури її потреб, мотивів та інших факторів. Емоція як
переживання завжди носить глибоко особистісний характер, зв’язаний з істинним
«Я» людини. Будь-яке особистісно-значиме відношення набуває емоційного
характеру,і тому, що саме зачіпає людину чи залишає її байдужою, робить
радісною чи засмучує, можна виявити істинну його сутність.

В останній час з’являється все більше інформації, яка свідчить про
те, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково у
представників різних статей, у чоловіків та жінок. Дійсно, в багатьох
дослідженнях виявлена чітка різниця в емоційній сфері представників чоловічої
та жіночої статі. К. Хорні пише, що згідно з розподілом соціальних ролей
сформувався деякий погляд на жінок як на інфантильних істот, які живуть
емоціями. Л. В. Куликов відмічає, що у жінок емоційна сфера більше
диференційована, ніж у чоловіків.

Цим питанням займалося дуже багато вчених та дослідників, як
вітчизняних: М. С. Пономарьова, В. П. Плотников, О. І. Захаров, П. О. Ковальов,
так і зарубіжних діячів: Н. Айзенберг, К. Ізард, С. Арчер, Е. Маккобі, К.
Джеклін та багато інших. З цього можна зробити висновок, що дана проблема є
актуальною, як в соціальній, так і в науковій сфері.

Метою дослідження є теоретичний аналіз та емпіричне дослідження
особливостей переживання емоційних станів у жінок та чоловіків.

Об’єкт дослідження – емоційно-вольова сфера особистості.

Предмет дослідження – особливості переживання емоційних станів у
жінок та чоловіків.

Завдання:

1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраної
проблеми;

2. за результатами теоретичного аналізу визначити особливості
переживання емоційних станів представниками різних статей;

3. здійснити підбір психолого-діагностичних методик для дослідження
особливостей переживання емоційних станів;

4. провести дослідження для визначення особливостей переживання
емоційних станів у чоловіків та жінок.

Розділ
І Теоретичний аналіз проблеми переживання емоційних станів

1.1
Поняття емоційних станів в
психології

Емоційні стани розглядаються за змістовими ознаками як форми
виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю:
від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану й до
пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомлення порядок
змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту
як найменш усвідомлюваних. Щодо домінування психічних процесів за їхньою
складністю та довільністю ці стани розташовують від афекту, де домінують
емоції, до настрою й пристрасті як єдиної емоції та волі.

Емоційний стан – більш довготривалий, він може тривати декілька
місяців. Важливою характеристикою є відносна статичність. Емоційний стан не
направлений на певний предмет, він виступає у вигляді фону, сцени [11,45].

Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан
людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формами
переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне
почуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів
поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і
форм діяльності, які найбільшою мірою забезпечують задоволення тих чи інших
потреб, стимулюють саму діяльність.

Почуття виступають суб’єктивним показником того, як задовольняються
потреби людини. Якщо процес задоволення потреб проходить сприятливо, то у
працівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радість,
задоволення). Незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями. Отже,
емоція — це реакція на ті ситуації, до яких людина не може зразу адаптуватися [12,73]

Емоційний стан людини залежить від характеру та інтенсивності
актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задоволення — з
іншого. Якщо суб’єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають
позитивні почуття, у противному разі — негативні.

Емоції виникають тоді, коли не відбувається задоволення потреби,
коли дії не досягають мети або їх виконання пов’язане з перешкодами.

Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній
функції, оскільки переживання виступають у ролі сигналів, які стимулюють або
стримують діяльність людини.

Емоційні стани виконують також оцінну функцію, виражаючи
суб’єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емоційний стан,
переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори і підкіркових
центрів.

Емоційний стан може супроводжуватись посиленням або зниженням
інтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічні
реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м’язів, зміна
кров’яного тиску, вмісту цукру в крові і таке інше, свідчать про активізацію
сил організму. Отже, емоційні стани виконують енергетичну функцію, мобілізуючи
фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосовні можливості
організму, то можливі різні захворювання — неврози, інфаркти, гіпертонії,
виразкові хвороби [31,134].

Світ емоційних явищ надзвичайно різноманітний. Тому їх можна
розрізняти за еволюційною, функціональною та структурною ознаками.

За еволюційною ознакою на перший план виступають три рівні проявів
емоційних станів: перший характеризує емоційний (чуттєвий) тон відчуттів
(відчуття задоволення або ж незадоволення, приємного чи неприємного), який
емоційно зафарбовує чуттєві образи та самопочуття людини. Другий рівень —
емоції, що мають чіткий предметний характер. Це широкий спектр позитивних або
негативних емоцій, які відображають ситуативне ставлення людини до якоїсь
події. Змістом третього рівня є почуття, наприклад, комічного, гумору, іронії, піднесеного,
трагічного тощо [33,384].

Власне емоції виявляють оцінювальне ставлення індивіда до
актуальних чи можливих ситуацій. На відміну від емоційного тону, це досить
визначені стани, що виникають у зв’язку із задоволенням певної потреби. До того
ж вони сигналізують про смисл подій, які ще не настали або ж відійшли у минуле,
тому часто виникають у зв’язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. Серед
них є основні емоції: інтерес, хвилювання, радість, здивування, горе,
страждання, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина. Комбінація деяких
інших утворює комплексні емоції: тривогу, депресію, любов, ворожнечу. Кожна
емоція має власну картину суб’єктивного переживання, здійснюється за рахунок
специфічних фізіологічних механізмів й характеризується притаманними лише їй
виразними рухами.

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні
стани, що виникають, коли суб’єкт не здатний знайти вихід із надзвичайної і
несподіваної ситуації[14,26]. Як правило, така ситуація безпосередньо
стосується провідної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його
життя. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним
нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і
тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових,
погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

У пам’яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживає
при згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила. У свідомості
ці комплекси виявляються подвійним чином: з одного боку, актуалізуються у
вигляді нав’язливих переживань, з другого — витісняються[37,22].

Тривога — це стан неспокою, що виникає у людини в ситуації, яка
представляє для нього певну психічну або психологічну загрозу. Це стан ще часто
називають тривожністю.

За загальноприйнятим визначенням тривожність визначають як
відчуття неконкретної, невизначеної загрози, що супроводжується очікуванням
неблагополучних змін [4,234].

