УДК 811.161.2’373.2
Т.П. Беценко
(Сумський педагогічний університет)ОНОМАСТИЧНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМ
У статті
розглядаються особливості функціонування ономастичних одиниць в українських
думах — самобутніх зразках народної творчості нашого народу. Зокрема,
викликають інтерес різні види топонімів (ойконіми, ороніми, гідроніми та ін.),
антропоніми (агіоніми, андроніми) як певні складники мовної системи, що
фокусують в собі різні часово – просторові, ідейно-змістові, художньо –
естетичні комплекси.Увага
зосереджена на систематизації та семантико-стилістичному аналізові названих
одиниць у структурі поетичного тексту.Українські
народні думи, належачи до творів фольклорних і яскраво вирізняючись з-поміж
інших зразків цього жанру багатьма тільки їм притаманними ознаками,
характеризуються своєрідним ономастиконом, який, окрім того, що надзвичайно
багатий за своїм кількісно-виражальним складом, виявив ще й певну специфіку,
пов’язану з системою художньо-образних символів.Своєрідність
функціонування ономастичних одиниць у названих творах вбачається насамперед у
певній виокремленості кола власних найменувань, що введене у словесну тканину:
використовуються власні найменування не довільного, художньо вимисленого,
безпідставного жанру з погляду інформаційної точності повідомлюваного тощо, а
такі, що зіставлювані з окремими документальними подіями, постатями,
зафіксованими в ході історичного розвитку. Фактично, власні найменування (у
даному випадку ті, що виявлені в українських думах) є відправними точками
певної доби, епохи, а отже – знаками національної пам’яті, яка сягає різних
рівнів людської життєдіяльності: релігії, етики, естетики, мови, історії,
культури…Частотність
функціонування власних назв, їх значне поширення в думах особливо помітне.
Проте тут, поряд з чистою інформативністю, тяжінням до точності описуваних
подій, простежується використання названих одиниць з власне художньо-образним
задумом: часто досягається шляхом багаторазового повтору в контексті думи
однойменних одиниць (напр., у думі “Богдан Хмельницький і Василь Молдавський”
м. Чигирин уживається 2 рази, м. Сороки – 6 раз, м. Січава — 2 рази) своєрідна
акцентуація на важливих моментах, спостережених у ході боротьби і відображених
таким чином у поетичних творах героїчного змісту.Чітка
окресленість власних найменувань (насамперед, топонімів і антропонімів)
виявляється в тому, що всі найменування , як правило, не вигадані, а такі, що
реально й документально зафіксовані. Окрім того, вони позначають назви об’єктів
і осіб історично значущих. Таким чином, їх уживання обумовлене насамперед
точністю, достовірністю, правдивістю інформації, що подається. Можна сказати,
що в даному випадку власні найменування, виконуючи свою первинну функцію, –
інформативно-національну, створюють інформаційне поле. Наприклад, згадка в
тексті думи “Втеча трьох братів з города Озова, з турецької неволі”
Савор-могили вже свідчить про подальший хід подій, зокрема вказує на трагічний
кінець, адже могила асоціюється зі смертю:Про
теє промовляв,До
Савор-могили прибував,Од
голоду, ран знемагав,Під
Савор-могилою спочивав.В
той час сизі орли налітали………………………………………………
……………………………………………
За
час за годину Богу душу оддав.[2,
156-157]Звичайно,
ономастичні одиниці в тексті поетичних творів не позбавлені емоціонального
змісту, що є закономірним явищем. Художньо- зображальне, естетичне наповнення
власних найменувань в українських думах – це вторинна функція названих одиниць,
їх емоційно – експресивне, художньо–образне поле, що ґрунтується на сприйнятті цих лексем як певних
символічних знаків (Запорізька Січ – символ козацької слави, мужності,
нескореності, героїзму та ін., Дніпро – символ України, Чигирин – символ
гетьманської влади).Проте часом важко
визначити, яка функція – інформативно-довідкова чи художньо-зображальна буде
домінуючою: наприклад, коли текст думи фіксує антропонім Богдан Хмельницький.
