КИЇВСЬКИЙ ГУМАНIТАРНИЙ IНСТИТУТ
Контрольна робота
з дисциплiни “Iсторiя України”
на тему Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiя
боротьба за об’єднання Право- i Лiвобережної України.
Виконавець: студент 1 курсу
заочного вiддiлу навчання
економiчного факультету (Фiнанси)
Корда Олександр ВасильовичРуїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтична боротьба за
об’єднання Право iЛiвобережної України
Вступ
31. Україна другої половини 17-го століття . Причини та характер
виникнення розколу суспільства .
42. Початок Руїни . Перше гетьманування Ю. Хмельницького .
Іван Виговський .
53. Друге гетьманування Ю. Хмельницького . Війна з Польщею
та розкол України . Апогей Руїни .
84. Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика .
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
105. Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича .
14Заключення .
18Література .
20Вступ
Руїна. Перiод нацiонального “ самогубства “ України. Перiод
братовбивчих вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату
та марнотрацтва усього, що
було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час
повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд
проводом Б Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме
в цей перiод своєї iсторiї Україна як держава втратила свою
останню можливiсть об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну
сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну країну
Європи.
Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявити
механізми та засоби встановлення прямого імперського правління
на теріторіях , що були приєднані не за допомогою прямих
військових дій , а завдяки досягненням московітської
дипломатії.
Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково
ускладнена суперництвом за гетьманство , що розпочалось після
смерті Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби
Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними
союзниками.
Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та
зовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятих
рішень на соціальну та державну ситуації в країні .
В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані
академічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи
вдавались такі історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко ,
О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І.
Холмський . У роботі надано різностороннього погляду , що включає
у себе компільовані погляди різних науковців.1 . Україна другої половини 17-го
сторічя.
Причини та характер виникнення внутрішньогорозколу суспільства .
Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На
пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв.
км. проживало
1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське
та Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали
ПольськIй коронi . Пiсля повстання 1648 року майже половина
землi , вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська
Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням.
Податки з частини цих , так званних рангових земель йшли на
виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час
близько 33% належало українськiй знатi та козакам , 17% —
православнiй церквi .
Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма
військово- адміністративної системи. Підопрядковану козакам
землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали
полкам війська козацького. Командири цих полків — полковники —
у мирний час виконували функції головних судового та
адміністративного урядника. В свою чергу , територія кожного
військового округу , або полку , поділялась на сотні , де
адміністративну , судову та військову функції виконували
сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи
знаходилось село або навелике місто , влада в якому належала
козацькому отаманові . Центри управління сотнями та полками
знаходились в великих містах , відповідно яких ці полки і
називались . Столицею формально вважався Київ , але козацький
уряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького
( сучасна Черкаська область ). Головою усієї військово-
адміністративної системи був гетьман . Вибирався гетьман на
генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне
козацьке військо досягло чисельності в 40 — 60 тисяч чоловік ,
то скликання таких зборів стало недоцільним та майже
неможливим . Дуже великий вплив мала козацька старшина , яка
спочатку вибиралась на зборах , та з посиленням елітарних
тенденцій в середовищі старшини ці посади стали спадковими .
Старшина являла собою поєднанням ради міністрів та
генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу старшини
був фактичним правитилем України , командуючи козацьким
військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику ,
контролюючи системи судочинства , адміністративного управління ,
земельним фондом , козацькою скарбницею та інш .
Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато
змін . До лав Війська Запорозького вливалося багато людей .
Козаком міг стати кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого
населення України знаходились на військовій службі . Стаючи
козаком , селянин отримував право обирати старшину , бути
обраним в старшину , право володіти землею , звільнявся від
податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно від
соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити
себе військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на
військову службу йшли міщани та досить заможні селяни , для
яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального
статусу . Ті , хто не мав такої можливості займали землі ,
конфісковані у польської шляхти . Вони платили податки з цих
земель та виконували певні послуги , а саме забезпечували
Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами транспорту
– це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби селяни
отримали право на особисту свободу , право мати і
разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно
переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої
межі між різними верствами населення поступово розмивалися .
Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в
Європі та в усьому світі .
