Тема:
» Економіка України на сучасному етапі: проблеми та перспективи її розвитку»
План
Вступ
РОЗДІЛ
І. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
1.1
Сутність економічної системи та основ регулювання економікою країни в системі
господарського механізму
					







1.2
Основні показники, що характеризують ступінь розвитку економіки країни
1.3
Економічне зростання як основа розвитку економіки країни
Висновки
до першого розділу
РОЗДІЛ
ІІ . ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
2.1
Сучасний стан економічного розвитку України та регіонів
2.2
Аналіз вагомих чинників негативного впливу на економічні процеси в країні
Висновки
до другого розділу
РОЗДІЛ
ІІІ. АНАЛІЗ ЗАХОДІВ ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1
Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та
шляхи її реалізації
3.2
Основні напрямки перебудови економіки України для забезпечення подальшого її
економічного зростання
Висновки
до третього розділу
Висновки
Список
літератури
ДОДАТКИ
Вступ
Економічний розвиток
держави є основою розробки стратегії управління країною. Розвиток ринкової
економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної
економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення
національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного
простору в глобальному світовому ринковому середовищі. Стратегічна мета
соціально-економічного розвитку держави обґрунтовує вибір курсу на економічне
зростання основних макропоказників. Необхідність проведення аналізу економічної
ситуації в країні та визначення перспектив подальшого розвитку економіки
України визначає актуальність теми дослідження.
Метою даної курсової
роботи є аналіз економіки України на сучасному етапі, визначення проблем та
перспектив її розвитку. Відповідно до цього були поставлені наступні завдання:
— 
визначити сутність та загальні засади економічного
розвитку держави;
— дослідити явище
економічної системи та основ регулювання економікою країни в системі
господарського механізму;
— 
визначити основні показники, що характеризують
ступінь розвитку економіки країни;
— 
дати характеристику економічному зростанню як
основі розвитку економіки країни;
— 
здійснити аналіз сучасного стану економічного
розвитку України та регіонів;
— 
провести дослідження вагомих чинників негативного
впливу на економічні процеси в країні;
— 
визначити заходи держави щодо вирішення проблем
розвитку економіки України;
— 
дати характеристику кон’юнктурної політики
державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації;
— 
навести основні напрямки перебудови економіки
України для забезпечення подальшого її економічного зростання.
Об’єктом в даній роботі
виступає економіка країни та її основні складові. Предметом дослідження є
економічна ситуація в Україні та подальші перспективи її розвитку. 
Під час дослідження в
роботі були використані загальнонаукові методи, такі як статистичний,
графічний, аналітичний, вербальний, індуктивний та інші. Використовувались
також наукові праці та дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів,
періодичні видання, законодавча база, а також ресурси мережі Інтернет.
РОЗДІЛ І
СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНІ
ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
1.1 Сутність економічної системи та основ регулювання економікою країни
в системі господарського механізму
Сутність економічної
системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної
сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку
продуктивних сил і розвивається на основі дії об’єктивних економічних законів і
суб’єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система — це обшир дії
виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність
видів та організаційних форм господарювання .
Структурні елементи
економічної системи являються наступними виробничі відносини; продуктивні сили
суспільства та механізм господарювання. Структурні елементи економічної системи
є водночас її підсистемами. Основною, найважливішою ланкою економічної системи
є виробничі відносини, які визначають глибинний пласт кожного способу
виробництва. Виробничі відносини, ядром яких є відносини власності, виступають
суспільною формою продуктивних сил. Виробничі відносини і продуктивні сили — це
форма і зміст способу виробництва, а разом із надбудовою — формації .
Ступінь розвитку
продуктивних сил суспільства — кваліфікаційний рівень виробників і розвиток
техніки — визначає ефективність, результативність економічної системи, рівень
продуктивності праці, зрештою, матеріальний добробут населення. Сучасні
продуктивні сили потребують не лише збалансованості між галузями й підгалузями
народного господарства країни, а часто й синхронності їх дій. Третій
структурний елемент економічної системи — механізм господарювання — це
функціональний бік виробничих відносин, який відображає взаємодію останніх з
продуктивними силами і надбудовою. До нього належать глибинні, докорінні,
сутнісні відносини — відносини власності і поверхневі — організаційні структури
та конкретні форми господарювання. Отже, господарський механізм — це сукупність
організаційних структур, конкретних форм господарювання і методів управління,
які базуються на певних відносинах власності. 
Господарський механізм, на
відміну від виробничих відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його
значення і ролі у функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм
господарювання кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої
власності на засоби виробництва, про виявлення і поєднання економічних
інтересів суспільства. Крім організаційних структур продуктивних сил, що виступають
у конкретних формах суспільного поділу праці, господарський механізм включає
методи управління, значення яких дедалі більше зростає, надбудовні відносини —
правові, політичні, соціальні і відповідні їм організаційні структури. Також
механізм господарювання — це механізм дії та використання економічних законів .
Економічна система кожного
способу виробництва породжує іманентні їй економічні закони і механізм функціонування
та розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людства. Вони
виявляються як основна тенденція, що торує собі шлях крізь усю сукупність явищ
і процесів. Економічні закони — це типові, стійки, повторювані, причинно-наслідкові
зв’язки і залежності. Саме вони визначають магістральні напрями розвитку
будь-якої ділянки народного господарства країни. На відміну від юридичних
законів, схвалюваних парламентом, економічні закони об’єктивні. Багато вчених
об’єктивність виникнення й існування економічних законів пояснюють тим, що вони
не залежать від волі й свідомості людей. Причина об’єктивності економічних
законів полягає в тому, що вони випливають з умов матеріального та
нематеріального буття суспільства і пануючих у ньому виробничих відносин . 
Принципи будови
економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності, змісту
економічної системи. Можна виокремити такі три принципи її будови:
ієрархічність; рухомість та суперечливість. Суперечність поміж виробничими
відносинами і продуктивними силами розв’язується за допомогою змін насамперед у
царині власності — тут головне поле або гальмування соціально-економічного
розвитку країни, або, навпаки, її потужного піднесення. Окрім найважливішої ділянки
— відносин власності, є ділянка розподілу, де також спорадично виникають проблеми
і суперечності, які потребують якнайшвидшого розв’язання, інакше спонукальні
мотиви до кращої праці, підвищення її продуктивності, що недавно діяли
безвідмовно, починають не спрацьовувати 
Джерела руху економічної
системи, як і принципи її побудови, є прямим наслідком сутності, змісту
економічної системи суспільства. Джерелами руху економічної системи можна
визначити наступні: суперечності; зміни характеру економічних зв’язків і
потоків між суб’єктами економічної діяльності; інтереси людей . 
Категорія “суперечності” –
одне з джерел руху економічної системи суспільства – дещо відрізняється від
категорії “суперечливість”, яка є принципом побудови такої системи. Ще одним
джерелом руху економічної системи є зміни характеру економічних зв’язків і
потоків між суб’єктами економічної діяльності. Суб’єкти економічної системи
суспільства – промислові, сільськогосподарські, будівельні і транспортні
підприємства, різні організації, установи та заклади, окремі індивіди –
обмінюються між собою горизонтальними – матеріальними, інформаційними і
грошовими потоками, з одного боку (тобто як партнери, як рівні сторони
виробничого або іншого процесу), і вертикальними, насамперед інформаційними – з
іншого (йдеться не про партнерські відносини, а навпаки, про відносини, пов’язані
з управлінням народним господарством). Економічна система кожного суспільства
має відповідний саме їй характер економічних зв’язків і потоків. Останнім за
рахунком, але не за значущістю джерелом руху економічної системи суспільства є
інтереси людей. Саме інтереси спонукають людину до тих або інших дій, вони
фактично є відображенням у свідомості будь-яких об’єктивних потреб .
Існує декілька видів
економічних систем. У загальній класифікації слід виокремити три основні
критерії: домінуюча форма власності; технологічний спосіб виробництва; спосіб
управління і координації економічної діяльності. Власність розрізняють за
типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.
Другим критерієм
класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва;
йдеться не про феодалізм або капіталізм, а про рівень технічного розвитку
певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів
праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою
визначається змінами у характері засобів праці — верстатів, обладнання,
приладів . 
