Розділ 1. Основні теоретичні засади аналізу фінансових результатів
діяльності та майна підприємства

1.1 Завдання й джерела інформації аналізу фінансових результатів

Метою суспільного виробництва в будь-якій державі
є задоволення потреб громадян, що проживають на його території. Для досягнення цієї
мети суспільство організовує матеріальне виробництво, первиною ланкою якого є підприємство.
Згідно з Законом України «Про підприємства
в Україні» підприємство — основна ланка народного господарства України; самостійний
господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку
(доходу). [2]
Підприємство — це самостійна господарська одиниця
з правами юридичної особи, створена для виробництва необхідних суспільних благ.
[12]
Підприємство — первина ланка економіки. Сукупність
підприємств утворює основу багаторівневої піраміди, на вершині якої знаходяться
державні органи, що формують бюджети країни, податкову політику, програми розвитку
національної економіки. [21]
Рівень ефективності господарської діяльності будь-якого
підприємства визначають фінансові результати, отримані внаслідок цієї діяльності.
Це можуть бути як прибуток, так і збитки.
					







Позитивний фінансовий результат діяльності підприємства
характеризується абсолютними і відносними показниками (сумою отриманого прибутку
і рівнем рентабельності).
Функціонування будь-якого підприємства, незалежно
від видів його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю
створити необхідну і достатню величину доходу або прибутку. Тому аналіз прибутку
займає провідне місце в системі комплексного економічного аналізу, оскільки за ним
оцінюється ступінь досягнення кінцевої мети діяльності підприємства. Законами України
«Про підприємства» та «Про підприємницьку діяльність» отримання
прибутку визначено головною метою діяльності господарюючих суб’єктів. [2, 3]
Прибуток є основним джерелом фінансування витрат
на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом формування
державного бюджету. Тому створеного прибутку повинно бути достатньо не тільки для
задоволення фінансових потреб самого підприємства, ф й для фінансування суспільних
фондів споживання, розвитку науки, освіти, охорони здоров’я тощо. У збільшенні прибутку
зацікавлені підприємство і держава. [27]
Прибуток — це додаткова вартість, яка утворюється
в процесі виробництва понад вартість спожитих виробничих ресурсів і робочої сили.
Прибуток — це частина чистого доходу, створеного у процесі виробництва і реалізованого
у сфері обігу, який безпосередньо отримують підприємства. Тільки після продажу продукції
чистий дохід набуває форми прибутку. [9]
Прибуток формується на макрорівні, і на нього,
як на фінансовий показник роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському
обліку і офіційній звітності, впливає встановлений державою порядок формування витрат
на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення і калькулювання собівартості
продукції (робіт, послуг); визначення прибутку і витрат від інших видів діяльності;
розрахунок загального (валового) прибутку.
Отже, на формування абсолютного розміру прибутку
впливають:
результати, тобто ефективність фінансово-господарської
діяльності підприємства;
сфера діяльності;
напрям економічної діяльності;
установлені законодавством умови обліку фінансових
результатів.
Величина прибутку і рівень рентабельності залежать
від обсягу операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Показники прибутковості
характеризують всі напрями господарювання підприємства.
Прибуток є джерелом нарощування власного капіталу
підприємств, виплат дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів підприємства
за його рішенням тощо. За величиною прибутку підприємства та ефективністю використання
визначається його рейтинг. Разом з тим прибуток є інструментом управління діяльністю
підприємства. На основі результатів аналізу прибутковості приймаються управлінські
фінансові рішення, спрямовані на підвищення ефективності функцій, що викопує прибуток
— оціночної, розподільчої, стимулюючої.
Оціночна функція характеризує ефект господарської
діяльності підприємства. Реалізація у повному обсязі можлива тільки за умов ринкової
економіки.
Зміст розподільчої функції полягає в тому, що прибуток
використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства.
Виконання стимулюючої функції визначається тим,
що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд накопичення,
фонд виробничого і соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, фонд споживання
та ін.).
Прибуток є якісним показником, оскільки його величина
відображує зміну доходів підприємства, обсяг витрат, рівень використання ресурсів,
пов’язаних з його діяльністю. Отже, прибуток синтезує всі сторони діяльності підприємства
та відображує ЇЇ ефективність.
З метою підвищення ефективності управління прибутковістю
підприємству необхідно систематично здійснювати аналіз формування, розподілу та
використання прибутку. Результати аналізу фінансових результатів мають важливе значення
не тільки для підприємства, а й для зовнішніх користувачів: фінансових органів,
комерційних банків, податкових органів, акціонерів, власників, менеджерів тощо.
Економічний підсумок виробничої діяльності суб’єктів
господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами.
[38]
Як будь-який напрям аналітичного дослідження, аналіз
фінансових результатів підприємства має відповідати певним вимогам і ґрунтуватися
на загальних принципах. До них відносять:
1) державний підхід при оцінці економічних явищ,
результатів господарювання;
2) науковий характер, тобто він має базуватися
на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів
розвитку виробництва, використовувати досягнення науково-технічного прогресу і передового
досвіду, новітні методи економічних досліджень;
3) комплексність аналізу, що потребує охоплення
всіх ланок і всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства;
4) системний підхід до аналізу, коли кожний об’єкт
розглядається як складна динамічна система, що включає низку елементів, у певний
спосіб пов’язаних між собою та зовнішнім середовищем;
5) об’єктивність, конкретність, точність. Аналіз
має ґрунтуватися (базуватися) на достовірній, перевіреній інформації, що реально
відображує об’єктивну дійсність, а висновки його — бути обґрунтовані точними аналітичними
розрахунками;
6) дійовий характер, тобто активно впливати на
процес виробництва і його результати, своєчасно виявляти прорахунки та використовувати
результати аналізу для управління підприємством;
7) плановий характер, систематичне проведення аналізу
з розподілом зобов’язань щодо виконання аналітичної роботи між виконавцями і контролю
за її проведенням;
8) оперативний характер, вміння швидко й чітко
проводити аналіз, приймати управлінські рішення та впроваджувати їх в життя;
9) демократичний характер. Залучення до проведення
аналізу широкого кола працівників підприємства забезпечує більш повне виявлення
передового досвіду і використання внутрішньогосподарських резервів;
10) ефективність аналізу, тобто витрати на його
проведення мають давати багатократний ефект.
Фінансові результати — це зіставлення регламентованих
податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових
доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище характеризує збиток.
[28]
Мета аналізу фінансових результатів — визначити
повноту та якість їх отримання, оцінку динаміки абсолютних і відносних показників,
з’ясувати спрямованість, ступінь і частку впливу окремих факторів на зміну прибутку
і рентабельності, виявити та оцінити можливі резерви їх зростання. [27]
Головними завданнями аналізу фінансових результатів
підприємства є:
вивчення обсягів, складу і динаміки фінансових
результатів діяльності підприємства;
перевірка обґрунтованості й напруженості планового
прибутку;
загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка;
визначення відхилення фактичного прибутку від передбаченого
планом (розрахунком, прогнозом), вивчення динаміки зміни прибутку за кілька звітних
періодів;
виявлення чинників впливу на формування прибутку,
оцінка їх динаміки та розрахунки такого впливу;
вивчення напрямів і тенденцій розподілу прибутку;
виявлення резервів збільшення прибутку;
розробка заходів, спрямованих на реалізацію виявлених
резервів. [9]
Джерелами аналітичної інформації є:
1. Бізнес-план.
2. Фінансовий план.
3. Баланс підприємства (форма І).
4. Звіт про фінансові результати (форма 2).
5. Звіт про рух грошових коштів (форма 3).
6. Звіт про власний капітал (форма 4).
7. Декларація про прибуток підприємства.
8. Доходи віл реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг).
9. Зведена таблиця основних показників (форма 22).
10. Дані бухгалтерського обліку — рахунки класу
7. Рахунок 79 «Фінансові результати» та його субрахунки:
У процесі діяльності підприємства використовують
такі показники прибутку: валовий прибуток; загальна сума прибутку; прибуток від
іншої звичайної діяльності; прибуток від надзвичайних подій; неоподаткований прибуток
(цільовий); чистий прибуток; нерозподілений прибуток.
З прийняттям Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку З «Звіт про фінансові результати» [8] підприємства визначають прибуток-збиток
на різних стадіях його формування. Схематично загальний фінансовий результат подано
на рис.1.1 Виділяють валовий, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності
до і після оподаткування, чистий прибуток та нерозподілений прибуток.
Валовий прибуток — це економічний результат діяльності
суб’єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою
від реалізації продукції (робіт, послуг) і виробничою собівартістю. Під чистою виручкою
розуміють різновид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із загальної
виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) наданих знижок, повернення проданих
товарів, податку на додану вартість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість
перевищує операційний прибуток, чисту виручку, то це означає, що підприємство замість
валового прибутку отримує валовий збиток.
  
Рис.1.1 Класифікація доходів (прибутків) і витрат
(збитків)
Операційний прибуток — це фінансовий результат
від операційної діяльності, який визначається відніманням від валового прибутку
операційних витрат, додаванням до одержаного результату інших операційних доходів.
До інших операційних доходів належать доходи від реалізації іноземної валюти, інших
оборотних активів (крім фінансових інвестицій), від операційної оренди активів,
від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті, суми штрафів,
пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів, які одержано
від боржників, або коли є рішення суду, господарського суду про їх стягнення, доходи
від списання кредиторської заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності,
відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні),
суми одержаних грантів і субсидій, інші доходи від операційної діяльності.
До операційних витрат відносять адміністративні
(загальногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих
запасів, визнані економічні санкції, затрати від операційних курсових різниць, безнадійні
борги тощо.
Прибуток або збиток від звичайної діяльності до
оподаткування це результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням
до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі
дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від
реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу
від неопераційних курсових різниць), і відніманням від отриманого результату фінансових
витрат у формі відсотків та інших витрат, пов’язаних із залученням позикового капіталу,
втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових інвестицій,
необоротних активів і майнових комплексів, втрат від неопераційних курсових різниць,
втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після
оподаткування — це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування
та сумою податку па прибуток.
Чистий прибуток (збиток) — це алгебраїчна сума
прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного
прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. Чистий прибуток
повністю залишається у розпорядженні підприємства.
Для правильного визначення чистого прибутку необхідно
володіти методикою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Так, прибуток
від торгівлі цінними паперами та деривативами обчислюють як різницю між проданими
цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємством у зв’язку
з придбанням цінних паперів і деривативів протягом звітного року. ЦІ витрати збільшуються
на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів.
Прибуток від продажу основних засобів і нематеріальних
активів визначають як різницю між продажною ціною та залишковою вартістю на момент
акта купівлі-продажу.
Прибуток від надання товарного (комерційного) кредитів
— це сума відсотків, отримана підприємством і зменшена на суму витрат, пов’язаних
з цією операцією.
Прибуток від володіння корпоративними правами
— акціями, які придбані на ринку цінних паперів або від інших прав, що не є борговими
вимогами, але дають змогу брати участь у прибутках (внески до статутних фондів інших
підприємств). їх називають дивідендами.
Прибуток у формі відсотків від володіння борговими
вимогами, зокрема векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами,
включаючи державні скарбничі зобов’язання визначають як різницю між одержаною сумою
відсотків і сумою витрат, пов’язаних з операцією володіння борговими вимогами.
Прибуток від лізингу — це орендна плата, отримана
орендодавцем і зменшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення
зданих в оренду основних засобів та інших витрат, пов’язаних з цією операцією.
[14]
Прибуток для оподаткування визначають відніманням
від скоригованого валового доходу валових витрат підприємства та амортизаційних
відрахувань, визначених відповідно до порядку, встановленого Законом України
«Про оподаткування прибутку підприємств» (за податковим обліком). [5]
Послідовність формування фінансових результатів
подано на рис.1.2.
  
Рис.1.2 Формування фінансових результатів
Загальну структурно-логічну схему формування прибутку
підприємства відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку наведено
на рис.1.3.
  
Рис.1.3 Структурно-логічна схема формування прибутку
підприємства відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку
Аналіз результатів діяльності підприємства включає
такі обов’язкові елементи:
1. Горизонтальний аналіз фінансових результатів
за звітний період — дослідження змін кожного показника за аналізований період;
2. Вертикальний аналіз — дослідження структури
відповідних показників і їх змін;
3. Трендовий аналіз — дослідження у загальному
вигляді динаміки зміни показників фінансових результатів за кілька звітних періодів.
[26]
У процесі аналізу прибутку необхідно визначити
і оцінити основний показник, що характеризує валовий прибуток.
Основним показником, що характеризує валовий прибуток,
є коефіцієнт валового прибутку, який визначається за такою формулою:
  = Валовий прибуток × 100 /Обсяг реалізованої продукції.
Коефіцієнт валового прибутку характеризує рівень,
за якого підприємство може збільшити прибуток, знижуючи накладні витрати. Так, якщо
коефіцієнт валового прибутку 50 %, це означає, що продажна ціна у два рази більша,
ніж виробництва.
Коефіцієнт валового прибутку може змінюватись з
таких причин:
1) збільшення або зменшення обсягу продажу;
2) збільшення або зменшення собівартості реалізованої
продукції (наприклад, у результаті збільшення торгових знижок, інфляції, економії
матеріалів тощо);
3) підвищення або зниження цін збуту (наприклад,
у результаті інфляції, конкуренції, зміни розміру знижок тощо);
4) зміна класифікації витрат (непорівнянність)
та інших.
Після аналізу загальної суми валового прибутку
необхідно ознайомитися з порядком визначення валового прибутку на одиницю продукції.
При зростанні обсягу реалізації продукції на одиницю виручка збільшується на однакову
чи постійну суму, а змінні витрати також зростають на постійну величину.
Отже, різниця між продажною ціною та змінними витратами
на кожну одиницю продукції також має бути сталою величиною. Ця різниця між продажною
ціною та змінними витратами і буде валовим прибутком на одиницю продукції.
У зв’язку з трансформацією бухгалтерського обліку
замість поняття «балансовий прибуток» використовують інше поняття — загальний
прибуток, який характеризує позитивний фінансовий результат усіх видів господарської
діяльності підприємства.
На основі цих даних визначаються загальна сума
прибутку підприємства, що переноситься до ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»,
а також сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), що переноситься до ф.
№ 1 «Баланс». Форма № 1 «Баланс» і ф. № 2 «Звіт про фінансові
результати» — це основні джерела аналізу фінансових результатів.
Аналіз загальної суми прибутку підприємства здійснюють
за таким алгоритмом: спочатку розраховують темп зростання прибутку за звітний рік
порівняно з минулим роком, а потім цей показник — з даними плану (прогнозу) прибутку
за звітний період. Такий аналіз доповнюють вивченням складових частин загальної
суми прибутку, напрямів розвитку їх у звітному періоді, аналізом структури прибутку
за звітний період.
Досконале вивчення та аналіз загальної суми прибутку
на підприємстві здійснюють при використанні моделі економічного аналізу, яка основана
на даних фінансової звітності і будується у формі таблиці.
За даними моделі аналізу загальної суми прибутку
можуть бути три варіанти аналітичних висновків:
I. Загальна оцінка виконання плану прибутку.
II. Зміни окремих складових частин прибутку і вплив
цієї зміни на загальну суму прибутку.
III. Зміна темпів зростання загальної суми прибутку
через вплив окремих складових частий.
Аналіз фінансових результатів здійснюється на основі
даних форми № 2 «Звіт про фінансові результати». [8]
У процесі аналізу фінансових результатів необхідно:
1) проаналізувати рівень і динаміку фінансових
результатів;
2) оцінити темпи зростання прибутку в цілому та
окремих його складових;
3) виявити чинники, що впливають на зміни прибутку,
та визначити рівень їх впливу;
4) оцінити рівень рентабельності підприємства;
5) виявити резерви збільшення прибутку;
6) проаналізувати розподіл прибутку та оцінити
його раціональність. [9]
1.2 Економічна суть майна підприємства, його структура і класифікація

