Зміст

Вступ

1.
Ефект і ефективність організаційної та виробничої структури підприємства

2.
Методичні підходи до вибору інструментарію розрахунку ефективності
організаційної та виробничої структури підприємства

3.
Доходи і витрати підприємства як основа формування показників удосконалення
організаційної та виробничої структур підприємства

Висновок

Список
використаних джерел


Вступ
Показники
удосконалення організаційної та виробничої структури умовно можна диференціювати
на дві групи: конкретні та узагальнюючі. 
 Конкретні показники економічної
ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або (комерційного)
процесу.
 Узагальнюючі показники економічної
ефективності характеризують результативність діяльності всієї економічної підприємства
в цілому.
 Узагальнюючі показники є підставою для ухвалення рішень на рівні
системи в цілому. Ці рішення спрямовані на удосконалення або трансформацію згаданих
суб’єктів. В одних випадках необхідно обґрунтувати вибір ресурсів для досягнення
конкретних цілей, в інших – вибір напрямів діяльності економічної системи (інвестування
коштів). Конкретні показники дають
можливість обґрунтувати рішення з удосконалювання окремих компонентів виробничих
процесів.
					







 Конкретні показники є основою для розрахунку узагальнюючих.
У цьому розумінні узагальнюючі показники є метою виконання розрахунків, а конкретні
– їх засобом.
Підготовка
до розрахунку економічної ефективності удосконалення організаційної та виробничої
структури передбачає вирішення двох взаємозалежних завдань.
По-перше,
необхідно визначити, яким чином різні натуральні (негрошові) параметри можуть бути
переведені у вартісні оцінки (доходи або витрати), що характеризують конкретні показники
ефективності.
По-друге,
необхідно поєднати окремі конкретні вартісні оцінки, які розрізняються економічним
змістом, часовим інтервалом, місцем у життєвому циклі виробу, відношенням до економічних
інтересів господарського суб’єкта в єдиних показниках ефективності, що характеризують
структуру підприємства в цілому.


1. Ефект і ефективність організаційної та виробничої структури підприємства

В економіці
одним із основних понять є «економічна ефективність» організаційної та виробничої
структури підприємства.

Заходами,
що забезпечують «економічна ефективність» можуть вважатися:

— впровадження
нової техніки;

— інвестиційний
проект;

— укладення
комерційної угоди;

— реалізація
будь-якого господарського рішення;

— здійснення
природоохоронних заходів;

— проведення
соціальних заходів, спрямованих на підвищення добробуту людей, поліпшення інфраструктури,
формування культурних цінностей та ін.

Загальними для всіх цих заходів
є два моменти:

— по-перше,
всі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального або економічного);

— по-друге,
всі вони потребують витрат коштів (або інших ресурсів).

Теорія
ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим
результат заходу, а під другим – співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.
Ефект (від лат. еffectus – виконання, дія) означає результат,
наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному,
грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої
чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами
тощо), показниками поліпшення здоров’я населення (наприклад, зниженням захворюваності
або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя)
тощо. У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять
про економічний ефект.

Економічний ефект – виражений у
вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарських
заходів).

Хоча за самим визначенням результат
і ефект є близькими поняттями (ефект – певна форма результату), потреби економічної
практики змушують у де-яких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьому
під умовним поняттям «економічний результат» звичайно мають на увазі загальний (брутто)
результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» – чистий
(нетто) результат (зокрема, прибуток).

Принциповий взаємозв’язок між зазначеними
двома поняттями може бути виражений формулою:

Е = Р – З,
(11.1)

де Е – величина умовного економічного
ефекту;

Р – величина умовного економічного
результату;

З – повні витрати на реалізацію
заходу, який викликав ефект.

Залежно від рівня господарювання
розглянуті показники можуть, зокрема, отримувати такий зміст:

1) народногосподарський рівень:

Р – приріст валового внутрішнього
продукту (ВВП) за період;

З – повні витрати по заходу, включаючи
економічні збитки від порушення середовища;

Е – приріст національного доходу.

2) рівень
підприємства:

Р – загальний
виручка (виторг) підприємства за період;

З – вартість
виробництва і реалізації продукції «плюс» податкові відрахування і платежі;

Е – прибуток.

Якщо результати
економічної діяльності перевищують витрати, говорять про позитивний (додатний) ефект
(зокрема, підприємство отримує прибуток), у протилежному разі – про негативний (від’ємний)
ефект (збитки, шкода, втрати та ін.).