Третій критерій
класифікації економічної системи суспільства — спосіб управління і координації
економічної діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї
країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей
і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими,
транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами тощо. Разом
з тим за технологічним способом виробництва, тобто за рівнем розвитку
продуктивних сил, економічні системи поділяються на такі підсистеми:
доіндустріальне суспільство; індустріальне суспільство та постіндустріальне
суспільство .
Насамкінець розглянемо
типи економічних систем суспільства. Нині налічується чотири типи економічних
систем суспільства: адміністративно-командна економіка; перехідна економіка;
ринкова економіка та змішана економіка. Категорія адміністративно-командна
економіка була введена у науковий обіг економістом Г. Поповим. Ця модель заснована
на соціалістичній ідеї необхідності панування державної власності на засоби
виробництва, одержавлення всього народного господарства і централізованого
планування. За цієї моделі існує затратний механізм, а також дисбаланс між
платоспроможним попитом і наявністю товарної маси, дефіцит продовольчих і
непродовольчих товарів. У країнах з перехідною економікою відбувається
трансформація адміністративно-командної системи в ринкову. Перехідний стан
економіки можна аналізувати з позицій системи категорій і законів його
функціонування або вивчаючи шляхи, програми і системні заходи з послідовної
трансформації централізованої планової економіки у ринкову. Змішана економіка
склалася у високорозвинених країнах, де крім пануючої приватної капіталістичної
власності досить значною є частка державного сектору в народному господарстві.
Таким
чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у
процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання
товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети
суспільства.
1.2 Основні показники, що характеризують ступінь розвитку економіки
країни
Найбільш узагальненим
показником створення благ в суспільстві є валовий випуск. Валовий випуск – (ВВ)
– сукупна ринкова вартість продукції, товарів і послуг, вироблених в країні
протягом року в базових цінах. При цьому базова ціна представлена лише як сума
витрат і прибутку. В неї не входять продуктові податки – акцизний збір, податок
на додану вартість, мито та ін. Валовий випуск має охоплювати результати всіх
форм і видів діяльності в економіці країни. Однак реально здійснити це дуже
важко і практично не можливо. Особливо це стосується доходів тіньового бізнесу,
бартерного обміну, оплати у вигляді чайових, роботи домогосподарок в своєму
домашньому господарстві і т.п. 
Валовий внутрішній продукт
(ВВП), або кінцевий продукт — це різниця між валовим випуском і проміжною
продукцією суспільства. Валовий внутрішній продукт – це узагальнюючий
макроекономічний показник, що виражає сукупну вартість кінцевого продукту,
створеного в середині країни, в ринкових цінах за рік. Він складається лише з
товарів і послуг, проданих на ринку; а продукти ж, які не перетворилися в
товар, тобто не продані – в нього не включаються. В нього не входять також
непродуктивні угоди, до яких відносяться суто фінансові угоди і продаж уживаних
товарів . 
Валовий внутрішній продукт
обчислюється трьома методами (способами): виробничим, методом витрат, методом
доходів. 
Виробничий метод
обчислення ВВП зводиться до визначення валової доданої вартості у всіх галузях
економіки. Валова додана вартість визначається як різниця між валовим випуском
і проміжним споживанням. Сюди додаються податки за відрахуванням субсидій на
продукти і послуги, включаючи імпортні. Сума доданої вартості всіх галузей і є
ВВП . 
Метод витрат обчислення
ВВП полягає в підрахунку всіх витрат на придбання (споживання) кінцевого
продукту. Сюди включаються: споживчі витрати населення (С), валові (приватні і
державні) інвестиції в національну економіку (Іq), державні закупки товарів і
послуг (G). Формула ВВП за методом витрат має наступний вигляд: 
ВВП=С+Іq+G                                           (1.1)
Метод розрахунку ВВП за
доходами – це підсумок доходів фізичних і юридичних осіб, інституційних
одиниць. ВВП тут обчислюється як сума винагороди власникам чинників виробництва
(заробітна плата, процент, прибуток, рента). Сюди також включаються непрямі
податки на підприємства, амортизація, доходи від власності .
На основі ВВП розраховуються
багато інших показників системи національних рахунків. Серед них виділяють: валовий
національний дохід (ВНД), валовий національний наявний дохід, особистий дохід,
безподатковий дохід. Валовий національний дохід (ВНД) – це грошова оцінка товарів
і послуг, які стають доступними для країни внаслідок здійснення економічної
діяльності. Він визначається як сума ВВП в цінах кінцевого використання
(споживання) і сальдо первинних доходів (Xn), отриманих із-за кордону . 
Формула валового
національного доходу має такий вигляд: 
ВНД=ВВП+Xn=C+Iq+G+Xn.                           (1.2)
В системі національних
рахунків окремо виділяється показник валовий національний наявний дохід (ВННД),
який визначається як сума валового національного доходу і сальдо поточних трансфертів,
отриманих із-за кодону. Сальдо поточних трансфертів – це різниця між поточними
платежами, які перерозподіляються на міждержавному рівні . 
 Найбільшу частину
валового національного доходу складає особистий дохід (ОД), який є доходом громадян,
отриманим до сплати ними податків державі. Особистий дохід складає основу попиту
на кінцеві товари і послуги особистого споживання, якщо попередньо “очистити” його
від податків. Особистий дохід після сплати податків стає доходом, яким
розпоряджаються громадяни, або безподатковим доходом. За допомогою нього
обчислюється величина фактичних доходів сімей і індивідів. Цей дохід використовується
не тільки на споживання, а й на заощадження.
Загальноекономічні показники
держави динамічні, вони можуть змінюватися як за рахунок збільшення (зменшення)
маси товарів і послуг, так і за рахунок підвищення (зниження) їх цін. Ступінь
впливу цінового чинника на ВВП можна визначити, використовуючи показники
номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП – це сукупна вартість вироблених
товарів і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений.
Розрахований на основі поточних цін, він не враховує зміни в рівні цін,
нескоригований на інфляцію (підвищення цін) або дефляцію (зниження цін).
Реальний ж ВВП – вартість вироблених товарів і послуг, яка враховує зміни в
рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію. Розраховується реальний
ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс цін. Формула його обчислення має
такий вигляд :
                              (1.3)
Індекс цін – показник
динаміки (рівня) цін, їх загального збільшення або зменшення за певний період
часу. Він показує, яким чином змінився рівень цін протягом аналізованого нами
періоду, чи відбувалися інфляція або дефляція та які їхні розміри. Індекс цін є
вимірником співвідношення між сукупною поточною ціною певного набору товарів і
послуг, який називається ринковим кошиком і сукупною ціною ідентичних або
схожих груп товарів і послуг в базовому періоді. Формула індексу цін має такий
вигляд :
  (1.4)
Індекс цін за умов
інфляції називається дефлятором. Дефлятор – коефіцієнт, який використовується
для переобчислення економічних показників, виміряних в грошах, з метою
приведення їх до рівня цін попереднього періоду. Дефлятор ВВП розраховується на
основі співвідношення між номінальним і реальним валовим внутрішнім продуктом:
                          (1.5)
Для аналізу динаміки
реального ВВП застосовують такі показники, як абсолютний приріст, темп
зростання, темп приросту. Абсолютний приріст реального ВВП показує, на скільки
його обсяги в поточному періоді відрізняються від обсягів базового періоду.
Темп (індекс) зростання (Тзр) показує, у скільки разів (чи %) реальний ВВП
поточного періоду відрізняється від ВВП базового періоду :
                                     (1.6)
Якщо одержаний коефіцієнт
темпу зростання (% зростання) буде більшим від одиниці, це означає, що
відбулося зростання ВВП за цей період; коли ж він дорівнює одиниці, то не
відбулося ані зростання, ані спаду, тобто обсяги ВВП не змінилися; якщо ж цей
коефіцієнт буде меншим від одиниці, то це свідчить про наявність економічного
спаду. Темп приросту (Тпр.) показує, на скільки разів чи % змінюється обсяг ВВП
за період, який аналізується .
Таким чином,
різноманітність основних показників розвитку країни дозволяє зробити реальний
висновок щодо загального розвитку економічних процесів в державі та основних
можливостей її економічного зростання.
1.3 Економічне зростання як основа розвитку економіки країни
Економічне
зростання є надзвичайно складним явищем. Економічне зростання характеризує
стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи
світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного
розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як
правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих
соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі). Головною
метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє
поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої
соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її авторитету . 
Виокремлюють два
основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний
тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення
обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними
їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного
зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного
поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього
виробничого потенціалу .