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство
повинно мати певне майно, яке належить йому на правах власності чи володіння. Усе
майно, яке належить підприємству і яке відображено в його балансі, називають активами.
Активи — це економічні ресурси підприємства у формі
сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою
отримання прибутку; це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих
подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід
у майбутньому. [36]
Згідно з національною обліковою теорією головним
критерієм відображення певних цінностей в активі балансу є право власності па них
без будь-якого посилання на можливість одержувати економічні вигоди від використання
активу в майбутньому. Право власності маг три форми свого прояву — право володіння,
право користування і право розпорядження. Визначальним є право розпорядження. На
практиці при складанні балансу згідно з Інструкцією про порядок заповнення форм
річного бухгалтерського звіту підприємства право власності на майно реалізується
не в усіх притаманних йому формах. Так, за статтею «Основні засоби» орендні
підприємства відображають як власні, так і взяті в оренду цілісні майнові комплекси
державних підприємств або їх структурних підрозділів, а також взяті у фінансову
оренду основні засоби. Звичайно, орендні підприємства мають право володіти та користуватися
орендованим майном, але не мають права вільно розпоряджатися ним. Проте навіть це
неповне право дає суб’єктам власності можливість реалізувати її економічну суть
— здійснювати привласнення результатів, пов’язаних з використанням майна. Водночас,
Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зазначає, що право власності
не є суттєвим при визнанні активу в балансі. Головним с те, що підприємство контролює
вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає ризики, пов’язані з активом.
Безумовно, щоб підприємство нормально функціонувало,
необхідна наявність певних засобів і джерел. Основні виробничі засоби, що складаються
з будівель, споруд, машин, обладнання та інших засобів праці, які беруть участь
у процесі виробництва, є найголовнішою основою діяльності підприємства. Без їх наявності
навряд чи могло б що-небудь здійснитися. Природно, що для нормального функціонування
кожного підприємства необхідні не тільки основні засоби, а п оборотні засоби, які
являють собою передусім грошові засоби, які використовуються підприємством для придбання
оборотних засобів і засобів обігу (рис 1.4). [22]
  
Рис.1.4 Схема структури активів підприємства
Маючи чітке уявлення про кожний елемент основних
засобів у виробничому процесі, про їх фізичний та моральний знос, про чинники, які
впливають на використання основних засобів, можна знайти методи, за допомогою яких
підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей
підприємства, які забезпечують зниження витрат виробництва і, звичайно, зростання
продуктивності праці.
Формування активів будь-якого підприємства пов’язане
з трьома етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:
1. Створення нового підприємства. Це найбільш відповідальний
та складний етап формування активів (процес першочергового їх формування), особливо
при створенні великих підприємств. Сформовані на цьому етапі активи здебільшого
визначають потребу в стартовому капіталі, умови генерування прибутку, швидкість
обороту цих активів, рівень їх ліквідності.
2. Розширення, реконструкція та модернізація діючого
підприємства. Цей етап формування активів можна розглядати як постійний процес його
розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення та оновлення
складу активів діючого підприємства здійснюється згідно зі стратегічними задачами
його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
3. Формування нових структурних одиниць діючого
підприємства (дочірніх підприємств, філіалів та ін.). Цей процес може відбуватися
шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва)
або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу
(варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля
збанкрутілого підприємства). Другий та третій етапи формування активів являють собою
форми інвестиційної діяльності діючого підприємства. [9]
Для забезпечення ефективної діяльності підприємства
в майбутньому періоді процес формування його активів повинен носити цілеспрямований
характер. Основною метою формування активів підприємства є виявлення та задоволення
потреби в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація
їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності.
З урахуванням цієї мети, процес формування активів
підприємства будується на основі таких принципів:
1. Врахування перспектив розвитку операційної діяльності
та форм ЇЇ диверсифікації. Формування активів підприємства при його створенні підпорядковано
насамперед задачам розвитку його операційної діяльності. При цьому слід мати на
увазі, що на первинних стадіях життєвого циклу підприємства об’єм операційної діяльності
зростає доволі високими темпами (за умови правильного вибору підприємством своєї
ринкової позиції). Тому сформовані па первинній стадії активи підприємства повинні
мати певний резервний потенціал, який би забезпечував можливості приросту продукції
та диверсифікації операційної діяльності в майбутньому періоді.
2. Забезпечення співвідношення обсягу та структури
сформованих актиній, обсягу га структури виробництва і збуту продукції. Таке співвідношення
повинно забезпечуватись у процесі розробки бізнес-плану створення нового підприємства
через визначення потреби в окремих видах активів.
3. Забезпечення оптимального складу активів з позицій
ефективності господарської діяльності. Така оптимізація складу активів підприємства
направлена, з одного боку, на забезпечення наступного повного корисного використання
окремих їх видів, а з іншого — на підвищення сукупної потенційної їх здатності генерувати
операційний прибуток. [37]
Процес цієї оптимізації здійснюється за трьома
наступними етапами. На першому етапі оптимізується співвідношення сукупних розмірів
необоротних та оборотних активів підприємства, які використовуються в процесі його
операційної діяльності.
На другому етапі оптимізується співвідношення активної
та пасивної частини необоротних активів. До активної частини необоротних активів
виносять машини, механізми та устаткування, які безпосередньо задіяні у виробничому
технологічному процесі. До пасивної частини необоротних операційних активів відносять
будівлі та приміщення; машини та устаткування, які використовуються в процесі управління
операційною діяльністю; нематеріальні активи, які обслуговують операційний процес.
На третьому етапі оптимізується співвідношення
трьох основних видів оборотних активів: — суми запасів товарно-матеріальних цінностей:
суми дебіторської заборгованості; суми грошових активів. [31]
Оптимізація складу необоротних та оборотних активів
потребує врахування галузевих особливостей операційної діяльності, середньої тривалості
операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позиційних та негативних особливостей
функціонування цих видів активів.
Отже, з урахуванням усіх розглянутих вище особливостей
формування активів можна виділиш основні завдання, які ставить перед собою підприємство
в процесі управління активами: як отримати найбільший прибуток при найменшому ризику;
як забезпечити правильну структуру активів; як своєчасне отримати кошти; як збільшити
продаж; як вести правильну інвестиційну стратегію; як розробити методику оптимального
залучення фінансових ресурсів.
Активи підприємства розподіляються за різними класифікаційними
ознаками (рис.1.5). [26]
  
Рис.1.5 Класифікація активів підприємства за основними
ознаками
За формою функціонування виділяють:
1) матеріальні активи, які характеризують активи
підприємстві, що мають матеріальну форму. Це основні засоби, незавершені капітальні
вкладення, устаткування, виробничі запаси сировини та матеріалів, запаси швидкозношуваних
предметів (МШП), обсяг незавершеного виробництва, інші види матеріальних активів;
2) нематеріальні активи, що характеризують активи
підприємства, які не мають матеріальної форми, але беруть участь у господарській
діяльності та приносять прибуток. До них належать придбання підприємством прав користування
окремими природними ресурсами, патенті прана на використання винаходів, «ноу-хау»
сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань,
оформлених у вигляді технічної документації, які є предметом інновацій, але не запатентованих,
права на виробничі моделі, товарний знак — емблема, рисунок чи символ, торгова марка
— право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права
на використання комп’ютерних програм, «гудвіл» — різниця між ринковою
вартістю підприємства як майнового комплексу і його балансовою вартістю, інші аналогічні
види майнових цінностей підприємства;
3) фінансові активи, що характеризують різні фінансові
інструменти, які належать підприємству або перебувають у його володінні. Це грошові
активи в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її
формах, коротко — та довгострокові фінансові вкладення.
За характером участі в господарському процесі та
швидкістю обороту активів виділяють:
1) оборотні (поточні) активи, що характеризують
сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну
операційну діяльність і повністю використовуються впродовж одного виробничо-комерційного
циклу. До них відносять такі елементи: виробничі запаси сировини та напівфабрикатів,
запаси МШП, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, дебіторську
заборгованість, грошові активи в національній та іноземній валюті, короткострокові
фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;
2) необоротні активи, що характеризують сукупність
майнових цінностей підприємства, які багаторазово використовуються в процесі господарської
діяльності та переносять на продукцію свою вартість поступово. Це основні засоби,
нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові
фінансові вкладення, інші види необоротних активів.
За характером обслуговування окремих видів діяльності
розрізняють:
1) операційні активи — сукупність майнових цінностей,
які використовують у виробничо-комерційній (операційній) діяльності підприємства
з метою отримання операційного прибутку. До них належать: виробничі основні засоби,
нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи
за винятком короткострокових фінансових вкладень;
2) інвестиційні — активи, які характеризують сукупність
майнових цінностей підприємства, пов’язаних зі здійсненням його інвестиційної діяльності.
Це незавершені капітальні вкладення, устаткування, довго — та короткострокові фінансові
вкладення.
За характером фінансових джерел формування виділяють:
1) валові активи — сукупність майнових цінностей
(активів) підприємства, які сформовані за рахунок як власного, так і позикового
капіталу;
2) чисті активи, які характеризують вартісну сукупність
майнових цінностей підприємства, сформованих винятково за рахунок його власного
капіталу.
За характером володіння активи поділяють на:
1) власні;
2) орендовані.
За ступенем ліквідності розрізняють:
1) активи в абсолютно ліквідній формі, які не потребують
реалізації, тобто грошові активи в національній та іноземній валюті;
2) високоліквідні активи — активи, які можуть бути
швидко конвертовані в грошову форму (як правило, на строк до одного місяця) без
втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів
за поточними фінансовими зобов’язаннями. До них відносять короткострокові фінансові
вкладення та короткострокову дебіторську заборгованість;
3) середньоліквідні активи — це всі форми дебіторської
заборгованості, крім короткострокової та безнадійної, запаси готової продукції для
реалізації;
4) низьколіквідні — активи, які можуть бути конвертовані
в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише впродовж значного
періоду часу (від півроку і більше). Це запаси сировини, напівфабрикатів, запаси
МШП, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові
фінансові вкладення;
5) неліквідні активи — такі види активів, які самостійно
не можуть бути реалізовані. До них належать безнадійна дебіторська заборгованість,
виграти майбутніх періодів, збитки поточних та минулих років.
Активи мають визнаватись і відображуватись у балансі
в грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:
1. Історичної собівартості (за сумою сплачених
грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої,
щоб придбати їх, на момент придбання);
2. Поточної собівартості (за сумою грошових коштів
або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого або еквівалентного
активу на поточний момент);
3. Вартості реалізації (за сумою грошових коштів
або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент через продаж активу
» ході звичайної реалізації);
4. Теперішньої вартості (за теперішньою дисконтовою
вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати
стаття під час звичайної діяльності підприємства). [16]
Основою оцінки є історична собівартість. Вона,
як правило, комбінується з іншими оцінками.
Оскільки кредитори мають першочергові права щодо
майна підприємства, для задоволення їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась
так, щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто ймовірність погашення
заборгованості у разі його ліквідації.
Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить
від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів у активи. В процесі
функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються.
Характеристику про якісні зміни в структурі майна та його джерел можна отримати
за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності.
Вертикальний аналіз показує структуру майна підприємства
та його джерел. Як правило, показники структури розраховують у відсотках до валюти
балансу. Відносні показники певною мірою згладжують негативний вплив інфляційних
процесів, які суттєво утруднюють зіставлення абсолютних показників у динаміці.
Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові
однієї чи кількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними
темпами зростання (зниження).
В умовах інфляції цінність результатів горизонтального
аналізу знижується.
На практиці нерідко об’єднують горизонтальний і
вертикальний аналізи, тобто будують аналітичні таблиці, які характеризують як структуру
майна підприємства та його джерел, так і динаміку окремих його показників.
Структура майна дає загальне уявлення про фінансовий
стан підприємства, Вона показує частку кожного елемента в активах та співвідношення
позикових і власних коштів підприємства в пасивах. У структурі вартості майна відображується
специфіка діяльності кожного підприємства. Слід пам’ятати, що не можна порівнювати
структуру підприємств різних галузей господарства. Проте аналіз її динаміки впродовж
якогось періоду на конкретному підприємстві необхідний.
Однак сама по собі структура майна не визначає
фінансового стану підприємства. Аналіз структури майна підприємства, її динаміки
не дає відповіді на запитання, наскільки вигідно для інвестора вкладення коштів
у певне підприємство, воно дає змогу оцінити стан активів і наявність коштів для
погашення зобов’язань. [31]
Кожне підприємство, враховуючи характер основних
господарських операцій та особливості діяльності, вирішує питання про доцільність
поділу активів на оборотні й необоротні. Однак відповідно до П (С) БО 2 «Баланс»
цей поділ є обов’язковим.
До структури майна (активів) підприємства належать:
необоротні активи;
оборотні активи;
витрати майбутніх періодів. [9]
Найбільш загальну структуру активів у загальному
вигляді характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів.
Значення цього показника значною мірою обумовлено
галузевими особливостями кругообороту коштів підприємства. У процесі внутрішнього
аналізу структури активів слід виявити причини різкої зміни коефіцієнта (коли це
має місце) за звітний період.
Аналіз динаміки складу і структури майна дає змогу
встановити розмір абсолютного та відносного приросту чи зменшення всього майна підприємства
і окремих його видів. Приріст (зменшення) активу свідчить про розширення (звуження)
діяльності підприємства.
Аналізуючи причини збільшення вартості майна підприємства,
необхідно враховувати вплив інфляції, високий рівень якої призводить до значних
відхилень номінальних даних балансового звіту від реальних.
Скорочення господарської діяльності може бути викликане
зменшенням платоспроможного попиту на товари, роботи та послуги підприємства, обмеженням
доступу на ринки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або включенням в активний
господарський оборот дочірніх підприємств за рахунок материнської компанії. Зміни
в структурі майна створюють певні можливості для основної (операційної) діяльності
і впливають на оборот сукупних активів.
Показники структурної динаміки відображують частку
участі кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів. їх аналіз дає змогу
зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси
або які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.
Головним показником першого етапу аналізу фінансового
стану підприємства є зіставлення показника темпів зростання обороту (обсягу продаж)
з показниками темпів зростання обсягу сукупних активів. Коли перший показник більший
за другий, можна зробити висновок, що підприємство правильно, раціонально регулює
активи.
Отже, в активі балансу відображаються, з одного
боку, виробничий потенціал, який забезпечує можливий для здійснення основної (операційної)
діяльності підприємства, а з другого — актини, які створюють умови для здійснення
інвестиційної та фінансової діяльності. Ці види діяльності тісно взаємопов’язані.
Тому після загальної оцінки динаміки складу та структури майна необхідно докладно
оцінити стан, рух і причини зміни кожного виду майна підприємства.
Необоротні активи (основні засоби) характеризуються
такими якостями:
є матеріальною частиною майна організації;
використовуються як засоби праці при виробництві
продукції, виконанні робіт і надання послуг чи для управління організацією та не
призначені для продажу;
їх використання покликане приносити дохід;
використовуються протягом періоду, що перевищує
12 місяців, або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, незалежно
від вартості.
Залежно від характеру участі основних засобів у
галузі матеріального виробництва їх поділяють на:
виробничі — об’єкти, використання яких спрямовано
на систематичне отримання прибутку як основної мети діяльності, тобто використання
в процесі виробництва промислової продукції, в будівництві, сільському господарстві,
торгівлі та громадському харчуванні, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо;
невиробничі — об’єкти, які безпосередньо не беруть
участі у процесі створення продукції та надання послуг, і призначені для задоволення
соціально-побутових потреб працівників організації.
Залежно від цільового призначення та функцій, які
вони виконують, основні засоби поділяють на такі види:
будівлі, у тому числі зовнішні прибудови до будівлі,
які мають господарське значення (склади, гаражі тощо);
споруди (автодороги, мости тощо);
передаточні пристрої (трубопроводи, мережі електропередачі
тощо);
машини та обладнання;
вимірювальні й регулюючі пристрої та прилади (манометри,
терези, мікроскопи тощо);
обчислювальна техніка (комп’ютери, монітори, принтери);
транспортні засоби (засоби руху, призначені для
пересування людей, вантажів і речовин різного призначення);
інструменти (предмети, які мають самостійне значення
і не є складовою частиною якогось об’єкта);
господарський інвентар (шафи, столи, сейфи тощо);
інші основні засоби (робочий скот тощо). З точки
зору участі основних засобів у виробничому процесі,
їх поділяють на дві частини:
активну (робочі і силові машини, транспортні засоби,
інструмент та інвентар);
пасивну (будівлі, споруди). За приналежністю основні
засоби поділяють на: власні (що знаходяться на балансі організації); залучені (ті,
що взяті на тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди).
За ознакою використання основні засоби поділяють
на:
діючі (ті, що функціонують у процесі виробництва);
недіючі (ті, що знаходяться на консервації чи у
запасі).
Основні виробничі засоби в процесі експлуатації
зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим
ремонт основних виробничих засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від
своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих
засобів на підприємстві.
Своєчасний ремонт здійснюється для забезпечення
роботи основних виробничих засобів і запобігає передчасному їх зносу і вибуттю,
а також продовжує строк служби та підвищує виробничу потужність і скорочує потребу
в нових капітальних вкладеннях.
Основні засоби можуть надходити на підприємство:
після завершення будівництва нових об’єктів чи
реконструкції та розширенні діючих;
у разі придбання за плату у фізичних чи юридичних
осіб;
при безоплатній передачі їх фізичними чи юридичними
особами;
при отриманні від засновників підприємства як вклад
у статутний капітал;
при довгостроковій та поточній оренді.
Капітальні вкладення являють собою витрати на:
1) створення нових основних засобів;
2) реконструкцію діючих основних засобів;
3) розширення та технічне переозброєння діючих
основних засобів.
Капітальні вкладення в основні засоби можна поділити
за:
характером відтворення;
призначенням;
галузевим напрямом;
складом;
джерелами.
1. За характером відтворення:
на нове будівництво:
а) витрати на будівництво підприємств;
б) на будівництво будівель і споруд на нових площах
за початковим проектом;
на технічне переозброєння діючого підприємства:
а) витрати на впровадження нової техніки і технології;
б) на механізацію і автоматизацію виробничих процесів;
в) на модернізацію і заміну застарілого обладнання
новим, більш виробничим і економічним;
на розширення (1) та реконструкцію (2) діючих підприємств:
1) а) витрати на будівництво за новим проектом;
б) будівництво і розширення наявних основних цехів,
допоміжних цехів та обслуговуючих виробництв;
2) а) витрати на повне чи часткове переобладнання
і перевпорядкування без будівництва нових та розширення діючих цехів
основного виробництва;
б) будівництво нових цехів і об’єктів тієї самої
потужності замість ліквідованих цехів і об’єктів даного призначення.
2. За призначенням:
на будівництво об’єктів виробничого характеру:
а) витрати на спорудження промислових об’єктів;
б) об’єктів, які будуть обслуговувати транспортні
споруди, водопровід, каналізацію тощо;
на будівництво об’єктів невиробничого характеру:
а) витрати на житлове та інше будівництво культурно-побутового обслуговування робітників
і службовців.
3. За галузевим напрямом: залежно від розміщення
засобів у різні галузі за їх територіальним розміщенням.
4. За складом:
на будівництво:
а) загальнобудівні;
б) оброблювальні;
в) санітарно-технічні роботи;
г) роботи по впорядкуванню фундаментів, основ і
опор під
споруди;
на монтаж:
а) складання і встановлення обладнання;
на інші витрати і потреби:
а) витрати на проектні роботи;
б) витрати на утримання дирекції підприємства,
що будується,
і на технічний нагляд.
Капітальні вкладення здійснюють за рахунок різних
видів грошових засобів. До них належать:
власні кошти підприємства;
кредити банку;
бюджетні асигнування.
Ці джерела використовують у комплексі. Власні кошти
підприємств формують за рахунок:
1) амортизаційних відрахувань — фонд соціального
розвитку (становить 1/3 капітальних вкладень на обладнання), засоби від реалізації
продукції, фонд розвитку виробництва, науки і техніки, ресурси, мобілізовані в ході
будівництва, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств;
2) кредиту банку, особливе значення має довгостроковий
кредит банку. Довгостроковий банківський кредит є тим гнучким та еластичним інструментом,
за допомогою якого створюється можливість забезпечити здійснення заходів щодо подальшого
розвитку підприємства.
Механізм довгострокового кредитування замовників
не можна створювати окремо. Він не повинен стояти осторонь від інших кредитно-розрахункових
важелів у сфері капіталовкладень. Потрібна єдина система довго — і короткострокового
кредиту, обладнана раціональними формами розрахунків. Джерелом погашення кредиту
насамперед повинен бути прибуток від здійснення заходів з кредитування, а потім
уже засоби фонду розвитку виробництва та амортизаційні відрахування. Це значно наблизить
кредит до рівня рентабельності заходів з кредитування.
На фінансування капіталовкладень направляються
й централізовані ресурси держави — бюджетні асигнування. Розмір бюджетних засобів,
необхідних для фінансування капітальних вкладень, визначається як різниця між річним
обсягом витрат на капітальні вкладення і сумою власних засобів підприємства, які
виділяються з цією метою. Конкретний розмір бюджетних засобів, що встановлюються
для фінансування капіталовкладень, розраховується на основі балансових доходів і
витрат. Цілком можливий і варіант застосування субвенції, тобто надання підприємствам
бюджетного кредиту.
За своїм обсягом засоби підприємств послідовно
набувають грошової, виробничої і товарної форм, що веде до їх поділу на виробничі
засоби і засоби обертання.
Облік у натуральних показниках (площа будівель
та споруд, одинична потужність машин тощо) необхідний для визначення кількості та
виробничої потужності основних засобів. Цей вид обліку ґрунтується на паспортних
даних основних засобів, які фіксують час придбання чи збудування, містять технічні
характеристики засобів, а також інформацію щодо зміни їх стану (ремонт, модернізація,
реконструкція тощо). Натуральні показники дають уявлення про кількісний склад основних
засобів, але при цьому відсутня можливість співставлення різних об’єктів обліку
та немає уявлення про їх спільну величину.
Вартісна оцінка основних засобів необхідна для
планування розширеного відтворення основних засобів, визначення ступеня зносу та
розміру амортизаційних відрахувань. Для оцінки основних засобів у вартісному вираженні
використовуються початкова, відновлювальна і залишкова вартість основних засобів.
Об’єкти основних засобів відображаються у бухгалтерському
обліку при їх постановці на облік по первісній вартості.
Первісна вартість основних засобів — сума фактичних
витрат організації на їх набуття, спорудження та виготовлення, за винятком ПДВ та
інших податків, що відшкодовуються.
При отриманні об’єкта як вклад у статутний капітал
первісна вартість об’єкта основних засобів визначається в розмірі, встановленому
засновниками організації.
При безповоротному отриманні основних засобів їх
первісна вартість визначається на основі ринкових цін на дату оприбуткування (допускається
експертна оцінка).
Оцінка об’єктів основних засобів, вартість яких
виражена в іноземній валюті, виконується в загальному порядку на дату їх постановки
на облік шляхом перерахунку вартості даних основних засобів в іноземній валюті у
гривні по курсу НБУ.
Цей вид вартості використовується для розрахунку
амортизаційних відрахувань, розрахунку рентабельності та фондовіддачі, а також інших
показників, які характеризують ефективність використання основних засобів.
Відтворювальна вартість — вартість відтворення
основних засобів, тобто їх будівництво чи набуття за ринковими цінами на конкретну
дату. Відтворювальна вартість основних засобів визначається також за результатами
їх переоцінки.
Первісну, а після переоцінки — відтворю вальну
вартість прийнято називати балансовою вартістю.
Залишкову вартість основних засобів визначають
шляхом віднімання суми зносу з їх балансової вартості. Вона дає змогу оцінювати
ступінь зносу засобів праці й планувати оновлення та ремонт основних засобів. [9]
Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися
фінансові коефіцієнти:
1) коефіцієнт зносу основних засобів;
2) коефіцієнт відновлення основних засобів;
3) коефіцієнт вибуття основних засобів;
4) активна частина основних засобів. [23]
Ці коефіцієнти розраховуються за такими формулами:
Коефіцієнт зносу основних засобів:
  ,
де: З (ф) — знос основних фондів; Б (ф) — балансова
вартість основних фондів.
Коефіцієнт відновлення:
  ,
де: Б (п) — балансова вартість основних засобів,
що надійшли за період; Б (к) — балансова вартість основних засобів на кінець періоду.
Коефіцієнт вибуття:
  ,
де: Б (в) — балансова вартість основних засобів,
що вибули за період; Б (н) — балансова вартість основних засобів на початок періоду.
Активна частина основних засобів:
  ,
де: В (а) — вартість активної частини основних
засобів; Б (ф) — балансова вартість основних засобів.
Для характеристики майна підприємства можуть використовуватися
інші коефіцієнти. Зокрема, для вирішення питання щодо забезпечення підприємства
власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзк).
Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних
та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних
активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів:
1.3 Оцінка ефективності використання майна підприємства

