Контрольна робота
Тема «Золота лихоманка» в Сибіру XIX ст.


Зміст
Вступ
					







Розвиток золотопромислової в Кузбасі
Умови праці та побуту, робітників на золотих копальнях
Висновок
Література



Вступ

Сотні тисяч років
тому в Сибіру був теплий клімат. Неосяжні простори покривала пишна теплолюбна
рослинність. На місці сучасної сибірської тайги тоді панували листяні дерева: дуб,
бук, клен, липа, ясен і навіть волоський горіх. Живим зеленим пам’ятником давно
вимерлої дольодовикової рослинності в Кузбасі є «липовий острів» у 10
тисяч гектарів, розташований на півдні області в районі селища Кузедеєво.
У ті далекі часи
іншим був тваринний світ Кузнецької землі. Тут мешкали мамонти та носороги,
бізони і благородні олені, паслися табуни диких коней та інших тварин.
Багатий тваринний
світ Кузнецької улоговини залучив людей, що жили на Алтаї і в Казахстані. У
гонитві за тваринами вони все далі просувалися на північ. Таким чином, перші
люди, які з’явилися на території нашого краю, були мисливцями.
Про життя людей у
нашому краї в цей час свідчать численні знахідки Кузнецького, Яйського
неолітичних могильників, Маякова городища і неолітичних стоянок — Дегтярівській
і у селища Школьний.
Люди вже вміли
добувати вогонь, робити теплий хутряний одяг, будувати житла. Це дозволило їм
жити в більш суворих природних умовах.
Нечисленні й
розрізнені племена нашого краю не створили своєї держави і часто потрапляли в
залежність від кочівників. На початку XIII століття сибірські племена в числі
перших прийняли на себе удар монголів. У XV столітті Кузнецька земля потрапила
в залежність від Ойротська ханів, які створили згодом сильна держава.
Телеути і шорци — корінні
жителі нашого краю.
Телеути — це
найдавніші мешканці Кузнецької землі. За своїм походженням вони ставляться до
кочовим скотарям тюркомовних племен, що входили до тюркський каганат (VI-VIII
ст).
Похід Єрмака
поклав початок приєднанню Сибіру до Російської держави. Слідом за землепрохідці
йшли військові загони, козаки, служилі люди, які закріплювали остаточно знову
відкриті землі за Російською державою.
Однак не меч, а
орало було основною зброєю у підкоренні Сибіру. Головною силою в заселенні й
освоєнні цього далекого краю виступив народ. Російські люди несли з собою більш
високу культуру і техніку землеробства.
У середині XVIII
століття царський уряд встановив безроздільне панування над шорська і
телеутськими племенами. Тепер ясак став постійним податком. За законом його
платили всі чоловіки у віці від 18 до 55 років.
Землеволодіння в
Кузбасі не склалося. Але селяни в примусовому порядку приписувалися до
Коливанських заводів Алтаю. Особливо великих розмірів досягло це прикріплення
після переходу в 1747 році заводів і рудників Алтаю в приватну власність
російській імператриці Єлизавети Петрівни.



