Дата: 21.05.2016

Содержание

Вступ

Суть ринку засобів виробництва

Функції ринку засобів виробництва

Вивчення ринку матеріальних ресурсів

Інфраструктура ринку матеріальних ресурсів

Висновок

Література

Вступ

Ринок
виник одночасно з товарним виробництвом як його невід’ємна частина, товарне виробництво
характеризується саме тим, що продукт виробляється не для власного споживання, а
для інших, на продаж. Товарне виробництво регулюється механізмом купівлі-продажу
на основі товарно-грошових відносин. Це процес руху товарів від сфери виробництва
до сфери споживання. Наявність обмінних відносин між виробником та споживачем через
систему купівлі-продажу на основі вільного ціноутворення створює ринок. Ринок і
поділ праці нероздільні. Ринок властивий здоровій економіці, він несумісний з монополією.
Чим глибший поділ праці, тим більш розвинений ринок, а разом з ним усі його інструменти
— гроші, кредит, прибуток. Ринкова економіка базується на 3-х засадах: свободі підприємництва;
конкуренції; еквівалентному обміні.

Ринок
засобів виробництва в Україні, як у всіх постсоціалістичних державах, є новим. Триває
процес його створення, тобто перехід від централізованого розподілу засобів виробництва
і прикріплення споживачів до постачальників до вільної торгівлі. Мета цього переходу
полягає в: створенні реальних передумов активного впливу ринку засобів виробництва
на їх виробників і споживачів; забезпеченні динамічної відповідності між попитом
і пропозицією; наданні підприємствам можливості придбати матеріальні ресурси у відповідності
з їх платоспроможним попитом; реалізації ними продукції, яка виробляється, керуючись
стратегією і тактикою своєї діяльності, законами та нормами ринкового товарного
обігу.

Ринок
керується дією таких основних законів, як закон попиту і пропозиції, закон вартості,
закон конкуренції та закон грошового обігу.

Створення
ринку засобів виробництва означає перехід від фондового розподілу матеріальних ресурсів
до застосування широкого спектру товарно-грошових відносин.

ринок засіб матеріальний ресурс

Ринок
матеріальних ресурсів характеризується високим ступенем самозбалансованості і саморегулювання;
сприяє високій соціальній активності підприємств з метою забезпечення виробництва.

Суть ринку засобів виробництва

свободі
підприємництва;

конкуренції;

еквівалентному
обміні.

створенні
реальних передумов активного впливу ринку засобів виробництва на їх виробників і
споживачів;

забезпеченні
динамічної відповідності між попитом і пропозицією;

наданні
підприємствам можливості придбати матеріальні ресурси у відповідності з їх платоспроможним
попитом;

реалізації
ними продукції, яка виробляється, керуючись стратегією і тактикою своєї діяльності,
законами та нормами ринкового товарного обігу.

Ринок
виконує такі функції:

визначає
суспільну цінність вироблених товарів;

встановлює
необхідні відтворювальні пропорції;

забезпечує
динамічну відповідність між попитом і пропозицією;

ліквідує
дефіцит матеріальних ресурсів;

дає
кожному підприємству реальну можливість у межах своїх фінансових ресурсів забезпечити
себе матеріально-технічними засобами.

Таким
чином, забезпечення підприємств матеріально-технічними ресурсами через вільну купівлю-продаж
за прямими зв’язками, через посередників, фірмові магазини — є основне завдання
управління.

Створення
ринку засобів виробництва в умовах ринкових відносин має базуватися на високому
рівні економічної та юридичної самостійності господарських систем, що проявляються
в:

праві
підприємства формувати свою виробничу програму з урахуванням попиту (замовлень),
керуючись власною вигодою;

вільному
виборі контрагентів у забезпеченні матеріальними ресурсами;

свободі
вибору часу закупок матеріальних ресурсів;

самостійному
визначенні договірних цін з урахуванням затрат на виробництво і якості матеріалів;
— ліквідації монополії постачальників, посередників через створення аналогічних
підприємств.

Ринок
засобів виробництва сприяє:

розвитку
конкуренції між товаровиробниками і власниками ресурсів;

вільному
переливу капіталу між галузями і регіонами;

реалізації
товарів за цінами рівноваги, відображаючи реальне співвідношення між попитом і пропозицією.

Таким
чином, ринок — це комплексне поняття, яке включає в себе сферу обміну товарів,
економічний простір (місце), на якому відбувається обмін товарів та товарно-грошових
відносин, систему вільного руху товарів.

