План
Вступ
1.
Підприємницька діяльність в Україні
— історія виникнення підприємництва
— закони України про підприємницьку діяльність
					







2.
Підприємства в Україні: їх форми та види (приклади організацій)
3.
Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України
4.
Роль підприємництва у розвитку економіки нашої країни
5.
Участь влади у підприємницькій діяльності
6.
Причини, які стримують розвиток підприємництва в Україні та шляхи вирішення
цієї проблеми
Висновок
Список використаної літератури


Вступ
Україна уже
протягом двадцяти років намагається досягти рівня економічно розвинених країн.
Вона, як і більшість з них, уже подолала індустріальний період і впевнено
вийшла на новий щабель свого існування. Зараз Україна – країна, в якій
формується постіндустріальне суспільство. Проте за двадцять років наша держава,
маючи потужний ресурсний потенціал, вигідне географічне положення – основу для
формування економіки, — так і не зуміла позбутися боргів та заявити про себе на
міжнародній арені, як про потужну, високорозвинену країну. Причиною цього є не
лише зовнішні фактори – наслідки розпаду СРСР, а й внутрішні – неефективне
управління, особливо в економічній сфері. Тому створення умов становлення та
розвитку національного підприємництва, у першу чергу малого та середнього
бізнесу, є головним напрямом політики України. Адже підприємницька діяльність –
це основа розвитку будь-якої держави, зміцнення її економіки.
Таким чином, актуальність
мого дослідження полягає у тому, що за сучасних умов для того, щоб досягти
високого економічного рівня, в Україні необхідно розвивати підприємництво. Також
в нашій державі більшість людей намагається організувати власний бізнес, тому виникає
необхідність у вивченні основних принципів підприємницької діяльності саме в
Україні.
Метою
моєї роботи є аналіз організації підприємництва
в нашій державі та розробка порад по підвищенню ефективності його
функціонування.
Досліджуючи дане
питання, я перед собою поставила такі завдання: 
— 
дати визначення підприємництву, описати
його виникнення в Україні;
— 
провести класифікацію підприємств,
навести приклади організацій в Україні відповідно до цієї типології;
— 
описати функції підприємств в нашій
державі;
— 
встановити зв`язок іноземних компаній з
вітчизняними підприємствами;
— 
описати роль державного втручання в
підприємницьку діяльність;
— 
 вказати причини нестабільного функціонування
організацій в Україні;
— 
описати шляхи розвитку економіки через
підвищення ефективності підприємництва.
Дослідженням
підприємницької діяльності в Україні займається відділ економічної соціології
НАН України (завідувач Ворона Валерій Михайлович). Цієї проблеми також
торкалися Ажнюк, Передрій, Дзюбик, Мамалуй та інші діячі.


1.
Підприємницька діяльність в Україні
Підприємництво
– це самостійна, ініціативна господарська діяльність
громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого
імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи
юридичної особи – підприємства (організації). Це діяльність, яка не заборонена
чинним законодавством і ведеться за рахунок коштів власника (рис. 1).
  
рис.
1
Існують такі
види підприємницької діяльності (рис. 2):
· 
виробнича;
· 
комерційна;
· 
фінансова;
· 
посередницька;
· 
страхова.
Виробнича
діяльність – це діяльність у сфері виробництва
товарів та послуг; комерційна – у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова
– у банківській та кредитній сферах; посередницька – по наданню
юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при
купівлі-продажу товарів (послуг); страхова – по страхуванню життя людей,
матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо. 
  рис. 2
підприємницький
влада іноземний
В Україні поки
що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш
прибуткове – виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу до
ринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так як
ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсім
принести збиток.
Крім того,
невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також
призводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферу
виробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідніше
тому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені
кошти.
В Україні
заборонена підприємницька діяльність в сферах виробництва зброї, вибухових,
токсичних речовин, наркотиків тощо.
Також вона обмежується
в таких сферах як:
· 
виробництво алкогольних, тютюнових
виробів;
· 
мисливської зброї;
· 
торгівля алкогольними та тютюновими
виробами, медикаментами тощо.
Також
підприємництво здійснює певні функції:
  