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась
загроза з боку привеливійованого класу — української знаті та
реєстрової старшини , які хоч і боролися за соціальну
рівність , та втрачати власні привілеї не хотіли . Створення
суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать . В
розумінні цих людей вся боротьба українського народу
зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської
шляхти на українську знать . Займаючи високі пости , маючи
великий військовий та політичний досвід , богатство та високе
положення в суспільстві вони використвували своє становище для
зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні
посади починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини
, гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись
на її підтримку . Такий стан речей задовільняв й іншу
впливову силу — українську православну церкву , якій було
надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна
підтримка . Поступово формувався правлячий клас , який дедалі
більше нагадував існувавший раніше . Починають з’являтися перші
спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей ,
здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була
ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою
та простим народом стає все більшою та більшою .
Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна
назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними
напрямами в розвитку української держави , неготовність типових
представників правлячої знаті до створення суспільства , яке
б базувалось на демократичних засадах .2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський .
Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати
гетьманську династію . Тому коли він помер , питання про
гетьманського наступника не виникало – козацька старшина , яка
буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом
його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685)
, маючи надію що виховуючись коло батька , він перейняв
певні риси характеру та досвід . Та цим надіямм не вдалося
справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та
слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався впливу
з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця
він власноруч склав з себе повноваження .
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на
Генеральній Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та
духовенства , 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї
України генерального писаря Генеральної військової канцелярії
Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664) .
Вихідець з православної овруцької шляхти , навчався в Києво –
Могилянській академії , працював у міському суді Луцька , потім
при польському комісарі в Україні , брав участь у бойових
діях у складі польської армії проти українського війська .
Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків
під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та
переходить до Б.Хмельницького . Незабаром призначається
генеральним писарем , аж до смерті гетьмана залишаючись його
найближчим соратником та помічником . Один з найосвіченіших та
талановитих мужів свого часу , він брав участь у багатьох
посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався
насамперед на старшину , намагався зміцнити її положення в
державі , наділяв її значними маєтностями тощо . 1657 року
було оформлено договір зі Швецвєю , яка визнала незалежність
України та її кордони да Вісли . Від Литви приєднано
Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з
Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був
спрямований на створення незалежного українського князівства .
Та цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не
подобалась все більш зростаюча політична незалежність України .
Саме як противагою московським впливам в країні Виговський
зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею . Та вже давно
домагалася повернення України , обіцяючи широкі права та
автономію . Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі
верхи та знать так і духовнство . Але такі політичні
загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають
довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі
рани польського панування .
Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх
ігнорування в прийнятті досить важливих рішень , але
насамперед за те , що їх не запросили на вибори гетьмана .
До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова
Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря , який мав
амбітні плани самому стати гетьманом . В цих доносах
виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах
“ продати “ Україну Польші . На вимогу Москви було скликано
нову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії , що вона
провалить Виговского . Як представник царської корони на Раді
присутній був боярин Хітрово . Та незважаючи на всі заходи
з боку Москви , Виговського було обрано одноголосно . Як
компенсацію Москва отримала згоду на збільшення воєводств в
Ніжині , Переяславі та Чернігові . Відразу після закінчуння
Ради боярин Хітрово направляється да Полтави та намовляє
Пушкаря підняти проти Виговського повстання . В кінці 1657
року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч
“гультяїв” , наймитів . Під Полтавою він розбиває полки Сербіна
та Богуна . Та в червні 1658 року гетьманська армія
Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанську
армію . Загинуло 15 тисяч повстанців , а з нами й М. Пушкар
. Барабаша пізніше схоплено та страчено . Наступного року
придушено виступ І.Іскри . З обох сторін загинуло до 50
тисяч людей .
В загальному на Українй посилювалась боротьба різних
груп населення :
старшина , яку лякав царський абсолютизм , все більше
схилялась до Польші , та навпвки – селяни та міщани до союзу з
Польщею відносились напрочуд ворожо : їх лякали панщина ,
панський гніт , релігійні утиски тощо . Та неминучисть розриву
з Москвою була очевидна .
Врешті українські та польські дипломати досягають
компрмісного рішення . 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І.
