Зміст
Вступ
1. Теоретичні
основи управління інвестиціями підприємства та їх економічна сутність
1.1 Eкономічна сутність
інвестицій та їх класифікація
1.2 Теоретичні аспекти управління
інвестиційною діяльності на підприємстві 
					







1.3 Характеристика напрямів
інвестування на підприємстві 
2. Аналіз управління
інвестиційною діяльністю підприємства
2.1 Аналіз управління фінансовими інвестиція підприємства
2.2 Аналіз управління реальними
інвестиціями підприємства
2.3 Аналіз управління альтернативними
інвестиційними проектами на підприємстві
3. Шляхи
вдосконалення процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства
3.1 Основні
напрямки оптимізації процесу управління інвестиціями підприємства
3.2 Основні проблеми управлінням
інвестиційною діяльністю підприємства та шляхи їх вирішення
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
На сучасному етапі розвитку економіки
одним з перспективних напрямків господарсько-фінансової діяльності підприємств,
держави, фізичних осіб є інвестиційна діяльність.
Вона полягає у вкладанні майнових та
інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності,
в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний
ефект.
При цьому інвестори — суб’єкти
інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних,
позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти
інвестування, для того, щоб уникнути збитків, повинні чітко визначати
доцільність інвестицій саме в те чи інше підприємство.
Відповідно до закону України
«Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р., під інвестиціями
розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в
об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого
створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.
Інвестиції торкаються самих глибинних
основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.
У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення
умов виходу України зі стану економічної кризи, здійснення структурних зрушень
у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу,
підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях.
Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів
подальших соціально-економічних перетворень. 
Враховуючи наявні
інфляційні процеси, стабілізувати розвиток економіки в нині діючих ринкових
умовах без залучення фінансових інвестицій практично неможливо. Умови залучення
і використання фінансових інвестицій мають бути такими, які б задовольняли як
інтереси інвесторів, так і підприємців-виробників, які беруть фінансові
інвестиції під розвиток того чи іншого виробництва.
В умовах ринкової економіки
можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство
має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому встає
задача оптимізації інвестиційного портфеля.
 Інвестиційна діяльність завжди
здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно мінятися. Так, у
момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно передбачити
економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на
інтуїтивній основі.
Прийняття рішень інвестиційного
характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на
використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього
сполучення визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них,
наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосованим у тім чи іншому
конкретному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд
формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для
прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального
методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Проте, маючи деякі
оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні,
легше приймати остаточні рішення.
Актуальність даної теми полягає в
тому що, в Україні зараз економічна криза, тому сьогодні як ніколи необхідні
зусилля для пожвавлення господарчого життя з метою забезпечення стабілізації
економіки й економічного зростання. Такого результату можна досягти на основі
більш точного управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Об’єктом даної роботи є особливості
управління інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Предметом даної роботи є основні аспекти
управління інвестиційною
діяльністю на підприємстві.
Мета курсової роботи дослідити
теоретичні основи інвестиційних ресурсів підприємства, та на практиці
досліджуваного підприємства розробити проект інвестиційної діяльності.
Завданням даної роботи є:
— розгляд теоретичних основ управління інвестиційною
діяльністю на підприємстві.
оцінка процесу управління
інвестиційною діяльністю на підприємстві.
— визначення основних шляхів оптимізації управління
інвестиційною діяльністю на підприємстві.
Метою даної роботи є розкриття
особливостей та вдосконалення управління інвестиційною діяльністю на
підприємстві. Задачі, які сприяють досягненню даної мети полягають в розгляді
та визначенні суті та значення інвестиційної діяльності підприємства.
Дослідженням даного питання займались
як, вітчизняні так і зарубіжні науковці, серед яких можна виділити: Пилипенко
О.І., Гриньова В.М., Щабельська І.В., Шевченко І В.
1. Теоретичні
основи управління інвестиціями підприємства та їх
економічна сутність
1.1 Eкономічна сутність інвестицій та їх
класифікація
Економічна діяльність суб’єктів
господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.
Термін „інвестиція” походить від лат.
Invest, що означає вкладати. Нині
інвестиції – це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст
капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від
інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу .
Інвестиціями є всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших
видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або
досягається соціальний ефект. 
Такими цінностями можуть бути: 
— кошти, цільові банківські вклади,
паї, акції та інші цінні папери; 
— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди,
устаткування та інші матеріальні цінності); 
— майнові права інтелектуальної власності;
— сукупність технічних, технологічних,
комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації,
навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду
виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); 
— права користування землею, водою, ресурсами,
будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; 
— інші цінності. 
У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування»
часто трак­тується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні
цей термін ідентифікується з терміном «капітальні вкладення».
Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у відтворення основних
фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції
можуть спрямовуватись на поповнення обігових коштів, придбання нематеріаль­них
активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).[4, ст.34 ]
Окремі
автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують
тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійс­нюватися також у
будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи,
пакетів програм, інших форм інтелектуаль­ної власності); сукупності технічних,
технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права
використання землі, води, ре­сурсів, споруд, а також інших майнових прав.