Розвиток золотопромислової в Кузбасі

У XIX столітті на
Сибір дивилися як на «золотий скриню», «золоте дно», де
золото гребуть лопатами. Прагнучи до наживи, господарі копалень прагнув скоріше
«вихопити» багате золото і тому знімали його тільки зверху, а решту
ховали у відвалах. Хижацька видобуток служила панівним класам, і, перш за все
російським імператорам, найважливішим джерелом збагачення. Завдяки зростанню
золотопромислової в Сибіру, Росія в середині минулого століття з видобутку
золота займала перше місце у світі.
У Кузбасі
розсипному золото було відкрито в 20-x роках 19 століття. Його виявили вільні
старателі в Маріїнській тайзі. Незабаром Пошукова партія купця. Попова відкрила
золоті розсипи по річках Киї, Берікулю, Кун — дату. Видобуток золота в
Кузнецькому Алатау почалася з 1830 року. На західному схилі хребта були
розташовані переважно казенні золоті копальні, на східній — приватні. Кількість
золота, видобутого на східному схилі за 29 років (1830-1859 рр.), Досягло 1660
пудів, а для Західного схилу — не більше 800. У 30-х роках почали відкриватися
кабінетські золоті копальні на Салаіре і в Гірській Шорії. Виник найбільший
копальня кабінету Царево — Миколаївський. З того часу почалася «золота
лихоманка», всі кинулися шукати дорогоцінний метал. Золото добувалося
десятками пудів.
Воротами на золоті
копальні Маріїнської тайги стало старовинне село Кійское, перетворене в 1856
році в окружне місто Маріїнськ. Його розвитку сприяла не тільки
золотопромислової, але і який проходить через нього Московсько-Сибірський тракт.
Маріїнськ стає торговим центром, місцем найму робітників на золоті копальні і
царським шинком, де згуртовувалися старателі при виході з копалень.
Основним
постачальником робітників на золоті копальні стала посилання. Царизм засилав до
Сибіру всіх, хто бунтував і виступав проти кріпосницьких порядків. Тисячі
бездомних і голодних поселенців з’явилися справжньою знахідкою для
золотопромисловців як дешева робоча сила.
Другим джерелом
робочої сили для капіталістичної золотий промисловості були селяни. Прекрасний
знавець дореволюційної сибірської села Н.І. Наумов, що працював в Маріїнську,
писав, що з листопада по квітень по селах Томської губернії роз’їжджають
прикажчики від золотопромисловців, наймаючи робітників на копальні. За
укладенні договору вони видають завдаток, який іноді цілком йде на сплату
податків і недоїмок. За відсутністю інших заробітків селянин змушений кидати
своє господарство і йти на копальні, «залишаючи свою родину годуватися
милостинею або нікчемною поденної роботою».
Умови праці на
золотих копальнях були виключно важкі. Золото добували влітку і взимку. Люди
працювали в холоді і вогкості, часто по коліно у воді. Панував ручна праця. Лише
наприкінці XIX століття, після введення в дію Транссибірської залізниці та
прийняття царським урядом в 1898 році закону, що дозволяє безмитне ввезення
протягом 10 років іноземних машин, на копальнях стала з«являтися техніка. М»язова
сила поступово замінялася механічної. На копальнях почали використовувати
парові двигуни, застосовувати гідравлічний спосіб видобутку золота.
Але пожвавлення в
золотій промисловості виразилося не тільки в застосуванні техніки, а й у
залученні нових капіталів, у збільшенні кількості заявок на копальні та в
розширенні районів дослідження золотоносних площ.
На золотих
копальнях Маріїнської тайги існували нелюдські умови праці робітників. Злиденне
заробітна плата, непомірні штрафи, 15-годинний робочий день, страшний свавілля
начальства — все це перетворювало золотопромислової робочого під «в’ючного
худобу, якої дано тільки час погодувати, але, на відміну від худоби нерозумною,
не дають достатньо часу на відпочинок».
На кабінетські
копальнях взимку не вистачало хліба, м’яса і молока. Робочих годували рідкої
юшкою з солоним м’ясом і кислою капустою. Свіжоспечений хліб видавався тільки
по святах, в інші дні — житні сухарі. Таке харчування призводило до масових
захворювань на цингу. На приватнокапіталістичних золотих копальнях Маріїнської
тайги умови праці та побуту робітників були, дещо краще. Тут використовувався
вільнонайманий працю і ширше застосовувалися різні машини. Значно вище був
заробіток. Вище, ніж на кабінетські копальнях, була і продуктивність праці.
Боротьба
майстрових і приписних селян проти феодальної експлуатації. Чим важче стає
кріпосницький гніт, тим наполегливіше був опір з боку майстрових і приписних
селян. Найбільш поширеною формою класової боротьби були пагони. Вони не
припинялися до останніх днів існування кріпосного ладу. Найчастіше пагони
здійснювали низькооплачувані робочі кабінетські рудників і заводів. Спійманих
втікачів-майстрових військові суди засуджували до покарання батогами, різками,
садовили в арештних будинку. Звідси, закутих у кайдани, з голеною, наполовину
головою, їх, як каторжників, під конвоєм виводили на роботу. Деякі з утікачів,
знесилені від голоду, гинули в тайзі, інші роками ховалися в сибірській глушині.
Частина йшла за кордон.
Іншою формою
протесту проти кріпосницьких порядків було самоспалення селян-старообрядців. Так,
в 1756 році в селі Мальцевої Ояшінской волості (північний захід Кемеровській
області) загинуло 172 людей. Багато селян відмовлялися виконувати заводські
повинності. Так вчинили в 1781 році селяни Кузнецька. З 142 чоловік,
спрямованих на Томський завод, туди з’явилося лише троє. Проти заводських
повинностей виступали приписні селяни Бачатской, Ояшінской, Варюхінской та
інших волостей.
Цей рух носило
антикріпосницький характер, але слабка організованість і низька свідомість
майстрових і селян, які не бачили інших способів боротьби з кріпосним гнітом,
крім пагонів, не приводили до звільнення. Царизм утримував
феодально-кріпосницькі порядку за допомогою військової сили і часткових
поступок і, тим не менше, селянські виступи розхитували феодальні підвалини. Класову
боротьбу підневільних селян і майстрових проти феодальної експлуатації
підтримували вільнонаймані робітники золотих копалень. На копальнях панували
обман і свавілля з боку керуючих. Все це призводило до зіткнення робітників з
хазяями. Найбільший розмах хвилювання взяли на копальнях братів Казанцева і
купця Попова в Маріїнській тайзі. Робітники вимагали збільшення оплати їх праці
і поліпшення умов побуту.
Умови праці та побуту, робітників на
золотих копальнях