Історія
розвитку підприємницької діяльності в Україні
Історія
українського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривно
пов’язана зі станово-корпоративними товариствами — купецькими гільдіями. 
Наступну спробу
організаційного оформлення купецького стану було здійснено лише у 40-х рр.
XVIII століття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькі
гільдії. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність,
залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало
осіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва,
його роль в очах суспільства. 
У середині XVIII ст.
купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися перед
державою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій і
згідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у
“близькій від міст відстані”. 
Новий етап у
розвитку вітчизняного торговельного підприємництва і корпоративної організації
купецтва почався в останній чверті XVIII
століття. “Освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явним
впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницею
вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. За часів її
правління було скасовано чимало указів і регламентів петрівських часів, що
обмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті й
індивідуальні права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звільнила його і
від сплати подушного податку, тобто вивільнила від “большого невольничества”,
як писали у клопотаннях до цариці самі купці. У її знаменитому “Наказі”
містилася досить чітка вказівка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ей
делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.
“Грамотою” 1785 р.
купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно
могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу
— купці 1 і 2 гільдій — були звільнені від тілесних покарань і солдатських
постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій
території країни. 
 На початку ХІХ
століття замість скасованого інституту іменитих громадян було засновано
“першостатейне купецтво
Заснування
станово-корпоративних торговельних товариств — купецьких гільдій — створило
реальні економічні, соціальні і правові умови для оформлення купецтва у
самостійний стан, на ґрунті якого в Україні пустив коріння і почав швидко
розвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисою
нового купецтва, що не лише відрізняло його від попередніх торговців, а й від
інституту гільдій Західної Європи, було те, що воно становило “відкриту
корпорацію”. Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навіть
не пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхом сплати гільдійського
збору (1 % від оголошеного капіталу). 
Розвиток
українського купецтва у межах економічного і правового поля російської
феодально-абсолютистської держави негативно позначився на його історичній долі
і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної економіки. Оскільки
підприємництво в усі часи існувало у двох економічних режимах
(авторитарно-регулюючому і вільноринковому), то для розвитку господарства
України наприкінці ХVIII — у ХІХ століттях був характерним саме
авторитарно-регулюючий режим
Пореформений період
справедливо вважається часом розквіту українського підприємництва. Вперше за
всю попередню історію купецтво здобуло можливість вільного розвитку, реалізації
закладених в ньому ділових якостей. Це стало потужним підґрунтям піднесення
вітчизняної економіки.
Загалом розвиток
підприємництва в Україні можна описати за допомогою таблиці:


















V-XIV ст.
Виникнення і
існування купецтва на території України.


XIV
— XVII ст.

Фільварок
–
тип господарства, яким володів шляхтич, а
вироблена продукція продавалась на ринку.
Цехи – осередки
ремісників, їх об’єднання.



XVII – кін.
XIX ст.
Мануфактури. Існувала
ще ручна праця.


60-70 рр. XIX ст.
Промисловий переворот
в Україні. Перехід до фабрик, до машинної праці. Виникає дві соціальні
верстви: підприємці та наймані робітники.


19 лютого 1861 р.
Селянська реформа
Олександра II: окрім поміщиків, власну справу могли організовувати й селяни.


Поч. XX ст.

Утворення
монополій – могутніх союзів підприємців (картелів, синдикатів(організаційна
форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію
продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову
мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх
учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для
галузей з масовим виробництвом однорідної продукції), трестів (монополістичне об’єднання
підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний
виробнично-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають
свою юридичну й господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки
їхньої діяльності), що виникали на базі концентрації капіталу, які зосереджували у своїх
руках виробництво чи продаж , або і те і те разом, якого-небудь товару і мали
на меті встановлення панування в тих си інших галузях господарства та
одержання максимального прибутку.
Синдикати у
металургійній, кам’яновугільній, залізорудній галузях: 1901 –
«Продвагон», 1902 – «Продамет», «Трубопродажа», 1903 – «Гвоздь», 1904 –
«Продуголь».



Поч. XX
ст.

На Західноукраїнських
землях з’явилися нові кооперативні об’єднання:
Спілка молочарських товариств, Спілка для збуту худоби, 1911 –
Сільськогосподарський крайовий союз торгових товариств.
Після проголошення
Третього універсалу 7 листопада 1917 р., за яким встановлювався держконтроль
над виробництвом та скасовувалось поміщицьке землеволодіння.



В період існування
СРСР підприємництво в Україні не дозволялось.


З 1991 р.
підприємницька діяльність в Україні дозволена.




Закони
України про підприємницьку діяльність
Статтею 1 Закону
України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. підприємництво
визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність
по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання
прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як
суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Серед
законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність також слід назвати
Закони України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про патентування
деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про
зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р.
тощо.
Нарівні
з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері
підприємництва, а й стосуються цих відносин. Це закони України «Про власність»
від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 91 р., «Про
рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96.р., «Про аудиторську
діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»
від 15.12.93.р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про
якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р.
тощо.
Серед
Указів Президента України усфері підприємництва слід виділити такі: «Про
усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.
98 р., «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» від 23.07.
98 р., «Про спрощену систем оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого
підприємництва» від 03.07.98 р.. 
Важливе
значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо
положення, затвердженні постановами уряду України. Серед них Положення про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене
Постановою Кабінету Міністрів від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної
реєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів
України від 07.08.96 р. До числа цих актів також належить Постанова Кабінету
Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької
діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо.
Матеріальну
основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна
категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні
або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих
благ від усіх інших осіб.
Власність не повинна
використовуватися на шкоду людині й суспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13
Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права
власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб’єкти
права власності рівні перед законом.