У
ринкових відносинах бере участь безліч суб’єктів — виробників, споживачів, посередників.
Тому на ринку складається відповідна кон’юнктура, тобто співвідношення між попитом
та пропозицією як за окремими товарами та групами, так і за товарною масою в цілому.

Попит — це форма вираження потреби в засобах
виробництва на ринку, яка забезпечується відповідною сумою грошей. Це платоспроможний
попит. На ринку він існує в грошовому вираженні.

Попит
на ринку засобів виробництва являє собою потенційну потребу в товарах, забезпечену
відповідною сумою грошей, яку покупець може витратити на придбання товарів, ресурсів.
Це складне і багато структурне явище. Є різні види попиту.

1. Інтенсивний попит — властивий початковому
стану виходу товару на ринок.

2. Стабільний — сформований попит. Він існує
на етапі масового виробництва і продажу товару.

3. Скоригований попит — тенденція зростання
запасів, товару.

4. Відсутність попиту — товар практично не
купується. Класифікація видів попиту виходить із теорії життєвого циклу товару,
у відповідності з яким кожен товар проходить стадію піднесення, стабільності і затухання.
В маркетингу ці цикли покладені в основу управління цінами. Оцінки циклів і тенденцій
попиту необхідні для гнучкого управління ресурсами.

Пропозиція — це та кількість продукту, яка
перебуває на ринку або може бути доставлена. Пропозиція завжди має натуральне вираження:
штуки, тонни, метри. Попит і пропозиція постійно перебувають під впливом багатьох
факторів. Але на ринку вони найбільш оперативно реагують на коливання цін. Якщо
ціни на товари зростають, попит на них зменшується. При зниженні цін попит зростає.

При
зростанні цін пропозиція збільшується, бо кожна одиниця виробленої продукції приносить
виробникові додатковий прибуток.

Потенційна
пропозиція визначається за сукупністю договорів на поставку товару на певний період
постачальниками.

Постачальники — це підприємства, окремі фізичні
особи, що забезпечують споживачів необхідними для них матеріальними ресурсами.

Ринок засобів виробництва — це сукупність економічних
відносин між самостійними суб’єктами господарської діяльності, що виникають у сфері
обігу, в зв’язку з продажем-купівлею товарів, призначених для виробництва нових
продуктів та послуг.

Ринок
засобів виробництва є складовою частиною інтегрованого ринку, який являє собою складну
ринкову структуру. В свою чергу, ринок засобів виробництва слід розглядати як розгалужену
динамічну систему. Основою аналізу структури цієї системи є різні ознаки:

Особливі
товарні групи (ринок сировини, машин, обладнання, напівфабрикатів та комплектуючих
виробів).

Окремі
товари (ринок газу, металів, деревини, вугілля, електроенергії, палива).

Суб’єкти
товарного обігу (оптовий, роздрібний).

Раціональне
розміщення (місцевий, обласний, національний, міждержавний ринки).

Економічно організаційні умови формування ринку засобів виробництва

Ринок
засобів виробництва забезпечує вільну реалізацію засобів виробництва — сировини,
матеріалів, пального, енергії, обладнання.

Його
формування здійснюється на основі таких організаційно-економічних принципів.

Використання закономірностей товарного виробництва і товарно-грошових відносин.
Цей принцип передбачає створення
умов із виробництва продукції для ринку відокремленими виробниками та реалізації
її у будь-яких кількостях і будь-якому покупцеві на їх розсуд та за цінами, які
складаються залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

Господарська самостійність та економічна відповідальність у процесі купівлі-продажу
матеріальних ресурсів. Господарська самостійність повинна
полягати у свободі підприємств і сприяти плануванню та здійсненню виробництва продукції
самостійно або через торговельних представників. Підприємства самі встановлюють
економічні зв’язки з продавцями матеріальних ресурсів та покупцями їхньої продукції,
здійснюють матеріально-технічне забезпечення виробництва і збут продукції, розпоряджаються
своїми доходами та прибутками.

Економічна відповідальність контрагентів ринкових відносин має встановлюватися шляхом укладання рівноправних і взаємовигідних договорів
та погодження в них усіх умов реалізації продукції і матеріальної відповідальності
за виконання договірних зобов’язань.