Щодо основних типів економічного зростання, то на
практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони
проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип
економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного
розвитку. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність
суспільного виробництва. Ефективність вимірюється динамікою таких
макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат,
тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення:
Е =                                      (1.7)
Коефіцієнт показує, з якими витратами отримано той чи
інший обсяг відповідного макроекономічного показника .
Суспільне виробництво перебуває в постійному русі, але
він відбувається не просто по замкненому колу, а по висхідній лінії, хоча й не
завжди рівномірно. Аналіз змісту рушійних сил економічного зростання починається
з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу
виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються
зусиллями людей, їх працею та соціально-економічною активністю.
Джерелом економічного прогресу, як і кожного іншого
динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток має
діалектичний характер, тому відсутність внутрішніх суперечностей рівнозначна
призупиненню розвитку явища чи процесу, припиненню самого життя. Загальною
основою і рушійною силою розвитку виробництва є його суперечлива взаємодія зі
споживанням. 
Політекономічний аналіз змісту рушійних сил економічного
зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних
категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й
функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових,
культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних
партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання
виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів.
Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких
факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами
об’єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та
спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні
традиції. У загальному вигляді структуру названих факторів можна проілюструвати
за допомогою схеми (рис. 1.1). Разом з тим загальні риси економічного
зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди
виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним
характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному
історичному відрізку часу . 
На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність
розв’язання таких проблем економічного зростання : визначення тенденцій і ресурсів
(факторів) зростання; забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій
перспективі; вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного
розвитку; визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної
структури народного господарства; окреслення соціально-економічних наслідків
для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.
  
Рис. 1.1. Структура факторів економічного зростання 
Таким чином,
забезпечуючи економічне зростання, люди повинні вдосконалювати економічні
процеси, які характеризують згадані показники. Усі вони врешті-решт
«фокусуються» в показнику продуктивності праці, комплексним фактором зростання
якого є НТП. Відповідно економічне зростання є додатковим показником
динамічного розвитку економіки країни та раціональної політики управління
господарським механізмом державного апарату.
Висновки до першого розділу
Сутність економічної
системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної
сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку
продуктивних сил і розвивається на основі дії об’єктивних економічних законів і
суб’єктивних чинників. Господарський механізм, на відміну від виробничих
відносин, є поверхневим шаром, що не зменшує його значення і ролі у
функціонуванні економічних систем, адже йдеться про механізм господарювання
кожного способу виробництва, про форму реалізації пануючої власності на засоби
виробництва, про виявлення і поєднання економічних інтересів суспільства.
Найбільш узагальненим показником створення благ в суспільстві є валовий випуск.
ВВП відноситься до найважливіших показників системи національних рахунків, який
характеризує кінцевий результат виробничої діяльності інституційних одиниць
країни, широко використовується в макроекономічному аналізі і міжнародних
порівняннях. Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. Сутність
поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та
якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів,
послуг) та його основних факторів. Це поняття пов’язане з кількісною зміною
обсягів виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання є однією з головних цілей будь-якої країни,
досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного
доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня
життя в країні. Головною метою
економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє
поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої
соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету,
розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
2.1 Сучасний стан економічного розвитку України та регіонів
Проведемо аналіз сучасного
стану економічного розвитку України за основними макроекономічними показниками,
а саме – за ВВП. Так, динаміка реального валового внутрішнього продукту (ВВП) у
2008 році характеризувалась нерівномірним розвитком. За січень — вересень 2008
року темпи економічного зростання становили 106.3 проти 107.7% за відповідний
період 2007 року. Наприкінці року за умов погіршення кон’юнктури на зовнішніх
ринках, зниження споживчого та інвестиційного попиту спостерігалось суттєве
уповільнення темпів зростання реального ВВП, які за 2008 рік становили 102.1
проти 107.9% у 2007 році (Рис. 2.1) .
  
Рис. 2.1 Динаміка
реального ВВП України, у % до попереднього року 
Номінальний
ВВП за 2008 рік становив 949.9 млрд. грн. і збільшився на 31.8% порівняно з
попереднім роком. Індекс-дефпятор зріс до 129.1 порівняно з 122.7% в 2007 році.
У 2008 році несприятливий економічний розвиток позначився на динаміці всіх
видів економічної діяльності, крім сільського господарства (Рис. 2.2). Різке
скорочення внутрішнього та зовнішнього попиту спричинило стагнацію промислового
виробництва. «Перегрів» ринку нерухомості у попередніх роках,
зменшення темпів фінансування будівництва з боку інвесторів та недостатність
оборотних коштів в будівельних компаніях були основними причинами кризових явищ
в будівництві .
  
Рис.
2.2 Валова додана вартість за основними видами діяльності, %
Спад
в будівництві та промисловому виробництві зумовив уповільнення активності в
оптовій і роздрібній торгівлі. Єдиним видом економічної діяльності, за рахунок
якого підтримувалось зростання ВВП, було сільське господарство. Завдяки
високому врожаю зернових культур в 2008 році сільське господарство в II
півріччі розвивалось прискореними темпами та забезпечило значний позитивний
внесок у приріст ВВП за підсумками року .
Суттєве
зростання сільськогосподарського виробництва забезпечило 1.1 процентного пункту
загального приросту ВВП (Рис. 2.3). Крім того, третій рік поспіль чисті податки
на продукти забезпечували істотний внесок у приріст ВВП. Аналіз структури ВВП
за методом кінцевою використання засвідчив про те, що споживання в 2008 році,
як і в попередні роки, було основним чинником економічного зростання. У
структурі ВВП за категоріями використання найбільшою була питома вага кінцевих
споживчих витрат — 79.2%, або на 1.7 процентного пункту менше порівняно з 2007
роком . Однак ускладнений доступ суб’єктів економічної діяльності до фінансових
ресурсів та уповільнення зростання реальних наявних доходів населення призвели
до уповільнення темпів зростання цього компонента — зміна за рік становила 9.0
проти 13.6% у 2007 році. Зростання рівня збитковості підприємств за рік та, як
наслідок, зростання рівня їх заборгованості, уповільнення надходжень іноземних
інвестицій зумовлювали зниження інвестиційної активності. Темпи зростання
валового нагромадження за 2008 рік значно уповільнилися — до 105.1 проти 125.8%
у 2007 році . 
  
Рис. 2.3 Внески у приріст
ВВП
економічний
політика країна
У
2008 році обсяги імпорту товарів та послуг продовжували перевищувати обсяги
експорту, що відповідним чином вплинуло на збільшення від’ємного сальдо
торгівлі товарами та послугами. Звуження внутрішнього попиту спричинило суттєве
уповільнення імпорту товарів та послуг. Позитивний внесок у приріст реального
ВВП забезпечили кінцеві споживчі витрати (7.0 процентного пункту) та валове
нагромадження (1.4 процентного пункту), частки яких зменшилися порівняно з 2007
роком (див. графік 4). Негативно вплинув на приріст реального ВВП чистий
експорт товарів та послуг, який становив «мінус» 6.3 процентного
пункту і був менший, ніж у 2007 році на 2.8 процентного пункту .
У структурі ВВП за
доходами відбулися зміни в бік зменшення валового прибутку та змішаного доходу
(на 0.5 процентного пункту) через скорочення фінансового результату діяльності
підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування. При цьому
збільшилися частки оплати праці найманих працівників та чистих податків на
виробництво — на 0.2 та 0.3 процентного пункту відповідно.
Щодо основних галузей
виробництва, то варто відмітити, що обсяги промислового виробництва у 2008 році
зменшилися порівняно з 2007 роком на 3,1 % (Рис. 2.4).
  
Рис. 2.4 Динаміка розвитку
промислового виробництва 
Зниження обсягів
промислового виробництва мало місце у 12 регіонах, в тому числі найбільше у
Івано-Франківській (на 21,5 %), Полтавській (на 14,1) та Волинській (на 10,3 %)
областях. В той же час у 15 регіонах зафіксовано приріст обсягів виробництва, в
тому числі найбільше у Черкаській (на 33 %), Одеській (на 27,6) та
Тернопільській (на 10,4 %) областях . 