Ефективність визначається відношенням
результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання. Ефективність
розкриває характер причинно-наслідкових зв’язків виробництва. Вона показує не сам
результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується
відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів)
– результату і витрат. Це, не виключає
використання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вихідних
параметрів.

Удосконалення
організаційної та виробничої структури підприємства – це позитивний чинник, який
найбільш послідовно підноситься економістами. Це не повинно дивувати, оскільки ефективність
(effectiveness) і економічність (efficiency)
– майже синоніми. Обидва терміни характеризують «результативність»
використання засобів для досягнення цілей».

Інженери використовують поняття
ефективності, що у першому наближенні відповідає цій умові. Вони визначають ефективність
як відношення роботи, виконаної машиною, до енергії, спожитої нею. Звичайно це відношення
виражається у відсотках (в українській мові ця величина називається коефіцієнт корисної
дії – ККД). Щоб цей параметр відповідав
показнику ефективності, потрібно бути впевненим, що робота, яку виконає машина,
дійсно буде використовуватися з користю.

Таким чином, при визначенні ефективності
значну роль відіграє ціннісна характеристика отриманого результату. Це, зокрема,
змушує змінити погляд на роль торгівлі в економічному процесі всупереч існуючому
переконанню про економічно пасивну роль торгівлі («від простого обміну виграти нічого
не можна») і навіть про її негативне значення («торгівля обкладає суспільство чимось
схожим на податок»). Можна по праву вважати, що цей вид діяльності підвищує ефективність
суспільної праці. Адже торгівля дозволяє кожній виготовленій речі швидше знайти
свого споживача, підвищуючи цінність товарів. Внаслідок збільшується інтегральна
корисність витраченої праці і зростає її ефективність.

Економічна
ефективність удосконалення організаційної та виробничої структури – це вид ефективності,
що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій,
національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний
характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках
і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).

У загальному вигляді принципова
схема визначення показника ефективності може бути виражена формулою:

  ,
(2) де е – показник економічної ефективності;

Е – величина економічного ефекту;

З – витрати
ресурсів (коштів, засобів виробництва, предметів праці, трудових факторів, часу
та ін.) на забезпечення зазначеного економічного ефекту.

Хоча сам загальний теоретичний
принцип виглядає простим і однозначним, його практична реалізація може здійснюватися
на основі різних методичних підходів. Їх вибір вимагає глибокого розуміння економічного
змісту господарського заходу, ефективність якого передбачається оцінити.
 

2. Методичні
підходи до вибору інструментарію розрахунку ефективності організаційної та виробничої
структури підприємства

