ДЕРЖАВНИЙ
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„КИЇВСЬКИЙ
НАЦІОНАКЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені
ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
Реферат
З
дисципліни „Історія економіки та економічної думки”
					







На
тему: Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки
Студентки
ІІ курсу
заочної
форми навчання
спеціальність:
„Бухгалтерський
облік і аудит”
Виконала:
Тимофеєва
Тетяна Сергіївна
Науковий
керівник:
доцент
Логінов М.М.
Київ
2007


Зміст
1.  Вступ
2.  Господарство – сутність і
основні риси
3.  Структура господарства і його
суперечності 
4.  Проблеми глобалізації
світової економіки
5.  Висновок
6.  Список використаної
літератури


Вступ
Загальнолюдські
соціально-економічні цінності і розвиток економічних зв`язків. У сучасному господарстві
знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим
визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей
і перспектив його розвитку.
Від часів
зародження держави спостерігається взаємозв`язок політики і товарно-грошових
механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі
тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі
на рівень світових господарських зв`язків.
Товарне
виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв`язків між людьми
(народами, країнами) у вигляді суспільного (міжнародного) поділу праці,
економічну відокремленість виробників, а його середовище – ринок – визначає
ефективність виробів, їх ціну, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого
підприємства в конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався в
ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників
до зниження індивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В
умовах сьогоднішнього взаємозв`язаного і цілісного світу суспільно-необхідного
рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий
рівень.
Основу будь-якої
економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва.
Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її
соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є
підґрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства.
Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині
окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного
співробітництва, ефективного засвоєння загально людського досвіду ведення
господарства.
Розвиток
господарства. Економічні засади розвитку господарства, що закладаються у сфері обігу,
починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов`язаному з першим
великим суспільним поділом праці, що збігся в часі з мідним, бронзовим та
раннім періодом залізного віку.
Другий великий суспільний поділ
праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгового обміну за межі
місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування
світового господарства крім економічних впливають позаекономічні
(війсково-колоніальні) чинники.
Третій великий суспільний поділ
праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв
подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну,
пізніше – прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок,
зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові. При цьому слід
зазначити зигзагоподібний розвиток ринку, що віддзеркалює нерівномірність
розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у різних регіонах земної кулі.
Становлення
міжнародного економічного зв`язків завжди ґрунтувалося на розвитку
підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність,
товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи,
приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній
людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом
домінуючих позицій у виробництві.
Широкий розвиток
підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних
економічних зв`язків і утворення сталих міжнародних господарських систем.
Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує певного
рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного
усторю як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних
капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих
працівників – вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для
ведення власного господарства людей.
Отже, хоч капітал
і зародився у сфері обігу, проте перемоги над традиційною (феодальною,
патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він
почав торувати з промисловості. Формування світового господарства ілюструють
три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості
економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від
зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.),
мануфактурне виробництво (XVI-XVIII ст.), велике машинне виробництво (XVIII-XX
ст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах
(починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції
(остання третина XIX-XX ст.) історично завершується формування світового
господарства.
Економічна наука
вважає, що у майбутньому господарство буде єдиним організмом, який
функціонуватиме на ринковій основі й характеризуватиметься високим рівнем
інновативності, швидкими змінами у формах поєднання чинників виробництва,
відсутністю панування умов праці над безпосереднім виробником, новим трудовим
стилем.
Економічними
засадами функціонування господарства є міжнародний поділ праці, який
визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх
природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що, в свою чергу, на
певному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва і
всього господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічної
інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу,
глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв`язання
глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних
проблем, є одним з факторів посилення цієї тенденції.
Отже, сучасне
світове господарство є складовою системою національних господарств окремих
країн та їхніх угрупувань, що взаємопов`язані на основі міжнародного поділу праці.