Суб’єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про
підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями)
можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у
правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності,
встановлених Законом України «Про власність».
Законом України
«Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України
«Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям
або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено
займатися підприємницькою діяльністю.
Заняття
підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення
штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією
виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164
Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року
після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична
особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної
відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк
до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).
Державна
реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст.
8 Закону України «Про підприємництво» і детально регулюється
Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.


2.
Підприємства в Україні
Юридична
особа – це підприємство, яке веде самостійний
баланс, має розрахунковий рахунок в банку, печатку, зареєстроване в органах
державної влади тощо.
Тобто
підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас
основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і
забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. 
Фізична
особа-підприємець – це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю,
зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинного
законодавства місцеві органи влади повинні дати йому дозвіл для заняття
конкретним бізнесом.
Не допускаються
до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:
· 
військовослужбовців;
· 
службових осіб органів прокуратури,
суду;
· 
державної безпеки;
· 
внутрішніх справ;
· 
державного арбітражу;
· 
державного нотаріату;
· 
органів державної влади і управління,
які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Не можуть бути
зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку,
хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни. 
Таким чином, підприємство – основна організаційно-правова форма
здійснення підприємницької діяльності в Україні – самостійний статутний суб’єкт
господарювання, який має право юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу).
1.
Залежно від форми власності згідно із ст.63
ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
— приватне
підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта
господарювання (юридичної особи);
— підприємство,
що діє на основі колективної власності (підприємство колективної
власності);
— комунальне
підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної
громади;
— державне
підприємство, що діє на основі державної власності;
— підприємство засноване на змішаній формі
власності (на основі об’єднання майна різних форм власності).
2. Залежно
від капіталу
в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:
—
якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно
визнається підприємством з іноземними інвестиціями;
— якщо
іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним
підприємством;
— якщо в
статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.
3.
Залежно від
способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні
діють такі підприємства:
— унітарні (створюється одним засновником, який
виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд,
не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо
або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його
трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та
ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства,
підприємства, засновані на власності об’єднань громадян, релігійної організації
або на приватній власності засновника).
— корпоративні (утворюється, як правило,
двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на
основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності
засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі
корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі
засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.)
4. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу
від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:
— малих
(підприємства,
в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не
перевищує 50 (п’ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500
000 (п’ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку
України щодо гривні.)
— середніх;
—
великих (підприємства,
в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік
перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п’яти
мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо
гривні.)
 5.
З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства
виділяють такі підприємства:
—
головні;
—
дочірні.
 6.
Залежно від галузевої приналежності виділяють:
— промислові
(ВАТ
«ЕНКО» Луцький електроапаратний завод);
—
сільськогосподарські (ТОВ «Агросервіс» Черкаська обл., ТОВ «Колос» с.Ріпки Хмельницька
область);
— будівельні (ВАТ «Луцький
картонно-руберойдовий комбінат«, ЗАТ »Консюмерс-Скло-Зоря«, ВАТ »Сімферопольський склотарний
завод»)
— транспортні (ВАТ «Луцький автомобільний
завод»);
— торговельні (Хмельницьке приватне виробничо- торговельне
підприємство «Алмаз», «ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКЕ
ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО» )

—
науково-дослідні
(Державне
підприємство „Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”, Державне підприємство «Державний
науково-дослідний центр з проблем гігієни харчування»);
— лізингові (ВИРОБНИЧО-ЛІЗИНГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО
”УКРАГРОПОСТАЧ”, ТОВ);
— банківські («Приватбанк», «Аркада»);
— страхові (ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО
СТРАХОВЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГАЛІНСТРАХ»);
— туристичні (Туристичне підприємство ДП
«Підгір’я», ЗАТ «Трускавецькурорт»);
— підприємства
зв’язку ( Підприємство MTS Ukraina);