Показники
ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських
рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш
за все проаналізувати особливості прийнятого рішення. Серед найбільш суттєвих моментів,
що повинні враховуватися при зазначеному виборі, варто виділити:
— характер цільової настанови прийнятих рішень;
— базу порівняння отриманих оцінок економічної ефективності;
— необхідний ступінь деталізації розрахунків;
— місце розглянутого господарського заходу в життєвому циклі продукту;
— місце розглянутих ефектів і витрат стосовно сфери інтересів економічних
суб’єктів, що беруть участь у реалізації заходу.
Від цільової настанови, залежить вибір критерію оптимізації варіантів,
що обираються. Заради цієї оптимізації, власне, і аналізуються показники ефективності.
Це, в свою чергу,
обумовлює стратегію оптимізації і вибір розрахунку ефективності.
При всьому різноманітті видів і форм господарських рішень реально можна
говорити лише про дві основні системи критеріїв оптимізації, які принципово розрізняються,
та про одну комбіновану, що поєднує у собі основні критерії перших двох систем:
1) максимізація результату при фіксованих витратах (ресурсах);
2) мінімізація витрат (ресурсів) при фіксованому результаті;
3) оптимізація (найчастіше максимізація) співвідношення витрат і результатів,
як правило, з додатковим обліком інших показників ефективності (у тому числі і натуральних).
Формально розглянуті ситуації можуть бути виражені відповідно алгоритмами:
1) Еi
® max при З = const (фіксовані витрати);
2) Зi ® min при Е = const (фіксовані результати);
3) ® max, (11.3)
де i
– номер можливого варіанта ухвалених рішень.
Розглянуті ситуації залежно від цільової настанови рішення умовно можуть
бути названі «інвестиційними», «ресурсними» і «комбінованими». Інвестиційні цільові настанови
охоплюють ті випадки, коли метою господарського рішення є максимізація результату
при використанні обмежених ресурсів. Найчастіше це пошук напрямів найвигіднішого
вкладення коштів (капіталу). Основний критерій ухвалення рішень – максимізація прибутку
(«гроші заради грошей»). В даному випадку доводиться мати справу з відносно фіксованою
сумою вихідного капіталу (ресурсів, коштів, витрат), які потрібно (або можна) вкласти
«в справу».
Найбільш
характерними прикладами реалізації цільової настанови даного напрямку можна вважати
такі ситуації.
На
підприємстві утворився надлишок капіталу, який необхідно (можливо) пустити в справу.
«Компасом» у пошуку найбільш перспективного напрямку вкладення капіталу може бути
показник «Обсяг можливого прибутку на кожний долар (гривню, карбованець) інвестованих
коштів».
На підприємстві знизилася рентабельність виробництва і реалізації продукції.
В умовах обмеженості коштів у фірми немає можливості здійснити комплексну масштабну
трансформацію виробництва. Проте вона може мобілізувати деякий капітал на його обмежену модернізацію.
Показник
«Економічний ефект» може підказати пріоритетний напрямок (або пріоритетні напрямки)
інвестування виділеного резерву коштів.
Ресурсні
рішення ухвалюються в умовах, коли очікуваний результат (генеральна мета) уже заданий.
Тому основне призначення таких рішень – вибір засобів (ресурсів, коштів), що можуть
забезпечити досягнення заданого (відносно фіксованого) результату («ресурси заради
результату»). Відповідно критерієм ухвалення рішень є мінімізація ресурсів (коштів)
при порівняльному результаті. В ролі вихідних (у даному випадку тих, що мінімізуються)
ресурсів можуть виступати грошові кошти (капітал), матеріальні й енергетичні ресурси,
трудові фактори (люди), час.
Найбільш
характерними прикладами, що ілюструють реалізацію цільових настанов розглянутого
напрямку, можна вважати такі ситуації.
На підприємстві обрано пріоритетний напрямок інвестування вільного
капіталу (наприклад, виробництво будматеріалів, побутове обслуговування або переробка
сільгосппродукції). Після того як фахівці підприємства визначили місткість ринку й оптимальну
потужність майбутнього виробництва, виникло запитання про пошук оптимального технологічного
рішення. Оптимальним може вважатися варіант, який, забезпечуючи основні параметри
технічного завдання (у тому числі і необхідний рівень якості майбутньої продукції),
буде реалізований з мінімальними витратами.
Перед
підприємством постала проблема вирішення соціального, економічного або виробничого
завдання. Як приклади подібних завдань можна назвати: будівництво профілакторію;
доведення рівня атмосферних викидів до встановлених нормативів; забезпечення упакування
продукції. Критерієм вибору оптимального варіанта у всіх зазначених ситуаціях є
мінімум витрат. Остаточна вартість реалізації варіанта буде вихідним моментом пошуку
необхідних джерел фінансування (зокрема, мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів
або одержання кредиту).
Для
