Міністерство
освіти і науки України
Рівненський
державний гуманітарний університет
кафедра
економічної кібернетики
Курсова
робота
з
дисципліни
					







„Політекономія”
на
тему:
„Формування
української ринкової системи”
Підготував:
студент
1 курсу
факультету
ДКМ
спеціальність
„Економічна кібернетика”
групи
ЕК — 11
Кузьміч
Б.С.
Перевірив:
доц.
Галуха
В.Л.
Рівне
– 2008 р.
Содержание
РОЗДІЛ1. ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ
1.1. Поняття ринку, умови його
формування і розвиту…………………………….5-10
1.2.  Ринок та основні його
елементи…………………………………………………….10-12
1.3. Становлення ринкових інституцій в
Україні……………………………………12-14
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН……………………………………………………………………15-
2.1.  Особливості становлення ринкових
відносин в Україні ………………….
2.2.  Ринкова ціна,
кон’юнктура……………………………………………………
2.3.  Закони попиту та
пропозиції……………………………………………………………
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
УКРАЇНИ………….
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………….. 
Вступ
Ринок — досягнення
людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу.
Ринкове господарство є середовищем, «атмосферою», в рамках і з
допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв’язки товарного
виробництва.
Ринок як самодостатній,
автоматично діючий, саморегульований механізм – це абстракція, яка деякою мірою
відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок – це один з феноменів, який зумовлює
складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові
закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова
свідомість.
Сьогодні Україна має
статус „країни з ринковою економікою”. Проте, питання переходу до ринкової
економіки й по цей день гостро стоїть перед нашою державою, оскільки Україна в
повній мірі ще не відповідає всім тим „європейським стандартам”, які мають бути
наявні у країни з таким статусом. 
Звичайно, Україна, як
нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього
народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за
багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов
ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн,
а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх
національних політичних, економічних, географічних та інших особливостей
історичного розвитку України.
Актуальність теми. 
Дослідження української ринкової системи, основних елементів, типів та
механізму.
Предметом дослідження
формування ринкової системи на сучасному етапі.
Мета курсової роботи
дослідити та виявити основні чинники, які впливають на процес формування
ринкової системи.  
Об’єктом дослідження
виступає ринкова система в Україні. 
Метою курсової роботи є
дослідження  українського ринку. 
Структура роботи. У
відповідності  з поставленою метою та завданнями дана робота складається з
вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.  Загальний
обсяг дослідження – 30 сторінок.
РОЗДІЛ1. ФОРМУВАННЯ
РИНКОВОЇ СИСТЕМИ
1.1. Поняття ринку,
умови його формування і розвитку.
Мабуть, найпопулярнішим
словом сьогодні в нашому суспільстві як на побутовому рівні, так і в наукових
працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову
систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її
виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функції, які виконує в
суспільстві? Для того щоб відповісти на ці запитання, слід з’ясувати, що являє
собою ринок.
З давніх часів ринок
визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів.
Ось чому у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром – місцем обміну
вироблених благ. Це вірно лише частково. Ринок – поняття більш широке і містке.
Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти
харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються
і купуються цінні папери (акції, облігації), — фондові біржі. На товарних
біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними
показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники
або більше беруть на себе юридичні зобов’язання, якими визначаються їхні дії та
відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу
існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.
Як явище господарського
життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного
розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства.
Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу
економічно-самостійних, юридично незалежних господарюючих суб’єктів і перехід
від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного
обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку,
неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого
розвивається засоби зв’язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за
допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не
потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а отже, місце для
їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок – це обмін,
який ведеться за законами виробництва і обігу. 
Проте, коли мова йде
про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну
(він може відбуватися і у неринковій формі – наприклад, бартеру), а така сфера,
в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє
відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має
досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення,
тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага
попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, за
якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного
прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного
ефекту. Інтереси суб’єктів виробництва не реалізуються, виробництво
розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується
економічна і соціальна рівновага в суспільстві. 
Сучасна економіка
вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі
встановлення цін на всі вироблені товари стало гальмом науково-технічного і
виробничого розвитку. Досить сказати, що номенклатура виробництва досягла 24
млн. найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах
зіставляти витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий
механізм, ніж будь-яка найдосконаліша техніка і технологія.