«Гігієнічні умови, в яких знаходиться робочий, неминуче приводять його
до хвороби. Їжа, яку він отримує під час перебування на копальні від господаря,
полягає з однієї солонини, всупереч тексту контракту, доброякісності досить
підозрілої. Чи достатньо може винагороджувати втрати в організмі викликаються
17-годинної роботи, ріденький навар від солонини, з кислою капустою і крупами,
з житніми сухарями і тільки по святах зі свіжоспеченим хлібом? Прямим наслідком
подібного харчування є цинга, скорбут і тиф, особливо ж останній, часто лютує
на копальнях. До розвитку тифу та ревматизмом багато сприяють і умови роботи
серед постійної вогкості і холоду. Сирість переслідує робітника і в тісних
бараках, збитих з дошок, де кожен з них спить на соломі, постеленій на землю…
Хворі робочі лежать в тих же бараках, як і здорові, тобто в холоді і вогкості,
при цій же зараженій атмосфері від брудного одягу, від диму махорки і при тій
же їжі з солонини. На кожному копальні знайдеться багато могил, де знайшли
останній притулок безслідно прожиті життя. Мабуть, не легка сукупність цих
умов, до того ж з’єднаних з суворою дисципліною (за кожен проступок
призначається тілесне покарання), що, незважаючи на всю витривалість російської
простолюдина, вони викликають в робочих пагони і зв`язане з ними голодне
скитання по лісах і острог після піймання… Придивившись до обірваного натовпу
«тайговики», що виходять на початку вересня з робіт, в їх виснажені,
схудлі особи, спостерігач за зовнішнім виглядом їх прочитає гірку повість
страждань, що виносяться цим людом. Він прочитає і всю міру злоби, що
розвивається в них життям і людьми, і зрозумілий, стане йому тип цього
обірваного, наголодувався людини і той дикий розгул, з яким він пропиває кров’ю
здобуті гроші, забуваючи про сім«ю, про будинок і господарстві. Що йому сім»я,
дім і господарство, коли всі його істота надломлена, коли для нього немає
просвітку в майбутньому?» (Наумов М.І. Розповіді про стару Сибіру. Томськ,
1960, с.58-59).



Висновок

«Золотопромислової придушила всі дрібні ремесла і відвернула займалися
ними раніше поселенців, на копальні, а вона відвернула руки від землеробства і
стиснуть його. А між тим, слідом за розвитком золотопромислової, скрізь
розкинули свої тенета гуральні, і збільшувалося пияцтво…
… населення
тішився задатками, а робітники згуртовувалися при вході і виході з копалень
«.
Золото в Сибіру
все ще в достатку.



Література

1. Д.В. Кацюбії. Історія
Кузбасу. Краєзнавча посібник для учнів 7-10 класів. Кемеровській книжкове
видавництво. Видання 4-е, перероблене. 1983.
2. Ядрінцев Н.М. Сибір
як колонія. СПб, 1882, с.239