Господарська
самостійність та економічна відповідальність повинні забезпечуватися відповідними
законодавчими актами і правовими нормативами, які закріплюють право власності підприємств
та організацій на виробничі фонди і результати своєї діяльності.

Досягнення та підтримка динамічної рівноваги між виробництвом продукції
виробничо-технічного призначення та її пропозицією і платоспроможним попитом покупців.
Динамічна рівновага попиту і пропозиції може досягатися
за кількома напрямками.

По-перше,
скороченням надлишкового попиту споживачів шляхом зниження матеріаломісткості продукції,
що виробляється, скорочення матеріальних затрат на одиницю національного доходу,
раціональним використанням матеріальних ресурсів.

По-друге,
забезпеченням у підприємств-виробників резерву виробничих потужностей, який дозволяє
їм швидко розширити виробництво продукції у відповідності із зростаючим на неї попитом.

По-третє,
оптимізацією економічними методами структури сукупного запасу продукції виробничо-технічного
призначення та підвищенням частки збутових запасів готової продукції у підприємств-виробників
і товарних запасів у торговельних посередників за рахунок відповідного зниження
виробничих запасів у споживачів. Такий напрям зміни структури сукупного запасу є
фактором зниження його абсолютних розмірів, а отже, сприяє збільшенню активних ресурсів
для забезпечення ринкового попиту.

Наступним
організаційно-економічним принципом є можливість вільного вибору контрагентів
економічних зв’язків з купівлі — продажу засобів виробництва. Така можливість
може бути реалізованою, по-перше, за наявності у народному господарстві багатьох
підприємств-виробників відповідної продукції, виробничі потужності яких дозволяють
забезпечити платоспроможний попит споживачів у необхідному обсязі та асортименті;
по-друге, при ліквідації централізованого прикріплення споживачів до постачальників;
по-третє, при розвинутих відносинах зі здійснення експортно-імпортних операцій.

Наявність розвинутої інфраструктури ринку. Нею має бути мережа торговельних посередників з їх матеріально-технічною
базою, яка забезпечує багатоканальність купівлі-продажу продукції виробничо-технічного
призначення та її товарорух. Нині функціонують торговельно-посередницькі підприємства
та організації, які раніше існували, новостворені і ті, що розвиваються, серед них
— територіальні органи загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання
України, торговельні підприємства міністерств і відомств, фірмові магазини виробничих
підприємств, зовнішньоторговельні організації, торговельні фірми, аукціони тощо.

Наявність
такої інфраструктури забезпечує можливість вибору підприємствами-виробниками і споживачами
вигідних варіантів торговельного посередництва. Це ставить актуальне завдання зі
створення раціональної мережі торговельного посередництва з високим організаційно-технічним
рівнем розвитку.

Державне регулювання процесів розвитку і функціонування ринку засобів виробництва.
Воно полягає у прийнятті державою відповідного законодавства
та у проведенні нею такої економічної і фінансово-кредитної політики, яка сприяє
реалізації розглянутих принципів і забезпечує: господарську самостійність суб’єктів
оптової торгівлі; демонополізацію сфер виробництва та обігу; встановлення межі торгівлі
стратегічними видами матеріальних ресурсів; удосконалення галузевої структури виробництва
і створення резерву виробничих потужностей у відповідності з вимогами ринку; розвиток
інфраструктури оптової торгівлі; попередження негативних дій суб’єктів ринку відносно
своїх суперників.

Головною
рисою ринку є його саморегулювання. Через ринковий механізм самостійні взаємопов’язані
підприємства повинні одержувати достовірну інформацію про те, що виробляти і що
купувати. При цьому не виключається, а, навпаки, передбачається макромасштабний
вплив держави на формування і функціонування ринку засобів виробництва. Це передбачає
розвиток НТП, перспективні зміни народногосподарських пропорцій, економічну політику
та законодавче забезпечення. Основа ефективного регулювання ринку — велика гама
економічних важелів, які визначають поведінку господарських партнерів, і спрямовані
на:

перехід
підприємств на анти затратний спосіб виробництва;

відміну
дотацій збитковим підприємствам;

удосконалення
кредитно-фінансової системи;

підтримку
малих і середніх підприємств, орієнтованих на випуск засобів виробництва;

удосконалення
формування державних замовлень;

сприяння
розвитку змішаних, особливо спільних підприємств, що дозволить одержувати валюту
і стати індикаторами стану нашої економіки з оцінками глибини ринкових змін; пристосування
навколишнього середовища до вимог і режиму роботи спільних підприємств;

розширення
виробництва високоякісної, конкурентоспроможної продукції.