У процесі аналізу ефективності використання майна
підприємства доцільно використовувати показники, що характеризують рентабельність
роботи підприємства. Це комплексні показники, що характеризують прибутковість підприємства.
[9]
З цією метою рекомендується використовувати такі
показники рентабельності, які розраховують за даними звіту про фінансові результати:
1. Рентабельність усього майна підприємства (його
активів):
   (Чистий прибуток підприємства: Середня вартість активів підприємства)   100.
Цей показник свідчить про те, скільки одиниць чистого
прибутку отримало підприємство з кожної одиниці свого майна (загальної суми активів).
2. Рентабельність поточних активів:
   (Чистий прибуток: Середня вартість поточних активів) × 100
Цей показник показує, скільки одиниць чистого прибутку
отримало підприємство на кожну одиницю його поточних активів.
3. Рентабельність власного капіталу:
   (Чистий прибуток: Джерела власних коштів підприємства) × 100.
За допомогою цього показника з’ясовують, скільки
чистого прибутку отримано підприємством па кожну одиницю власного капіталу.
4. Рентабельність інвестицій:
  Фінансовий результат від звичайної діяльності до сплати податку: Підсумок
балансу — Короткострокові зобов’язання) × 100.
Цей показник показує, який фінансовий результат
від звичайної діяльності отримало підприємство на кожну одиницю валюти балансу за
винятком короткострокових зобов’язань.
5. Рентабельність реалізованої продукції:
   (Чистий прибуток у розпорядженні підприємства: Виручка від реалізації продукції)
× 100.
Цей показник свідчить про отриманий підприємством
чистий прибуток на кожну одиницю виручки від реалізації продукції.
У комплексі перелічені показники дають змогу всебічно
охарактеризувати ефективність використання майна підприємства.



Розділ 2. Дослідження фінансових результатів виробничо-господарської
діяльності та майнового стану підприємства ЗВП «Неон» УТОГ

2.1 Загальна характеристика ЗВП «Неон» УТОГ

Запорізьке виробниче підприємство «Неон»
Українського товариства глухих (ЗВП «Неон» УТОГ), далі за текстом — Підприємство.
Підприємство є унітарним підприємством, створено було Постановою Центрального правління
Українського товариства глухих від 14.11.1934 року. Власником підприємства є Українське
товариство глухих, далі за текстом — Власник.
Підприємство є юридичною особою, має у користуванні
відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм
найменуванням та ідентифікаційним кодом, товарний знак та інші символи юридичної
особи.
В своїй діяльності керується законами України,
іншими нормативними актами, Статутом Українського товариства глухих та Статутом
Підприємства. Також не відповідає за зобов’язанням держави, її органів та зобов’язаннями
Власника, а держава, її органи та власник не несуть відповідальності за зобов’язаннями
Підприємства.
Підприємство є самостійним суб’єктом господарювання
і в межах своїх повноважень має право приймати будь-які рішення, які не суперечать
діючому законодавству, Статутам Товариства та Підприємства. Воно може укладати від
свого імені договори, угоди, набувати майнові і особисті немайнові права і нести
обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському та третейському
суді.
Підприємство створене з метою:
— 
навчання інвалідів зі слуху доступним для них професіям,
раціонального їх працевлаштування та соціальної реабілітації;
— 
створення матеріальної бази для вирішення Товариством
своїх статутних завдань та отримання Власником коштів, необхідних для здійснення
ним та його структурами заходів з соціальної, медичної та трудової реабілітації
осіб з вадами слуху та мови.
Предметом діяльності Підприємства є здійснення
виробничої, науково-виробничої, інвестиційної, консультаційної, рекламної, маркетингової,
комісійної, представницької, агентської, посередницької, орендної та іншої діяльності,
оптово-роздрібної торгівлі, а також надання послуг українським та іноземним юридичним
і фізичним особам, здійснення інших видів діяльності, які прямо та у вичерпній формі
не заборонені чинним законодавством України.
Підприємство здійснює такі види діяльності:
— 
виробництво макаронних виробів;
— 
виробництво текстильних виробів;
— 
лісопильне та стругальне виробництво;
— 
виробництво тари дерев’яної, теслярських та столярних
виробів та різних виробів з деревини;
— 
виробництво друкарських форм;
— 
виробництво хімічної продукції для промислових цілей,
інших виробів з пластмаси та гумових виробів;
— 
виробництво інструментів, замків та запорів;
— 
виробництво устаткування підіймального та такелажного;
— 
виробництво протезів механічних та штучних частин тіла;
— 
виробництво та реалізація технічних засобів реабілітації
та їх вузлів, засобів пересування (коляски інвалідні) та засобів малої механізації
(ходунки медичні);
— 
виробництво кріпильних засобів, машин гвинтових виробів,
ланцюгів і пружин;
— 
холодне оброблення штампуванням або вальцюванням;
— 
виробництво споруд металевих збірно-розбірних, резервуарів,
цистерн та контейнерів металевих;
— 
виробництво деталей металевих для столярних та теслярських
— 
виробів;
— 
послуги з кування, штампування, карбування, виготовлення
виробів
— 
з металевого порошку;
— 
послуги з оброблення та покриття металів;
— 
виробництво виробів з дроту, виробів металевих різноманітних,
— 
печей та пальників пічних;
— 
послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту
— 
промислових холодильних та вентиляційних установок;
— 
виробництво трансформаторів, вузлів та деталей для двигунів,
— 
генераторів і трансформаторів;
— 
виробництво реакторів електричних та перетворювачів
статичних,
— 
машин для перероблення сільгоспродуктів та устаткування
для добувної промисловості та будівництва;
— 
послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту
— 
електричних двигунів, генераторів та трансформаторів;
— 
виробництво апаратури електричної низьковольтної;
— 
виробництво ламп електричних та устаткування освітлення
та
— 
резисторів електричних;
— 
оброблення металевих відходів та брухту чорних металів;
— 
монтаж, встановлення збірних конструкцій та металевих;
— 
монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання
повітря та
— 
інші монтажні, штукатурні, столярні роботи, роботи зі
скління та роботи з покриття підлоги, та облицювання стін плиткою, інші види діяльності,
пов’язані з покриття підлоги і стін;
— 
установлення огороджень і поручнів;
— 
технічне обслуговування та ремонт автомобілів підприємства;
— 
неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування,
напоями та тютюновими виробами, іншим промисловим обладнанням;
— 
послуги з роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах
з перевагою продовольчого асортименту та роздрібна торгівля в неспеціалізованих
магазинах без переваги продовольчого асортименту;
— 
послуги для надання місць для короткочасного проживання;
— 
послуги з роздрібної торгівлі косметичними, гігієнічними
товарами, текстильними та галантерейними товарами та одягом;
— 
послуги з роздрібної торгівлі меблями, освітлювальною
апаратурою, та побутовими товарами, вживаними товарами в магазинах;
— 
послуги з роздрібної торгівлі вживання електричними
приладами, радіо та телевізійними товарами та послуги з ремонту електричних побутових
товарів;
— 
послуги роздрібної торгівлі з лотків і на ринках;
— 
послуги з постачання готової їжі;
— 
послуги перевезення пасажирів наземним транспортом та
інші автомобільні пасажирські перевезення, діяльність автомобільного вантажного
транспорту та послуги з перевезенням вантажу неспеціалізованим автомобільним транспортом;
— 
створення програмного забезпечення та послуги з оброблення
баз
— 
даних;
— 
стоматологічні послуги;
— 
організацію роботи їдальні;
— 
здавання в оренду нерухоме та рухоме майно, в тому числі
автомобілі, машини та устаткування;
— 
експлуатацію житлового фонду;
— 
ведення підсобного господарства;
— 
організацію відпочинку та оздоровлення працівників підприємства;
— 
організацію та проведення культурно-освітніх та спортивно
оздоровчих заходів;
— 
видачу безвідсоткової позики працівникам підприємства;
— 
медична практика;
— 
іншу діяльність, яка не заборонена законодавством України.
Господарські відносини, зовнішньоекономічна та
соціальна діяльність підприємства:
Відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на
основі договорів;
Вільне у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань,
інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України
та статуту підприємства;
Має право реалізувати самостійно всю продукцію,
яка не увійшла в державне замовлення;
Самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність,
яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законодавством
України;
Самостійно визначає і встановлює форми, систему
і розміри оплати праці, а також інших видів виплат. При цьому мінімальний розмір
оплати праці не може бути менше від мінімального розміру зарплати, встановленого
законодавством України;
Має право надавати позики членам свого трудового
колективу, за рахунок коштів підприємства;
Здійснює оперативний облік своєї діяльності, веде
бухгалтерську та статистичну звітність у встановленому законодавством порядку;
Перевірка і ревізія фінансової і господарської
діяльності здійснюється Власником та уповноваженими державними органами в межах
їх компетенції.
Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі
фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі
Підприємства. Власником майна Підприємства є Українське товариство глухих в особі
його Центрального правління.
Джерелами формування майна Підприємства є:
грошові та матеріальні внески Власника;
доходи, одержані від реалізації, робіт, послуг
та інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
безвідплатні внески і пожертвування організацій,
установ, закордонних фірм, громадян;
кредити банків та інших кредиторів;
майно придбане в інших суб’єктів господарювання,
організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
Підприємство припиняється згідно з рішення Власника
в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам
— правонаступникам шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або в результаті
ліквідації.
Техніко-економічні показники підприємства представлені
в таблиці 2.1
2.2 Організаційна структура підприємства

