МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА СТАТИСТИКИ ТА
ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
КУРСОВА РОБОТА
					







з дисципліни: „Економічний
аналіз”
Тема: Аналіз банківської
діяльності на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»
Студентки Нерус Інни Миколаївни
Керівник: кандидат економічних наук,
доцент Гуцул Тетяна Анатоліївна
КИЇВ –
2010

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Предмет, метод та
інформаційна база аналізу діяльності банку
1.1 Предмет, метод та значення аналізу діяльності
банку
1.2 Види аналізу банківської діяльності та етапи його
проведення
1.3 Аналіз активів та пасивів банку
Розділ 2. Аналіз діяльності
ПАТ КБ «ПриватБанк»
2.1. Організаційно-економічна характеристика ПАТ КБ
«ПриватБанк»
2.2 Аналіз діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк»
Розділ 3. Розробка шляхів
підвищення ефективності діяльності банку
3.1 Автоматизація аналізу банківської діяльності
3.2 Переваги, які з’являються в результаті впровадження
нової технології оплати
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми. Однією із складових економічної системи є банківська
система. Для ринкової економіки характерний дворівневий принцип побудови
банківської системи. На першому етапі (вищому) рівні ієрархії перебуває
Центральний банк, який здійснює нагляд та контроль за діяльністю комерційних
банків і займається розрахунково-кредитним обслуговуванням їх. Комерційні банки
– це другий рівень ієрархії дворівневої банківської системи. Вони займаються
обслуговуванням підприємств, установ, організацій та населення. Їх часто
називають кровоносними судинами економіки. Сучасна банківська система — це
найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її
практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і
розрахунків; більшу частину своїх комерційних справ здійснює через внески,
інвестиції і кредитні операції; поряд з іншими фінансовими посередниками банки
направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур. Комерційні
банки, діючи відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух
грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обігу, емісію, загальну масу,
включаючи кількість готівки, що перебуває в обігу. Стабілізація ж збільшення
грошової маси — це застава зниження темпів інфляції, забезпечення сталості
рівня цін, при досягненні якого ринкові відносини впливають на економіку
народного господарства найефективнішим образом. Сьогодні, в умовах розвинутих
фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється.
З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи
обслуговування клієнтів.
Мета курсової роботи полягає у вивченні банківської
системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність.
Тепер надійність і фінансова стійкість — основні фактори, які впливають на
свідомість клієнта при виборі банку.
Завданням цієї курсової роботи є аналіз діяльності комерційного банку
та запропонування методів підвищення ефективності його діяльності.
Об’єктом дослідження курсової роботи є аналіз
банківської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк».
Предметом дослідження в ПАТ КБ «ПриватБанк»
виступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльності банку:
— розрахункові операції;
— депозитні операції;
— операції з цінними
паперами;
— позичкові операції;
— операції з касового
обслуговування бюджетних рахунків та інші.


РОЗДІЛ 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА
ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
1.1 Предмет, метод та
значення аналізу діяльності банку
Внаслідок істотних змін на фінансовому ринку зростає значення аналізу
банківської діяльності як для самого банку, так і для його ділових партнерів,
клієнтів, акціонерів і держави в цілому. Регулярне проведення аналізу
діяльності банком дозволяє ефективно управляти активними і пасивними
операціями, що сприяє максимізації прибутку і забезпеченню стабільного
фінансового стану.
Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво
банків і небанківських фінансово-кредитних установ, що виконують різні операції
по залученню вільних грошових ресурсів підприємств і населення.
Предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв’язки
економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльність
банку.
Основними об’єктами аналізу банківської діяльності є :
— заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;
— якість активів (кількісний і якісний аналізи структури
кредитно-інвестиційного портфеля банку) ;
— показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про
ефективність його роботи;
— показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його
фінансову стійкість;
— темпи росту банку;
— різні ризики, що впливають на діяльність банку.
Методом аналізу банківської діяльності є комплексне органічно пов’язане
дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних,
економіко-математичних, облікових та інших способів обробки інформації.
Для проведення аналізу банківської діяльності використовують наступні
методи:
1. 
Метод
порівняння. Припускає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів
із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх загальних рис або
розходжень.
2. 
Метод
приведення показників у порівняльний вигляд.
3. 
Метод
використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники
характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу
банку тощо, а відносні відображають співвідношення будь-яких абсолютних
показників шляхом одного на інший. Відносні показники виражаються в формі коефіцієнтів
або відсотків.
4. 
Метод
групувань. Дозволяє шляхом систематизації даних балансу розібратися в сутності
явищ і процесів, що аналізуються.
5. 
Балансовий
метод. Служить головним способом для відображення співвідношень, пропорцій двох
груп взаємозалежних і врівноважених економічних показників, підсумки яких
повинні бути тотожними.
6. 
Графічний
метод.
7. 
Метод
табличного відображення аналітичних даних.
Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в банківському
менеджменті повинні відповідати визначеним принципам (вимогам), що накладають
свій відбиток на це дослідження і повинні обов’язково виконувати при
організації, проведенні і практичному використанні результатів аналізу
банківської діяльності. Наведемо основні з цих принципів:
1. 
Аналіз
повинен базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ і
прогнозуванні основних показників розвитку банку.
2. 
Аналіз
повинен мати науковий характер.
3. 
Аналіз
має бути комплексним.
4. 
Забезпечення
системного підходу до аналізу.
5. 
Аналіз
повинен бути об’єктивним, конкретним, точним, тобто базуватися на достовірній
інформації.
6. 
Аналіз
має бути дієвим тобто активно впливати на діяльність банку, вчасно виявляти
недоліки і резерви підвищення ефективності.
7. 
Аналіз
повинен проводитися за планом і систематично.
8. 
Аналіз
має бути оперативним.
9. 
Демократизм.
10. 
Аналіз
повинен бути ефективним, тобто його результати повинні служити для керівництва
банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з оптимізації
функціонування банку.
Проведення аналізу банківської діяльності на основі перерахованих
принципів істотно збільшує його ефективність і результати фінансової діяльності
банку.
Для проведення аналізу банківської
діяльності необхідно мати аналітичні матеріали, що дозволяють одержати
достовірну, повну і всебічну інформацію про банк. До такої інформації належать
баланс банку і звіт про прибутки і збитки.
Баланс комерційного банку – це
бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і
позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними
балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану
кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи
операції з цінними паперами.
Баланс банку характеризує в грошовому
вираженні стан ресурсів комерційних банків, джерела їх формування і направлення
використання, а також фінансові результати банків на початок та кінець звітного
періоду. Баланс банку виступає основним документом бухгалтерської звітності,
якій відображає суми залишків всіх лицьових рахунків аналітичного обліку,
розташованих у порядку зростання їх номерів.
Баланси комерційних банків є головною
складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє визначити наявність особистих
коштів, зміни в структурі джерел ресурсів, склад та динаміку активів,
контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю.
Складають баланс як у розгорнутій
формі, так і за скороченою формою. Структура балансу комерційного банку
наведено в табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Структура балансу
комерційного банку