Термін «тривожність» нерідко використовують і для позначення
ширшого спектру переживань, що виникають незалежно від конкретної ситуації.
Багатогранність і семантична невизначеність понять тривоги і тривожності в
психологічних дослідженнях є наслідком використання їх в різних значеннях.

Тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов’язане з
передчуттям небезпеки або невдачі. Будь-яка нестабільність, порушення звичного
ходу подій може привести до розвитку тривожності.

На відміну від страху, який породжується конкретними причинами і
пов’язаний головним чином із загрозою самого існування людини як жвавої істоти,
тривожність зазвичай має невизначений характер і виникає при загрозі (нерідко —
уявній) людині як особі. У той же час вважають, що тривожність, тривога
передують страху, який виникає, коли небезпека вже усвідомлена і конкретизована
[5,11].

У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна
тривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність).

Ситуативна тривожність визначається Спілбергером як «емоційна
реакція» яка характеризується похмурими передчуттями, суб’єктивними відчуттями
напруженості, нервозності, неспокою і супроводжується активізацією вегетативної
нервової системи [34,27].

Аналогічно Ю. Л. Ханін розуміє тривогу як емоційний стан або
реакцію, для якої характерні наступні ознаки:

· різна інтенсивність (величина ситуативної тривожності може
коливатися залежно від безлічі чинників);

· мінливість в часі (емоційний дискомфорт пов’язаний з конкретною
ситуацією);

· наявність неприємних переживань напруженості, заклопотаності,
неспокою, побоювання;

· виражена активація вегетативної нервової системи.

Ситуативна тривожність породжується об’єктивними умовами, що
містять вірогідність неуспіху і неблагополуччя. Як правило, в нормі у тривожності
є привід, тобто людина знає, чому вона турбується: із-за майбутнього іспиту,
із-за неприємностей на роботі. У таких умовах тривожність може грати позитивну
роль, оскільки сприяє концентрації енергії на досягнення бажаної мети,
мобілізації резервів організму і особи для подолання можливих труднощів. Тобто
ситуативна тривожність має пристосований характер, якщо не перевершує
оптимального рівня. Байдужість до труднощів і безвідповідальне відношення до
поставлених цілей при повній відсутності ситуаційної тривожності знижує
ефективність діяльності і не дозволяє добитися якнайкращих результатів. Проте і
підвищена ситуативна тривожність, при якій збудження і неспокій значно
перевищують рівень можливих труднощів, знижує результативність діяльності [28,127].

Величина особистісної тривожності дозволяє прогнозувати
вірогідність виникнення станів тривоги в майбутньому. Високо тривожні суб’єкти
сприйматимуть ситуації з наявністю стресорів як загрозливіші і
випробовуватимуть більш виражений рівень ситуативної тривожності.

На додаток до цього Ю.Л. Ханін, посилаючись на роботи Мартенса,
підрозділяє особистісну тривожність на загальну і специфічну.

У першому випадку особистісна тривожність має характер, не
пов«язаний з особливостями ситуації. Це означає, що високо тривожні суб»єкти в
більшості ситуацій випробовуватимуть високий рівень ситуативної тривожності.

У другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях і
пов’язана з особливостями сприйняття специфічних стресорів. Тому індивіди з
високим рівнем особистісної тривожності відчувають стан тривоги в одних
ситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях
[28,165].

Певний рівень тривожності — природна і обов’язкова особливість
активної діяльної особи [12,486]. У кожної людини існує свій оптимальний, або
бажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною
свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і
самовиховання.

Пристрасті – сильні й тривалі емоційні стани, що на певний час
забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці
його діяльності. Це виразний сигнал особистісного сенсу предмета, потреби,
мотиву, від якого залежить життя [28,382]. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь
предметі, який в цей час затіняє всі інші види діяльності. Переживаючи
пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під
владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Пристрасті присутні такі компоненти: сила; стійкість; присутність
в ній вольових компонентів; зосередженість свідомості, увага на поставлену
мету; поєднання активності та пасивності.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним
засобом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій
людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого
кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, з
чим він стикається, видобуває відкриття того, що улюблений предмет має нові
досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об’єкт або ж
якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжіння
домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує
його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя [13,184]. На відміну від інших
емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела
нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму,
підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний сенс тих чи інших порушень
у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі
світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною
залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби,
наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв’язку
настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Настрій – протилежний афекту, це загальний емоційний стан, який у
відомому проміжку часу забарвлює переживання та діяльність людини. Він має такі
особливості: забарвлює всю ситуацію в цілому; не має специфічно цільового
об’єкту, специфічних реакцій; не прив’язаний до приватної події або моменту;
виникає в наслідок узагальнення якогось емоційного враження; він впливає як
контекст, непомітно для нас трансформує наші реакції на події; стимулює людину
до поведінки, яка покращила б її самопочуття.

З когнітивної точки зору, настрій – це потік гедонічно
орієнтованих ідей, які дістаються із пам’яті. Це система, яка включає в себе
декілька підсистем: емоційну, когнітивну, мотиваційну та фізичне самопочуття.
Настрій може закріпитися та стати властивістю особи, стати постійним
супутником.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який
виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан
полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються.
Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення
теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне
емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає
можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому —
стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад,
ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які
позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його
діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від
індивідуально-психологічних особливостей людини.

Іноді для опису емоційного стану, аналогічного за генезисом до
стану емоційного стресу, використовують термін «напруженість». Деякі автори
вважають ідентичними поняття «стрес» і «напруженість», на думку інших,
необхідно відмежувати емоційний і психологічний стреси від близьких до них
станів, до яких належать фрустрація, тривога, напруженість [23,83]

Спільною рисою напруженості та стресу є їхня відображувальна
природа. У цьому розумінні ці стани є відображенням (безпосередньо-чуттєвим
переживанням) суб’єктом розбіжності між його життєво важливими потребами (мотивами)
та явищами дійсності або ймовірністю успішної реалізації діяльності, що
відповідає його потребам.

Поняття стресу було запроваджене в 40-ві роки ХХ ст. канадським
ученим Г. Сельє для визначення генералізованої реакції організму – «загального
адаптаційного синдрому» – як відповіді на будь-який несприятливий вплив.