Виговський укладає з Польщею союзний договір , відомого як
Гадяцький трактат . З боку України представниками були
видатний дипломат Юрій Немирич та переяславський полковник
Павло Тетеря . Суть Гадяцького договору , автором якого
головним чином був Ю.Немирич була така : три держави , а саме
Польша , Литва та Україна створюють федерацію рівноправних
держав , до якої може приєднатися Москва . До України з
назвою “Велике Князівство Руське” входять три воєводства :
Київське , Чернігівське та Брацлавське . Україні надається
широка автономія . Законодавча влада належить Національним
Зборам , а виконавча – гетьманові , якого українське населення
обирає “доживотно” , і якого затверджує король . Князівство
Руське має власну монету , скарбницю , суд та армію — 30
тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська . Гарантувалось
збереження трвдиційних прав козацтва . Щороку за рекомендацією
гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану .
Польські війська не мають права переходити кордон без
запрошення гетьмана , а якщо переходять то вступають під його
команду . В Україні скасовується унія . Обидві релігії – римо-
католицька та православна — визнаються рівноправними .
Засновуються два універсмтети , колегіїї , школи , друкарні .
Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями ,
які він надавав Україні та Польщі . Але все це так і
залишилось тільки на папері. Ще до свого підписання в 1659
році він викликав війну з Москвою . Виговський звертається до
європейських дворів з маніфестом , в якому Москву
обвинувачено в порушені Переяславського договору : в захопленні
Литви , завойованої українськими силами , у Віленському
договорі з Польщею , в підтримці повстання проти гетьмана
тощо . Майже 150 тисячна московська армія під командуванням
князя Трубецького та Ромодановського окуповує Україну .
Виговський за допомогою союзників – татар , поляків та німців
28-29 червня під Конотопом завдає війську московитів нищівної
поразки . Гине цвіт московського боярства , татари захоплюють
в полон та страчують князя Пожарського . Москву охоплює
паніка , цар збирається тікати до Ярославля . Проте Виговський
не зміг продовжувати війну . Напад на Крим запорожців
кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад .
Починаються повстання : Гадяч , Ромен та Лохвиці підтримують
Москву . Ніжинський протопоп Максим Филимонович та Ічнівський
Семен Адамович висилають Трубецькому доноси на Виговського .
Проти гетьмана виступають старі полковники : Золотаренко ,
Сомко , Ціцюра . За час зворушень гине близько 3 тисяч
українців . В жовтні 1659 року Іван Виговський скликає в
Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву . Сам
подається до Польщі , де дістає посаду барського старости ,
потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора . За доносом
полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році
неподалік Манявського скиту на Галичинні .
Можна сказати , що за часів гетьманування Івана
Виговського Україна мала найбільшу у свій час можливість
стати країною вільною та політично незалежною . І хоч деякі
історики досить негативно оцінюють його діяльність , називаючи
його гетьманом старшини , а не усього народу Виговський все ж
таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатний
дипломат та взагалі один з найбільш освічених державних
діячів України . Шкода , що всередені країни певні політичні
сили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє
України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди
правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків
молоду козацьку державу отчували країни – хижаки , які й
уявити не могли Україну вільною та для яких саме існування
під боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу .3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .
Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни .
На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія
Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина
антипольського напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою .
Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван
Ковалевський , якого Б. Хмельницький призначив опікуном . Досить
близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро
Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко . Насамперед
новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки з
Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання
північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи
дипломатмчних стосунків , заборону воєводам втручуватись у
внутрішні справи країни . Все це було оформлено в так
званних Жердевських статтях . На той час князь Трубецький
повертається на Україну з новим військом . До нього вирушає
посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не приймає .
В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де
Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою
російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій
приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана
Хмельницького , а саме Переяславську угоду 1654 року .
Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та
доповнені , в них було проведено принцип повного підкорення
України Москві , а митрополита Київського – Московському
патріархату ( про це в редакції 1654 року не було наіть
згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські
залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам
заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без
дозволу московського царя . Не дозволялось без згоди з
Москвою обирати та звільняти старшину та полковників . Гетьман
після обрання повинен був їхати на поклон до російського
самодержця . Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси .
Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського
патріархату .
Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що
цей зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним
текстом так званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому
згодом підписувались усі гетьмани.
Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той
свої функції вже виконав . Воєводи втручалися в управління
крвїною , роздавали на свій розсуд землі , уряд через голову
гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська
влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення
простого люду .
В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна
за панування над Україною . Московські війська разом з
гетьманським військом виступають на Правобережжя . Та незабаром
під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське
оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до
повернення України до складу Польщі , підписуючи договір , так
званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат , що
був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого
Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654
року та розривом союзу з Москвою — фактично Україна
діставала автономію . Але на той час влада гетьмана
поширювалась лише на Правобережя , лівий беріг знаходився під
владою московського царя . Ю. Хмельницький ще не втрачав надії
об’єднати Україну , але розуміючи власну неспроможність
виправити важке становище країни в січні 1667 року він
зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом
його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці .
Вийшовши на волю , тривалий час жив в одному з монастирів
в місті Умань .
Таким чином , окупована російськими та польськими військами
, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним
протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .
Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло
Тетеря — Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з
київської шляхти . Навчався в Київській академії , належав до
Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду в
Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він
переходить до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою ,
стає однією з найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року
– полковий писар Переяславського полку , з 1653 – полковник
того ж таки полку . В складі української делегації брав
участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659
роках – генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та
Слободищенського трактату .
В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на
підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві
об’єднати всю Україну , він разом з польсько – козацьким
військом та союзниками – татарами захолює майже все
Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо
дійшло до Глухова , та здобути це місто так і не вдається .
В цей час поведінка поляків на українських землях викликає
цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих
повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той
час своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним
з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665
році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та отримує
посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости .
Після Тетері в гетьманська белава на короткий час
опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. –
1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів
кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин .
Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас
втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна
Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука
гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з
козацької родини в Чигирині , з 1648 року – в складі
гетьманської сотні Б. Хмельницького . Брав участь в бойовмх
діях , учасник різних посольств , де виявив себе блискучим
дипломатом . З 1657 року – прилуцький полковник , активно
підтримував політику Виговського . З 1660 року – чигиринський
полковник , з 1663 року — генеральний осавула , а з 1665 року
– черкаський полковник . Постійно треба було боротися з
претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник
Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим
напруженням Дорошенко здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя
цілий ряд реформ , за якими стояв митрополит Йосип
Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює
свої наміри – об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну
Україну . Часто скликає Генеральні наради , та вислуховуючи
думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну
популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для
обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко
створює 20 тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась
лише йому .
На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати
польську зверхність , бо в більшості українських міст
розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх планів
об’єднання України він , не вбачаючи в польській короні
чесного союзника звертається до Оттоманської Порти . Султан
обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666
році , використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти
короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську
під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30
січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею
так званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський
мир . Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був
мирний договір про припинення російсько – польської війни 1654
– 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно з
угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і
визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до
1669 року мав перейти до Російської імперії . Польщі
залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі
Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та
слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ України
було документально оформлено . Восени 1667 року українсько
військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома
десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує
польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час
запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і
Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир .
Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить
на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу —
гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі
право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко проголошує себе
гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він скликає
Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення
України від Вісли до Путивля .
Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні
політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України
активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого
удару завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього
претендента на гетьманську булаву — Петра Суховія , якого до
тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм продовжувалась
цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили
гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з
яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя . В
1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши
коронування нового польського короля , Михайла Вишневецького .
В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах
Київського , Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне
скасування унії . Його ж противник Ханенко просив лише
автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм
. Боротьба проти нього була дуже тяжка .
Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на
Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя
Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу виступає
московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12
тисячне українське війська звільняють Поділля від польської
присутності . Результатом цієї війни став мирний договір ,
підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область) .
Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :
Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають
турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються
володінням козаків під протекторатом турецького султана .
Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію –
22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики вважають
як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський
сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею ,
Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році польський
гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під Хотином
, та це не рятує турецькі провінції України від розорення
турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини
з Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в
полон людей , грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя ,
Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому ,
що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його
любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим
часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський
уряд скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з
турками , смерть короля М. Вишневецького та підготовку в
Польщі до елекції нового монарха — та розпочати війну з
Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро
до них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією
силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674
року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на
якій його обрано гетьманом усієї України . Намагаючись
позбутись Дорошенка , він обложує його столицю Чигирин , та
на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари . Самойлович
вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько – татарські та
дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх , хто
піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом
проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та
потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки ,
тікаючи хто куди . Україна в руїнах .