Джерелом приросту капіталу, основним
мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси – вкладання
капіталу і одержання прибутку – відбуваються в певному поточному часі, а саме:
можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно
вкладати капітал й отримувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через
деякий час отримати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу
після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток
можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку
між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить
від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.
У
сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трак­тується
як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін
ідентифікується з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому
разі розглядаються як вкладання у відтворення основних фондів (споруд,
обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на
поповнення обігових коштів, придбання нематеріаль­них активів (патентів,
ліцензій, ноу-хау). [8, ст. 35]
Окремі
автори, визначаючи термін «інвестиції», вважають, що останні існують
тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійс­нюватися також у
будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи,
пакетів програм, інших форм інтелектуаль­ної власності); сукупності технічних,
технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права
використання землі, води, ре­сурсів, споруд, а також інших майнових прав.
Законом України «Про інвестиційну
діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних
цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності,
у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект
[1, ст.24].
Це визначення в основному відповідає
міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процесу
вкладання ресурсів (благ, майнових й інтелектуальних цінностей) з метою
одержання прибутку в майбутньому.
Дещо неточною є та частина визначення,
де йдеться про здійснення інвестицій з метою досягнення соціального ефекту. Цей
ефект може досягатись не тільки від прямих інвестицій у підприємництво, а через
збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до
держбюджету, що використовуються на фінансування соціальних програм. Таким
чином, прийнятнішим терміном для вкладання коштів буде фінансування, а не
інвестування.
Слід звернути увагу, що інвестиції
спрямовуються не тільки на створення прибутку (доходу) або досягнення соціального
ефекту, а і на інші форми забезпечення розвитку і підаищення ринкової вартості
підприємства, що знаходить відбиття у зростанні суми вкладеного капіталу. 
Інвестиції, у першу чергу реальні
інвестиції, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого
підприємства, тому що вони виступають основою для:
— систематичного відновлення основних виробничих фондів
підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;
— прискорення НТП і поліпшення якості
продукції;
— структурної перебудови суспільного
виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;
— створення необхідної сировинної
бази промисловості;
— вирішення чи пом’якшення проблеми
безробіття;
Таким чином, інвестиції потрібні для
оздоровлення економіки країни і на цій основі вирішення багатьох соціальних
проблем, насамперед — підйому життєвого рівня населення.
 Під час економічної кризи
інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав
значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те
що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років,
незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина
довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання усіх форм власності в
загальному обсязі кредитів в економіці країни.[14,ст. 45]
Пріоритетними напрямками для
залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де
Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і
формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво
легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і
ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС;
розвиток енергогенерируючих потужностей; нафтогазовидобуток, зокрема на
Чорноморському шельфі; упровадження енергозберігаючих технологій; переробка
сільгосппродукції; транспортна інфраструктура .
Інвестиції у відтворення основних
фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі
капітальних вкладень. 
Інвестиції
в об’єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.(див. Додатлк 1)
За
об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними
інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні
та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з
науково-технічним про­гресом, характеризують як інноваційні). Фінансові
інвестиції — це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких
превалюють цінні папери.
За
характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме
інвестування здійснюють інвестори, які безпосеред­ньо добирають об’єкти
інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори
добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі
інвестиції здійснюють інвес­тиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі
інвестори мають не­обхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів
інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні
папери, які ви­пускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти
посеред­ники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти інвестуван­ня,
керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами —
інвесторами. [9,ст. 34]
За
періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові
інвестиції здійснюють на період до од­ного року. До них належать
короткострокові депозитні вклади, придбан­ня короткострокових ощадних
сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі
інвестиційні компанії розподіля­ють їх на чотири види: до двох років; від двох
до трьох років; від трьох до п«яти років; понад п»ять років.
За
формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та
спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з
приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні
(казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових
коштів, іно­земні— фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні—
суб’єкти певної держави та іноземних держав.
За
регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні
інвестиції здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза
її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових
інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав
тощо.
1.2 Теоретичні
аспекти управління інвестиційною діяльності на підприємстві
Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих
суб’єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.
У
процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди
підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення
нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств,
нарахований за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для
простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств
відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій
дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність
практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.
Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших
нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. [21,ст. 137]
Інвестиційна діяльність здійснюється
на основі: 
1. 
Івестування, здійснюваного
громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками
і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими
юридичними особами, заснованими на колективній власності; 
2. 
Државного
інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської
АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних
фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за
рахунок власних і позичкових коштів; 
3. 
Іноземного інвестування, здійснюваного
іноземними громадянами, юридичними особами та державами; 
4. 
Спільного інвестування, здійснюваного
громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. 
Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
— новоутворювані та ті, що реконструюються,
основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
— цінні папери (акції, облігації та
ін.);
— цільові грошові внески;
— науково-технічна продукція та інші
об’єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Забороняється інвестування в об’єкти,
створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних,
радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених
законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних
осіб і держави, що охороняються законом. [3,ст.13 ]
Об’єктами інвестиційної діяльності не
можуть бути об’єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких
здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та
юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування
будівництва таких об’єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування
будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування,
недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а
також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром
виступає одиниця такої нерухомості. 