У 1936 р. Сельє опублікував статтю «Синдром, викликаний різними
шкідливими агентами», де було започатковано вчення про стрес як про стан
неспецифічного напруження, що виникає в живому організмі в результаті дії
будь-якого шкідливого фактора, або стресора. Г. Сельє схарактеризував стрес як
інтегральне поняття, адаптаційний синдром, який є сукупністю фізіологічних
реакцій. Дана сукупність реакцій виконує адаптаційну функцію, вона спрямована
на збереження цілісного фізіологічного стану організму – гомеостазу, який може
бути зумовлений будь-яким шкідливим агентом (психічним, біологічним, хімічним,
фізіологічним та ін.). Незалежно від того, який саме подразник діє на організм
– фізична травма, тривале навантаження, страх, погроза і багато іншого,
організм реагує на вплив, що відбувається в даний момент, не тільки локально, а
й інтегрально – за фізіологічним однотипним механізмом. У відповідь на дію
стресора організм мобілізується на боротьбу з ним із метою найбільш швидкої
адаптації до ситуації, що склалася.

Реагування на екстремальний вплив має певні фази:

· «фаза шоку» характеризується різким падінням опору організму;

· «фаза резистентності» мобілізує адаптаційні можливості організму
відповідно до нових умов;

· «фазі виснаження» відповідає стійке зниження резервів організму.

Слід зазначити, що вченню про стрес передували праці фізіологів
російської школи І. П. Павлова, І. М. Сєченова, М. Є. Введенського, О. О.
Ухтомського, Л. А. Орбелі, досліди гомеостазу американських учених К. Бернара
та К. Кеннона.

Широка популяризація поняття «стрес» призвела до того, що
будь-який стан людини, навіть стан повного розслаблення або сну, стали
розглядати як стрес, нульовий же рівень стресу – це смерть. Терміном «стрес»
почали називати катастрофу, хворобу, погрозу, страх, радість, інформаційне
перевантаження та багато іншого. Слово «стрес» вийшло за межі науки й почало
позначати безліч різноманітних явищ із різних сфер життєдіяльності людини. Таке
вживання терміна призвело до виникнення численної літератури на тему стресу.

Л. О. Китаєв-Смик наводить такі визначення поняття «стрес», які
трапляються в сучасній літературі:

· сильна несприятлива дія, що негативно впливає на організм;

· сильні як несприятливі, так і сприятливі для організму реакції
різного роду;

·
неспецифічні риси (елементи)
фізіологічних і психологічних реакцій організму за сильних, екстремальних для
нього дій, що викликають інтенсивні вияви адаптаційної активності.[12,32]

Згідно з Р. Лазарусом, якщо в разі фізіологічного стресу
адаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі
емоційного – адаптація передує ситуації, настає завчасно. Саме завдяки цьому
емоційний стрес може бути доцільним. Але робота у стресогенній ситуації
обов’язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, що може
мати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» –
серцево-судинні патології, виразка шлунка, психосоматичні розлади, депресивні
стани – характерні для сучасної виробничої та управлінської діяльності.

Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності
стресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і від
індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих
ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати
характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняють
типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у
схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде
прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій,
експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослідники стресу виявили
також тенденцію щодо відповіді на подібні стресові ситуації однаковими
характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою у процесі індивідуального
розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).

Складовими емоційного стресу вважають емоційне збудження,
напруження і напруженість. При цьому емоційне збудження розглядається як стан,
що характеризується активізацією різних функцій організму у відповідь на вплив
емоціогенних факторів. Емоційне збудження зазвичай не пов’язане з будь-якою
активною вольовою дією. Емоційне напруження – це стан, що характеризується
активізацією різних функцій організму у зв’язку з активними вольовими актами,
цілеспрямованою діяльністю або підготовкою до неї, очікуванням будь-якої
діяльності або небезпеки. Емоційна напруженість – стан, що характеризується
таким ступенем емоційних реакцій, який зумовлює тимчасове зниження стійкості
психічних процесів і працездатності. Такий розподіл являється не дуже логічним,
тому що емоційним напруженням називають вольове напруження.

Л. В. Куликов зовсім вважає, що додавати до терміну «напруження» слово «емоційне» немає необхідності, тому
що важко представити собі будь-яке напруження без емоціональним.

Виділяють два види напруженості: операційну та емоційну [23,94]. Перша виникає при
актуалізації процесуального мотиву. Для неї характерним є збіг змісту, мети та
мотиву діяльності. У цьому стані відбувається зближення об’єктивного значення
діяльності та її особистісного смислу для людини; потреби, інтереси та
прагнення людини спрямовуються на зміст і процес діяльності.

Емоційна напруженість виникає за актуалізації мотиву
самоствердження; цей стан відбиває розбіжність внутрішніх спонукань особистості
з об’єктивними складовими її діяльності – діяльності значущої, складної.

1.2 Особливості
переживання емоційних станів у чоловіків та жінок

Е. Маккобі і К. Джеклін на основі аналізу ряду експериментальних
досліджень прийшли до висновку, що в перші роки життя немає відмінностей в
частоті і тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, але з
віком їх частота і інтенсивність у хлопчиків збільшуються, а у дівчаток —
зменшуються. Це вони пояснюють тим, що дівчатка, маючи ті ж агресивні
тенденції, що і хлопчики, бояться проявити їх із-за покарання, тоді як до
агресії хлопчиків оточуючі відносяться прихильніше.

К. Хорні пише, що відповідно до розподілу соціальних ролей
сформувався певний погляд на жінок як на інфантильних створінь, що живуть
емоціями [38,428]. Із цього приводу ще К. Батюшков писав: «Любити або ненавидіти! —
їм, жінкам, потрібна безупинна їжа для відчуттів». Це знаходить підтвердження і
в деяких дослідженнях. Так, В. А. Чикер та інші виявили, що для дівчаток
старших класів соціальне середовище виявляється більш насиченим емоційними
подіями, що мають стресогенне значення, ніж для хлопчиків. Л. В. Куликов
відзначає, що у жінок емоційна сфера більш диференційована і складніша, ніж у
чоловіків.

Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлені виразні відмінності в
емоційній сфері осіб чоловічої і жіночої статі. Правда, до цих пір не зрозуміло,
чи є хоч би деякі з них природженими або всі ці особливості отримуються в
процесі специфічного виховання хлопчиків і дівчаток.