Держава
не втручається в діяльність підприємства, але на підставі законів не дозволяє розвиватися
недобросовісній конкуренції і проявам монополізму. Законодавством забороняється:

рекламувати
свою продукцію шляхом поширення негативної інформації про аналогічну продукцію,
що виробляється іншими підприємствами;

тимчасове
зниження договірних цін на продукти з метою витіснення конкурентів, а потім знову
значного їх підвищення;

скуповувати
сировину й матеріали, напівфабрикати щоб залишити своїх суперників без забезпечення
їх матеріальними ресурсами;

вступати
в союзи з іншими підприємствами або посередниками, якщо вони спрямовані на погіршення
становища конкурентів на ринку або встановлення монопольних цін.

Ринок
регулюється системою законів як економічних, так і юридичних, і може функціонувати
тільки за певних умов. Головною з них є розвинута ринкова економіка, що означає:
по-перше, це економіка, в основі якої лежить розвинуте товарне виробництво (поділ
праці, економічна самостійність); по-друге, це економіка, що ґрунтується на повній
відповідальності економічного суб’єкта за результати своєї діяльності та опирається
на юридичну рівноправність усіх видів діяльності; по-третє, це економіка здорової
конкуренції, де існують антимонопольні закони, які виключають монополізм як у виробництві,
так і при реалізації продукції; по-четверте, це економіка з вільним ціноутворенням,
з розвинутими фінансово-кредитною та грошовою системами.

Важливою
умовою функціонування ринку засобів виробництва є відповідна структура управління
як на державному, так і на регіональному рівнях та підприємствах.

Функції ринку засобів виробництва

В
економічній системі суспільства ринок виконує такі функції:

1. Техніко-економічну. Суть її полягає в
тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача. Виконання
цієї функції пов’язане з відповідними затратами праці, засобів виробництва і коштів.
Тому ринок є об’єктом господарювання, продавці повинні покривати витрати з реалізації
товарів та послуг власними доходами і мати від своєї діяльності реальний прибуток.
Це вимагає ефективного господарювання.

2. Регулюючу. Ринок — найбільш досконалий інструмент
саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, «що», «коли»,
«скільки» і «як» виробляти. Цю функцію ринок виконує, тому що
він найбільш оперативно реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства,
а суб’єкти ринкових відносин, у свою чергу, реагують на зміни, що відбуваються на
ринку.

3. Стимулюючу. Головне в цій функції полягає
в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.
Водночас складається така ціна, яка задовольняє і виробників, і споживачів. Якщо
ціна зменшується, то виробники змушені не тільки скорочувати виробництво, але й
шукати шляхи зменшення витрат. Конкурентна боротьба на ринку змушує підприємців
оновлювати продукцію, розширювати її асортимент, поліпшувати її якість.

Отже,
ринок засобів виробництва базується на зацікавленості товаровиробників у випуску
високоякісної продукції і гарантує розвиток підприємницької діяльності, структурну
перебудову економіки на основі цільових програм.

Вивчення ринку матеріальних ресурсів

Розвиток
нових галузей економіки, постійне розширення номенклатури матеріальних ресурсів,
поява зовсім нових видів сировини з новими фізичними та хімічними властивостями
— все це робить ринок розвинутих країн менш відомим, що вимагає його вивчення.

Вивчення
ринку матеріальних ресурсів передбачає:

системний
збір, обробку, аналіз і оцінку інформації про потенціальних постачальників, асортимент
матеріальних ресурсів, про нові технології виготовлення важливих матеріалів, ціни
на сировину й матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію тощо;

прогнозування
тенденцій на перспективний період змін основних параметрів ринку: цін, обсягу виробництва
матеріалів, сировини, енергії, запасів товароматеріальних цінностей, появи нових
ресурсів, постачальників, можливостей імпорту ресурсів;

розробку
на цій основі ефективної політики закупок, яка б дозволила оптимізувати затрати
на придбання матеріальних ресурсів.

Формуючи
політику закупок, підприємство повинне вирішити-буде воно самостійно виробляти матеріали,
деталі, напівфабрикати чи купувати їх.

При
вирішенні цього питання визначними факторами є: стан ринку матеріальних ресурсів,
рівень цін, виробничі можливості самого підприємства.