АКТИВ
ПАСИВ



Готівкові кошти, коррахунки в ЦБ та інших
банках (первинні резерви)
Державні цінні папери (вторинні ресурси)
Кредитний портфель
Інвестиційний портфель (корпоративні цінні
папери)
Основні засоби, капітальні витрати та інші
активи


Позиченні ресурси
Зобов’язання перед іншими банками
(коррахунки інших банків)
Міжбанківські кредити отриманні, в т.ч. від
ЦБ
Залученні ресурси
Залишки коштів на поточних та бюджетних
рахунках
Депозити до запитання
Терминові депозити юридичних і фізичних осіб
Ощадні вклади
Інші пасиви
Усього зобов’язання
Капітал
Капітал І рівня
Капітал ІІ рівня
Капітал ІІІ рівня
Усього власний капітал



БАЛАНС
БАЛАНС



На позабалансових рахунках
відображається рух цінностей і документів, що находяться в установах банків на
збереження, інкасо або комісію. Тут також обліковуються знаки сплати державного
збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції з доручення і на
збереження, а також інші документи та цінності.
1.2 Види аналізу банківської
діяльності та етапи його проведення
Виходячи з періодичності проведення,
аналіз фінансової стійкості класифікується наступним чином:
— щоденний;
— щотижневий;
— місячний;
— квартальний;
— річний.
В залежності від спектру
досліджуваних питань, аналіз банківської діяльності поділяється на:
— повний;
— тематичний;
За суб’єктами (користувачами)
розрізняють аналіз:
— внутрішній — проводиться для
внутрішнього користування та представляє собою комерційну і банківську
таємницю;
— зовнішній – проводиться на підставі
фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами,
інвесторами, аудиторами.
За охопленням досліджуваних об’єктів
аналіз класифікується таким чином:
— суцільний – досліджуються всі
об’єкти для визначення всебічного фінансового стану банку;
— вибірковий – вибір одного чи
декількох об’єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.
Приймаючи до уваги мету і характер
проведення, розрізняють аналіз:
— попередній;
— оперативний;
— підсумковий (заключний). Цей вид
аналізу застосовується для визначення ефективності діяльності банку за звітний
період, оцінки його фінансового стану, а також виявлення резервів підвищення
прибутковості;
— перспективний – для прогнозування
основних фінансових показників і результатів фінансової діяльності.
В залежності від об’єкта дослідження
аналіз діяльності банка поділяється:
— функціональний – дозволяє виявити
спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу
банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами
системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій виконуваних банком.
— структурний – проводиться за видами
банківських операцій, дозволяє визначити склад і питому вагу економічних
контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структуру доходів і
прибутку банку;
— операційно-вартісний, завдяки якому
розширюється уявлення про прибутковість банку, вартості та рентабельності (або
збитковості) конкретних операцій банку. Він дозволяє оцінити значення кожного
виду операцій у формуванні прибутку банку.
Для одержання об’єктивних
результатів, що сприяють підвищенню ефективності функціонування банку. Аналіз
банківської діяльності доцільно поділяють на етапи:
I. 
Уточнюються
об’єкти. Мета і задачі аналізу, складається план аналітичної роботи.
II. 
Розробляється
система різних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу.
III. 
Збирається
і готується до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність,
приводиться в порівняний вигляд тощо).
IV. 
Результати
порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих
років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо.
V. 
Зібрана
інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу
фінансової стійкості.
VI. 
Виявляються
відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також
причини цих відхилень і можливість їх усунення.
VII. 
На
підставі результатів аналізу, пропонуються рекомендації з удосконалення
управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із
мінімальним рівнем різних банківських ризиків тощо).
1.3 Аналіз активів та пасивів
банку
На нинішньому етапі розвитку
банківської системи одним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного
функціонування і розвитку комерційних банків та банківської системи в цілому. У
зв’язку з цим проблема ефективного управління активами й пасивами як одного з
чинників фінансової стійкості банків набуває особливого значення.
Управління активами та пасивами –
одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає
на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у
конкурентному середовищі. Управління активами та пасивами – основний процес, у межах
якого банки планують і реалізують свої прибутки та контролюють притаманні їхній
діяльності ризики.
Під управлінням активами і пасивами
розумітимемо “скоординоване управління всім балансом, а не окремими його
частинами”.
Пасиви банку
Пасивами банку називають джерела
формування фінансових ресурсів. За своїм походженням пасиви не однорідні, і
складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами.
Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам,
а зобов’язання – це чужі гроші, тимчасово надані власникам у розпорядження
банку.
Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів
комерційного банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх
збільшення підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному
випадку банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.
Залучені кошти поділяються на
депозити та інші. Під депозитом розуміють зобов’язання банку по тимчасово
залученим коштам фізичних та юридичних осіб за відповідну плату. До інших
відносять кошти, які залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за
рахунок продажу на грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених
коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по
клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку.
Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури
залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу
структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька
підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба
проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля великих
депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі великих
депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.
Залучені кошти за ступенем
ліквідності поділяються на слідуючи групи:
— депозити до запитання;
— строкові депозити;
— кошти кредиторів;
— кошти, які є від продажу
цінних паперів;
— кредити інших банків.
Збільшення долі строкових
депозитів покращує ліквідність банку і в меншому ступені сприяє підвищенню його
дохідності. Підвищення долі депозитів до запитання призводить до протилежних
результатів.
Загальними видами залучених
коштів є депозити юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити.
Збільшення долі депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння
ресурсної бази банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі
аналізу структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела
залучених коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити
висновки відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк
провадить агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.
Депозити до запитання є
найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна доля в загальній масі
банківських ресурсів призводить до пониження ліквідності банку. Якщо брати до
уваги світовий досвід, то ця доля не повинна перевищувати 30% суми всіх
залучених коштів.
Якщо в складі залучених
коштів мають перевагу міжбанківські кредити як один з найдорожчих видів
ресурсів, тоді це призводить до залежності банку від ситуації на грошовому
ринку. Тому, за нашими оцінками, доля міжбанківських кредитів в ресурсній базі
банку не повинна перевищувати 20%.
Аналіз структури залучених
коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих
її складових частин. Порівняння одержаних даних з темпами збільшення залучених
коштів у банків-конкурентів за той же термін часу дозволяє зробити висновок про
масштаби розширення діяльності банку по залученню грошових ресурсів.
Зобов’язання – це вимоги до активів
банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму
коштів у визначений час у майбутньому.
Зобов’язання комерційного банку
стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді
кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості
комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.
Зобов’язання поділяються на дві
групи:
1. Залучені кошти – це зобов’язання
банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на
певних умовах;
2. Запозичені кошти – це зобов’язання
перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.
Капітал (власні кошти) у фінансовій
звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку
визначається як сума основного капіталу, до складу якого входять фактично
сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і
номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т. п.,
та додаткового капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних
страхових резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних,
валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних
засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус
поточні витрати)
При розрахунках суми капіталу розмір
допоміжного капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з
цим, розмір капіталу корегується на суму основних засобів що перевищує
розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує
розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму
даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову
суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.
За економічним змістом зобов’язання
розподіляються:
— 
кредити
отримані від ЦБ;
— 
кошти
інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);
— 
кошти
клієнтів;
— 
кошти
бюджету, позабюджетних фондів;
— 
боргові
цінні папери, емітовані банком; та інші зобов’язання.
Наявність залишків на коррахунках і
на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків.
Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення
касового обслуговування державного бюджету.
Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти,
структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного
банку.
Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти,
структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного
банку.
Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою
капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової
економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є
об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням
його фінансових ресурсів.
Метою аналізу є оцінка і визначення шляхів оптимізації структури капіталу
і зобов’язань та ефективність вкладення фінансових ресурсів в активи банку, а
також визначення фінансової стабільності і надійності та узагальнююча оцінка і
прогноз майбутнього фінансового потенціалу.
Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:
— дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і
зобов’язань;
— дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;
— дослідження та оцінка кредитів і депозитів;
— дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;
— узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та
ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;
— розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового
потенціалу банку.
Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні
методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного
аналізу.
Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку
капіталу і зобов’язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту
(приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції
їх зміни (або тренда).
Вертикальний (або структурний) аналіз ґрунтується на структурному
дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних
складових капіталу і зобов’язань. Відображає структуру джерел фінансових
ресурсів.
Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні
зобов’язань і капіталу, зазвичай, здійснюються одночасно.
Банківський капітал — це кошти і виражена у грошовій формі частка майна,
що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для здійснення
операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання прибутку.
Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом
утворення:
— залучений капітал – це грошові кошти юридичних та фізичних осіб,
залучені банком на вклади. Операції пов’язані із залученням коштів на вклади,
мають назву депозитних, а таке залучення – депозитним;
— запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу
власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається позиковим. Спільним
для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це чужі для КБ
кошти, його зобов’язання перед вкладниками та кредиторами;
— власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій
формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну
самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення
банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.
Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він слугує,
насамперед, для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів (чим вищий в
країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій,
тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума
може знаходитися в обороті банку), і кредиторів банку, для покриття можливих
збитків від банківської діяльності.
Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру
власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність КБ в
цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не
допустити надмірну мінімізацію комерційними банками власного капіталу заради
максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства КБ та підвищити
рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку
його власний капітал поділяється на :
1. Акціонерний – формується початково від випуску та розміщення акцій. У
разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники
(акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є складовою
частиною власного капіталу.
2. Пайовий – формується початково за рахунок внесків коштів та майна
(паїв) у статний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на
засадах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного
учасника обмежена розміром його вкладу.
Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальна і
ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми.
Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді
будівель, споруд, обладнання тощо.
Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків
до нього акцій, облігацій тощо.
Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу
комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб;
колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських
товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.
За характером використання розрізняють власний капітал, що
нагромаджується та, що споживається. Перший використовується у виробничих
цілях, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий –
споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і
соціальний розвиток колективу комерційного банку.
Виходячи із характеру використання в банківській діяльності власний
капітал комерційного банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є
власний капітал, який приносить банкові доход, а неробочим – якщо вкладений в
активи, які не тільки не приносять банкові доход, а іноді фактично є збитками
комерційного банку.
Залежно від способу розрахунку розрізняють балансовий та нормативний
власний капітал. Балансовий – розраховується як різниця між балансовою вартістю
активів та зобов’язаннями банку. Нормативний власний капітал використовується
органами нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних
банків та деяких інших потреб.
Аналіз активів банку
Фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і
зобов’язань та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні
ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність
банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі.
Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується розміром та
структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових
фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обґрунтоване
оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів
забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку.
Під керуванням активами
розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків
– це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням
проблеми розміщення коштів є “купівля” активів (надання позичок і інвестицій),
що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти
керівництво банку.
Аналіз активів комерційного
банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної
діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання
засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а
також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний
аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є
одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому
вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.
Не зважаючи на загальні
тенденції в складі і структурі активів, кожний банк повинен прагнути до
створення раціональної структури активів, яка залежить насамперед від якості
активів. Якість активів визначається їхньою ліквідністю, обсягом ризикових
активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, обсягом активів, що
дають дохід.
Необхідно знати долю виданих
позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну
політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій
є оцінка їхньої ризикованості. Необхідно оцінити методи керування активними
операціями і з’ясувати, чи досить створено в банку резервів. Тому
активи банку можна класифікувати з погляду ступеня ризику. Необхідний також і
якісний аналіз кредитних вкладень комерційного банку, що припускає детальний
розгляд кожного кредитного договору окремо, термінів, сум, об’єктів
кредитування, можливих ризиків. Аналіз таких даних дозволяє робити висновки про
якість кредитного портфеля.
Для забезпечення щоденної
спроможності банку відповідати за своїми зобов’язаннями структура
активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За
цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності,
залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні
активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи,
активи довгострокової ліквідності.
Активи – це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій,
використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної
вигоди. Це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку,
використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход.
Активи виступають у вигляді:
— 
готівки в
національній або іноземній валюті в касі банку;
— 
фінансування
капітальних вкладів;
— 
вкладення
ресурсів в цінні папери;
— 
придбання
іноземної валюти;
— 
витрати
держбюджету;
— 
кредитні
операції;
— 
дебіторська
заборгованість;
— 
основні
засоби;
— 
господарчі
витрати, тощо.
До активів миттєвої
ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти,
кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов’язання,
кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за
відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які
надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать
до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту
банку.
До складу ліквідних активів
належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані
кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном
погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і
знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші
платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом
найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню
кредитній організації на звітну дату з фонду обов’язкових резервів).
До активів довгострокової
ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній
та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50%
гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити
прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних
паперів, під заставу дорогоцінних металів.
Встановлюючи раціональну
структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності і, отже, мати
достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково-ліквідних засобів
стосовно зобов’язань, з урахуванням їхніх термінів, сум і типів, і
виконувати нормативи миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.
Норматив миттєвої ліквідності
розраховується як відношення суми високоліквідних активів банку до суми її
зобов’язань по рахунках до запитання.
Норматив поточної ліквідності
являє собою відношення суми ліквідних активів кредитної організації до суми
його зобов’язань по рахунках до запитання і на термін до 30 днів.
Норматив довгострокової
ліквідності визначається як відношення виданих банком кредитів з терміном
погашення понад рік до капіталу кредитної організації і зобов’язань
понад рік.
Ці нормативи застосовуються в
процесі управління активами. Але найголовніше для побудови раціональної
структури активів банку – витримати співвідношення між ліквідними і сумарними
активами.
Зважування активів за
ступенем ризику провадиться шляхом множення залишку коштів на відповідному
балансовому рахунку (рахунках) або їхньої частини на коефіцієнт ризику (у %),
поділений на 100. Практично всі банківські активи піддаються певному ризику.
Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні,
який відповідає чинному законодавству і політиці банку щодо цього. На підставі
результатів вивчення структури активів банку можна аналізувати різні види
ризику.
Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності
фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності
роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої
оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу
банку.
Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:
— дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;
— дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і
недоходних активів;
— дослідження та оцінка якості активів;
— дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними
видами кредитів;
— дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”;
— дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську
заборгованість, капітальні вкладення та інше;
— узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх
структури.
Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:
— правової інформації, що міститься в законах, які регулюють економічну
діяльність банку;
— директивна інформація, що містить у постановах Кабінету Міністрів,
Центральних банків, наказів Міністерства фінансів та інших міністерств і
відомств;
— нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих.
Відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;
— інформація бізнес-планів та прогнозів;
— обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної
інформації.
Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є, як
зазначалося раніше, його баланс, у якому відображено всю інформацію про
наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад
зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед контрагентами.
Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового
використання фінансових ресурсів за об’єктами їх розміщення в активах банку,
так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку
з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити
ліквідність та доходність банку.
У процесі аналізу слід заважити на те, що загальна вартість активів банку
визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів
та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційних
та інших видів діяльності банку.
У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за
цільовим використанням та ступенем ліквідності.
Першим джерелом на випадок вилучення депозитів і для задоволення
початкових потреб клієнтів є готівка. До цієї групи активу належать – валюта,
монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських
рахунках в Центральному банку. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму
суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечую
невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку
у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених
та термінових зобов’язань.
Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів,
спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у
розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.
Загальний аналіз активів банку ґрунтується на застосуванні методик
вертикального та горизонтального аналізу (як і при аналізі пасивів), які
передбачають обчислення та подальшу оцінку наступних показників:
— процент співвідношення окремих показників з агрегованим показником;
— абсолютні зміни кінцевих показників порівняно з початковими
(базисними);
— темпи росту або приросту показників в аналітичному періоді.
В процесі вертикального або структурного аналізу активів визначається
питома вага активів за їх цільовим використанням, ступенем ліквідності, рівнем
доходності, а також склад та структура кожного виду активів. Результат цього
аналізу використовується в процесі оцінки якості складу активів та їх
оптимізації.
Горизонтальний або трендовий аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в
цілому і окремих їх видів у часі, визначити певні тенденції їх зміни або
тренда.
Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і
правильності відображення їх вартості у звітному банку.
Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і
непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів
відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за
кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані
активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, та збитки. Це вказує
на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та
розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує
питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах.
Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та
ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних
вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається
підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.
Для оцінки якості активів слід зважити на їх ризикованість, яка залежить
від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід
розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати
частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції. Активи банку в
залежності віл ступеню ризику вкладення й їх можливого обесцінювання
поділяються на 5 груп, для яких установлюються відповідні коефіцієнти ризику.
За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості
активи комерційного банку розподіляються на 5 груп з коефіцієнтами ризику від
нуля до одиниці .
Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних
активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої
ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих
активів банку.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на
коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:
К мл = (К кр +К к ) / К пр *
100% (1.1),
де К мл – коефіцієнт миттєвої ліквідності, % ;
К кр –кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, грн.
;
К к – кошти в касі банку, грн. ;
К пр – кошти залучені банком на поточні рахунки, грн.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні
рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.
Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів
банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах:
К ВА = ВА / РА * 100% (1.2),
де КВА – коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних
активів і робочих активів банку, %;
ВА – сума високоліквідних активів, грн.;
РА – сума робочих активів банку, грн.
Робочі активи включають кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно,
розміщенні в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що
дають доход банку.
При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам’ятати, що надто високі значення
їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про
погіршення надійності банку.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ
ПАТ КБ «ПриватБанк»
2.1 Організаційно-економічна
характеристика ПАТ КБ «ПриватБанк»
Комерційний банк «ПриватБанк» був зареєстрований 19 березня 1992 року
Національним банком України у формі товариства з обмеженою
відповідальністю,реєстраційний №92.
18 липня 2001 року
Національним банком України зареєстровано новий статус «ПриватБанку» –
акціонерне товариство закритого типу.
На сьогоднішній день
«ПриватБанк» входить у число найбільших системних банків країни і є визнаним
лідером банківської системи України. За станом на 01.01.2003р., сплачений
статутний фонд банку складає 260 млн. грн., капітал — 558 млн. грн.
Авторитетний міжнародний фінансово-аналітичний журнал «The Banker» за
результатами проведеного в 2000 і 2002 роках дослідження, привласнив
«ПриватБанку» звання «The Bank of Year». Інший впливовий журнал – «Euromoney» —
чотири роки підряд (у 1999, 2000, 2001 і 2002 роках) визнає «ПриватБанк» кращим
банком України. За підсумками фінансового рейтингу, проведеного українською
газетою «Бізнес», «ПриватБанк» у 1999 і 2001 роках був визнаний переможцем у
самій престижній банківській номінації «Банк, у якому ви б розмістили свій
депозит».За даними Асоціації українських банків, «ПриватБанк» продовжує
утримувати провідні позиції на банківському ринку України (таблиця 2.1).
Агентство Fitch Ratings також
підтвердило високий рейтинг банку (таблиця 2.2).
Безумовні переваги банку: широка
мережа відділень, досвідчений персонал, прості і зрозумілі процедури, гнучкість
в обслуговуванні і ставка на електронні технології Internet Banking,
E-commerce, ATM –Banking. Володіючи генеральною ліцензією Національного Банку
України, «ПриватБанк» здійснює весь спектр наявних на вітчизняному ринку
банківських послуг по обслуговуванню корпоративних і приватних клієнтів
відповідно до міжнародних стандартів.
Таблиця 2.1 Значення
головних показників «ПриватБанку» за даними Асоціації українських банків станом
на 01.03.2003р.





