— підприємства
побутового обслуговування (КП
«Луцькводоканал»)
7. Відповідно до правового статусу і форми
господарювання розрізняють:
— одноосібні
підприємства — є власністю однієї особи, що відповідає за свої
зобов’язання усім майном;
— кооперативні
підприємства — добровільні об’єднання громадян з
метою спільного здійснення господарської діяльності;
— орендні
підприємства — засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового
володіння і користування майном;
— господарські
товариства (партнерства) — підприємства або інші суб’єкти
господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом
об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою
одержання прибутку.
8. Залежно від мети і характеру діяльності
підприємства поділяються на:
— комерційні
підприємства — мають за мету отримання прибутку;
—
некомерційні —
підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні
організації тощо).
Звичайно, для
кожної класифікації підприємств важко навести приклади, адже в одній
організації поєднуються усі типи. Тому, як приклад, проаналізуємо кілька підприємств
за всіма параметрами.
Київське
міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти
нерухомого майна:
дане
підприємство є комунальним, національним, головне, середнє, підприємство
побутового обслуговування, комерційне.
Закрите акціонерне товариство ЗАТ „ЛУКОР”:
підприємство,
що діє на основі колективної власності, має певні іноземні інвестиції, середнє,
дочірнє від двох компаній(ВАТ „Оріана“) і ТзОВ
„Лукойл-Нафтохім“), промислове (нафтохімія), господарське (а саме: акціонерне
товариство), комерційне.


3.
Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України
Іноземні
інвестиції – кошти, цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти
інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання
прибутку або досягнення соціального ефекту. Принаймні так зазначено у декреті
Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та Законі
України «Про іноземні інвестиції».
Відповідно до ст.3
Закону України «Про власність» іноземні інвестори є суб`єктами права
власності і вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше
майно соціально-культурного та виробничого призначення.
З
метою створення умов для ефективного використання землі, стимулювання підприємницької
діяльності, заохочення інвестицій 19.01.99 прийнято Указ Президента «Про
продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» та
підготовлено відповідний проект закону. Передбачено продаж земельних ділянок
несільськогосподарського призначення для фізичних і юридичних осіб, в тому
числі, підприємств з іноземними інвестиціями.
У відповідності із статтею 20 Закону України «Про режим іноземного
інвестування» підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки
згідно із законодавством. Разом з тим, для окремих суб`єктів підприємницької
діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних
інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку
пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися
пільговий режим інвестиційної діяльності.
Згідно Закону
України “Про режим іноземного інвестування” іноземні
інвестиції можуть можуть вкладатися в будь-які об’єкти,
проте
інвестування в які не заборонено.
Проблеми
залучення іноземного капіталу до України
Традиційно
проблемами залучення іноземного капіталу до України називають: політичну
нестабільність, громіздке й недосконале законодавство і таку саму систему
оподатковування(інвестиційний клімат), горезвісні бюрократію та корупцію,
кредитний рейтинг.
Політична
нестабільність. Звісно інвестор буде почуватися
невпевнено, коли політичний курс країни змінюється майже щодня. Невідомо яку
політику провадитиме нова влада, а слабка економіка України не завжди може
запропонувати такі швидкі і високі прибутки, щоб ризикувати капіталом
«Політична нестабільність в Україні не загрожує притоку інвестицій»,
– повідомила заступник міністра економіки Людмила Мусіна. Вона
підкреслила,
що бізнес підлаштовується під різні умови, про що свідчить зростання ВВП за I півріччя
2006 р. на 5%. Заступник міністра повідомила, що динаміка надходження
інвестицій за I квартал 2006 р. майже на 16% більше ніж за I квартал 2005 р.,
але проблема в тому, що інвестиції використовуються переважно у торгівлі
та будівництві.
Громіздке
й недосконале законодавство. Діяльність
інвестування регулюють: Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного
інвестування», Закон України «Про іноземні інвестиції» та Закон України «Про
усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності,
створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». До
укладання останнього документу в перших двох ми бачимо майже повну
вседозволеність для іноземних інвесторів і відсутність будь-якої протекції для
національного виробника. 
Система оподаткування
– недосконала, але через недосконалість залишає багато способів її обійти. Так
наприклад у І півріччі 2005-го року 62,6% ПІІ в нашу економіку надійшли з
офшорних зон.
Бюрократія та корупція
– жахлива проблема нашого адміністративного апарату. Справді тут все закладено
ще у нашому пострадянському менталітеті, а також у малій заробітній платі
мілким та середнім посадовцям. 
Кредитний
рейтинг. За оцінками Standard & Poor’s, Moody’s та
Fitch Ratings Україна має кредитний рейтинг ВВ-, що відповідає відсотковій
ставці при кредиті 11%. Звісно проти 2% — 5% європейських країн – це великий
показник, але як стверджує А.Яценюк:«В Україні є
інвестиційний рейтинг. Категорія інвестрейтингу обраховується в залежності від
агентства, що ставить рейтинг. В Україні він – позитивний і я не бачу умов
казати, що поза інвестиційним рейтингом.»
Справа в тім, що значна
частина «погіршення» інвестиційного клімату в Україні – вигадана. Так наприклад
прийняття Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів
підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів
вітчизняного походження» у порівнянні з періодом, коли цього закону не було,
звісно, є погіршенням, але слід враховувати, що такі закони – світова практика
і те, що вони були введені у нас в країні пізніше – не привід називати це
«погіршенням».
Також проблема в тому,
що багато крупних інвесторів з приходом на нові ринки, де ще не склалися певні
відносини починають тиснути на уряд, щоб створити собі ще більш вигідні умови.
А коли їм відмовляють, то вони починають обурюватись. Наведу короткий
приклад.
Норвезька
компанія
Telenor,
зокрема, є акціонером ЗАТ «Київстар». У колишні часи Telenor вдалося домогтися
значних преференцій для свого українського бізнесу. Так, статут «Київстару»
містив ряд положень, які не відповідають не лише українському законодавству, а
й здоровому глузду. Наприклад, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав
право лише один акціонер — Telenor. Члени ради директорів зобов’язувалися
підтримати цю кандидатуру.
Важко уявити собі, що в
будь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати не
доводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості». 
Коли другий великий
акціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, у
хід пішли методи, котрими Telenor навряд чи насмілився б скористатися у
демократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, в
яких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативно
позначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з того
ні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстом
виражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнє
засідання в цій справі у Верховному суді 3 жовтня прийшов навіть посол
Норвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддям
констатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхідно
привести у відповідність із законодавством.
Україна — далеко не
єдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний
«інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії,
де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63.
Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомих
компаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державу
з метою позитивного вирішення цього питання. 