Відмінності в емоційній сфері чоловіків і жінок багато психологів
пов’язують саме з особливостями виховання тих і інших. Р. Сальвагіо відзначає,
що у жінок вельми бажана емоційна залежність від протилежної статі, занурення в
«любов» при забороні на відкрите вираження відчуттів, прояв агресії. Це створює
у жінок мазохістську установку. В той же час для чоловіків все це гідно
кепкувань і ганьби. Згідно К. Юнгу, у чоловіка в процесі його виховання
відчуття пригнічуються, тоді як у дівчаток вони домінують.

Відмінності по тривожності. У
молодших школярів, за даними Л. П. Баданіной, спостерігаються відмінності між
хлопчиками і дівчатками по ряду емоційних станів. Показники тривожності у
хлопчиків нижче чим у дівчаток. Автор пов’язує це з тим, що дівчатка з більшою
усвідомленістю сприймають роль школяра. Хлопчики і дівчатка також розрізняються
по домінуючих причинах тривожності. У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7
— 9 років, а в 10 років поступається своїм місцем самооцінній тривожності. У
дівчаток молодших класів на фоні меншої, ніж у хлопчиків, кількості невротичних
реакцій найчастіше відмічається нестійкість настрою, примхливість, плаксивість,
смуток, туга, сором’язливість, боязливість, схильність до страхів, підвищена
образливість. У хлопчиків семи років домінує міжособова тривожність, шкільна
тривожність переважає в 8 — 9-річному віці. При цьому у хлопчиків вже в 9 років
показники самооціночної тривожності починають порівнюватися з показниками
шкільної тривожності. На фоні великої кількості невротичних реакцій у хлопчиків
молодших класів спостерігається агресивність, забіякуватість, гіперактивність.

А. М. Прихожан відзначає, що відмінності між хлопчиками і
дівчатками по тривожності є лише в 12-річному віці. У старшому підлітковому
віці (14-15 років) відмінності між ними не виявляються, а у віці 16 – 17 років
знову більш тривожними виявляються дівчатка [27,99].

Факт більшої тривожності і нейротизму осіб жіночої статі в
порівнянні з особами чоловічої статі виявлений в багатьох дослідженнях В. Д.
Кузакова, наприклад, виявила у здорових чоловіків високу тривожність в 14%
випадків, а у жінок — в 21% випадків. Ті ж співвідношення опинилися і у туговухих
(відповідно 26%і 43%) . І лише у глухих кількість осіб з високою тривожністю у
чоловіків і жінок виявилася приблизно однаковою (39 % і 35% ).

Обстеження декількох сотень спортсменів високого класу показало,
що у жінок, які виступають в ігрових видах спорту, високий нейротизм
зустрічається значно частіше, ніж у чоловіків — представників тих же видів
спорту (відповідно в 34% і 12%). Низький же нейротизм частіше зустрічається у
чоловіків-спортсменів, ніж у жінок-спортсменів (відповідно 34% і 13%).

Але все таки, не дивлячись на більшу тривожність жінок, саме вони
в більшій мірі, ніж чоловіки, здатні до її подавлення.

Проблемна озабоченність (хвилювання). Більша тривожність та
нейротизм осіб жіночої статі проявляється і в їх більшій проблемній
озабоченості. С. Арчер встановила, що 42% дівчат стурбовані неможливістю
поєднати в майбутньому сім’ю та роботу. Серед хлопців осіб з такою
стурбованістю не було. Сімдесят п’ять відсотків хлопців відповіли, що їх нічого
не турбує, в той час як серед дівчат таких виявилось лише 16%. За даними А. Г.
Грецова, проблемна стурбованість практично по всім аспектам життя більше
виражена в дівчат, ніж у хлопців.

В книзі «Життєві проблеми…» відмічається, що для дівчат проблеми,
які зв’язані з власною особою та майбутнім, мають більше значення, ніж для
хлопців. У чоловіків ступінь надії вищий, ніж у жінок, тобто вони з більшим
оптимізмом дивляться в майбутнє.

Заздрісність. За даними Н. Е. Серебрякової, яка застосувала
оригінальну методику для виявлення заздрості по відношенню до успіхів іншого в
різноманітних життєвих ситуаціях, у жінок заздрісність вища, ніж у чоловіків,
виключно кар’єру; тут різниці між чоловіками та жінками не виявлено.

Ревнивість. Чоловіки найбільше ревнують, коли їх партнерша має
статеві стосунки ще з ким-небудь. Жінки відчувають найбільшу ревність, коли їх
партнер емоційно прив’язується до іншої. Психологи вважають, що ця різниця
відображає хвилювання чоловіків щодо достовірності їх батьківства і потребності
жінки в піклуванні зі сторони партнера [12,160].

Статеві відмінності емпатійності. За деякими даними, жінки більш схильні до емпатії, ніж чоловіки.
Під час прогляду слайдів або прослухування розповідей реакції дівчаток
відрізнялися більшою емпатією. Велику схильність дівчаток до співпереживання в
порівнянні з хлопчиками виявила М. Л. Бутовська. Жінки більш схильні плакати і
говорити про свої біди у відповідь на розповіді інших про свої неприємності. Менша
емпатійність чоловіків виявилась по відношенню до хворих СНІДом. Чоловіки більш
схильні вважати цих хворих за девіантних, некомпетентних осіб, які не гідні
співчуття і тому заслуговують на соціальне дистанціювання.

Психологи, вивчаючі емпатію у дітей 10 — 12 років, вважають, що
велика емпатійність дівчаток цього віку виявляється тому, що вони морально
дозрівають раніше, ніж хлопчики. Велику ж емпатійність жінок в порівнянні з
чоловіками пояснюють їх гендерними ролями (дбайливість перших і владність,
незалежність, суперництво других), а також відповідним цим ролям вихованням
дітей. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопчиків формується
установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійну
експресію, а «чоловічі» іграшки її не розвивають. Д. Блок припускає, що у
чоловіків внаслідок цього є менш багатий досвід у сфері емпатійної чуйності, і
в результаті вони просто не знають, як реагувати на емоційний дискомфорт іншої
людини.

Були отримані дані, згідно яким чоловіки більше потребують
емоційної участі (100% і 60%), жінки ж частіше зберігають емоційну байдужість в
стосунках (60% проти 40%). Ці на перший погляд парадоксальні дані не виглядають
такими, якщо врахувати, що думка про більшу природну емпатійність (як
приватного прояву більшої емоційності) жінок деякими дослідниками ставиться під
сумнів.