Показники
Сума, млн. грн.
Питома вага в банківській системі, %
Позиція у рейтингу


Чисті активи
6 385,43
11,91
1


Кредитно-інвестиційний портфель
4 660,85
11,84
2


Капітал
557,82
6,12
2


Депозити фізичних осіб
2 962,27
18,67
1


Депозити юридичних осіб
1 605,18
9,44
2


Фінансовий результат
6,32
5,93
2



Довгостроковий інтерес
клієнта – головний пріоритет у роботі банку. Послідовно розширюючи спектр
наданих послуг і якість банківських продуктів, «ПриватБанк» активно нарощує
свою клієнтську базу. На ринку корпоративного банківського обслуговування
клієнти «ПриватБанку» – більш 180 тисяч найбільших українських підприємств і
корпорацій, підприємств малого і середнього бізнесу.
Таблиця 2.2 Поточний
рейтинг «ПриватБанку» за даними міжнародного рейтингового агентства Fitch
Ratings












«ПриватБанк»


Індивідуальний Кредитний Рейтинг
D


Рейтинг Підтримки
5T


Короткостроковий рейтинг
C


Довгостроковий рейтинг
CCC+


Довгостроковий прогноз
Стабільний



Сприяння розвитку
вітчизняній економіці є стратегічною задачею розвитку банку. На сьогоднішній
день банк пропонує своїм клієнтам широкий перелік кредитних продуктів, що
враховують реальні потреби клієнта. Кредитування, зокрема малого і середнього
бізнесу, є для «ПриватБанку» одним з головніших напрямків діяльності. Програму
підтримки (мікрокредитування) банк здійснює як за рахунок власних коштів, так і
використовуючи кошти ЄБРР та НУФ. Активно діє банк також у розвитку програм по
кредитуванню на придбання нерухомості, автомобілів, товарів народного вжитку.
Сьогодні рахунки в
«ПриватБанку» мають більш 3,5 мільйонів українських громадян, банк обслуговує
більш 700 тисяч пенсіонерів і одержувачів соціальних виплат, що свідчить про
високий рівень довіри до банку з боку населення.
Філію ПАТ КБ «ПриватБанку»
створено восени 1992 року.
ПАТ КБ «ПриватБанку» не є
юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені комерційного банку
«ПриватБанк» за дорученням.
У своїй діяльності керується
Законами України та підзаконними актами, нормативними документами Національного
банку України, Статутом комерційного банку «ПриватБанк», положенням про ПАТ КБ
«ПриватБанк», наказами, іншими інструктивними документами.
Структура ПАТ КБ «ПриватБанк»
представлена у додатку В.
2.2 Аналіз діяльності ПАТ КБ
«ПриватБанк»
Структура активів ПАТ КБ
«ПриватБанк» представлена у додатку Н.
Аналіз активів представлений
у таблиці 2.3.
Таблиця 2.3 Аналіз активів








































































































Показники
2008 р., грн.
2009 р., грн.
Абсолютне відхилення, грн.
Відносне відхилення, %


2
4
5
6
7
8
9


Готівкові кошти в касі
2430409917.92
2296396004.62
522231047
 — 134013913
27.37
 — 5.51


Кошти в НБУ
830570076.01
630770296.50
247078302
 — 336413472
42.34
 — 24.06


Кошти на коррахунках «Ностро»
635500558.05
640522402.86
 — 200858385
5021844
 — 24.02
0.79


Вкладення в ОВДП
16114186.41
13069510.35
14449214
 — 3044676
867.84
 — 18.89


Міжбанківські кредити
4649939541.85
6640242479.62
 — 803791715
1990302938
 — 14.74
42.80


Кредити юридичним особам
29666082553.2
45689956090.1
1141461185
1602387353
62.54
54.01


Кредити фізичним особам
21689282890.0
23520063145.4
9232653747
1830780255
74.12
8.44


Нараховані доходи
991603696.35
2348945810.71
491013167
135734211
98.09
136.88


Цінні папери
1593136926.34
1040218212.59
1433798135
552918714
899.84
 — 34.71


Основні кошти банку
1438947608.04
1389074926.99
89729143
 — 49872682
6.65
 — 3.47


Дебіторська заборгованість
428636514.82
374590037.54
1093810819
 — 54046477
71.85
 — 12.61


Валютні операції
849033307.43
686241197.06
776784662
162792110
 — 47.78
 — 19.17


Резерви під кредити
029849551.34
11003217757.6
636411262
73368206
18.75
173.04



Аналізуючи дану таблицю,
можна сказати, що готівкові кошти в касі в 2008 р. порівняно з 2007 р.
збільшились, а в 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшились; кошти в НБУ в 2008 р.
порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшились;
кошти на коррахунках «Ностро» в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшились,
а в 2009 р. порівняно з 2008 р. збільшились; вкладення в ОВДП в 2008 р.
порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009 р. порівняно з 2008 р. зменшились;
міжбанківські кредити в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшились, а в 2009 р.
порівняно з 2008 р. збільшились; кредити юридичним особам в 2008 р. порівняно з
2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також збільшились; кредити
фізичним особам в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно
з 2008 р. також збільшились; нараховані доходи в 2008 р. порівняно з 2007 р.
збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також збільшились; цінні папери в
2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009 р. порівняно з 2008 р.
зменшились; основні кошти банку в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, а в
2009 р. порівняно з 2008 р. зменшились; дебіторська заборгованість в 2008 р.
порівняно з 2007 р. зменшилась, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також зменшилась;
валютні операції в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшились, в 2009 р. порівняно
з 2008 р. також зменшились; резерви під кредити в 2008 р. порівняно з 2007 р.
зменшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також зменшились.
Структура пасивів ПАТ КБ
«ПриватБанк» представлена у додатку П.
Аналіз пасивів представлений
у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 Аналіз пасивів















































































































Показники
2008 р.,грн.
2009 р., грн.
Абсолютне відхилення, грн.
Відносне відхилення, %


2
4
5
6
7
8
9


Кошти на коррахунках «Лоро»
186518244.93
181705180.08
 — 308054947
 — 4813064
 — 62.29
 — 2.58


Міжбанківські депозити
6292110830.75
6633652928.54
3279320945
341542098
108.85
5.43


Кредити міжнародних фінансових організацій
4081589061.19
5398412943.00
 — 284288923
131682388
 — 6.51
32.26


Поточні рахунки юридичних осіб
8496688589.38
7553698831.32
3424727524
942989758
67.52
 — 11.10


Бюджетні кошти
105291110.34
37411274.72
71752751
 — 67879836
213.94
 — 64.47


Депозити юридичних осіб
4043204421.95
8765309164.20
65710577
472210474
1.65
116.79


Поточні рахунки фізичних осіб
5154936205.60
4575584801.20
1470422674
579351404
39.91
 — 1.24


Депозити фізичних осіб
20151590512.0
23266728704.1
7799657058
311513819
63.15
15.46


Розрахунки з цінних паперів
3009966721.84
2504613757.62
2718557030
 — 505352964
932.90
 — 16.79


Нараховані витрати
881595513.66
1263894331.55
386260159
382298818
77.98
43.36


Кредиторська заборгованість
668282112.58
1502520539.27
 — 1765019718
834238427
 — 72.54
124.83


Валютні операції
849033307.43
686241197.06
 — 776784662
162792110
 — 47.78
 — 19.17


Статутний капітал банку
4228250000.00
5684882125.00
2146250000
145663212
103.09
34.45


Резерви банку
622737460.66
617690561.16
 — 39250881
 — 5046899
 — 5.93
 — 0.81



Аналізуючи дану таблицю,
можна сказати, що кошти на коррахунках «Лоро» в 2008 р. зменшились, в
2009 р. порівняно з 2008 р. також зменшились; міжбанківські депозити в 2008 р.
порівняно з 2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також
збільшились; кредити міжнародних фінансових організацій в 2008 р. порівняно з
2007 р. зменшились, а в 2009 р. порівняно з 2008 р. збільшились; поточні
рахунки юридичних осіб в 2008 р. порівняно а в 2009 р. порівняно з 2008 р.
зменшились; бюджетні кошти в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009
р. порівняно з 2008 р. зменшились; депозити юридичних осіб в 2008 р. порівняно
з 2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також збільшились; поточні
рахунки фізичних осіб в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009 р.
порівняно з 2008 р. зменшились; депозити фізичних осіб в 2008 р. порівняно з
2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також збільшились;
розрахунки з цінних паперів в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшились, а в 2009
р. порівняно з 2008 р. зменшились; нараховані витрати в 2008 р. порівняно з
2007 р. збільшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також збільшились;
кредиторська заборгованість в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшилась, а в 2009
р. порівняно з 2008 р. збільшилась; валютні операції в 2008 р. порівняно з 2007
р. зменшились, в 2009 р. порівняно з 2008 р. також зменшились; статутний капітал
банку в 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшився, в 2009 р. порівняно з 2008 р.
також збільшився; резерви банку в 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшились, в
2009 р. порівняно з 2008 р. також зменшились.
Розрахунок показників
ліквідності:
Кмл 2007 =
(836358943,25 + 1908178870,74) / 1349218465,95 * 100 % = 2,03 %
Кмл 2008 =
(635500558,05 + 2430409917,92) / 1438947608.04 * 100 % = 2,13 %
Кмл 2009 =
(640522402,86 + 2296396004,62) / 1389074926,99 * 100 % = 2,11 %
Ква 2007 =
41255500456,31 / 37862062167,04 * 100 % = 1,09 %
Ква 2008 =
61189408225,17 / 57159558673,83 * 100 % = 1,07 %
Ква 2009 =
74266872356,85 / 63263654599,19 * 100 % = 1,17 %


РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ШЛЯХІВ
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
3.1 Автоматизація аналізу
банківської діяльності
Ефект від автоматизації традиційної технології
обмежений її внутрішніми особливостями і для досягнення більш відчутного ефекту
необхідно трохи змінити підхід до побудови системи. Для цього учасники повинні
виробити і прийняти до виконання деякі спільні угоди.  У першу чергу, необхідна
єдина, усіма визнана методика ідентифікації платника. Це не просто зробити,
принаймні, по двох причинах:
· 
готового
ідентифікатора платника, який би усіх улаштував, не існує;
· 
багато
служб мають у своєму розпорядженні власні системи ідентифікації абонентів, від
яких вони навряд чи відмовляться (що може бути краще номера телефону для
організації, що приймає плату за телефон).
Необхідно також домовитися про формати даних, якими
будуть обмінюватися учасники цього процесу, що так само не просто. Кожний з
учасників, як правило, перебуває в деякій стадії автоматизації власної
діяльності, має історію взаємин з фірмами-розроблювачами програмного
забезпечення, має деяку відомчу приналежністю з її особливостями й обмеженнями
і т.д.
Особливості нової технології полягають в
обслуговуванні клієнтів на основі нарахувань, зроблених одержувачами платежів і
переданих щомісяця в банк в електронному виді, а також щоденної звітності банку
перед ними у вигляді докладних електронних реєстрів. Як єдиний ідентифікатор
платника використовується позиційний код, який складається з елементів адреси
проживання платника. Таке рішення продиктоване наступними міркуваннями:
· 
адреса
платника присутній у більшості платежів за комунальні послуги як обов’язковий
реквізит;
· 
код
платника може бути легко сформований будь-яким учасником (комунальною службою,
касиром операційного вікна зі слів платника і т.д.) і також легко
інтерпретований будь-якими іншими учасниками.
Проблема уніфікації форматів
даних, якими обмінюються учасники, зважується застосуванням спеціалізованого
програмного комплексу — інформаційного центру комунальних платежів (ІЦКП).
Використовуючи засоби цього комплексу, банк:
· 
перетворює
дані, отримані від комунальних служб, до деякого внутрісистемного формату;
· 
виконує
всі необхідні дії по веденню бази платників, їхніх заборгованостях, прийнятих
платежах;
· 
перетворює
дані про прийняті платежі перед передачею їхнім комунальним службам, до
вигляду, зручному для кожної з цих служб.
У результаті банк може починати діяльність по прийому
платежів, не чекаючи остаточного узгодження всіх питань всіма учасниками — вони
підключаються до вже працюючого фрагмента територіальної системи в міру їхньої
готовності.
Початку експлуатації системи передує процедура
укладання банком угод з кожним їхніх одержувачів платежів, готовим працювати за
новою технологією. Така угода може бути оформлена у вигляді додатка до договору
на прийом платежів і повинне відображати наступні основні моменти:
· 
методику
розрахунків оплати банківських послуг за прийом платежів;
· 
формати
даних, у яких одержувач платежів буде передавати банку реквізити своїх
платників, щомісячні нарахування по платежах і заборгованості;
· 
формати
даних, у яких одержувачу буде передаватися інформація про прийняті платежі;
· 
перелік
відомостей, що одержувач платежів хотів би доводити до платника;
· 
вимоги до
захисту прийнятої (переданої) інформації.
Функціонування системи являє
собою послідовність щомісячних циклів взаємодії учасників.
Кожен цикл складається з
наступних етапів:
1) 
Одержувач
платежів нараховує (як правило на початку місяця) поточну оплату по кожному зі
своїх абонентів відповідно до діючих тарифів і нормам, а також виводить сальдо
(борг клієнта) на початок місяця. Додатково до переліку обов’язкових реквізитів
у ці розрахунки можуть включатися додаткові відомості: показання лічильників,
інформаційні повідомлення платникам, розмір врахованої чи неврахованої субсидії
і т.д. Результати нарахувань передаються банку.
2) 
Банк
отримує відомості від усіх постачальників послуг, сортує результати нарахувань
по платниках, актуалізує базу платників. Після того, як усі дані зібрані й
оброблені, вони передаються на операційні вікна по прийому платежів.
3) 
Обслуговування
платника на операційному вікні починається з пошуку його в базі даних по одному
з ознак: єдиному коду платника, одному з його абонентських номерів по будь-якій
комунальній службі, елементам адреси проживання.
4) 
Якщо
платник зареєстрований у базі даних, йому пред’являється інформація про його
заборгованості (за вимогою платника може бути роздрукована рахунок-довідка). Зі
слів платника вона може бути скоректована і, якщо він має у своєму
розпорядженні достатню суму грошей і не бере під сумнів правильність зроблених
нарахувань, оформляється прийом платежу, виробляється розрахунок,
роздруковується квитанція.
5) 
Якщо
клієнт не зареєстрований у базі даних, але бажає оформити платіж, виконується
його реєстрація і на адресу одержувача платежів буде направлене повідомлення
про обслуговування незареєстрованного платника. Передбачається також прийом
разових нерегулярних платежів — штрафів, платежів у бюджет, платежів за надання
різних послуг, прийом торгового виторгу і т.д. У цьому випадку виконуються ті ж
дії — за винятком реєстрації платника в базі даних. Наприкінці дня (зміни)
підводяться підсумки, що передаються в бухгалтерію банку.
6) 
Бухгалтерія
банку об’єднує дані, що надійшли з всіх операційних вікон, виконує їхню
бухгалтерську обробку, формує платіжні доручення на адресу одержувачів.
Підготовлений файл платіжних доручень передається в платіжну підсистему, і далі
платежі відправляються одержувачами. Інформація про прийняті платежі
передається в ИЦКП, засобами якого формуються електронні реєстри на адресу
одержувачів платежів, з якими оформлені відповідні угоди.
7) 
Одержувач
платежів обробляє отримані реєстри з використанням власних засобів
автоматизації, здійснюючи тим самим оперативний облік надходження платежів аж
до чергового циклу розрахунку нарахувань.
3.2 Переваги, які з’являються в
результаті впровадження нової технології оплати
Переваги для платників:
· 
Відпадає
необхідність самостійно відслідковувати зміни тарифів і заборгованості по
періодичних платежах;
· 
Спрощується
процедура оформлення платіжних документів, скорочується час обслуговування;
· 
Спрощується
процедура з’ясування непорозумінь по факту прийому платежів;
Для одержувачів платежів:
· 
З’являється
додатковий канал інформування платників про зміни тарифів, перерахунках,
заборгованостях і т.д., що згодом може цілком замінити традиційні (пошта, очна
робота з клієнтом, телефон);
· 
Забезпечується
своєчасне і достовірне інформування про прийняті платежі і, як наслідок —
скорочується трудомісткість, підвищується якість облікового процесу;
· 
Скорочуються
терміни проходження платежу і супровідної його інформації;
· 
Створюються
передумови для зменшення об’ємів паперового документообігу і поступового
відмовлення від обробки повідомлень про прийняття платежів внаслідок їхньої
заміни електронними реєстрами.
Для банку:
· 
За
рахунок підвищення рівня сервісу створюються гарні передумови для збереження
своїх клієнтів і придбання нових;
· 
Скорочується
об’єм непродуктивної ручної праці, затрачуваної на обробку повідомлень;
· 
Зменшується
відсоток помилок, зв’язаних із утратою платежів, перерахуваннями на інші
розрахункові рахунки і т.д.
Якщо вдається організувати взаємодію по
заборгованостям з основними одержувачами, то банк після декількох місяців
роботи збирає практично повну базу даних про платників. Підтримувати її в
актуальному стані досить складно, тому що джерела даних для актуалізації
знаходяться поза банком, база досить динамічна, її несуперечність важко
контролювати, використовуючи формальні алгоритми.
Для банку переважно використовувати більш звичні
методи обліку своїх клієнтів. Наприклад, клієнту відкривається рахунок деякого
нового типу (наприклад «лицьовий комунальний рахунок»), що повідомляється
всім постачальникам послуг. На цьому рахунку збираються всі заборгованості по
платежах, механізм розрахунків між платником і одержувачем нагадує механізм
розрахунків між двома юридичними особами. З рахунком клієнта може бути легко
зв’язана пластикова картка, організовані безготівкові розрахунки і т.д.
Однак, для цього необхідні, принаймні, дві речі:
· 
банк
повинен розробити механізм обслуговування комунальних рахунків і забезпечити
йому відповідну нормативно-правову основу;
· 
одержувачі
платежів повинні визнати цю технологію, перешикувати взаємини з платниками,
внести відповідні зміни у своє програмне забезпечення.
Серйозною проблемою є організація розподіленої обробки
даних в умовах банку з розгалуженою мережею філій. Якщо існує можливість організувати
звертання до централізованої бази даних платників і заборгованостей, то в
принципі, проблеми не існує. Однак реалії сьогоднішнього дня такі, що в
багатьох місцях ще довго будуть економічно виправданий режим Off-line, локальні
операційні вікна, а, можливо, і традиційний касовий апарат. Складність у тому,
що навіть в умовах одного банку необхідно забезпечити виконання тих самих
функцій одночасно в декількох режимах.
банківський ліквідність актив економічний