Підприємство складається з виробничих структурних
підрозділів (виробництв, цехів, дільниць, бригад), а також функціональних структурних
підрозділів апарату управління (відділів, служб тощо). Воно самостійно визначає
свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
А функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються
положенням про них, які затверджуються директором підприємства (додаток).
Таблиця 2.1 Техніко-економічні показники 2006-2007
рр.












































































Показники
Одиниці виміру
2006 рік
2007 рік
Відхилення (+, — )
Темп росту, %


1
2
3
4
5
6


1. Випуск товарної продукції
тис. грн.
9359,6
9758,4
+ 398,8
104,26


2. Вартість основних фондів
тис. грн.
8453,2
8712,1
+ 258,9
103,06


3. Фондовіддача
1,11
1,12


4. Собівартість продукції
тис. грн.
7967,6
8276,9
+ 309,3
103,88


5. Затраті на 1 грн. товарної продукції
грн.
0,851
0,848
 — 0,003
99,65


6. Чисельність працюючих
чол.
288
279
 — 9
96,87


7. Фонд оплати праці
тис. грн.
2347,7
2812,5
+ 464,8
119,8


8. Середньомісячна зарплата на 1-го робітника
грн.
815,17
1008,06
+ 192,89
123,66


9. Продуктивність праці
32,49
34,98
+ 2,49
107,66


10. Прибуток
тис. грн.
311,1
388,2
+ 77,1
124,78


11. Рентабельність
%
3,32
3,98
+ 0,66
119,88




В кожній структурі підприємства працюють інваліди
за наступними професіями:
— 
адміністрація: заступники директора, інженер технолог,
технік планування, бухгалтер, прибиральники, контролери, токар, електрозварювальник,
комплектувальник виробів, столяр, бетонник, вантажники готової продукції;
— 
заготовчий цех: наладчики обладнання, штампувальники,
різники металу, різьбонарізники, пресувальники, гальваніки, токар, слюсар — ремонтник,
вантажник;
— 
цех намотування: начальник цеху, старший майстер, намотувальники,
ізолювальники, комплектувальник виробів, слюсар — ремонтник, наладчики обладнання,
вантажник;
— 
цех збірки: старший майстер, майстер, слюсар — електромонтажник,
збірник трансформаторів, муляри, вантажник;
— 
енерго-механічний підрозділ: начальник підрозділу ремонту
обладнання, енергетик, слюсаря — ремонтники, токар, фрезувальник, сантехник;
— 
інфраструктури (їдальня, магазин, стоматологічний кабінет,
гуртожиток): прибиральники, мийник посуду, зубний технік.
Підприємство має право створювати філії, представництва,
відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких
підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому
законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної
особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
Управління Підприємством здійснюється на основі
поєднання прав Власника щодо господарського використання свого майна та права трудового
колективу на участь в управлінні підприємством.
Власник Підприємства:
— 
затверджує статут Підприємства та зміни до нього;
— 
затверджує нормативи відрахувань до бюджету Товариства;
— 
здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності
підприємства;
— 
приймає рішення про реорганізацію та ліквідацію Підприємства;
— 
затверджує виробничо-фінансові плани Підприємства та
інші показники його діяльності;
— 
призначає (звільняє) директора Підприємства, затверджує
розмір його заробітної плати, інших виплат та затверджує положення про порядок його
преміювання;
— 
здійснює свої права щодо управління підприємством шляхом
призначення на контрактній основі директора підприємства.
Директор підприємства:
— 
діє на засадах одно осібності;
— 
без доручення Власника діє в межах своїх повноважень
від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах
місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами
та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства;
— 
розпоряджається майном Підприємства;
— 
укладає угоди, в тому числі трудові;
— 
відкриває в банках рахунки;
— 
видає накази і дає вказівки, обов’язкові для виконання
всіма працівниками підприємства;
— 
приймає рішення щодо господарсько-фінансової діяльності
підприємства.
2.3 Аналіз показників фінансово-економічного стану підприємства

У світовій практиці застосовують багато різних
показників, за допомогою яких оцінюється фінансово-економічний стан підприємства.
Розрахуємо лише найпоширеніші з них для підприємства за 2006-2007 роки.
Аналіз показників ліквідності і платоспроможності
підприємства. Ліквідність характеризує здатність підприємства швидко перетворити
активи на гроші.
Джерелами інформації для аналізу підприємства використовувались
Баланс підприємства (форма 1) та Звіт про фінансові результати (форма 2).
Основні показники ліквідності підприємства в 2006
— 2007 році наведено в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2. Показники оцінки ліквідності підприємства





















































№
з/п

Назва показника

Порядок
(формула)
розрахунку


Нормативне
(рекомендоване)
значення

Значення по підприємству

Відхилення
(+, — ) 



2006 р.
2007 р.


1
2
3
4
5
6
7


1
Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності)
Ф.1 (ряд.260) / ряд.620
> 2
4,05
5,49
+ 1,44


2
Коефіцієнт швидкої ліквідності
Ф.1 (Σ ряд.150, ряд.160, ряд.170-250) / Ф.1 ряд.620
> 1
2,04
2,31
+ 0,27


3
Коефіцієнт абсолютної ліквідності
Ф.1 (ряд.220 + ряд.230 + ряд.240) / Ф.1 ряд.620
> 0,2
1,55
1,24
 — 0,37


4
Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів)
Ф.1 (ряд.260 — ряд.620)
Середньо-галузеве
2821,4
3353
+ 531,6


5
Частка оборотних засобів в активах
Ф.1 (ряд.260 / ряд 280)
—
0,46
0,50
+ 0,04




Аналіз показників стійкості і стабільності підприємства.
Фінансова стійкість — це стан майна підприємства,
що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає,
що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових
надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування
та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.
Аналіз фінансової стійкості може проводитися із
використанням показників таблиці 2.3.
Таблиця 2.3. Показники оцінки фінансової стійкості
підприємства










































































№
з/п

Назва показника

Порядок
(формула)
розрахунку


Нормативне
(рекомендоване)
значення

Значення по підприємству

Відхилення
(+, — ) 



2006 р.
2007 р.


1
2
3
4
5
6
7


1
Коефіцієнт автономії
Ф.1 (ряд.380 / ряд.640)
> 0,5
0,60
0,63
+ 0,03


2
Коефіцієнт фінансової залежності
Ф.1 (ряд.640 / ряд.380)
—
1,66
1,58
 — 0,08


3
Коефіцієнт маневреності власних засобів
Ф.1 (ряд.380 — ряд.080) / Ф.1 ряд.380)
—
0,11
0, 20
0,09


4
Коефіцієнт маневреності робочого капіталу
Ф.1 (ряд 260 — ряд.620) / Ф.1 (ряд.380)
> 0,5
0,59
0,64
+ 0,05


5
Коефіцієнт фінансової стабільності
Ф.1 (ряд.380) / Ф.1 (ряд.420 + ряд.480 + ряд.620 + ряд.630)
> 1
1,51
1,73
 + 0,22


6
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу
Ф.1 (ряд.420 + ряд.480 + ряд.620 + ряд.630) / Ф.1 (ряд.380)
Залежить від характеру господарської діяльності
0,66
0,58
 — 0,08


7
Коефіцієнт концентрації власного капіталу
Власний капітал (ряд.380 ф.1) / Активи підприємства
(ряд.080 + 260 + 270 + Ф.1)
—
0,60
0,63
+ 0,03


8
Коефіцієнт концентрації
Позиковий капітал (ряд.430 + 480 + 620 + 630 Ф.1) /
Активи підприємства (ряд.080 + 260 + 270 Ф.1)
—
0,40
0,37
 — 0,03




Аналіз показників ділової активності підприємства.
В умовах обмеженості ресурсів підприємцю постійно
доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів та
обсягами виробництва. Передумовою такого вибору повинно бути проведення аналізу
ділової активності. Основні показники оцінки ділової активності наведені в таблиці
2.4.
Таблиця 2.4. Показники оцінки ділової активності
підприємства

































































№
з/п

Назва показника

Порядок
(формула)
розрахунку


Рекомендоване
значення

Значення по підприємству

Відхилення
(+, — ) 



2006 р.
2007р.


1
2
3
4
5
6
7


1
Сума продажу продукції (товарів, робіт, послуг)

Ф.2
(ряд.035) 

—
9359,6
9758,4
+ 398,8


2
Прибуток від продажу продукції (товарів, робіт. послуг)

Ф.2
(ряд.050) 

—
1392,0
1481,5
+ 89,5


3
Частка прибутку від реалізації в загальній сумі прибутку

Ф.2
(ряд.050 / ряд.170) 

—
4,47
3,81
 — 0,66


4
Коефіцієнт стійкості економічного зростання
Ф.2 (ряд.220 — Ф.4 (ряд.140) / Ф.1 (ряд.380, гр.3 +
ряд.380 гр.4) × 0,5
—
0,07
0,08
+ 0,01


Ефективність використання капіталу в цілому


5
Коефіцієнті оборотності майна
Показник 1/Ф.1 ( (ряд.280, гр.3 + ряд.280, гр.4) / 2)
Збільшен-ня
1,21
1, 20


6
Тривалість обороту майна
Кількість календарних днів періоду / показник 5
Зменшення
297
300


7
Коефіцієнт завантаженості майна
Ф.1 ( (ряд.280. гр.3 + ряд.280, гр.4) / 2) / показник
1
Зменшення
0,82
0,83




Результати аналізу свідчать про можливість своєчасної
оплати боргів і виріс на 0,27 за рахунок підвищення оборотних активів високої ліквідності
та зменшення короткострокової заборгованості. Але свідчить про позивну тенденцію
зростання загального показника ліквідності — оборотний капітал підприємства перевищує
короткострокову заборгованість, і за 2007 рік виріс на 1,44, за рахунок збільшення
оборотних активів та зменшення короткострокової заборгованості, і склав 5,49. А
також негативне зниження показника абсолютної ліквідності, що негативно позначається
на рівні його платоспроможності.
Аналіз показників структури капіталу свідчать про
середній рівень фінансової незалежності підприємства (коефіцієнт фінансової автономії
у 2007 році становив 63 %), тобто підприємство фінансує свою діяльність переважно
за рахунок власного капіталу.
2.4 Аналіз та оцінка фінансових результатів діяльності та показників
рентабельності підприємства

Приклад аналізу фінансових результатів з вихідними
даними, наведений у табл.2.5.
Таблиця 2.5. Аналіз фінансових результатів




























Номер рядка
Показник
Період
Зміни за звітний період


Звітний
Попередній

тис. грн.
(гр.1-
гр.2


відсотки (гр.3:
: гр.2) 



а
б
1
2
3
4



1
2
3
4
5
6
7
8
9


Чистий дохід (виручка)
від реалізації
Собівартість реалізованої продукції
Воловий прибуток від реалізації (р.1 — р.2)
Адміністративні витрати
Витрати на збут
Собівартість реалізованої продукції з урахуванням адміністративних
витрат на збут (р.2 + р.4 +р.5)
Прибуток від реалізації
(р.1 — р.6)
Інші операційні доходи
Прибуток від операційної діяльності (р.7 + р.8) 


9758,4
8276,9
1481,5
862,7
88,7
9228,3
530,1
428,1
958,2


9359,6
7967,6
1392
606,8
106,0
8680,4
679,2
305,5
984,7


+ 398,8
+ 309,3
+ 89,5
+ 255,9
17,3
547,9
149,1
+ 122,6
26,5


4,3
3,9
6,4
42,2
16,3
6,3
22
40,1
2,7




10
11
12
13
14
15


Прибуток від участі в капіталі
Інші фінансові доходи
Прибуток від звичайної діяльності (р.9 + р.10 + р.11)
Податок на прибуток
Чистий прибуток (р.12 — р.13)
Грошовий потік (чистий прибуток + амортизація)


—
958,2
0,9
957,3
813,8


—
984,7
0,6
984,1
748,4


—
26,5
+ 0,3
26,8
+ 65,4


—
2,7
50,0
2,7
8,7





Дані табл.2.4 свідчать про те, що сума чистого
прибутку щодо базового періоду зменшилось на 26,8 тис. грн. або на 2,7 % здебільшого
за рахунок скорочення прибутку від операційної діяльності на 26,5 тис. грн. У звітному
періоді на 1 грн. чистого прибутку від реалізації продукції підприємство витрачало
  
а в попередньому періоді – 
  
Негативним є абсолютне та відносне (на 1 грн. чистого
доходу від реалізації продукції) збільшення адміністративних витрат на 42,2 %. Позитивним
є збільшення грошового потоку на 8,7 %.
Факторний аналіз — це методика системного вивчення
та виміру впливу факторів на величину результативних показників (табл.2.6)
Таблиця 2.6. Факторний аналіз прибутку

































































































Показник
Код рядка
2006 р., тис. грн.
2007 р., тис. грн.