Багато що у виявленні емпатійних відмінностей між чоловіками і
жінками залежить від використовуваних при їх виявленні критеріїв. Айзенберг і
Леннон встановили, що чим менше очевидно, що тест вимірює рівень емпатії, тим
менше виявляється статевих відмінностей. Так, істотні відмінності
спостерігалися при використанні шкал, де обстежуваний повинен був повідомити,
наскільки емпатійним він прагне бути, невеликі відмінності — при використанні
шкали, де треба було повідомити про свої відчуття після переживання емоційно
насиченої ситуації, а при використанні фізіологічних показників або мімічних
реакцій відмінностей взагалі не було знайдено.

Форми емпатійної поведінки – співпереживання і співчуття – по-різному виявляються
у дітей різної статі. Співпереживання дорослим і тваринам частіше спостерігалося
у хлопчиків, а співчуття – у дівчаток. По відношенню ж до однолітків все опинилося
навпаки: співпереживання частіше виражалося дівчатками, а співчуття —
хлопчиками. В цілому ж і ті і інші частіше співчували, ніж співпереживали [12,156].

Як показано, емпатійна реакція дівчаток і хлопчиків визначається видом емоціогенного стимулу. Коли
дівчатка чують дитячий плач (у магнітофонному записі), то у них різко
активуються центри слуху, зір, моторні і задні асоціативні зони мозку, у
хлопчиків реакція значно менше виражена. Картина міняється, коли звучить
дієслово «плачуть». У хлопчиків реакція вказаних зон кори виражена виразно, а у
дівчаток — слабо. Автори пояснюють сильнішу реакцію дівчаток на плач в
порівнянні з реакцією на слово тим, що плач для жінок є найважливішим
біологічним сигналом. Плач — це провідна комунікація матері та дитини.

Провина і сумлінність. Фактор статі сильно впливає на переживання
провини: у чоловіків воно виражене слабше і вони набагато рідше говорять про
переживання провини, ніж жінки.

Це знайшло підтвердження в дослідженні сумлінності, проведеному за
допомогою розробленого опитувальника: у чоловіків величина сумлінності
опинилася рівна 4,7 бала, а у жінок — 7,2 бала.

Висновки до
першого розділу

Отже, високий динамізм повсякденного життя і діяльності сучасної
людини, інтенсифікація соціальних зв’язків і спілкування людей, необхідність
ухвалювати відповідальні рішення в умовах невизначеної ситуації і дефіциту
часу, підвищення вимог до компетентності і оперативності людини зв’язані, все
це впливає на кожну людину та суспільство в цілому зростанням емоціональної напруженості,
яка виражається такими станами як настрій, почуття, афекти, тривожність,
агресивність, стрес, фрустрація. Ось чому проблема емоційних станів, а також їх
переживання має в людинознавстві величезне значення. І саме успішна розробка цієї проблеми необхідна
тому, що психічні стани багато в чому визначають характер діяльності людини.

Провідне місце в діагностиці емоційних станів відводиться
переживанням. Саме переживання чогось (апатії, страху, радості, невпевненості,
огиди, тривоги) дає змогу найдостовірніше судити про психічний стан людини, є
індикатором емоційного стану.

Також, як виявилось, чи не одним з головних питань в даній
тематиці є питання про диференціацію переживань емоційних станів в
представників різної статі. Теоретичний аналіз даного питання підтвердив
гіпотезу про достатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деяких
емоційних станах мають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Це
зумовлено передусім віковими та соціальними особливостями.

Розділ
ІІ Експериментальне вивчення особливостей переживання емоційних станів у
чоловіків та жінок

2.1
Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження

Для вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків
та жінок буде підібрана група з 30 чоловік методом вільної вибірки з осіб віком
19 – 24 роки. 50% якої будуть особи жіночої статі, 50% – чоловічої, тобто по 15
чоловік. До складу групи входитимуть студенти.

Досліджування буде проводитись в індивідуальному варіанті. З
кожним респондентом буде проведений інструктаж, щоб можна було чітко та легко
зрозуміти інструкцію.

В ході даного дослідження буде проводитись три методики. Перша –
це тест «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Друга – тест «Самооцінка
психічних станів» по Айзенку. Третя – методика діагностики оперативної оцінки
самопочуття, активності, настрою.

ТЕСТ «ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ» по Спілбергеру. Вимір тривожності
як властивості особи дуже важливий, оскільки ця властивість багато в чому
впливає на поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності – природна і
обов’язкова особливість активної діяльної особи. У кожної людини існує свій
оптимальний, або бажаний,рівень тривожності – це так звана корисна тривожність.
Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом
самоконтролю і самовиховання.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна
характеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і припускає
наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як
загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність,
особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що
розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або
реактивна тривожність як стан характеризується емоціями, що суб’єктивно
переживаються: напругою, неспокоєм, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан
виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по
інтенсивності та динамічності в часі.

Особи, які відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати
загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності в широкому діапазоні ситуацій і
реагувати вельми вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виражає
у випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу
припускати у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо
коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.

Більшість з відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінити
тільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції.
Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як
особистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д.
Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіним.

Даний тест є інформативним способом самооцінки рівня тривожності в
даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особовій тривожності (як стійка
характеристика людини).

Реактивна тривожність характеризується напругою, неспокоєм,
нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, інколи
порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює
з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і
психосоматичними захворюваннями.

Шкала самооцінки складається з 2-х частин, що роздільно оцінюють ситуативну
тривожність (СТ, номери висловів з 1 по 20) і особистісну (ОТ, номери висловів
з 21 по 40). На кожен з висловів необхідно дати один з чотирьох варіантів
відповіді: 1 – ні це не так, 2 – напевно так, 3 – вірно, 4 – повністю вірно.

Обробка результатів включає в себе: 1. Визначення показників
ситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа. 2. На основі оцінки
рівня тривожності складання рекомендацій для корекції поведінки досліджуваного.
3. Розрахунок середньо групового показника СТ і ОТ та їх порівняльний аналіз в
залежності від статі.

При аналізі результатів самооцінки потрібно мати на увазі, що
загальний кінцевий показник по кожній із підшкал може знаходитись в діапазоні
від 20 до 80 балів. При цьому чим вище кінцевий показник, тим вище рівень
тривожності (ситуативної або особистісної).

При інтерпретації показників можна використовувати наступні
орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів – низька тривожність; 31-44 –
помірна тривожність; 45 і більше – висока тривожність.

Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають
особливої уваги, висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги
у людини в ситуаціях оцінки його компетентності. В цьому випадку слід понизити
суб’єктивну значущість ситуації і завдань і перенести акцент на осмислення
діяльності і формування відчуття упевненості в успіху

За результатами дослідження групи пишеться висновок, що оцінює різні
статі по рівню ситуативної і особової тривожності, крім того, виділяються
особи, високо і низько тривожні.

ТЕСТ «САМООЦІНКА ПСИХІЧНИХ СТАНІВ» по Айзенку. Дана методика
дозволяє виміряти показники таких емоційних станів: тривожність, фрустрацію,
агресивність, ригідність.

Фрустрація (лат. frustratio — обман, невдача,
марне очікування, розлад, руйнування (планів, задумів)) — психічний стан, що
виникає в ситуації розчарування, нездійснення якої-небудь значущої для людини
мети, потреби.

Виявляється в гнітючій напрузі, тривожності, відчутті
безвихідності і відчаю. Виникає в ситуації, яка сприймається особистістю як
невідворотна загроза досягненню значущої для неї мети, реалізації тій або іншої
її потреби. Сила фрустрації залежить як від ступеня значущості дії, що
блокується, так і від близькості його до наміченої мети. Реакцією на стан
фрустрації можуть бути наступні основні типи дій: «відхід» від реальної
ситуації в область фантазій, марень, мріянь; виникнення внутрішньої тенденції
до агресивності, яка або затримується, проступаючи у вигляді дратівливості, або
відкрито проривається у вигляді гніву; загальний «регрес» поведінки, тобто
перехід до легших і примітивніших способів дії, часта зміна занять і ін. Як
наслідок фрустрації нерідко спостерігається залишкова невпевненість в собі, а
також фіксація способів дії, що застосовувалися в ситуації фрустрації.

Ригідність (від латин.
rigidus — жорсткий, твердий) –
утрудненість, аж до повної нездатності, в зміні наміченої суб’єктом програми
діяльності в умовах, що об’єктивно вимагають її перебудови. Виділяють
когнітивну, афектну і мотиваційну ригідність. Когнітивна ригідність виявляється
в труднощах перебудови сприйняття і уявлень в ситуації, що змінилася. Афектна
ригідність виражається у відсталості афектних (емоційних) відгуків на об’єкти
емоцій, що змінюються. Мотиваційна ригідність виявляється в тугоподвижній
перебудові системи мотивів в обставинах, що вимагають від суб’єкта гнучкості і
зміни характеру поведінки. Рівень ригідності, що проявляється суб’єктом, обумовлюється
взаємодією його особистісних особливостей з характером середовища, включаючи
ступінь складності завдання, що стоїть перед ним, його привабливості для нього,
наявність небезпеки, монотонність стимуляції і так далі.

Агресивність (лат. aggressio — нападати) — стійка
характеристика суб’єкта, схильність, що відображає його відношення до
поведінки, метою якої є спричинення шкоди що оточує, або подібний афективний стан
(гнів, злість). Хоча агресивність грала вирішальну роль в процесі еволюції
людини, затверджується, що вона не властива людській істоті спочатку, що діти
засвоюють моделі агресивної поведінки практично з моменту народження.

Причинами агресивності можуть виступати різного роду конфлікти,
зокрема внутрішні, при цьому такі психологічні процеси як емпатія,
ідентифікація, децентрація — стримують агресію, оскільки є ключем до розуміння
інших і усвідомлення їх самостійної цінності.

Пропонується описати різні психічні стани. Якщо цей стан часто
присутній, ставиться 2 бали, якщо цей стан буває, але зрідка, то ставиться 1
бал, якщо зовсім не підходить – 0 балів.

Процедура складається з чотирьох частин:

I. 1…10 питання — тривожність;

II. 11… 20 питання — фрустрація;

III. 21…29 питання — агресивність;

IV. 31…40 питання — ригідність.

Обробка результатів включає в себе: підрахунок суми балів по
кожній частині питань; оцінку та інтерпретацію балів.

I. Тривожність: 0…7 – не тривожні; 8…14 балів – тривожність середня,
допустимого рівня; 15…20 балів – дуже тривожний.

П. Фрустрація: 0…7 балів – не маєте високої самооцінки, стійкі
до невдач, не боїтеся труднощів; 8…14 балів – середній рівень, фрустрація має
місце; 15…20 балів – у вас низька самооцінка, ви уникаєте труднощів, боїтесь
невдач, фрустровані.

III. Агресивність: 0…7 балів – ви спокійні, витримані; 8… 14
балів – середній рівень агресивності; 15…20 балів – ви агресивні, не витримані,
є труднощі при спілкуванні та роботі з людьми.

IV.
Ригідність: 0…7 балів – ригідності немає, легке переключення; 8…14 балів –
середній рівень; 15…20 балів – сильно виражена ригідність, незмінність
поведінки, переконань, поглядів, навіть якщо вони розходяться, не відповідають
реальним обставинам, життю. Вам протипоказані зміна роботи, зміни в сім’ї.

МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ ОПЕРАТИВНОЇ ОЦІНКИ САМОПОЧУТТЯ, АКТИВНОСТІ ТА
НАСТРОЮ. Методика направлена на діагностику таких важливих параметрів
психічного стану людини як самопочуття, активність та настрій.

Самопочуття – система об’єктивних відчуттів, які свідчать про ту
чи іншу міру фізіологічного та психологічного комфорту. Включає в себе як
загальну якісну характеристику (хороше чи погане самопочуття), так і часткові
переживання, локалізовані в різних частинах тіла.

Активність
особистості — прагнення
розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії,
сили, творчост.

Настрій — це загальний
емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини,
характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються
у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають
пасивність. Це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на
щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість до
діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани тощо.

Методика складається з 30 пар протилежних характеристик, за якими
досліджуваного просять оцінити свій стан. Кожна пара представляє собою шкалу,
на якій досліджуваний відмічає ступінь вираження тії чи іншої характеристики
свого стану.

При підрахунку крайня ступінь вираження негативного полюса парі
оцінюється в 1 бал, а крайня ступінь вираження позитивного полюса пари в 7
балів. При цьому потрібно враховувати, що полюси шкал постійно змінюються, але
позитивні стани завжди отримують високі бали, а негативні – низькі. Отримані
бали групуються у відповідності з ключем в три категорії і підраховується
кількість балів кожної з них.