реалізації державної або муніципальної програми оголошений тендер. Серед прикладів
конкретних завдань програми можна назвати забезпечення енергоресурсами, постачання
структур, що фінансуються з державного (муніципального) бюджету, будівництво об’єктів
соціальної інфраструктури та ін. При порівняльних якісних показниках вирішальним
моментом для добору компаній – переможців тендера є пропонована ними вартість здійснення
робіт.
Комбіновані цільові настанови виникають тоді, коли варіанти, що виступають
як альтернативні (тобто такі, серед яких доводиться вибирати, ухвалюючи рішення),
значно розрізняються параметрами як своїх результатних, так і витратних характеристик.
Хоча зовні ситуація відрізняється від двох розглянутих вище напрямків,
в конкретних умовах, що належать до даного напрямку, як правило, зберігається пріоритетна
цільова орієнтація «інвестиційного» або «ресурсного» характеру. Якщо це відбувається
за першим сценарієм, процес обґрунтування рішення мало відрізняється від «інвестиційних»
ситуацій, з тією тільки різницею, що як критерій ухвалення рішення замість величини
економічного ефекту (Е ® max при З = const) використовується величина економічної ефективності
(Е/З ® max).
Підприємство здійснює пошук напрямків інвестування вільного капіталу.
Розглянуті варіанти суттєво розрізняються і за місткістю ринку споживання очікуваної
продукції (тобто Е1Е2Еi), і за величиною необхідних інвестиційних вкладень (З1З2Зi). Критерієм вибору найкращого
варіанта є максимальна величина економічної ефективності (тобто Еi/Зi = еi ® max).
Значно
складніше підготувати обґрунтування рішень при пріоритетності отримання певного
результату («ресурсна» ситуація). Цілком ймовірно, основними критеріями ухвалення
рішення в цьому випадку повинні бути неекономічні чинники, тобто конкретні технічні
характеристики (продуктивність, кількість виконуваних функцій, інші технологічні
або експлуатаційні показники). Величина ж економічної ефективності також може (і
повинна) бути використана, але лише як одна з багатьох рівноцінних при розгляді
характеристик або як допоміжний показник.
Для
розв’язання конкретного виробничого завдання підприємство змушене придбати (побудувати)
термічний цех (устаткування). Крім того, що розглянуті варіанти мають різні технічні
характеристики, вони також розрізняються своєю потужністю. Зокрема, можливості одного
з варіантів перевищують потреби даного підприємства. Це дає змогу крім вирішення
виробничих завдань даного підприємства, виконувати замовлення “на сторону”, отримуючи
додатковий прибуток. У даному випадку пріоритетними залишаються неекономічні (технічні)
параметри, адже вони забезпечують якість основного виробництва, а отже, і основний
розмір прибутку, одержуваного підприємством.
До
подібного ж класу ситуацій належить задача: що краще придбати: дорогу, але якісну,
чи дешеву, але менш досконалу річ (верстат, прес, автомобіль, трактор, літак)? Хоча
в багатьох випадках економічний інструментарій дає можливість оцінити додаткові
економічні переваги підвищеної якості, дуже часто такі оцінки або утруднені, або
охоплюють неповний спектр усіх можливих ефектів. Тому улюблена фраза англійців «Я
не занадто багатий, щоб купувати дешеві речі» тримається не стільки на точному розрахунку,
скільки на інтуїтивному сприйнятті вікового досвіду. Ухвалення рішень в проаналізованому
класі ситуацій дуже часто засновано на тих індивідуальних перевагах або довірі,
які віддають керівники чи споживачі тій чи іншій фірмі. У згаданому випадку рішення
приймаються на користь більш дорогого варіанта (що передбачає більш високу якість).
Іноді ж на ухвалення рішень можуть впливати деякі особливості даної конкретної ситуації,
які діють на користь більш дешевого варіанта. Наприклад, в існуючих виробничих умовах
залишаються незатребуваними багато функцій даного виробу або через реальну потребу
нетривалого терміну використання виробу менш значущим стає його довговічність.
Показники економічної ефективності удосконалення організаційної та
виробничої структури не завжди можуть повністю забезпечити однозначність у виборі
аналізованого варіанта, вони значно підвищують рівень обґрунтованості ухвалення
рішень. Ця обґрунтованість виявляється тим вище, чим повніше вдається врахувати,
з одного боку, витрати з втілення в життя розглянутого варіанта, з іншого – всі
ефекти (як позитивні, так і негативні) його реалізації. База порівняння показників
ефективності. Ще одним важливим моментом теорії ефективності є відповідь на запитання,
що робити з отриманими показниками ефективності. Показники не є самоціллю –
вони повинні бути підставою для ухвалення управлінського рішення. Щоб це відбулося,
керівник, що ухвалює рішення, повинен мати базу порівняння – своєрідний шаблон,
з яким би він зіставляв отримані показники. Якщо проаналізований показник умовно
краще встановленого шаблона, з’являється підстава для ухвалення позитивного рішення,