Ринок забезпечує
зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення,
його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту,
суспільного характеру праці, що втілюється в нього. Будь-яка споживна вартість
починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на
виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки
досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку
хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і
пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги – це ціна, за якої
пропозиція відповідає попиту.
Рівновага ринкових цін
забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і
невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним
попитом і пропозицією. 
Якщо ж рівноваги між
попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна,
впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на
ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає
на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що
функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості,
попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін. Ось чому, будуючи ринкову
економіку, не можна взяти з собою “хороші” закони і закономірності (наприклад,
якісні товари, широкий асортимент їх) і позбавитись “поганих” (безробіття, банкрутство).
Сутність ринкових
зв’язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним
інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах
відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців
і працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Як розв’язати суперечність,
досягти балансу інтересів перелічених суб’єктів?
Добровільний обмін між
виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на
основі цін відображає сутність ринкової економіки. Складається враження, що нам
слід будувати так званий вільний ринок, який повинен регулюватися стихійно. Але
йдучи цим шляхом, ми відтворили б ринок 150-200-річної давності. Безперечно,
мова йде не про такий ринок. Його немає і в сучасному розвиненому суспільстві,
де він являє собою діалектичну взаємодію ринкових і свідомо регульованих та
підтримуваних зв’язків між суб’єктами суспільного виробництва.
Вільні ринкові
відносини у розвинених країнах у традиційному розумінні існують у дуже
обмежених масштабах і застосовуються у сфері обслуговування (окремі її
напрями), галузях матеріального виробництва з невисоким рівнем капіталоємності,
у галузях, що тільки зароджуються. В цілому у матеріальному і нематеріальному
виробництві, заснованому на великому капіталі, домінує не стихія ринку, а
система замовлень, які являють собою свідомо організований зв’язок між
виробником і споживачем. Мають місце й інші форми використання свідомо
регульованих зв’язків у сучасній економіці західних країн, у тому числі через
бюджетні канали перерозподілу валового національного продукту, акти держави,
які регламентують інвестиційну політику, ціноутворення, умови найму та
експлуатації робочої сили тощо.
З цілковитою
упевненістю можна стверджувати, що свідомо регульовані зв’язки в економіці
розвинених країн будуть зміцнюватися у зв’язку з подальшим усуспільненням
виробництва, досягненнями науково-технічного прогресу, створенням могутніх
інформаційних служб, служб прогнозу тощо.
Отже, долаючи
стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати
економіку у русло стихійних ринкових відносин, які асоціюються з поняттям
вільного ринку. 
Поняття “вільний ринок”
має нести зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи
іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що
склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб’єкта від
владних структур та їхніх чиновників, по-друге, вільний вибір товару, по-третє,
диктат на ринку споживача, а не виробника.
Досвід розвинених
країн, а також нашої країни, країн, що нехтували ринковими відносинами, довів:
модель без ринкової економіки безперспективна, вона придушує інтереси людей,
паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний і соціальний розвиток.
Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем,
характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного
господарства.
Ринкові відносини
динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам’ять економічних
перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних,
природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов
розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку
ринкових відносин. У зв’язку з цим характер ринку і ринковий механізм:
мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної
системи, організація та методи регулювання – у різних країнах мають значні
відмінності.
Сучасний ринок як
високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи
вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості
товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення,
регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави,
високі організованість та виконавча дисципліна.
Отже, ринок є складним
утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів
купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого –
забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу
відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію
економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне
зростання, вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного і
культурного розвитку.
Для того, щоб у нашій
країні була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який
виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови,
випробувані світовою практикою. 
До них належать:
По-перше, наявність
суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними,
можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу.
Досягти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні
форми – індивідуальну, приватну, акціонерну, державну, кооперативну, змішану;
По-друге, еквівалентний
обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не
визнає;
По-третє, конкуренція,
яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької
діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів,
примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи
цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
По-четверте, вільне
ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм 
контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів
економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи
виробництва;
По-п’яте, реальна
інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не
створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком, де гроші не виконують
своїх функцій.
Законами, декретами,
указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося.
Він є об’єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть
створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних
передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.
1.2. Ринок та основні його
елементи.
    Ринок став
закономірним результатом розвитку заснованих на поділі праці внутрішніх і
національних ринків товарів, що вийшли за державні кордони. Він являє собою
сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному
поділі праці, та інших факторах виробництва. 