ВИСНОВКИ
Аналіз проводився на базі ПАТ
КБ «ПриватБанк».
При аналізі використовувався
баланс ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік.
В даній роботі повно та
докладно викладені питання щодо діяльності ПАТ КБ «ПриватБанку». Описано
банківську діяльність взагалі, розрахована динаміка основних показників
діяльності ПАТ КБ «ПриватБанку», розглянуто організаційно-економічну
характеристику ПАТ КБ «ПриватБанк».
З урахуванням закономірностей
функціонування грошей і грошового ринку, банків, банківської системи формується
економічна політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального
банку зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя
суспільства.
Також ще раз слід
підкреслити, що кредити – є основною діяльністю банків.
Кредит – явище руху, який
здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв’язку з його
участю у відтворювальному процесі проходить п’ять етапів:
— 
формування
вільної вартості;
— 
розміщення
вільної вартості в позички;
— 
використання
позиченої вартості на потреби позичальника;
— 
вивільнення
позиченої вартості з обороту позичальника;
— повернення вивільненої
вартості кредитору і сплата процентів.
Основою розвитку
грошово-кредитних відносин в Україні є постійне удосконалення банківської
системи. Життєво необхідним є розташування банків по території країни
відповідно до концентрації грошових потоків, забезпечення їх високої
капіталізації та ліквідності, захист прав фінансово-кредитних установ на
безумовне повернення виданих кредитів.
На базі вже функціонуючої системи обслуговування клієнтів по
прийому комунальних платежів запропонована автоматизована система прийому
комунальних платежів.
Впровадження цієї системи враховує всі недоліки, які
виникають при прийомі комунальних платежів на даний час.
Недоліком є ще те, що не існує тісного зв’язку між
банком та одержувачем платежів. Банк відповідає за правильність оформлення,
своєчасне перерахування коштів, а одержувач несе відповідальність лише за
своєчасне пред’явлення в банк тарифів, та перерахування комісійних відсотків за
прийом платежів.
Як свідчить практика,
нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні
наслідки. Тому для створення стабільної банківської системи потрібно втілити в
життя всі необхідні зміни в чинному законодавстві щоб воно відповідало високим світовим
стандартам, і давало змогу здійснювати банківську діяльність безперебійно,
безпечно та на високому рівні.
Необхідно щорічно розробляти
стратегії розвитку банківської системи і підвищення її ролі в економіці країни.
Вони повинні бути комплексними, тобто формуватись не тільки Національним
банком, а й Урядом України. Важливо, щоб трикутник „економіка-держава-банки”
запрацював на повну потужність в інтересах українського народу.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України «Про банки і
банківську діяльність» від 7.12.2000 р. № 2121–ІІІ (із змінами)
2. Закон України «Про
Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №679-XIV
3. Закон України «Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23.09.1994 р.
4. Наказ Державної податкової
адміністрації «Порядок подання податковим органам про відкриття (закриття)
рахунків в установах банків» №306 від 01.08.2001 р.
5. Грушко В.І., Петриченко Л.Ю. Системна
модель аналізу фінансової стійкості комерційного банку. // Фінанси України. –
2005
6. Корнієнко Т. Стратегічне управління
активами та пасивами комерційного банку в умовах перехідної економіки. //
Вісник НБУ.–2005
7. Інструкція «Про порядок
відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах»,
затверджена Постановою Правління національного банку України №492 від
12.11.2003 р.
8. Ревун В.І. Аналітика проблемності
комерційного банку. // Фінанси України. – 2006
9. Лаптєв С.М. Фінансове планування у
банку. // Фінанси України. – 2007
10. Довгань Ж. Оптимізація ресурсної бази
комерційного банку. // Фінанси України. — 2005
11. Осташ С. Деякі аспекти прибутковості
та фінансової стійкості комерційного банку. // Вісник НБУ. — 2005
12. Примостка Л. Управління активами і
пасивами комерційного банку. // Вісник НБУ. — 2005
13. Алексєєнко М. Структура капіталу
комерційного банку. // Фінанси України. –2006.
14. Постанова Правління
Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від
11.10.2008 р. №319
15. Вітлінський В., Пернарівський О.
Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку.//Банківська
справа.–2008
16. Положення про організацію
операційної діяльності в банках України від 18.06.2003 р. №254 (із змінами)
17. Положення про організацію
бухгалтерського обліку та звітності в банках України від 16.07.1999 р. №996-XIV
Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа,
№4, 1997, с.75.
18. О.В.Васюренко Облік і аудит у
банках, К., — 2006
19. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський
облік і прийняття рішень в банках. К.: КНЕУ, — 2007
20. Кузьмінська О. Е., Кириленко
В. Б. Організація обліку в банках. К.: КНЕУ, — 2006
21. Табачук Г. П., Римарська Н. І. Облік
у банках, Львів, — 2006
22. Демківський А. В. Сучасний
бухгалтерський облік. К., — 2005
23. Димченко
В.В. Облік у банках, — 2008
24. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та
аудит. — К.: Лібра, 2005
25. Ковальчук Т.Г., Коваль М.М.
Ліквідність комерційних банків. — К.: Знання, 1996, с.89.
26. Зубілевич С. Я., Голов. С. Ф.
Основи аудиту. К.: Ділова Україна, — 2006
27. Голов С. Ф., Єфіменко В. І.
Фінансовий та управлінський облік. К.: ТзОВ Автоінтерсервіс, — 2007
28. Максименко
А.В. Облік і аналіз валютних операцій в комерційних банках. К.: КНЕУ, — 2005
29. Ольхова Р.Г. и др. Банк и
контроль.-М.:Финансы и статистика, 2005
30. Герасимович А. М. Облік і аудит у
банках, К., — 2007
31. Пантелєєв В., Халява С. Фінансова
стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, 2007
32. Раєвський К. Про порядок регулювання
та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, 2005
33. Халява С. Прибутковість і ліквідність
комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 2006
34. Некрасова Н.І. Облік та
аналіз доходів, витрат і прибутку банку, К.: КНТЕУ – 2005
35. Аналіз діяльності комерційного банку.
За редакцією д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця, д. е. н., проф. А. М. Герасимовича.
Ж.: ПП “РУТА”, 2005
36. Банківські операції: Підручник/ Під
ред. А. М. Мороза, М. І. Савлука та ін.–К.,2008
37. Давидов Г. М. Аудит. К .:
Знання, — 2005
38. Чернелевський Л. М., Беренда Н.І.
Аудит. К.: Міленіум, — 2005
39. Бєлоглазова Г.Н., Кролівецька Л.П.,
Лебедева Е.А. Аудит банків. М.: Фінанси і статистика, — 2005
40. Остапишин Т. П. Основи банківської
справи. К., — 2006