якщо гірше – доводиться говорити про передумови для негативного рішення.
Як
було показано раніше, інтегральні показники ефективності не завжди однозначно можуть
характеризувати переваги або недоліки розглянутих варіантів. Найчастіше остаточне
ухвалення рішень вимагає кропіткого аналізу окремих параметрів реалізованого заходу.
Формування бази порівняння є невід’ємною проблемою всієї теорії ефективності.
Аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел дає можливість говорити, що для формування
подібної бази можуть використовуватися такі показники:
— значення кращих вітчизняних та/чи зарубіжних варіантів;
— значення існуючого стану (зокрема зразка, що використовується в даний
момент);
— значення умовного нормативу, тобто затвердженого в масштабах національної
економіки, галузі, регіону або підприємства стандартного показника економічної ефективності;
саме подібний методичний підхід широко використовувався в умовах командної економіки
Радянського Союзу.
Завищення
або заниження рівня нормативу однаково небажано для підприємців. У випадку завищення
нормативу господарські рішення будуть авантюрно орієнтовані на нереально високі
показники. Це, з одного боку, змусить відмовитися від фактично вигідних рішень,
а з іншого боку – підвищить ступінь ризику одержання негативного результату, що
може привести до непередбачених збитків. Небажано і заниження нормативу. Це веде
до ухвалення рішень зі свідомо низьким рівнем рентабельності. У період панування
соціалістичних економічних відносин, коли держава виступала власником на засоби
виробництва, вона могла директивно встановлювати нормативи ефективності. Зокрема,
норматив річної абсолютної ефективності капітальних вкладень був установлений на
рівні 0,12, аналогічний показник для створення нової техніки був прийнятий рівним
0,15. Відповідно нормативи строків окупності дорівнювали 8 і 6,5 років.
В
ринковій економіці всі проблеми визначення нормативів ефективності покладено на
плечі самого підприємця або економістів, що разом з керівниками підприємств повинні
вибирати нормативи ефективності. Вибір нормативів залежить насамперед від конкретних
завдань, що стоять перед підприємством, фінансових умов роботи, сфери діяльності,
економічної кон’юнктури, рівня інфляції, конкретних цілей розвитку та ін.
Серед найважливіших факторів, які мають бути враховані для вирішення
зазначеної проблеми, можна назвати:
— наскільки швидкою повинна бути віддача заходу («швидкий» ефект дає
можливість швидко повернути витрачені кошти, але збільшує ризик провалу і не дозволяє
зайняти надійні позиції, наприклад, у виробничій сфері);
— сфера діяльності (комерційна діяльність дає можливість швидко «обертати»
гроші, реалізація виробничих програм збільшується в часі, але при успішній реалізації
дозволяє згодом одержувати стабільний позитивний результат);
— галузь (сектор) діяльності (безглуздо було б очікувати однакової
швидкості віддачі в легкій промисловості й у лісовому господарстві, де змушені очікувати
результат десятки років);
— значення аналогічних показників ефективності у можливих конкурентів
на ринку;
— показники ефективності обігу коштів в можливих альтернативних сферах
використання капіталу (розміщення на депозиті в банку, придбання цінних паперів,
інвестування в інші напрямки діяльності);
— конкретних цілей діяльності, наприклад, соціальних або екологічних
завдань, що не підлягають грошовій оцінці; той факт, що лісове господарство – менш
рентабельна галузь, не означає, що держава може від неї зовсім відмовитися; так
само на кожному підприємстві можуть бути свої соціальні завдання, які необхідно
вирішувати, незважаючи на незначну рентабельність або навіть збитковість вкладення
коштів; відповідно, ці міркування повинні впливати і на значення нормативу (не виключено,
що в деяких випадків він може бути негативним (від’ємним), тобто давати планову
збитковість).
Кожен
із зазначених підходів має свої переваги і недоліки, а головне – свою специфічну
сферу застосування.
Ефективність
і життєвий цикл виробу. Будь-який вид продукції – лише ланка в ланцюзі з назвою
«життєвий цикл виробу». Планований захід може бути здійснений на будь-якій стадії
розглянутого циклу. Викликані ним зміни пов’язані з цілим комплексом суспільних
явищ (соціальних, економічних, екологічних ефектів). Найчастіше вони не обмежуються
стадією, де було здійснено захід (умовно – поточна стадія), але поширюються і на
інші етапи життєвого циклу. Частина зазначених ефектів реалізується на етапах, що
слідують за стадією реалізації заходу (умовно – наступні стадії). Але є й такі ефекти
(хоч на перший погляд це може здаватися дивним), які можуть виникати на попередніх
стадіях, тобто тих, що відбуваються до етапу, де реалізується захід (умовно – попередні
стадії).
Схематично
постадійна картина реалізації ефектів від здійснюваного заходу показана на рис.
1.
  
Рис.
1. Умовна схема постадійної реалізації ефектів заходу, що розглядається
Сумарна величина економічного ефекту від реалізації передбаченого заходу
протягом всього життєвого циклу виробу має вигляд:
Есум = Епоп + Епт + Ен, (4)
де Епоп – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на
попередніх стадіях; Епт – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються
на поточній стадії; Ен – сумарна величина економічних ефектів, що реалізуються на
наступних стадіях.
Завдяки
удосконаленню конструкції виробу (верстата, реактора, автомобіля, трактора) вдалося
скоротити його металомісткість у 1,3 разу при цьому 70% кольорових металів було
замінено керамікою. Нова конструкція дає можливість знизити енергоємність експлуатації
виробу на 20%. Крім того, завдяки конструктивним рішенням вдалося домогтися повного
розбирання виробу після завершення терміну його експлуатації, що дозволяє на 40%
зменшити кількість відходів.
Укрупнена ідентифікація очікуваних ефектів за стадіями виробництва
має такий вид:
— поточна стадія (зниження собівартості виготовлення виробу за рахунок
зменшення витрат на матеріали);
— попередні стадії (зниження еколого-економічних збитків на стадіях
виробництва металів (додаткова складова ефекту зумовлена зменшенням необхідності
у виробництві важких металів);
— наступні стадії (зниження експлуатаційних витрат завдяки меншій потребі
в енергоресурсах; зменшення витрат на утилізацію відходів;
— додатковий ефект від реалізації відходів).
Описана
картина схематично характеризує економічний простір реалізації економічних ефектів
господарського заходу. Як правило, лише частина реально існуючих у межах національної
економіки ефектів сприймається безпосередньо економічним суб’єктом, що здійснює
даний захід.
3. Доходи і витрати підприємства як основа формування
показників удосконалення організаційної та виробничої структур підприємства
Будь-який з розглянутих
варіантів господарського заходу має цілу низку переваг і недоліків. Вартісні оцінки
є єдиною основою, тобто формою показників, що дає можливість порівняти ці різнорідні
величини, за якими перебувають безліч технічних, соціальних і економічних характеристик.
Подібна оцінка може бути виконана тільки через два види показників: доходи і витрати.
Доходи характеризують
вигоду, яку одержують підприємства від реалізації заходу. Витрати (видатки) відображають
ту економічну ціну (витрати різного виду ресурсів), що підприємства повинні платити
за реалізацію заходу. Різниця між доходами і витратами становить той чистий економічний
результат – прибуток, який одержує підприємство.
Взаємозв’язок
між зазначеними величинами характеризує формула
Е = Р – З, (4)
У даному випадку
як ефект може розглядатися величина чистого прибутку (Е=П), а як результат – обсяг
валового доходу (Р=Д), тобтоП = Д – З (5)
Величина
отримуваного підприємством доходу може бути виражена формулою:   , (6)
де Qi – обсяг i-го виду продукції, що реалізується
за одиницю часу (добу, місяць, рік); ця величина вимірюється натуральними одиницями:
шт., кг, т, м, умовними одиницями та ін.;
Цi – ціна одиниці i‑го реалізованого виду
продукції (грн./шт.; грн./кг; грн./т тощо);
Ti – період часу,
протягом якого реалізується i-й вид продукції (місяців, років).
Дана формула є
ключем до розуміння механізму реалізації ефектів будь-якого заходу, що впроваджується.
Зокрема, викликані ним зміни можуть впливати на доходи підприємства за такими трьома
напрямками:
— через
зміну обсягу реалізованої продукції за одиницю часу (зміна кількісних показників
продуктивності);
— через
зміну ціни одиниці продукції (зміна якісних характеристик продукції);
— через
зміну періоду дії економічного процесу.
Слід підкреслити,
що для обґрунтування рішень розрахунки ефективності повинні характеризувати не поточний
стан параметрів економічної системи, а їх динаміку, тобто ступінь впливу змін, що
спричиняються заходом. Схематично це може бути виражено формулою
  , (7)
де показники з
індексом 1 характеризують економічні параметри системи до проведення заходу, а з
індексом 2 – після його реалізації.
За базовий
варіант, з параметрами якого порівнюються змінені характеристики (у формулі вони
позначені індексом 1), можуть братися й інші чинники: кращі вітчизняні або зарубіжні
зразки, значення умовних нормативів, показники одного із проаналізованих альтернативних
варіантів.
Витрати. Іншим
компонентом, що визначає розмір економічного ефекту, є величина витрат, пов’язаних
з реалізацією розглянутого заходу. У загальному вигляді повну величину зазначених
витрат за період дії заходу можна виразити формулою:
Зпов= К + Сп,
(8)
де К – капітальні
вкладення, тобто витрати в основні фонди (будівлі, споруди, устаткування та ін.);
основна особливість даного виду витрат полягає в тому, що вони вносяться один раз
на кілька років (термін служби основних фондів); тому капітальні вкладення називають
ще одноразовими витратами;
Сп – величина
поточних (експлуатаційних) витрат; це витрати на сировину і матеріали, електроенергію,
заробітну плату персоналу, оренду приміщень, різні види послуг, платежі та ін.;