Розробка
«політики забезпечення» здійснюється на основі порівняльного вартісного
аналізу.

Закупки
«на стороні» і відмова від власного виробництва пояснюються економічними
перевагами, які може одержати підприємство, купуючи ресурси у вузькоспеціалізованих
підприємствах за відносно низькими цінами.

За
останній період у зв’язку зі зростанням світової конкуренції, тенденції на зниження
витрат, розукрупнення компаній взято курс на пошук зовнішніх постачальників тих
товарів і послуг, які раніше вироблялись підприємством.

Сучасний
маркетинг рекомендує вивчати ринок матеріальних ресурсів за допомогою прямих і допоміжних
методів.

Прямий метод передбачає одержання інформації про
кон’юнктуру ринку безпосередньо від резидентів із чотирьох джерел:

контакти
з постачальниками;

контакти
з посередниками;

відвідування
ярмарків і виставок, що дає багату інформацію про технічні розробки, ціни, якість
товарів і можливість використати каталоги ярмарок та виставок;

поїздки
на підприємства-постачальники, що дозволяє визначити їх можливості із забезпечення
ресурсами.

Непрямий метод вивчення ринку матеріальних ресурсів
передбачає використання інформації біржових бюлетенів, журналів, газет, каталогів,
брошур, проспектів та інформації радіо й телебачення.

При
вивченні ринку матеріальних ресурсів на підприємствах обов’язкова наявність архіву,
структурно орієнтованого за видами матеріалів і постачальників. Поряд з цим досить
корисною є карткова система, в яку були б занесені постачальники, номенклатура та
ціни на ресурси.

Вивчення
ринку сировини і матеріалів дозволяють відповісти на такі запитання:

хто
і що поставляє на ринок;

які
можливості постачальників;

яка
конкуренція між покупцями;

чи
є можливість заміни матеріалів;

які
можливі види транспортування?

При
вивченні ринку матеріальних ресурсів проробляються варіанти закупки ресурсів з імпорту.
Найбільш доцільно закуповувати матеріальні ресурси за кордоном лише тих видів сировини
і матеріалів, які переробляються у великій кількості і придбання яких обходиться
дешевше.

Для
малих і середніх підприємств більш раціональними є закупки сировини і матеріалів
за кордоном (якщо є така потреба) через посередників, які спеціалізуються на цьому
імпорті.

Інфраструктура ринку матеріальних ресурсів

Функціонування
ринку засобів виробництва значною мірою визначається розвитком інфраструктури. Термін
«інфраструктура» в нашій економічній науці з’явився на початку XX століття. Інфраструктура
складається із двох латинських слів: «інфра» — під, або нижче і
«структура» — будова, розміщення).

Отже,
інфраструктура — це сукупність підприємств, організацій, які забезпечують багаторівневе
функціонування господарських взаємозв«язків, взаємодію суб»єктів ринкової економіки
і регулює рух товарно-грошових відносин. Ринкова інфраструктура — це сукупність
суб’єктів матеріального, технічного, організаційного, інформаційного, фінансового
і правового характеру, які забезпечують безперервне функціонування ринкового механізму.

Інфраструктура
ринку засобів виробництва включає три основних блоки: організаційний, технічний
та інформаційний.

До
організаційного блоку належать біржі, оптові магазини, брокерські
та дилерські компанії, торговельні будинки, ярмарки, виставки, власні комерційні
структури певних промислових підприємств, роздрібна торгівля.

До
технічного — склади, транспортна система, тарне господарство.

Інформаційний блок забезпечує підприємство
необхідними матеріалами у вигляді довідників, реклами, каталогів, норм та нормативних
документів, розпоряджень тощо. Всі організації, підприємства, що входять до ринкової
інфраструктури, мають забезпечити вирішення таких завдань:

рух
матеріалів, сировини від виробника до споживача;

виробничо-технічне
обслуговування основного виробництва;

рух
і відповідність інформаційних потоків.

Всі
елементи ринкової інфраструктури по-різному впливають на ринок засобів виробництва,
від їх розвитку в значній мірі залежать характер і темпи його становлення.

На
сьогодні в Україні функціонують різні організаційні системи інфраструктури засобів
виробництва, а саме:

Аукціон — це форма продажу у визначений термін
і у визначеному місці товарів, попередньо встановлених для ознайомлення. На аукціонах
реалізують певні види товарів, що, як правило, користуються підвищеним попитом.
Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість запропонованих
товарів.