У 2008 році загальне
виробництво продукції сільського господарства порівняно з 2007 роком зросло на
17,5 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах на 35,2 %, у
господарствах населення – на 5,8 % (Рис. 2.5) Приріст виробництва продукції
сільського господарства мав місце у 24 регіонах. Найбільший приріст – у
Миколаївській (на 73 %), Одеській (на 61,1) та Кіровоградській (на 51,3 %)
областях. Зниження обсягів мало місце у Івано-Франківській (на 6,8 %) області.
У 2008 році виробництво продукції тваринництва зросло порівняно з 2007 роком на
1 %, у тому числі в аграрних підприємствах – зросло на 6,6 %, у господарствах
населення – скоротилося на 2,4 %. 
  
Рис. 2.5 Динаміка розвитку
сільського господарства 
За 2008 рік підприємствами
країни виконано будівельних робіт на суму 64,4 млрд. грн., що на 16 % менше
порівняно з 2007 р. (Рис. 2.6). 
  
Рис. 2.6 Динаміка розвитку
будівництва в Україні
Скоротили обсяги
будівництва підприємства 25 регіонів країни. Серед них найбільше будівельники
Вінницької області – на 32,2 % (у зв’язку зі зменшенням обсягів будівництва та
капітального ремонту доріг), Луганської – на 30,8% (через скорочення
ремонтно-будівельних робіт на автомобільних дорогах і робіт з установлення
інженерного устаткування будівель та споруд, а також завершення у 2007 році
будівництва об’єктів ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» та ЗАТ
«Лисичанський склозавод »Пролетарій») і Чернігівської – на 27,2%
(зменшено обсяги робіт з будівництва та капітального ремонту доріг та
будівництва житла). На 23,2 % знизили обсяги робіт підприємства
Дніпропетровської області , на 21,6 % – Автономної Республіки Крим (через
зменшення обсягів будівництва житлових будівель та доріг), на 21 % – Волинської
та Миколаївської (в основному через скорочення обсягів робіт з установлення
інженерного устаткування будівель та споруд, а також будівництва доріг та
мостів) областей. 
Динаміку розвитку
економічної діяльності країни з іншими країнами проведемо через наскрізний
аналіз платіжного балансу країни (Додаток А). В цілому за 2008 рік від’ємне
сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилось до 12.9 млрд. дол. США або
7.1% від ВВП (порівняно з 5.3 млрд. дол. США та 3.7% від ВВП у 2007 році)
насамперед, через зростання дефіциту товарного балансу (до 17 млрд. дол. США) та
від’ємного сальдо доходів (до 1.5 млрд. дол. США) .
Розширення дефіциту торгівлі
товарами, насамперед в І половині року, було обумовлено прискореним зростанням доходів
населення, що стимулювались значними соціальними витратами Уряду, динамічним
розвитком споживчого кредитування, суттєвим укріпленням реального обмінного
курсу. В IV кварталі 2008 року різке скорочення внутрішнього попиту разом із послабленням
обмінного курсу гривні дозволили компенсувати суттєве зниження цін та зовнішнього
попиту на український експорт, що сприяло зниженню дефіциту торгівлі товарами
(з врахуванням сезонного фактору.
Незважаючи на поширення ознак
економічної кризи в Україні наприкінці року, обсяги експорту в цілому за 2008 рік
збільшилися на 35.9% порівняно з 2007 роком і досягли 67.7 млрд. дол. США. Збереження
досить високих темпів приросту експорту товарів насамперед обумовлено ціновими
«бульбашками» на світових товарних ринках в середині року, зокрема на продукцію
чорної металургії, хімічної галузі та АПК. Наприкінці року обвальне падіння світового
попиту, зниження цін на світових товарних ринках, спад вітчизняного промислового
призвели до різкого падіння вартісних обсягів експортних поставок (у листопаді-грудні
на 19% порівняно з відповідним періодом 2007 року).
Високий інвестиційний та споживчий
попит, переважно в країнах СНД, протягом І половини року зумовив динамічне зростання
обсягів експорту машинобудівної продукції. Серед регіонів, що в 2008 році
збільшили свої частки в експортних поставках України – Азія (на 1.7 в.п.) та
Америка (на 0.7 в.п.). Вартісні обсяги імпорту товарів за рік зросли на 40.1%
до 84.7 млрд. дол. США, що було зумовлено підвищенням внутрішнього попиту насамперед
на споживчі товари, а також зростанням світових цін на енергоносії, сировину та
матеріали у І половині року . В структурі імпорту за широкими економічними категоріями
найбільшими темпами зростав імпорт споживчих товарів – на 57.1% (порівняно з
33.3% і 32.9% зростання імпорту засобів виробництва і товарів проміжного
споживання відповідно). Відповідно частка споживчого імпорту підвищилась у 2008
році до 22.9% порівняно з 20.1% у 2007 році. У географічному розподілі імпорту товарів
частка країн далекого зарубіжжя протягом звітного року поступово збільшувалася
і досягла 61.3% (у 2007 році – 58.9%), темпи приросту обсягів імпорту з цих країн
на 14 в.п. перевищили темпи приросту імпорту з країн СНД (45.9% та 31.9%). У ІV
кварталі частка інших країн світу зросла до 65.8% в загальному імпорті . Наслідки
фінансової кризи (стрімке падіння курсу гривні, недоступність кредитних
ресурсів, зокрема для фізичних осіб, зменшення інвестиційного попиту та обсягів
будівництва) призвели до різкого скорочення місячних обсягів імпорту у
листопаді-грудні до середньомісячного рівня 2007 року. 
У 2008 році позитивний
баланс послуг сформовано у розмірі 2.4 млрд. дол. США. Нерезидентам було надано
послуг на суму 17.9 млрд. дол. США, отримано – на 15.5 млрд. дол. США. При цьому
темпи приросту імпорту послуг значно перевищили темпи приросту експорту – 31.9%
проти 26.4% (у 2007 році темпи приросту становили відповідно 28.1% і 25.4%). У
2008 році збільшення обсягів експорту відбулося за всіма видами послуг (крім страхових
та послуг зв’язку, обсяги які знизились на 25.6% та 10.2% відповідно).
Зростання загальних обсягів зовнішньої торгівлі у І половині року зумовило збільшення
обсягів експорту транспортних послуг майже на чверть. Збільшення обсягів послуг
з подорожування на 25.5% відбулось за рахунок зростання чисельності іноземних громадян,
що відвідали Україну у 2008 році (на 10%) та збільшення їх середніх витрат (на
чверть) внаслідок високої інфляції . 
Від’ємне сальдо балансу
доходів у 2008 році збільшилося порівняно з 2007 роком в 2.3 рази і становило 1.5
млрд. дол. США, що перш за все, зумовлено зростанням виплат дивідендів за
прямими інвестиціями в 2 рази та зростанням витрат на обслуговування зовнішнього
боргу в 1.5 рази. Збільшення надходжень за статтею «Доходи» в 1.5 рази
порівняно з 2007 роком відбулося через зростання обсягів оплати праці
українських громадян за кордоном, а також доходів від розміщення резервів . 
Позитивне сальдо поточних трансфертів
у 2008 році склало 3.1 млрд. дол. США, зменшившись на 11.6% порівняно з 2007
роком. Дефіцит “довіри” на світових фінансових ринках в цілому, та навіть в більшій
мірі до України, обумовив зменшення притоку довгострокових ресурсів і високі обсяги
повернення короткострокових кредитів нерезидентам та відтік іноземної готівки з
банківської системи .
Обсяги чистого притоку прямих
іноземних інвестицій в Україну за 2008 рік оцінено в 9.7 млрд. дол. США, що на
5.0% більше, ніж у 2007 році — 9.2 млрд. дол. США. Світова фінансова криза позначилась,
насамперед, саме на обсягах надходжень прямих іноземних інвестицій. У IV кварталі
2008 року чистий притік прямих іноземних інвестицій склав всього 934 млн. дол.
США, що в 3.5 рази менше, ніж в середньому за три попередні квартали. Незважаючи
на кризу, фінансовий сектор залишався найбільш привабливим для іноземних інвесторів:
його частка в прирості прямих іноземних інвестицій за 2008 рік оцінена в 69.2% .
На відміну від перших трьох
кварталів, у IV кварталі було зафіксовано значне від’ємне зведене сальдо платіжного
балансу в розмірі 9.5 млрд. дол. США. В цілому за 2008 рік сформувався дефіцит зведеного
сальдо платіжного балансу в розмірі 3.2 млрд. дол. США, який було профінансовано
за рахунок першого траншу за кредитом stand-by у розмірі 4.6 млрд. дол. США.