На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого
найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича –
Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він вирішує
зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в
Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином
гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як
того хотів російський уряд . Сам він милостливо був
відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку
(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в
селі Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .
Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату
власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову
Юрія Хмельницького , якого вони витягають з Едичкульської
в’язниці , та дають помпезнай та гучний титул “Князя
Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська
Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким
військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими
втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той
час залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує
в Немирові що на Поділлі . Організований ним похід на
Лівобережжя закінчився повним провалом . Він так і не
спромігся створити міцну гетьманську владу . Неврівноважений ,
підозрілий , позбавлкний реальної влади , він відштовхував від
себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго турки
терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в
Кам’янець – Подільському .
Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові
Дуці , який почав активне заселення спустошених війною
районів , закликаючи людей повертатися приваблював їх різними
обіцянками . Та ці спроби припинились з підписанням в 1686
році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” —
договору , який визначав права та території володінь на
Україні . На підставі договору Правобережжя , не захоплене
турками визнавалось польським , а Київ відходив до Лівобережжя
. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .
13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний
договір , який закінчив війну між Московською державою ,
Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором ,
кордон між цими державами проходив по річці Дніпро .
Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною
Україною , а також на контроль земель Війська Запорозького .
Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в складі
турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром
оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало
право ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль
та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли
вільно кочувати в українських степах та полювати на обох
берегах Дніпра .
Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили
територіальний поділ України . До 1686 року вся
багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю
розділена між сусідніми державами .5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича .
На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія
Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут
господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини ,
яка вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним
гетьманом стає Яків Сомко , вихідець з багатого міщанського
роду , представник заможної старшини , брат першої дружини Б.
Хмельницького . В своїй боротьбі він об’єднується з
представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем
Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .
Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином
забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив
запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з
нижніх верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині
зібралась так звана “Чорна Рада” — галасливі виборчі збори ,
в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни . Посланці
російської корони , підозрюючи старшину в пропольських
симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку
Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби
Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .
Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького
(рік. народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у
1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це був яскравий
представник доби Руїни . Типовий демагог , він був чудовим
промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці
був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя
та був палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький
на запрошення царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь
кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою .
Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки
підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше
обмежували права українського народу . Згідно з цим договором
в усіх полкових містах України вводились московські залоги ,
вся податкова система перейшла до московського управління ,
гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні
стосунки , митрополит Київський призначався московським
патріархатом . Московські чиновники активно взялись за свою
справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення
, які поступово зростали . Та переповнив чашу народного
терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею
Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону
навіть не запросили . В 1667 — 1668 роках по Лівобережній
Україні прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і
Брюховецький , побоюючись загального повстання і розуміючи
неминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає
Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що єдиний
шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та
просити протекції турецького султана . До Царгорода
відправляють послів , і султан згоджується на прийняття
підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно
Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя
Дорошенком , який також веде переговори з Туреччиною та
Кримським ханом . На обох боках Дніпра починається повстання
проти московської присутності на Україні . Весною 1668 року
Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по Україні
. Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час
найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с.
Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки
збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка
проголошують гетьманом обох сторін Дніпра .
В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на
Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками
прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського
полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) .
Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову
службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року — чернігівський
полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року
. Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року
. Людина проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна ,
він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх підлеглих
якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі . З
падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й
військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність
цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної
України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові
угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської
держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів
, що стосувались лише київських та ніжинських міщан .
Глухівські статті підтверджували чинність “Березневих статей”
1659 року . Гетьман України позбавлявся права дипломатичних
відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки .
Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні
функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану
політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише
в чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з
інших виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише
військові питання . Всі податки впливали до гетьманської
скарбниці . Число війська встановлено в 30 тисяч . Київ та
округи залишались під владою гетьмана . Міщани Києва та
Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки
були продиктовані висновками , зробленими московським урядом
враховуючи досвід відносин з українським народом за часів
гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та
затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою
Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо , особливо для
біженців . Під владу Многогрішного вступили два полки —
Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за
встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі ,
використовуючи для цього загони компанійців . Активно бореться
з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює
полковників , сотників , без суду їх карає , накладає
податкина старшину та духовенство . Але його нетактовність та
самовласність , абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною
стають основними причинами змови проти нього . Від козацької
верхівки до Москви пішли доносии , в яких Многогрішного
обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під
зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто
з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці
. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру
, 1696 року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє
згадується в документах 1701 року .
Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська
олігархія , намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І
це дуже подобалось офіційній Москві . На Генеральній Раді в
Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою
та обрано нового гетьмана — генерального суддю Івана
Самойловича (рік народ. невід. – 1690) . Народився в Ходоркові
на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в Київському
колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був сотником
, а у 1668-1669 роках — чернігівським полковником . У 1669
– 1672 роках — генеральний суддя . Людина освічена , з широким
світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув
об’єднати українські землі та дати їм незалежність . Беручи в
свої руки булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які
обмежували владу гетьмана , також проводячи лінію старшинської
верстви , надаючи державі аристократичного характеру . Перед
усім він не мав права судити та карати представників
старшини . Компанійський полк , який підкорявся безпосередньо
гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав
Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин .
Створив інститут бунчуових товаришів , до якого входили
переважно сини старшин , що перебували в близькому оточені
гетьмана й виконували спеціальні доручення , готуючись зайняти
посади , звільненні їхніми батьками . Поява такого інституту
сприяла створенню старшинських династій на Лівобережжі . Та й
взагалі , за 15 років правління І. Самойловича зформувалась
гетьманська держава з монархічним характером .
В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити
всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему
політику . Він притягує під свою владу правобережних
полковників , у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко
, а в 1676 на його користь зрікається гетьманства Петро
Дорошенко . Це був піковий період в гетьмануванні Самойловича ,
коли його проголосили гетьманом усієї України . Правда через
два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя
. Відступаючи , він організовує масове переселення людей з
Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи примусово
– силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий
час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою
. Там виховувались його сини , свою дочку він одружив з
боярином Ф. Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України ,
Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну
Україну , Волинь , Підлящща , Поділля , Підгір’я , Червону Русь
, які завжди були частиною України . Також він намаговся
приєднати до України Слободжанщину , яка була заселена
українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху .
На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща ,
Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку , а разом з
тим й антикримську коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до
якої було запрошено й Україну . Та Самойлович відмовився від
участі в коаліції , розуміючи , що знищення татарського
ханства може пошкодити втіленню його планів щодо створення
незалежної держави , яка буде оточена московськими володіннями
. Також Самойлович був проти зближення Москви з Польщею . Та
з підписанням в 1686 році “вічного миру” між Польщею та
Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить
примарною . В 1687 році починається війна проти
мусульманського світу . Австрія , Польща та Венеція мали
вдарити по Туреччині , Росія — на Крим . Та перспектива
війни з Кримом була дуже непопулярна серед козацької старшини
, серед якої було багато колишніх “дорошенківців” . Не
розкриваючи справжніх причин свого небажання починати війну ,
Самойлович марно пробує переконати царський уряд , що похід
величезної армії серез випалені сонцем степи буде зв’язаний
з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687 року
похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під
командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії ,
майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не
доходячи до Січі , коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано
накозав військам повернути назад . Тільки 40 тисяч
московського та українського війська під командуванням Неплюєва
та середнього сина гетьмана Григорія Самойловича пішла на
Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини відступу Голіцина
залишаються неясними . Офіційну версію – брак фуражу для
коней — сучасники спростовують , бо паші було достатньо .
Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та
гетьмана брати участь в цій компанії просто побоявся
заходити далеко в степи . Та потрібно було перекласти на
когось відповідальність за невдачу , і для цього було
використано один з останніх доносів старшини на гетьмана .
Взагалі , за час правління Самойловича старшина скаржилась на
те , що він не скликав Ради , брав хабарі , роздавав
родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження .
Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було
намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію
, створивши власну династію правителів . В доносі , поданому
Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з
татарами. Донос підписала стара , заслужена дружина , серед
неї – Кочубей , Лизогуб , Дунін — Борковський , Забіла ,
Гамалій та інші . Військо знаходилось коло річки Коломак ,
коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його
родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до
Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в
Сєвську .
На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли
заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили
старшину , а в інших — пограбували .
Таким чином , за часів гетьманування спочатку
Многогрішного , а потім Самойловича на Лівобережній Україні
скінчується доба Руїни і починається новий період —
Гетьманщина .Заключення .
В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні
підсумки і відповісти на питання , як могутня , сповнена
рішучості відстоювати свою незалежність , свою тяжко здобуту
волю , країна , маючи чималу міжнародну вагу та одну з
найсильніших армій , країна , яка одна з перших в Східній
Європі реалізувала та прийняла основні норми та принципи
демократичного правління , керуючись якими існує сучасне
людство , а саме такою була Україна за часів Богдана
Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж
30 років після його смерті перестала існувати як цілісна
територіальна одиниця , щезнувши з мапи Європи ? Як горда
козацька нація , яка перед усе цінувала і відстоювала власну
свободу , допустила прийняття зверхності хижаків — сусідів та
дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким
чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?
Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в
історії України треба вважати внутрішні протиріччя між
елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького
суспільства . На протязі всього розглянутого періоду інтереси
правлячої верхівки — козацької старшини та знаті завжди
ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу :
рядового козацтва , міщан , селян . Ще за часів створення
Української держави Богданові Хмельницькому треба було
кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до
керування країною людей , які були типовими уламками старого
ладу , з своїми усталеними поглядами та абсолютним
неприйняттям суспільства рівноправних людей . Після
Хмельницького не було більше людини , яка б мала таку владу
та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча б схожу
ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від
кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав
нарешті , те чого завжди хотів — волю . І цей свій головний
здобуток , омитий кров’ю тисячів загиблих повстанців простий
люд відстоював до останнього . Якщо з’являлась найменші
ознаки зазіхань на ці завовання , мирні народні маси
вибухали повстаннями та заколотами .
Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського
народу в період 1657 – 1686 роки можна назвати повну
відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених політичних
цілей , а також відповідних методів та інструментів
управління всіма верствами українського суспільства . Якщо
оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в своїх
руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми
бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід
керування , як державного так і військового , і розпочинавші
свої перші політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули
Україні тільки добра та процвітання . На жаль , шляхи та
методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не
завжди такі , які б були бажані для простого люду й країни
вцілому . І що найголовніше , це відсутність одностайності та
взаємозгоди серед правлячого елементу в прийнятті важливих
державних рішень , неспроможність знайти спільну мову та
об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми
переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у
наш час .
І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких
зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких
зацікавлених країн було три — Польща , Туреччина та Росія й
кожна з них мала на Україні свої певні інтереси . Польща
після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших
районів Східної Європи , і тому зрозуміле її бажання
повернути Україну в свій склад будь – якою ціною . Інколи
йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й мови йти
не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для Польщі
Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та
турками . Для Туреччини Україна — це постачальник основного
джерела доходів турецької казни — работорговлі . Але найбільші
інтереси тут мала Російська імперія . На той час Україна
знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного
зростання ніж Росія . Для Москви козацька держава була таким
собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з
військово – політичних , так і з культурних питань . Таке собі
“вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення
багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі
матеріали та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат
землі в центрі Східної Європи .
За всю свою історію Україна пережила багато горя та
негараздів , але доба Руїни є одним з найсташніших періодів ,
передусім за те , що найкращі сини українського народу гинули
не від чужої зброї загарбника , а від руки свого ж брата
— українця . І гадаю , це стало гарним уроком для наступних
поколінь . Може стане й для нас …Література .
1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид — во
“Либідь”
м . Київ
2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид –
во “Либідь”
м . Київ
3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків
узагалі .
О .І . Рігельман 1994 рік вид — во “Либідь” м . Київ
4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук
1998 рік
“Спалах ЛТД” м . Київ
5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рікМ.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ
