Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи та проблеми
розвитку франчайзингу в Україні
1.1 Історія і визначення франчайзингу
1.2 Суть франчайзингу як особливої
форми організації бізнесу
					







Розділ 2. Дослідження проблем
франчайзингу та дослідження економічного стану підприємства на прикладі ТОВ «Піца Челентано»
2.1 Проблеми розвитку франчайзингу в
Україні
2.2 Аналіз економічної діяльності ТОВ
«Піца Челентано»
2.3 Аналіз фінансових результатів, прибутку та рентабельності
2.4 Аналіз переваг і недоліків франчайзингу
на прикладі ТОВ «Піца Челентано»
Розділ 3. Розробка заходів щодо покращення
фінансового стану підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Для нашої
економіки франчайзинг сьогодні є відносно новим явищем, тоді як у розвинених
країнах він століттями практикувався як засіб забезпечення потреб суспільства в
різних послугах.
Першим прикладом
франчайзингу в США можна вважати законодавче надання прав приватному бізнесу в
таких сферах, як залізниці і банки. Отримане від уряду виняткове право давало
стимул приватному бізнесу вкладати значні капітали в розвиток цих підприємств,
хоча в даному випадку і зберігався певний державний контроль за роботою
залізниць і банків. При цьому надавалися певні привілеї тим, хто міг
забезпечити необхідні послуги. Наприклад, передача права на землекористування
особі, яка забезпечує постачання армії, або передача повноважень певній особі
на збирання податку від імені уряду.
Таким чином, приватний
бізнес на цьому дозволив відносно швидко і якісно розвивати підприємства різних
сфер послуг без залучення державних коштів.
У багатьох країнах
особливо швидко почала розвиватися франчайзингова система створення готелів і
ресторанів. Цьому сприяла поява в США закону про товарний знак. Підприємство-виробник
продукції, робіт або послуг, що мало серед конкурентів свої індивідуальні
особливості, достатньо високу репутацію якості обслуговування, на певних умовах
купувало товарний знак (торгову марку). Власником товарного знаку могли бути
видані ліцензії іншим фірмам на певний відрізок часу, протягом якого власник
контролює якість товарів або послуг, що продаються під його товарним знаком.
Продаж іншим
підприємствам права на використання свого товарного знаку під різностороннім
контролем і під захистом закону дозволяла власнику розширити межі свого бізнесу
без великих капітальних і поточних витрат.
Таким чином, практична
значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність розвитку франчайзингу в
Україні зумовили актуальність теми дослідження випускної роботи, мету і завдання, предмет та
об`єкт дослідження.
Об’єктом дослідження випускної роботи є підприємницькі стосунки у економічних
відносинах між
франчайзером та франчайзі.
Предмет дослідження –
особливості розвитку
франчайзингу в Україні.
Метою випускної роботи є дослідження проблем франчайзингу в Україні та за її межами.
Мета дослідження
передбачає виконання таких завдань:
– 
дослідити
теоретичні основи франчайзингу;
– 
дослідити світовий досвід у франчайзинговому бізнесі;
– 
проаналізувати
переваги і недоліки франчайзингу
– 
охарактеризувати
розвиток франчайзингу в Україні
– 
зробити
висновки на прикладі підприємства ТОВ „Піца Челентано”.
Випускна робота складається із 66 сторінок, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Бібліографія налічує 32 джерела.
Розділ I. Теоретичні
основи та проблеми розвитку франчайзингу в Україні.

1.1 Історія і визначення франчайзингу
Для характеристики
будь-якого економічного явища важливе значення має історія його виникнення,
оскільки саме з історичного минулого можна почерпнути причини появи цього
явища, його значення та наслідки. Тому, перш ніж приступити до вивчення суті
франчайзингу, слід розглянути історію його появи, а також розвиток та зміну,
перехід від одного типу до іншого, що відбувається зі зміною умов ведення
бізнесу.
Більшість науковців
вважають, що франчайзинг зародився у США. Наприкінці XIX століття, коли ряд
великих компаній США продають малому бізнесу право на продаж своїх виробів по
всій країні, він досягає розквіту.
Піонером в освоєнні
франчайзингу вважають компанію «Зінгер» Спонукала до цього її
власника нестача грошових засобів для наймання комівояжерів, оскільки на той
час купівля-продаж відбувалася у покупця вдома після наочної демонстрації
властивостей товару. Щоб не зменшувати обсяг виробництва, компанія вирішила
продати право на реалізацію швейних машин незалежним продавцям на певній
території.
Інша молода компанія
«Дженерал моторс» також у 1898 році створила ефективну франчайзингову
систему. Не маючи засобів для відкриття власної мережі магазинів, вона продає
парові двигуни через дилерів, таким чином запроваджуючи початок сучасної
системи продажу автомобілів. Дилеру виділяється певна територія і гарантується
захист від конкурентів Натомість він бере на себе зобов’язання не продавати
машини інших виробників, забезпечу вати високий рівень обслуговування і
підтримувати імідж компанії. У такий же спосіб компанією «Рексол»
було організовано мережу аптек.
Період найбільшого
розвитку франчайзингу припадає на 1980 рік у США, де кожних 6.5 хвилини
відкривалося нове франчайзингове підприємство. На сьогодні франчайзинговими
мережами в США створюється близько 13% ВНП, у них зайнято 7 млн. осіб. За
даними міністерства торгівлі США, протягом останніх дванадцяти років реалізація
товарів і послуг компаніями, які працюють за системою франчайзингу, зростає
щомісячно на 10%. Після 2000 року в США частка франчайзингу в роздрібному
товарообороті досягла 50%. Після США найсильнішими є позиції франчайзингу в
Канаді, де його частка в роздрібному товарообороті досягає 26%; у Західній
Європі та Японії — близько 10%. У цілому ж у промислово розвинутих країнах діє
понад 1 мли. таких фірм, які забезпечують роботу 10 млн. осіб, а згідно з
економічними прогнозами чисельність малих фірм, що працюють на основі
франчайзингової системи привілейованих зв’язків і контрактів, зросте до 3 млн. 
Зрозуміло, що як і всі
інші новинки бізнесу, так і франчайзинг прийшов до нас трохи пізніше. Так, у
Росії вперше у практиці підприємства було використано принципи франчайзингу у
1990 році науково-виробничою фірмою «Дока», яка займалася створенням
устаткування для малого і середнього бізнесу. У 1995 році інша компанія — 1С
була змушена запровадити франчайзинг, щоб зберегти на досягнутому рівні обсяги
продажу свого фірмового продукту — бухгалтерської програми
«1С-Бухгалтерія». Із 850 власних дилерів вона відібрала 70, які стали
франчайзі. Вони зобов’язалися згідно з франшизою щоквартально закуповувати
визначену кількість копій програми, не реалізовувати продукцію конкурентів і
виплачувати певний відсоток від виручки. Нині у Росії за франчайзинговою
системою працюють у сфері швидкої їжі «Русское быстро» і
«Золотой цыпленок», у сфері побутового обслуговування (мережа пралень)
— «Синий кристалл», у роздрібній торгівлі — «Модный
трикотаж» та багато інших.
Отже, підсумовуючи вище
сказане, слід зазначити, що франчайзинг, як і будь-яке інше економічне явище
має свою історію виникнення та етапи розвитку. Крім того, на прикладі згаданих
компаній можна ще раз впевнитися у його значенні для ведення бізнесу в сучасних
умовах.
1.2. Суть франчайзингу як особливої форми організації
бізнесу
В перекладі з
англійської “Franchise” означає привілей, пільга, особливе
право.
Франчайзинг — це
така організація бізнесу, за якою компанія (франчайзер) передає певній людині
чи компанії (франчайзі) право на продаж продукту і послуг цієї компанії.
Франчайзі зобов’язується продавати цей продукт чи послуги по заздалегідь
визначених законах і правилах ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В
обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати
ім’я компанії, її репутацію (гудвіл), продукт та послуги, маркетингові
технології, експертизу, і механізми підтримки. Таким чином, виконання вимог
франчайзера не є недоліком, навпаки, дотримання правил означає, що франчайзі
має прекрасну можливість отримати прибуток. Щоб одержати такі права, франчайзі
робить первісний внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це
свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не стає повним власником товарного
знаку, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати
щомісячних внесків. Суми цих внесків обмовляються в франчайзінговому договорі і
є предметом переговорів. Франчайзінговий пакет (повна система ведення бізнесу,
передана франчайзі) дозволяє відповідному підприємцю вести свій бізнес успішно,
навіть не маючи попереднього досвіду, чи знань навчання в даній галузі.
Для компаній
франчайзинг — це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг — це
один з шляхів стати власником бізнесу. На зростаючих ринках, таких як Україна,
франчайзинг є швидким способом навчання підприємців практичним стандартам, що
необхідні, щоб вести прибутковий бізнес.
Франчайзинг —
свого роду симбіоз “великого” і “малого” бізнесу. Таке з’єднання являє собою
союз, де з однієї сторони є енергія і зобов’язання окремого підприємця, а з
іншої сторони є ресурси, комерційна міць і величезний досвід великої компанії.
Якщо все це з’єднати, то ми одержимо енергію, відповідальність, силу, ресурси і
досвід — виграшну комбінацію з величезними шансами на успіх! Підприємці усього
світу знають франчайзинг як безпечний спосіб, щоб:
· 
Допомагати
людині вести бізнес самостійно, але не бути в ньому самотнім; 
· 
Допомагати
компаніям ефективно розширюватися, не несучи великих витрат на створення і
підтримку масивного адміністративного комплексу і не випробуючи труднощів у
керуванні широкою мережею корпоративних підприємств; 
· 
Допомогти
компаніям перетворити свою існуючу мережу в ефективно працюючий, сильний
бізнес, у якому працюють віддані справі люди; 
Франчайзер
(франшизіар) — це компанія, що видає ліцензію або передає в право користування
свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи. Франчайзер створює успішний продукт
чи послуги, наприклад, особливий стиль роботи ресторану швидкого харчування.
Франчайзер досліджує, і розвиває бізнес, витрачає гроші на просування бізнесу,
створює гарну репутацію і пізнаваний імідж (так званий “бренднейм”). Після
того, як компанія довела працездатність своєї бізнес концепції й успішну
відтворюваність цього бізнесу, вона може почати пропонувати підприємцям, що
хочуть повторити подібний успіх, купити її франшизу
Франчайзі
(франшизіат) — це людина або компанія, що купує у франчайзера можливість
навчання і отримання допомоги при створенні бізнесу і виплачує сервісну плату
(роялті) за використання товарного знаку, ноу-хау і системи ведення робіт
франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто
франчайзер надає дуже вигідні знижки на важливі постачання (матеріали,
видаткові кошти). Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти
у франчайзера по більш вигідній ціні й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж
розвивати бізнес без франчайзера. Франчайзі робить первісний внесок за допомогу
по створенню і відкриттю бізнесу. Франчайзі приймає на себе обов’язок
виплачувати щомісячні внески за право користування торговим знаком і бізнес
системою, за підтримку, навчання і консалтінг, що надаються франчайзером. 
Франшиза — це
повна бізнес система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для
подібної системи служить франчайзінговий пакет, що зазвичай включає посібники
по веденню робіт і інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.
Суть даної форми
організації бізнесу полягає у тому, що добре відома на ринку фірма (франчайзер)
продає свою торгову марку чи технологію виробництва іншій маловідомій фірмі
(франчайзі), що забезпечує зростання обсягу реалізації для обох підприємств та
зростання ефективності діяльності франчайзі в результаті використання нової для
неї технології виробництва. За право займатися бізнесом його одержувач (франчайзі) сплачує частину
отриманого доходу відповідно до укладеної угоди.
В основі франчайзингу як
особливої форми організації бізнесу можуть лежати принципи маркетингу або розподілу
товарів. У такому разі батьківська компанія зазвичай надає індивіду або іншій
компанії право чи привілей здійснювати підприємницьку діяльність у відповідній
формі в визначений період і в визначеному місці. Наприклад, за спільної згоди
або на основі укладеної угоди фізична чи юридична особа бере на себе
зобов’язання взяти партію товару і за певний період реалізувати цей товар на
відповідній території. За це надаються певні привілеї, пільги у вигляді
зниження ціни на зазначений товар і сплати мінімального відсотка від одержаного
прибутку за реалізований товар.
З одного боку,
франчайзингова система допомагає малим підприємствам уникнути ряду перешкод із
заснуванням і функціонуванням власного бізнесу, з другого — як корпоративна
структура вона обмежує діяльність франчайзі. Але для дрібних підприємців
переваги від використання франчайзингу переважають над недоліками.
Отже, слід відокремити
переваги системи для франчайзі, які полягають у тому, що:
· 
за певну
фіксовану плату франчайзі має можливість навчитися ефективних методів
управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;
· 
користуючись
розробками материнської компанії, франчайзі ідуть у ногу зі споживчим попитом;
· 
власник малого
підприємства має можливість користуватися перевагами, які доступні тільки
великим компаніям;
· 
конкуренція
відносно невелика (франшиза знижує гостроту конкуренції на визначеному сегменті
ринку).
До числа недоліків слід
віднести:
· 
обмеженість
самостійності, підприємницької ініціативи;
· 
обсяги продажу
встановлюються власнику франшизи відповідно до політики маркетингу
компанії-франчайзера;
· 
небезпека краху у
випадку банкрутства або зменшення популярності франчайзера;
· 
проблеми
спадкоємності справи: у разі смерті особи, на яку оформлена франшиза, у родичів
можуть виникнути проблеми зі спадщиною, якщо франшизою передбачено обов’язковий
продаж справи у разі смерті франчайзі.
Для франчайзера
перевагами вважаються:
· 
збільшення ринку
збуту при мінімальних вкладеннях;
· 
економія на
матеріальному заохоченні найманих працівників: франчайзі як власник
підприємства має особистий стимул до максимізації прибутку;
· 
одержання
додаткового прибутку шляхом поставок франчайзі уніформи, упаковки, устаткування
для залів та офісів;
· 
франчайзі,
перебуваючи безпосередньо біля споживача, точніше відчувають його настрої,
коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є продуктивним
джерелом новаторських ідей.
Також існує і ряд
недоліків:
· 
зниження
гнучкості системи управління, складність у переміщенні точки;
· 
неможливість
заміни «небажаного » франчайзі, навіть якщо він невміло управляє
точкою, доки не порушені ним умови франшизи, він «недоторканний»;
· 
проблеми з
обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у тому, що одержує від
франчайзі правдивий звіт про діяльність;
· 
складність
проведення контролю: певна репутація одною франчайзі здатна заплямувати
репутацію всієї мережі, кинути тінь на торгову марку. Саме через недобросовісну
діяльність франчайзі, припинила свою діяльність російська компанія „Дока Піцца”.
Із 16 піццерій лише дві виготовляли якісну піццу та дотримувалися рецептури
головної компанії. 
Вітчизняним підприємцям
франчайзинг відомий завдяки таким компаніям, як «Макдональдс»,
«Дока Піцца», «Холідей Інн», які мають міжнародні
франчайзингові мережі. Так, американська корпорація «швидкої їжі»
«Макдональдс» вже сьогодні охоплює біліьш як 21 тис. ресторанів у 101
країні світу, обслуговуючи щоденно майже 30 млн. клієнтів. Близько 66% усіх
ресторанів корпорації керуються 4500 франчайзинговими агентами, які одночасно є
і незалежними підприємцями, і членами єдиної команди .
Перспективність
застосування франчайзингу підтверджують такі дані: у США наприкінці п’ятого
року існування банкрутами стали лише 14% франчайзингових підприємств, тоді як
для незалежних молодих фірм цей показник становити більш як 65%. 
Отже, слід зазначити, що
стан ринкового середовища розвинутих країн суттєво відрізняється від економіки
України. Основними відмінностями є наявність сталих ринкових відносин, дієвість
й стабільність законодавства, інформаційна відкритість, розвинута ринкова
інфраструктура, фінансова стабільність, офіційно мінімальна тінізація.
Франчайзингові системи
можна поділити відповідно до багатьох критеріїв. Найпоширеніша класифікація стосується
продукту що реалізовується через франчайзингову систему, як ця система
організована, і яке ноу-хау передається.
Відповідно виду
діяльності франчайзинг буває:
· 
Торговельний
франчайзинг (англ. Distribution (trade) franchising)
При торговельному
франчайзингу, франчайзі має право реалізовувати товар франчайзера і
використовувати його методику продаж. Це супроводжується тим, що франчайзі
позначає свій магазин брендом франчайзера і найчастіше користається з підтримки
щодо візуалізації торговельного пункту, вибору асортименту, навчання персоналу,
обслуговування клієнта, мерчандайзингу та маркетингу.         
Розвиток
торговельного франчайзингу наступив раніше ніж сервісного. Пояснюється це тим,
що торговельний франчайзинг є легший до опрацювання. Стандартизація діяльності
торговельного пункту значно простіша порівнюючи із сервісним, де потрібно
відпрацювати широкий набір операцій по наданню послуг.
В Україні,
особливо під кінець 90х років, високі торговельні надбавки часто забезпечували
швидке повернення інвестицій в торговельний заклад. Проте на дозрілих ринках
торгівля розвивається до тих пір, поки росте вартість торгової марки, добре
підібраного асортименту і ноу-хау самих продажів.
· 
Сервісний
франчайзинг (англ. Service franchising)
При сервісному
франчайзингу, франчайзер передає франчайзі своє ноу-хау у вигляді рецептів та
процедур для надання певного виду послуг. Франчайзі оформлює свій пункт
товарним знаком франчайзера, користується підтримкою франчайзера у вигляді
візуалізації пункту, навчання персоналу та методології обслуговування клієнта.
Також сервісний франчайзинг передбачає доступ франчайзі до певної інформації,
баз даних, спеціального програмного забезпечення.     
Варто теж додати,
що розвиток сервісного франчайзингу дуже залежить від змін суспільних настроїв
та звичок, моди на певного типу послугу. Мусить бути виразна тенденція,
наприклад того, що люди починають харчуватися поза межами дому, для того щоб
повставали нові ресторанні франчайзингові системи.
Українські
споживачі рідше користаються із послуг в порівнянні з представниками західних
країн. Рідше користаються послугами пральні та рідше відвідують салони краси.
Попит на такі послуги як на приклад перукарні для домашніх улюбленців чи догляд
за газонами є мінімальним. Тому різниця в розвитку сервісного франчайзингу між
Україною та країнами Заходу існує із-за різниці потреб та можливостей клієнта.
Однак вже і в Україні щороку спостерігається динамічний розвиток числа систем,
що працюють на засадах сервісного франчайзингу.
· 
Виробничий
франчайзинг (англ. Production (industrial) franchising)
При виробничому
франчайзингу передається ноу-хау у вигляді технології виробництва продукції та
технічного досвіду франчайзера. Франчайзі у своєму виробничому закладі може
виготовляти вироби такої самої якості та параметрів що і франчайзер. Умова дозволяє
франчайзі позначати виготовлені вироби торговим знаком, що належить
франчайзеру.  
Деякі автори
подають приклади виробничого франчайзингу які фактично є ліцензією на
виробництво. Щоб таку ліцензію можна було назвати франшизою, необхідно щоб
ноу-хау, що передається франчайзером, стосувалося не лише технології
виробництва, але також технології збуту, маркетингу тощо. Фактично в Україні
одиниці фірм, діяльність яких можна було би віднести до виробничого
франчайзингу, той самий завод Coca Cola в Україні працює на підставі ліцензії
на виробництво.
· 
Змішаний
франчайзинг
Змішаний
франчайзинг базується на комбінації основних видів франчайзингу: торговельному,
сервісному та виробничому 
Найчастіше
використовується змішана форма франчайзингу, при якій франчайзер є виробником а
франчайзі займається дистрибуцією його товару через свою франчайзингову точку
та одночасно надає послуги пов’язані з його використанням.  
Для прикладу:
фірма — виробник косметичних засобів, організовує мережу косметичних кабінетів,
що одночасно є пунктами продажу його товарів. Отже франчайзі буде займатися
паралельно безпосередньо торгівлею та наданням послуг косметичного кабінету.
Відповідно виду
ноу-хау франчайзера:
· 
Франчайзинг
дистрибуції продукту (англ. Product distribution franchising)
При франчайзингу
дистрибуції продукту франчайзі має право до продажу асортименту товарів чи
надання асортименту послуг під торговою маркою франчайзера.         
Часто на перших
етапах розвитку системи, франчайзер робить ставку на інтенсивний кількісний
розвиток франчайзингової мережі, тобто розширення мережі збуту свого продукту.
Такий різновид називається франчайзингом дистрибуції продукту. На наступному
етапі розвитку своєї франчайзингової системи, франчайзер вже робить ставку на
якісному вдосконаленні системи, і опрацьовує додаткові елементи ноу-хау.
В моменті, коли
франчайзинговий пакет містить всі елементи, необхідні для початку бізнесу новим
партнером, тоді цю систему можна назвати франчайзингом бізнес-формату.
· 
Франчайзинг
бізнес-формату (англ. Business format franchising)
Франчайзі отримує
не лише право на реалізацію товару чи послуги та методологію продажу чи надання
послуги (як це передбачає франчайзинг дистрибуції продукту), але й концепцію
ведення цілого бізнесу (від візуалізації пункту, уніформи персоналу, способів
надання послуг, обслуговування клієнта, навчання персоналу аж до рекомендацій
із просування та маркетингу).
Відповідно до
організації системи:
· 
Прямий
франчайзинг (англ. Direct-unit franchising)
Прямий
франчайзинг є найпростішим і найпоширенішим способом розвитку мережі. Договір
укладається безпосередньо між франчайзером та франчайзі на відкриття одного
франчайзингового пункту.         
Франчайзер
самостійно надає франчайзі послуги вказані в умові, а також самостійно здійснює
контроль та підтримку франчайзі (надання консультацій, навчання працівників,
маркетингова та рекламна підтримка).
Якщо ж франчайзер
створює мережу на значній відстані (наприклад за кордоном), — не уникнути
труднощів в безпосередній підтримці та контролі за діяльністю франчайзі. В
такому випадку франчайзер повинен переказати частину своїх функцій
посередникові, наприклад користуючись моделлю багаторазового франчайзингу,
розвитку території або мастер-франчайзингу.
· 
Розвиток
території (англ. Area development, multiple-unit franchising)
В рамках цього
виду франчайзингу, франчайзі (area developer) отримує право на відкриття
франчайзингових точок в межах визначеної території із залученням суб-франчайзі.
Відповідно до умови area developer зазвичай зобов’язується створити певну
кількість франчайзингових точок за певний період часу на визначеній території.        
На підставі угоди
франчайзі зазвичай не має права до використання товарного знаку і ноу-хау
франчайзера. Таке право він набуває лише після підписання кожного окремого
франчайзингового договору з окремим суб-франчайзі, якого сам повинен знайти, а
пізніше виконувати умови договору.
Така модель
розвитку найчастіше використовується франчайзерами, які хочуть зберегти певний
контроль, що характерний для прямого франчайзингу, але одночасно хочуть
уникнути необхідності підбору та навчання великої кількості франчайзі.
· 
Мастер-франчайзинг
(субфранчайзинг) (англ. Subfranchising)
Від франчайзингу
розвитку території, мастер-франчайзинг відрізняється тим, що мастер-франчайзі
отримує велику кількість (часом всі) права та обов’язки франчайзера. На
підставі умови мастер-франчайзингу, мастер-франчайзі має право самостійно
продавати франшизи (субфраншизи) на визначеній території (зазвичай умови
мастер-франчайзингу укладаються на цілу країну, або навіть кілька країн;
основною метою мастер-франчайзингу є експансія франчайзера в інші країни, і
таким чином зростання вартості марки компанії).
Мастер-франчайзі
також може вносити зміни до франчайзингового договору і франчайзингового
пакету, але франчайзер зазвичай зберігає за собою право остаточного дозволу на
затвердження пропонованих змін.
Мастер-франчайзинг
зазвичай використовується для експансії франчайзера в інші країни, де умови
провадження господарської діяльності дуже відрізняються від країни походження франшизи.
Також не слід
плутати франчайзингову систему із представництвом.
Представництво —
це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її
знаходження. Він здійснює захист і представництво інтересів юридичної особи.
Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичною
особою, яка їх створила, і діють на основі затвердженого нею положення. 
Керівники
представництв призначаються юридичною особою і діють на основі виданої їм
довіреності (Таблиці 1.1, 1.2, 1.3)
Таблиця 1.1 
Порівняльна
характеристика франчайзингової системи і представництв




















































Характеристика або критерій
порівняння
Франчайзингова система
Система представництв


Назва провідного елементу
Франчайзер (утримувач ліцензії)
Материнська компанія (центральний
офіс)


Назва підлеглого елементу
Франчайзі (оператор, ліцензіат,
утримувач франшизи)
Представництво


Правові характеристики


Юридична незалежність сторін
+
–


Власник підлеглої компанії
Франчайзі
Власник центрального офісу


Керівник підлеглої компанії
Франчайзі
Найманий менеджер


Право провідного елементу на
регулювання і контроль
Спеціально обмовляється в контракті
Подібного питання не виникає,
оскільки контроль з боку материнської компанії є природним


Можливість зміщення/призначення
керівництва (управляючого персоналу,) за ініціативою провідного елемента
Відсутній упродовж всього терміну
дії контракту
Керівництво призначається
материнською компанією і діє на основі довіреності


Ділові характеристики


Використання єдиної торгової марки,
фірмової послуги, ідеї, іміджу і ноу-хау
Спеціально обмовляється в контракті
Подібного питання не виникає,
оскільки використання єдиної торгової марки і т.д. природно для підрозділу
материнської компанії


Попереднє навчання всім аспектам
ведення бізнесу
Спеціально обмовляється в контракті
Подібного питання не виникає,
оскільки представництво не є самостійною компанією


Постійна ділова підтримка
Спеціально обмовляється в контракті
Подібного питання не виникає,
оскільки представництво не є самостійною компанією


Можливість давати прямі вказівки по
веденню бізнесу
–
+


Єдині стандарти якості
Спеціально обмовляються в контракті
Маються на увазі


Територія
Визначена (ексклюзивна територія)
Не визначена


Фінансові характеристики


Інвестиції при організації нової
компанії
З боку підлеглого елементу
З боку провідного елементу


Одноразові виплати і інші форми
компенсації в обмін на набуті права і за будь-які послуги
Спеціально обмовляються в контракті
Подібного питання не виникає



Таблиця 1.2 Порівняльна
характеристика франчайзингової системи і комбінованої моделі партнерства

















































Характеристика або критерій
порівняння
Франчайзингова система
Комбінована модель


Назва провідного елементу
Франчайзер
Основна компанія


Назва підлеглого елементу
Франчайзі
Регіональний центр, регіональне
представництво і т.д.


Правові характеристики


Юридична незалежність сторін
+
+


Єдність права управління і
власності
+
Дотримується не завжди


Право провідного елементу на
регулювання і контроль
Спеціально обмовляється в контракті
Слабо обмовляється в контракті, реалізується
деколи в надмірно жорсткій формі


Можливість зміщення/призначення
керівництва (управляючого персоналу) за ініціативою провідного елементу
Відсутній впродовж всього терміну
дії контракту
Має місце


Ділові характеристики


Дозвіл використовувати торгову
марку, фірмову послугу, ідею, імідж і ноу-хау
Спеціально обмовляється в контракті
Спеціально обмовляється в контракті


Попереднє навчання всім аспектам
ведення бізнесу
Спеціально обмовляється в контракті
Не передбачається контрактом і не
реалізується на практиці


Постійна ділова підтримка
Спеціально обмовляється в контракті
Не завжди обмовляється в контракті
і слабо реалізується на практиці


Можливість давати прямі вказівки по
веденню бізнесу
–
Має місце


Єдині стандарти якості
Спеціально обмовляються в контракті
Спеціально обмовляються в контракті


Територія
Визначена (ексклюзивна територія)
В деяких випадках обмовляється


Фінансовий аспект


Інвестиції при організації нової
компанії
З боку підлеглого елементу

В основному з боку підлеглого
елементу.

Можливий варіант: компанія організовується на базі вже існуючого підприємства



Одноразові виплати і інші форми
компенсації в обмін на набуті права і за будь-які послуги
Спеціально обмовляються в контракті
Спеціально обмовляються в контракті



Таблиця 1.3 Порівняльна
характеристика франчайзингової системи, представництв і комбінованої моделі з
погляду центрального керівництва





























Характеристика для порівняння
Франчайзингова система
Система представництв
Комбінована модель


Швидке завоювання ринку збуту
За рахунок капіталовкладень
підлеглого елементу
–
За рахунок капіталовкладень
підлеглого елементу


«Прив’язка» підлеглого
підприємства
За рахунок зобов’язання
користуватися послугами провідного елемента (купувати устаткування, сировини,
матеріалів, п/ф, рецептуру, інвентар, меблі, уніформу, символіку)
Повна відсутність юридичної і
господарської незалежності
Як за рахунок зобов’язання
користуватися послугами провідного елементу, так і за рахунок обмеження
господарської незалежності


Прибутковість підлеглого
підприємства
Менш прибутково, оскільки
франчайзер одержує тільки відсоток від прибутку
Весь дохід належить власнику
компанії, оскільки представництво є її підрозділом
Розподіл доходу – як при
франчайзингу, але власник центрального офісу часто прагне підвищити прибутковість
за рахунок обмеження витрат, необхідних для надання ділової і професійної
підтримки підлеглому елементу


Право здійснювати контроль за
дотриманням стандартів якості
Обмовляється в контракті
Мається на увазі
Слабо обмовляється в контракті,
проте здійснюється в повному об’ємі, що деколи приводить до обмеження
господарської самостійності підлеглого елемента


Право давати прямі вказівки по
веденню бізнесу
Франчайзі не є найнятим робітником,
тому франчайзер не може безпосередньо ним керувати
Мається на увазі
Має місце


Можливість зміщення/призначення
керівництва (управляючого персоналу) за ініціативою провідного елемента
Відсутній впродовж всього терміну
дії контракту
Керівництво призначається
материнською компанією і діє на основі довіреності
Має місце



Франчайзинг доцільний насамперед
для галузей, що мають велику кількість послуг з персональним обслуговуванням, таких,
як харчоторг, готельне господарство, автопослуги, побутове і ремонтне обслуговування
і т.д. Хоч франчайзинг використовується і в інших галузях.

Правове регламентування франчайзингу багато в чому визначається діючим в країні
законодавством про ліцензування товарних знаків і фірмених найменувань, а також
нормативними актами по валютному регулюванню ЗЕД. 
Важливим фактором, що забезпечує
майбутні доходи для обох сторін франчайзингової угоди, являється сумлінна розробка
умов франчайзингової угоди. Кожна така угода передбачає конкретні основні умови
і обмовки, частково ті, що стосуються використання торгових марок, територій,
періоду дії франчайза, договору про оренду, обов’язків сторін та ін.
франчайзинг
фінансовий
стан
Розділ 2. Дослідження проблем
розвитку франчайзингу та дослідження економічного стану підприємства на
прикладі ТОВ «Піца Челентано»
2.1 Розвиток франчайзингу в Україні
Для України
франчайзинг є порівняно новим явищем, тоді як у промислово розвинутих країнах
він практикується століттями, забезпечуючи потреби суспільства в різних
послугах. 
За даними
Української асоціації франчайзингу станом на жовтень 2008 року в Україні
нараховувалось 190 франчайзингових компаній, що співробітничали з більш ніж 2
тис. франчайзі. В галузевому розрізі або за сегментами ринку маємо такі дані:
25% франчайзингових підприємств — це підприємства громадського харчування
(фаст-фуди, ресторани); 20% -підприємства роздрібної торгівлі як продовольчими,
так і непродовольчими товарами; 12% — підприємства сфери послуг мобільний
зв’язок, перукарні, хімчистки, спортклуби, турагенства; 8% — АЗС; 35% —
підприємства інших сфер.
Оскільки сучасний
процес становлення і розвитку малого бізнесу відбувається в умовах різкого
обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також
відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування
підприємницької діяльності, то важливого значення набуває встановлення тісної
взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв’язання спільних проблем
їх функціонування.
Такою формою фінансової
підтримки з боку великих підприємств є франчайзингова система. Саме вона є тією
формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з
іншими ринковими структурами могла б стимулювати розвиток малого бізнесу в
Україні. 
Залежно від відносин
франчайзера і франчайзі найпоширенішим типом франчайзингу в Україні є
регіональний франчайзинг. За схемою цього франчайзингу з українськими франчайзі
співпрацює відома італійська фірма-виробник одягу «Веtton». Зокрема,
українська компанія «Арго Трейдинг», яка стала франчайзі італійської
фірми «Веnetton», отримала концепцію магазину та контракт на закупку
товару і періодично виплачує франчайзеру роялті. В кожному крупному регіоні, де
є франчайзі, «Веnetton» має своїх агентів, які, отримуючи зразки
продукції компанії, демонструють їх місцевим партнерам і разом з ними формують
замовлення. Завданням регіональних агентів компанії є також вивчення шляхів і
перспектив розвитку місцевого ринку та ріст числа франчайзингових проектів
цьому регіоні. На відміну від багатьох компаній, «Веnetton» не
нав’язує єдиний для всіх магазинів асортимент і надає франчайзі значну свободу
вибору. Франчайзі можуть самостійно замовити обмежену партію одягу, який, на
їхню думку, є актуальними в даному регіоні. Основним є передоплата за весь
комплект замовлення, причому кошти надходять безпосередньо до компанії
«Веnetton», обминаючи агентів. Бенеттоновські фабрики в Тревізо
виготовляють тільки те, що вже замовлено та оплачено франчайзі. Ризики
франчазера тут мінімальні, основне завдання франчайзера — виготовляти якісний
товар, налагоджувати дистрибуцію, зворотній зв’язок з франчайзі та підтримувати
бренд за допомогою рекламних компаній .
У цивільному кодексі
України передбачений також і інший вид франчайзингу – субфранчайзинг. Крім того
є навіть приклади практичного його використання в нашій країні. Зокрема,
компанія «Михаил Воронин» розробила субліцензійний пакет для
виробників одягу по регіонах. Цей пакет передбачає, що для певного регіону з
допомогою спеціальної методики розраховується мінімальна квота з реалізації
товару ТМ «Михаил Воронин». Якщо торгова структура у цьому регіоні
повністю покриває цю квоту, то їй надається ексклюзивне право регіонального
представництва. По-перше, відповідно до угоди франчайзер не має права
відкривати свої торговельні підприємства або продавати франшизу в цей регіон.
По-друге, всі питання оптово-роздрібної реалізації продукції компанії у
вказаному регіоні вирішуються ексклюзивним представником. Сьогодні компанія
веде переговори з потенційними франчайзі про надання їм такого статусу у
Львові, Харкові та Дніпропетровську .
Залежно від сутності господарських
відносин в Україні найбільш розповсюджений виробничий франчайзинг, особливо у
виробництві безалкогольних напоїв. Найчастіше франчайзер надає своїм франчайзі
спеціальний інгредієнт, без якого виробництва неможливе, і тим самим бізнес між
франчайзером і франчайзі не припиняється відразу після передачі обладнання та
технологія виробництва, а має довготривалий характер. Франчайзі обслуговує
клієнтів, франчайзер забезпечує виробництво ресурсами. За такою схемою на
території України працюють компанії «Соса Соlа», «Рерsі со» та інші, що продають концентрати та інші продукти,
необхідні для виробництва, місцевим компаніям. Кожен з місцевих або
регіональних розливальних та пакувальних заводів є франчайзі від основної
компанії, вони змішують концентрати, надані франчайзером, з іншими
інгредієнтами та, дотримуючись певної технології, розливають у банки чи пляшки
і реалізовують виготовлену продукцію через систему місцевих розповсюджувачів.
Певно, що товар у Нью-Йорку не повинен відрізнятися за своїми якостями від
аналогічного товару в Києві чи іншому регіоні.
За ступенем розвитку
правового поля франчайзингові відносини в Україні відносять саме до законодавчо
не підкріплених. Спеціального закону щодо регулювання відносин франчайзингу в
Україні ще немає, він знаходиться в стадії розробки (на розгляд до Верховної
Ради було подано Проект Закону України «Про франчайзинг»). Відносини
між суб’єктами франчайзингових взаємин регулюються окремими розділами
Цивільного, Господарського кодексів України та іншими законодавчими актами.
Таким чином, розглядаючи проблему української
законодавчої бази франчайзингу, можна зробити висновок, що остання містить
чимало білих плям. Зокрема проблема оподаткування роялті. Так, термін “роялті”,
відповідно до пункту 1.11. статті 1 Закону України “Про ПДВ” № 168/97-ВР від 3
квітня 1997 року, визначається в значенні, що міститься в пункті 1.30 статті 1
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22
травня 1997 року (зі змінами і доповненнями), а саме:
Роялті — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді
винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав
інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інших аналогічних
майнових прав, що визнаються об«єктом права власності суб»єкта підприємницької діяльності,
включаючи використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва,
записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого
патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права та винаходи, на
промислові або наукові зразки, креслення моделі, або схеми програмних засобів
обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної
формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або
наукового досвіду (ноу-хау)”.
Таким чином, це ще раз
доводить, що франчайзинг може бути започаткований у різних сферах економічної
діяльності. В Україні франчайзингові відносини є найбільш розповсюдженими в
громадському харчуванні, роздрібній торгівлі продовольчими та непродовольчими
товарами, у сфері послуг.
Отже, для вітчизняних
підприємств слід детально та поглиблено вивчати досвід інших фірм, в тому числі
іноземних, по застосуванню франчайзингових відносин та враховувати особливості
економіки України.
Рішення багатьох
економічних проблем сучасної України вимагає нових економічних механізмів.
Одним з таких механізмів є франчайзинг. Можна стверджувати, що франчайзинг в
даний час — єдиний відомий інструмент, що дає можливість підвищити ефективність
малого бізнесу. Він дає можливість об’єднати переваги малого і середнього
бізнесу.
Історія розвитку франчайзингу за кордоном налічує вже півтора століття. В
Україні інтерес до цього економічного інструменту з’явився в 90-х роках минулого
століття, коли практично одночасно виникло декілька франчайзингових систем — вітчизняних і з участю іноземного капіталу. Проте надмірні
надії на розвиток франчайзингу не виправдалися. Сьогодні має сенс
проаналізувати виниклі проблеми і причини, які привели до їх виникнення. А для
цього необхідне уточнення основних понять і визначень, що характеризують цей
економічний інструмент. У вітчизняній економічній літературі цей термін вже не
рідкість. Перші публікації, присвячені франчайзингу, з’явилися більше десяти
років тому назад, проте різні фахівці звертали увагу на різні аспекти
франчайзингу і, як результат, формулювали свої визначення. 
Аналізуючи різні формулювання і підсумовуючи виділені в них ознаки, можна
сформулювати наступне визначення: Франчайзинг — це форма підприємництва, заснована
на системі взаємовідносин, закріплених рядом угод, при яких одна сторона
(франчайзер) надає відшкодувальне право діяти від свого імені (реалізовувати
товари) іншій стороні (франчайзі), сприяючи тим самим розширенню ринку збуту.
Система франчайзингу заснована на використанні конкретного товару. Цей товар
повинен володіти наступними ознаками: 
· 
відомою
торговою маркою; 
· 
номенклатура
товарів повинна бути обмежений. 
Об’єктом франчайзингу можуть бути наступні товари: 
· 
продукт
(виріб, що має матеріальну форму); 
· 
послуга; 
· 
виробничий
процес; 
· 
бізнес-процес
(набір управлінських, комерційних, фінансових, організаційних дій); 
· 
комплексний
товар, в якому можуть поєднуватися один з одним в різному ступені раніше
названі товари. 
У франчайзинговому процесі беруть участь
щонайменше дві сторони, між якими укладений договір франчайзингу (франшиза).
Перша сторона — франчайзер. Це велика фірма
(корпорація), що має широко відому торгову марку і добрий імідж на споживчому
ринку. Ця фірма надає іншій стороні (франчайзі) відшкодувальне право діяти на
обумовлених договором умовах в певний термін на ринку від імені франчайзера і
під його торговою маркою. Франчайзер в системі завжди один. Друга сторона —
франчайзі. Франчайзі є, як правило, мала фірма або підприємець (юридична або
фізична особа), що придбає (на відшкодувальній основі) у франчайзера виняткове
право на ведення комерційної діяльності від його імені під його торговою
маркою. 
Франчайзинг, як і будь-який вид підприємницької діяльності, пов’язаний з
системою фінансових потоків. Основу цих потоків складають:
1. 
Одноразова
оплата франшизи (паушальний платіж), яка надає право франчайзі: користуватися
інтелектуальною власністю франчайзера; відкрити власне франчайзингове
підприємство; отримати стандартний набір послуг, необхідний для відкриття
підприємства. 
2. 
Роялті.
Регулярні, обов«язкові, платежі франчайзеру на покриття його витрат, пов»язаних
з підтримкою і розвитком франчайзинговой системи. 
3. 
Відрахування
до централізованого рекламного фонду.
4. 
Додаткові
платежі, направлені на покриття вартості додаткових послуг. 
Як вже говорилось, франчайзинг в Україні не отримав широкого
розповсюдження, хоча потенційні можливості його впровадження достатньо широкі.
Основні проблеми розвитку франчайзингу в нашій країні можна класифікувати із
причин їх виникнення. 
1. Економічні проблеми. 
Франчайзинг — економічний інструмент, і для його впровадження необхідні
відповідні економічні передумови, які в Україні не сформувалися або взагалі,
або частково. До даних проблем можна віднести: 
· 
Нестабільність
розвитку економіки України. Франчайзингові схеми вимагають стабільності і
передбаченості економіки; 
· 
Відсутність
у більшості підприємців — потенційних франчайзі — необхідного стартового капіталу для входження у франчайзингову систему; 
· 
Складність
отримання кредитів для створення стартового капіталу. 
· 
Політична
нестабільність
· 
Економічна
криза.
2. Організаційно-правові проблеми.
 Хоча франчайзинг — це економічний інструмент і його проблеми в першу
чергу слід шукати у сфері економіки, в Україні проблеми розвитку франчайзингу
слід шукати перш за все в правовій сфері. Ці проблеми пов’язані з практично
повною відсутністю правового забезпечення франчайзингу в Україні. 
3. Соціально-психологічні проблеми. 
До них можна віднести: 
· 
відсутність
вітчизняного досвіду і страх краху у суб’єктів франчайзингової системи —
франчайзера і франчайзі; 
· 
відсутність
належної поваги до інтелектуальної власності; 
· 
боязнь
франчайзі втратити самостійність і власне «обличчя» підприємця і менеджера.
Особливе місце серед проблем франчайзингу займає освіта як механізм
вирішення соціально-психологічних проблем. Ця проблема викликана слабкою
підготовкою представників малого бізнесу у сфері франчайзингу. 
Звісно, що розглянуті проблеми не можна аналізувати локально, вони тісно
зв’язані і роблять серйозний вплив одна на одну. Так, економічні проблеми
франчайзингу викликані не тільки станом економіки, але і впливом інших проблем,
в першу чергу організаційно-правових. Вітчизняне законодавство практично не
оперує поняттям «франчайзинг». Комерційна концесія, якій присвячений
розділ в Цивільному кодексі України, далеко не еквівалентна поняттю
«франчайзинг». Відсутність правової бази істотно звужує можливість
розвитку франчайзингу і в першу чергу значно ускладнює можливість кредитування
франчайзі. Розвиток правового забезпечення франчайзингу вимагає знову-таки
рішення економічних проблем і додаткових витрат на вдосконалення правової бази
і розробку «обхідних правових схем». Соціально-психологічні проблеми
пов’язані як з економічними проблемами, так і з правовими. Входячи у франчайзингову систему, франчайзи випробовує ряд побоювань, викликаних
як економічними, так і правовими аспектами. В першу чергу він побоюється
банкрутства, яке може бути викликане діями франчайзера. Але саме правова складова повинна заспокоїти франчайзі: він власник свого підприємства,
юридична особа, що повинно підтверджуватися необхідними юридичними процедурами.
Найважливішим соціально-психологічним аспектом франчайзингу є традиційне
для нашої країни неповага до інтелектуальної власності. Рішення цієї проблеми
вимагає поєднання економічних і правових дій, які зроблять неефективним
несанкціоноване використовування чужої інтелектуальної власності. Освітні
проблеми франчайзингу, викликані слабкою підготовкою підприємців в цій області.
Рішення освітніх проблем пов’язано з необхідністю створення мережі учбових і
консультаційних центрів по франчайзингу, що вимагає рішення чисто економічних
проблем. В той же час освітні проблеми франчайзингу приведуть до розширення
знань франчайзі в області права і
економіки. 
Як видно з вищесказаного, взаємозв’язок економічних,
організаційно-правових, соціально-психологічних і освітніх проблем франчайзингу
можливо тільки в комплексі, коли рішення однієї проблеми пов’язано з
необхідністю рішення інших. 
Найважливішою економічною проблемою українського франчайзингу є
відсутність стабільності. Якщо повернутися до визначення франчайзингу, то це в
першу чергу система відносин, закріплена знову-таки системою договорів. Звичайно,
що подібна система, до того ж об’єднуюча економічно незалежних підприємців,
стає інерційною. 
Останнє десятиріччя, в якому почався прискорений розвиток українського
франчайзингу, відрізняється відсутністю стабільності в економіці, постійними
стрибками в розвитку економіки країни, що приводить до таких же різких коливань
попиту на всі види товарів, регулярними переділами власності, що не може не
зачіпати франчайзі. 
Враховуючи, що багато хто з них вимушений через брак власних коштів
відкривати свої підприємства в арендованих приміщеннях, зміна власника
негативно впливає на роботу як франчайзі, так і франчайзингової системи в
цілому. 
Розподіл ринків, причому дуже часто неринковими методами, також може
знижувати ефективність франчайзингових систем. 
Франчайзинг, як вже неодноразово наголошувалося, будується на взаємодії
двох типів самостійних підприємців — франчайзера і франчайзі, кожний з яких є
самостійною юридичною особою. Отже, не тільки франчайзер, але і франчайзі
повинні вкладати в розвиток системи свій стартовий капітал. 
Якщо врахувати, що франчайзі повинен вносити разову франшизну плату (паушальний платіж), то
стартовий капітал франчайзі повинен бути достатньо
великим. На жаль, далеко не всі вітчизняні підприємці володіють подібним
капіталом. Спроба отримати стартовий капітал у вигляді банківського кредиту
також стикається з рядом проблем: рівень прибутковості франчайзі, з урахуванням
всіх регулярних платежів (роялті, відрахування до централізованого рекламного
фонду і інших платежів), може привести до того, що термін повернення кредиту
буде достатньо великим, а якщо врахувати діючі ставки кредиту, і зовсім
неможливим; існуюча правова система ще більше ускладнює кредитування франчайзі.
 

2.2
Аналіз економічної діяльності ТОВ «Піца Челентано»

ТОВ
“Піца Челентано” є одним з представників компанії Fast Food Systems на українському ринку закладів громадського
харчування, що працює за договором франчайзингу. Fast Food Systems є фаст фуд компанією,
що відома у всій Україні завдяки своїм закладам «Піца Челентано», «Картопляна
хата», «Япі», «Кафе Пункт». Ну ринку компанія існує вже 12 років. 
При
цьому компанія Fast Food Systems
постійно удосконалює і розвиває свою продукцію, надаючи її і українському
споживачу.
Можна
сказати, що сегмент ринку , на якому працює ТОВ “Піца Челентано” завжди буде
мати сприятливу кон’юнктуру, що визначається постійним зростанням попиту на
заклади подібного плану.
Основу
товарного асортименту ТОВ “Піца Челентано” складаює піца та супутні продукти.
Кількість
працівників ТОВ “Піца Челентано” складає 14 робітникаів, у тому числі 5 –
адмістративно-управлінський персонал, 2 – працівники бухгалтерії, 7 – обслуговуючий
персонал.
Ресторан
Челентано який належить ТОВ „Піца Челентано” знаходить у Києві у Дніпровському
районі за адресою провулок Карельский 3.
Ресторан
було обладнано у викупленому цеху непрацюючої хімчистки.
Дослідження
складу і структуру майна та джерел його утворення показали що. що за звітні
періоди майно підприємства постійно зростало: за перший рік роботи воно
збільшилося на 78,6 тис. грн. чи на 982,5%. Дане збільшення відбулося в
основному за рахунок збільшення в оборотних активах по всіх статтях, у тому
числі матеріальні оборотні кошти (запаси) збільшилися на 70,5 тис. грн. чи в 10
разів; кошти і короткострокові фінансові вкладення на 23,3 тис. грн. (у 29
разів), дебіторська заборгованість зросла на 41,4 тис. грн. У той же час
нерухоме майно збільшилося на 8,1 тис. грн., що складає 578,6 % від величини на
початок періоду. Більш детально все показано у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1 Склад
майна підприємства ТОВ
„Піца Челентано” у
1 півріччі 2007 – 2009 рр., тис. грн








































































Показники
1 півріччя 2007 року

1 півріччя 2008 року


1 півріччя 2009 року

Відхилення 2008 від 2007
Відхилення 2009 від 2008


Абсол.
%
Абсол.
%


1.Всього майна, в тому числі:
8,0
86,6
219,8
78,6
982,5
133,2
153,8


2.ОЗ та інші позаоборотні активи
1,4
9,5
19,0
8,1
578,6
9,5
100,0


2.1.Нематеріальні активи


2.2.Основні засоби
1,4
9,5
19,0
8,1
578,6
9,5
100,0


2.3.
Інші необоротні активи


2.4. Довгострокові фінансові
вкладення


3.Оборотні (мобільні) кошти
6,6
77,1
199,3
70,5
1068,2
122,2
158,5


3.1.Матеріальні оборотні кошти
0,1
11,6
103,6
11,5
11500,0
92,0
793,1


3.2.Грош. засоби і короткострокові
фінансові вкладення
0,8
24,1
35,4
23,3
2912,5
11,3
46,9


3.3.Дебіторська заборгованість
0,0
41,4
63,4
41,4
22,0
53,1


Витрати майбутніх періодів
1,5
1,5



За
другий рік роботи також спостерігається значне збільшення усіх категорій майна
підприємства: усе майно зросло на 133,2 тис. грн. чи на 153,8%, що також
відбулося головним чином за рахунок оборотних коштів.
Матеріальні
оборотні кошти (запаси) збільшилися на 122,2 тис. грн. чи на 158,5 %; кошти і
короткострокові фінансові вкладення на 11,3 тис. грн. (на 46,9 %), дебіторська
заборгованість зросла на 22 тис. грн. (на 53,1%).
Позаоборотні
активи збільшилися на 9,5 тис. грн., чи вдвічі від величини за попередній
період. 
Після
оцінки зміни майна підприємства необхідно виявити так називані хворі статті
балансу. Їх звичайно можна підрозділити на дві групи: 
—  
Такі, що відразу свідчать про вкрай незадовільну
роботу підприємства в звітному періоді і сформованим у результаті цього
поганому фінансовому положенні. До таких статей відносяться непокриті збитки
звітного року. На ТОВ „Піца Челентано” такої статті за 3 роки діяльності не
спостерігалося.
—  
Статті, що говорять про визначені недоліки в роботі
підприємства: наявність сум «поганих» боргів у статтях: “Дебіторська
заборгованість”, платежі по який очікуються більш ніж через 12 місяців після
звітної дати і платежі по який очікуються протягом 12 місяців після звітної
дати.
Таблиця 2.2 Структура майна (основних засобів) підприємства ТОВ «Піца
Челентано» у 1 півріччі 2007 – 2009 рр., %










































































Показники
1 півріччя 2007 року

1 півріччя 2008 року


1 півріччя 2009 року

Відхилення 2008 від 2007
Відхилення 2009 від 2008


Абсол.
%


1.Всього майна, в тому числі:
100,0
100,0
100,0


2.ОЗ та інші позаоборотні активи у
% до майна
17,5
11,0
8,6
 — 6,5
 — 37,3
 — 2,3
 — 21,2


2.1.Нематеріальні активи
0,0
0,0
0,0


2.2.Основні засоби, у % до
позаоборотних активів
100,0
100,0
100,0
0,0
0,0
0,0
0,0


2.3.
Інші необоротні активи
0,0
0,0
0,0


2.4. Довгострокові фінансові
вкладення
0,0
0,0
0,0


3.Оборотні (мобільні) кошти, у % до
майна
82,5
89,0
90,7
6,5
7,9
1,6
1,8


3.1.Матеріальні оборотні кошти, у %
до оборотних коштів
1,5
15,0
52,0
13,5
893,0
36,9
245,5


3.2.Грош. засоби і короткострокові
фінансові вкладення, у % до оборотних коштів
12,1
31,3
17,8
19,1
157,9
 — 13,5
 — 43,2


3.3.Дебіторська заборгованість, у %
до оборотних коштів
0,0
53,7
31,8
53,7
 — 21,9
 — 40,8


4. Витрати майбутніх періодів, у %
до майна
0,7



На
ТОВ „Піца Челентано” відсутня довгострокова дебіторська заборгованість, що
знижує частку повільно реалізованих активів. Але на підприємстві має місце
короткострокова дебіторська заборгованість у сумі 63,4 тис. грн. на кінець
року, що збільшилася за рік на 22 тис. грн. (+ 53,1 %), що збільшило підсумок
балансу майже на 10%. 
Незважаючи
на те, що дебіторська заборгованість короткострокова, наявність її в такій
значній сумі характеризує іммобілізацію (відволікання) оборотних коштів
підприємства з виробничо-господарського обороту. 
Аналіз джерел коштів підприємства показав що загальне збільшення джерел за 2 роки діяльності
склало 211,8 тис. грн. чи майже в 27 разів. За 1 рік роботи підприємства цей ріст отриманий здебільшого
за рахунок збільшення власних коштів: збільшення на 43,7 тис. грн. чи у 19
разів, у тому числі власних оборотних коштів – на 59,8 тис. грн. Позикові
засоби зросли на 34,9 тис. грн. чи у 6 разів – це відбулося за рахунок
збільшення кредиторської заборгованості на 27,4 тис. грн. (у 5,26 разу) і
поточних зобов’язань – на 7,3 тис. грн. (у 9 разів). 
За другий рік роботи підприємство нарощувало пасиви
вже здебільшого за рахунок позикових засобів підприємства (на 73,4 тис. грн. чи
на 180,3%), в основному в результаті росту кредиторської заборгованості
(збільшення на 75,8 тис. грн. чи 232,5%). У той же час частка власних засобів
скоротилася на 5 %, при зростанні її абсолютній величині на 130,3% (на 59,8
тис. грн.).
Таблиця 2.3 Власні
і позикові засоби підприємства ТОВ „Піца Челентано” у 1 півріччі 2000 – 2002
рр., тис. грн.































































Показники
1 пів-річчя 2007 року

1 пів-річчя 2008 року


1 пів-річчя 2002 року

Відхилення


абсолютне
відносне, %


2008 від 2007
2009 від 2008
2008 від 2007
2009 від 2008


1.Усього засобів підприємства, тис. грн.; — у тому
числі:
8,0
86,6
219,8
78,6
982,5
133,2
153,8


2.Власні засоби підпри-ємства, тис.
грн. ; з них:
2,2
45,9
105,7
43,7
59,8
1986,4
130,3


2.1.Наявність власних оборотних
коштів, тис. грн.
 — 5,2
38,5
98,3
43,7
59,8
 — 840,4
155,3


3.Позикові засоби, тис. грн.
5,8
40,7
114,1
34,9
73,4
601,7
180,3


 з них:


3.1.Довгострокові позики, тис.
грн.;


3.2.Короткострокові кредити і
позики, тис. грн.;


3.3.Кредиторська заборгованість,
тис. грн.;
5,2
32,6
108,4
27,4
75,8
526,9
232,5


3.4. Поточні зобов’язання, тис.
грн.
0,8
8,1
5,7
7,3
 — 2,4
912,5
 — 29,6



Треба зауважити, що підприємство в процесі діяльності
не користувалося довгостроковими чи короткостроковими позиками.
Однією з статей балансу у ТОВ
„Піца Челентано”, що визиває
занепокоєння, є кредиторська заборгованість за товари , роботи і послуги, що
займає високу частку позикових засобів – від 89,7 і 80,1 відсотка у 2007 – 2008
роках до 95,0 % у 2009 році. До джерел коштів вона складала 65,0% у 2007 році,
37,6% у 2008 році і 49,3 % у 2009 році.
Однак це свідчить не про фінансові труднощі, а
характеризує специфіку діяльності підприємства, продукція якого надається йому
з відстрочкою платежів.
Таким чином, на підставі проведеного огляду балансу ТОВ „Піца Челентано” за
2007-2009 роки можна зробити висновок про задовільну
роботу підприємства і постійне зростання обсягів діяльності.
2.3 Аналіз фінансових результатів,
прибутку та рентабельності
Провівши аналіз майна, є необхідним проведення аналізу
фінансових результатів діяльності підприємства, так як саме кошти, отримані від
реалізації продукції, формують власні фінансові ресурси підприємства. Різні
сторони виробничої, збутової, постачальницької і фінансової діяльності
будь-якого підприємства одержують закінчену грошову оцінку в системі показників
фінансових результатів. Узагальнено найбільш важливі показники фінансових
результатів діяльності підприємства представлені у формі №2 “Звіт про фінансові
результати”. 
· 
До них відносяться:
· 
прибуток ( збиток) від
реалізації;
· 
прибуток (збиток) від
іншої реалізації;
· 
доходи і витрати від
позареалізаційних операцій;
· 
балансовий прибуток;
· 
оподатковуваний прибуток;
· 
чистий прибуток і ін.
Показники фінансових результатів характеризують
абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішими серед них є
показники прибутку, що складає основу економічного розвитку підприємства. 
З проведенного
аналізу в таблиці 2.4, використовуючи звітность підприємства з форми №2. видно,
що чистий прибуток у 1 півріччі 2009 року збільшився в порівнянні з аналогічним
періодом 2008 року на 4,7 тис. грн. чи на 11,7%. У 2008 році прибуток у порівнянні з 2007 роком різко
підвищився на 39,5 тис. грн. (з 0,8 до 40,3 тис. грн.) чи в 50,6 разу. У такий
спосіб намітилася позитивна тенденція зміни величини балансового прибутку.
Збільшенню балансового
прибутку сприяло збільшення прибутку від фінансово-господарської діяльності на
2,5 тис. грн. чи на 4,7%.
На вищевказане збільшення
вплинуло головним чином збільшення прибутку від реалізації продукції на 29,0
тис. грн. (з 59,3 до 88,3 тис. грн.) чи на 48,9 %. Крім того, незважаючи на
зменшення виручки від реалізації продукції на 38,1 відсотка, собівартість
зменшилася у більшому обсязі – на 43,5%, що і вплинуло на збільшення прибутку
від фінансово- господарської діяльності підприємства з 52,9 до 55,4 тис. грн.
чи на 4,7%.
На збільшення чистого
прибутку вплинуло і зниження податку на прибуток з 12,6 до 10,4 тис. грн. чи на
17,5%. 
У такий спосіб фактори,
що зменшують чистий прибуток по сумі були перекриті дією факторів, що
збільшують його, що в підсумку й обумовило зростання балансового прибутку в
2009 році в порівнянні з попереднім на 4,7 тис. грн.
Таблиця 2.4 Аналіз прибутку підприємства ТОВ
„Піца Челентано” у 1 півріччі 2008 – 2009 рр., тис.
грн











































































Найменування показника
За 1 півріччя 2008 року
За 1 півріччя 2009 року
Відхилення


+ / —
%


1. Виручка від реалізації товарів,
робіт послуг (за мінусом ПДВ, акцизів і аналогічних обов’язкових платежів
(В).
1 256,4
777,3
 — 479,1
 — 38,1


2.Собівартість реалізації товарів,
продукції, робіт, послуг (С).
1 180,1
667,3
 — 512,8
 — 43,5


3. Матеріальні витрати (МВ).
5,2
1,0
 — 4,2
 — 80,8


4. Витрати на оплату праці і
соціальні заходи (ПВ).
11,3
18,1
6,8
60,2


5. Інші витрати
0,5
2,6
2,1
420,0


6.Прибуток (збиток) від реалізації
(Пр)
59,3
88,3
29,0
48,9


7.Інші операційні доходи (ІнОД).
10,9
0,1
 — 10,8
 — 99,1


8.Інші операційні витрати (ІнВ).
17,3
33,0
15,7
90,8


9.Прибуток (збиток) від фінансово-
господарської діяльності (Пфгд).
52,9
55,4
2,5
4,7


10.Інші позареалізаційні доходи.
0,0
0,0
0,0


11. Інші позареалізаційні витрати
(ПрВ).
0,0
0,0
0,0


12.Прибуток (збиток) звітного
періоду (Пб).
52,9
55,4
2,5
4,7


13.Податок на прибуток (ПП).
12,6
10,4
 — 2,2
 — 17,5


14.Чистий прибуток (збиток)
звітного періоду (Пн).
40,3
45,0
4,7
11,7



Показники рентабельності є відносними характеристиками
фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони
характеризують відносну прибутковість підприємства, вимірювану у відсотках до
витрат коштів чи капіталу з різних позицій.
Рентабельність продукції
(послуг) показує, скільки прибутку приходиться на одиницю реалізованої
продукції. Ріст даного показника є наслідком росту цін при постійних витратах
на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг) чи зниження витрат на
виробництво при постійних цінах, тобто говоре про зниження попиту на послуги
підприємства, а також більш швидким ростом цін чим витрат. 
Показник рентабельності
продукції (послуг) містить у собі наступні показники:
1.  Рентабельність усієї реалізованої
продукції (послуг), що представляє собою відношення прибутку від реалізації на
виручку від її реалізації (без ПДВ);
2.  Загальна рентабельність, рівна
відношенню балансового прибутку до виторгу від реалізації продукції (без ПДВ);
3.  Рентабельність продажів по чистому
прибутку, обумовлена як відношення чистого прибутку до виторгу від реалізації
(без ПДВ);
4.  Рентабельність окремих видів
продукції (послуг). Відношення прибутку від реалізації даного виду послуг до
продажної ціни.
Розрахунок даних
показників по ТОВ „Піца Челентано” представлений у таблиці 2.5.
На основі розрахунків
можна зробити наступні висновки. 
Показник рентабельності реалізованої
продукції за аналізуємий період зріс з 7,9% у 2007 до 11,4% у 2009 році, тобто
збільшився на 3,4 %. Це говорить про те, що в 1 півріччі 2009 року кожна 1 грн.
реалізації приносила у середньому близько 11,4 коп. балансового прибутку. Треба
відзначити зростання даного показника в порівнянні з 2008 роком, коли він
складав 4,7% і упав за 2007 рік на 3,3%.
Таблиця 2.5 Показники рентабельності продукції ТОВ «Піца Челентано» у 1 півріччі 2007 – 2009 рр


























































№ п/п
Показники
За 1 півріччя 2007 року
За 1 півріччя 2008 року
За 1 півріччя 2009 року
Відхилення  + /-


2008 від 2007
2009 від 2008


1
1.Виручка від реалізації товарів,
робіт, послуг (без ПДВ, акцизів і аналогічних обов’язкових платежів), тис.
грн.
78,2
1 256,4
777,3
1 178,2
 — 479,1


2
2.Прибуток від реалізації, тис.
грн.
6,2
59,4
88,3
53,2
28,9


3
3. Балансовий прибуток, тис. грн.
0,8
52,9
55,4
52,1
2,5


4
4. Чистий прибуток, тис. грн.
0,8
40,3
45,0
39,5
4,7


5
1.Рентабельність усієї реалізованої
продукції, %
7,9
4,7
11,4
 — 3,2
6,6


6
2.Загальна рентабельність, %
1,0
4,2
7,1
3,2
2,9


7
3. Рентабельність продажів по
чистому прибутку, %
1,0
3,2
5,8
2,2
2,6



Показник рентабельності
продажів по чистого прибутку також зріс у 2009 році з 3,2 на початок до 5,8 на
кінець періоду. Це свідчить про те, що попит на продукцію зріс. У такий спосіб
у 2009 році на 1 грн. реалізованих послуг підприємство мало 5,8 коп. чистого
прибутку.
Відповідно зросла і
загальна рентабельність — на 2,9% і склала до кінця 2009 року 7,1%. 
2. Рентабельність
вкладень підприємства.
Рентабельність вкладень
підприємства — це наступний показник рентабельності, що показує ефективність
використання всього майна підприємства. Серед показників рентабельності
підприємства виділяють 5 основних: 
1.Загальна рентабельність
вкладень, що показує яка частина балансового прибутку приходиться на 1 грн.
майна підприємства, тобто наскільки ефективно воно використовується.
2. Рентабельність
вкладень по чистому прибутку;
3. Рентабельність власних
засобів, що дозволяє установити залежність між величиною інвестуємих власних
ресурсів і розміром прибутку, отриманого від їх використання.
4. Рентабельність
довгострокових фінансових вкладень, що показує ефективність вкладень
підприємства в діяльність інших організацій. 
5. Рентабельність довгострокового
капіталу. Показує ефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність
даного підприємства на тривалий термін. 
Аналіз даних таблиці 2.6 дає можливість зробити висновок про те, що якщо за 2008 році усі показники
рентабельності вкладень ТОВ „Піца Челентано” зросли
в порівнянні з 2007 роком, то в 2009 році відбулася
протилежна ситуація. Усі показники рентабельності вкладень зменшилися.
Загальна рентабельність
вкладень у 2008 році зросла з 10,0% у 2007 році до 61,1%, у 2009 році знизилася
до 25,2%. Тобто на 1 грн. вартості майна підприємства за 1 півріччя звітного
року приходилося 25,2 коп. балансового прибутку. Значення даного показника є
нормальним і свідчить про достатньо ефективне використання активів підприємства
в 2007 – 2009 рр.
Таблиця 2.6 Показники для розрахунку
рентабельності вкладень ТОВ «Піца Челентано» у 1 півріччі 2007
– 2009 рр.
































































Показники
1 півр. 2007
1 півр. 2008
1 півр. 2009
Відхилення +\-


2008 від 2007
2009 від 2008


1.Прибуток балансовий, тис. грн.
0,8
52,9
55,4
52,1
2,5


2. Прибуток чистий, тис. грн.
0,8
40,3
45,0
39,5
4,7


3.Середньорічна вартість майна,
тис. грн.
8,0
86,6
219,8
78,6
133,2


4. Власні кошти, тис. грн.
2,2
45,9
105,7
43,7
59,8


5.Довгострокові фінансові
вкладення, тис. грн.
—
—
—


6. Довгострокові позикові кошти,
тис. грн.
—
—
—


7.Загальна рентабельність вкладень, %
10,0
61,1
25,2
+51,1
 — 35,9


8.Рентабельність вкладень по
чистому прибутку, %
10,0
46,5
20,5
+36,5
 — 26,0


9.Рентабельність власних засобів, %
36,4
87,8
42,6
+51,4
 — 45,2


10.Рентабельність довгострокових
фінансових вкладень, %
—
—
—
—
—



Рентабельність власних
засобів також знаходиться на достатньому рівні, хоча на протязі 1 півріччя 2009
року упала з 87,8% до 42,6%, тобто в 2,2 рази, а в 2008 році збільшилася на
36,5% (в 4,6 рази). Динаміка цього показника за останні роки дозволяє зробити
висновок про те, що інвестиції власних коштів дали достатньо добрий результат,
а коливання цього показника свідчить про структурні зрушення у фінансуванні
діяльності підприємства, яке в 2009 році здійснюється головним чином за рахунок
позичених коштів, що зросли більш високими темпами, ніж власні. Внаслідок
відсутності довгострокових позикових засобів і вкладень показники
рентабельності довгострокового капіталу та фінансових вкладень не були
визначені.
У цілому можна відзначити, що всі показники
рентабельності вкладень підприємства знаходяться на достатньому рівні, що
говорить про ефективне вкладення коштів ТОВ „Піца Челентано”.
На практиці
застосовують різні методики аналізу фінансової стійкості. Проаналізуємо
фінансову стійкість підприємства за допомогою відносних показників —
коефіцієнтів, розрахованих в таблиці 2.7.
Аналіз даних
таблиці 2.7 дає можливість зробити висновки про стан кожного коефіцієнта і про
фінансову стійкість підприємства в цілому.
Коефіцієнт
незалежності на ТОВ „Піца Челентано” на кінець 1 півріччя 2009 року складає
0,48, що майже наближається до норми, що рекомендується, отже, підприємство має
власних засобів трохи менше, ніж позикових і що говорить про його відносну
фінансову незалежність. Але
потрібно відзначити зниження даного коефіцієнта в порівнянні з 2008 роком на
0,05, коли він складав 0,53 і цілком задовольняв нормативному значенню.
Значення коефіцієнта
співвідношення позикових і власних засобів свідчить, що на початку діяльності
підприємство здійснювало фінансування власної діяльності головним чином за
рахунок залучених коштів, що майже вдвічі перевищували власні. У подальшому
періоді — 1 півріччі 2008 року – цей показник зріс до 1,13, що свідчить вже про
переважне фінансування за рахунок власних джерел коштів, підприємство залучало
на кожну 1 грн. власних засобів, вкладених в активи, 87 коп. позикових коштів.
Протягом 1 півріччя 2009 року позикові кошти зросли до 1,08 грн. на кожну 1
грн. власних вкладень.
Таблиця 2.7 Показники фінансової стійкості ТОВ
«Піца Челентано» у 1 півр. 2007 – 2009 рр







































































№
п/п

Показники
Норма
Пояснення
На кінець 1 півр. 2007 р.
На кінець 1 півр. 2008 р.
На кінець 1 півр. 2009 р.
Відхи-лення 2008 від 2007
Відхи-лення 2009 від 2008


1
Коефіцієнт незалежності
³0,5
Показує частку власних засобів у
загальній сумі коштів підприємства.
0,28
0,53
0,48
0,25
 — 0,05


2
Коефіцієнт співвідно-шення власних
і позикових засобів.
£1
Показує скільки позикових засобів
залучало підприємство на 1 грн. вкладених в активи власних засобів
0,38
1,13
0,92
0,75
 — 0,21


3
Коефіцієнт довгостро-кового
залучення позикових засобів.
Показує скільки довго-строкових позик
притяг-нуто для фінансування активів поряд із власними засобами
—
—
—


4
Коефіцієнт маневреності власних
засобів.
³0,1
Характеризує ступінь мобільності
використання власних засобів
0,36
0,79
0,82
0,43
0,03


5
Коефіцієнт забезпечення власними
засобами.
³0,1
Показує частку ВОК, придбаних за
рахунок власних коштів.
0,36
0,79
0,82
0,43
0,03


6
Коефіцієнт реальної вартості ОЗ і матеріальних
оборотних коштів у майні під-приємства.
³0,5
Показує частку майна виробничого
призначення (реальних активів) у загальній сумі майна підприємства.
0,19
0,24
0,59
 — 0,07
 — 0,02


7
Коефіцієнт реальної вартості ОЗ у
майні під-приємства.
0,5
Показує питому вагу основних
засобів у майні підприємства.
0,18
0,11
0,09
 — 0,07
 — 0,02



Тенденція збільшення
позикових засобів може в майбутньому підсилити залежність підприємства від
притягнутих коштів. На ТОВ „Піца Челентано” це виражається у випереджаючому
зростанні кредиторської заборгованості у порівнянні з часткою власних засобів.
Коефіцієнт маневреності
власних засобів і коефіцієнт забезпеченості власними засобами на протязі усього
аналізуємого періоду мали позитивне значення, що значно перевищувало
нормативне, що свідчить про достатність у підприємства власних оборотних
коштів. Протягом 2-х років дані показники зростали і у 1 півріччі 2009 року ці
коефіцієнти придбали значення відповідно 0,82 і 0,82 при нормі не менш 0,1.
Рівність цих показників пояснюється відсутністю у підприємства довгострокових
зобов’язань на протязі усього аналізуємого періоду. Причому ця тенденція є тим
більш позитивною, так як в абсолютному вираженні сума збільшення власних
оборотних коштів була досить значною, і при продовженні даної тенденції
підприємство буде мати подальшу можливість поліпшення фінансової автономності в
майбутньому. 
Коефіцієнт реальної вартості основних і матеріальних
оборотних коштів перевищив нормативне значення тільки на кінець 1 півріччя 2009
року (0,59 при нормі 0,5), постійно збільшуючись з 2007 року – з 0,19 до 0,24 у
2008 році. Це підвищення позитивно впливає на фінансове положення підприємства,
тому що майно виробничого призначення склало 59% у майні підприємства.
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів на
протязі усього аналізуємого періоду був менше нормативу, що пояснюється
спеціфікою торгової діяльності підприємства, при якій більшість наявних коштів
підприємство спрямовує в оборотні активи. Хоча цей відносний показник
знижується, в абсолютному виразі основні засоби підприємства швидко зростають
на протязі усього аналізуємого періоду – з 1,4 тис. грн. у 2007 році і 9,5 тис.
грн. у 2008 році до 19,0 тис. грн. у 2009 році.
Тепер
необхідно провести оцінку платоспроможності і ліквідності підприємства. 
Ліквідність підприємства
— це здатність повернути в термін отримані в кредит кошти, чи здатність
оборотних коштів перетворюватися в готівку, необхідну для нормальної
фінансово-господарської діяльності підприємства.
Як правило, класичний
аналіз і оцінка структури балансу організації проводиться на основі показників:
— 
коефіцієнта
поточної ліквідності;
— 
коефіцієнта
забезпеченості власними засобами;
— 
коефіцієнтів
відновлення (утрати) платоспроможності.
Щоб організація була
визнана платоспроможною, значення цих коефіцієнтів повинні відповідати
нормативним, зазначеним у таблиці 3.8. 
Зовнішньою ознакою
неспроможності є призупинення поточних платежів, нездатності погашати
зобов’язання кредиторам протягом 3-х місяців із дня настання термінів їхнього
виконання.
Проаналізуємо коефіцієнти
ліквідності і платоспроможності та їх зміну. Для комплексної оцінки ліквідності
балансу в цілому варто використовувати загальний показник ліквідності
(коефіцієнт покриття). За допомогою даного показника здійснюється оцінка зміни
фінансової ситуації в організації з погляду ліквідності. Даний показник
застосовується також при виборі найбільш надійного партнера з декількох
потенційних партнерів на основі звітності. Дані відображені у таблиці 2.8.
Загальний поточний
коефіцієнт покриття на кінець 1 півріччя 2009 року досяг значення 1,93 при нормативному
значенні більше 2,0 і скоротився за звітний період на 0,2 з 2,13 у 1 півріччі
2008 року, що перевищувало норматив. Однак незважаючи на деяке зниження,
необхідно підкреслити, що з 2007 року, коли цей показник мав значення у 1,38,
відбулося його значне зростання. Підприємство практично може покрити
зобов’язання своїми активами.
Коефіцієнт абсолютної
ліквідності на кінець 1 півріччя 2009 року склав 0,31, при його значенні за
попередній період 0,59. Це значить, що підприємство може негайно погасити за
рахунок коштів і короткострокових фінансових вкладень 31% (з необхідних 20%)
короткострокових зобов’язань підприємства. Цей показник у 1,5 рази вище
нормативного, що не може не викликати довіру до даної організації. Незважаючи
на зниження у порівнянні з попереднім періодом, треба відзначити зростання
даного показника з 2007 року більш ніж у 2,5 рази (з 0,14 до 0,31).
Таблиця 2.8 Коефіцієнти платоспроможності і
ліквідності ТОВ «Піца Челентано» у 1
півріччі 2007 – 2009 рр
































































№ п/п
Показники
Норма
Пояснення
На кінець 1 півр. 2007 р.
На кінець 1 півр. 2008 р.
На кінець 1 півр. 2009 р.
Відхи-лення 2008 від 2007
Відхи-лення 2009 від 2008


1
Коефіцієнт абсолютної ліквідності
³0,2-0,7
Показує яку частину
короткострокової заборгованості підприємство може реально погасити найближчим
часом
0,14
0,59
0,31
0,45
 — 0,28


2
Коефіціент критичної оцінки
³0,7
Відбиває прогнозовані платіжні
можливості за умови своєчасних розрахунків з дебіторами.
1,12
1,61
0,78
0,49
 — 0,83


3
Коефіціент швидкої ліквідності
³l
Показує платіжні можливості
підприємства, не тільки за умови своєчасних розрахунків з дебіторами, але і
продажем, у разі потреби, інших елементів матеріальних оборотних коштів
1,14
1,89
1,75
0,75
 — 0,14


4
Загальний поточний коефіцієнт
покриття
³2
Характеризує покриття зобов’язань
усіма активами
1,38
2,13
1,93
0,75
 — 0,20


5
Частка оборотних коштів в активах
>0,5
Характеризує загальну
забез-печеність підпри-ємства оборотними коштами.
0,83
0,89
0,91
0,06
 — 0,02


6
Коефіцієнт забезпе-ченості власними
оборот. коштами
³0,1
Характеризує наявність власних
оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості.
1,0
0,66
0,41
 — 0,34
 — 0,25



Значення коефіцієнта
критичної оцінки з 1,61 у 1 півріччі 2008 року зменшилося до 0,78 у 1 півріччі
2002 року, що не заважило залишитися йому в межах нормативного значення, і
перевищити його на 0,08. Тобто за рахунок грошових коштів і дебіторської
заборгованості, у випадку її виплати, ТОВ „Піца Челентано” зможе погасити 78%
зобов’язань.
Зниження цього показника
як у порівнянні з 2008, так і 2007 роком, коли воно склало 1,12, викликане зростанням
кредиторської заборгованості підприємства, однак у цілому отримані
співвідношення можна вважати задовільними на протязі усього аналізуємого
періоду.
На ТОВ „Піца Челентано”
коефіцієнт швидкої ліквідності на кінець 1 півріччя 2009 року дорівнює 1,75,
при його значенні кінець 1 півріччя 2008 року 1,89, тобто відбулося незначне
зниження цього показника (на 0,14). При нормативному значенні більше 1 можна
говорити про добрі платіжні можливості підприємства щодо погашення зобов’язань
за рахунок оборотних активів. Це свідчить про достатню загальну забезпеченість
підприємства оборотними коштами (вище нормативного значення на протязі усього
аналізуємого періоду).
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами,
необхідними для його фінансової стійкості, у 2009 році склав 0,41, і перевищив
нормативне значення (0,1). Незважаючи на скорочення даного коефіцієнта в
порівнянні з 2008 роком, коли він складав 0,66 і 2007 роком (1,0), можна
сказати про постійну фінансову стійкість підприємства на протязі усього
аналізуємого періоду. 
Останній з аналізуємих показників ліквідності – частка
оборотних коштів у активах – у 1 півріччі 2009 року досяг значення 0,91 при
нормативному значенні більше 0,5. Це свідчить про забезпеченість підприємства
оборотними коштами на рівні, вищому від нормативного.
Таким чином, можна сказати, що усі показники
платоспроможності та ліквідності ТОВ „Піца Челентано”, знаходяться на
нормативному рівні, крім того, у багатьох випадках спостерігається їхнє
перевищення нормативу. Тобто на протязі аналізуємого періоду підприємство є
платоспроможним і ліквідним.
2.4 Аналіз переваг і недоліків франчайзингу на прикладі ТОВ
«Піца Челентано»
Популярність франчайзингу пояснюється цілим поряд переваг
його використовування як для франчайзера,
так і для франчайзі.
Таблиця 2.9
Переваги партнерства ТОВ «Піца Челентано» та Для Fast Food
Systems.





Для Fast Food Systems
Для ТОВ „Піца Челентано”



· 
отримання
додаткового доходу при мінімальних витратах і інвестиціях за рахунок
розширення виробництва и/или збуту товарів (послуг) шляхом поступки прав на
використовування товарного знака, фірмового стилю, об’єктів інтелектуальної
власності і комерційної інформації; 
· 
забезпечення
гарантій отримання стабільного додаткового доходу у вигляді періодичних
платежів, оскільки ТОВ „Піца Челентано” як самостійна юридична особа
безпосередньо зацікавлене в успішному розвитку свого підприємства; 
· 
просування
на ринку товарів (послуг), товарного знака і самої компанії за рахунок ТОВ „Піца Челентано”; 
· 
збільшення
ступеня контролю на ринку; 
· 
забезпечення
можливостей для збуту товару (послуг) на видалених територіях; 
· 
здійснення
територіального розділу ринку з метою обмеження конкуренції без порушення
норм антимонопольного законодавства; 
· 
розширення
досвіду бачення бізнесу і вивчення ринку на основі зворотного потоку
інформації від ТОВ
„Піца Челентано”.


· 
використовування
на законних підставах товарного знака и/или торгової марки відомої компанії; 
· 
 отримання
доступу до детально розробленої технології ведення бізнесу, що показала на
практиці високий рівень ефективності; 
· 
отримання
постійної технічної, консультативної і фінансової підтримки, як на етапі
розвитку бізнесу, так і в процесі його функціонування; 
· 
доступ
до гарантованої системи поставок; 
· 
збереження
юридичної і економічної самостійності, а також можливість самостійного
ухвалення управлінських рішень; 
· 
значна
економія засобів і часу на рекламі, навчанні, маркетингових дослідженнях,
розробки і реєстрації власного товарного знака і торгової марки, відробітки
технології ведення бізнесу, а також на ведення переговорів і пошуку
партнерів; 
· 
придбання
певного рівня захищеності від конкурентів на території дії франчайзингової
угоди; » підвищення статусу і нові можливості для ведення бізнесу; 
· 
спрощення
доступу до кредитних ресурсів; Fast
Food Systems може виступати в ролі гаранта в кредитних відносинах; крім
того, фінансово-кредитні установи більш лояльно відноситься до кредитування ТОВ
„Піца Челентано”. часто надаючи йому фінансові ресурси на пільгових умовах.




Таким чином, для ТОВ „Піца Челентано” вирішено багато
організаційних і маркетингових питань, адже франшиза – це програма, яка включає
допомогу в створенні і розвитку бізнесу, рекламу, марку, виробничу і
маркетингову технології і навчання персоналу. По суті, в цій схемі ТОВ „Піца
Челентано” одержує продуману і перевірену програму дій. Звичайно частка
банкрутств, у такому разі, в рази менше ніж в інших партнерських схемах,
оскільки існуюча мережа захищає новачка, допомагає йому стартувати, надаючи
йому свої рекомендації (по суті – консалтинг) і встановлюючи стандарти. За
статистикою, зі всіх знов освічених фірм в світі 85% припиняє свою діяльність
протягом перших п’яти років. А з тих, хто працює за франчайзинговою схемою –
лише 14%.
Проте, разом з перевагами, використання
франчайзингу є ряд недоліків, саме тому фахівці закликають не вважати дану
технологію єдиним рішенням всіх бізнес-проблем.
Таблиця 2.10
Недоліки партнерства ТОВ „Піца Челентано” та Для Fast Food Systems.





Для Fast Food Systems
Для ТОВ „Піца Челентано”



· 
залежність
ефективності роботи від сторонніх компаній; 
· 
складнощі
в розриві відносин з ТОВ
„Піца Челентано”, в разі не виконання умови угоди. Франчайзинговий договір передбачає
неможливість для Fast Food Systems одностороннього розірвання
контракту з ТОВ „Піца Челентано”; 
· 
наявність
певних проблем в контролі якості товарів (послуг), які надаються ТОВ „Піца Челентано”, що викликано його
відносною незалежністю; 
· 
негативний
вплив неефективних франчайзі на імідж і ринкову
репутацію торгової марки; 
· 
виплата
внесків із запізненням або їх недоплата; оскільки величина платежів роялті,
як правило, визначається як частка від сукупного доходу, обороту або об’єму
прибутку франчайзі, то останній, намагаючись зменшити величину виплат, в
деяких випадках надає неповні або фальсифіковані звіти; 
· 
вірогідність
розголошування комерційної таємниці; франчайзі, дістаючи доступ до
комерційних секретів і ноу-хау від Fast
Food Systems, іноді розголошує подібну інформацію, хоча це і заборонено
угодою; 
·  вихід з франчайзинговою
системи ефективних франчайзі, які, розриваючи контракт з Fast Food Systems для відкриття власного бізнесу,
фактично стають прямими конкурентами Fast
Food Systems.


· 
обмеження
свободи ухвалення рішень; 
· 
неможливість
швидкого розриву франчайзингового договору; 
· 
можлива
конкуренція з боку інших франчайзі і безпосередньо Fast Food Systems; 
· 
відсутність
підтримки з боку Fast Food Systems всупереч відрадженим
в угоді зобов’язанням; 
· 
залежність
від фінансової стабільності Fast Food Systems;
· 
ризик
переоцінки позитивності іміджу і перспективності торгової марки або товарного
знака Fast Food Systems і т.д.




Для того, щоб забезпечити себе від можливих ризиків, Fast Food Systems, як правило, дуже ретельно підходять
до процесу відбору франчайзі, пред’являючи до потенційних покупців франшизи
достатньо жорсткі вимоги. Крім того, в процесі роботи Fast Food Systems, як правило, здійснюють детальний
моніторинг всієї франчайзингової мережі для визначення назріваючих проблем і
ухвалення своєчасних рішень.
В цілому, за оцінками експертів, в
порівнянні з можливостями і перевагами технології франчайзингу як способу
розвитку бізнесу, його недоліки для франчайзі настільки незначні, що більшість
малих і середніх компаній ними просто нехтує. Основний недолік, приписуваний
франчайзингу – обмеження свободи франчайзі. Проте він же, на думку більшості
експертів, є і перевагою, оскільки визначення законів і правил ведення бізнесу,
а також контроль їх належного виконання забезпечує високий рівень ефективності
роботи франчайзі відповідно до стандартів франчайзера. Фактично, франчайзі
ризикує тільки помилитися у виборі франчайзера, а також у відповідності
стратегії свого розвитку нормам і обмеженням, пов’язаним з виконанням
франчайзингової угоди.
Розділ
3. Розробка заходів щодо покращення фінансового стану підприємства
Проведений у попередньому розділі аналіз являє собою комплексну оцінку
фінансового стану підприємства, шляхом аналізу структури активу і пасиву
балансу, аналізу показників ліквідності, рентабельності, платоспроможності.
Деякі показники, що характеризують платоспроможність, знаходяться на
рівні нижче норми, що порозумівається, в основному, наявністю в підприємства
значної суми кредиторської заборгованості, що збільшилася в 1 півріччі 2009
року майже в 2,3 разу. Це
говорить про те, що на підприємстві не досить добре організоване керування
кредиторською заборгованістю, що її погашення відбувається занадто повільними
темпами. Для рішення сформованої ситуації, підприємству необхідно чітко
структурувати усі борги по термінах виплати і намагатися виплачувати їх у
порядку черговості. 
Частка
оборотних коштів у складі майна досить висока (44,7%). Не дивлячись на це,
підприємство відчуває потребу в оборотних коштах. Таке положення на підприємстві
склалося через заморожування значної частини оборотних коштів у виді
дебіторської заборгованості і матеріальних запасів (76,2%). 
Для
рішення сформованої ситуації необхідно провести заходи щодо оптимізації рівня
товарних запасів та переглянути, у разі необхідності, взаємовідносини з
контрагентами підприємства, здійснювати оперативне управління дебіторською
заборгованістю в розрізі термінів. 
Підприємству
необхідно збільшувати економічну рентабельність. Домогтися цього підприємство
може або стримуючи ріст активів, або збільшуючи масу прибутку, шляхом зниження
собівартості; або необхідно прискорити оборотність оборотних коштів, що також
дасть збільшення маси прибутку. Крім того, підприємство не використовує
позикові кошти для регулювання (підвищення) рентабельності, хоча така
необхідність існує.
Проведений
аналіз виявив, що цілеспрямованим плануванням прибутку і продажів у ТОВ „Піца
Челентано” займається бухгалтерія на вимогу керівництва. 
Менеджмент
повинний ретельно визначити сегменти ринку, які необхідно завоювати, а також
фактори, що впливають на прийняття клієнтами рішення про покупку. Ринок
повинний бути сегментований в умовах цих ключових факторів. Необхідно визначити
і старанно проаналізувати пріоритет сегментів ринку і сучасної позиції компанії
в кожному сегменті.
Що
стосується факторів внутрішнього середовища, то для зниження витрат необхідно
провести інвентаризацію стану майна з метою виявлення активів “низької” якості
(залежалих запасів, дебіторської заборгованості нереальної до стягнення), і уточнити
реальну величину вартості майна. 
Варто
переглянути економічні відносини зі своїми контрагентами і прискорити зменшення
обсягів дебіторської заборгованості; 
Так
як фінансова політика аналізованого підприємства характеризується
нагромадженням запасів товарно-матеріальних цінностей, збільшенням обсягу
дебіторської заборгованості, то прибуток став основним джерелом фінансування і
покриття даного відволікання засобів.
У
цьому складається причина дефіциту коштів.
Для
підвищення платоспроможності підприємства необхідно прибуток, отриманий від
основної діяльності, направляти на збільшення найбільш ліквідної частини
оборотного капіталу, тобто коштів. Хоча цей крок може розглядатися як
неефективне використання ресурсів підприємства, але в дійсній ситуації це необхідно.
По-друге, зробити розрахунки по визначенню оптимального запасу
товарно-матеріальних цінностей, а необґрунтовану суму запасів варто реалізувати
чи використовувати, не збільшуючи запасів у майбутньому періоді; у третіх,
оптимізувати відносини з покупцями і замовниками, тому що саме через те, що в
звітному періоді відбулося збільшення дебіторської заборгованості підприємство
не змогло розрахуватися з кредиторами.
Керівництву
підприємства в майбутньому звітному періоді не слід нарощувати запаси, а вільні
кошти направити на погашення кредиторської заборгованості, інакше існує
імовірність зменшення рівня платоспроможності.
Значний
обсяг коштів підприємства відвернений у розрахунки. При цьому, не зважаючи на
зниження дебіторської заборгованості, її розмір залишається досить високим.
Очевидно,
що результатом цього стає дефіцит оборотних коштів, тому що дебіторська
заборгованість виступає як відволікання коштів з обороту, а кредиторська
навпаки.
Виходячи
з викладеного, варто змінити політику в області продажів, з метою збільшення
оборотності і вивільнення коштів.
Аналітичні
дані свідчать про те, що відбулося зниження темпів приросту обсягів реалізації
продукції у порівнянні з попереднім періодом, тому підприємству варто
впроваджувати більш широкий ассортимент продукції. 
Цей захід, по-перше, сприяє до збільшення продуктивності праці, по-друге,
зниженню витрат, наслідком цих змін виступає реальна можливість збільшення
обсягів реалізації продукції і зниження собівартості.
Аналіз
фінансових коефіцієнтів дозволив виявити той факт, що в даний час поточна
платоспроможність підприємства у великому ступеню залежить від надійності
дебіторів. Тому працівникам підприємства варто чітко відслідковувати терміни
погашення дебіторської заборгованості, а за результатами оцінки на виявлену
прострочену чи таку, що має високу імовірність не погашення заборгованості,
створювати резерви по сумнівних боргах.
Звичайно що і проблеми франчайзингу не обійшли і ТОВ “Піца Челентано”. І всі ці проблеми є базовими для
всіх підприємств України що працюють за договором франчайзингу.
Основні проблеми франчайзингу в Україні в даний час концентруються в
області права. Це викликано тим, що франчайзинг як система відносин заснований
на системі договірних відносин і повинен бути підкріплений серйозною правовою
базою. В сучасній правовій системі України термін «франчайзинг»
зустрічається тільки один раз, в 54 розділі Цивільного кодексу України, де
стверджується: «комерційна концесія» є синонімом франчайзингу. Проте
самий поверхневий аналіз цього розділу дозволяє стверджувати: «комерційна
концесія» значно вужче за поняття франчайзинг; 
Франчайзинг в нашій країні доводиться базувати на комплексному договорі,
заснованому на ряді статтей ЦК України і законодавчих актів, тобто на
«обхідних правових схемах». 
Все це ускладнює використання франчайзингу у вітчизняній економіці.
Підвищення ефективності і розвиток франчайзингу в Україні вимагає внесення змін
в законодавство. Ними необхідно досягти наступних цілей: 
· 
Створення
умов для реальної конкуренції франчайзингових систем з механізмами
реалізації товарів, що склалися традиційно. 
· 
Забезпечення
зручності застосування законодавчих актів для учасників франчайзингової системи. 
· 
Створення
прозорості франчайзингової системи і її елементів для
контролюючих органів. 
Всі три цілі тісно пов’язані між собою. Для реалізації поставленої мети
необхідно створити систему законодавчих актів, в яку повинні входити: 
· 
Цивільний
кодекс України, що містить основні положення, регулюючі використання
франчайзингу в Україні; 
· 
Закон
України «Про франчайзинг»; 
· 
Закони,
регулюючі права на інтелектуальну власність і відповідальність за її порушення;
· 
Податковий
кодекс України і пов’язані з ним закони і підзаконні акти. 
В цій системі необхідно розробити і прийняти новий закон про франчайзинг,
а в решту нормативних актів внести зміни. До Цивільного кодексу України
необхідно: 
· 
ввести
поняття і визначення франчайзингу; 
· 
сформувати
основні поняття і їх типологію, такі як товар, об«єкт франчайзингу і суб»єкти
франчайзингу (франчайзер і франчайзі); 
· 
визначити
типологію видів франчайзингу і особливості їх використовування; 
· 
ввести
поняття франшизи (договір франчайзингу). 
Всі ці зміни повинні наблизити як законодавство, так і термінологію
франчайзингу до світової практики, що особливо важливо для створення франчайзингових систем з участю іноземного капіталу.
Закон України «Про франчайзинг» повинен розвинути основні
положення ЦК України і включати: 
· 
основні
поняття і визначення, у тому числі визначення франчайзингу, яке повинне співпадати
по своєму значенню і змісту з аналогічним поняттям франчайзингу на Заході,
типологію основних понять франчайзингу; 
· 
поняття
роялті (в даний час існує, але в усіченому і недостатньому для роботи системи
вигляді), франчайзингових (паушальних) платежів, характеристик рекламної
фундації (мінімальний відсоток, умови внесків і так далі) і інших специфічних
понять; 
· 
окремо по
розділах закону охарактеризувати особливості роботи по кожному виду
франчайзингу; 
· 
порядок
придбання товарних знаків, ліцензій, авторських прав, патентів, ноу-хау
(поняття ноу-хау на основі ЦК України можна, напевно, розширити); 
· 
додатки у
вигляді переліку документів, детально фіксуючих всі необхідні дії при створенні
франчайзингової системи, включаючих зразки договорів і перелік документів (по
максимуму), вживаних при різних видах франчайзингу. 
В результаті у підприємців буде достатній нормативний матеріал для
заключення договорів, де вони залежно від вибраної схеми роботи
застосовуватимуть ті або інші нормативні документи і підбиратимуть зразки
договорів. 
В нормативних актах, регулюючих право інтелектуальної власності і
відповідальність за її порушення, обов’язково повинні враховуватися франчайзингові схеми, що в даний момент просто
відсутні. Для учасників франчайзингових систем має сенс ввести пільговий режим
оподаткування. Це обумовлено трьома причинами: 
· 
практичною
відсутністю в Україні широко відомих торгових марок і брендів, що привертають
потенційного споживача. Формування подібних брендів вимагає великих витрат, що
знижує ефективність франчайзингових систем; 
· 
збільшеними
витратами франчайзі, для яких дуже значними є і
роялті, і паушальні платежі, а також відрахування до централізованого
рекламного фонду; 
· 
обов’язковість
відповідності зовнішніх форм і принципів роботи (уніформа, інтер’єри і т.д.). 
Ці витрати, особливо в період розкручування вітчизняних торгових марок,
не дозволять франчайзинговим системам конкурувати з традиційними
системами виробництва і збуту товарів. Через декілька років роботи по
франчайзинговим схемах якісні і впізнанні українські товари, ймовірно,
безболісно зможуть долати ці витрати.
Економічні і організаційні проблеми франчайзингу, звісно, дуже важливі,
але в не меншому ступені стримують розвиток франчайзингу чим
соціально-психологічні проблеми. Перше, з чим стикаються організатори
франчайзингових систем в Україні, — це відсутність власного вітчизняного
досвіду франчайзингу і боязнь підприємців — потенційних франчайзі провалу у
франчайзинговій системі в цілому. Посилання на зарубіжний досвід сприймається,
як правило, достатньо скептично, і на нього слідує заперечення, що не весь
західний досвід працює в Україні, особливо в сучасних умовах.
Подолати цю проблему можна тільки шляхом збору і узагальнення
вітчизняного досвіду франчайзингу як у вітчизняних системах, так і з участю
іноземного капіталу, причому і успішних, і невдалих. 
Дуже серйозною проблемою франчайзингу в нашій країні стає, на жаль,
традиційна зневага до інтелектуальної власності. У нас цінується товар, що має
матеріальну форму, а франчайзинг припускає передачу і оплату інтелектуальної
власності, такий як: торгова марка; технологія виробництва; організація
бізнес-процесів і ряду інших. 
Ще однією дуже істотною соціально-психологічною проблемою франчайзингу є
боязнь підприємців, потенційних франчайзі, «втратити свою особу».
Звісно, що входження у франчайзингову систему вимагає від франчайзі працювати за тими стандартами, які
сформулював франчайзер. Проте робота в крупній
франчайзинговій системі дає франчайзі такий досвід, який він за рідкісним
виключенням не зможе придбати самостійно, і цей досвід компенсує всі інші
втрати. 
Як вже згадувалося вище, велика частина проблем франчайзингу, причому не
тільки соціально-психологічних, пов’язана із слабою підготовкою підприємців,
які могли б виступити організаторами франчайзингових систем (франчайзерами) і
працювати в цих системах як франчайзі. Рішення цих проблем достатньо
тривіальне: необхідно створити освітню систему, яка дозволила б значно
розширити підготовку вітчизняних підприємців в області франчайзингу. Ця система
повинна мати два напрями: широке, забезпечуючи пропаганду франчайзингу як
економічного інструменту і вузьке, забезпечуючи цільове консультування
суб’єктів франчайзингових систем (франчайзера і франчайзі) по конкретних економічних
проблемах франчайзингу. Ці два напрямки повинні доповнювати один одного. 
Широкий освітній напрям в області франчайзингу можна побудувати на
системі учбових центрів, які повинні бути розміщені по всій території України.
В цих центрах проходитимуть навчання як потенційні франчайзери, так і потенційні франчайзі. Причому на початковому етапі
створення франчайзингових систем франчайзери можуть використовувати ці центри
для цільової підготовки своїх франчайзі і їх співробітників. Для більш глибокої
і широкої підготовки підприємців в області франчайзингу має сенс включити у
вузівські учбові плани окремі учбові предмети і розділи по франчайзингу. 
Вузький напрям пов’язаний з розвитком управлінського консультування по
проблемах франчайзингу. Це консультування повинне охоплювати не тільки загальні
проблеми франчайзингу, але і окремі розділи. 
Особливо важливі: правові аспекти франчайзингу; взаємодія франчайзера і
франчайзі; організація бухгалтерського обліку; підбір і управління персоналом.
Цей напрям можна розглядати як освітній з певною натяжкою — це управлінське
консультування (бізнес-консалтинг), який повинен доповнювати освітній напрям.
Організаційні навчання і консультування можуть проводитися в
учбово-консультаційних центрах при об’єднаннях консультантів або при
об’єднаннях підприємців. 
Підводячи підсумок аналізу проблем франчайзингу, можна ще раз виказати
точку зору, що для розвитку франчайзингу в Україні є достатньо широкі
можливості. Але для реалізації цих можливостей необхідно створити певні умови.
Потрібна законодавча ініціатива по розробці закону про франчайзинг і внесення
відповідних змін в пов’язані з ним закони і нормативні акти. Необхідне
включення в урядову програму підтримки малого підприємництва системи розвитку
франчайзингу. Дуже важливо створення системи податкових пільг для франчайзі, особливо на початковому етапі
розвитку франчайзингової системи. Доцільно надати
можливість застосування франчайзі спрощеної системи бухгалтерського обліку.
Потрібне створення мережі учбово-консультаційних центрів по франчайзингу, не
тільки в столиці, але і по всій Україні.
Висновки
В
теперешній час більшість українських підприємств не можна характеризувати як
стабільні та такі, що мають стійкий фінансовий стан. Саме в такий час особливо
гостро постає питання аналізу та дослідження фінансового стану підприємства,
пошуку нових підходів до цієї проблеми. Фінансовий стан підприємства – це
комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи
фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю
виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що
відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Проведений в
роботі аналіз являє собою комплексну оцінку фінансового стану підприємства,
шляхом аналізу структури активу і пасиву балансу, аналізу показників
ліквідності, рентабельності, платоспроможності.
За даними
Української асоціації франчайзингу станом на жовтень 2008 року в Україні
нараховувалось 190 франчайзингових компаній, що співробітничали з більш ніж 2
тис. франчайзі. В галузевому розрізі або за сегментами ринку маємо такі дані:
25% франчайзингових підприємств — це підприємства громадського харчування
(фаст-фуди, ресторани); 20% -підприємства роздрібної торгівлі як продовольчими,
так і непродовольчими товарами; 12% — підприємства сфери послуг мобільний
зв’язок, перукарні, хімчистки, спортклуби, турагенства); 8% — АЗС; 35% —
підприємства інших сфер.
Дослідивши також місце франчайзингу у міжнародних
відносинах, можна зробити наступні висновки:
1. Франчайзинг є угодою,
згідно з якою одна із сторін, звана франчайзером, передає іншій стороні, званій
франчайзі, право практикувати певний бізнес згідно формату франчайзера і за
встановлену плату. Франчайзинг надає можливість «копіювання» успішного
бізнесу фірми, що володіє багатим досвідом і хорошою репутацією.
2. В процесі своєї
еволюції сучасний франчайзинг пройшов через два основні етапи: етап
традиційного франчайзингу та етап франчайзингу бізнес-формату.
3. Франчайзинг по суті є
бізнес-практикою нарівні з дилерством, мережевим маркетингом, виробництвом по
ліцензії та ін. Проте франчайзинг є найбільш сприятливою формою для
підприємців, що починають. Це пояснюється тим, що між франчайзером і франчайзі
встановлюються відносини постійної співпраці. В результаті ризик невдач
набагато знижується в порівнянні з індивідуальним підприємництвом. У США лише
5% франчайзингових підприємств терплять невдачі в перші п’ять років, тоді як
90% інших дрібних і малих підприємств за той же період часу терплять банкрутство.
4. Франчайзинг поєднує в
собі переваги, характерні малим підприємствам, з одного боку, і крупним
компаніям, з іншого. І франчайзі, і франчайзер одержують один від одного те, що
у них окремо відсутнє, швидше ніж це можна досягти в звичайній практиці
підприємництва.
5. Переваги, які надає
франчайзинг, не поступаються перед його недоліками, тим паче, що ефект останніх
може бути значно зменшений шляхом правильної розробки франчайзингового договору
і чіткої організації роботи франчайзера. Тому їх подальший перелік має на меті
попередити деякі ситуації, в які може потрапити франчайзер у зв’язку з
нелояльною діловою практикою менш серйозних франчайзі.
6. В Україні для законодавчого
регулювання комерційних справ, відомих у міжнародній практиці як «франчайзинг»
і «франшиза», використовується термінологія «комерційна
концесія». Правовідносини сторін у договорі комерційної концесії
регулюються ЦК України (статті 1115-1129).
7. У міжнародному плані франчайзинг
набув найбільшого поширення в таких областях діяльності, як роздрібна торгівля
і сфера послуг. Це пояснюється тим, що інвестиції в цих галузях невеликі і
організація бізнесу з нуля вимагає менше часу. Що стосується виробничих
підприємств, то там ситуація зовсім інша, що і зумовило передачу не всього бізнесу,
а певних виробництв, технологій, патентів та ін. Відповідно, більшого поширення
в даній області набули спрощені форми франчайзингу: ліцензійне виробництво,
міжнародна виробнича кооперація і виробництво на давальницькій сировині. 
Можна також
виділити ряд проблем в українському франчайзингу.
Це проблеми
економічного, соціально психологічного та організаційно-правового характеру.
1. Економічні проблеми. 
· 
Нестабільність
розвитку економіки України. Франчайзингові схеми вимагають стабільності і
передбаченості економіки; 
· 
Відсутність
у більшості підприємців — потенційних франчайзі — необхідного стартового капіталу для входження у франчайзингову систему; 
· 
Складність
отримання кредитів для створення стартового капіталу. 
· 
Політична
нестабільність
· 
Економічна
криза.
2. Організаційно-правові проблеми.
Хоча франчайзинг — це економічний інструмент і його проблеми в першу
чергу слід шукати у сфері економіки, в Україні проблеми розвитку франчайзингу
слід шукати перш за все в правовій сфері. Ці проблеми пов’язані з практично
повною відсутністю правового забезпечення франчайзингу в Україні. 
3. Соціально-психологічні проблеми. 
До них можна віднести: 
· 
відсутність
вітчизняного досвіду і страх краху у суб’єктів франчайзингової системи —
франчайзера і франчайзі; 
· 
відсутність
належної поваги до інтелектуальної власності; 
· 
боязнь
франчайзі втратити самостійність і власне «обличчя» підприємця і
менеджера. 
Література
1.  Господарський кодекс України //
Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
2.  Цивільний кодекс України. – К.:
Школа, 2003. – 384 с.
3.  Американская статистика франчайзинга
// http://www.fransh.ru
4.  Богданов Е.В. Договор в сфере
предпринимательства. – Х.: Консум, 1997. 112 с.
5.  Брагинский М.И., Витрянский В. В.
Договорное право. – Кн. 3: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.:
Статут, 2002. – С. 959-1032.
6.  Взаимодействие малых предприятий с
крупным производством на региональном уровне / Под ред. Н.Г. Главацкой //
http://lib.rcsme.ru.
7. 
Герчикова И.Н.
Международное коммерческое дело: Учебник для ВУЗов. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,
2001.
8. 
Довгань В.В. Франчайзинг
– путь к расширению бизнеса. – М., 1997.
9.  Ермошенко Н.М., Борсученко Э.И.
Основные тенденции предпринимательства в странах с развитой рыночной
экономикой. – Киев: УкрИНГЭИ, 1992. – 204 с.
10.  Зыкин И.С. Договор во
внешнеэкономической деятельности. – М.: Международные отношения, 1990. 
11.  Ичитовкин Б. Малые формы
хозяйствования. – М.: Экономика, 1991. – 188 с.
12.  Киреев А.П. Международная
экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. Ч. 1: Международная экономика:
движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – 416 с.
13.  Козик В.В.,
Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. –
3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 406 с. 
14.  Кулагин М.П. Предпринимательство и
право: опыт Запада. – М.: Дело, 1992. – 244 с.
15.  Линдерт П.
Экономика микрохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В.
Ивановой. – М.: Прогресс, 1992. – 520 с.
16.  Линчевский И.Ю, Зубова И.И.
Организация и регулирования международных коммерческих операций. – М., 2000.
17.  Масленников В.В. Деловое партнерство:
хозяйственные связи предпринимателей. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 322
с.
18.  Международные
экономические отношения: Учеб. пособие / Под ред. С.Ф. Сутырина, В.Н.
Харламовой. – СПб.: Изд-во СПбУ, 1996. – 248 с.
19.  Минков А. Международная охрана
интеллектуальной собственности. – СПб., 2001.
20.  Науково-практичний коментар
Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін,
B.C. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. –
688 с.
21.  Новицький В.Є. Міжнародна економічна
діяльність України: Підручник. К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
22.  Нортон А.Т. Справочник по
международным коммерческим контрактам. М.: Мир, право, информация, 2001.
23.  Предпринимательство в конце XX века /
Под ред. Дынкина А.А. и др. – М.: Наука, 1992. – 268 с.
24.  Рошкован M. Франчайзинг: бизнес
практика и возможности // http://www.marketing.spb.ru/
25.  Транснаціональні
корпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. –
К.: Таксон, 2001. – 304 с.
26.  Франчайзинг в Европе //
http://www.fransh.ru.
27.  Франчайзинг. История и определение
франчайзинга. – Москва, 1999.
28.  Франчайзинг: мировой опыт торговли //
http://www.bitrixsoft.ru/
29.  Цивільне право України. Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. Особлива
частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім »Ін Юре», 2003. – 408 с. 
30.  Цивільний кодекс України: Коментар /
За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с.
31.  Цірат А.В. Франчайзинг і
франчайзинговий договір: Навч.-практ. посібник. – К.: Істина, 2002. – 240 с.
32.  Частное предпринимательство: основные
понятия, теория и практика: Учеб. пособие / РАН, ИНИОН; Ред.: Минервин И.Г.;
И.Г. Минервин, М.А. Павлова. – М.: Бизнес, 1994. – 386 с.