Не викликає сумніву, що це ім’я завше сприймалося українцям з вираженими
позитивними емоціями, які обумовлені життєвою позицією цього ватажка
повстанців, його діями, вчинками і прагненнями, скерованими високими
патріотичними почуттями. Позитивні емоції, можемо стверджувати, були
домінуючими: досить назвати це ім’я (навіть в тексті думи) і не подавати
детальних описів його дій, вчинків, — і текст одразу набере певної емоційної
тональності, адже ім’я цього героя ще за часів його життя є символом мужності,
патріотизму, любові до народу України. Те, що Богдан Хмельницький —
гетьман-ватажок, сприймається на другому плані, хоча цей, так званий другий
план, і породив первинний емоційний фон, який домінує у сприйнятті цієї лексеми
– власної назви.Таким чином,
ономастична одиниця передає подвійний заряд – художньо-естетичний і
інформаційно-довідковий.Отже, ономастичний
ряд як такий з усіма його особливостями і визначає оригінальність цих творів.
Іншими словами, самобутність дум прослідковується вже на прикладі ономастичного
простору.Найпродуктивнішими
з-поміж ономастичних одиниць виступають топоніми. Кожен топонім, уживаний в
думах, іменує певний (такий, що реально існував чи існує) географічний об’єкт.
І в творах цього жанру народнопоетичної творчості на перше місце ставляться
географічні об’єкти, а не самі по собі слова-топоніми. Наприклад,
функціонування в думі “Плач невільника в турецькій неволі” [2, c.101-102] назв пристань Козловська, город
Царьград, Червоне море, Чорне море слугує називанню об’єктів, які мають
надзвичайну вагу для правильного, точного і повного розуміння оповіді: в XV-XVII ст. в Козлові (на Козловській
пристані) був великий турецький базар, на якому продавали невільників; Царьград
– турецьке місто; Червоне море та Чорне море асоціювалось з чужиною (отже,
неволею)-з арабського та турецького землею – таким чином, знаючи це, не важко
зрозуміти, чому бідний невольник згадує ці назви:То не знатиме
отець, либонь матерь,У которої каторзі
шукати:Чи у пристані
Козловської,Чи у городі
Царьграді на базарі,Будуть ушкали,
турки-яничари набігати,За Червоне море у
арабськую землю запродати…
[2, 101]У іншому випадку
стає зрозумілим, чому саме топонім Кодима долина виноситься у заголовок
думи: “Смерть козака в долині Кодимі”. Відомо з історичних джерел, що в Кодиній
долині дуже часто проходили сутички з татарськими завойовниками. Тому саме це
місце заслуговує на особливу увагу, яке так відчайдушно проклинає “козак
простріляний, порубаний”, що перший раз тут “коня вороного втеряв”, другий раз
–“товариша сердечного”, а третій раз-сам голову козацькую покладає. При цьому
топонім Кодина долина набуває символічного значення і виступає синонімом до
поняття смерть.Знаючи, що город
Килія – це місто, розташоване в Одеській області, яке в 1484р. захопила
Туреччина і побудувала там укріплення –свій опорний пункт в гирлі Дунаю, стає
зрозумілим, чому “Ой десь, ой десь за Килимом–городом козаченько гуляє, А з
Килима–города татарин поглядає” [ 72]. Фактично, цим самим
вказується на місце сутичок. А текст думи “Козак Голота”, часто фіксуючи
топонім Килія, засвідчує значущість цього топографічного об’єкта як
військового укріплення для тодішнього розгортання подій.Топоніми як
найчисельніші одиниці в думах представлені хоронімами: Украйна [с.167,
с. 224,с. 231 та ін.], Туреччина (Турещина) [с.158, с.162, с.212,
с.221], Брацлавщина [с.434], Білограбська земля [с.389], Вінниччина [с.с.434],
Запоріжжя [с.248, с.312, с.315 та ін.], Карпатська Украйна [с.426], Польща
[с.276, с.422, с.423], Грабська земля [с.386, с.388, с.393 та ін.], Поділля
