Реферат:
Право на
одержання екологічної інформації


План
Вступ
					







1.Екологічна інформація
Висновок
Література
Вступ
Екологічна
інформація — це будь-яка інформація про стан навколишнього природного
середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній
формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері
використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів
та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.
В Оргуській конвенції
«Про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступ до
правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища» дано розширене
поняття екологічної інформації, яка включає не лише стан довкілля та його
елементів, але і стан здоров’я та безпеки людей, а також діяльність або
адміністративні заходи в галузі навколишнього середовища, політику,
законодавство, плани та програми, що впливають або можуть впливати на
навколишнє середовище.
Право вільного доступу до
інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту
гарантується Конституцією України. Така інформація ніким не може бути
засекречена. Право на одержання екологічної інформації про стан навколишнього
середовища та його вплив на здоров’я населення закріплене не лише в Законі «Про
охорону навколишнього природного середовища», а й в багатьох актах чинного
законодавства.
Право громадян на
екологічну інформацію з урахуванням положень законодавства за своїм змістом охоплює
сукупність відповідних можливостей, які спрямовані на: вільний доступ до
інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація)
та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за
винятком обмежень, встановлених законом (ст. 9 Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища»). Крім цього, громадяни мають право вільно
збирати, зберігати, використовувати і поширювати її усно, письмово або в інший
спосіб — на свій вибір; одержувати таку інформацію в установленому порядку
(статті 32-37 Закону України «Про інформацію») шляхом звернення з інформаційним
запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого
самоврядування.


1.Екологічна
інформація
Національне законодавство
відносить до екологічної інформації відомості про:
— стан навколишнього
природного середовища чи його об’єктів — землі, вод, надр, атмосферного
повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;
— біологічне різноманіття
і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із
об’єктами навколишнього природного середовища;
— джерела, фактори, матеріали,
речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне
випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан
навколишнього природного середовища та здоров’я людей;
— загрозу виникнення і
причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ,
рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на
природні об’єкти та здоров’я людей;
— екологічні прогнози,
плани і програми, заходи, у тому числі адміністративні, державну екологічну
політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;
— витрати, пов’язані із
здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього
природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений
у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля (ст. 25 Закону
України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Право громадян на
достовірну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про
можливі і наявні фактори ризику встановлено в Законі України «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Відкритість і доступність
інформації, пов’язаної з використанням ядерної енергії, право громадян на
захист та одержання від відповідних підприємств, установ та організацій повної
та достовірної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта,
призначеного для поводження з радіоактивними відходами, за винятком відомостей,
що становлять державну таємницю, гарантовано Законом України «Про використання
ядерної енергії та радіаційну безпеку».
Закон України від 30
червня 1995 року «Про поводження з радіоактивними відходами» відносить до
повноважень місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого
самоврядування забезпечення інформування населення про радіаційну обстановку.
Обов’язок Кабінету
Міністрів забезпечувати населення необхідною інформацією про радіаційний стан
території встановлено в Законі України «Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст.
10).
У Законі України «Про
екологічну експертизу» передбачено обов’язок замовника екологічної експертизи
об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного
середовища та здоров’я людей, оголосити через засоби масової інформації про
проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки
діяльності. Еколого-експертні органи після завершення екологічної експертизи
повинні повідомляти про її висновки через засоби масової інформації.
У Водному кодексі України
інформування населення про стан водних об’єктів, його зміну та проведення
водоохоронних заходів віднесено до компетенції Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад (п. 16 ст.
8), а інформування населення про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть
негативно вплинути на стан здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для
поліпшення стану вод, — до повноважень місцевих рад.
Як бачимо, праву громадян
на отримання достовірної екологічної інформації кореспондує обов’язок органів
державної влади місцевого та регіонального самоврядування надати таку
інформацію.
Відповідно до Закону
України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» право на одержання інформації
мають не тільки окремі громадяни, але й громадські об’єднання. Останні мають
право одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища,
джерела його забруднення та заходи охорони навколишнього природного середовища.