Завдяки цьому, резервні активи у 2008 році зросли на 1.1 млрд. дол. США і станом
на 01.01.2009 склали 31.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту товарів
та послуг протягом 6.4 місяців майбутнього періоду .
Таким чином, розвиток
економіки України за останні роки відбувався в позитивних тенденціях. Разом з
тим варто зазначити, що на кінець 2008 року темпи економічного зростання
набагато уповільнилися, що було спричинене різними чинниками негативного впливу
на економічні процеси в Україні. 
2.2 Аналіз вагомих чинників негативного впливу на економічні процеси
в країні
Існує ряд певних чинників
негативного впливу на економічні процеси в Україні, що призвели до зниження
темпів економічного зростання в країні. Так, підґрунтя наростання
макрофінансової нестабільності в Україні восени поточного року міститься
насамперед у здійснюваній економічній політиці, яка характеризувалася
невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку
національної економіки. Підґрунтям фінансової дестабілізації в Україні стали
системні суперечності, а саме: надмірна частка споживання та недостатні обсяги
нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, інституційна
нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування
банківської системи, несприятливі умови для довгострокового інвестування та
концентрація експортної спеціалізації України на невеликій кількості товарних
груп .
Активним негативним
чинником, який зробив свій внесок в дестабілізацію економічної ситуації стало
наростання політичної кризи восени 2008 року. В той час, як прояви світової
фінансової кризи вимагають оперативних узгоджених фахових рішень гілок влади,
політична криза знижує дієздатність останньої, посилює песимізм суб’єктів ринку
в оцінках перспектив розвитку кризових явищ, підвищує інфляційні очікування,
обумовлює подальше зниження інвестиційної привабливості економіки .
Відносно незначні масштаби
фондового ринку України та його слабка інтегрованість у фінансову систему
країни обумовили низький рівень безпосереднього впливу світової фінансової
кризи на українську економіку. Між тим, економіка почала дедалі сильніше
відчувати її вторинні наслідки у вигляді зростання вартості та утруднення
отримання зовнішніх запозичень, витоку капіталу з країни, пов’язаний з падінням
фондових індексів в Україні та світі, зниження попиту на провідних експортних
ринках України; наростання негативних очікувань суб’єктів ринку.
В подальшому слід
очікувати поширення негативного впливу кризових явищ у світі на економіку
України. При цьому основні ризики слід очікувати на наступних напрямках :
— погіршення поточного
сальдо торговельного балансу; 
— тривалий період
ускладнення доступу до зовнішніх запозичень; 
— зниження стабільності
банківської системи та сповільнення кредитної активності, а також згортання
інвестиційних процесів; 
— посилення ймовірності
спекулятивних атак на знецінені активи підприємств; 
— зниження динаміки
доходів та погіршення якості життя громадян України. 
Таким чином, в найближчому
періоді в Україні слід очікувати посилення кризових проявів, що вимагає
вироблення та реалізації відповідної політики щодо запобігання кризи. Відтак
перед антикризовою політикою постають серйозні дилеми, пов’язані з вірним вибором
її пріоритетів, необхідністю розмежування поточних антикризових і стратегічних
пріоритетів та розробки несуперечливого комплексу заходів щодо їх досягнення.
В умовах кризового падіння
виробництва у системоутворюючих галузях української економіки (насамперед
металургії та будівництві) надмірна концентрація зусиль на стримуванні
зростання цін є недоцільною і може негативно позначитися на фінансовому
становищі українських виробників. Більш виправданою виглядає виважена
стимулююча політика, яка дозволить пом’якшити наслідки фінансової та
економічної кризи для вітчизняних підприємств. НБУ також має чітко і послідовно
стабілізувати ситуацію у валютній сфері, надаючи позитивні сигнали ринку і не
дозволяючи розвиватися панічним настроям, проте ризики девальвації слід
намагатись долати переважно за допомогою інших, не пов’язаних з інтервенціями
засобів – зокрема, шляхом підвищення жорсткості регулювання валютного ринку .
Розбудова механізмів рефінансування комерційних банків з боку НБУ (в тому числі
– запровадження цільових інструментів рефінансування) має належним чином
компенсувати втрати гривневої ліквідності при проведенні валютних інтервенцій. Антиінфляційні
заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського
кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньостроковим
і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на
стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії
має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні
заходи структурного характеру. Отже, основними ризиками, що впливатимуть на
макроекономічну і фінансову стабільність України в наступний період., визнаються
наступні:
— 
ризик сповільнення економічного зростання внаслідок
скорочення виробництва в переробній промисловості і будівництві, яке матиме негативний
вплив на доходну частину бюджету, рівень довіри інвесторів і банківську систему
;
— 
сповільнення зростання світової економіки, зокрема
в ЄС і Росії, що впливатиме на обсяги зовнішнього попиту на вітчизняну
продукції та ПІІ;
— 
нестабільність надходжень від фінансових операцій з
капіталом, що збільшуватиме ризики, пов’язані з раптовими перервами в залученні
коштів в іноземній валюті; набагато жорсткіші умови отримання зовнішніх
запозичень, — зростання вартості іноземного рефінансування внаслідок глобальної
кризи ліквідності та звуження доступу до кредитних ресурсів;
— 
ймовірність різкого зниження обсягів надходження —
іноземного капіталу за умов наростаючої глобальної фінансової нестабільності,
що посилить тиск на валютні резерви НБУ;
— 
зниження темпів зростання пропозиції грошей через —
скорочення обсягів надходження іноземної валюти внаслідок розширення дефіциту рахунку
поточних операцій, а також впливу глобального фінансового і економічного спаду
на потоки капіталів; сповільнення темпів кредитування економіки та погіршення —
якості кредитів, що посилить низхідну динаміку економічного зростання;
— 
подальше зростання негативного сальдо рахунку поточних
— операцій як в частині балансу торгівлі товарами, так і за статтею доходів внаслідок
зростання обсягів нарахованих % за зовнішніми запозиченнями і виплат дивідендів
за прямими іноземними інвестиціями;
— 
утруднення утримання курсу гривні до долара США в межах
встановленого коридору внаслідок розширення зовнішнього дисбалансу, зниження обсягів
надходження ПІІ та зовнішніх фінансових ресурсів і найближчого тиску на гривню;
реальна ревальвація гривні, яка знижуватиме вартість імпортованих споживчих та
інвестиційних товарів та погіршуватиме конкурентоспроможність експорту;
— 
погіршення умов торгівлі внаслідок зниження цін на продовольчі
товари і металопродукцію на світовому ринку при зростанні вартості імпортованих
енергоресурсів, та зростання дефіциту державного бюджету;
— 
посилення навантаження на державний бюджет внаслідок
зростання вартості імпортованого газу за умови несхильності органів влади
перекладати повні витрати на домогосподарства і ризиків умовних зобов’язань
держави, що виражаються в нагромадженні збитків НАК «Нафтогаз України» ;
— 
проциклічний характер податково-бюджетної політики;
зростання державного боргу внаслідок залучення урядом коштів для фінансування інфраструктурних
проектів, пов’язаних з проведенням Євро — 2012, а також ризик фінансування дефіциту
рахунку поточних операції в умовах зниження припливу прямих іноземних
інвестицій;
— 
погіршення зовнішньої ліквідності та зростаюча
залежність від чистого припливу іноземного капіталу як чинника підтримки
нацвалюти;
— 
зростання негативного чистого зовнішнього сальдо за
операціями з позичковим капіталом у випадку зниження рівня довіри приватного сектору
до економіки чи національної валюти, що обумовить додаткове посилення проблеми
зовнішньої ліквідності;
— 
відсутність надійного уряду з чіткими
повноваженнями, який заслуговував би на довіру, спроможного впоратися з
ризиками, що накопичуються в економіці, а також додаткове зростання вартості
рефінансування внаслідок політичної невизначеності;
— 
відсутність прогресу у проведенні важливих реформ внаслідок
політичної нестабільності, відсутності політичного консенсусу серед політичної еліти,
політичного впливу істеблішменту (вищих промислових і фінансових кіл)
наближення президентських виборів;
— 
зниження якості процесу прийняття рішень щодо
економічної — політики, неспроможність артикулювати чітку стратегію подолання
кризових явищ в економіці, що посилює ризик неорганізованого пристосування економіки
” до кризових умов.