Отримані результати по кожній категорії діляться на 10. Середній
рівень шкали – від 4 до 5,5. Оцінки, що перевищують 5,5 балів, говорять про
сприятливий стан досліджуваного, оцінки нижче 4 балів, свідчать про зворотнє.

2.2
Результати дослідження переживання емоційних станів у жінок та чоловіків

Після закінчення дослідження були підраховані та звірені з ключем
правильні відповіді. Результати досліджень переживання емоційних станів у
чоловіків і жінок приведені в таблицях 2.1, 2.2, 2.3.

Таблиця 2.1

Результати за методикою дослідження тривожності Спілбергера

Характеристики	Рівні	Кількість осіб		%
Характеристики	Рівні	Ч.	Ж.	Ч.	Ж.
Реактивна	низький	2	3	13	20
тривожність	нормальний	9	9	60	60
високий	4	3	27	20
Особистісна	низький	1	1	7	7
тривожність	нормальний	3	7	20	47
високий	11	7	73	47

Таким чином, виявлено, що реактивна тривожність на низькому рівні
переважає у жінок, на високому — у чоловіків, тобто у жінок менше проявляється
реактивна, ситуативна, тривожність, нормальний рівень притаманний більшості
досліджуваних, в однаковій мірі. Особистісна тривожність на високому рівні
також більш притаманна чоловічій статі ніж жіночій, а на середньому рівні
переважає у жінок.

Таблиця 2.2

Результати за методикою оперативної оцінки самопочуття,
активності, настрою

Характеристики	Рівні	Кількість осіб		%
Характеристики	Рівні	Ч.	Ж.	Ч.	Ж.
Самопочуття	сприятливий	11	5	73	33
нормальний	2	7	13	47
несприятливий	2	3	13	20
Активність	сприятливий	1	3	7	20
нормальний	9	10	60	67
несприятливий	5	2	33	13
Настрій	сприятливий	9	8	60	53
нормальний	4	5	27	33
несприятливий	2	2	13	13

Отже, сприятливе самопочуття переважає у більшості чоловіків
(73%), нормальне самопочуття більше характерне для жінок (47%); сприятлива
активність навпаки, переважає у жінок (20%), нормальний рівень представлений у
жінок та чоловіків майже однаково. Третя складова – настрій – представлена
майже однаково у представників обох статей на всіх рівнях.

Таблиця 2.3

Результати за методикою самооцінки психічних станів Айзенка

Характеристики	Рівні	Кількість осіб		%
Характеристики	Рівні	Ч.	Ж.	Ч.	Ж.
Тривожність	низький	4	6	27	40
середній	10	9	67	60
високий	1	—	7	0
Фрустрація	високий	2	—	13	0
середній	9	10	60	67
низький	4	5	27	33
Агресивність	низький	4	3	27	20
середній	8	12	53	80
високий	3	—	20	0
Ригідність	низький	3	5	20	33
середній	10	10	67	67
сильний	2	—	13	0

За результатами даної методики можна зробити наступні висновки:
високий рівень тривожності у жінок відсутній, а у чоловіків складає 7%, тобто
чоловіки більш тривожні, більшість представників обох статей мають середній
рівень тривожності. За шкалою фрустрації чоловіки мають більш високу
самооцінку, стійкі до невдач, не бояться труднощів; більшість чоловіків і жінок
мають середній рівень фрустрації; низький рівень переважає у жінок. Стосовно
агресивності, то у жінок вона на високому рівні відсутня, а на середньому рівні
переважає ніж у чоловіків, тобто на високому рівні чоловіки більше агресивні.
Ригідність на середньому рівні представлена однаково в обох статях (67%); на
низькому рівні, тобто ригідність відсутня, характерне легке переключення,
знаходиться більше жінок (33%), сильно виражена ригідність присутня тільки у чоловіків
(13%).

Висновки до
другого розділу

Отже, тривожність, як стан нервово-психічної напруги є схильністю
індивіда до переживання тривоги і багато в чому обумовлює його поведінку.
Певний рівень тривожності — природна і обов’язкова особливість активної
діяльності особи. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень
тривожності — так звана корисна тривожність.

У психології розрізняють тривожність як емоційний стан (ситуативна
тривожність) і як стійку межу (особистісна тривожність). В цілому тривожність є
суб’єктивним проявом неблагополуччя особи.

Основними чинниками, що впливають на рівень тривожності,
виступають внутрішні індивідуально-психологічні і зовнішні
соціально-психологічні чинники. До внутрішніх чинників відносяться високий
рівень нейротизму і особистісної тривожності, неузгодження в мотиваційній
сфері. До зовнішніх чинників відносяться недоліки організаційної структури і
негативний психологічний клімат в колективі.

Також, в житті людини присутні і інші емоційні стани, а саме
агресивність, фрустрація, ригідність, які впливають на її активність,
життєдіяльність. Деякі вчені вважають, що ці емоційні стани не однаково
переживаються в представників різних статей, що вони відрізняються.

Саме з цією метою були підібрані методики за допомогою яких, в
емпіричному дослідженні виявлена різниця в переживанні емоційних станів у
чоловіків та жінок.

Так, з результатів методик можна сказати, що тривожність, як
ситуативна (реактивна), так і особистісна більше притаманна чоловікам.
Фрустрація також переважає у чоловіків, тобто вони мають більш високу
самооцінку, стійкі до невдач, не бояться труднощів. Що стосовно агресивності,
то вона також більше характерна для чоловіків, така ж ситуація виявлена і з
ригідністю, тобто у жінок легше переключення, відсутнє застрявання. Сприятливе
самопочуття переважає у чоловіків, а сприятливий рівень активності притаманний
більше жінкам. Настрій представлений майже однаково у представників обох
статей.

Загальні
висновки

Як зазначалося раніше, людина, взаємодіючи з навколишнім
середовищем та іншими людьми, якимось чином відноситься до них та переживає те,
що з нею відбувається. Переживання цього відношення складає сферу емоцій та
почуттів. Емоції як переживання завжди носять глибокий характер, тому будь-яке
відношення набуває емоційного характеру.

По силі та тривалості емоційних переживань часто виділяють
декілька видів емоцій, які і утворюють в сукупності емоційну сферу особистості.
Власне емоції, або емоції, у вузькому сенсі слова носять ситуативний характер в
протилежність відчуттям, які є стійкішими емоційними станами. У цьому сенсі
емоції — це стани переживання якого-небудь відчуття. Надзвичайно сильні і
відносно короткочасні емоції, що супроводжуються різко вираженими руховими і
вісцелярними проявами, називають афектами. Часто вони характеризуються значними
змінами свідомості, порушенням контролю за діями.