4.
Інвестиції в Україну
У січні-вересні 2004
року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн.дол.США
прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД — 51,9 млн.дол. (3,9% до загального
обсягу), з інших країн світу – 1269,1 млн.дол. (96,1%). 
Основними формами
залучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн.дол. (61,2%
вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна – 386,3
млн.дол. (29,2%). 
Приріст іноземного
капіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн.дол. (14,9% до обсягів на
початок року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту),
Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів,
Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%). 
У звітному періоді
найбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптової
торгівлі і посередництва в торгівлі – 259,0 млн.дол., фінансової діяльності –
145,2 млн.дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських
продуктів – 124,7 млн.дол. 
Загальний обсяг прямих
іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 року
становив 7761,5 млн.дол., що складає 163 долара на одного мешканця. 
  
Інвестиції надійшли зі
117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загального
обсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економіки
є:
– Кіпр – 1092,9
млн.дол. (14,1% загального обсягу);
– США – 1054,6 млн.дол.
(13,6%);
– Сполучене Королівство
– 809,0 млн.дол. (10,4%);
– Німеччина – 551,3
млн.дол. (7,1%);
– Нідерланди – 530,9
млн.дол. (6,8%);
– Віргінські острови,
Британські – 475,0 млн.дол. (6,1%);
– Російська Федерація –
427,9 млн.дол. (5,5%);
– Швейцарія – 377,3
млн.дол. (4,9%);
– Австрія – 308,5
млн.дол. (4,0%). 
Майже половину усіх
іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості – 3696,1 млн.дол.
Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупних
видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в
торгівлі – 1241,3 млн.дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчова
промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 1131,2 млн.дол.
(14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємства
машино-будування, в які вкладено 650,7 млн.дол. (8,4%), транспорту і зв’язку –
563,6 млн.дол. (7,3%), металургії та оброблення металу – 502,6 млн.дол. (6,5%),
хімічної та нафтохімічної промисловості – 348,9 млн.дол. (4,5%), а також
організації, що здійснюють фінансову діяльність – 649,0 млн.дол. (8,4 %),
операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 475,5
млн.дол. (6,1%).
Іноземні інвестиції
вкладено у 10046 підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягами
інвестицій займають м.Київ – 2487,8 млн.дол. (3702 підприємства та 32,1% обсягу
іноземного капіталу), Дніпропетровська – 637,5 млн.дол. (536 та 8,2%),
Запорізька – 482,6 млн.дол. (255 та 6,2%), Одеська – 477,7 млн.дол. (627 та
6,1%), Донецька – 474,5 млн.дол. (340 та 6,1%), Київська – 453,0 млн.дол. (285
та 5,8%), Харківська – 393,1 млн.дол. (373 та 5,1%), Львівська – 338,6 млн.дол.
(1079 та 4,4%) області та Автономна Республіка Крим – 287,7 млн.дол. (216 та
3,7%). 
Сума кредитів та позик,
отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 жовтня 2004 року
склала 459,1 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру – 107,2 млн.дол., США –
83,9 млн.дол., Сполученого Королівства – 58,0 млн.дол., Польщі – 43,6 млн.дол.,
Німеччини – 42,8 млн.дол.