Отже,
аукціон — це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони
— переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та
кваліфіковані кадри. Аукціони організовуються також спеціалізованими брокерськими
фірмами, які перепродають товари та послуги.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації,
головним завданням яких є сприяння розвитку економічних та торговельних зв’язків
із зарубіжними партнерами. Вони є юридичними особами, які діють за принципами повного
комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові
інформаційні послуги.

Світова
практика знає й таку форму торгово-комерційної діяльності, як торговельні будинки.
Торговельні будинки — це торговельні фірми, що закуповують товари
у виробників або у оптовиків своєї країни і перепродають їх за кордон або закуповують
товари за кордоном і перепродають місцевим оптовим та роздрібним торгівцям і споживачам
промисловості та інших галузей народного господарства. Торгові будинки здійснюють
операції за свій рахунок, але можуть виконувати також функції комісіонера як для
вітчизняних, так і для зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих
осіб.

Комерційна-посередницькі фірми — оптові підприємства,
які здійснюють оптову торгівлю за свій рахунок і з залученням кредитів як із власних
складів, так і зі складів виробників та інших оптових посередників. Організаційно
можуть об’єднувати декілька складських підприємств, транспортне господарство, цехи
та дільниці з надання додаткових і виробничих послуг.

Оптові бази — це підприємства, що організаційно
об’єднують склади та спеціалізовані за технічними ознаками підприємства з переробки
продукції зі спільними енергетичними, транспортними та іншими комунікаціями, а також
централізованими експедиційними, допоміжними службами і апаратом управління, які
організовують складування і відправку продукції.

Оптові магазини — підприємства, які максимально
наближені до покупців, характеризуються невеликими масштабами оптової реалізації,
наявністю торгового залу з виставленими зразками, великою питомою вагою продажу
товару за готівку.

Ярмарки — це надзвичайно важливий елемент ринкової
інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та
місцеві. Ярмарки — це торги, ринки товарів, які періодично організовуються у встановленому
місці. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій,
посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки
перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.

Біржа — це організаційно оформлений і регулярно
функціонуючий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля товарами, головним чином
сировиною і матеріалами за зразками та стандартами.

Біржа
не є ринком реального товару, вона організовує обмін на основі документального відображення
товарів і капіталів. На біржах здійснюються два види товарообігу: реальний та ф’ючерсний.

Ф’ючерсні
операції — це торгові угоди, що розраховані на довгостроковий період і передбачають
закупівлю товарів у перспективі, у міру їх виробництва.

На
відміну від угод на реальний товар ф«ючерсні угоди не передбачають зобов»язань сторін
поставити або прийняти товар у термін, передбачений в контракті, а здійснюють купівлю
і продаж права на товар з поставкою його у встановлений термін після закінчення
визначеного періоду часу. Різницю між ціною контракту на день його підписання і
ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна зросла), або покупець
(якщо ціна знизилася).

Товарні біржі і брокерство зародилися в країнах
Західної Європи на межі ХVІ-ХVІІ століть. На сьогодні в США, Великобританії,
Франції, Японії та в інших країнах з ринковою економікою товарні біржі і брокери
відіграють самостійну і значну роль у процесі оптової торгівлі.

Товарні
брокери є посередниками при укладанні угод на біржах і спеціалізуються на певних
видах товарів та послуг. Брокери не пов’язані з постачальниками або збутовими структурами
конкретних фірм і підприємств безпосередньо. Але вони укладають товарні угоди від
імені конкретних покупців та продавців. Діяльність брокерів оплачується у відсотках
від вартості угоди або за фіксованими ставками за укладену угоду. Діяльність брокерів
відзначається глибоким знанням ринку товарів, на яких вони спеціалізуються, можливістю
укладання термінових контрактів.

Організованим
місцем укладання брокерських угод, контрактів є товарні біржі. Товарні біржі являють
собою постійно діючі ринки, де товари продаються і купуються без попереднього їх
пред’явлення та огляду на основі документів встановлених форм, що регламентують
номенклатуру, обсяг, термін, форму доставки, а також ціну товару та деякі інші умови.

Єдині
правила торгівлі на товарних біржах передбачають два основних аспекти: створення
рівних умов і можливостей для всіх учасників торгів та забезпечення їх об’єктивною
оперативною інформацією про рівень цін на товари та їхню динаміку.