Суттєві зміни зовнішнього середовища,
пов’язані з розвитком фінансової кризи, а також значними коливаннями цін на ринках
ключових експортних товарів України, об’єктивно сприймаються аналітиками як
чинники уповільнення економічного розвитку країни. Це пов’язано з тим, що в
останні роки не лише посилилася залежність економічного зростання від
зовнішнього попиту, а й макрофінансова стійкість економіки все в більшій мірі
ґрунтується на надходженні в Україну іноземної валюти. Разом з тим, не
відкидається важливість для економічного розвитку внутрішніх структурних
реформ, відсутність яких протягом тривалого часу, як наголошується в прогнозах цих
інституцій, посилює негативний вплив цих ризиків. Разом з тим системний
характер передумов макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу
системності заходів антикризового спрямування.
Висновки до другого розділу
Аналіз економічного стану
України показав, що динаміка реального валового внутрішнього продукту (ВВП) у
2008 році характеризувалась нерівномірним розвитком. За січень — вересень 2008
року темпи економічного зростання становили 106.3 проти 107.7% за відповідний
період 2007 року. Номінальний ВВП за 2008 рік становив 949.9 млрд. грн. і
збільшився на 31.8% порівняно з попереднім роком. Індекс-дефпятор зріс до 129.1
порівняно з 122.7% в 2007 році. Різке скорочення внутрішнього та зовнішнього
попиту спричинило стагнацію промислового виробництва. «Перегрів»
ринку нерухомості у попередніх роках, зменшення темпів фінансування будівництва
з боку інвесторів та недостатність оборотних коштів в будівельних компаніях
були основними причинами кризових явищ в будівництві. Суттєве зростання
сільськогосподарського виробництва забезпечило 1.1 процентного пункту
загального приросту ВВП. Однак ускладнений доступ суб’єктів економічної
діяльності до фінансових ресурсів та уповільнення зростання реальних наявних
доходів населення призвели до уповільнення темпів зростання цього компонента —
зміна за рік становила 9.0 проти 13.6% у 2007 році. У структурі ВВП за доходами
відбулися зміни в бік зменшення валового прибутку та змішаного доходу (на 0.5
процентного пункту) через скорочення фінансового результату діяльності
підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування. Таким чином,
розвиток економіки України за останні роки відбувався в позитивних тенденціях.
Разом з тим варто зазначити, що на кінець 2008 року темпи економічного
зростання набагато уповільнилися, що було спричинене різними чинниками
негативного впливу на економічні процеси в Україні. 
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ЗАХОДІВ
ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
3.1 Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних
процесів в Україні та шляхи її реалізації
Для того, щоб
запобігти виникненню та розвитку кризових явищ в економці України повинна
проводитьсь кон’юнктурна політика. Вона спрямована на коливання економічної
активності в економіці країни. Так як сьогодні економіці Україні притаманні
певні кризові явища, тоді можна визначити наступні інструменти регулюючої
політики держави:
· 
для грошово-кредитної політики : збільшення
облікової ставки; продаж державних цінних паперів на відкритому ринку; підвищення
норми обов’язкових банківських резервів;
· 
фіскальна політика передбачає скорочення
витрат Держбюджету (профіцитний бюджет); збільшення податкових ставок
— 
політика заробітної плати і тарифів
передбачає зниження заробітної плати, хоча це є негативним інструментом
соціальної політики.
— 
політика державних інвестицій враховує
скорочення за кошти держави будівництва.
Враховуючи, що основні
прояви макрофінансової нестабільності спостерігаються в Україні насамперед у
грошово-фінансовій сфері, цілком природним є те, що першочергові оперативні
заходи антикризової політики мають концентруватися саме в цьому секторі
економічної діяльності. Враховуючи об’єктивний і, ймовірно, довгостроковий
характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників
інфляції, проблеми банківської системи, значне від’ємне сальдо торговельного
балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі
передумови для девальвації української валюти, що пов’язані з погіршенням
фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках,
політичну кризу, ключовими завданнями в грошово-фінансовій сфері слід вважати
максимально можливе пом’якшення впливу світової фінансової кризи на українську
фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї . 
При цьому ключовими
напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової
сфери є:посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та
ризиками; підвищення прозорості діяльності фінансових установ, підвищення
оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду; використання
нових механізмів грошово-кредитного регулювання та діяльності центральних
банків. Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли
важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому їх має бути конвертовано у
розгалужену мережу інструментів та регуляцій, які спроможні модернізувати
фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості.
Досягнення основних цілей
в грошово-кредитній політиці потребує реалізації наступних заходів в
кон’юнктурній перебудові: форсоване вдосконалення інституційного середовища (механізмів
антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового
втручання НБУ у діяльність банків); механізмів ризик-менеджменту у напрямі
врахування взаємопов’язаних ризиків; механізмів корпоративного управління, що
забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та
прозорість фінансової політики підприємства-позичальника; механізмів розподілу
і перерозподілу ліквідності;посилення банківського регулювання у спосіб
доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і
контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу,
вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками; проведення
диференційованого рейтингування установ та інструментів .
Особливо варто провести вдосконалення
методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики; вдосконалення методів
оцінки й обліку активів за справедливою вартістю, розробка системи індикаторів,
яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі
економіки; напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:
розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування
банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у
зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання
грошової пропозиції; створення спеціальних державних фондів для підтримки
ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для
викупу цінних паперів; розбудова механізмів надання державних фінансових
гарантій комерційним банкам, розвиток механізмів державної підтримки
спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне
кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових
ресурсів із позабанківського обігу .
У сфері валютно-курсової
політики варто запровадити наступні зміни: 
— 
перехід до нового сценарію регулювання НБУ
валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні
належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення;
раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів
валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування
валютних ризиків;
— 
вдосконалення політики валютних інтервенцій у
напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою; прискорений розвиток
строкового сегмента валютного ринку та системи інструментів страхування
валютних ризиків; активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням
– як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки
конкурентоспроможності товаровиробників;
— 
перехід у валютному регулюванні до фактичної
«прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» .
Слід наголосити, що
антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх
виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика
управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження
заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних
банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних
цілей. Слід також підкреслити важливість коректної інформаційної політики, яка
має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до
банківської системи та дій НБУ. 
Отже кон’юнктурна політика
держави безпосередньо впливає на необхідність формування основних напрямків
перебудови економіки країни.
3.2 Основні напрямки перебудови економіки України для забезпечення
подальшого її економічного зростання
Системний характер передумов
макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу системності заходів антикризового
спрямування, які мають включати в себе не лише оперативні заходи антикризової тактики,
але й реалізацію стратегічних завдань, спрямованих на послаблення негативної дії
системних чинників, що становитимуть основні напрямки перебудови економіки
України.
Першочергова увага має надаватися
1. антиінфляційним заходам
структурного характеру, які концентруються на розбудові внутрішнього ринку,
зокрема:пріоритетному розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської
та продовольчої продукції споживачеві; концентрації цільової державної допомоги
сільгосппідприємствам на розвитку мережі закупівлі та зберігання сільгосппродукції;
підвищенні ефективності використання ресурсів, насамперед – енергетичних, як у
виробничій сфері, так і в комунальному господарстві, а також побуті .
2. Має бути посилено увагу
до регулювання доходів населення, зокрема – запроваджено прогресивну шкалу
прибуткового оподаткування та запроваджено оподаткування нерухомості.
3. Необхідно удосконалити інструментарій
регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення
грошової пропозиції, зокрема – через формування сегмента «довгих грошей» шляхом
створення спеціалізованих інвестиційних банків та запровадження спеціальних правил
інвестиційного кредитування. Слід впровадити заходи щодо стимулювання кредитування
інвестиційних планів корпоративного сектору української економіки шляхом компенсації
% за середньо- і довгостроковими кредитами, залученими у комерційних банків, зменшення
ставки резервування під видачу подібних кредитів, розширення кредитної
підтримки інвестиційної діяльності галузей промисловості за рахунок фінансових ресурсів
державних банків, створення спеціалізованого банку з метою інвестиційного кредитування
наукоємних галузей промисловості. 