5.
Участь влади у підприємницькій діяльності
Для нормального
функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:
— стабільна національна
грошово-кредитна система;
— пільгова системи
оподаткування;
— активно діюча система
інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
— державна фінансова та
матеріально-технічна підтримка підприємництва;
— ефективний захист
інтелектуальної власності;
— спрощена процедура
регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
— правовий захист
підприємництва;
— формування в
суспільстві привабливого іміджу підприємництва.
Державна підприємницька
політика має включати такі складові:
— державне регулювання
тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими
його факторами (політика роздержавлення та приватизації, антимонопольна
політика; інститут банкрутства суб’єктів підприємництва тощо;
— державну систему
підтримки підприємництва. Світовий досвід показує, що роздержавлення — це
загальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як у
межах державної власності (демонополізація), так і поза її межами
(денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на
акціонерні товариства, тобто корпора-тизацію (акціонування) та трансформацію
державної власності в приватну зі зміною суб’єкта права власності
(приватизація).
На нинішньому етапі в
Україні ставиться завдання переходу до інвестиційно-орієнтованої приватизації,
яку пропонується здійснювати за двома напрямами:
1. Приватизацію великих
підприємств стратегічних галузей економіки проводити за індивідуальними планами
на підставі галузевих програм реструктуризації продажем пакетів акцій з
можливою передачею прав на управління закріпленим за державою пакетом акцій
стратегічному інвестору під конкретні зобов’язання;
2. Організувати масовий
розпродаж (навіть за символічну ціну) за грошові кошти та ОВДП малоліквідних
об’єктів, залишків реалізованих пакетів акцій підприємств, які не мають
стратегічного значення для економіки країни, об’єктів незавершеного
будівництва, а за наявності вигідних пропозицій і окремих інвестиційне привабливих
підприємств. Це створюватиме передовсім економічне середовище для формування
широкого прошарку управлінців, менеджерів, здатних забезпечити ефективну
діяльність підприємств в умовах жорстокої внутрішньої та зовнішньої
конкуренції.
Конкурентна (антимонопольна)
політика держави спрямована на запобігання монопольній
діяльності, на її обмеження та припинення. Основою конкурентної політики
держави є антимонопольне законодавство, представлене Законами України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про Антимоно-польний комітет України»
(1993 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), та інші
нормативно-правові акти.
В основу
антимонопольної політики покладається Державна програма демонополізації
економіки та розвитку конкуренції. Метою цієї Програми є формування та розвиток
конкурентного середовища, яке б забезпечувало ефективне використання суспільних
ресурсів, вільний доступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі
товарів.
Суб’єктами
антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес
демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Ними є: Верховна Рада,
Президент України, Кабінет Міністрів, Антимонопольний комітет, Фонд державного
майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;
керівництво й трудові колективи підприємств і покупці.
Інститут банкрутства є
невід’ємною складовою державної підприємницької політики та інструментом
цивільноправової відповідальності за неефективну організацію роботи
підприємницьких структур.
В Україні
нормативно-правове регулювання процесу банкрутства ґрунтується на Законах
України «Про банкрутство», «Про банки і банківську діяльність», «Про
аудиторську діяльність», а також на Арбітражному процесуальному кодексі
України. Суб’єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури або
державні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов’язання
перед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб’єкт господарювання
на цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки за рішенням
арбітражного суду. До прийняття такого рішення йому надається можливість вийти
зі стану неспроможності через процедуру санації (систему заходів, спрямованих
на запобігання банкрутству).
Основою державної
підтримки підприємництва є розроблення та реалізація
державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового,
консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.
Державні програми підтримки можуть реалізовуватися центральними та місцевими
органами виконавчої влади. Програми мають забезпечити формування тих
невід’ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький
сектор не спроможний створити самостійно, а саме: нормативно-правового (адміністративного)
забезпечення; інституційних засад розвитку бізнесу; функціональних (цільових)
форм державного регулювання.
Нормативно-правове
забезпечення розвитку підприємництва включає: формування
законодавчої бази підприємництва та вдосконалення її; нормативне регулювання
умов господарської діяльності, включаючи сертифікацію та стандартизацію;
адміністративне регулювання через механізм державної реєстрації підприємств,
ліцензування підприємницької діяльності, квотування обсягів виробництва,
експорту, імпорту товарів.
Базою
нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші
нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового,
податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного
законодавства, основними з яких є Закони України «Про підприємництво», «Про
власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» та ін.
Центральним
органом, який забезпечує формування та
реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний
комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Головне завдання цього органу — формування підприємницької політики, а
передовсім — узагальнення практики застосування законодавства з питань
підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на
вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва,
системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо
впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва
та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та
перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість
громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.
Сприяння розвитку
підприємництва в Україні також передбачає: проведення комплексу наукових
досліджень, пов’язаних з проблемами розвитку підприємництва; розроблення та
впровадження нових підходів і методів щодо аналізу та прогнозування розвитку
цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування
державної політики сприяння розвитку підприємництва.
Функціональні (цільові)
форми та методи державної підтримки підприємництва умовно можна розділити на
такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка;
фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння
самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист
національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.