Відчуття розуміються як найбільш стійкі емоційні стани. Вони
відображають відношення людини до об’єкту його стабільних потреб. Тому вони
характеризуються стійкістю, тривалістю, часто вимірюваною місяцями і роками
життя. На думку багатьох психологів, саме відчуття людини відображають будову
його особи, виявляючи його спрямованість і установки. Відчуття організовуються
навколо певних сфер діяльності. Такі відчуття зазвичай називаються наочними
відчуттями і підрозділяються на інтелектуальні, естетичні, етичні (моральні).

Особливий вид стійких відчуттів утворює пристрасті. Пристрасть —
це стійке глибоке і сильне відчуття, що визначає спрямованість думок і вчинків
людини, яке захоплює всю її дійсність.

Загальний емоційний стан, що забарвлює відчуття впродовж тривалого
відрізку часу, — настрій. Настрій відрізняється від інших видів емоцій двома особливостями:
воно не наочне, а особистісне; воно не прив’язане до якої-небудь часткової події,
а є розвиненим, загальним станом.

Особливу форму переживання відчуттів, по своїм психологічним
характеристикам близьку до афекту, а по тривалості що наближається до настрою,
представляють стресові стани, або емоційний стрес. Як різновиди або компоненти
емоційного стресу можуть розглядатись тривожність, страх, фрустрація, криза та
ін. Концепція стресу виникла і розвивалася у зв’язку з дослідженнями загальних
закономірностей процесу адаптації. Вважається, що ті або інші умови викликають
емоційну напругу унаслідок не відповідності або адаптаційних механізмів, що
сформувалися в процесі індивідуального розвитку на базі певних генетичних
посилок. В результаті порушення взаємодії в системі людина – середовище виникає
або посилюється тривога, яку в цьому випадку розглядують як механізм реалізації
психічного стресу.

Як виявилось, чи не одним з головних питань в даній тематиці є
питання про диференціацію переживань емоційних станів в представників різної
статі. Теоретичний та практичний аналіз даного питання підтвердив гіпотезу про
достатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деяких емоційних станах
мають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Це зумовлено передусім
віковими та соціальними особливостями

Література

1)
Адлер А. Понять природу
человека / Пер. Е.А.Цыпина. – СПб.: «Академический проект», 1997, 256 с.

2)
Айзенк Х. Психологические
теории тревожности: В кн. Тревога и тревожность / Под ред.В.М. Астапова. —
СПб.:Питер, 2001. — С. 224-247.

3)
Ананьев Б.Г. Человек как
предмет познания. – СПб.: Питер, 2001, 288 с.

4)
Астапов В.М. Функциональный
подход к изучению состояния тревоги // Тревога и тревожность. – СПб.: Питер,
2001, 156 – 165 с.

5)
Астахов Р.Л. Тревожность как
фактор трансформации личности подростков // Психология ХХI века: Тезисы Межд.
Научно-практической студенческой конференции СПб, 2000, — С. 160-168.

6)
Бодалев А. Восприятие
человека человеком. — Л., 1965.

7)
Божович Л.И. Проблемы
формирования личности. – М.: Изд-во «Институт практической психологии»,
Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995,

8)
Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М.
Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер, 2006, 528 с.

9)
Василюк Ф.Е. Психология
переживания: Анализ преодоления психических ситуаций. — М.: Изд-во МГУ, 1980.

10) Додонов, Эмоции как ценность. 1978.

11) Изард К.Э. Психология эмоций. — СПб.: Питер, 1999.

12) Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. — СПб. —
Питер,2004. — С. 159-161.

13) Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. — М.: Наука, 1983.

14) Краткий психологический словарь / Под общ. Ред. А. Петровского, М.
Ярошевского. — М., 1985.

15) Кудрявцева Н. Тревога как социальная болезнь // Химия и жизнь. —
2004. — №11. — С. 10-14.

16) Кьеркегор С. Страх и трепет // Тревога и тревожность. – СПб.:
Питер, 2001, 7 – 17 с.

17) Левитов Д. Психическое состояние беспокойства, тревоги // Вопросы
психологии. — 1996. — №1.

18) Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение,
1964, 344 с.

19) Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат,
1975, 304 с.

20) Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1999, 688 с.

21) Мэй Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности // Тревога и
тревожность. – СПб.: Питер, 2001, 215 – 223 с.

22) Мэй Р. Краткое изложение и синтез теорий тревожности: В кн.:
Тревога и тревожность/Под ред. В.М. Астапова. — СПб.:Питер, 2001. — С. 215-221.

23) Наенко Н. Психологические исследования индивидуальных различий. —
М., 1976.

24) Немчин Т.А. Состояния нервно-психического напряжения. — Л, 1988.

25) Новейший психологический словарь / В.Б.Шапарь, В.Е.Россоха; под
общ. ред. В.Б.Шапаря. – Ростов н/Д.: Феникс, 2006, 808 с.

26) Прихожан А.М. Причины, профилактика и преодоление тревожности. //
Психологическая наука и профилактика, 1998, №2, с.11-17.

27) Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: психологическая
природа и возрастная динамика. — М.: «МОДЭК», 2000.

28) Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова.
– М.: Астрель: АСТ: Транзиткнига, 2006, 479 с.

29) Психология личности. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А.
Пузырея. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982, 288 с.

30) Психология эмоций. Тексты / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В.
Вилюнас

31) Психология эмоций и мотиваций / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер. 2003.

32) Реан А.А. Психология и психодиагностика личности. Теория, методы
исследования, практикум. – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2006, 255 с.

33) Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2006,
с.713

34) Спилбергер Ч.Д. Концептуальные и методологические проблемы
исследования тревоги // Стресс и тревога в спорте. – М.: Физкультура и спорт,
1983, 12 – 24 с.

35) Тревога и тревожность / Сост. и общ. ред. В.М. Астапова. – СПб.:
Питер, 2001, 256 с.

36) Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции 16-35. – СПб.: Алетейя,
2000, 499 с.

37) Фрейд З. Запрещение, симптом и страх // Тревога и тревожность. –
СПб.: Питер, 2001, 18-22 с.

38) Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М.:
Айрис – пресс, 2004, 607 с.

39) Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2007, 607 с.

Метки:
Автор:

Опубликовать комментарий