Становлення
найпростішої форми внутрішнього ринку, де усе збувається виробником покупцю з
рук у руки, а усе, що купується, відразу ж оплачується і забираться покупцем,
відноситься до самої ранньої стадії становлення товарного виробництва,
заснованого на поділі праці. З появою грошей між продавцем і покупцем встає
купець, що робить послуги з продажу товарів, і змінювала, що позичає на це
гроші.
Відразу після
виникнення ринки почали спеціалізуватися. З’явилися національні ринки товарів,
у рамках яких роздрібні ринки відокремилися від оптових, ринки праці, ринки
капіталу, а частина ринку вже орієнтувалася на іноземних покупців.
З XVI  до середини 
XVIII століття мануфактура, яка заснована на поділі праці, створювала умови для
більш масштабного виробництва товарів. Для такого виробництва міські ринки і
ярмарки ставали тісними. Поступово вони розширювалися до регіональних,
міждержавних і, нарешті, світових масштабів. Міжнародні  ринки являли собою
частину національних ринків, що була безпосередньо зв’язана  з закордонними
ринками. Вони виникли  в Європі, на Близькому Схід, на Далекому Сході.
Промисловість була тісно зв’язана з національними ринками. Товари для вивозу за
рубіж являли собою готові продукти і вироблялися з місцевої сировини. Торгівля
носила двосторонній характер. Великі географічні відкриття спричинили за собою
активний розвиток вивозу товарів у знову відкриті землі і стали найважливішим
фактором розвитку капіталізму в Європі. Швидко багатіли купці нового часу,
часто разом з монархами своїх країн прагнули до нових ринків і нових джерел
капіталу. Спрага золота, нових земель, заморських  товарів стимулювало одне з
найбільших підприємств людства – хвилю експедицій з Європи на пошуки нових
земель і торгових шляхів. Експедиції Колумба, Васко да Гами, Магеллана, Єрмака
розсунули межі тодішнього ринку в багато разів. Господарські зв’язки між
регіонами усталилися після початку масового фабричного виробництва  готових
виробів у XIX в. спочатку в Західній Європі, а потім у Північній Америці, Россі
і Японії. Переважно це були доступні усім прості і дешеві споживчі товари; вони
вироблялися як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. Їхньому збуту
сильно сприяли пароплави, залізниці, телеграф. Так у епоху первісного капіталу
відбулося стягування, переростання локальних центрів міждержавної торгівлі в
єдиний ринок. Його остаточне формування завершилося до рубежу XIX-XX століть,
коли товарне виробництво  у ведучих країнах досягло високого рівня розвитку.
Таким чином, еволюцію ринку можна представити: внутрішній ринок – національний
ринок – міжнародний ринок   –    світовий ринок.
 Основу для виникнення
світового ринку заклали міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація.
1.3. Становлення
ринкових інституцій в Україні
Формування ринкової
економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які
існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує
економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для
нашої країни.
Передусім зазначимо, що
Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення
їх по суті розпочало¬ся після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на
фоні знач¬них феодальних пережитків. Значним було втручання держави в
економіку.
Після 1917р. впродовж
майже 70 років країна йшла шляхом роз¬витку економіки, який ігнорував ринок,
вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий:
створено суспіль¬ство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем
життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко¬номікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відом¬чим, відсутністю
демократичних інституцій. Це сприяло проведен¬ню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світово¬го ринку. Саме тому Україна не посідає
відповідного місця у міжна¬родному поділі праці, в зовнішньоекономічних
зв’язках.
У нас була відсутня
визначальна ринкова інституція — еко¬номічна самостійність господарюючих
суб«єктів. Саме вона га¬рантує незалежність суб»єктів ринкової економіки, їхню
економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств
України належали державі, управлялись її органами, що зумовлюва¬ло високий
ступінь монополізму.
Відтворення інституцій
багато суб’єктних власників відбувається через роздержавлення власності, її
трансформацію у різні форми — колективну, приватну. Це сприяє розвитку
різноманітних форм гос¬подарювання та відтворенню конкурентного середовища.
На 1 липня 1998 р. в
Україні було приватизовано понад 59 тис. об’єктів, у тому числі 15,7 тис.
об’єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис, (73,5 відсотка) комунальної
форм власності. Майже повністю роздержавлені підприємства легкої (93,5
відсотка), деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (91,9 відсотка).
Вони вироб¬ляють близько 98 відсотків продукції кожної галузі.