Господарство –
сутність і основні риси
Господарство
як економічна категорія. Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з`ясувати, що
означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв`язки одна з одною,
яких форм набувають ці зв`язки і як вони впливають на національно економіку,
яким чином можна класифікувати країни світу за групами.
Світове
господарство –
це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі
праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно
являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок
і взаємозалежність усіх країн і народів світу. 
(В. С. Савчук, О.
В. Ткаченко)   
Світове
господарство складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються
певним зовнішнім і внутрішнім закономірностям.
На початку 1998
року кількість населення нашої планети становила майже 5,8млрд. осіб. За
щорічного зростання приблизно на 90 млн. осіб до 2000 року за прогнозами, на
Землі повинно було проживати майже 6 млрд. осіб.
Нині існує
приблизно 5 тис. народів, понад 230 держав, відокремлених між собою майже 20
сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань
національних грошей.
Окремі
національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки,
країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної від
централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності
становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно
є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні
відносини пов’язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування
світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та
поглиблення поділу праці.
Основні
соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за
такими критеріями, як:
1. 
Рівень
і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв`язку їх з
організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку
всередині тієї чи іншої країни – стосується структури виробництва, характеру
чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних
потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв’язках,
у міжнародній спеціалізації.
2. 
Специфіка
багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна
і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах
високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та
суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують
досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високо інтегроване.
Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки
полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні
сучасного багатоукладного господарства.
3. 
Особливості
державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та
економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі).
Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в
країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки
відбувається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах
особистість не відселена з колективу, свободи особи та інститути демократії
нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних
рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм
саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних
форм і методів організації господарства, запроваджених державою, характерне для
всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин.
Для того щоб
віднести конкретну країну або групу країн до певної соціальної підсистеми,
потрібна наявність усіх трьох згаданих критерій.
Світове
господарство
– це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між
ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та
міжнародному рівнях. (С. В. Мочерний)
 Основою розвитку
світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в період
великих географічних відкриттів.
Світовий ринок – це сукупність національних
ринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічними
відносинами. На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці, для
якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Всі ці процеси, як
вже було зазначено вище, зумовили виникнення і розвиток світового господарства.
У сучасних умовах
господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно
зумовлений дією певних факторів:
1. 
Прагнення
народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної
війни, політикою мирного співіснування.
2. 
Розгортанням
НТР. Нині жодна
країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і
техніки, тому країни повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме
встановленню тісних економічних і науково-технічних зв’язків між ними,
формуванню стійких структур у світовому господарстві.
3. 
Інтернаціоналізацію
господарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтовариства
можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів,
випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації та
кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно
знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити
паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально
використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних
економічних зв’язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.
4. 
Необхідність
об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих
тощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси,
ядерні аварії тощо), доцільність об’єднання господарських зусиль
країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як для
збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використання
все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного
банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна
світового співробітництва.
Формуванню
цілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури:
прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв’язку та ін.
Сукупність
економічних відносин виявляється в системі властивих йому економічних
інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об’єднань,
міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угрупувань.
Розв’язання
суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах суспільства,
відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію
оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При
цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.
Отже,
господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних
господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб
та цілей.
Особливості
дії економічних законів та закономірностей. Об’єктивність виникнення
господарства означає, що його функціонування охоплює не випадкові відносини
економічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірним
процесом, в основі якого лежать вимоги певних об’єктивних економічних законів.
Оскільки господарство формується як сукупність національних господарств, цілком
очевидно, що закони, регулюючі національні економіки, повинні розповсюджувати
свій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної
специфіки.
Основним
середовищем, в якому відбувається формування господарства, є ринкове
середовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світової
економіки, особливо на сучасному рівні, опосередковується через мінові
відносини.
У науковій
літературі до законів, які визначають розвиток господарства відносять:
· 
закон
вартості;
· 
закон
конкуренції;
· 
закон
зростання продуктивності праці;
· 
закон
попиту і пропозиції;
· 
закон
інтернаціоналізації виробництва.
Закон вартості на
світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни.
Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу
в міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний робочий час
виступає як індивідуальний робочий час. Тобто, інтернаціональна вартість
формується як середньосвітова величина, в результаті конкуренції між різними
державами та іншими суб’єктами світових ринкових відносин.
Проте у
формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, що
виробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок.
Тому ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від
питомої ваги окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на
світовому ринку.
Інтернаціоналізація
виробництва
– економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного
усуспільнення виробництва. (С.В.Мочерний)
Інтернаціоналізація
виробництва
– це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами
різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною
процесу, що відтворюється у світовому масштабі.
 У цьому випадку
поняття «виробництво» вживається у вузькому значення слова, тобто воно охоплює
не всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл,
обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них – безпосереднє виробництво.
Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять
конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні,
концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент
господарського механізму на інтернаціональному рівні.
Інтернаціоналізація
виробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від
часткового до одиничного. Вона сприяє підвищенню ефективності виробництва в
окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого
рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що
свідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність
і внутрішній характер таких зв’язків. 
Закон
інтернаціоналізації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві
зв’язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного
боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових
факторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини на
інтернаціональному рівні – з іншого. (С. В. Мочерний)
 Основним
суб’єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК (транснаціональні корпорації).
Закон
інтернаціонального обігу – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки
між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням
інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональну
ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на
основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та
глобальному рівнях. (С. В. Мочерний)
Аналогічно цим
законам з певною специфікою проявляються, як регулятори тих чи інших сфер
функціонування світового господарства,  й інші закони: попиту й пропозиції,
продуктивності праці тощо.
Разом з тим для
світового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні
закономірності:
· 
Тенденція
до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції –
до національного відокремлення.
· 
Нерівномірність
розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.
· 
Безперервна
конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела
сировини й дешевої робочої сили.
У своїй
сукупності особливості дії економічних законів та закономірностей у світовому
господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які
викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з
розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству
можливість неухильно підвищувати ефективність праці, інший – більш раціонально
організовувати суспільне виробництво і продуктивніше розпоряджатися його
результатами. Доповнюючи та стимулюючи один одного, ці процеси зумовлюють
розвиток світового господарства.
Структура
господарства та його суперечності
Структури
господарства. Оскільки інформація до цієї роботи береться з багатьох джерел, то буде
доцільно показати в ній декілька моделей структури світового господарства за
різними авторами.
У попередньому
розділі вже було зазначено про нерівномірність розвитку різних країн. Суть у
тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є
виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах,
частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки
промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної
революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають
свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені
історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості,
неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.
Виходячи з цього,
структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність
таких типів країн.
Постсоціалістичні країни з перехідною
економікою