Зміна
(+, — ) 



1
2
2
4
5


Чистий дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт,
послу) (В)
035
9359,6
9758,4
+ 398,8


Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт,
послуг) (С)
040
7967,6
8276,9
+ 309,3


Інші операційні доходи (ІОД)
060
305,5
428,1
+ 122,6


Адміністративні витрати (АВ)
070
606,8
862,7
+ 255,9


Витрати на збут (ВЗ)
080
106,0
88,7
 — 17,3


Інші операційні витрати (ІОВ)
090
864,0
750,9
 — 113,1


Дохід від участі в капіталі (ДУК)
110
—
—
—


Інші фінансові доходи (ІФД)
120
—
—
—


Інші доходи (ІД)
130
351,0
382,8
+ 31,8


Фінансові витрати (ФВ)
140
—
—
—


Втрати від участі в капіталі (ВУК)
150
—
—
—


Інші витрати (ІВ)
160
160,0
201,0
+ 41,0


Податок на прибуток (ПП)
180
0,6
0,9
+ 0,3


Надзвичайні доходи (НД)
200
—
—
—


Надзвичайні витрати (НВ)
205
—
—
—


Податки з надзвичайного прибутку (ПНП)
210
—
—
—


Чистий прибуток (ЧП)
220
311,1
388,2
+ 77,1




Згідно зі «Звітом про фінансові результати»
ф. № 2 і табл. Вплив факторних показників на чистий прибуток (результативний показник)
можна представити у вигляді адитивної моделі:
ЧП = В — С + ІОД — ОВ + ФД — ФВ — ПП + НД — НВ
— ПНП, (2.1)
де ОВ — операційні витрати;
ФД — фінансові доходи;
ФВ — фінансові витрати.
  = 9359,6 — 7967,6 + 305,5 — (606,8 + 106,0 + 864,0) + 351,0 — 160,0 — 0,6
 
   = 9758,4 — 8276,9 + 428,1 — (862,7 + 88,7 + 750,9) + 382,8 — 201 — 0,9
Вплив факторів на розмір чистого прибутку:
1) 
вплив зміни виручки від реалізації:
  9758,4 — 9359,6 = 398,8 тис. грн. (2.2)
2) 
вплив зміни собівартості реалізованої продукції:
  8276,9 — 7967,6= 309,3 тис. грн. (2.3)
3) 
вплив зміни розмірів інших операційних доходів (ІОД):
4) 
  тис. грн., (2.4)
де   — зміна
чистого прибутку за рахунок зміни інших операційних доходів.
5) 
вплив зміни розмірів операційних витрат (ОВ) (дохід
від участі в
капіталі фінансові доходи, інші доходи):
   (2.5)
де   — зміна
чистого прибутку за рахунок зміни операційних витрат
  
6) 
вплив зміни розмірів фінансових доходів (ФД) (дохід
від участі в
капіталі, фінансові доходи, інші доходи):
   (2.6)
  
7) 
вплив зміни розмірів фінансових витрат (ФВ) (фінансові
витрати,
втрати від участі в капіталі, інші витрати):
   (2.7)
де   — зміна
чистого прибутку за рахунок зміни фінансових витрат.
  
8) 
Вплив величини сплаченого податку на прибуток (ПП):
  тис. грн., (2.8)
   — зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини
сплаченого податку на прибуток.
Вплив факторів на чистий прибуток попереднього
та звітного періоду представлено в таблиці 2.7.
Таблиця
2.7. Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток попереднього та звітного
періоду










































Показник
Сума, тис. грн.


Попередній
Звітний


1
2
3


Виручка від реалізації
9359,6
9758,4


Собівартість реалізованої продукції
7967,6
8276,9


Інші операційні доходи (ІОД)
305,5
122,6


Адміністративні витрат, витрати на збут, інші операційні
витрати АВ + ВЗ + ІОВ)
1576,8
1702,3


Фінансові доходи (ДУК + ІФД + ІД)
351,0
382,8


Фінансові витрати (ФВ + ВУК + ІВ)
160,0
201,0


Податок на прибуток (ПП)
0,6
0,9


Надзвичайні доходи (НД)
—
—


Надзвичайні витрати (НВ)
—
—


Податки з надзвичайного прибутку (ПНП)
—
—


Всього
19721,1
20444,9




Таким чином, на формування чистого прибутку підприємства
впливають фінансові результати після здійснення операційної, інвестиційної і фінансової
діяльності всього у 2007 році 20444,9 тис. грн. у 2006 році 19721,1 тис. грн. Така
класифікація фінансових результатів діяльності підприємства відіграє важливу роль
при розрахунку показників прибутковості (рентабельності) підприємства.
На короткостроковому і довгострокову платоспроможність
підприємства впливає його здатність отримувати прибуток. В зв’язку із цим розглянемо
такий аспект діяльності підприємства, — як рентабельність, яка є якісним показником
ефективності роботи підприємства.
Звичайно при розрахунку рентабельності визначають
відношення прибутку до таких показників: рівня продажу, активів, власного капіталу.
Показники рентабельності підприємства наведені
в таблиці 2.8.
Таблиця 2.8. Показники рентабельності підприємства



















































№
п/
п

Показник
Значення по підприємству

Відхи-
лення

Економічний зміст


2006
2007


1
2
3
4
5
6


1

Рентабельність активів:
  

4,03
4,79
+ 0,76
Скільки прибутку припадає на 1 грн. активів


2

Рентабельність власного капіталу:
  

6,70
7,77
+ 1,07
величину прибутку в розрахунку на 1 грн. капіталу


3

Рентабельність продажу:
  

14,9
15,2
+ 0,3
розмір прибутку, з кожної 1 грн. від продажу
продукції


4

Рентабельність продукції (робіт, послуг:  

17,47
17,9
+ 0,43
прибутку на 1 грн. понесених витрат


5

Чиста рентабельність підприємства:
  

0,04
0,05
+ 0,01


6

Коефіцієнт оборотності активів:
  

1,21
1, 20
 — 0,01
Скільки гривень реалізації припадає на 1 грн.
вкладену в активи




Розглянемо також деякі показники рентабельності,
що застосовується в світовій практиці.
Коефіцієнт прибутковості. Він показує, який чистий
прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство.
Зміну коефіцієнту прибутковості підприємства за
два роки можна представити в табл.2.9.
Таблиця 2.9. Зміна коефіцієнту прибутковості











Коефіцієнт прибутковості
2006 рік
2007 рік


1
2
3


Чистий прибуток / Чиста реалізація
311,1/9359,6 = 0,033
388,2/9758,4 = 0,040




З таблиці видно, що коефіцієнт прибутковості збільшився
з 3,3 % у 2006 році до 4 % році. Це означає, що після вирахування з отриманого доходу
всіх витрат залишається 4 коп. Прибутку від кожної гривні продажу.
Перш ніж розглянути другий коефіцієнт рентабельності
— прибуток на активи, розглянемо такі показники, як коефіцієнт оборотності активів,
Зміна коефіцієнта оборотності активів за два роки
робити підприємства подано а табл.2.10.
Таблиця 2.10. Зміна оборотності активів











Коефіцієнт оборотності активів
2006 рік
2007 рік


1
2
3


Чиста реалізація / Середньорічна вартість активів
9359,6/7724,35= 1,21
9758,4/8120,65 = 1, 20




Дані цієї таблиці свідчать про зниження оборотності
активів підприємства в 2007 році порівняно з 2006 роком, тобто про менш ефективне
використання.
Прибуток на активи (ROA — Return on Assets). Він
характеризує. Наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання
прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи
підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості
активів.
Зміну прибутку на активи за два роки роботи підприємства
можна подати в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11. Зміна прибутку на активи











Прибуток на активи (ROA)
2006 рік
2007 рік


1
2
3


Чистий прибуток / Середньорічна вартість активів
311,1/7724,35 = 0,04
388,2/8120,65 = 0,05




Дані таблиці 2.10 свідчить про збільшення коефіцієнта
ROA, тобто про збільшення прибутку на активи в 2007 році порівняно з 2006 роком.
Тобто кожна гривня принесла підприємству прибуток 5 коп.
Коефіцієнт ROA об’єднує два показники: частку прибутку
в одній гривні реалізації та оборот активів. Тобто, добуток названих показників
дорівнює значенню коефіцієнта прибутку на активи (ROA).
Використаємо цю залежність для аналізу причин зміни
рентабельності активів, для чого в таблиці 2.12 зробимо розрахунок коефіцієнта ROA
за допомогою названих показників.
Таблиця 2.12. Аналіз причин зміни рентабельності
активів










Роки
Прибуток на активи ROA
Коефіцієнт прибутковості
Коефіцієнт оборотності активів


2006
0,04 = 0,033 × 1,21


2007
 0,05 = 0,040 × 1, 20




З даних таблиці 2.11 видно, що збільшення прибутку
на активи в 2007 році вплинуло як збільшення коефіцієнта прибутковості та зменшення
оборотності активів.
Коефіцієнт прибуток на капітал (ROE — Return on
Equity) характеризує ефективність використання підприємством власного капіталу:
Для підприємства прибуток на капітал склав за роками
склав (табл.2.13).
Таблиця 2.13. Аналіз прибутку на капітал











Прибуток на капітал (ROE)
2006 рік
2007 рік


1
2
3


Чистий прибуток / Власний капітал
311,1/4654,95 = 0,07
388,2/5005,35 = 0,08




З таблиці 2.12 свідчить про збільшення коефіцієнта
ROE, тобто про збільшення прибутковості капіталу в 2007 році порівняно з 2006 роком.
Для аналізу причин зміни коефіцієнта ROE доцільно
застосовувати рівняння Дюпона. Це рівняння наглядно показує, що прибутковість власного
капіталу залежить від прибутковості активів і фінансового левериджу:
ROE = ROA × (Активи: Власний капітал) (2.9)
Розрахунок ROE за допомогою рівняння Дюпона в табл.2.14
Таблиця 2.14. Аналіз причин зміни коефіцієнта ROE










Роки
Прибуток на капітал ROE
Прибуток на активи ROA
Коефіцієнт фінансового левериджу


2006
 0,07 = 0,04 × 1,66


2007
 0,08 = 0,05 × 1,62




Коефіцієнт фінансового вереджу розрахований так:
2006 р. = 7724,35: 4654,95 = 1,66
2007 р. = 8120,65: 5005,35 = 1,62
Із даних таблиці 2.13 видно, що, незважаючи на
зниження коефіцієнта фінансового левериджу в 2007 році, збільшення прибутковості
активів потягло за собою і збільшення прибутковості капіталу.
2.5 Аналіз майна підприємства

Актив балансу включає дані про розміщення капіталу,
що є в розпорядженні підприємства, тобто про вкладення його в конкретне майно і
матеріальні цінності, про залиши вільної готівки.
На першому етапі аналізу слід звернути на зміни
в майні підприємства (підсумок активу балансу) (табл.2.15).
Таблиця 2.15. Вертикальний аналіз балансу


















































































































































Показник
2006 р.
2007 р.


тис. грн.
пит. вага (%)
тис. грн.
пит. вага (%)


1
2
3
4
5


АКТИВ


I. Необоротні активи
4265,6
53,25
4132,8
50, 20



II. Оборотні активи
у тому числі: 

3743,9
46,74
4099,0
49,79


 — запаси і витрати
1864,2
23,27
2372,4
28,82


 — векселі одержані
—
—
—
—


 — дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
147,4
1,84
262,7
3, 19


 — дебіторська заборгованість за розрахунками та інша
262,3
3,27
497,9
6,05


 — поточні фінансові інвестиції
—
—
—
—


 — грошові кошти і їх еквіваленти
1431,7
17,87
927,2
11,26


III. Витрати майбутніх періодів
—
—
—
—


Баланс
8009,5
100
8231,8
100


ПАСИВ



I. Власний капітал
у тому числі: 

4810,8
60,06
5199,9
63,17


Статутний капітал
4050,1
50,57
4050,1
49, 20


Додатковий вкладений капітал
52,3
0,65
52,3
0,65


Інший додатковий капітал
—
—
708,4
8,60


Резервний капітал
—
—
—
—


Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
708,4
8,84
389,1
4,73


II. Забезпечення наступних витрат і платежів
2186,2
27,29
2285,9
27,77


III. Довгострокові зобов’язання
—
—
—
—



IV. Поточні зобов’язання
у тому числі: 

922,5
11,52
746,0
9,06


 — короткострокові кредити банку
—
—
—
—


 — поточна заборгованість за довгостроковими
зобов’язаннями
—
—
—
—


 — векселі видані
—
—
—
—


 — кредиторська заборгованість за товари, роботи,
послуги
196,6
2,45
4,2
0,05


 — поточні зобов’язання за розрахунками та інші
725,9
9,06
741,8
9,01


V. Доходи майбутніх періодів
90,0
1,12
—
—


Баланс
8009,5
100
8231,8
100




Наступний крок — аналіз структури активів (табл.2.16)
Таблиця 2.16. Порівняльний аналітичний баланс


























































































































































































































































Найменування статей

Абсолютні
величини


Питома вага,
%

Відхилення (+, — )


2006 р.
2007 р.
2006 р.
2007 р.

в абсолютних
величинах

в пит. вазі, %
в % до 2006 р.
в % до змін балан.


1
2
3
4
5
6
7
8
9


АКТИВ


I. Необоротні активи
4265,6
4132,8
53,25
50, 20

—
132,8


—
3,05


—
3,11


—
59,7




II. Оборотні активи
у тому числі: 

3743,9
4099,0
46,74
49,79
+ 355,1
+ 3,05
+ 9,48

+
159,7



 — запаси і витрати
1864,2
2372,4
23,27
28,82
+ 508,2
+ 5,55
+ 27,26

+
228,6



 — векселі одержані
—
—
—
—
—
—
—
—


 — дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
147,4
262,7
1,84
3, 19
+ 115,3
+ 1,35
+ 78,22

+
51,9



 — дебіторська заборгованість за розрахунками та
інша
262,3
497,9
3,27
6,05
+ 235,6
+ 2,78
+ 89,82

+
106,0



 — поточні фінансові інвестиції
—
—
—
—
—
—
—
—


 — грошові кошти і їх еквіваленти
1431,7
927,2
17,87
11,26
 — 504,5

—
6,61

 — 35,24

—
226,9



III. Витрати майбутніх періодів
—
—
—
—
—
—
—
—


Баланс
8009,5
8231,8
100
100
+ 222,3
—
+ 2,77

+
100



ПАСИВ



I. Власний капітал
у тому числі: 

4810,8
5199,9
60,06
63,17

+
389,1

+ 3,11
+ 8,09

+
175,0



Статутний капітал
4050,1
4050,1
50,57
49, 20
—

—
1,37

—
—


Додатковий вкладений капітал
52,3
52,3
0,65
0,65
—
—
—
—


Інший додатковий капітал
—
708,4
—
8,60
+ 708,4
+ 8,60
—

+
318,7



Резервний капітал
—
—
—
—
—
—
—
—


Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
708,4
389,1
8,84
4,73
 — 319,3

—
4,11

 — 45,07

—
143,6



II. Забезпечення наступних витрат і платежів
2186,2
2285,9
27,29
27,77
+ 99,7
+ 0,48
+ 4,56

+
44,8



III. Довгостроко-ві зобов’язання
—
—
—
—
—
—
—
—



IV. Поточні зобов’язання
у тому числі: 

922,5
746,0
11,52
9,06
 — 176,5

—
2,46

 — 19,13

—
79,4



 — поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями
—
—
—
—
—
—
—
—


 — векселі видані
—
—
—
—
—
—
—
—


 — кредиторська заборгованість за товари, роботи,
послуги
196,6
4,2
2,45
0,05
 — 192,4

—
2,4

 — 97,86

—
86,5



 — поточні зобов’язання за розрахунками та інші
725,9
741,8
9,06
9,01
+ 15,9

—
0,05

+ 2, 19

+
7,15



V. Доходи майбутніх періодів
90,0
—
1,12
—

—
90,0

—
 — 100

—
40,5



Баланс
8009,5
8231,8
100
100
+ 222,3
—
+ 2,77

+
100





Майно підприємства збільшується на + 222,3 тис.
грн., це свідчить про розширення підприємством господарського обороту, що є позитивною
характеристикою. Частка оборотних активів складає в 2006 році — 53,25 %, а в 2007
році — 50,20 %, говорить про «важку» структуру активів. «Важка»
структура свідчить про значні накладні витрати і високу чутливість до зміни виручки.
Аналізуючи майновий стан підприємства, необхідно
оцінити стан використовуваних основних засобів. Для цього розраховуються такі показники
(табл.2.17).
Таблиця 2.17. Оцінка використовуваних основних
засобів











































Показники

Значення по
підприємству


Відхи-
лення
(+, — ) 


Економічний
зміст



2006 р.
2007 р.