Внаслідок приватизації
та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання
все значнішу роль почи¬нає відігравати недержавний сектор економіки.
Невіддільною
інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного
середовища здійснюється еквівалент¬ний обмін, а отже, реалізуються інтереси
продавця і покупця, відтво¬рюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення
еконо¬мічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов:
монополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм
господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з
єдиного центру, а самостійними товаровиробника¬ми. В Україні усіх цих передумов
поки що в розвиненому вигляді немає.
Лібералізація цін при
високому рівні монополізму призводить до обов’язкового зростання їх і не
створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо
прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є
пра¬вильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середо¬вище у
будь-якій країні, не може бути правильним для економіки, де не створені
відповідні ринкові інституції.
Конкуренція, вільне
ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише за умов
наявності ринкової інфраструк¬тури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та
постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової
економіки.
Для того щоб суб’єкти
національного ринку не тільки мали ринко¬ву інфраструктуру, право власності на
засоби виробництва і продук¬цію, а й могли реалізувати це право, крім
економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес
відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню рин¬кового
середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві
зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути
націленими на відтворення конкурен¬тного середовища. Слід відпрацювати механізм
реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові
інституції, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхніх свідомості,
бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде
настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може
за¬тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що
психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечли¬вий. Вони не
тільки мало знають про ринок, а й вважають, що дер¬жава кинула їх напризволяще.
У такій обстановці вибір моделі й шля¬ху побудови ринку має надзвичайно важливе
значення.
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Особливості
становлення ринкових відносин в Україні.
Формування ринкової
економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які
існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка
враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості,
характерні для нашої країни. 
Передусім зазначимо, що
Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Її
становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. І відбувалося
на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в
економіку. 
Після 1917 р. Протягом
майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок,
вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий:
створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем
життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю
демократичних інститутів.
Однією з головних
причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина “без
ринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає
відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних
зв’язках.
У нас відсутній
визначальний ринковий інститут – економічна самостійність господарюючих
суб’єктів. Саме він гарантує незалежність суб’єктів ринкової економіки, їхню
економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств
України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню
монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва,
вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості
швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна
державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме
подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості,
усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної
власності. До того ж відбувається швидкий занепад і руйнування гігантських
підприємств, які є домінуючими у нашій економіці. 
Відтворення інституту
багато суб’єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності,
її трансформації у різні форми – колективну, індивідуальну, державну. Це
сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного
середовища.
Невіддільним інститутом
ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища
здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і
покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення
економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов:
демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм
господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з
єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки
що немає в розвиненому вигляді.
Лібералізація цін при
високому рівні монополізму призводить до обов’язкового зростання їх і не
створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо
прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є
правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у
будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не
створені відповідні ринкові інститути.
Нерозуміння цього
теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в
умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв’язків
викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця
і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.
В умовах перехідної
економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням
не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть
обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть
створені умови для стимулювання товарного виробництва.
Ось чому в сучасних
умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової
економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.
Конкуренція, вільне
ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через
відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та
постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової
економіки (немає досвіду робити і кадрів).
Створення ринкової
інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж,
наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це
зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в
умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони
ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес
формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати.
Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.
Для того щоб суб’єкти
національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на
засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім
економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес
відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового
середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві
зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути
націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм
реалізації цих законів.
Відтворюючи ринкові
інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості,
бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде
настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може
затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що
психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не
тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще.
У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе
значення.
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ
РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Українська економіка
впродовж 2006р. продемонструвала позитивну динаміку розвитку, долаючи негативні
наслідки суттєвого підвищення вартості енергоресурси не початку року, відбулась
певна адаптація суб’єктів до но¬вих умов господарювання.
Про це свідчить
прискорення темпів економічного зростання. Реальне зростання ВВП за 2006 р,
становило 7% (до 2005 р.), обсягів виробництва промислового продукції 6.2%.