Закон «Про інформацію»
визначає екологічну інформацію як один з основних напрямків інформаційної
діяльності, як одну з галузей інформації. Принципами інформаційної діяльності є:
гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність та свобода
обміну інформацією; об’єктивність, достовірність, повнота і точність
інформації, законність її одержання, зберігання, використання та поширення.
Екологічна інформація
може міститися у всіх передбачених законом видах інформації: статистичній,
масовій, правовій, науково-енциклопедичній, особистій, інформації органів
державної влади та органів місцевого регіонального самоврядування.
Офіційна інформація, яка
створюється в процесі поточної діяльності органів влади, а також місцевого та
регіонального самоврядування, повинна доводитися до громадян через офіційні
видання та інформаційні служби відповідних органів, засоби масової інформації,
безпосереднє доведення до заінтересованих осіб, під час публічних виступів
посадових осіб, надання можливості ознайомлення з архівними документами.
Інформацію про стан
навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення повинні
надавати органи державної влади і в першу чергу Міністерство екології та
природних ресурсів України або його органи на місцях. Відповідно до ст. 25
Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» на це міністерство та
інші спеціально уповноважені органи покладається підготовка та подання щорічно
Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного
середовища в Україні, а також забезпечення заінтересованих державних і
громадських органів, підприємств, установ, організацій та громадян інформацією
про стан навколишнього природного середовища, випадки і причини його
екстремального забруднення, рекомендаціями щодо заходів, спрямованих на
зменшення його негативного впливу на природні об’єкти і здоров’я населення, про
наслідки і результати ліквідації цих явищ, екологічні прогнози, про притягнення
винних до відповідальності.
До інших спеціально
уповноважених органів, які зобов’язані надавати екологічну інформацію, належать
міністерства і відомства України, що здійснюють державне управління в галузі
використання, відтворення та охорони окремих природних ресурсів.
Інформування населення
про стан навколишнього природного середовища покладено також на місцеві ради та
їх виконавчі органи.
Громадяни мають право
звернутися до органів державної влади із інформаційним запитом, тобто з вимогою
про надання можливості ознайомлення з офіційними документами або надання
письмової чи усної інформації.
Термін вивчення запиту —
до десяти календарних днів. Протягом цього терміну державна установа доводить
до відома запитувача, чи підлягає наданню для ознайомлення запитуваний документ
або інформація. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не
передбачено законом.
У письмовій відмові
повинно бути зазначено посадову особу організації, яка відмовляє у задоволенні
запиту, дату та мотивовану підставу відмови. Задоволення запиту може бути
відстрочено з причин неможливості надання запитуваного документа чи інформації
у місячний термін, що також оформляється письмовим документом. Як у відмові,
так і у відстрочці задоволення запиту повинно бути роз’яснено порядок
оскарження прийнятого рішення.
Згідно із Законом «Про
інформацію» оскарження подається до вищестоящого органу. У разі відмови цього
органу — до суду. Державна установа повинна довести в суді законність своєї
відмови. В разі визнання відмови необґрунтованою суд зобов’язує державний орган
задовольнити запит, а також постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які
видали рішення про відмову або відстрочку.
У Законі «Про охорону
навколишнього природного середовища» передбачена відповідальність за відмову
від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього
природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або
фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності
населення (ст. 68).
Основними джерелами
інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри,
автоматизовані банки даних, архіви, а також довідки, що видаються
уповноваженими на те органами державної влади, місцевого самоврядування,
громадськими організаціями, окремими посадовими особами.
Засобом забезпечення
цього права є обов’язок Міністерства охорони навколишнього природного середовища
України, його органів на місцях, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ та організацій, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на
стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, забезпечувати
вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного
середовища у формах, визначених Законом України «Про охорону навколишнього
природного середовища».
Закон України «Про
екологічну експертизу» (ст. 35) зобов’язує замовників екологічної експертизи
публікувати заяву про екологічні наслідки запланованої діяльності, яка має
містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення;
суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього
природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних
екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного
ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують провадження
діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; інформування
громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.