1
2
3
4
5



1. Індекс постійного активу:
  

0,89
0,79
 — 0,1
Частка основних засобів і необоротних активів у джерелах
власних засобів



2. Коефіцієнт зносу основних засобів:
   

0,50
0,53
+ 0,03
Показує, профінансовані за рахунок зносу заміна і відновлення
основних засобів



3. Коефіцієнт придатності основних засобів:
  

0,5
0,47
 — 0,03
Доповнення показника зносу основних засобів до 100 %
(чи одиниці)



4. Коефіцієнт оновлення основних засобів:  
   

0,069
0,07
+0,01
Частка від наявних на кінець звітного періоду
основних засобів



5. Коефіцієнт вибуття основних засобів:
  =  

0,03
0,04
+0,01
Частина основних засобів вибулих з різних причин



6. Коефіцієнт реальної вартості майна:
  

0,71
0,72
+0,01
Частка засобів виробництва у вартості майна, рівень
виробничого потенціалу, забезпеченість виробничими засобами




Термін «оборотний капітал» (його синонім
у вітчизняному обліку — оборотні засоби) стосується поточних активів підприємства.
Оборотні активи (запаси, дебіторська заборгованість, грошові кошти), що забезпечують
безперервність процесу виробництва.
Швидкість оборотності оборотних активів оцінюється
такими показниками (табл.2.18)
Таблиця 2.18. Оцінка оборотності оборотних активів






































Показник
Минулий період
Звітний період

Відхилення
(+, — ) 



1
2
3
4


1. Виручка від реалізації, тис. грн.
9359,6
9758,4
+ 1,04


2. Кількість днів у періоді, що аналізується
360
360
0


3. Одноденна виручка, тис. грн.
25,99
27,11
+ 1,12


4. Середній залишок оборотних активів, тис. грн.
3269,3
3921,45
+ 652,15


5. Оборотність оборотних коштів, днів (ряд.4 · ряд.2/ряд.1)
125,75
144,67
+ 18,92


6. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, кількість
оборотів (ряд.1/ряд.4)
2,86
2,49
 — 0,37


7. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті, коп. (ряд.4/ряд.1)
0,35
0,40
+ 0,05




Сума вивільнених засобів з обороту у зв’язку з
прискоренням (-Е) чи додатково залучених засобів в оборот (+Е) при уповільненні
оборотності капіталу визначається множенням одноденного обороту за реалізацією на
зміну тривалості обороту:
  ,
де   — зміна
тривалості обороту.
  515,03 тис. грн.
На даному підприємстві у зв’язку з уповільненням
оборотності оборотного капіталу на 19 днів додатково залучено в оборот засобів на
суму 515,03 тис. грн. Якби капітал обертався у звітному році не за 144,7 днів, а
за 125,7, то для забезпечення фактичної виручки в розмірі 9758,4 тис. грн., треба
було б мати у обороті середній залишок оборотних активів не 3921,45 тис. грн. оборотного
капіталу, а 3406,42 тис. грн., тобто менше на 515,03 тис. грн.
Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості
використовуються такі показники (табл.2.19).
Таблиця 2.19. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості























Показник

Значення
по
підприємству


Відхи-
лення
(+, — ) 



2006 р.
2007 р.


1
2
3
4



1. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:
  

59,86
40,06
 — 19,8



2. Період погашення дебіторської заборгованості:
     

6,01
8,99
+ 2,98



3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі
оборотних активів:
   

0,05
0,06
+ 0,01




Суттєво впливають на фінансовий стан підприємства
виробничі запаси (табл.2.20).
Таблиця 2.20. Оцінка оборотності запасів























Показник

Значення
по
підприємству


Відхи-
лення
(+, — ) 



2006 р.
2007 р.


1
2
3
4



1. Тривалість оборотності виробничих запасів:
  

31
36
+ 5



2. Тривалість оборотності незавершеного виробництва:
   

31
35
+ 4



3. Тривалість оборотності готової продукції:
    

17
16
 — 1




Результати свідчать про погіршення стану матеріально-технічної
бази підприємств — коефіцієнт зносу основних засобів у 2007 році збільшився на 0,03
(0,53 — 0,50) порівняно з 2006 роком.
Спостерігається зменшення показника оборотності
активів на 0,37 разів (2,49 — 2,86), що означає прискорення оборотності оборотних
активів, а тому ефективність їх використання погіршується. А збільшення часу обороту
на 18 (145 — 126) веде до додаткової потреби в оборотних активах.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
показав зниження комерційного кредиту наданого підприємством на 19,8. Також спостерігається
зростання тривалості оборотності запасів сировини і матеріалів у 2007 році на 5
днів (36 — 31) порівняно з 2006 роком, можна припустити потенційний моральний знос
товарно-матеріальних запасів через проблеми з реалізацією продукції, що випускається.



Розділ 3. Основні напрями поліпшення використання майна підприємства

3.1 Шляхи збільшення фінансових результатів підприємства

Стійке фінансове становище формується в процесі
всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів
та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники
фінансової звітності за звітний період, які можна визначити на основі офіційної
фінансової звітності.
Стійка діяльність підприємства залежить як від
обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання
всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа
яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон’юнктуру.
Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансової звітності повинні виступати
звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких
змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних
оцінках та прийнятті управлінських рішень.
Досліджувальне підприємство має недостатні фінансові
результати. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнти ділової активності
вказує нам на те, скільки виручки припадає на одиницю основних виробничих фондів,
і т.д. Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках,
воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі
обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується
попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.
Для покращення свого стану підприємство може продати
частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати
на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.
Пошук ефективних механізмів управління фінансовими
ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює
необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства.
Адже, сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринкових
перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом навіть
незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про реформування економіки,
не помічаючи реальних змін на краще.
На думку багатьох західних економістів, роботи
яких використовувались автором під час написання даної роботи, проблема української
промисловості полягає в тому, що керівники багатьох підприємств є вихованцями старої
командно-адміністративної системи господарювання, в якій, при відсутності функціонуючого
ринкового механізму та дефіцитності ресурсів, споживчий попит сприймався як небажане
явище або, навіть, як гальмо економічного розвитку. Відмінність ринкової економіки
в цьому відношенні полягає в тому, що споживчий попит в будь-якій формі розуміється
виробником як стимул до збільшення обсягів виробництва.
Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування
на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм
господарювання. Важливу роль в цьому процесі в Україні відіграє об’єктивний аналіз
фінансового стану підприємств.



3.2 Резерви підвищення ефективності використання майна підприємства

Зростання ефективності використання майна підприємства
дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній
взаємозв’язок.
Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності
використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому
капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш
раціонального використання власних фінансових ресурсів.
Формування оптимальної структури джерел фінансування
майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути
лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним
фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового
капіталу.
Збільшення статутного капіталу може відбуватися
кількома способами:
1) прийняття нових учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних
зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір
вкладу, порядок його внесення. Цей спосіб збільшення розміру капіталу, як правило,
призводить до зменшення розміру часток учасників у відсотковому значенні. Для усунення
цього «недоліку» можна встановлювати курсову вартість частки, що передається
новому учаснику, яка у кілька разів вища, ніж вартість вкладів дійсних учасників
товариства. Як наслідок, учасник одержує частку, номінальна вартість якої менша,
ніж сплачені за неї кошти.
Як варіант, різниця між номінальною і дійсною вартістю
частки нового учасника може компенсуватися дійсним учасникам грошима.
2) реінвестування прибутку. Цей спосіб збільшення статутного капіталу можливий лише у товариствах, які
за результатами господарської діяльності за рік мають прибуток. Кожен учасник має
право на одержання частини прибутку від діяльності юридичної особи. Проте учасники
мають право спрямувати належну їм частину прибутку в розвиток свого товариства,
тобто реінвестувати. Для цього способу характерно, що номінальна вартість часток
усіх учасників зростає, а відсоткове їх значення залишається попереднім. Позитивним
для учасників є й те, що під час реінвестування від них не вимагається додаткових
внесків. Нічого платити не потрібно, оскільки платить товариство, але грошима учасників.
Психологічно легше віддати гроші, які ще не одержав.
Для самого товариства реінвестиція — не найкращий
спосіб збільшення капіталу, оскільки вона не призводить до реального збільшення
його активів.
Рішення про збільшення статутного капіталу шляхом
реінвестування прибутку приймається загальними зборами учасників за результатами
відповідного фінансового року. На реінвестування може бути спрямований як весь прибуток,
так і його частина, визначена зборами.
3) додаткові внески усіх учасників. Суму своїх вкладів учасники погоджують під час створення товариства. За
кордоном практикують попереднє визначення максимальних додаткових внесків, якщо
початкових інвестицій виявиться недостатньо.
Звертає на себе увагу ч.2 ст.51 Закону «Про
господарські товариства», котра застосовується до товариства з обмеженою відповідальністю.
У цій нормі зазначено, що додаткові внески учасників не впливають на розмір їх часток
у статутному фонді, вказаних в установчих документах товариства, якщо інше в них
не передбачено. Доцільність такої норми сумнівна. Вона не стимулює учасників вносити
додаткові внески, адже особистої користі вони з цього не матимуть. Їх частка не
збільшиться. Для чого тоді вносити додаткові внески? Разом з тим, така норма захищає
первісну домовленість учасників, насамперед щодо розподілу між ними часток.
Гадаю, законодавець повинен стимулювати додаткові
внески учасників, адже вони йдуть на розвиток товариства, тож опосередковано і на
розвиток економіки в цілому. Регулятивний вектор ч.2 ст.51 Закону слід змінити на
180 градусів, для початку забравши із тексту норми частку «не»:
«додаткові внески учасників впливають на розмір їх часток у статутному капіталі,
вказаних в установчих документах товариства, якщо інше в них не передбачено».
Але тоді виникає питання, як саме впливають додаткові внески на розмір частки? Це
мали б вирішувати самі учасники або загальні збори учасників.
Певним орієнтиром для законодавчого врегулювання
цих відносин може бути закон Російської Федерації «Про товариства з обмеженою
відповідальністю», зокрема ст. 19. Умовно процес внесення додаткових вкладів
має такі стадії:
прийняття рішення про збільшення статутного капіталу
за рахунок внесення додаткових вкладів учасниками товариства. Рішенням визначається
загальна вартість додаткових вкладів і єдине для всіх учасників співвідношення між
вартістю додаткового вкладу і сумою, на яку збільшується номінальна вартість частки.
Це співвідношення встановлюється так, щоб номінальна вартість частки могла збільшитися
на суму, що дорівнює або менша, ніж вартість додаткового вкладу;
внесення додаткових вкладів упродовж встановленого
зборами строку. Кожен учасник може внести додатковий вклад, що не перевищує частини
загальної вартості додаткових вкладів, пропорційно розміру його частки в статутному
капіталі;
затвердження результатів внесення вкладів і зміни
до статуту. Це відбувається не пізніше місяця після внесення вкладів. При цьому
номінальна вартість частки кожного учасника, який вніс додатковий вклад, збільшується
у співвідношенні, зазначеному у рішенні зборів;
державна реєстрація змін до статуту.
Можна піти й тим шляхом, який встановлено для збільшення
статутного капіталу акціонерних товариств: на першому етапі всі, хто хоче, вносять
додаткові вклади пропорційно до своїх часток, а на другому — той, хто сплатить додатковий
внесок першим.
До внесення відповідних змін до закону рекомендую
учасникам товариств з обмеженою відповідальністю остерігатися норми ч.2 ст.51 Закону
«Про господарські товариства» і нейтралізувати її дію встановленням своїх
правил поведінки в установчих документах товариства;
4) додаткові внески окремих учасників. Ініціатива щодо збільшення статутного капіталу може виходити від одного
з учасників товариства. Загальні збори учасників можуть прийняти таке рішення за
заявою такого учасника. Вітчизняне законодавство допускає прийняття такого рішення
простою більшістю голосів. У Російській Федерації таке рішення вимагає одностайності.
Учасник повинен зазначити розмір, предмет вкладу,
строк та порядок його внесення, інші умови, що мають значення. Якщо збори погодилися
із збільшенням статутного капіталу, вони одночасно затверджують зміни до статуту
товариства, пов’язані із збільшенням статутного капіталу та номінальної вартості
частки учасника;
5) індексація основних фондів. Це особливий спосіб збільшення статутного капіталу, оскільки він застосовується
лише до акціонерних товариств. Він обумовлений суто економічними причинами — інфляцією.
Нині цей спосіб збільшення статутного капіталу практично не застосовується.
При збільшенні статутного капіталу слід враховувати,
що спеціальними актами може бути встановлено певні обмеження щодо суми, порядку
та способу зміни капіталу.
Відповідно до ст.38 Закону України «Про господарські
товариства» акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо
всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення
статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції
або збільшення номінальної вартості акцій.



3.3 Економічне обґрунтування запропонованих заходів

Оптимізація фінансових результатів діяльності виробничого
підприємства передбачає, насамперед, пошук резервів збільшення прибутку, зменшення
різних видів витрат, зменшення дії податкового навантаження. 
В такому випадку виникає потреба у проведенні факторного
аналізу, виявленні факторів, котрі найбільше вплинули на зміну фінансових результатів
діяльності підприємства, особливо на показники чистого прибутку та коефіцієнтів
рентабельності.
Резерви зростання прибутку — це кількісно вимірні
можливості його збільшення за рахунок зростання об’єму реалізації продукції, зменшення
витрат на її виробництво і реалізацію, недопущення зовні реалізаційних збитків,
вдосконалення структури вироблюваної продукції. 
Резерви виявляються на стадії планування і в процесі
виконання планів. 
Визначення резервів зростання прибутку базується
на науково обґрунтованій методиці їх розрахунку, мобілізації і реалізації. 
Виділяють три етапи цієї роботи: аналітичний, організаційний
і функціональний.
На першому етапі виділяють і кількісно оцінюють
резерви; на другому розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних
і соціальних заходів, що забезпечують використання виявлених резервів; на третьому
етапі практично реалізують заходи і ведуть контроль за їх виконанням.
При підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок
можливого зростання об’єму реалізації використовуються результати аналізу випуску
і реалізації продукції.
Сума резерву зростання прибутку за рахунок збільшення
об’єму реалізації продукції розраховується за формулою:
  , (3.1)
де   ─ резерв зростання прибутку
за рахунок збільшення об’єму продукції, грн.;
   ─ сума прибутку на одиницю i-й
продукції, грн.;
   ─ кількість додатково реалізованої
продукції в натуральних одиницях виміру.
Якщо прибуток розрахований на гривню товарної продукції,
сума резерву її зростання за рахунок збільшення об’єму реалізації визначається за
формулою:
  , (3.2)
де   ─ потенційно можливе збільшення
об’єму реалізованої продукції, грн.;
   ─ фактичний прибуток від реалізації
продукції, грн.;
   ─ фактичний об’єм реалізованої
продукції, грн.
Розрахунок можливого об’єму продажів, встановленого
за результатами маркетингових досліджень відповідними органами підприємства з урахуванням
існуючого темпу приросту та можливостей підприємства дозволив спрогнозувати збільшення
доходу від реалізації продукції ЗВП «Неон» УТОГ на 15% в наступному році.
Розрахуємо резерв збільшення прибутку за рахунок
збільшення об’єму реалізації продукції ЗВП «Неон» УТОГ за формулою (3.2).
Маємо:
   тис. грн.,
П = 1481,5 тис.грн.,
V = 9873,5 тис.грн.
   тис.грн.
Таким чином, збільшивши об’єм реалізації продукції
на 15% підприємство, що розглядається нами, збільшить свій прибуток на 222,225 тис.грн.
Важливий напрям пошуку резервів зростання прибутку
— зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, наприклад, сировини, матеріалів,
палива, енергії, амортизації основних фондів та інших витрат.
Для виявлення і підрахунку резервів зростання прибутку
за рахунок зниження собівартості може бути використаний метод порівняння. 
В цьому випадку для кількісної оцінки резервів
дуже важливо правильно вибрати базу порівняння. 
Як така база можуть виступати рівні використовування
окремих видів виробничих ресурсів: плановий і нормативний; досягнутий на передових
підприємствах; базовий фактично досягнутий середній рівень в цілому по галузі; фактично
досягнутий на передових підприємствах зарубіжних країн та ін.
Методичною базою економічної оцінки резервів зниження
витрат упредметненої праці є система прогресивних техніко-економічних норм і нормативів
по видах витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, нормативів
використовування виробничих потужностей, питомих капітальних вкладень, норм і нормативів
в устаткуванні і ін.
При порівняльному методі кількісного вимірювання
резервів їх величина визначається шляхом порівняння досягнутого рівня витрат з їх
потенційною величиною:
  , (3.3)
де   ─ резерв зниження собівартості
продукції за рахунок і-го виду ресурсів;
   ─ фактичний
рівень використовування i-го виду виробничих ресурсів;
   ─ потенційний
рівень використання i-го виду виробничих ресурсів;
Узагальнююча кількісна оцінка загальної суми резерву
зниження собівартості продукції проводиться шляхом підсумовування:
  , (3.4)
де   ─ загальна величина резерву
зниження собівартості продукції, грн.;
   ─ резерв зниження собівартості
по i-му виду виробничих ресурсів, грн.
Якщо аналізу прибутку передує аналіз собівартості
продукції і визначена загальна сума резерву її зниження, то розрахунок резерву зростання
прибутку проводиться за формулою:
  , (3.5)
де   ─ резерв збільшення прибутку
за рахунок зниження собівартості продукції, грн.;
   ─ потенційно можливе зниження
витрат на гривню реалізованої продукції;
   ─ фактичний об’єм реалізованої
продукції за період, що вивчається, грн.;
   ─ можливе збільшення об’єму
реалізації продукції, грн.
Для того, щоб витрати по статтях привести в сопоставні
значення, перерахуємо їх на 1 гривню реалізованої продукції, використовуючи формулу:
   (3.6)
Отримані дані зведені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Витрати на 1 гривню товарної продукції






