Позитивну динаміку
економічного зростання визначили покращення кон’юнктури на зовнішніх ринках,
підтриман¬ня високих темпів реального зростання доходів населення та інвестицій
в основний капітал. Результат зростання зовнішнього та внутрішнього попиту
інвестиційного та споживчого віддзеркалився на пропозиції товарів та послуг
Протягом 11 місяців
спостерігалась висхідна динаміка валової доданої вартості майже всіх видів
економічної діяльності Збільшення обсягів виробництва у промисловості та
підвищення реальних наявних доходів населення привело до зростання попиту на
послуги суміжних видів економічної діяльності — торгівлі і транспорту, валова
додана вартість яких зросла відповідно на 15,6% і 9.8%. Зростання обсягів
інвестицій у будівництво як з боку при ватних інвесторів, так  з боку держави,
в більшій мірі, сприяло прискоренню зростання реальних темпів валової доданої
вартості будівництва (на 8,8%).
Інвестиційний попит,
простимульований підвищенням цін на енергоресурси, демонстрував у 2006 р.
позитив¬ну динаміку: темпи зростання інвестицій в основний капітал за 9 місяців
становили 116.1% (проти 103,4% за 9 місяців 2005 р.).
Проведення Урядом
політики, спрямованої на покращення добробуту населення, привело до зростання
реальної заробітної плати штатних працівників за 2006 р. проти 2005 р. на
18,3%, реальних наявних доходів населення за січень-листопад — на 16,3%. Це
відбулось під впливом державного регулювання мінімальних державних соціальних
гарантій (заробітної плати, пенсії за віком), збільшення пенсій окремим
категоріям гро¬мадян, стимулювання підприємницької діяльності та зростання
зайнятості.
За 2006 р. фактичні
доходи державного бюджету перевищили планові на 0,4% (проти недовиконання у
2005 р. на 2,5%). Видатки державного бюджету за рік перевищили доходи на 3,8
млрд. грн. проти 7,9 млрд. грн. у 2005 р. Дефіцит бюджету в основному
фінансувався за рахунок отримання надходжень від зовнішніх (10,2 млрд. грн..)
та внутрішніх запозичень (1,6 млрд. грн.) зменшення коштів на рахунках Уряду
(на 1,2 млрд. грн.) та надходження коштів від приватизації.
Депозити фізичних осіб
за 2006 р. зросли на 45.8%, Високі інфляційні очікування населення в період
парла¬ментських виборів вплинули на структуру росту депозитів: у національній
валюті вони збільшились всього на 37,2%, тоді як в іноземній валюті на 57.5%
при зменшенні відсоткових ставок на депозити як в національній, так і в
іноземнім валюті.
За 2006 р. індекс
споживчих цій становив 111.6% проти 110,3% у 2005 р. Підвищення цін на газ для
економіки в цілому на початку 2006 р. викликало адміністративне підвищення цін
(тарифів) на послуги для населення (газ, електроенергія, житлово-комунальні,
зв’язок, пасажирські залізничні перевезення), що було основним фактором
прискорення інфляції.
Зростаюча динаміка
обсягів кредитування (загальний обсяг кредитних вкладень у 2006 р, збільшився
на 71%), у тому числі інвестиційного спрямування, супроводжувалась зниженням
середньозваженої середньомісячної відсоткової ставки за кредитами в
національній валюті на 1.3 відсоткового пункту до 15.1%,
Курс гривні до долара
США залишався стабільним — 5.05 грн/дол. США. Міжнародні валютні резерви на
кінець грудня 2006 р. — становили 22,3 млрд. дол. США (з початку року
збільшились на 2.86 млрд. дол. США). Такий рівень резервів є достатнім для
покриття потенційних ризиків платіжного балансу і становить 5,7 місяця
прогнозного імпорту.
Макроекономічна
стабільність, що спостерігалась у 2006 р.. дає всі підстави для оптимістичного
погляду в майбутнє.
Реалізацій заходів
Уряду, спрямованих на реформування економіки дозволить отримати зростання
валового внутрішнього продукту у 2007 р. на рівні 6-7%, обсягів виробництва
промислової продукції на 7-9%.
Основними факторами
зростання у 2007 р. будуть:
по-перше, пожвавлення
зовнішньоекономічної активності. В умовах деякого покращення кон’юнктури на
світових ринках для українського товаровиробника та лібералізації зовнішньої
торгівлі в результаті вступу до СОТ очікується збільшення обсягів експорту і
відповідним пожвавленням виробництва в експортоорієнтованих секторах економіки.