5. Враховуючи особливості фінансової
ситуації, слід переглянути проект Державного бюджету на 2009 рік, передбачивши
концентрацію видатків на завданнях, безпосередньо пов’язаних з напрямками, які можуть
послабити вплив інфляційних чинників, підтримати внутрішній попит на товари вітчизняної
переробної промисловості, втримати рівнень зайнятості тощо: підвищенні ефективності
ресурсовикористання, зокрема – зменшенні енергоємності виробництва та
побуту;збільшенні обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищенні
продуктивності галузі; реалізації інфраструктурних проектів локального та
загальнодержавного значення; забезпеченні цільового характеру соціальних
видатків з метою зменшення їх інфляційного впливу. 
6. Має відбутися суттєва активізація
заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, в тому числі:
забезпечення належного контролю за якістю імпортної продукції; встановлення механізмів
дієвого контролю за митною вартістю імпорту; застосування передбачених СОТ інструментів
тимчасового обмеження імпорту, з метою вирівнювання платіжного балансу, а також
для випадків, якщо імпорт товару спричиняє чи загрожує спричинити серйозну
шкоду вітчизняним виробникам.
7. Необхідно прискорити запровадження
інструментів підтримки експорту, зокрема:впровадження механізмів експортного
кредитування та страхування та формування відповідних фінансових установ;
удосконалення інфраструктурного забезпечення експортної діяльності; надання інформаційно-методичної
та правової підтримки просуванню продукції національних виробників на зарубіжних
ринках .
8. Мають відбутися активізація
та розширення програм модернізації промисловості як приватного, так і державного
сектору. Високий рівень зношеності виробничих фондів формує потребу в оновленні
матеріальної бази промисловості, що має стати ресурсом внутрішнього попиту на продукцію
машинобудування. Враховуючи значну долю державної власності в таких секторах як
електроенергетика, вугільна промисловість та ін., розширюючи інвестиційні програми,
держава спроможна підтримати діяльність промислового сектору у умовах скорочення
зовнішнього попиту. Крім загальних заходів, які дозволять пожвавити ситуацію в
промисловості, бачиться доцільним розроблення індивідуальних антикризових програм
для підтримки найбільш важливих галузей, перш за все, чорної металургії, машинобудування,
виробництва будівельних матеріалів, нафтохімічної промисловості та ін. З метою
стимулювання інноваційної спрямованості модернізації слід також здійснити відновлення
системи податкових пільг для підтримки інноваційної діяльності підприємств,
створити механізми державної участі у фінансуванні акціонерного капіталу інвестиційних
фондів, що здійснюють фінансування інноваційних проектів та виробництв, впровадити
механізми стимулювання імпорту сучасного технологічного обладнання.
9. Слід забезпечити пріоритетність
запровадження засобів регулювання діяльності природних монополій, з метою недопущення
необґрунтованого підвищення цін та тарифів на послуги і товари, які надаються
ними, перш за все — тарифів на електроенергію, залізничні перевезення, портові
послуги тощо. 
Виходячи з наявності
значних ризиків погіршення платіжного балансу, що негативно відбиватиметься на стабільності
курсу гривні, слід суттєво посилити активність зовнішньоекономічної політики,
яка має сприяти зменшенню негативного сальдо зовнішньої торгівлі та максимальному
використанню стимулюючого пливу останньої для економічного зростання. Отже, така
обґрунтована комплексна політика держави дозволить подолати кризові явища в
економіці країни, а також направити її розвиток до подальшого економічного зростання.
Висновки до третього розділу
Багатовимірність та значна
глибина кризових проявів в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш
тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у
вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення
позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації
спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду.
Між тим, існує низка напрямків, за якими можливо досягти швидкого позитивного
ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання.
Необхідно уникнути зменшення видаткової частини Державного бюджету, в тому
числі – шляхом збільшення, в помірних межах, його дефіциту. Слід вжити заходів
щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого
доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника.
Зменшення трансакційних витрат учасників ринку може дещо компенсувати
утруднення кредитного забезпечення діяльності останніх. Незважаючи на те, що
девальвація гривні обумовила різке скорочення обсягів імпорту, синхронна
девальвація валют низки торговельних партнерів України та падіння обсягів
вітчизняного виробництва цілком спроможні спричинити відновлення імпортної експансії,
причому тепер – разом із потужним «імпортом інфляції». Відтак завдання дієвого
регулювання імпорту до України зберігає актуальність, тому необхідна суттєва
активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту. Важливим
чинником стимулювання економічного зростання та збільшення внутрішнього попиту
на товари виробничого призначення має стати заохочення припливу в Україну
прямих іноземних інвестицій. Реалізація позитивного потенціалу девальвації
гривні в умовах світової фінансової кризи потребуватиме зрушень у структурі
експорту з України в напрямі освоєння ринків продукції з вищим рівнем доданої
вартості. Досягнення макрофінансової стабільності та створення сприятливих умов
для економічного пожвавлення вимагають не лише зміцнення контрольних та
регулюючих функцій держави в валютно-фінансовій та фіскальній сферах, але й
посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових
механізмів, гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним
діям економічних суб’єктів.
Висновки
Принципи
будови економічної системи, як і джерела її руху, є прямим наслідком сутності,
змісту економічної системи. Джерела руху економічної системи, як і принципи її
побудови, є прямим наслідком сутності, змісту економічної системи суспільства.
Ефективність функціонування національної економіки — задоволення поточних
потреб суспільства, нагромадження національного багатства і стан довкілля —
вирішальною мірою залежить від типу економічної системи. Основними елементами
економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб’єктів
господарського життя, або спосіб розв’язання основних проблем організації
економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві
блага. Господарська діяльність в економічній системі завжди виявляється
організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну
структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів. Вичерпання
чинників екстенсивного економічного розвитку обумовлює постійне посилення уваги
до пошуку нових факторів прискорення економічної динаміки, адекватних сучасному
стану розвитку світової економіки. Відтак запровадження в Україні
інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання з політичної мети
перетворюється на об’єктивну необхідність, альтернативою якій є занепад
національної економіки, втрата економічного, а, можливо, й національного
суверенітету. Україна у сучасному світі змушена здійснювати пошук прийнятної
моделі економічного розвитку, яка б забезпечувала національну
конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове
зростання. Невдачі та прорахунки на цьому напрямі призводять до кризових
потрясінь та збільшення диференціації. Значний прорив в технологіях та
інформаційній сфері спонукає країни орієнтуватися на нові джерела конкурентних
переваг та створювати їх. Сучасний етап пов’язаний із зайняттям чільного місця
серед складових динамічних порівняльних переваг науково-технічними досягненнями
та інноваціями на всіх стадіях життєвого циклу продукту, починаючи від
створення товару або послуги, через просування його від виробника до споживача
та закінчуючи наступною утилізацією. Знання визначальним чином впливають не
лише на сферу виробництва, але й на структуру та обсяги споживання товарів. Аналіз
економічного стану України показав,що динаміка ВВП характеризувалась
нерівномірним розвитком Найбільш значний внесок у збільшення ВВП внесли
торгівля і агропромисловий комплекс, питома вага яких у ВВП сукупно складає
10%. Зокрема, приріст сільського господарства за вказаний період склав 24,4%..
Поліпшення зборів податків виступає як ще один позитивний чинник, який дозволив
збільшити зростання ВВП. Експорт і імпорт зараз знаходяться на історичному
максимумі. Тому і податків збирається більше. Найвищі темпи зростання в Україні
демонструють торгівля (11,8%), переробна промисловість (8,4%) і транспорт
(8,4%). У той же час найбільше зниження спостерігається в будівництві ( — 4,8%).
 Існує
низка напрямків, за якими можна досягти швидкого економічного зростання Аналіз
змісту рушійних сил економічного зростання починається з розгляду відтворення
суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток
виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусиллями людей, їх
працею та соціально-економічною активністю.Політико-економічний аналіз змісту
рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише
дії базисних економічних категорій (потреб, інтересів тощо), але й
функціонування надбудови — держави, політичних, ідеологічних, правових,
культурно-духовних та інших відносин і відповідних їм інституцій: політичних
партій (рухів), релігійних концесій і т. ін. Тобто, аналізуючи рушійні сили
економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан
суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об’єктивних проблем
і напрямів економічної динаміки, культуру праці та спілкування, пануючі
морально-етичні, релігійні установки, а також національні традиції. Всі вони,
будучи продуктом багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними
факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів
та відносин економічної системи. При цьому часто вони модифікують навіть її
модель. 