[с.434], Подністров’я [с.434] , Полтавщина [с.434], Прикарпаття [с.426],
Чорномор”є [с.170], підгрупу цих топонімів утворюють природні хороніми, як-от:
луг Базавлуг [2, 86], долина Кодина [2, 99,100], долина Кайнарська [79], Черкес-долина [2, 243, 245, 255], Черкень-долина [2, 224]; ойконімами (комонімами і астіонімами): Азов (Озов) [с.150, с.157, с.163, с.164 та ін.],
Біла церква [с.263, с.267, с.271 та ін.], Богуслав [с.123,с.125 та ін.],
Боровиця [с.260], Брайлов [с.237], Кам”янський Поділець [с.278], Кефа (Кафа) [с.135, с.141, та ін.], Килим-город
[с.72-74], Килия [с.72, с.73, с.75 та ін.], Козлов [с.119, с.120 та ін.],
Корсунь [с.224, с.231, с.246 та ін.], Крилов [с.232, с.236, с.337, с.247 та
ін.], Кумейки [с.260], Мерефа [с.295, с.296], Пирятин [с.385, с.387, с.396],
Ситники [с.277], Стеблів [с.277], Суботів [с.292], Сучава [с.279, с.281], Тор
[с.295], Трапезунд [с.135, с.136, с.140], Цареград [с.101, с.102, с.104 та
ін.], Черкаси [с.224, с.226, с.229, с.231 та ін.], Чигирин [с.254, с.262, с.263
та ін.], Ясси [с.279, с.281]; гідронімами, літонімами: Семенів
Ріг [с.79]; пелагонімами: Чорне море [с.98, с.101-104, с.106-110 та
ін.], Червоне море [с.101, с.103], Азовське море [с.424, с.427], Сиваш [с.427],
потамонімами: Базавлуг [с.82, с.86, с.87], Буг [с.284], Вісла [с.287,
с.289, с.434], Вітка [с.72], Волганка [с.221, с.223], Дніпро [с.83, с.86, с.147
та ін.], Дністр [с.167, с.169, с.223 та ін.], Дон [с.311, с.423, та ін.], Дунай
[с.258, с.324 та ін.], Жовті Води [с.276, с.282, с.434], Кодима [с.99, с.100],
Полтавка [с.169], Прут [с.276], Рось [с.259], Салтанка [c.166,167,218], Самара [с.89-97,153 та ін.], Сула [с.261], Супай (Супонь)[с.261], Ташлик [с.294], Хортиця [с.258]; гелонімами: болото Супій [с.261]; інсулонімами: Крим [с.426,427], Тендра [с.135,147,398]; дромонімами: Муравський шлях [с.152,156,185 та ін.]; оронімами: Осаур-могила (Савур-могила,
Савір-могила) [с.171], Саура-могила [с.152], Осавур-могила [с.167,169], Савор-могила, Загребельна могила [156,186].Майже всі
топоніми в думах, що є прикметою цих творів, подаються приладковим
словосполученням: як правило, до власної назви додається родове поняття:
болото, луг, долина, город, село. Така конкретизація зумовлена припиненням
якнайточнішої передачі інформації, визначенням точної локалізації описуваних
подій, підкресленням значущості того чи іншого об’єкта у томі опису тощо.Антропоніми дещо
поступаються щодо частотності вживання перед топонімами. Проте їх
функціонування також специфічне: переважає насамперед ????????????,
???????????, реальність зображуваного, що переплітається з возвеличенням
-оспіванням чи (значно рідше) осудом, зневагою тієї чи іншої дійової особи, яка
виноситься в епіцентр поглядів, подій з усіма своїми якостями.До розряду
власних назв, зафіксованих у думах, насамперед відносимо теологічні
найменування вищого порядку (теоніми).У кожній думі (особливо
в кінцівках) вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Господь,
Господь Бог, милосердний Бог, праведний Суд”я, милосердний Господь, Отець
Небесний, милостивий Господь.Концентрація
уваги слухачів (а пізніше і читачів) на повсякчасному зверненні до Бога, а
також часте функціонування в текстах церковнослов’янських слів – термінів,
звернення в окремих думах до релігійних обрядів наштовхує на роздуми про
джерело виникнення цих творів.Українські думи
наскрізно пронизані любов’ю до своєї віри, влаштуванням Бога. При цьому
християнська віра є уособленням рідної землі – України і протиставляється
бусурменській, що асоціюється з неволею, каторгою, чужою землею, смертю.