Найменування показника
За 2006 р.
За 2007 р.
Відхилення


Матеріальні затрати
0,5463
0,5724
0,0261


Витрати на оплату праці
0,2347
0,2812
0,0465


Відрахування на соціальні заходи
0,0233
0,0247
0,0014


Амортизація
0,0437
0,0425
 — 0,0012


Інші операційні витрати
0,0351
0,0347
 — 0,0004


Разом
0,8831
0,9555
0,0724




Як показують дані таблиці 3.1, існують резерви
зниження собівартості продукції за рахунок зменшення матеріальних затрат, амортизаційних
відрахувань та інших операційних витрат. Всі перелічені показники затрат на 1 грн.
товарної продукції збільшились порівняно з попереднім періодом, і являють собою
негативні відхилення від досягнутих у попередньому періоді, які можна розглядати
як потенційно можливі.
Можливе зниження витрат на гривню товарної продукції
дорівнює:
(0,5724-0,5463) + (0,0425+0,0437) + (0,0347+0,0351)
= 0,1821
Витрати на гривню товарної продукції в 2007 році
склали 0,9555 грн., зниження цієї суми на 0,1821 грн. дозволить збільшити суму прибутку.
Розрахуємо резерв збільшення суми прибутку:
РПС = 0,1821* (9873,5+222,225)
= 1838,431 тис.грн.
А це у свою чергу підвищить рентабельність продажів.
Фактична рентабельність продажів у 2007 році склала:
  
Можлива рентабельність продажів при зниженні на
0,1821 грн. витрат на 1 гривню реалізованої продукції складе:
  
Істотним резервом зростання прибутку є поліпшення
якісного складу товарної продукції.
Дотримання технологічної дисципліни, контроль за
роботою устаткування і своєчасна його наладка, умови зберігання і транспортування
сировини і готової продукції є найважливішими чинниками підвищення якості товарної
продукції.
Резерв збільшення прибутку за рахунок підвищення
якості звичайно визначається таким чином: зміна питомої ваги кожного виду продукції
помножується на відпускну ціну відповідного виду продукції, результати підсумовуються,
і одержана зміна середньої ціни помножується на можливий об’єм реалізації продукції:
  , (3.7)
де   ─ резерв збільшення прибутку
за рахунок підвищення якості продукції, грн.;
   ─ питома вага i-го виду продукції
в загальному об’ємі реалізації, %;
   ─ відпускна ціна i-го виду продукції,
грн.;
   ─ фактичний об’єм реалізованої
продукції за період, що вивчається, грн.;
   ─ можливе збільшення об’єму
реалізації продукції, грн.
На аналізованому підприємстві продукція представляє
собою кілька видів друкованих видань і не підлягає класифікації за показниками якості,
тому й не можуть бути розглянуті резерви підвищення прибутку завдяки змінам у структурі
якісного складу продукції.
Узагальнимо всі виявлені резерви зростання прибутку
в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 Загальні резерви збільшення суми прибутку














Джерело резервів
Резерв збільшення прибутку, грн.
Резерв збільшення прибутку, %


Збільшення об’єму продажів
222,225
10,78


Зниження собівартості продукції
1838,431
89,22


Разом
2060,656
100,00




Питома вага кожного резерву в загальній сумі резервів
зображено на рисунку 3.1
  
Рисунок 3.1 Структура джерел резервів збільшення
прибутку
Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності
продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості
товарної продукції. Для підрахунку резервів збільшення рентабельності продажів може
бути використана наступна формула:
  , (3.8)
де   ─ резерв зростання рентабельності;
   ─ рентабельність можлива;
   ─ рентабельність фактична;
   ─ фактична сума прибутку;
   ─ резерв зростання прибутку
від реалізації продукції;
   ─ можлива собівартість продукції
з урахуванням виявлених резервів;
   ─ фактична сума витрат по реалізованій
продукції.
Можлива сума витрат на 1 гривню товарної продукції:
0,9555-0,1821 = 0,7734 грн.
Помножимо цю суму витрат на можливий об’єм товарної
продукції виражений в цінах реалізації (9873,5 + 222,225 = 10095,725 грн.), отримаємо
значення суми можливої собівартості:
См = 0,7734*10095,725 = 7808,033
Підставивши всі відомі дані у формулу (3.8) обчислимо
резерв збільшення рентабельності продажів фірми ЗВП «Неон» УТОГ за рахунок
названих вище чинників:
  
Таким чином, при збільшенні об’єму виробництва
і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,1821 грн. витрат на 1 гривню товарної
продукції підприємство ЗВП «Неон» УТОГ одержить додатковий прибуток в
сумі 2060,656 тис.грн. і збільшить рентабельність продажів на 22,94%.
На основі аналізу прибутку і рентабельності підприємства,
проведеного в попередньому пункті даного розділу, нами встановлено, що на даному
підприємстві існують наступні резерви поліпшення фінансових результатів діяльності:
а) Резерв збільшення прибутку за рахунок збільшення
обсягів реалізації продукції. Факторний аналіз прибутку показав, що обсяги реалізації
товарів підприємства в 2007 році зменшилися порівняно з 2006 роком, через що підприємство
недоотримало потенційно можливий прибуток. Це зменшення зумовлене зменшенням замовлень
з боку клієнтів підприємства ─ магазинів, через цінову політику підприємства.
Однак, спираючись на експертні оцінки працівників підприємства, щодо рівня попиту
на товари підприємства можна зробити висновок, що можливе збільшення обсягу реалізації
на 15%. Досягнути цього збільшення можливо шляхом проведення рекламної акції серед
постійних клієнтів підприємства, яка простимулює їх повернути попередні обсяги замовлень.
Реалізація цього резерву дасть змогу додатково отримати 222,225 грн. прибутку.
б) Резерв збільшення прибутку за рахунок зменшення
витрат підприємства. Аналіз витрат підприємства продемонстрував збільшення собівартості
продукції, тобто закупочних цін на товари, збільшення амортизації та інших операційних
витрат в 2007 році порівняно з 2006 роком, згідно аналізу витрати на 1 гривню реалізованої
продукції по цих статтях збільшились. Розмір цих перевитрат являє собою резерв збільшення
прибутку, оскільки підприємство відхилилось від вже досягнутого рівня витрат і потенційно
може до нього повернутись. Реалізація цього резерву можлива головним чином за рахунок
зменшення закупочних цін на товари, оскільки ця стаття затрат має найбільшу питому
вагу. Зменшити закупочні ціни можна шляхом збільшення закупочних партій і отримання
відповідних знижок, що стає можливим при реалізації резерву збільшення прибутку
зазначеного вище. Реалізація цього резерву дозволить додатково отримати 1838,341
грн. прибутку.
Щоб поліпшити фінансові результати ЗВП «Неон»
УТОГ, та сприяти реалізації виявлених резервів також можливо застосувати як в короткостроковому
і середньостроковому, так і в довгостроковому періоді наступні заходи:
— 
розглянути і усунути причини виникнення перевитрат фінансових
ресурсів на матеріальні та інші операційні витрати;
— 
впровадити на підприємстві системи управлінського обліку
витрат в розрізі центрів відповідальності та витрат по окремим групам товарної продукції;
— 
підвищити у складі реалізації питому ваги дрібнооптової
товарної продукції;
— 
здійснити ефективну цінову політику, диференційовану
по відношенню до окремих категорій покупців;
— 
удосконалити рекламну діяльність, підвищувати ефективність
окремих рекламних заходів;
— 
надавати достатню увагу навчанню і підготовці кадрів,
підвищенню їх кваліфікації;
— 
розробити і ввести ефективну систему матеріального стимулювання
персоналу, тісно пов’язану з основними результатами господарської діяльності підприємства
і економією ресурсів;
— 
використовувати системи депреміювання працівників при
порушенні трудової або технологічної дисципліни;
— 
розробити і здійснити заходи, направлені на поліпшення
матеріального клімату в колективі, що зрештою відобразиться на підвищенні продуктивності
праці;
— 
здійснювати постійний контроль за умовами зберігання
і транспортування товарної продукції.
Впровадження зазначених заходів дозволить реалізувати
виявлені резерви та покращить загальну якість функціонування підприємства.
Враховуючи результати, отримані в процесі дослідження,
а саме прибутковість, та її стабільність, стає доцільним, на основі додатково проведеного,
імовірно позитивного, аналізу кредитоспроможності, залучення банківських коштів
у вигляді кредиту для розширення діяльності підприємства.
Узагальнимо в таблиці 3.3 вплив факторів, що впливають
на розмір чистого прибутку.
Таблиця
3.3 Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток звітного періоду




















Показники
Сума, тис. грн.


Зміна цін
55,57


Обсяг реалізованої продукції
 — 1269,52


Обсяг зробленої продукції
880,95


Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні
витрати
110


Фінансові доходи
0


Фінансові витрати
0


Податок на прибуток
70


Усього
 — 163



















































Показники
Код ряда
2006 рік
2007 рік
Зміна 2007 до 2006 року


1. Виторг від реалізації продукції без обліку ПДВ, акцизного
збору й інших відрахувань із доходів (В)
035
9429,6
9873,5
443,9


2. Собівартість реалізованої продукції (С)
040
7967,6
8276,9
309,3


3. Адміністративні витрати (АВ)
070
606,8
862,7
255,9


4. Витрати на збут (ЗВ)
080
106,0
88,7
 — 17,3


5. Інші операційні витрати (ІОВ)
090
864,0
750,9
 — 113,1


6. Фінансові доходи (ФД)
130
351,0
382,8
31,8


7. Податок на прибуток (ПНП)
180
0,6
0,9
0,3


8. Чистий прибуток (ЧП)
220
311,1
388,2
77,1




Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів
підприємства ЗВП «Неон» УТОГ є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом
(великий обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.
Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них
відносяться:
— 
Реалізація продукції з негайною оплатою.
— 
Отримання дебіторської заборгованості.
— 
Продаж резервних грошових активів.
— 
Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих
запасів).
— 
Отримання банківських кредитів.
— 
Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.
Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять
до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації
активів. Два останніх — можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності
в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових
ресурсів від цільового використання.
Щодо управління дебіторською заборгованістю, то
найбільш ефективними будуть такі шляхи:
— 
визначення термінів прострочених залишків на рахунках
дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками
конкурентів і даними минулих років;
— 
періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи
з реального фінансового становища клієнтів;
— 
якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно
вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
— 
використання арбітражних судів для стягнення боргів
при наявності порук чи гарантій;
— 
продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи
банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
— 
при продажу великої товарної партії негайне виставлення
рахунку покупцю;
— 
використання циклічної виписки рахунків для підтримання
одноманітності операцій;
— 
відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів
до настання терміну платежу;
— 
страхування кредитів для захисту від значних збитків
за безнадійними боргами;
— 
обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо
покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.
Слід приділити значну увагу збуту продукції за
готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних
споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити
гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність
організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть
закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити
рентабельність капіталу.
Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває
суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику
по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї,
а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але
для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків
із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною,
в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання
знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових
коштів).
Для поповнення власного капіталу треба, перш за
все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до
зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості
його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела — прибуток
та спеціальні фонди.
Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел
є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність
розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення
на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки
і за мінімальну плату.
Процес управління вартістю залученого капіталу
за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує
відповідної кваліфікації виконавців.
Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В
розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне
місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі
комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових
ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів.
Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:
— 
відносна простота формування базових показників оцінки
вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
— 
виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість,
що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового
капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
— 
вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь
зв’язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність
підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
— 
залучення позикового капіталу пов’язано із зворотним
грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов’язань по основній
сумі боргу.
Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості
при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично,
безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок
цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не
повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості,
що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.
Щодо позикового капіталу, то у підприємства при
існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними
ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу
вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.
Аналіз підприємства ЗВП «Неон» УТОГ виявив
декілька слабких сторін підприємства. Тому для покращення інвестиційного іміджу
ЗВП «Неон» УТОГ необхідно вказати напрямки покращення показників інвестиційної
привабливості.
Аналіз валюти та структури балансу ЗВП «Неон»
УТОГ у цілому показав хороші результати. Негативно можна оцінити значне зростання
дебіторської заборгованості. Прискорити погашення дебіторської заборгованості можна
шляхом:
— 
ознайомлення з фінансовим станом покупця та набуття
впевненості щодо його подальшої платоспроможності;
— 
своєчасне оформлення розрахункових документів;
— 
застосування попередньої оплати;
— 
застосування вексельної форми оплати;
— 
удосконалення розрахунків.
Згідно з проведеними розрахунками найбільш оптимальною
структурою капіталу визнано структуру з часткою позикового капіталу 20 %. За такої
структури фінансова ефективність діяльності підприємства вважається найвищою.
Аналіз позикових коштів виявив що товариство використовує
у своїй діяльності тільки поточні позикові кошти. У складі позикових коштів найбільшу
питому вагу має кредиторська заборгованість, і хоча за звітний період її величина
зменшилася її питома вага у складі позикових коштів зросла. Також спостерігається
збільшення заборгованості за поточними зобов’язаннями: з одержаних авансів, розрахунки
з бюджетом, зі страхування, з оплати праці. Зменшення кредиторської заборгованості
в цілому заслуговує позитивної оцінки, але керівництву все ж таки треба звернути
увагу на її високий рівень.
Щоб підприємство мало позитивний інвестиційний
імідж, воно обов’язково повинно бути платоспроможним. Тому керівництво повинно слідкувати
за підтриманням платоспроможності на високому рівні.
Аналіз платоспроможності та ліквідності виявив
що баланс не є абсолютно ліквідним. Керівництву треба звернути на це увагу і з`ясувати
причини такого негативного становища.
Ситуацію можна покращити зменшуючи дуже велику
частку кредиторської заборгованості у пасивах, а також збільшивши величину грошових
коштів на розрахунковому рахунку.
Одним з напрямків покращення інвестиційної привабливості
є покращення показників рентабельності. Рентабельність загального капіталу можна
покращити зменшуючи частку активів які не приносять прибутку, їх можна здати в оренду
або реалізувати.
Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним
із важливіших показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.
На ЗВП «Неон» УТОГ згідно аналізу обертання
оборотного капіталу уповільнилося обертання дебіторської заборгованості у наслідок
її стрімкого приросту. Ситуацію можна покращити такими шляхами:
— 
своєчасним відвантаженням продукції та оформленням документів;
— 
вивченням платоспроможності покупців і замовників, своєчасними
заходами із стягнення дебіторської заборгованості;
— 
інтенсифікацією виробництва;
— 
повнішим і раціональнішим використанням земельних, трудових
і матеріальних ресурсів;
— 
правильною організацією роботи щодо матеріально — технічного
забезпечення;
— 
недопущенням створення надлишкових і непотрібних запасів;
— 
недопущенням відволікання коштів у дебіторську заборгованість;
— 
скороченням термінів обертання по всіх фазах кругообігу
засобів.
Висока фінансова стійкість підприємства — об’єкта
інвестування чи не найважливіший чинник що впливає на прийняття рішення потенційним
інвестором. Тому зміцнення фінансової стійкості має важливе значення для покращення
інвестиційної привабливості. Фінансову стійкість можна покращити збільшуючи розмір
власного оборотного капіталу та зменшуючи поточні зобов’язання.
В цілому проведене дослідження дає можливість поліпшити
фінансовий стан ЗВП «Неон» УТОГ. Для цього доцільно:
— 
прискорити погашення дебіторської заборгованості;
— 
знизити рівень кредиторської заборгованості;
— 
покращити ліквідність;
— 
покращити фінансову стійкість.
Впровадження таких заходів значною мірою допоможе
підвищити фінансовий стан товариства.