відмінною рисою поточних витрат є те, що вони вносяться («течуть») протягом поточного
періоду часу (місяця, кварталу, року).
У тому випадку,
якщо капітальні вкладення пов’язані з придбанням або модернізацією нової техніки,
їх повна величина може бути умовно подана двома складовими:
К = Косн + Ксуп
, (9)
де Косн – вартість
придбання основного технологічного устаткування;
Ксуп – величина
супутніх капітальних вкладень, тобто вартість транспортування (якщо вона не включена
в ціну), монтажу, комунікацій, площ, де буде встановлене устаткування тощо.
У тому випадку,
якщо капітальні вкладення вносяться не відразу, а частинами (наприклад, термін будівництва
і введення в експлуатацію промислового об’єкта розтягується на кілька років), сумарна
величина капітальних вкладень повинна бути зведена до одного строку з урахуванням
фактору часу.
Слід зазначити
ще одну особливість капітальних вкладень. Їх сумарна величина практично не залежить
від інтенсивності використання основних фондів, на які витрачені ці кошти. Вони
існують, навіть якщо введений в експлуатацію об’єкт взагалі не випускає продукцію.
На відміну від загальної суми капітальних вкладень їх питома величина в розрахунку
на одиницю продукції природно зменшується в міру збільшення обсягу продукції, що
випускається. Адже чим більше на відповідному устаткуванні випускається продукції,
тим менше капітальних вкладень припадає на її одиницю. Інакше поводять себе поточні
(експлуатаційні) витрати. За невеликим винятком (адже основні фонди потрібно підтримувати
навіть у непрацюючому стані), цей вид витрат вноситься («тече») лише в ході виробничого
процесу.
Сумарна величина
поточних витрат, як уже було зазначено раніше, пов’язана з обсягом виробництва,
терміном реалізації господарського заходу, іншими внутрішньо- та зовнішньогосподарськими
характеристиками. Залежно від умов, у яких проявляється вплив зазначених факторів,
змінюється і характер розрахунку поточних витрат. У загальному вигляді це може бути
виражено декількома ключовими схемами.
Поточні питомі
витрати не змінюються. Розглянута ситуація передбачає найбільш простий випадок,
коли питомі значення поточних витрат (у розрахунку на одиницю продукції та/чи одиницю
часу) не змінюються протягом тривалого періоду. Залежно від ключового фактору, що
впливає на сумарну величину витрат, можуть бути використані такі розрахункові формули.
Ключовий фактор
– час виробничого процесу: Спот = Сt · Т, (10)
де Сt – питомі
поточні витрати в розрахунку на одиницю часу (грн./година; грн./рік; грн./станко-година,
грн./нормо-година та ін.);
Т – час реалізації
заходу (година, рік, станко-година, нормо-година).
Ключовий
фактор – обсяг виробничої продукції:
Спот=
Сп · N, (11)
де Сп
– питомі поточні витрати в розрахунку на одиницю обсягу виробленої (реалізованої)
продукції, (грн./шт.; грн./кг; грн./т; грн./м; грн./м2; грн./м3; грн./л; грн./кВт
· год; грн./т · км, грн./км, грн./грн. продукції та ін.);
N – обсяг продукції,
виробленої за час реалізації заходу (шт., кг, т, м, м2, м3, л, кВт · година, км,
т · км, грн. продукції та ін.).
Розглянутий вище
методичний підхід має ще одне застосування (крім згаданих випадків, коли питомі
витрати мають відносно стабільний характер). Він може використовуватися для укрупнених
орієнтовних розрахунків, у яких коливаннями поточних витрат можна просто знехтувати.
Питомі
поточні витрати змінюються. Розглянута ситуація передбачає зміну питомих значень
експлуатаційних витрат протягом часу. Причинами подібних змін можуть бути:
— зміна
умов роботи (наприклад, ускладнення умов видобутку корисних копалин);
— зміна
цін на види вихідних ресурсів (зокрема, будматеріали, енергоносії, природні ресурси
та ін.);
— зміна
рівня заробітної плати;
— зміна
технічних і економічних параметрів виробничих процесів.
При цьому варто
враховувати дві протилежні тенденції впливу різних груп факторів на величину питомих
витрат.
Позитивна тенденція
зумовлена дією сприятливих факторів, що ведуть до зниження питомих витрат. Це може
бути пов’язано з поступовим удосконаленням продукції, збільшенням обсягу випуску
і дією ефектів зростання масштабу виробництва, що знижує собівартість одиниці продукції.
Негативна тенденція зумовлена процесами, які ведуть до підвищення питомих витрат.
Це пов’язано
з декількома причинами, серед яких:
— фізичне
спрацювання техніки і погіршення її технічних параметрів, що веде до збільшення
видаткових показників (зокрема, матеріаломісткості й енергоємності продукції), а
також до погіршення якості продукції, що випускається, і неминучому зниженню її
ціни;
— моральне
старіння продукції, що випускається, і як наслідок – зниження цін на неї;
— насичення
ринку даним видом продукції, що веде одразу до двох несприятливих наслідків: зниженню
обсягу реалізації і падінню цін.
Доречно звернути
увагу на одну важливу деталь. Зниження цін на реалізовану продукцію веде до зростання
питомих витрат виробництва. Це пояснюється дуже просто: якщо загальна сума витрат
залишається на існуючому рівні, а сума реалізованої продукції (у вартісному вираженні)
знижується, то виробництво одиниці продукції обходиться все дорожче.