Суб’єктами інвестиційної діяльності є:
—  інвестори (замовники);
—  виконавці робіт (підрядники);
—  користувачі об’єктів інвестиційної
діяльності;
—  постачальники товарно-матеріальних
цінностей, обладнання та проектної продукції;
— юридичні особи (банківські, страхові
та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
— громадяни України;
— іноземні юридичні та фізичні особи,
дер­жави та міжнародні організації.
Суб’єкти інвестиційної діяльності
зобов’язані: 
— додержувати державних норм і стандартів, порядок
встановлення яких визначається законодавством України; 
— виконувати вимоги державних органів і посадових осіб,
що пред’являються в межах їх компетенції; 
— подавати в установленому порядку бухгалтерську і
статистичну звітність;
—  не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати
вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; 
— сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в
розмірах та у порядку, визначених законами України. 
Інвестиційна діяльність може
здійснюватись за рахунок: 
— 
власних
фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування,
відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і
заощадження громадян, юридичних осіб тощо); 
— 
позичкових
фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
— 
залучених
фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші
внески громадян і юридичних осіб); 
— 
бюджетних
інвестиційних асигнувань; 
— 
безоплатних та
благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян
Інвестори — суб’єкти інвестиційної
діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених
майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. 
Інвестори можуть виступати в ролі
вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого
учасника інвестиційної діяльності. 
Інвестиційна діяльність суб’єктів
України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території
якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним
законодавством України. [12,ст.102 ] 
За рішенням інвестора права
володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх
здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку,
встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними
самостійно на основі договорів. 
Для інвестування можуть бути залучені
фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством
порядку цінних паперів і позик. 
Майно інвестора може бути використано
ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймається тільки таке майно,
яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного
господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Заставлене майно при порушенні заставних зобов’язань може бути реалізовано
відповідно до чинного законодавства. 
 Інвестор має право володіти,
користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи
реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до
законодавчих актів України. 
Для державних підприємств, що
виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит,
встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави. [17,ст.95]
Інвестор має право на придбання
необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через
посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін,
якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і
номенклатурою. 
 Інвестор у випадках і порядку,
встановлених законодавством України, зобов’язаний: 
— 
подати фінансовим
органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; 
— 
одержати
необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних
служб на капітальне будівництво; 
— 
одержати
позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в
інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань
санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці,
енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної
довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог. 
Для проведення господарської
діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні
одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому
законодавством. [15,ст.38 ] 
Основним правовим документом, який
регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір
(угода). 
Укладання договорів, вибір партнерів,
визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що
не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів
інвестиційної діяльності. 
Втручання державних органів та
посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної
діяльності зверх своєї компетенції не допускається. 
1.3
Характеристика напрямів інвестування на
підприємстві
Існує два види інвестування – пряме і
портфельне, об’єктом вкладання коштів яких є проект.
Різноманітність визначень поняття
проект пояснюється передусім різними методологічними підходами, і тому проект –
це:
— 
будь-яке
велике починання, що планується або замислюється;
— 
певне
підприємство із початково встановленими цілями, досягнення яких означає
завершення проекту;
— 
окреме
підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості
та якості результатів, що досягаються;
— 
певне
завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями),
що обумовлюють спосіб його вирішення.
Чітка орієнтація на результативність
заходів, необхідність їх досягнення у визначений проміжок часу в умовах
обмеженості ресурсного забезпечення – це найважливіші складові тлумачення
проекту, а прив’язка його до засобів і суб’єктів фінансування, а також чітке
визначення фінансових результатів, породжує якісно нове поняття – інвестиційний
проект. [2,ст. 45]
На основі аналізу наведених визначень
та ознак бізнес-проекту можна сформулювати визначення поняття інвестиційного
бізнес-проекту. Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована
зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами
витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та
реалізиції.
Цілями проекту можуть бути економічні
і соціальні результати, наприклад, збільшення виробничих потужностей
підприємства, створення чи реконструкція інфраструктури, вирішення екологічних
і соціальних проблем тощо.
Необхідно розуміти відмінності між
поняттями «план», «програма», «проект».
План – це фіксація системи цілей, задач і
засобів, які передбачають спрямовану зміну ситуації при передбаченому стані
середовища .
Програма – це запланований комплекс
економіко-соціальних, науково-дослідних заходів, спрямованих на досягнення
генеральних цілей або реалізацію певного напряму розвитку .
Під інвестиційним проектом розуміють
пакет інвестицій і пов’язаних з ними видів діяльності. Відмінними рисами
проекту є:
1) 
Виникнення,
існування та закінчення проекту у певному оточенні.
2) 
Зміна
структури проекту протягом його життєвого циклу.
3) 
Наявність
певних зв’язків між елементами проекту як системи.
4) 
Можливість
відміни вхідних ресурсів проекту.
Виходячи з визначення проекту,
виділяють такі головні ознаки проекту (рис.1.1):
ПРОЕКТ