Висновки

Таким чином, стратегія управління фінансовою сталістю
повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати
раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування;
забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього
використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів
для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування
свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів,
ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення
позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.
Ефективність стратегічного управління фінансовою
сталістю багато у чому залежить від використання захисних механізмів, серед яких
хочемо виділити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування. Профілактика
ризику зниження фінансової сталості повинна проводитись у чотирьох напрямках: уникнення,
мінімізація, диверсифікація, лімітування. Уникнення ризику зниження фінансової сталості
підприємства можливе лише за рахунок: відмови від здійснення фінансових операцій,
рівень ризику за якими надзвичайно високий і не відповідає критеріям ефективної
фінансової політики підприємства; зниження питомої ваги позичкових фінансових ресурсів
у господарському обороті; підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення
питомої ваги оборотних активів.
У тих випадках, коли не можна взагалі уникнути
ризику зниження рівня фінансової сталості підприємства, його мінімізація досягається
шляхом отримання від контрагентів певних гарантій при наданні їм комерційного кредиту
та скороченні переліку форс-мажорних обставин у контрактах із покупцями готової
продукції, що дасть можливість, у свою чергу, суттєво знизити ризик виникнення безнадійної
дебіторської заборгованості.
Диверсифікація ризику зниження фінансової сталості
підприємства може реалізуватися шляхом диверсифікації:
— 
портфеля цінних паперів;
— 
валютного портфеля за рахунок вибору для проведення
зовнішньоекономічних операцій кількох видів валют;
— 
депозитного портфеля за рахунок розміщення великих сум
тимчасово вільних коштів на депозитне зберігання у кількох банках при збереженні
умов їхнього розміщення.
За рахунок встановлення відповідних фінансових
нормативів можна здійснювати лімітування ризику зниження фінансової сталості підприємства.
Вони, наприклад, можуть включати:
— 
мінімальну частку (%) високоліквідних активів у складі
майна підприємства;
— 
граничний рівень (%) позикових коштів у господарському
обороті;
— 
максимальний розмір депозитного вкладу, розміщеного
в одному банку.
Розглянувши принципові ознаки профілактичних заходів,
спрямованих на зниження ризику втрати фінансової сталості, хочемо зауважити, що
вони можуть суттєво вплинути на ймовірність його виникнення, але не можуть повністю
нейтралізувати його. Тому підприємствам, на нашу думку, слід узяти на себе функцію
страхування ризику зниження фінансової сталості.
Система заходів внутрішнього страхування ризиків
зниження фінансової сталості забезпечить нейтралізацію негативних явищ у процесі
економічного розвитку підприємства. Розглянемо основні можливі напрямки внутрішнього
страхування ризиків зниження фінансової сталості підприємства:
1. Резервування частини фінансових ресурсів для
забезпечення подолання негативних фінансових наслідків. Таке резервування фінансових
ресурсів повинно здійснюватися у вигляді:
— 
формування страхового фонду підприємства у відповідності
з вимогами чинного національного законодавства та статуту підприємства;
— 
формування цільових резервних фондів;
— 
формування резервних сум фінансових засобів у процесі
розробки фінансових планів;
— 
використання залишків прибутку як резерву для ліквідації
негативних наслідків окремих фінансових ризиків, які, у свою чергу, негативно впливають
на рівень фінансової сталості підприємства.
2. Забезпечення компенсації можливих фінансових
збитків за рахунок формування відповідної системи отримання додаткового доходу за
ризиковими операціями понад рівень, якого можуть досягти не ризикові фінансові операції.
3. Забезпечення компенсації можливих фінансових
збитків за рахунок системи штрафних санкцій, які повинні у повному обсязі компенсувати
фінансові збитки підприємства.
Організація стратегічного управління фінансовою
сталістю на вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового
стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління
фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.



Список використаної літератури

1.  Конституція України.К. — 1996 р. — www.zakon.gov.ua
2.  Господарський кодекс від 16.01.2003 р. — www.zakon.gov.ua
3.  Цивільний кодекс України від 01.01.2004 р. — www.zakon.gov.ua
4.  Закон України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
від 16.07.99. — №996-14 // Відомості Верховної Ради. — 1999. — №20. — с.150
5.  Закон України «Про власність» від 07.02.91 р. — №697-12 // Відомості
Верховної Ради. — 1991. — №12. — с.249
6.  Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. —
№769/97 ВР // Відомості Верховної Ради. — 1991. — №49. — с.682
7.  Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р.
№283/97-ВР зі змінами та доповненнями від 24.12.2002 р. — www.zakon.gov.ua
8.  Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. — №168-97-ВР
зі змінами та доповненнями від 18.01.2001 р. — №2233-3. — www.zakon.gov.ua
9.  Положення „Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств,
що підлягають приватизації” — 08.02.01. — №121/5312. — www.zakon.gov.ua
10. 
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2
«Баланс» від 31.03.99. — № 87 // Все про бухгалтерський облік. — 2001.
— № 37. — С.58-62
11. 
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3
«Звіт про фінансові результати» від 31.03.99. — №87 // Все про бухгалтерський
облік. — 2001. — № 37. — с.63-66
12. 
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4
«Звіт про рух грошових коштів» від 31.03.99. — №87 // Все про бухгалтерський
облік. — 2001. — № 37. — с.67-70
13. 
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 10 “Дебіторська
заборгованість”, затверджене наказом МФУ вiд 6 жовтня 1999 р. № 237 // Все про бухгалтерський
облік. — 2001. — № 37. — с.87-90
14. 
Положення (стандарт) бухгалтерського облiку № 11 “Зобов’язання”,
затверджене наказом МФУ вiд 31.01.2000 № 20 // Все про бухгалтерський облік. — 2001.
— № 37. — с.90-93
15. 
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15 “Дохід”,
затверджене наказом МФУ вiд 29 листопада 1999 р. № 290 // Все про бухгалтерський
облік. — 2001. — № 37. — с.96-99
16. 
Анализ эффективности хозяйственной деятельности промышленных
объединений и предприятий / Под ред. Ермоловой Л.Л. — Мн.: Вышейша школа. — 1998.
— 496 с.
17. 
Алєксєєв І.В. Фінансовий аналіз, техніка розрахунків
та моделювання економічних ситуацій. Львів: Бескид Біт. — 2003. — 152 с.
18. 
Алтухов В. Фінансовий стан підприємства та його оцінка
// Актуальні проблеим економіки. — 2002. — № 7. — с.43-47
19. 
Балабанов И.Т. Фінансовий менеджмент. — М.: Фінанси
і статистика. — 1991.
20. 
Бандурко О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я.
Фінансова діяльність підприємства: Підручник. — К.: — Либідь. — 2003 — 384 с.
21. 
Беленський П.Ю. д.е.н. Вступ до фінансового менеджменту
(методичні матеріали). — Львів. — 1998.
22. 
Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы: курс лекций. — М.:
ИНФРА. — 1998. с.64
23. 
Бланк И.А. Финансовый менеджмент. — К.: Ника — Центр.
— 2001
24. 
Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами.
— К.: Ника — Центр. — 1999
25. 
Бойчик І.М. Економіка підприємств: Навчальний посібник.
— К.: Атіка. — 2003. — 480 с.
26. 
Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий
и корпораций. — М.: Финансы и статистика. — 2002
27. 
Брікхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. К.: Молодь.
— 1997. — 1000 с.
28. 
Ванькович Д.В. Удосконалення системи управління фінансовим
ресурсами промислових підприємств // Фінанси України. — 2003. — №7. — с.44-50
29. 
Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами: Пер. с анг.
М.: финансы и статистика. — 1996. — 800 с.
30. 
Воробйов Ю.М. Теоретичні основи фінансового капіталу
підприємств // Фінанси України. — 2002. — №7. — с.62-68
31. 
Воробйов Ю.М. особливості формування фінансового капіталу
підприємства // Фінанси України. — 2001. — №2. — с.77-85
32. 
Гриньова В.М. Фінанси підприємств. Харків: ХДЕУ. — 2002
33. 
Гуляєва Н., Сьомко О. Фінансові ресурси підприємств
// Фінанси України. — 2003. — №12. — с.58-63
34. 
Демчук Л. Аналіз забезпеченості підприємств оборотними
засобами // Економіка АПК. — 2001. — № 7. — с.61-64
35. 
Эткинсон Дж. Уилсон Й. Стратегический маркетинг: ситуации,
примеры: Учебное пособие / Пер. с англ. под. ред. Ю.А. Цыпкиной — М., ЮНИТИ, 2001,
470 с.
36. 
Задольский А. Оцінка ефективності діяльності підприємства
// Економіка України. — 2003. — №19. — с.79-81
37. 
Зятковський І.В. Теоретичні засади фінансів підприємства
// Фінанси України. — 2001. — 4. — с.25
38. 
Зятковський І.В. Фінанси підприємств. — К. — 2003.
39. 
Економічний аналіз: Навч. посіб./ За ред. Чумаченка.
— К.: КНЕУ. — 2002. — 540 с.
40. 
Івахненко В.М. Економічний аналіз: Навчальний посібник.
— К.: Знанння. — 2003. — 206 с.
41. 
Качмарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів
підприємства // Фінанси України. — 1999. — 10. — с.138-144
42. 
Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом.
Вибір інвестицій. Аналіз звітності. М.: Фінанси і статистика. — 2001 — 432 с.
43. 
Ковалев В.В. Управление финансами: Учебн. пособие —
М.: ФБК — ПРЕСС, 2002. — 160 с.
44. 
Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент.
Чернігів: ЧДІЕУ. — 2002. — 540 с.
45. 
Кондратьєв О.В. Фактори забезпечення фінансової стійкості
підприємства // Фінанси України. — 1997. — №9. — с.73-76
46. 
Козакова В. Концептуальні основи управління фінансовими
ресурсами підприємства // Економіка АПК. — 2004. — №1. — с.109-114
47. 
Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності
підприємств: Навчальний посібник. — К.: Знання. — 2003. — 294 с.
48. 
Корнєв В.В. Рух капіталу і фінансова логістика // Фінанси
України. — 2003. — №11. — с.23-31
49. 
Костырко Л. Источники формирования финансовых ресурсов
// Бизнес-информ. — 1999. — №3-4. — с.122-127
50. 
Кошарик Я., Хуткий Р. Ефективність формування фінансових
ресурсів підприємства // Фінанси України. — 1999. — №10. — с.138-141
51. 
Крейніна М.Н. Фінансовий менеджмент/ Навчальний посібник.
— М.: Видавництво «Дело и Сервис». — 2003. — 304 с.
52. 
Маркетинговий менеджмент: Магістерські програми за напрямком
„Маркетинг”. — К.: КНЕУ. — 2001. — 170 с.
53. 
Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів
// Фінанси України. — 2002. — №9. — с.102-109
54. 
Менеджмент організацій: Підручник / За ред. Л.І. Федулової.
— К. — Либідь. — 2003. — с.445
55. 
Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях
рынка — М.: Высшая школа. — 1997. — 192 с.
56. 
Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та
розміщення // Вісник НБУ. — 2001. — № 5. — с.10-11
57. 
Опарін В.М. Фінансові ресурси та суспільний капітал
// Вісник НБУ. — 2002. — № 7. — с.26-28
58. 
Панкевич Л. Напрями вдосконалення управління фінансовими
ресурсами регіону // Регіональна економіка. — 2000. — №1. — с.34-43
59. 
Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів
// Фінанси України. — 2001. — №6. — с.91-95
60. 
Плиса В. Зміцнення фінансової сталості підприємства
// Фінанси України. — 1998. — №5. — с.86-90
61. 
Плиса В. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства
// Фінанси України. — 1999. — №11. — с.36-41
62. 
Плиса В. Управління ризиком фінансової стійкості підприємств
// Фінанси України. — 2002. — №1. — с.67-72
63. 
Примак Т.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник.
— К: Віхор. — 2002. — 250 с.
64. 
Правознавство: Навчальний посібник/ За ред. Копєйчикова
В.К.: Юрінком-Інтер. — 2001. — 640 с.
65. 
Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського
обліку в України: Теоретико-методологічні аспекти. — Тернопіль: Економічна думка.
— 1999. — 422 с.
66. 
Рындин В.М., Шамаев О.А. Организация финансового менеджмента
на предприятии — М.: Русская Деловая Литература. — 1997. — 352 с.
67. 
Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства.
Навч. посіб. — Мінськ: ИП «Екоперспектива». — 2001. — 265 с.
68. 
Соловей Н. Системный подход к управлению финансовыми
ресурсами // Бизнес-информ. — 1999. — №5-6. — с.133-135
69. 
Стефаник І.Б. Методика аналізу і оцінки ефективності
використання фінансових ресурсів підприємницьким структурами // Наукові праці НДФІ.
— 1999. — 8. — с.64-75
70. 
Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник.
Вип.7./ — К.: КНЕУ. — 2001. — 632 с.
71. 
Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового
підприємства. — Львів: ЛБУ. — 2001. — 485 с.
72. 
Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання.
Нав.посіб. — К.: КНЕУ. — 2003. — 554 с.
73. 
Федоренко В.Г. Показники фінансової стабільності й інтенсивності
використання капіталу підприємства // Фондовий ринок. — 2001. — 22 травня. — с.18-21
74. 
Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Нав. посіб. —
К.: Ельга. — 2003. — 360 с.
75. 
Фінансовий менеджмент: Навч. посіб./ за ред. Г.Г. Кірейцева.
— К.: ЦУЛ. — 2003
76. 
Фінанси підприємств: Підручник/ За ред. професора А.М.
Поддерьогіна. — К.: КНЕУ. — 2003. — 460 с.
77. 
Фінансове право: Підручник / За ред. Воронова Л. Харків:
Фірма-консум. — 1999. — 496 с.
78. 
Финансовое управление фирмой / В.И. Терехин, С.Н. Цыганков;
под. ред. В.И. Терехина. — М.: ОАО „Издательство „Экономика”. — 1998. — 350 с.
79. 
Хачатурян С.В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація
// Фінанси України. — 2003. — 4. — с.77-81
80. 
Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління.
Навч. посібник. — К.: КНЕУ. — 1999. — 383 с.