Висновок
При оцінці
економічної ефективності удосконалення організаційної та виробничої структури підприємства
економіст повинен добре відчувати технічні параметри, зміна яких може матеріалізуватися
в значеннях економічного ефекту.
Зокрема,
при впровадженні нової техніки серед основних таких параметрів варто виділити:
— при виготовленні техніки :
— матеріаломісткість
виробленої продукції;
— енергоємність
виробничих процесів;
— трудомісткість
виготовлення;
— технологічні
показники (наприклад, питома вага стандартних або запозичених деталей тощо);
— при експлуатації техніки :
— видаткові
показники (витрата матеріалів, енергії, палива на одиницю роботи);
— обмеження
за умовами експлуатації (граничний діапазон температур, стійкість до корозії, сезонність
роботи, обмеження до матеріалів, що використовуються, ін.);
— продуктивність
(швидкість, вантажопідйомність, ін.);
— довговічність,
надійність;
— ремонтопридатність;
— ергономічність.
Економічний
аналіз дає можливість визначити, як зміна кожного з технічних або соціальних параметрів
може впливати на вартісні доходні
або витратні характеристики.
Розрахунок
конкретних оцінок (доходів і витрат) за кожним із параметрів, що характеризують
окремі сторони роботи устаткування (за кожної причини, що викликала той або інший
ефект), дозволяє перейти до визначення узагальнюючих показників ефективності.
Список використаних джерел
1. Грузинов В. П., Грибов
В. Л. Економіка підприємства. Навчальний посібник. К.: Фінанси і статистика. – 2001.
2. Економіка підприємства.
Збірник практичних задач і конкретних ситуацій. Навч. посіб. / С. Ф. Покропивний.
– К.: КНЕУ. – 1999.
3. Давилець М. І. Економіка
підприємства. Навчальний посібник. К.: Фінанси і статистика. – 2006.
4. Економіка підприємства:
Підручник / За загальною редакцією С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ. – 2005.
5. Економіка підприємства.
Навчальний посібник / За загальною редакцією К. М. Литвененко – К., 2002.
6. Економіка підприємства:
Структурно-логічний навчальний посібник / За редакцією Зайцева І. В. – Л., 2006.
7. Крайник О. П., Барвінські
Є. С. Економіка підприємства. Навч. посібник – Львів: НУ «Львівська політехніка».
– 2003.
8. Кулішов В. В. Економіка
підприємства: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Ніка-Центр. – 2002.
9. Мельник Л. Г., Корінцева
О. І. Економіка підприємств. Конспект лекцій. Навч. посібник. – Суми: ВТД, 2004.
10. Примак Т. О. Економіка
підприємства. Навчальний посібник. – К.: Вікар. – 2001.