Єдність
прав і правил функціонування біржі передбачає ряд умов:

виключення
вибіркового і пріоритетного доступу до інформації, який дозволить отримати комусь
перевагу в торгах;

обов’язкове
виконання взятих на себе зобов’язань;

рівноправність
і свобода дій усіх учасників торгів;

свобода
дій при прийнятті остаточного рішення в процесі реалізації економічних інтересів;

обов’язкова
підзвітність державним, законодавчим, фінансово-кредитним і податковим структурам;

наявність
систем та уніфікованих форм документів укладання угод.

На
біржі концентрується інформація про рівень цін на ресурси, які змінюються під впливом
кон’юнктури ринку.

Орієнтиром
формування цін у процесі купівлі-продажу є котирувальні ціни, що реєструються на
біржі. Котирувальні ціни є середніми у часі серед заявлених продавцем. Саме доступність
інформації про рівень цін для всіх учасників торгів і є одним з основоположних правил
біржової діяльності. Біржа виконує важливу роль у зборі, узагальненні та поширенні
інформації про фінансовий стан членів біржі. Через діяльність біржі стабілізуються
товарний ринок і господарські зв’язки.

В
цілому товарні біржі та брокери відіграють самостійну і досить значну роль у процесі
оптової торгівлі із західними країнами.

На
товарних біржах формуються «базові» ціни на матеріально-сировинні ресурси,
які є основою визначення підприємствами-споживачами витрат виробництва готової продукції.

У
процесі купівлі-продажу на біржах формуються господарські зв’язки на поставки продукції
виробничо-технічного призначення.

На
біржах збалансовуються попит та пропозиція на матеріальні ресурси.

Діяльність
бірж в Україні регламентується Законом України «Про товарну біржу»,
«Про господарські товариства», «Про підприємництво» і низкою
інших законодавчих та інструктивних документів, зокрема, з оподаткування.

Важливим
у біржовій діяльності України на нинішньому етапі є те, що вона є одним з основних
каналів матеріально-технічного постачання малих підприємств, фірм та інших підприємницьких
структур.

На
товарних біржах України укладаються угоди щодо операцій з реальним товаром, з негайною
поставкою, в обумовлені у майбутньому терміни.

Брокери
отримують винагороду у відсотках від суми укладеної угоди. На біржах України з матеріальних
ресурсів найбільшим попитом користуються пальне, метали, вироби з них, папір, хімічна
продукція.

Особливе
місце в організації ринку засобів виробництва посідають інформація та маркетингова
діяльність.

Маркетингова
діяльність повинна ґрунтуватися на точному знанні потреб покупців і реальних можливостей
фірми, організації або установи.

У
більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу.

Вибір
структур маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоекономічних
зв’язків відповідних господарств і комерційно-торговельних формувань.

Основними
завданнями маркетингової служби є: комплексне вивчення ринку; забезпечення інформацією
про ціни, ринки тощо.

Однією
з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців
залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

Маркетингова
тактика означає процес формування та виконання завдань фірми на кожному ринку щодо
кожного товару або групи товарів у конкретний проміжок часу.

Висновок

свободі
підприємництва;

конкуренції;

еквівалентному
обміні.

Ринок
виконує такі функції:

визначає
суспільну цінність вироблених товарів;

встановлює
необхідні відтворювальні пропорції;

забезпечує
динамічну відповідність між попитом і пропозицією;

ліквідує
дефіцит матеріальних ресурсів;

Ринок
засобів виробництва сприяє:

розвитку
конкуренції між товаровиробниками і власниками ресурсів;

вільному
переливу капіталу між галузями і регіонами;

реалізації
товарів за цінами рівноваги, відображаючи реальне співвідношення між попитом і пропозицією.

Є
різні види попиту:

1. Інтенсивний попит 2. Стабільний 3. Скоригований
4. Відсутність попиту.

Пропозиція — це та кількість продукту, яка
перебуває на ринку або може бути доставлена. Пропозиція завжди має натуральне вираження:
штуки, тонни, метри.

Література

1.
Крушельницька О.В. Управління матеріальними ресурсами.
К., 2003, — 162 с.

2.
Музика А.В. Управління матеріальними ресурсами. — К.,
2002, — 176 с.

Метки:
Автор:

Вступ

Економічно організаційні умови формування ринку засобів виробництва

Опубликовать комментарий