Список літератури
1. 
Конституція України // ВВР,
1996.-№30.-с.141. 
2. 
Закон України Про підприємства в Україні
// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991.-№24.-с.272. 3. Закон України Про
власність // ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991.-№20.-с.249. 
3. 
Постанова КМУ від 24.07.2003 р. № 1156
«Про затвердження стратегії розвитку системи державного фінансового контролю,
що здійснюється органами виконавчої влади»
4. 
Ашин Г. К., Понеделков А. В., Старостин
А. М. Основы политической элитологии: Учеб. пособие. — М.: ПРИОР, 2004.
5. 
Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич
В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка.
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 276-283.
6. 
Вайбер Р. Эмпирические законы сетевой
экономики // Проблемы теории и практики управления. — 2003. — № 4. — С. 82–88.
7. 
Гальчинський А. Відновити дієздатність
держави // Економіка України. – 2008. — № 8 – с. 8-14.
8. 
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін
Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 2000. – с. 370-382.
9. 
Губський Б. В. Євроатлантична інтеграція
України / НАНУкраїни, Ін-т світ. екон. і міжнар. відносин. — К.: Логос,2003. —
328 с.
10. 
Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна
політика. — К.: Основи, 2001. — Розд. 1.
11. 
Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс:
його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2009, — №8.
12. 
Злупко С.М. Історія економічної теорії:
Підручник. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2005. – с. 516-523. 
13. 
Економічна теорія: макро- і
мікроекономіка: Навчальний посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. –
К.: Видавничий дім Альтернативи, 2003. – с. 259-266.
14. 
Економіка: Навч. посіб. / За ред. С. В.
Степаненка. — К.:КНЕУ, 2000. — 292 с.
15. 
Економіка України: потенціал, реформи, перспективи:
Монографія: У 5 т. / За ред. В. Ф. Бесєдіна, Н. Ю. Гончар. —К., 2008. — Т. 3.
Макроекономічна політика, прогнозуванняі державне регулювання економіки. — 440
с.
16. 
Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник
Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси
України, — 2009.- №9.
17. 
Економіка: Навч. посібник /
З.Г.Ватаманюк, С.М.Панчишин, І.М.Грабинський та ін.; За ред. З.Г.Ватаманюка,
С.М.Панчишина. – К.: Либідь, 1999. – с. 38-43
18. 
Економічна криза в Україні: виміри, ризики,
перспективи. — Жаліло Я.А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. та ін. — К.:, 2009. 
19. 
Динаміка зростання та ризики нестабільності
економіки України в 2008 році / Я. А. Жаліло [та ін.] ; за заг . ред. В. Є.
Воротіна. – К. : НІСД, 2008. – 108 с.
20. 
Економічна теорія: Політекономія:
Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
21. 
Економіка України: проблеми на шляху
перетворень / О. Махмудов, В. Найдьонов, А. Сменковський.-Донецьк: Касіопея,
2005
22. 
Жаліло Я. А., Сменковський А. Ю.
Іноземні інвестиції та національ-ний капітал: парадигма взаємодії: Зб. наук.
ст.-К.: Сатсанга, 2007.-с.28-33. 
23. 
Заболоцький Б. Ф., Кокотко М. Ф.,
Смовженко Т. С. Економіка України. — Львів: Львівський банківський коледжНац. банку
України, 2007. — 580 с.
24. 
Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки
(теоретична економіка). – Тернопіль, 2000. – с. 272-296. 
25. 
К.С.Солонінко. Макроекономіка:
Навчальний посібник для студентів економ. спеціальностей вищих навч. закладів.
– Київ: ЦУЛ, 2002. – с. 52-63.
26. 
Макроекономіка: Підручник /
А.Г.Савченко, Г.О.Пухтаєвич, О.М.Тітьонко та ін.; за ред. А.Г.Савченка. – К.:
Либідь, 2001. – с. 40-50.
27. 
Мельничук О. М. Законодавчі основи та
найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2008,
-№7.
28. 
Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна
теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – с. 463-476.
29. 
Стратегічні імперативи розвитку України
в умовах глобалізації // Економічний часопис. — 2007.-№10. 
30. 
Ицковский Ю., Гончаров И. Иностранные
инвестиции: как их привлечь в Николаев // Николавеская Интернет-газета
20.07.2008 Электронный ресурс http://www.mukola.net/print.php?id=1651 
31. 
Панасюк Б.Я. Державна планова система
України: історія становлення та розвитку. — К. КНЕУ, 2005, 40 д.а
32. 
Палкін Ю., Медведєв Ю. Про
стимулюючу функцію податків //Економіка України. — 2007. — № 8.
33. 
Проблеми української економіки: внутрішні суперечності
чи результат світової фінансової кризи? : матеріали експертної дискусії, 17
жовт. 2008 р. / за заг . ред. В. Є. Воротіна, Я. А. Жаліла. – К. : НІСД, 2008.
– 48 с.
34. 
Петкова Л.О. Інвестиційна привабливість
регіонів // Фінанси України. — 2009. — № 9.- С.40-46. 
35. 
Прогноз економічного і соціального
розвитку України на 2009 рік // Урядовий курєр. — 2008.06.19. 26.
36. 
Павловський М. А. Макроекономіка
перехідного періоду: Український контекст. — К., 2005. — 280 с.
37. 
Паламарчук Г., Паламарчук О.
Трансформування організаційних структур в економіці України // Економіка
України. — 2008. — № 12. — С. 40–46.
38. 
Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш.,
Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. — 3-е изд., доп. — М.:
ИНФРА-М, 2007.
39. 
Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч.
посіб.: У 2 кн. —К.: Таксон, 2000. — Кн. І. Міжнародна торгівля: теорія таполітика.
— 320 с.
40. 
Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник.
— К.: КНЕУ,2004. — 602с.
41. 
Савчук В.П. Финансовое обоснование
инвестиционных проектов // Финансовая консультация. — 2009. — №47.
42. 
Савельев Н. И. Формирование крупных
производственных комплексов — главный фактор детениза-ции экономики в регионе
// Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. — Вип. 164. —
Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. — С. 89–94.
43. 
Світова економіка / А. С. Філіпенко, В.
С. Будкін, О. О. Веклич та ін. — К.: Либідь, 2005. — 582 с.
44. 
Соціально-економічна географія України:
Навч. посіб. /О. І. Шаблій, М. І. Білецький, Б. І. Заставецький та ін. —
2-гевид., перероб. і доп. — Львів: Світ, 2008. — 680 с.
45. 
Смірнов О.О. Інноваційна активність
персоналу як джерело зростання конкурентних переваг // Актуальні проблеми
економіки. – 2008. — №11.
46. 
Тактичні пріоритети та стратегічні орієнтири економіки
України : / Я. А. Жаліло [та ін.]; за ред. В. Є. Воротіна. – К. : НІСД, 2008. –
88 с.
47. 
Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного
та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг . ред. Ю.Г. Рубана. –
К.: НІСД, 2008. – 744 с.
48. 
Хільчевська І. Г. Навчальна програма дисципліни
“Економіка і зовнішньоекономічні зв’язки України” (для бакалаврів). — К.: МАУП,
2004. — 16 с.
49. 
Чистов С.М. Державне регулювання
економіки. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.
— К.: КНЕУ, 2000, 12 д.а
50. 
Щербак А.В. Інвестиційний аналіз в
умовах невизначеності грошових потоків // Фінанси України. — № 11. — 2008. —
С.61 — 69. 
51. 
Шпек Р. Тенденції української економіки
// Економіка України.-№6, 2009.
52. 
Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і
політика. Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2006, 18 д.а.
53. 
Ясин Е. Функции
государства в рыночной экономике // Вопр.экономики. — 2008. — № 6.
54. 
http://www.bank.gov.ua/ 
55. 
http://www.me.gov.ua/ 
56. 
http://www.ukrstat.gov.ua/
57. 
http://www.softodrom.ru/
58. 
http://vi-legas.com.ua/ 
59. 
http://www.soskin.info/e
60. 
http://www.vuzlib.net/f
61. 
http://www.kmu.gov.ua
62. 
http://www.niss.gov.ua/
63. 
http://uk.wikipedia.org/wiki/Економіка_України
ДОДАТКИ
  
Рис. 1 Рахунок поточних
операцій, млн.. дол.. США
  
Рис. 2. Реальний
ефективний обмінний курс гривні та товарний баланс