Відповідно додержання своєї віри – найвищий закон для козака.У думах
спостерігаємо повсякчасне звернення до Бога, що проявляється у власне
звертаннях та вихваленнях Бога, християнської віри, у розумінні важливої ролі
виконання заповідей Божих, і, що особливо цікаво, у власних найменуваннях осіб
смертних – козаків прізвищами з коренем Бог та близькими до християнства
поняттями, як-от: Іван Богун, Маруся Богуславка, Олексій Попович.З-поміж
антропонімів досить широко представлені імена, прізвища осіб, іноді по
батькові: Самійло Кішка, Олексій Попович, Івась Коновченко, Івась Вдовиченко
Коновченко, Хома Замойко, Василь Молдавський та ін..Однією з
прикметних ознак дум є те, що часто прізвища подаються у складі приладкового
словосполучення: козак Голота; курінний Сулима; лях Бутурлак; пен Потоцький;
отаман Остряниця; отаман Торскій; Ясько Лохвицкій, визначаючи цим самим
походження, рід занять, соціальний стан названих героїв тощо. Це зумовлює
граничну чіткість та лаконічність передачі й сприйняття висловлюваного.У думах
засвідчені, окрім усього, Імена святих (аніоніми): Миколая, Петра, Василія, які
вживаються для позначення культових споруд, названих іменами цих святих, або ж
свят.Андроніми хоча і
засвідчені в думах, проте в поодиноких випадках типу:То,
правда, панове, була в городі Черкасі вдова,Вона
по мужу Грициха, по прозванію Коновчиха.[ , 235],
Жила
вдова, старенькая жена,Сірчиха
– Іванчиха … [
,295].Антропоніми в
думах, поряд з топонімами, відіграють чи не найвирішальну роль. Можна сказати,
що вони навіть поступаються топонімам за силою та значимістю своїх виражальних
функцій (властивостей). Це закономірне явище і пояснюється тим, що в епіцентрі
творів названого різновиду перебуває людина – як правило, постать визначна,
історично значуща, національно свідома і обов’язково–безмежний патріот рідної
землі — України — тільки за наявності таких характеристик називається ім’я
особи. (Так, наприклад, у думі “Втеча трьох братів із города Азова, з турецької
неволі ” імена козаків відсутні, розглядається не власне їх внесок у хід
боротьби за національне визволення тощо, а розглядаються міжособистісні
стосунки: поведінка, мораль, ставлення до ближнього, милосердя тощо. Це ж саме
маємо і в думах “Сестра і брат”, “Бідна вдова і три сини” та ін.).Саме людина
визначає хід розгортання подій, вирішує різноманітні проблемно-ситуативні
моменти, які зрештою набувають загальнонародного значення. Подібні висновки
якнайпереконливіше засвідчують заголовки дум, зокрема історико-героїчних творів
XV-XVII ст.: наприклад “Козак
Голота”, “Атаман Матяш старий”, “Федір безрідний, бездольний”, “Іван
Богуславець”, “Іван Богун”, “Самійло Кішка” та ін..Для дум
характерне описове найменування осіб, зокрема широке використання відокремлених
прикладкових сполучень.Особа, яка
виноситься в епіцентр подій і яка має персональне ім’я, обов’язково поширюється
додатковими найменуваннями, що, окрім усього, чи то на її походження,
соціальний стан, чи то на рід занять, також визначають ставлення з боку
оповідача, якому доручено говорити від імені народу:Як
безбожні ушкали налетіли,Федора
безродного, Отамана курінного,Постріляли,
порубали [
83];Маруся
– бранка, попівна Богуславка [ 128];Кішка
Самійло, гетьман запорозький [ 140];Іван
Луговський, писар військовий [ 290];Ей,
Єврасю Хмелниченьку, гетьмане молодий [ , 294];Козак
— нетуга, Хвесько Дендиберя [ 305];Хвесько
Кханжа Андибер, гетьман запорозький [ , 302].У
найменуванні осіб насамперед простежується ставлення до них з боку
громадськості, що досягається різними мовновиражальними способами, зокрема
додаванням до імен (чи прізвища) відокремлених означень з відповідним
забарвленням: позитивним чи негативним. Таким чином, часто утворюється
поширений, розгалужений ряд нанизуваних відокремлених прикладок, кожна з яких
уточнює, доповнює попередню:Гей,
Олексію Поповичу, славний лицарю і писарю! [399];Гей,
Хвесько Дендибере, батьку козацький, славний лицарю! [ 305],додаванням лексем-вторинних
найменувань, позначених найвищим ступенем позитивного емоційно-експресивного
забарвлення (слів типу батько, пан:Ой, обзоветься пан Хмельницький,
Отаман — батько чигиринський [277];
Пане Филоненку, корсунський полковнику
Батьку
козацький! [238] )найменуванням, що базуються на
лексико-семантичному переосмисленні: емоційний план у таких лексем виступає
складником змісту і виноситься на перше місце:“Ей, пане, пане Хмельницький,
Богдане – Зиновій, наш батю,
Гетьмане чигиринський!” [ 275]
— у цьому звертанні, що включає
відокремлені прикладкові сполуки, з допомогою яких ?????.Окрім того,
в думах функціонують геортоніми (назви свят, зокрема християнських): Великдень,
Різдво, Василія, Петра.Геортоніми в
текстах цих творів виконують щонайменше три функції: найперше, як одиниці, що
служить для називання свят, як мовні ознаки, які засвідчують любов до своєї
християнської віри і всього того, що пов’язане з цією вірою, і, як елементи
художньо-поетичного тексту – що також не мало важливо-акумулюють в собі цілі
узагальнено-символічні картини. Наприклад, у контексті:“Сестро,-каже,-мила,
Родино сердешна!