по-друге, активізація
інвестиційної діяльності,
Основною ознакою
розвитку у 2007 р. буде створення умов для прискореного
інвестиційно-інноваційнойного роз¬витку виробництва шляхом підвищення
інвестиційної привабливості економіки, впровадження у виробництво новітніх
наукових розробок, розширення доступу інвесторів до виробничих об’єктів, зміни
структурних пріоритетів в економічній політиці держави, підвищення ефективності
державних, інвестицій,
Стабільна
макроекономічне середовище, прозорість процедур приватизації, передбачувана
фіскальна політика призведуть до підвищення активності з боку іноземних
інвесторів.
Розширення
інвестиційної складової розвитку дасть можливість започаткувати та розгорнути у
майбутньому якісні зрушення у структурі економіки. Це буде основою для
довгострокового економічного зростання на рівні не нижче 6%, що відбуватиметься
в умовах досягнення низьких темпів інфляції та забезпечення стабільності
національної валюти.
Передбачається, що до
кінця 2008 р. Уряд створить умови для незворотного виходу України на траєкторію
стійких темпів зростання, до кінця 2011 р. — для переходу до етапу
постіндустріальної економіки загального добробуту,
Зростання реального ВВП
упродовж 2007-2011 рр. буде супроводжуватися зміною структури внутрішнього
попиту і виробництва доданої вартості. Підвищення ефективності внутрішніх
факторів зростання відбуватиметься внаслідок проведення структурних реформ та
формування сприятливого інвестиційного клімату.
Передбачається, що
покращення інвестиційного іміджу України сприятиме зростанню обсягів прямих
інозем¬них інвестицій в економіку (близько 4 млрд. дол. США в середньому за
рік).
Збільшення рівня
інвестицій в економіку та інноваційного наповнення інвестицій дасть можливість
підвищити її конкурентоспроможність.
У цілому, стале
економічне зростання в середньо строковій перспективі забезпечуватиметься
розширенням внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, підвищенням
ефективності використання виробничих ресурсів та науково-технологічного
потенціалу, зміцненням конкурентоспроможності української економіки та зниженням
енергоємності економіки країни. Середньорічні темпи розвитку промисловості в
період 2007-2011 рр. прогно¬зуються на рівні 108%. Передбачаються висока темпи
зростання в машинобудуванні, харчовій та легкій промисло¬вості, металурії,
хімічній та нафтохімічній промисловості.
На період 2007-2011 рр.
прогнозується подальше поступове підвищення рівня життя населення. Дії Уряду
будуть спрямовані на підвищення розміру мінімальної заробітної плати до розміру
прожиткового мінімуму шляхом дер¬жавного регулювання мінімального рівня
заробітної плати, упорядкування системи оплати праці в бюджетних галузях на
основі Єдиної тарифної сітки, зменшення рівня безробіття та інше. Реальна
середньомісячна заробітна плата зростатиме в середньому на рік на 10-11%.
У середньостроковій
перспективі динаміка споживчих цін визначатиметься стабільністю економічного
розвитку і проведенням виваженої грошово-кредитної та податково-бюджетної
політики. Передбачається зниження рівня індексу споживчих цін (з грудня до
грудня попереднього року) до 104-105% у 2011 р. На динаміку формування цій у
промисловості, зокрема, впливатиме ефективне функціонування внутрішнього
енергоринку та помірне коливання світових цін на енергоносії. За таких умов
індекс цін виробників у промисловості зменшить¬ся до 106-107% у 2011 р.
Отже, головним
підсумком у середньостроковій перспективі повинно стати стале економічне
зростання, яке ба¬зуватиметься на розширенню внутрішнього споживчого та
інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності української економіки,
підвищенні ефективності використання виробничих ресурсів та
науково-технологічного потенціалу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
1.      Базилевич В.Д.,
Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Атака, 2002. – 368с.
2.      Башнянін Г.І.,
Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Навчальний посібник. – К.:
Видавництво „Ніка-Центр Ельга”, 2000. – 527с.
3.      Бутук О.І.
Макроекономіка: Навч.посіб. – К.: Знання, 2004. – 514с. – (вища освіта ХХст.)
4.      Економічна
енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.:
Видавничий центр „Академія”, 2000. – 864с.
5.      Економічна
енциклопедія: У трьох томах. Т.2/Редкол.:…С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.:
Видавничий центр „Академія”, 2001. – 848с.
6.      Єщенко П.С.,
Палкін Ю.І. Сучасна економіка: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 2005. – 325с.: іл.
7.      За загальною
редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид.-Київ:
ЦУЛ,2003. – 540с.
8.      Інтернет,
http://www.vuzlib.net
9.      Інтернет,
http://patent.net.ua
10.    Інтернет, http://portal.rada.gov.ua