На визначення джерел
екологічної інформації може впливати статус уповноваженої особи та стадія
реалізації суб’єктивного права на екологічну інформацію. Так, на стадії вільного
доступу така інформація набувається будь-якою особою, як фізичною, так і
юридичною, як право- та дієздатною, так і обмежено та повністю недієздатною
тощо, шляхом одержання її із повідомлень засобів масової інформації, офіційних
повідомлень органів держави, опублікованих у спеціальних бюлетенях, збірниках,
які в свою чергу можуть міститися в інформаційних (комп’ютерних) мережах, у
бібліотечних фондах. При цьому інформація про екстремальне забруднення
довкілля, про надзвичайні екологічні ситуації природного та техногенного
характеру має повідомлятися через засоби масової інформації, державну систему
оповіщення негайно.
На стадії одержання
екологічної інформації в установленому порядку шляхом офіційного звернення із
інформаційним запитом право на екологічну інформацію реалізується право- та
дієздатними особами, законними представниками недієздатних та обмежено
дієздатних осіб. При цьому джерелами екологічної інформації можуть виступати
офіційні документи, автоматизовані системи офіційних даних, як-то списки,
реєстри, кадастри тощо. На цій стадії важливого значення набувають терміни
задоволення запитів, форма запиту та форма розгляду запиту, відмови та
відстрочки задоволення запиту. З урахуванням міжнародних та національних
правових положень запит та відповіді на нього мають бути переважно у письмовій
формі (на випадок оскарження справи в суді), запит повинен бути розглянутим у
максимально стислі строки, але не більше 30 днів. Якщо державний орган не має у
своєму розпорядженні екологічної інформації, котра міститься у запиті, цей
орган у максимально стислий строк (10 днів) інформує подавця запиту про
державний орган, до якого, як він вважає, можна звернутися із запитом про
надання відповідної інформації, або передає цей запит безпосередньо такому
органу та належним чином повідомляє про це подавця заяви.
Екологічна інформація
надається безоплатно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому
копії офіційних документів.
На стадії поширення
набутої законним шляхом екологічної інформації доцільно враховувати, що така
інформація може виступати об’єктом права власності, й тому втручання інших осіб
у процес реалізації права власності на екологічну інформацію забороняється.
Висновок
Право на екологічну
інформацію може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану із
зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України). Згідно з
Орхуською конвенцією (ст. 4) у запиті про надання екологічної інформації може
бути відмовлено, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на:
— конфіденційність
діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачена
національним законодавством;
— міжнародні відносини,
національну оборону або державну безпеку;
— відправлення
правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд
або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи
дисциплінарного характеру;
— конфіденційність
комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність
охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. У цьому
контексті інформація про викиди, скиди забруднюючих речовин, про розміщення
відходів, про інші негативні впливи на навколишнє природне середовище підлягає
оприлюдненню;
— права інтелектуальної
власності;
— інформацію, що
стосується особистого життя громадян;
— інтереси третьої
сторони, яка надала інформацію, якщо ця сторона не зв’язана зобов’язаннями
чинити належним чином, або якщо на цю сторону не може бути покладено такого
зобов’язання, і в тих випадках, коли ця сторона не надає згоди на оприлюднення
відповідного матеріалу;
— навколишнє природне
середовище, на яке поширюється така інформація, наприклад місця розмноження
рідкісних видів рослин і тварин.
Право на екологічну
інформацію реалізується передусім з метою забезпечення права на екологічну
безпеку, а тому у разі його порушення законодавство передбачає не лише
його поновлення, а й відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо така
заподіяна. Розмір відшкодування визначається судом (ст. 49 Закону України «Про
інформацію»).
Кодекс України про
адміністративні правопорушення (ст. 914) встановлює адміністративну
відповідальність для службових і посадових осіб за відмову від надання чи
несвоєчасне надання екологічної інформації. Кримінальний кодекс України (ст.
238) встановлює кримінальну відповідальність за приховування або перекручення
відомостей про екологічний стан або захворюваність населення.


Література
1.        
Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний
посібник. — К.: Атіка, 2000. — 216 с.
2.        
Балюк
Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива
частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3.        
Екологічне
право. Особлива
частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією
академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4.        
Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А.
П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5.        
Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво
«Юридична думка», 2005. — 848 с
6.        
Закон
України “Про
охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7.        
Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ — 2000”, 2003. — 248 с.