Ой сподівайся мене тоді в гості,
Як будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати,
Об Різдві калина в лузі процвітати…” [ 330] –
вживанням назв свят Петра (12 липня
за новим ст.) та Різдва (7 січня за новим ст.) напрочуд виразно передається
змалювання неможливості здійснення того, що просить сестра у брата. При цьому
назви великих християнських свят співвідносяться з часовим виміром і тією
закономірною реальністю, що супроводжує їх. Таким чином, сполуки будуть о
Петрі бистриї ріки-озера замерзати та Об Різдві калина в лузі процвітати
можна розглядати як оксюморонні – у плані поетичного оформлення. А при
глибшому сприйнятті та осмисленні поданої у творі думки приходимо до інших
висновків: два ряди оксюморонних сполук побудовані на взаємному перехрещенні
ознак, властивих названим поняттям: свято Петра співвідноситься з літнім часом,
а Різдво — з зимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло): зима
(холод), іншими словами – любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів):
відмова (холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому
– інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлення несумісних понять: свята Петра з
замерзанням рік-озер, та Різдва з процвітанням калини в лузі. Схематично це
можна подати так:
Ці два рівні
художніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього – взаємодіють між собою,
утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво-почуттєвих
(емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликаних образно,
сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.У іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр
емоційно-змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі.
Так, дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, яка “потурчилась,
побусурменилась”, намагається спокутувати свій гріх перед народом,
Україною, вірою християнкою і звільнити всіх бідних невільників саме “на
святий празник, роковий день Великдень” [ 123]. Великдень тут – як найбільше свято християн – є уособленням безмежної
любові до рідного народу, Батьківщини, а відтак і – міцності віри в душі “побусурмениної”
Марусі Богуславки; це свято воскресіння Ісуса Христа, свято перемоги життя
над смертю – тому така велика подія – рокова подія – має відбутися в день цього
свята: козаки ніби вдруге воскресають після тридцятилітньої неволі.Еклезіоніми (назви церков, монастирів) представлені тільки
найменуванням християнських культових споруд, що є насамперед підкресленням
значущості для козаків своєї віри. Окрім того, ці одиниці є свідченням й
іншого, про що можна судити з контексту:Мимо церков їхав, мимо святого
Миколая, шапки не знімав [ 387].
Отже, ономастичний простір, представлений в думах як творах історичних,
широкий і своєрідний.Найперше впадає в око різноманітність функціонування ономастичних
одиниць (топонімів, антропонімів та ін.), що підпорядковується в цілому ідейно-художньому
задумові, всій сюжетно-композиційній канві цих творів. Окрім того, цим
одиницям, як структурним компонентам тексту, властиві певні поетичні функції,
які в свою чергу обумовлюються.ЛІТЕРАТУРА
1.
Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.:
Наукова думка, 1987.2.
Украинские народные думы. – Москва, 1972.РЕЗЮМЕ
В статье
рассматриваются особенности функционирования ономастических единиц в украинских
думах. Внимание сосредоточено на систематизации и семантико-стилистическом
анализе топонимов, антропонимов и других единиц этого плана в структуре
поэтического текста фольклорного жанра.SUMMARY
In article are considered the particularities of operating the
onomasiology units in Ukrainian Dumas. Attention is concentrated on
systematizations and semantics-stylistic analysis an toponims, anthroponims and other units of this plan in structure
of poetical text of folklore genre.