6.
Причини, які стримують розвиток підприємництва в Україні та шляхи вирішення
цієї проблеми
Дрібне та
середня підприємництво є основою розвитку економіки будь-якої країни. Світовий
досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія
великих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому
числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринкової
економіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє
підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору,
забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями,
сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є
наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода
та самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму;
розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільність
економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури
підтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивний
соціальний фон підприємницької діяльності.
Однією з вагомих
перепон на шляху розвитку вітчизняного підприємництва є недосконалість
чинної податкової системи та надмірний податковий тиск і обтяжлива
система звітності, які зумовлюють зростання обсягів реалізованої
продукції, прихованої від оподаткування, невпевненість підприємців у
стабільності умов ведення комерційної діяльності.
Негативно
впливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі післяреєстраційні
процедури суб’єктів підприємництва, надмірне втручання органів
державної влади в їхню діяльність. 
Проте основними причинами,
які стримують розвиток підприємництва в Україні, є:
— недосконалість
законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва
в цілому;
— високі
податки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в
тіньову економіку;
— недостатня
державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств;
— відсутність
дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого
бізнесу;
— недосконалість
системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств;
— обмеженість
інформаційного та консультативного забезпечення;
— недосконалість
системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької
діяльності;
— відсутність
стимулів для інвестицій;
— психологічне
несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих
верств населення.
На мою думку,
основними напрямками подальшого розвитку дрібного та малого підприємництва в
Україні в найближчій перспективі є:
1) формування
належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку дрібного та малого
бізнесу;
2) удосконалення
фінансово-кредитної підтримки;
3) забезпечення
матеріально-технічних та інноваційних умов для розвитку дрібних і малих
підприємств;
4) інформаційне
та кадрове забезпечення бізнесу;
5) стимулювання
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів дрібного і малого підприємництва.
Також,
на мій погляд, основними
напрямками прискорення розвитку підприємництва в сучасних умовах
трансформації, переходу до інноваційної моделі розвитку економіки України є:
1. Подальше
удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо створення сприятливих умов
для розвитку малого та середнього підприємництва.
2.
Удосконалення кредитної політики, а саме: організація державних кредитних
установ з метою пільгового кредитування суб’єктів підприємницької діяльності,
особливо початківців малого бізнесу.
3. Удосконалення
податкової політики, тобто забезпечення функціонування спрощеної системи
оподаткування з наданням переваги єдиному податку та право тих, що працює у
секторі малого підприємництва, на соціальне і пенсійне забезпечення.
4. Подальше
посилення державної підтримки суб’єктів малого та середнього підприємництва
(фінансово-кредитної, майнової, інформаційної та кадрової*). Створення та
забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.
5.
Стимулювання розвитку підприємництва в галузях, що забезпечують найвищу
ефективність суспільного виробництва та його конкурентоспроможність завдяки
використанню досягнень науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючих
технологій, випуску принципово нових видів продукції.
6.
Забезпечення виконання заходів щодо створення єдиної автоматизованої системи
державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
7. Здійснення
заходів щодо поетапного створення при центрах зайнятості мережі навчальних
центрів з підготовки підприємців з-поміж безробітних.
8. Посилення
відповідальності органів виконавчої влади, державних службовців за виконання
відповідних законів щодо розвитку підприємницької діяльності, зокрема малого
бізнесу.


Висновок
Отже, економічна
сутність підприємства — це основна ланка національної економіки, яка у
взаємодії з іншими самостійними суб’єктами господарювання забезпечує
виробництво необхідних споживчих благ (товарів та послуг) з метою привласнення
прибутку.
В Україні, як і
в країнах ринкової економіки, підприємницька діяльність становить основу
розвитку навіть попри те, що Категорія «підприємництво» у вітчизняній
економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словниках
це поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цей
термін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагає
досягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництва
трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність
заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.
Підприємництво
як особливий новаторський вид господарської діяльності може успішно розвиватися
лише у сприятливому конкурентно-ринковому середовищі. В Україні найважливішими
передумовами безперервного відтворення підприємництва є роздержавлення і приватизація
власності, демонополізація виробництва, активна підтримка державою
інвестиційних процесів для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм
власності, наукова правова база, сприятливий політичний клімат, виважена
економічна політика держави, позитивна суспільна думка щодо підприємництва та
ін.
З метою
створення сприятливих умов для підприємницької діяльності можуть створюватися
добровільні об’єднання підприємців — торгово-промислові палати, які є
самоврядними статутними організаціями. Згідно з чинним законодавством, в
Україні підприємці-роботодавці мають право на об’єднання в організації
роботодавців для реалізації та захисту своїх законних інтересів. Організації
роботодавців на засадах добровільності можуть об’єднуватися у спілки та інші
статутні об’єднання.
Головними
принципами, на
основі яких здійснюється підприємництво, є такі:
– вільний
вибір підприємцем сфери і видів господарської діяльності;
– вибір
постачальників і споживачів продукту, що виробляється;
– залучення
необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;
– вільний
найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до
закону;
– комерційний
розрахунок та власний ризик;
– вільне
розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших
платежів, передбачених законом;
– самостійне
здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної
йому частки валютного виторгу на свій розсуд.
Таким
чином, підприємницька діяльність в Україні становить фундамент для стрімкого
розвитку економіки. Проаналізувавши підприємництво в нашій державі, я дійшла
висновку, що Україна має потужний ресурсний потенціал, зокрема інвестиційний, нормативну-правову
базу, що забезпечують умови для якісного розвитку підприємницької діяльності.
Проте негативним є те, що більшість підприємств та деякі органи влади не
серйозно ставляться до основних принципів здійснення підприємництва.
Також,
опрацювавши дану тему, я зрозуміла, що підприємницька діяльність – це також
великий шанс збільшити власні доходи.
Тому
хочу навести основні риси, яким повинна володіти людина для того, щоб
стати підприємцем (рис. 3):
1. Вмінням
приймати новаторські рішення в стандартних і нестандартних ситуаціях. 
2. Вмінням
генерувати ідеї, перетворювати їх у нові технології з метою отримання доходу. 
3. Оперативно
оцінювати всі форми інновацій. 
4. Не боятися
ризикувати, вміти керувати ризиком, бути готові взяти відповідальність. 
Дані здатність
підприємця повинні забезпечувати йому вико -ня основних підприємницьких
функцій: 
1. Своєчасне
і правильне визначення потреб покупців і їх платоспроможності. 
2. Визначення
потрібного типу товару, обсягу його виробництва, ринку і способу збуту. 
3. Визначення
оптимальних потреб у сировині, матеріалах, основ-ному і оборотному капіталі та
пошук кращих їх джерел. 
4. Визначення
і реалізація оптимальної технології виробництва, що дозволяє мінімізувати
витрати і максимізувати прибуток. 
5. Визначення
оптимальної (для виконання виробничих функцій) організаційної структури
управління фірми. 
  рис. 3
Таким чином, розвиток
підприємницької діяльності стимулює розвиток не лише економіки, а й людини, як
особистості (людина для того, щоб щось досягти, повинна себе удосконалювати).


Список
використаної літератури
1. 
Економіка розвитку: Підр./ Сало І.В.,
Царенко О. М., Бей Н. – Житомир: Університетська книга, 2004. – 590 с.
2. 
Економіка
підприємства. 2-ге видання.Навчальний посібник.Гетьман О.О.
—
К: ЦУЛ, 2010
— 480
с.
3. 
Бєляєв О. О.,
Бебело А. С.
4. 
Політична
економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с. 
5. 
Ажнюк
М.О., Передрій О.С. «Основи економічної теорії: Навчальний посібник знання
2008
6. 
Основи економічної теорії: Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Знання, 2006. – 481 с.
7. 
Основи
економічної теорії: Підручник / За ред. О. О. Мамалуя. — К.: Юрінком Інтер.
2003.
8. 
Основи
економічної теорії: Підручник / За наук. ред. В. Г. Фелоренка. — К/ Алерта
2005.
9. 
Основи
інвестиційно-інноваційної діяльності: Навч. посібник. / За науковою ред. В. Г. Федоренка. — К.: Алерта, 2004. 
10. 
 Політична
економія: Навч.посібник/ К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Беляєв та ін.; за
ред.. д-ра екон. Наук, проф.. К. Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
11. 
 «Економічна теорія політекономія
підручник» ред.. В.Д.Базилевича К. Знання-Прес 2006 с.614.
12. 
 Дірко А.А. «Вплив іноземних
інвестицій на економіку країни-реціпієнта»
13. 
 Газета «Дзеркало тижня» №564,619,620
14. 
 Закон України “Про режим іноземного
інвестування” від 19 березня 1996 року (чинний). 
15. 
 Закон України «Про іноземні
інвестиції» // Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 26, ст. 357
(втратив чинність) 
16. 
 Декрет Кабінету
Міністрів України від 20 травня 1993 року N 55-93 «Про режим іноземного
інвестування» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 28, ст. 302) 
17. 
 Закон України «Про державну
програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» // Відомості Верховної
Ради України, 1994 р., N 6, ст. 28 (втратив чинність) 
18. 
 «Економічна теорія політекономія
підручник» ред.. В.Д.Базилевича К. Знання-Прес 2006 с.614.
19. 
 Нафтохімічний
комплекс:
http://www.lukor.com.ua/